Дата документу 28.05.2025Справа № 643/15000/21
Провадження № 2/554/1952/2025
28 травня 2025 року м. Полтава
Шевченківський районний суд міста Полтави в складі:
головуючого судді - Шевської О.І.
при секретарі - Рябченко В.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої внаслідок ДТП -
Позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої внаслідок ДТП та прохав суд стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 5 856, 87 грн. матеріально збитку, 2 000 грн. вартості проведення оцінки матеріального збитку, 8 000 грн. вартості юридичної допомоги, 15 000 грн. матеріальної шкоди та судові витрати.
10.04.2023 року ухвалою Октябрського районного суду м.Полтави справу прийнято до свого провадження.
Відповідачем по справі було подано відзив на позовну заяву, в якому прохав відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Представником позивача адвокатом Бєлєвцовою О.С. подано заяву про розгляд справи за їх відсутності, позовні вимоги підтримав та прохав задовольнити.
Відповідач в судове засідання не зявився, повідомлений нажежним чином про дату та час судового засідання, причини не явки суду не повідомив.
Враховуючи те, що розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, керуючись частиною другою статті 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані позивачем докази, суд приходить до таких висновків.
Відповідно до пунктів 3, 4 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є: свобода договору, свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом.
Підстави виникнення цивільних прав та обов'язків визначені в ЦК України, зокрема, з договорів та інших правочинів.
Статтею 14 ЦПК України визначено, що цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Виконання цивільних обов'язків забезпечується засобами заохочення та відповідальністю, які встановлені договором або актом цивільного законодавства.
Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду визначені в частині 1 ст.1166 ЦК України, де вказано, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Судом встанволено, що 31.10.2020 року о 16 год. 50 хв. Водій ОСОБА_2 керуючи транспортним засобом «ВАЗ2107», державний номерний знак НОМЕР_1 , по вул. Академіка Павлова, 134/16 в м.Харкові, не обрав безпечної дистанції внаслідок, чого допустив зіткнення з автомобілем «Peugeot» марки 308, державний номерний знак НОМЕР_2 під керуванням чоловіка позивачки ОСОБА_3 , який рухався попереду, чим порушив п.13.1 Прави дорожнього руху та вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ст.124 КУпАП, внаслідок чого автомобілі отримала механічні пошкодження.
Автомобіль «Peugeot» марки 308, 2010 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_2 належить ОСОБА_1 на праві власності відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 .
Постановою Московського районного суду м.Харкова від 24.12.2020 року у справі №643/19358/20 ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КупАП та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді стягнення на користь держави в розмірі двадцяти неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що складає 340 грн. Вказана постанова набрала законної сили 05.01.2021 року.
Відповідно до ч.6 ст.82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Таким чином вина ОСОБА_4 встановлена та в порядку ст. 82 ЦПК України доказуванню не підлягає.
Відповідно до звіту вартості матеріального збитку, заподіяного власнику колісного транспортного засобу №618/12-20 від 25.12.2020, матеріальний збиток завданої власникові автомобіля «Peugeot» марки 308, 2010 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_4 результаті його пошкодження при ДТП складає 46 133, 74 грн., вартість відновлювального ременту транспортного засобу становить 80 851,83 грн.
Вартість робіт з виконання звіту вартості матеріального збитку, заподіяного власникові транспортного засобу №618/12-20 від 25.12.2020 року становить 2000 грн., яка сплачена відповідачем відповідно до квитанції №14-07-21 від 14.01.2021 року.
Відповідальність відповідача згідно полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №200847706 застраховано у ПАТ «СК «УСГ», 14.01.2021 року позивачка звернулася за відшкодуванням до страховика.
На картковий рахунок позивачки в АТ «КБ «Приват Банк» 24.03.2021 року було перераховано страховиком суму страхового відшкодування у розмірі 37 502, 13 грн. що підтверджується випискою по рахунку.
На підставі рахунку -заказу №СЗк-001914 від 01.01.2021 року позивачка сплатила 43 359 грн. вартості виконаного відновлювального ремонту автомобіля, до складу цієї суми увійшли: ремонтні роботи на суму 22 129 грн., та використана матеріали та запчастини на суму 21 230 грн.
Відповідач добровільно не виплатив різницю між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування, збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).
Стаття 1166 ЦК України передбачає, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
У відповідності до вимог ст. 1192 Цивільного кодексу України, відшкодуванню підлягають завдані збитки у повному обсязі.
Згідно зі статтею 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон № 1961-IV) у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Відшкодування шкоди особою, яка її завдала, можливе лише за умови, що згідно із Законом № 1961-IV у страховика (страховика) не виник обов'язок з виплати страхового відшкодування, чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.) (відповідно до Постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 року у справі № 775/18006/15-ц та від 03 жовтня 2018 року у справі № 760/15471/15-ц з урахуванням постанови Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі №147/66/17).
Отже, відшкодування шкоди власником транспортного засобу або винуватцем ДТП, відповідальність яких застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, якщо у страховика не виникло обов'язку з відшкодування шкоди, або розмір шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. ( правова позиція Верховного суду у справах № 754/1114/15-ц (провадження № 61-1156св 18) від 14 лютого 2018 року, № 587/1080/16-ц (провадження № 61-20762св18) від 13 червня 2019 року, № 370/2787/18 (провадження № 61-11244св19) від 17 жовтня 2019 року, № 753/4696/16-ц (провадження № 61-30908св18) від 30 жовтня 2019 року, № 755/5374/18 (провадження № 61-14827св19) від 21 лютого 2020 року, № 756/2632/17 (провадження № 61-12032св19) та № 755/7666/19 від 15.10.2020 року (провадження № 61-10010св20).
Таким чином, виходячи із наведених вище норм права та, оскільки, розмір заподіяної шкоди перевищив ліміт відповідальності страховика, то відповідачем ОСОБА_2 повинна бути відшкодована матеріальна шкода в сумі 5856,87 грн., що є різницею між фактичним розміром заподіяної мені шкоди та страховою виплатою.
Згідно із частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, змістом яких є не допустити судовий процес у безладний рух.
Згідно із частинами другою, п'ятою статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
Частиною першою статті 1188 ЦК України встановлено, що шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.
Відповідно до статей 1166, 1187 ЦК шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов'язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини.
Окрім того, позивач прохав суд стягнути з відповідача 15 000 моральної шкоди, вказала, що розмір моральної шкоди має компенсувати ті емоційні страждання, які довелося перенести позивачці та її родині і втрати пов'язані з відновленням психічного стану.
Відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Частиною 1 статті 1167 ЦК України встановлено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Відповідно до п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 р. № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» визначено, що «... моральна шкода може полягати, зокрема: у моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності, ... у порушенні інших цивільних прав, ... у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків».
Згідно п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 р. № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану...».
Таким чином, з урахуванням того, що стороною позивача не надано суду доказів, які б свідчили про заподіяння їй моральної шкоди, не вказано та необґрунтовано характер та обсяг страждань, суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні позовних вимог щодо стягнення моральної шкоди.
Задовольняючи позовні вимоги позивача, суд відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України, вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати у вигляді судового збору в сумі 908 грн.
Щодо витрат на правничу допомогу у сумі 8 000 грн, суд вважає за необхідне відмовити, оскільки позивачем по справі є ОСОБА_1 , тоді як матеріали справи містять договір про надання юридичних послу укладений між ФОП ОСОБА_5 та ОСОБА_3 , тоді як ОСОБА_6 не є стороною по справі. Договору укладеного з позивачем на підтвердженян витрат на правничу допомоу суду не надано.
На підставі викладено суд приходить до висновку про задоволенян позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 19, 42, 43, 48, 76, 128, 130, 133, 247, 258, 263, 265, 280, 282, 352, 354 ЦПК України, суд,-
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої внаслідок ДТП - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 в розмірі 5 856, 87 грн. матеріального збитку та 2 000 грн. вартості проведення оцінки матеріального збитку
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 908 грн.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Копію повного судового рішення направити учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні протягом 2 (двох) днів з дня його складання.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом 30 (тридцяти) днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення може бути оскаржене до Полтавського апеляційного суду шляхом подання протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення апеляційної скарги.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відомості про сторін:
позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання : АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_5 .
відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП невідомий.
З текстом рішення суду можна ознайомитись в Єдиному державному реєстрі судових рішень за посиланням http://reyestr.court.gov.ua.
Суддя: О.І. Шевська