28 травня 2025 року
м. Київ
справа № 753/19966/17
провадження № 51-1137км25
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
засудженого ОСОБА_6 ,
захисника ОСОБА_7 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисниці засудженого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 на вирок Київського апеляційного суду від 26 грудня 2024 року щодо
ОСОБА_6 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця тажителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченогоч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі - КК)
Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Дніпровського районного суду міста Києва від 19 лютого 2020 року ОСОБА_6 визнано винуватим та засуджено за ч. 2 ст. 286 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки. На підставі ст. 75 КК ОСОБА_6 звільнено від відбування покарання у виді позбавлення волі з випробуванням на строк 3 роки з покладенням на нього обов'язків, передбачених ст. 76 цього Кодексу.
Вирішено питання щодо речових доказів та процесуальних витрат у провадженні.
Цивільний позов потерпілого ОСОБА_8 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_6 на його користь матеріальну шкоду у розмірі 84 913 грн та моральну (немайнову) шкоду у розмірі 250 000 грн.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 27 жовтня 2020 року скасовано вирок районного суду та призначено новий розгляд у суді першої інстанції.
Вироком Дніпровського районного суду міста Києва від 24 листопада 2023 року ОСОБА_6 визнано невинуватим та виправдано у пред'явленому обвинуваченні за ч. 2 ст. 286 КК у зв'язку із недоведеністю, що в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення.
Цивільний позов потерпілого ОСОБА_8 залишено без розгляду. Вирішено питання щодо арешту майна у провадженні.
Київський апеляційний суд скасував виправдувальний вирок суду першої інстанції та ухвалив свій вирок, яким 26 грудня 2024 року ОСОБА_6 визнав винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, та призначив йому покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки без позбавлення права керувати транспортними засобами. На підставі ст. 75 КК ОСОБА_6 звільнено від відбування покарання з випробуванням на строк 2 роки з покладенням на нього обов'язків, передбачених ст. 76 цього Кодексу.
Вирішено питання щодо речових доказів та процесуальних витрат у провадженні.
Цивільний позов потерпілого задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_6 користь ОСОБА_8 213 030 грн в рахунок відшкодування завданої йому моральної шкоди.
За вироком апеляційного суду ОСОБА_6 25 серпня 2016 року о 21:42, керуючи автомобілем марки «Subaru Legacy» (д. н. з. НОМЕР_1 ) та рухаючись проїжджою частиною вулиці Є. Харченка в м. Києві, виконуючи лівий поворот на Т-подібному перехресті, що біля будинку № 59 на вулиці Є. Харченка, допустив порушення вимог пунктів 10.1, 16.13 Правил дорожнього руху України, не переконавшись, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху, не надав дорогу транспортному засобу, який рухався по рівнозначній дорозі в зустрічному напрямку прямо, а саме мотоциклу марки «Kawasaki NinjaZX9-R» (д. н. з. НОМЕР_2 ) під керуванням водія ОСОБА_8 , що призвело до зіткнення зазначених транспортних засобів, в результаті чого водію мотоцикла ОСОБА_8 спричинено тяжкі тілесні ушкодження.
Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У поданій касаційній скарзі захисниця засудженого ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_7 просить скасувати вирок апеляційного суду та закрити кримінальне провадження щодо її підзахисного на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК у зв'язку з відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК.
Свою позицію обґрунтовує істотним порушення вимог кримінального процесуального закону, яке вбачає в тому, що в основу обвинувального вироку апеляційний суд поклав докази, які, на її думку, є недопустимими, зокрема, -протокол огляду місця події від 25 серпня 2016 року (далі - протокол ОМП), оскільки він не містить підпису експерта слідчого ОСОБА_9 , який брав участь у слідчій дії, до протоколу не долучено фототаблиць, носіїв інформації, на які здійснювалось фотографування, схема дорожньо-транспортної пригоди не підписана слідчим; - висновок експерта від 21 вересня 2017 року № 12-1/1907, оскільки він є похідним, тому що його зроблено на підставі протоколу ОМП та протоколу слідчого експерименту за участі потерпілого ОСОБА_8 від 28 серпня 2017 року.
Як уважає захисниця, відсутність у протоколі ОМП та схемі до нього не зафіксованого місця розташування транспортних засобів відносно один одного призвело до неможливості суду правильно визначити винуватця ДТП, що, на її думку, підтверджується висновком від 10 липня 2023 року № 5561/5562/23-52.
Крім іншого зазначає, що показання свідка ОСОБА_10 апеляційний суд повинен був оцінити критично, адже він є зацікавленою особою, так як з потерпілим товаришує близько 20 років. Показання ж самого потерпілого ОСОБА_8 необхідно розцінювати як спосіб виправдати свою неправомірну поведінку, яка полягала в порушенні ПДР (недотримання швидкісного режиму), що призвело, на її думку, до події ДТП.
Наполягає, що обвинувачення щодо ОСОБА_6 ґрунтується лише на припущенні про його винуватість, адже сторона обвинувачення не довела належними та допустимими доказами, що між діями ОСОБА_6 існує причинний зв'язок з настанням ДТП та наслідками у виді тілесних ушкоджень ОСОБА_8 .
Підсумовуючи, стверджує, що апеляційний суд не надав належної оцінки доказам, покладеним в основу вироку, що призвело до ухвалення незаконного необґрунтованого рішення, яке суперечить фактичним обставинам справи.
Позиції учасників судового провадження
У судовому засіданні засуджений ОСОБА_6 та його захисниця - адвокат ОСОБА_7 підтримали касаційну скаргу та просили її задовольнити, прокурор ОСОБА_5 заперечила проти задоволення касаційної скарги сторони захисту, вирок суду апеляційної інстанції просила залишити без змін.
Мотиви Суду
Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому він перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правову оцінку обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції згідно зі ст. 438 КПК є істотне порушення кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. Вирішуючи питання про наявність зазначених підстав, суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу.
Можливості скасування судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій через неповноту судового розгляду (ст. 410 КПК) та невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження (ст. 411 КПК) чинним кримінальним процесуальним законом не передбачено.
Зі змісту касаційної скарги захисниці слідує, що вона не погоджується з наданою апеляційним судом оцінкою доказам та заперечує правильність установлених фактичних обставин кримінального провадження, що на підставі статей 433, 438 КПК не є предметом перевірки суду касаційної інстанції.
Під час перевірки доводів, наведених у касаційній скарзі, колегія суддів виходить із фактичних обставин, установлених апеляційним судом.
Як убачається з матеріалів провадження, судовий розгляд здійснювався на підставі обвинувального акту щодо ОСОБА_6 , який обвинувачувався у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК. За результатом розгляду якого районний суд 24 листопада 2023 року визнав ОСОБА_6 невинуватим у пред'явленому обвинуваченні та виправдав його. Свою позицію суд першої інстанції обґрунтував тим, що матеріалами кримінального провадження не доводиться, що порушення ПДР саме водієм ОСОБА_6 призвели до виникнення ДТП, а не керування водієм ОСОБА_8 зі швидкістю більшою за 60 км/год, що, на думку суду, перебуває у причинному зв'язку з моментом виникнення ДТП, оскільки, враховуючи швидкість руху ОСОБА_8 , ОСОБА_6 був позбавлений можливості відреагувати на зміну дорожньої обстановки та уникнути даної ДТП. Тобто жоден із наданих стороною обвинувачення доказів як сам по собі, так і в сукупності з іншими, з точки зору достатності та взаємозв'язку, не давав районному суду підстав стверджувати поза розумним сумнівом про винуватість ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, за обставин, викладених в обвинувальному акті.
Апеляційний суд, перевіривши доводи апеляційної скарги прокурора, провів судове слідство за клопотаннями сторін, в тому числі і захисниці ОСОБА_7 , в порядку ч. 3 ст. 404 КПК (допитав обвинуваченого, потерпілого і свідків, дослідив письмові докази),безпосередньо та всебічно дослідивши всі обставини кримінального провадження, оцінивши кожен доказ із точки зору належності, допустимості та достовірності, а сукупність доказів - з точки зору їх достатності та взаємозв'язку, констатував, що суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про відсутність в діях ОСОБА_6 ознак складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, тому скасував цей вирок та ухвалив свій, яким визнав ОСОБА_6 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, та призначив йому покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки без позбавлення права керувати транспортними засобами; на підставі ст. 75 КК ОСОБА_6 звільнив від відбування покарання з випробуванням на строк 2 роки з покладенням на нього обов'язків, передбачених ст. 76 цього Кодексу.
Відповідно до положень статей 370, 420 КПК суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції та ухвалює свій вирок у разі необхідності застосувати закон про більш тяжке кримінальне правопорушення чи збільшити обсяг обвинувачення, застосувати більш суворе покарання, а також у разі скасування необґрунтованого виправдувального вироку суду першої інстанції або ж у разі неправильного звільнення обвинуваченого від відбування покарання.
Таке рішення апеляційного суду має бути законним, обґрунтованим та вмотивованим. Суд апеляційної інстанції зазначених вимог кримінального процесуального закону дотримався.
Вирішуючи питання про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого йому злочину та правильності кваліфікації його дій за ч. 2 ст. 286 КК, апеляційний суд послався на докази, що зібрані у встановленому законом порядку, досліджені під час судового розгляду та оцінені судом відповідно до приписів ст. 94 КПК.
В основу обвинувального вироку покладено виключно ті докази, що не викликають сумнівів у їхній достовірності.У мотивувальній частині вироку апеляційний суд виклав формулювання обвинувачення, визнаного доведеним, з достатньою конкретизацією встановив і зазначив місце, час, спосіб вчинення злочину, його наслідки.
За версією сторони захисту, водій мотоцикла ОСОБА_8 рухався з перевищенням допустимої швидкості, а тому саме його дії (порушення п. 12.4 ПДР) перебувають в причинному зв'язку із дорожньо-транспортною пригодою та її наслідками.
Тобто, сторона захисту фактично стверджувала про відсутність в діях ОСОБА_6 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК.
Однак Верховний Суд не погоджується з цією позицією, з огляду на таке.
Так, злочин, передбачений ст. 286 КК, є злочином із так званим матеріальним складом, і обов'язковою ознакою його об'єктивної сторони, що характеризує вчинене діяння (дію чи бездіяльність), є не будь-які з допущених особою порушень ПДР, а лише ті з них, які спричиняють (викликають, породжують) суспільно небезпечні наслідки, передбачені в частинах 1, 2 або 3 ст. 286 КК, тобто тільки такі порушення ПДР, які є причиною настання цих наслідків і, отже, перебувають із ними у причинному зв'язку. Таким чином, об'єктивна сторона даного складу злочину включає такі обов'язкові елементи: діяння (дія або бездіяльність); обстановка; суспільно-небезпечні наслідки (середньої тяжкості тілесне ушкодження - ч. 1, смерть потерпілого або тяжке тілесне ушкодження - ч. 2, загибель кількох осіб - ч. 3); причинний зв'язок між суспільно небезпечним діянням та передбаченими законом суспільно небезпечними наслідками.
Причинний зв'язок між діянням і наслідками має місце тоді, коли порушення правил безпеки руху або експлуатації транспорту, допущене винуватою особою, неминуче зумовлює шкідливі наслідки, передбачені ст. 286 КК.
Під час розгляду кримінального провадження суд зобов'язаний виявити, встановити і вказати в мотивувальній частині вироку порушення ПДР, які мали місце під час конкретної ДТП, але водночас він повинен чітко зазначати у вироку, які саме з цих порушень були причиною настання наслідків, передбачених ст. 286 КК, тобто знаходилися у причинному зв'язку з ними, а які з цих порушень виконали лише функцію умов, що їм сприяли.
Тільки порушення ПДР, які містять у собі реальну можливість настання суспільно небезпечних наслідків і виступають безпосередньою причиною їх настання у кожному конкретному випадку ДТП, є обов'язковою ознакою об'єктивної сторони складу злочину, передбаченого ст. 286 КК.
Повертаючись до матеріалів провадження, слід зазначити, що суд апеляційної інстанції, ухвалюючи свій вирок, покликався напоказання безпосередньо допитаних учасників, зокрема:
- обвинуваченого, який заперечував свою винуватість за висунутим обвинуваченням, вважав, що своїми діями він не створював небезпеки на дорозі та дотримався всіх ПДР у даній дорожній ситуації, а причиною настання ДТП є значне перевищення водієм мотоцикла допустимої швидкості. При цьому повідомив, що перед поворотом наліво він не бачив мотоцикла під керуванням ОСОБА_8 , якому зобов'язаний був дати дорогу;
- потерпілого ОСОБА_8 , який вказав, що рухався зі швидкістю приблизно 70-80 км/год, та проїхавши від автозаправки близько трьохсот метрів, його мотоцикл зіткнувся із автомобілем «SubaruLegacy» під керуванням водія ОСОБА_6 . Причиною зіткнення вважає те, що водій автомобіля раптово виїхав у його смугу руху, а тому він не встиг застосувати гальма та відреагувати на зміну дорожньої обстановки;
- свідка ОСОБА_10 , який пояснив, що він їхав за мотоциклом під керуванням ОСОБА_8 , автомобіль «Subaru», що рухався в зустрічному напрямку, пропустив інший автомобіль та почав виконувати лівий поворот, не надавши переваги в русі потерпілому ОСОБА_8 , внаслідок чого відбулось зіткнення мотоцикла з правою частиною автомобіля, зазначив, що потерпілий ОСОБА_8 рухався зі швидкістю приблизно 70 км/год та не встиг застосувати екстрене гальмування, оскільки водій автомобіля, який здійснював поворот ліворуч, виїхав у смугу руху, по якій рухався мотоцикл, раптово;
- свідка ОСОБА_11 , який повідомив, що він бачив, як водій автомобіля «Subaru» стояв із увімкненим лівим покажчиком повороту. Надавши дорогу проїжджаючим по зустрічній смузі транспортним засобам, почав здійснювати поворот ліворуч. В цей момент мотоцикл «Kawasaki», який рухався по зустрічній смузі, своєю передньою частиною в'їхав в праві двері автомобіля «Subaru». На думку свідка, швидкість руху мотоцикла була великою, приблизно від 60 до 100 км/год. Вважає, що причиною ДТП стало те, що водій автомобіля, повертаючи ліворуч, не надав дорогу мотоциклу, який рухався прямо.
Суд апеляційної інстанції зазначив, що показаннями потерпілого та свідків, які узгоджуються між собою, підтверджується те, що потерпілий ОСОБА_8 рухався на мотоциклі «Kawasaki» по вулиці Харченка в місті Києві, де в цей час автомобіль «Subaru» під керуванням водія ОСОБА_6 , рухаючись по вулиці Харченка в зустрічному напрямку та виконуючи лівий поворот, не надав дорогу мотоциклу марки «Kawasaki», що призвело до зіткнення зазначених транспортних засобів, в результаті чого ОСОБА_8 були спричинені тяжкі тілесне ушкодження. З огляду на це, колегія суддів критично оцінює доводи сторони захисту щодо безпідставного врахування апеляційним судом показань потерпілого та свідка.
Оцінюючи показання обвинуваченого ОСОБА_6 , апеляційний суд врахував дорожню обстановку, яка була на час ДТП, а саме те, що видимість дороги для нього в зустрічному напрямку становила не менше 300 м, дорога була прямою, освітлювалась на даній ділянці, та зазначив, що ОСОБА_6 , здійснюючи поворот ліворуч, не переконався в безпечності свого маневру та здійснив його, не оцінивши наявності потенційної небезпеки - руху зустрічного транспорту, який мав перевагу, хоча в нього була об'єктивна можливість виявити цю небезпеку та технічна можливість уникнути ДТП шляхом виконання вимог пунктів 10.1 і 16.13 ПДР, що є визначальним чинником для встановлення відповідальності за її наслідки.
Крім цього апеляційний суд в порядку ч. 3 ст. 404 КПК повторно дослідив письмові докази, зокрема: протокол огляду місця ДТП від 25 серпня 2016 року зі схемою до нього; - протокол проведення слідчого експерименту за участю потерпілого ОСОБА_8 зі схемою від 28 серпня 2017 року; - висновок експерта № 295/Е від 23 лютого - 27 березня 2017 року (щодо тілесних ушкоджень потерпілого), зміст яких детально відображено у вироку.
Так, проаналізувавши висновки експертів від 21 вересня 2017 року № 12-1/1907, від 31 січня 2018 року № 1710/18-52 та висновок експертів від 10 липня 2023 року № 5561/5562/23-52, в сукупності з іншими письмовими доказами та показаннями обвинуваченого, потерпілого та свідків, суд апеляційної інстанції констатував, що причиною зіткнення автомобіля «Subaru» (д. н. з. НОМЕР_1 ) та мотоцикла «Kawasaki» (д. н. з. НОМЕР_2 ) є невідповідність дій водія автомобіля «Subaru» ОСОБА_6 вимогам пунктів 10.1, 16.13 ПДР.
Колегія суддів погоджується з судом апеляційної інстанції, що зазначеними висновками не спростовується винуватість ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого йому злочину, як про те стверджує захисниця, адже засуджений, здійснюючи маневр повороту ліворуч, зобов'язаний був урахувати дорожню обстановку, зокрема наявність транспортних засобів, які мають перевагу, та інтенсивність їх руху, щоб дати їм дорогу.
З матеріалів провадження слідує, що орган досудового розслідування пред'явив ОСОБА_6 обвинувачення за ч. 2 ст. 286 КК, тобто за порушення правил безпеки дорожнього руху (пунктів 10.1 та 16.13 ПДР), що спричинило потерпілому ОСОБА_8 тяжкі тілесні ушкодження.
Пункт 10.1 ПДР регламентує, що перед початком руху, перестроюванням та будь-якою зміною напрямку руху водій повинен переконатися, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху.
Згідно з приписами пункту 16.13 ПДР, перед поворотом ліворуч і розворотом водій нерейкового транспортного засобу зобов'язаний дати дорогу трамваю попутного напрямку, а також транспортним засобам, що рухаються рівнозначною дорогою в зустрічному напрямку прямо чи праворуч.
Таким чином, суд апеляційної інстанції,проаналізувавши докази у їх сукупності, підсумував, щоводій ОСОБА_6 під час повороту ліворуч, перетинаючи зустрічну смугу руху, повинен і міг усвідомлювати, що він зобов'язаний діяти таким чином, щоб не створити перешкод зустрічним транспортним засобам, тобто врахувати розташування, швидкість та інші важливі фактори руху зустрічних транспортних засобів, які мають перевагу, щоб переконатися, що актуальна дорожня обстановка дозволяє безпечно здійснити маневр, без створення перешкод іншим учасникам руху.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з апеляційним судом, що ймовірне порушення потерпілим ОСОБА_8 вимог п. 12.4 ПДР, виходячи з обставин цієї ДТП, не є первинними в даному випадку стосовно створення небезпечної дорожньої обстановки та не призвели до наслідків, що складають об'єктивну сторону кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК.
Отже, підстав стверджувати про відсутність в діях ОСОБА_6 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, як про те зазначає сторона захисту, в колегії суддів немає.
Що стосується доводів касаційної скарги захисниці про те, що апеляційний суд не надав оцінки протоколу ОМП, який, на її думку, є недопустимим доказом через відсутність підпису експерта слідчого ОСОБА_9 у ньому, відсутності фототаблиці до нього, колегія суддів уважає необґрунтованим, оскільки протокол складено уповноваженою особою, схема його доповнює, протокол підписаний понятими, які були присутні під час проведення цієї слідчої дії, заперечень від підписантів протоколу не надходило, тож колегія суддів у даному конкретному кримінальному провадженні констатує, що відсутність підпису одного із учасників цієї слідчої дії та фототаблиці до нього не є підставою для визнання відображених у ньому фактичних даних недопустимими доказами.
Оскільки протокол огляду місця події від 25 серпня 2016 року є допустимим доказом, тому доводи касатора про недопустимість висновку експерта від 21 вересня 2017 року № 12-1/1907 як похідного від протоколу ОМП, є безпідставним та таким, що не ґрунтується на вимогах закону.
В касаційній скарзі захисник також наводить інші аргументи, однак, на думку колегії суддів, вони не перешкодили ухвалити суду апеляційної інстанції законне та обґрунтоване судове рішення.
Вирок апеляційного суду є достатньо мотивованим і повною мірою відповідає вимогам статей 370, 420 КПК.
Порушень норм матеріального чи процесуального права, які би були безумовними підставами для скасування судовогорішення, як того просить сторона захисту, під час перевірки матеріалів кримінального провадження суд касаційної інстанції не встановив.
Урахувавши наведене, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга адвоката ОСОБА_7 задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Верховний Суд
ухвалив:
Вирок Київського апеляційного суду від 26 грудня 2024 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційну скаргу його захисниці - адвоката ОСОБА_7 - без задоволення.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3