28 травня 2025 року
м. Київ
справа № 757/17315/22-ц
провадження № 61-946св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І.,
суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач),Пархоменка П. І.,
учасники справи
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Акціонерне товариство «Українська залізниця»,
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця», поданою представником Редевич Оксаною Миколаївною, на постанову Київського апеляційного суду від 07 грудня 2023 року у складі колегії суддів:Поліщук Н. В., Мережко М. В., Соколової В. В.,
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі - АТ «Укрзалізниця») про визнання незаконним наказу, поновлення дії трудового договору, стягнення заробітної плати та відшкодування витрат з найму житла.
Позов мотивований тим, що між сторонами укладений трудовий договір від 25 листопада 2021 року № 716/2021, відповідно до умов якого позивач прийнятий на посаду старшого аудитора внутрішнього Департаменту внутрішнього аудиту та контролю АТ «Укрзалізниця».
24 лютого 2022 року у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України відповідно до наказу від 24 лютого 2022 року № Ц-42/6 позивач переведений у режим простою.
Наказом № 483/ос від 04 травня 2022 року з 06 травня 2022 року з позивачем припинено простій та призупинено дію трудового договору.
Підстави для призупинення дії трудового договору є незаконними. Абсолютна неможливість надання відповідачем роботи не убачалась, відповідачем не запропоновано переведення позивача на іншу роботу, а факт можливості позивача виконувати роботу, окрім постійного зв'язку з керівництвом, підтверджується направленою поштою заявою на ім'я голови правління АТ «Укрзалізниця». Робоче місце позивача знаходиться у м. Києві. У м. Києві на момент винесення оскаржуваного наказу не проводились активні бойові дії та відсутні інші обставини військової агресії проти України, які б виключали можливість надання та виконання ним роботи, передбаченої трудовим договором, відтак підстави для призупинення дії трудового договору, які визначені у статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (далі - Закон № 2136-ІХ) відсутні.
Просив суд:
визнати наказ АТ «Укрзалізниця» від 04 травня 2022 року № 483/ос незаконним;
поновити дію трудового договору від 25 листопада 2021 року № 716-2021 з 06 травня 2022 року;
стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 належну суму заробітної плати та відшкодування витрат за найм житла відповідно до трудового договору від 25 листопада 2022 року № 716-2021 за період дії наказу АТ «Укрзалізниця» від 04 травня 2022 року № 483/ос, а саме з 06 травня 2022 року по дату поновлення дії трудового договору;
стягнути з відповідача судові витрати.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 13 лютого 2023 року у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що вже станом на 24 лютого 2022 року у зв'язку з військовою агресією АТ «Укрзалізниця» перебувало в таких обставинах, коли не могло надати роботу всім працівникам, в тому числі позивачу, який в свою чергу - не міг виконувати роботу. На той час законодавчо можливо було застосувати лише простій. Тому позовні вимоги ОСОБА_1 не знайшли свого підтвердження в суді. Порушень трудового законодавства зі сторони відповідача при видачі спірного наказу не встановлено. З 06 травня 2022 року ОСОБА_1 не виконував свої трудові обов'язки, відповідно, відсутні підстави для виплати відповідачем йому за цей період заробітної плати.
Короткий зміст постанови апеляційного суду
Постановою Київського апеляційного суду від 07 грудня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Рішення Печерського районного суду міста Києва від 13 лютого 2023 року скасовано. Ухвалено нове судове рішення.
Позовні вимоги ОСОБА_1 до АТ «Укрзалізниця» про визнання незаконним наказу, поновлення дії трудового договору, стягнення заробітної плати та відшкодування витрат з найму житла задоволено частково.
Визнано незаконним та скасувати наказ № 483/ос від 04 травня 2022 року в частині призупинення дії трудового договору з ОСОБА_1 .
Стягнено з АТ «Укрзалізниця» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за період з 06 травня 2022 року по 10 липня 2023 року у розмірі 572 284,26 грн.
Провадження у справі в частині позовних вимог про поновлення дії трудового договору від 25 листопада 2021 року № 716-2021 закрито.
Допущено негайне виконання судового рішення в межах суми платежу за один місяць.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що у цій справі установлено та не заперечувалося стороною відповідача, що АТ «Укрзалізниця» не зупиняло свою роботу. Оцінивши в сукупності надані сторонами докази, доводи сторін, враховуючи специфіку діяльності відповідача, а також функціональні обов'язки позивача, апеляційний суд уважає, що відповідачем не доведено законність та обґрунтованість наказу АТ «Укрзалізниця» від 04 травня 2022 року № 483/ос в частині, що стосується аудитора ОСОБА_1 . Зокрема не доведено, що на час видання оспорюваного наказу існували обставини, які виключали можливість обох сторін трудових відносин виконувати обов'язки, передбачені трудовим договором (посадовою інструкцією), тобто, що існувала абсолютна неможливість роботодавця надати роботу, а працівника - виконувати її. Отже, відповідачем не було надано доказів на підтвердження існування, передбачених статтею 13 Закону Закон № 2136-ІХ підстав для тимчасового призупинення дії трудового договору, а саме неможливість надати позивачу роботу в товаристві, зокрема, дистанційно або застосувати інший механізм - встановлення скороченої тривалості робочого часу, дня, тижня чи продовження застосування простою, переведення на іншу роботу, яку здатен виконувати позивач відповідної до своєї кваліфікації та досвіду роботи. Зокрема, про абсолютну неможливість надання роботодавцем роботи в контексті призупинення трудового договору можуть свідчити випадки неможливості забезпечувати працівників умовами праці, внаслідок того, що необхідні для виконання роботи працівником виробничі, організаційні, технічні можливості, засоби виробництва знищені в результаті бойових дій або їх функціонування з об'єктивних і незалежних від роботодавця причин є неможливим, а переведення працівника на іншу роботу або залучення його до роботи за дистанційною формою організації праці неможливо. Лише наявність правової норми, яка передбачає право сторін призупинити дію трудового договору не є достатньою. Для сторін мають наступити відповідні наслідки за наявності обставин, що передбачає така норма права. Тому за умови, що працівник бажає та може виконувати роботу, а роботодавець може надати роботу, відсутні підстави для призупинення дії трудового договору.
За встановлених обставин суд робить висновок, що наказ АТ «Укрзалізниця» від 04 травня 2022 року № 483/ос в частині, що стосується ОСОБА_1 , не відповідає положенням статті 13 Закону Закон № 2136-ІХ, є таким, що підлягає скасуванню.
У трудовому праві превалює підхід, за яким вимушений прогул визначають як час, протягом якого працівник з вини роботодавця був позбавлений можливості працювати, тобто виконувати трудові функції, обумовлені трудовим договором. Таким чином, виплата середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу законодавцем пов'язується з певним діянням роботодавця, наслідком яких стала неможливість працівника належним чином реалізовувати своє право на працю. Відповідно до даних довідки № 436 від 06 листопада 2023 року середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 становить 1 870,21 грн. Відтак, належним розрахунком середнього заробітку за час вимушеного прогулу є кількість днів прогулу ? на середньоденний заробіток (306 днів (за період з 04 травня 2022 року по 06 липня 2023 року) ? 1 870,21 грн (середньоденний заробіток) = 572 284,26 грн.
За установлених обставин з відповідача на користь ОСОБА_1 слід стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу у сумі 572 284,26 грн.
З матеріалів справи установлено, що наказом № 1118/ос від 06 липня 2023 року відновлено дію трудових договорів працівників Департаменту внутрішнього аудиту та контролю апарату управління АТ «Укрзалізниця» відповідно до додатку. За таких обставин, колегія суддів робить висновок про наявність підстав для закриття провадження в частині позовних вимог про поновлення дії трудового договору від 25 листопада 2021 року № 716-2021.
Згідно з укладеним між сторонами трудовим договором № 716-2021 від 25 листопада 2021 року роботодавець у встановленому порядку здійснює відшкодування витрат з найму житла в межах до 15 тисяч гривень до вирахування податку на доходи фізичних осіб, на період обіймання працівником посади, зазначеної в пункті 1.3 цього Договору, на умовах договору найму (оренди) житла відповідно до локального акта роботодавця (пункт 3.6). Відповідно до абзацу 2 пункту 2.4 Порядку виплати компенсації працівникам АТ «Укрзалізниця» за найм (оренду) житла, затвердженого рішенням правління АТ «Укрзалізниця» від 03 лютого 2022 року (протокол № Ц-54/7 ком.т) компенсації підлягають лише фактично понесені витрати за найм (оренду) житла (без вартості житлово-комунальних послуг). Разом з тим, позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження найму житла та оплату орендних платежів у спірних період. Окрім того, згідно з пп. 1.1.4. рішення правління АТ «Укрзалізниця» (протокол № Ц-54/31 Ком.т. від 14 березня 2022 року) на період дії правового режиму воєнного стану в Україні, оголошеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022, призупинено інші додаткові виплати, що передбачені Галузевою угодою, колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги. Виняток складає матеріальна допомога на лікування та на поховання, а також інші види матеріальної допомоги згідно з рішеннями правління, роз'яснення щодо нарахування та виплати яких буде надано додатково директором з управління персоналом та соціальної політики. На виконання вказаного рішення правління АТ «Укрзалізниця» листом від 25 березня 2022 року № ЦЦУП-10/95 на регіональні філії, філії направлено перелік кодів видів оплат, за якими проводитиметься нарахування на період дії правового режиму воєнного стану. Відповідно до листа нарахування за кодом видів оплат 710 «Компенсація витрат за найм (оренду) житла працюючим» не проводиться, що підтверджується листом вих. № ЦТЗБ- 8/825 від 17 жовтня 2022 року.
Відтак апеляційний суд уважає, що відсутні підстави для стягнення з АТ «Укрзалізниця» на користь позивача витрат з найму житла.
Аргументи учасників справи
У січні 2024 року АТ «Укрзалізниця» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просило передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, постанову апеляційного суду скасувати, рішення суду першої інстанції залишити в силі, судові витрати по розгляду касаційної скарги покласти на позивача.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування частини другої статті 235 КЗпП України до правовідносин, які не пов'язані із незаконним звільненням працівника або переведенням його на іншу роботу, а саме: при визнанні незаконним та скасуванні наказу про призупинення дії трудового договору.
Суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові посилається на статтю 13 Закону № 2136-ІХ в редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року. Проте наведений в постанові зміст указаної норми не відповідає тій редакції, що діяла до 19 липня 2022 року. Апеляційний суд вказав зміст статті 13 Закону № 2136-ІХ в редакції, яка набрала чинності після 19 липня 2022 року та не має зворотної дії в часі.
Слід уточнити, що АТ «Укрзалізниця» не зупиняло свою діяльністю повністю, проте у зв'язку з військовою агресією зупиняло роботу структурних підрозділів апарату управління АТ «Укрзалізниця», які не виконують критично важливі завдання, що засвідчено актом простою від 24 лютого 2022 року, що судом апеляційної інстанції враховано не було. Позивач був працівником саме такого структурного підрозділу (Департаменту внутрішнього аудиту та контролю), робота якого була зупинена.
Стаття 13 Закону № 2136-ІХ передбачає, що підставами для призупинення дії трудового договору може бути не лише повна непрацездатність підприємства через його руйнування, а й інші, викликані збройною агресією, фактичні та економічні чинники, які не дозволяють забезпечити працівника роботою, яку він виконував раніше, наприклад: скорочення замовлень чи обсягу послуг, які надаються підприємством, суттєве зниження доходів підприємства, неможливість виконання роботодавцем перед працівником зобов'язань з виплати заробітної плати та страхових внесків тощо. При цьому саме на керівництво підприємства покладаються дискреційні повноваження щодо запровадження заходів, необхідних для забезпечення функціонування підприємства в умовах воєнного стану та визначення переліку працівників, з якими необхідно призупинити дії трудових договорів, з самостійним визначенням відповідних трудових критерію для цього (певні посади, що можуть бути незадіяні в умовах зміненої господарської діяльності; функції та завдання структурного підрозділу, в якому працюють відповідні працівники; кваліфікація окремих працівників, наявність у них певних знань, навичок та умінь, тощо).
У наявних на даний час висновках Верховного Суду щодо тлумачення статті 13 Закону № 2136-ІХ наведені випадки не ототожнюються саме з абсолютною неможливістю надання роботи.
Матеріалами справи підтверджується відсутність організаційної можливості надати позивачу роботу, обумовлену трудовим договором, що зумовлено критичним зменшенням обсягів господарської діяльності АТ «Укрзалізниця» через військову агресію російської федерації проти України, що унеможливило затвердження планів внутрішнього аудиту та надання доручень про проведення аудитів. За характером роботи до працівників Департаменту внутрішнього аудиту та контролю не можна застосовувати тимчасове переведення на іншу роботу.
Крім цього, з оскаржуваної постанови вбачається, що одночасне настання як неможливості роботодавцем надати роботу, так і неможливості виконувати цю роботу працівником, оцінюється судом як незалежні один від одного обставини. Проте таке тлумачення статті 13 Закону № 2136-ІХ є хибним, оскільки при такому тлумаченні її норми неможливо застосувати на практиці.
Встановивши, що роботодавець у зв'язку зі збройною агресією перебуває у таких умовах, коли не може надати відповідному працівнику роботу, працівник автоматично є таким, що не може виконувати роботу, оскільки робота для такого працівника відсутня.
Припинення режиму простою для позивача було зумовлено необхідністю призупинення з ним дії трудового договору з огляду на відсутність роботи, яку можна було надати позивачу згідно з його трудовим договором, що вбачається з тексту оскаржуваного позивачем наказу. Тому посилання суду апеляційної інстанції на те, що відповідачем не доведено неможливості відновлення надання роботи позивачу після простою суперечить матеріалам справи, оскільки на дату призупинення дії трудового договору з позивачем стан товариства лише погіршувався і робота для позивача не з'явилася. Як простій, так і призупинення дії трудового договору зумовлені відсутністю роботи, яку можна надати працівнику.
У зв'язку з тим, що позивача не було незаконно звільнено або переведено на іншу роботу, підстави для застосування частини другої статті 235 КЗпП України відсутні.
Законодавство передбачає право працівника на оскарження наказу про призупинення дії трудового договору, при цьому право на стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу при скасуванні такого наказу за працівником не закріплює, що свідчить про врегульованість спірних правовідносин шляхом відсутності права працівника на таку виплату.
Попри посилання відповідача на частину першу статті 113 КЗпП України, апеляційний суд жодним чином не мотивував, чому вважаючи призупинення дії трудового договору незаконним, застосовується саме частина друга статті 235 КЗпП України та особі оплачується повний заробіток, який би він отримав якби працював всі дні, тобто на рівні з тими, хто дійсно працював з огляду на критичну важливість роботи (до прикладу машиністи, помічники машиністів локомотивів, слюсарі з ремонту рухомого складу, провідники поїздів, оглядачі вагонів, чергові по станціях, складачі поїздів, монтери колії, машиністи колійних машин, електромонтери СЦБ та зв'язку, електромонтери контактної мережі та інші). Застосовуючи саме частину другу статті 235 КЗпП України, а не до прикладу частина перша статті 113 КЗпП України, виникає ситуація коли особа для якої за родом професії у відповідача не було роботи, отримує таку ж оплату (тобто за всі робочі дні в періоді), як і працівники, які під обстрілами евакуйовували людей та лагодили пошкоджену інфраструктуру.
Період з 06 травня 2022 року не можна вважати вимушеним прогулом, оскільки якби з позивачем не було призупинено дію трудового договору, він би все одно не працював, а перебував у простої і отримував дві третини встановленого йому посадового окладу, а не середній заробіток.
Крім цього, призупинення дії трудового договору не є перешкодою для виконання оплачуваної роботи на умовах трудового договору за зовнішнім сумісництвом або на інших умовах.
Тому підстави для застосування частини другої статті 235 КЗпП України до спірних правовідносин відсутні.
Щодо передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Висновки судів щодо застосування статті 13 Закону № 2136-ІХ часто мають суперечливий характер, що свідчить про існування виключної правової проблеми. Виключна правова проблема щодо застосування указаної норми полягає в наступних питаннях:
1) чи передбачає ця норма, що неможливість надання роботи повинна містити виключно абсолютний характер та чи має право роботодавець прийняти рішення про запровадження заходів, необхідних для забезпечення функціонування підприємства в умовах воєнного стану та визначення переліку працівників з якими необхідно призупинити дії трудових договорів, з самостійним визначенням відповідних трудових критеріїв для цього;
2) чи є обов'язковим одночасне настання самостійних обставин неможливості надати роботу і неможливості виконувати роботу працівником;
3) відмінність між такими формами організації трудових правовідносин як призупинення дії трудового договору та простій, в якому працівник перебував до призупинення дії трудового договору та з яким погодився.
Оскільки справи цієї категорії часто визнаються судами малозначними, то рішення Великої Палати Верховного Суду за наслідками вирішення цієї правової проблеми має стати орієнтиром при вирішенні подібних справ судами першої та апеляційної інстанцій.
У березні 2024 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просив касаційну скаргу залишити без задоволення, оскаржене судове рішення - без змін.
Зазначає, що наразі лише у справах, в яких відповідачем виступало АТ «Укрзалізниця» з приводу незаконного застосування статті 13 Закону № 2136-ІХ Верховним Судом надано три висновки (постанови від 21 червня 2023 року у справі № 149/1089/22, від 07 лютого 2024 року у справі № 521/9115/22, від 14 лютого 2024 року у справі № 464/2944/22) з єдиною правою позицією щодо застосування норм матеріального права у подібних правовідносинах та, зокрема щодо незаконності дій АТ «Укрзалізниця» при призупиненні дії трудових договорів з працівниками.
Апеляційний суд законно і обґрунтовано зробив висновок, що під час розгляду справи не знайшов свого підтвердження той факт, що відповідач був позбавлений можливості надати роботу позивачу. Тому за умови, що працівник бажає та може виконувати роботу, а роботодавець може надати роботу, відсутні підстави для призупинення дії трудового договору.
У касаційній скарзі вказується, що зменшення обсяги господарської діяльності АТ «Укрзалізниця» є законною підставою для призупинення трудового договору, однак апеляційним судом детально була розглянута вказана обставина та надано відповідні висновки, що відповідачем не надано аргументованих роз'яснень, в чому ж саме полягала абсолютна неможливість надання роботи позивачу у зв'язку із зменшенням обсягів робіт через військову агресію російської федерації проти України.
Відповідач навіть не намагався забезпечити роботою працівників Департаменту, ігнорував неодноразові заяви позивача щодо поновлення дії трудового договору (є в матеріалах справи) та не звертав увагу на пропозиції, які були надані працівниками Департаменту для вирішення питання трудового забезпечення, з метою досудового вирішення питання.
Твердження, що станом на 04 травня 2022 року у АТ «Укрзалізниця» були відсутні вакансії для позивача, не відповідають дійсності та є нічим іншим, як намаганням завести суд в оману. Вакансій у товаристві станом на 04 травня 2022 року, так і після цього, було достатньо для пропозиції позивачу, особливо враховуючи його освітньо-кваліфікаційний рівень (3 вищі освіти, дві з яких профільні) та досвід роботи у тяоваристві (11 років, з яких 5 керівного стажу).
Межі та підстави касаційного перегляду, рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 14 лютого 2024 року відкрито касаційне провадження у справі.
В зазначеній ухвалі вказано, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах).
УхвалоюВерховного Суду від 27 січня 2025 року клопотання АТ «Укрзалізниця» задоволено, зупинено касаційне провадження у справі до закінчення перегляду у касаційному порядку Верховним Судом у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду справи № 758/4178/22 (провадження № 61-6935сво24).
Ухвалою Верховного Суду від 22 травня 2025 року поновлено касаційне провадження у справі, справу призначено до судового розгляду.
Аналіз змісту касаційної скарги свідчить, що постанова суду апеляційної інстанцій оскаржується в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 до АТ «Укрзалізниця» про визнання незаконним наказу, поновлення дії трудового договору, стягнення середнього заробітку. В іншій частині судові рішення не оскаржуються, а тому в касаційному порядку не переглядаються.
Фактичні обставини справи
Судивстановили, що 25 листопада 2021 року між АТ «Укрзалізниця» та ОСОБА_1 укладено трудовий договір № 716-2021.
Відповідно до наказу АТ «Укрзалізниця» від 25 листопада 2021 року № 2941/ос ОСОБА_1 призначено на посаду старшого аудитора внутрішнього Департаменту внутрішнього аудиту та контролю AT «Укрзалізниця».
Наказом АТ «Укрзалізниця» № Ц-42/6-В від 24 лютого 2022 року встановлено режим простою з 24 лютого 2022 року до відміни для працівників апарату управління АТ «Укрзалізниця». Витяг з додатку до наказу містить прізвище ОСОБА_1 .
Наказом № Ц-42/12-В від 24 березня 2022 року внесено зміни до наказу АТ «Укрзалізниця» від 24 лютого 2022 року № Ц-42/6-В, визначено період простою ОСОБА_1 з 24 лютого 2022 року по 28 лютого 2022 року, з 01 березня 2022 року по 31 березня 2022 року.
Наказом № Ц-42/38 від 11 липня 2022 року внесено зміни до наказу АТ «Укрзалізниця» від 24 лютого 2022 року № Ц-42/6-В, визначено період простою ОСОБА_1 з 24 лютого 2022 року по 28 лютого 2022 року, з 01 березня 2022 року по 31 березня 2022 року, з 01 квітня 2022 року по 30 квітня 2022 року, з 01 травня 2022 року по 05 травня 2022 року.
Згідно з наказом АТ «Укрзалізниця» від 04 травня 2022 року № 483/ос, у зв'язку з неможливістю надання та виконання роботи внаслідок критичного зменшення обсягів господарської діяльності, що сталася у зв'язку з втратою через військову агресію російської федерації проти України можливості повноцінно організовувати процеси діяльності товариства, запровадження відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 № 64/2022 воєнного стану, керуючись статтею 13 Закону № 2136-ІХ та іншими нормами законодавчих актів з 06 травня 2022 року призупинено простій, введений наказом № Ц-42/6 від 24 лютого 2022 року, та з 06 травня 2022 року до припинення або скасування воєнного стану в Україні призупинено дію трудових договорів з працівниками, зазначеними в Додатку № 1. Витяг з даного Додатку містить прізвище ОСОБА_1 .
17 червня 2022 року ОСОБА_1 звернувся до голови правління АТ «Укрзалізниця» із заявою про поновлення дії трудового договору.
Згідно з наказом № 1118/ос від 06 липня 2023 року відновлено дію трудових договорів працівників Департаменту внутрішнього аудиту та контролю апарату управління АТ «Укрзалізниця» відповідно до додатку. Виключено правників Департаменту відповідно до Додатку з наказу АТ «Укрзалізниця» від 01 квітня 2023 року № 389/ос, додатку з наказу АТ «Укрзалізниця» від 04 травня 2023 року № 483/ос.
Наказом АТ «Українська залізниця» від 07 липня 2023 року № 1165/ос допущено ОСОБА_1 до стажування в юридичному департаментів АТ «Укрзалізниця» з 10 липня 2023 року по 10 жовтня 2023 року з відривом від основної роботи із збереженням середнього заробітку за місцем роботи старшого аудитора внутрішнього Департаменту внутрішнього аудиту та контролю АТ «Укрзалізниця».
Позиція Верховного Суду
Згідно зі статтею 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, в Україні введено воєнний стан. Згідно з пунктом 3 цього Указу у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30-34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України.
15 березня 2022 року прийнято Закон № 2136-ІХ, яким визначені особливості трудових відносин працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України від 12 травня 2015 року № 389-VIII «Про правовий режим воєнного стану».
У частинах першій та другій Закону № 2136-ІХ встановлено, що на період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина відповідно до статей 43, 44 Конституції України. У період дії воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю у частині відносин, врегульованих цим Законом.
Згідно з пунктом 2 Прикінцевих положень КЗпП України під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону № 389-VIII, діють обмеження та особливості організації трудових відносин, встановлені Законом № 2136-ІХ.
Відповідно до статті 13 Закону № 2136-ІХ (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) призупинення дії трудового договору - це тимчасове припинення роботодавцем забезпечення працівника роботою і тимчасове припинення працівником виконання роботи за укладеним трудовим договором. Дія трудового договору може бути призупинена у зв'язку з військовою агресією проти України, що виключає можливість надання та роботи. Призупинення дії трудового договору не тягне за собою припинення трудових відносин. Призупинення дії трудового договору роботодавець та працівник за можливості мають повідомити один одного у будь-який доступний спосіб. Відшкодування заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат працівникам на час призупинення дії трудового у повному обсязі покладається на державу, що здійснює військову агресію проти України.
Згідно з частиною другою статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 червня 2023 року у справі № 149/1089/22 вказано, що:
«наведена спеціальна норма права надає роботодавцю право тимчасово призупинити дію трудового договору з працівником у разі неможливості у зв'язку із військовою агресією проти України забезпечити працівника роботою. Водночас таке право не є абсолютним. Для застосування цієї норми права роботодавець має перебувати в таких обставинах, коли він не може надати працівнику роботу, а працівник не може виконати роботу. Зокрема, у випадку, якщо необхідні для виконання роботи працівником виробничі, організаційні, технічні можливості, засоби виробництва знищені в результаті бойових дій або їх функціювання з об'єктивних і незалежних від роботодавця причин є неможливим, а переведення працівника на іншу роботу або залучення його до роботи за дистанційною формою організації праці неможливо.
… суди встановили, що як на час видачі оспорюваного наказу про призупинення дії трудового договору, так і на час розгляду справи, ВСП «Санаторій «МЦРЗ» здійснював свій основний вид діяльності та надавав медичні й санаторно-курортні послуги. До роботи були залучені 225 працівників. Дію трудових договорів відповідач призупинив лише з позивачем та ще вісьмома працівниками (чотирма медичними сестрами та чотирма медичними сестрами з масажу). Таким чином, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, обґрунтовано вважав, що призупинення дії трудового договору з позивачем є незаконним, оскільки обставин неможливості відповідача у зв'язку з військовою агресією проти України надати позивачу роботу, а останній її виконувати в цій справі не встановлено.
Також, установивши, що незаконні дії відповідача позбавили позивача можливості працювати, суди обґрунтовано поклали на відповідача обов'язок відшкодувати їй середню заробітну плату за час її перебування у вимушеному прогулі, тому доводи касаційної скарги про те, що такий обов'язок покладається на державу, що здійснює збройну агресію, в даному випадку безпідставні».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 січня 2024 року у справі № 161/8196/22 вказано, що «оскільки районний суд дійшов вірного висновку, що підстав для застосування статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» немає, то й не підлягає застосуванню частина четверта цієї статті про те, що відшкодування заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат працівникам за час призупинення дії трудового договору у повному обсязі покладається на державу, що здійснює збройну агресію проти України. У КЗпП України відсутня норма права, яка б у даній ситуації регулювала питання виплати середнього заробітку за час незаконного призупинення дії трудового договору, так як це не є ні простоєм, ні звільненням працівника. Разом з тим, відповідно до статті 43 Конституції України, найбільш подібним (аналогічним) до цієї ситуації є застосування частин першої, другої статті 235 КЗпП України, яку суд першої інстанції вірно застосував. Отже, установивши, що незаконні дії відповідача позбавили позивача можливості працювати, суд першої інстанції обґрунтовано поклав на відповідача обов'язок відшкодувати йому середню заробітну плату за час його перебування у вимушеному прогулі, тому доводи відзиву на касаційну скаргу про те, що такий обов'язок покладається на державу, що здійснює збройну агресію, в цьому випадку безпідставні».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 жовтня 2024 року у справі № 761/14792/22 зазначено, що «у КЗпП України відсутня норма права, яка б регулювала питання виплати середнього заробітку за час незаконного призупинення дії трудового договору. Водночас частиною дев'ятою статті 10 ЦПК України передбачено, що якщо спірні відносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права). Згідно з частиною другою статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Середній заробіток за частиною другою статті 235 КЗпП України за своїм змістом є заробітною платою, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин, оскільки особа поновлюється на роботі з дня звільнення, тобто вважається такою, що весь цей час перебувала в трудових відносинах. Ураховуючи, що незаконні дії відповідача позбавили ОСОБА_1 можливості працювати та призвели до порушення її конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю, суди попередніх інстанцій обґрунтовано застосували до спірних правовідносин приписи частини другої статті 235 КЗпП України, яка регулює подібні за змістом відносини, та поклали на відповідача обов'язок відшкодувати позивачці середній заробіток за час її перебування у вимушеному прогулі. Такий висновок суду узгоджується з висновком, викладеним Верховним Судом у постановах від 21 червня 2023 року в справі № 149/1089/22, від 31 січня 2024 року у справі № 161/8196/22, від 27 березня 2024 року у справі № 753/12518/22».
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 травня 2025 року у справі № 758/4178/22 (провадження
№ 61-6935сво24) зроблено такі висновки:
«сам по собі факт військової агресії проти України не є безумовною підставою для призупинення роботодавцем дії трудового договору. Формулювання положень статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (у редакції, чинній на час винесення наказу АТ «НАК «Нафтогаз України» №75 від 14 квітня 2022 року «Про призупинення дії трудового договору»), що дія трудового договору може бути призупинена у зв'язку з військовою агресією проти України, що виключає можливість надання та виконання роботи, й використання сполучника «та» дозволяє зробити висновок, що саме настання цих двох обставин одночасно дозволяє використовувати призупинення трудового договору з працівником як тимчасову виключну подію;
обов'язковість одночасного настання обставин неможливості роботодавця надати роботу і неможливості виконувати роботу працівником для застосування положень статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (у редакції, чинній на час винесення наказу АТ «НАК «Нафтогаз України» №75 від 14 квітня 2022 року «Про призупинення дії трудового договору») є визначальною, оскільки можливість продовження виконання умов трудового договору хоча б однією із сторін та пов'язані з такою можливістю правові наслідки для іншої сторони - не породжують правові наслідки у зв'язку із призупиненням дії трудового договору, й в кінцевому результаті нівелюють необхідність/можливість застосування цієї норми закону;
у КЗпП України відсутня норма права, яка б у цій ситуації регулювала питання виплати середнього заробітку за час незаконного призупинення дії трудового договору, оскільки це не є ні простоєм, ні звільненням працівника. Разом з тим, з урахуванням положень статті 43 Конституції України, найбільш подібним (аналогічним) до цієї ситуації є застосування частин першої, другої статті 235 КЗпП України;
відновлення порушеного права працівника на працю повинно здійснюватись не тільки визнанням наказу про призупинення дії трудового договору з працівником незаконним й поновленням дії трудового договору, а так само виплатою роботодавцем працівнику середнього заробітку за час вимушеного прогулу, застосовуючи норми статті 235 КЗпП України;
відшкодування заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат працівникам за час призупинення дії трудового договору в повному обсязі покладається на державу, що здійснює збройну агресію проти України, у випадку обґрунтованості призупинення дії трудового договору. Якщо ж незаконні дії роботодавця (незаконне призупинення дії трудового договору) позбавили працівника можливості працювати, то на роботодавця покладається обов'язок відшкодувати працівнику середню заробітну плату за час його перебування у вимушеному прогулі.
При передачі справи на розгляд Об'єднаної палати колегія суддів вважала необхідним відступити від висновків щодо застосування статті 235 КЗпП України у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 січня 2024 року у справі № 161/8196/22 (провадження № 61-6897св23) та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 жовтня 2024 року у справі № 761/14792/22 (провадження № 61-7969св24). У вказаних постановах суд касаційної інстанції застосував статтю 235 КЗпП України за аналогією закону до правовідносин у зв'язку із призупиненням дії трудового договору. За таких обставин, з урахуванням викладеного, Об'єднана палата вважає, що немає підстав для відступу від висновків, викладених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 січня 2024 року у справі № 161/8196/22 (провадження № 61-6897св23) та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 жовтня 2024 року у справі № 761/14792/22 (провадження № 61-7969св24) щодо застосування статті 235 КЗпП України у подібних правовідносинах».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 листопада 2022 року у справі № 488/2652/20 колегія суддів погодилась з висновками суду апеляційної інстанції про те, що з урахуванням положень абзацу 4 пункту 2 Порядку розмір середнього заробітку слід визначати, виходячи з виплат за два останні місяці, що передували оголошенню простою на підприємстві та звільненню позивача, та вказала, що «у період із 24 березня по 13 травня 2020 року (включно), з 15 по 19 травня 2020 року (включно) та з 21 травня по 22 липня 2020 року (день звільнення) позивачка перебувала у простої зі збереженням заробітної плати у розрахунку 2/3 тарифної ставки встановленого їй окладу. Згідно з абзацом 6 пункту 2 Порядку № 100 час, протягом якого працівники згідно з чинним законодавством або з інших причин не працювали і за ними не зберігався заробіток або зберігався частково, виключається з розрахункового періоду. Враховуючи, що з 24 березня по 22 липня 2020 року позивачка перебувала у простої та за нею був збережений заробіток частково, то вказаний період, на думку колегії суддів, не може бути включений до розрахункового періоду для визначення середнього заробітку».
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
У справі, що переглядається:
не встановлено обставин неможливості надання відповідачем ОСОБА_1 роботи у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, а позивачу - її виконувати, тому апеляційний суд обґрунтовано вважав, що призупинення дії трудового договору з позивачем є незаконним;
апеляційний суд зробив правильний висновок, що у КЗпП України відсутня норма права, яка б у цій ситуації регулювала питання виплати середнього заробітку за час незаконного призупинення дії трудового договору, так як це не є ні простоєм, ні звільненням працівника. Разом з тим, відповідно до статті 43 Конституції України найбільш подібним (аналогічним) до цієї ситуації є застосування частин першої, другої статті 235 КЗпП України, яку апеляційний суд правильно застосував;
оскільки при визнанні призупинення дії трудового договору з працівником незаконним відновлення порушеного права працівника на працю повинно здійснюватись виплатою роботодавцем працівнику середнього заробітку за час вимушеного прогулу відповідно до статті 235 КЗпП України, колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги, що на момент призупинення дії трудового договору позивач перебував у простої та отримував дві третини встановленого йому посадового окладу, а не середній заробіток;
встановивши, що незаконні дії відповідача позбавили позивача можливості працювати, апеляційний суд обґрунтовано поклав на відповідача обов'язок відшкодувати йому середню заробітну плату за час його перебування у вимушеному прогулі.
Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права, а зводяться до переоцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду (стаття 400 ЦПК України). Постанова апеляційного суду містить висновки щодо результатів оцінки зібраних у справі доказів, відповідає вимогам процесуального права щодо законності й обґрунтованості. Наведеним в касаційній скарзі доводам судом надана належна оцінка, які висновків суду не спростовують.
При цьому не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).
Щодо клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду
У частині п'ятій статті 403 ЦПК України передбачено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
Тлумачення змісту частини п'ятої статті 403 ЦПК України свідчить, що клопотання має містити обґрунтування необхідності передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Ураховуючи вирішення у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 травня 2025 року у справі № 758/4178/22 (провадження № 61-6935сво24) питань, які заявник вважав такими, що свідчать про існування виключної правової проблеми, відсутність інших правових підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, у задоволенні клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду слід відмовити.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду, не дають підстави для висновку, що судові рішення прийняті без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв'язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, судові рішення - без змін, а тому судовий збір за подання касаційної скарги покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.
Керуючись статтями 400, 402, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
У задоволенні клопотання Акціонерного товариства «Українська залізниця» про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відмовити.
Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» залишити без задоволення.
Постанову Київського апеляційного суду від 07 грудня 2023 року в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про визнання незаконним наказу, поновлення дії трудового договору, стягнення середнього заробітку залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. І. Крат
Судді: Д. А. Гудима
І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков
П. І. Пархоменко