02 червня 2025 року
м. Київ
cправа № 903/783/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Ємця А.А. (головуючий), Булгакової І.В., Колос І.Б.,
розглянувши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Петрол Груп Лімітед»
на рішення Господарського суду Волинської області від 16.12.2024,
додаткове рішення Господарського суду Волинської області від 27.12.2024
та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 23.04.2025
та на додаткову постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 07.05.2025
у справі № 903/783/24
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Петрол Груп Лімітед»
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Луцька аграрна компанія»
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Товариство з обмеженою відповідальністю «Дор Інвест Сервіс»
про стягнення 1 359 338,75 грн,
Товариство з обмеженою відповідальністю «Петрол Груп Лімітед» 19.05.2025 звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Господарського суду Волинської області від 16.12.2024, додаткове рішення Господарського суду Волинської області від 27.12.2024 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 16.04.2025 та додаткову постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 07.05.2025 у справі №903/783/24; передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Водночас у скарзі скаржником заявлено клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження.
Від Товариства з обмеженою відповідальністю «Луцька аграрна компанія» 23.05.2025 (через систему "Електронний суд") надійшли заперечення проти відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою Компанії у цій справі.
З матеріалів касаційної скарги та Єдиного державного реєстру судових рішень убачається, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Петрол Груп Лімітед» звернулося до Господарського суду Волинської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Луцька аграрна компанія» про стягнення 1359338,75 грн, з них 1326750,00 грн основного боргу, 3371,25 грн 3% річних, 29217,50 грн пені (з урахуванням уточнень до позову від 17.09.2024).
Ухвалою Господарського суду Волинської області від 23.10.2024, серед іншого, залучено до участі в справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю «Дор Інвест Сервіс».
Рішенням Господарського суду Волинської області від 16.12.2024 у справі №903/783/24 у позові Товариства з обмеженою відповідальністю «Петрол Груп Лімітед» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Луцька аграрна компанія» про стягнення 1 359 338,75 грн, відмовлено.
Додатковим рішенням Господарського суду Волинської області від 27.12.2024 у справі №903/783/24 в задоволенні заяви представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Петрол Груп Лімітед» про поновлення строку на звернення до суду з даними запереченнями на заяву, відмовлено. Заперечення представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Петрол Груп Лімітед» щодо заявлених відповідачем витрат на правничу допомогу залишено без розгляду. Заяву представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Луцька аграрна компанія» про ухвалення додаткового рішення задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Петрол Груп Лімітед» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Луцька аграрна компанія» 10 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу. В решті заяви відмовлено.
Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 16.04.2025 у справі №903/789/24 апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Петрол Груп Лімітед» залишено без задоволення, а рішення Господарського суду Волинської області від 16.12.2024 та додаткове рішення Господарського суду Волинської області від 27.12.2024 у справі №903/783/24 залишено без змін.
Додатковою постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 07.05.2025 заяву представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Луцька аграрна компанія» адвоката Чуба М.В. про розподіл та стягнення судових витрат по справі №903/783/24 задоволено частково; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Петрол Груп Лімітед» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Луцька аграрна компанія» 8000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу; відмовлено у задоволені заяви представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Луцька аграрна компанія» адвоката Чуба М.В. про розподіл та стягнення судових витрат по справі №903/783/24 в частині стягнення з відповідача 2 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Перевіривши матеріали касаційної скарги, колегія суддів Касаційного господарського суду дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити з огляду на таке.
Відповідно до статті 244 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) стосовно якої-небудь позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що потрібно виконати; 3) судом не вирішено питання про судові витрати. Заяву про ухвалення додаткового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання рішення. Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення. У разі необхідності суд може викликати сторони або інших учасників справи в судове засідання. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви. Додаткове рішення або ухвала про відмову в прийнятті додаткового рішення можуть бути оскаржені.
З огляду на те, що додаткове судове рішення як похідне від первісного судового акта є його невід'ємною складовою, і інший порядок оскарження додаткового судового рішення ГПК України не визначений, касаційне оскарження додаткового рішення здійснюється за правилами, встановленими цим Кодексом для основного рішення.
Таку правову позицію викладено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 21.05.2021 у справі №905/1623/20.
Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», частина перша статті 17 ГПК України.
Отже, оскарження рішень судів у касаційному порядку можливе лише у випадках, якщо таке встановлено законом.
Приписами пункту 1 частини першої статті 287 ГПК України передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати касаційну скаргу на рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Отже, перелік випадків для касаційного оскарження судових рішень у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, наведений у пункті 2 частини другої статті 287 ГПК України, є вичерпним.
Згідно з частиною сьомою статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.
Позов у цій справі було подано у 2024 році, де відповідно до приписів статті 7 Закону України "Про державний бюджет України на 2024" прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 1 січня 2024 року був визначений у розмірі 3 028,00 грн.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 163 ГПК України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.
Предметом позову у даній справі є стягнення 1 359 338,75 грн, з них 1 326 750,00 грн основного боргу, 3 371,25 грн 3% річних, 29 217,50 грн пені (з урахуванням уточнень до позову від 17.09.2024), а, отже, з огляду на наведені норми, ціна позову у даній справі не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (1 514 000 грн).
Верховний Суд звертає увагу на те, що за такого правового регулювання можливість відкриття касаційного провадження у справах з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб залежить виключно від значення кожної з них для формування єдиної правозастосовчої практики та обставин конкретної справи, при наявності випадків, передбачених підпунктами «а» - «г» пункту 2 частини третьою статті 287 ГПК України.
Тягар доказування наявності випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України, покладається на скаржника.
Верховний Суд відзначає, що, визначені підпунктами «а», «б», «в», «г» пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадки, є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, оскільки в іншому випадку принцип «правової визначеності» буде порушено.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Петрол Груп Лімітед» у касаційній скарзі з посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України, оскільки судом застосовано норми права щодо стандартів доказування, подання доказів, врахування підстав звільнення від доказування, дотримання вимог заяви з грошовими вимогами до боржника без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду (зокрема, правові висновки наведені в постанові від 21.06.2023 у справі №916/3027/21).
Звертаючись із касаційною скаргою, скаржник також зазначає, що справа має виняткове для нього значення, оскільки розгляд справи має значення не лише для позивача, а й для усіх суб'єктів господарювання, якими здійснюється поставка товару без індивідуальних ознак, а саме: позивачем здійснювалася поставка товару, визначеного родовими ознаками, а після розвантаження перевізником товару та за умови ухилення отримувача від підписання документів щодо отримання товару постачальник (як і перевізник) позбавлені можливостей впливу на обставини розвантаження товару та спонукання отримувача до письмового оформлення правочину; за умови позиції отримувача товару у вигляді ігнорування письмового оформлення поставки, ігнорування претензії та неподання відзиву з доказами щодо позовних вимог, спір вирішено та поставлено у залежність виключно від факту підписання видаткової накладної, що не відповідає завданням господарського судочинства.
Наведене, на думку скаржника, підпадає під дію підпункту "в" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України та може бути підставою для перегляду цієї справи в касаційному порядку.
Верховний Суд зазначає, що підстави касаційного оскарження передбачені частинною другою статті 287 ГПК України не є тотожними за пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України, як випадки можливості касаційного оскарження у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Отже, випадки касаційного оскарження не є тотожними з підставами касаційного оскарження.
Виходячи зі статусу Верховного Суду, в окремих випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження належить до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд касаційних скарг покликаний насамперед забезпечувати єдність судової практики.
Верховний Суд, розглянувши наведені доводи скаржника щодо наявності виняткового значення та значного суспільного інтересу у цій справі, передбаченого згаданим підпунктом "в" пункту 2 частини третьої статті 287 цього Кодексу, зауважує, що суспільний інтерес може полягати у важливості наслідків вирішення справи для значної кількості суб'єктів права або суспільних цінностей, що панують у державі, та спрямованих на забезпечення сталого розвитку держави, забезпечення у ній суспільного порядку, безпеки тощо.
Натомість спірне питання, яке порушує скаржник у касаційній скарзі, випливає з правочину, укладеного між сторонами спору, при цьому наслідки виконання/невиконання саме цього правочину мають юридичне значення лише для сторін договору, зокрема, щодо поставки товару.
У свою чергу, надаючи оцінку "винятковості справи", суд досліджує мотиви, відповідно до яких сам учасник справи вважає справу такою, що має для нього виняткове значення. Отже, особа, яка подає касаційну скаргу, має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі.
Що ж до посилання скаржника на виняткове для нього значення з тих підстав, що останній є державним акціонерними товариством, сто відсотків акцій якого належить державі, то Суд зауважує, що надання стороні будь-яких переваг, зважаючи на сферу її діяльності, правовий статус, предмет спірних відносин, призведе до порушення одної з основних засад господарського судочинства - рівності учасників судового процесу перед законом і судом, з огляду на що відсутні підстави для висновку про те, що касаційна скарга має виняткове значення для скаржника.
Інші доводи скаржника, викладені у касаційній скарзі, зводяться до висловлення незгоди з прийнятими судовими рішеннями, викладення власного бачення у питанні застосування правових норм, є проханням про повторний перегляд справи та переоцінку встановлених судами обставин, що виходить за межі повноважень Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".
Разом з тим незгода скаржника із судовим рішенням не свідчить про його незаконність, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для скаржника прийняття цих судових рішень, оскільки настання таких наслідків у випадку прийняття судових рішень не на користь однієї із сторін справи є звичайним передбаченим процесуальним законом процесом.
Верховним Судом під час аналізу доводів та аргументів касаційної скарги також взято до уваги: предмет позову, правову природу спірних правовідносин, складність справи, факт розгляду даної справи судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію.
Водночас Суд зазначає, що учасники судового процесу мають розуміти, що визначені підпунктами "а" - "г" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадки є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, тому що в іншому випадку буде порушено принцип "правової визначеності".
Отже, в касаційній скарзі скаржником належним чином не обґрунтовано та не доведено обставин, які можуть бути визнані такими, що підпадають під дію підпунктів "а", "б", "в" та "г" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України.
Частиною четвертою статті 11 ГПК України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 23.10.1996 «Справа «Леваж Престасьон Сервіс проти Франції» (Levages Prestations Services v. France, заява №21920/93, пункт 48) вказано, що зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, роль якого обмежено перевіркою правильності застосування норм закону, процесуальні процедури в такому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється після його розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.
Разом з тим, Суд також враховує позицію, висловлену Європейським Судом з прав людини в ухвалі від 09 жовтня 2018 року щодо неприйнятності у справі «Азюковська проти України» (Azyukovska v. Ukraine, заява №26293/18). Суд визнав, що заява є неприйнятною ratione materiae у сенсі пункт 3 (а) статті 35 Конвенції і має бути відхилена відповідно до пункту 4 цієї статті. ЄСПЛ зазначив, що застосування критерію малозначності справи в цій справі було передбачуваним, справу розглянули суди двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявниця не продемонструвала наявності інших виключних обставин, які за положеннями Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи. В ухвалі також ідеться, що в контексті аналізу застосування критерію ratione valoris щодо доступу до вищих судових інстанцій ЄСПЛ також брав до уваги наявність або відсутність питання щодо справедливості провадження, яке здійснювалося судами нижчих інстанцій. Однак у цій справі тією мірою, в якій заявниця ставила питання щодо справедливості провадження в судах першої і другої інстанцій, ЄСПЛ не визнав, що мали місце порушення процесуальних гарантій пункт 1 статті 6 Конвенції.
Верховний Суд виходить з того, що скаржник у цій справі розумів або мав розуміти, що вказана справа не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а відтак застосування наявності / відсутності випадків у контексті пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України був прередбачувальним, скаржник у касаційній скарзі не навів наявності виключних випадків, які за положеннями Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи.
Законодавець цілком свідомо надав Верховному Суду право використовувати процесуальний фільтр, закріплений у частині першій статті 293 ГПК України, і це повністю узгоджується з положеннями статті 129 Конституції України, завданнями та принципами господарського судочинства. Водночас, Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
У постанові від 18.05.2021 у справі №914/1570/20 (провадження №12-90гс20) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що тенденції нормативно-правового регулювання національної моделі касаційного оскарження свідчать про перехід на конституційному рівні до моделі обмеженої касації, що реалізується, зокрема, за допомогою введення переліку випадків, коли рішення підлягає касаційному оскарженню, а також низки процесуальних фільтрів. Встановлення в процесуальному кодексі виняткових підстав для касаційного оскарження у тих випадках, коли таке оскарження є дійсно необхідним, має слугувати формуванню дієвої судової системи, що гарантуватиме особі право на остаточне та обов'язкове судове рішення. Введення процесуальних «фільтрів» не порушує право на доступ до суду, оскільки таке право вже реалізоване при зверненні до суду першої та апеляційної інстанцій, та можна стверджувати, що введення процесуальних «фільтрів» допуску до перегляду судових рішень касаційним судом не порушує право доступу до правосуддя.
Отже випадків, з яких би вбачалось необхідність перегляду даної справи у касаційній скарзі з огляду на вищенаведені мотиви не наведені.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 293 ГПК України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Беручи до уваги вищевказане, колегія суддів дійшла висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Петрол Груп Лімітед» на рішення Господарського суду Волинської області від 16.12.2024, додаткове рішення Господарського суду Волинської області від 27.12.2024 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 16.04.2025 та додаткову постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 07.05.2025 у справі №903/783/24, на підставі пункту 1 частини першої статті 293 ГПК України, оскільки вона подана на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню.
Керуючись частиною п'ятою статті 12, статтею 234, пунктом 2 частини третьої статті 287, статтею 293 ГПК України, Верховний Суд
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Петрол Груп Лімітед» на рішення Господарського суду Волинської області від 16.12.2024, додаткове рішення Господарського суду Волинської області від 27.12.2024 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 16.04.2025 та додаткову постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 07.05.2025 у справі №903/783/24.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя А. Ємець
Суддя І. Булгакова
Суддя І. Колос