29607, м. Хмельницький, майдан Незалежності, 1, e-mail: inbox@km.arbitr.gov.ua, тел.(0382)71-81-84
"28" травня 2025 р. Справа № 924/341/25
м.Хмельницький
Господарський суд Хмельницької області у складі судді Шевчук О.І., за участі секретаря судових засідань Демчук М.С., розглянувши матеріали
за позовом заступника керівника Хмельницької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону, м. Хмельницький
в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, м. Київ
до:
1) Державної організації Міністерства оборони України "55 Управління начальника робіт", м.Хмельницький
2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Автовікант", м. Хмельницький
про визнання недійсним договору та зобов'язання звільнити приміщення
Представники учасників справи:
прокурор: Манзелевський Ю.В. згідно посвідчення №077354 від 11.04.2023
від позивача: Панасюк В.М. згідно довіреності (в режимі відеоконференції)
від відповідача 1: не з'явився
від відповідача 2: не з'явився
Відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення у справі
Процесуальні дії по справі, стислий виклад позицій сторін
До Господарського суду Хмельницької області надійшла позовна заява заступника керівника Хмельницької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України до Державної організації Міністерства оборони України "55 Управління начальника робіт" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Автовікант" про визнання недійсним договору зберігання від 01.08.2022 №40, укладеного між Державною організацією Міністерства оборони України "55 Управління начальника робіт" та товариством з обмеженою відповідальністю "Автовікант" та зобов'язання товариства з обмеженою відповідальністю "Автовікант" звільнити частину учбового приміщення - корпус "3" площею 160 м кв., яке розташоване за адресою: м. Хмельницький, вул. Чорновола, 165.
Ухвалою суду від 04.04.2025 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі в порядку розгляду за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.
15.05.2025 ухвалою суду закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті спору.
Прокурор - заступник керівник Хмельницької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону (далі - прокурор), звертаючись до суду з позовом в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати функції у спірних правовідносинах - Міністерства оборони України, наполягає на задоволенні позовних вимог, в обґрунтування яких посилається на порушення вимог Закону України "Про оренду державного та комунального майна" при передачі в оренду державного нерухомого майна: частини учбового приміщення - корпус "3" площею 160 м кв., яке розташоване за адресою: м.Хмельницький, вул. Чорновола, 165, за договором зберігання №40 від 01.08.2022, укладеним між Державною організацією Міністерства оборони України "55 Управління начальника робіт" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Автовікант", що свідчить про його недійсність.
Зі змісту оспорюваного договору зберігання прокурор вбачає, що він містить в собі ознаки договору оренди державного майна та відповідачами здійснено підміну понять під час його укладення. Вважає, що відповідачами фактично укладено договір оренди нерухомого державного майна, а не договір зберігання, позаяк оспорюваний договір №40 від 01.08.2022 за своїм змістом є майновим, за яким Товариству з обмеженою відповідальністю "Автовікант" передано право користування майном, на відміну від договору зберігання, який за своєю юридичною природою не є майновим, оскільки за ним не переходить право користування майном.
Прокурор звертає увагу, що державне нерухоме майно з 01.02.2020 передається в оренду за результатами аукціону у всіх випадках, окрім виключень, визначених Законом України "Про оренду державного та комунального майна", у ст.5 якого передбачена етапність передачі в оренду державного та комунального майна з укладенням договору оренди. При цьому, стартова орендна плата за об'єкт оренди визначається згідно з Порядком передачі в оренду держаного та комунального майна, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.06.2020 №483.
Звертає увагу на недотримання при укладенні оспорюваного договору визначеного законом порядку щодо етапності передачі державного майна в оренду, а саме: прийняття рішення щодо наміру передачі майна в оренду, внесення інформації про потенційний об'єкт оренди до електронної торгової системи (ЕТС), прийняття рішення про включення потенційного об'єкта оренди до одного із Переліків об'єктів, передача яких в оренду здійснюватиметься з проведенням чи без проведення аукціону, опублікування інформації про потенційний об'єкт оренди в ЕТС та розміщення оголошення про передачу майна в оренду та проведення аукціону на право оренди майна або передача об'єкта в оренду без проведення аукціону, укладення та публікація в ЕТС договору оренди.
Вказує, що Державною організацією Міністерства оборони України "55 Управління начальника робіт" оспорюваний договір укладено і всупереч вимогам ст.4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", як неуповноваженим орендодавцем державного нерухомого майна, оскільки належним орендодавцем має виступати виключно Фонд державного майна України, а також без погодження з Міністерством оборони України.
Крім того, Законом України "Про оренду державного та комунального майна" не передбачено можливості укладення інших договорів, згідно яких орендодавець державного нерухомого майна може передавати останнє фізичним або юридичним особам, окрім як за договором оренди.
Зазначає, що оспорюваний договір також укладений з допущенням порушень вимог статей 6, 8, 9, 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", оскільки вартість об'єкта оренди: частини учбового приміщення - корпус "3" площею 160 м кв., яке розташоване за адресою: м. Хмельницький, вул. Чорновола, 165, для цілей визначення стартової орендної плати (його балансова вартість станом на останнє число місяця, який передує даті визначення стартової орендної плати) та, відповідно, стартова орендна плата не визначались.
З огляду на укладення договору зберігання №40 від 01.08.2024 відповідачами без належних на те правових підстав, всупереч вимогам Закону України "Про оренду державного та комунального майна", прокурор вважає визнання його недійсним єдиним та ефективним способом захисту порушених інтересів держави у спірних правовідносинах.
Враховуючи, що укладений між відповідачами договір зберігання №40 від 01.08.2022 підлягає визнанню недійсним в судовому порядку, відтак в силу положень ст.785 Цивільного кодексу України Товариство з обмеженою відповідальністю "Автовікант" зобов'язане звільнити частину учбового приміщення - корпус "3" площею 160 м кв., яке розташоване за адресою: м.Хмельницький, вул. Чорновола, 165, фактичне право користування яким виникло на підставі оспорюваного договору.
Прокурор стверджує, що орган, уповноважений представляти інтереси держави у спірних правовідносинах не вжив заходів до захисту інтересів держави, відтак позов заявлено прокурором в порядку ст.23 Закону України "Про прокуратуру".
В якості правових підстав посилається на вимоги ст.ст.4, 5, 6, 8, 9, 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", ст.ст.203, 215, 785 Цивільного кодексу України, ст.207 Господарського кодексу України.
Представник прокуратури під час судового розгляду спору наполягав на задоволенні позовних вимог з підстав, викладених у позові. Звернув увагу, що Державна організація Міністерства оборони України "55 Управління начальника робіт" є державною госпрозрахунковою установою, заснованою на державній власності, яка належить до сфери управління Міністерства оборони України. Майно цієї організації є державною власністю і закріплюється за нею на праві господарського відання, відтак передавати майно в оренду іншим особам має право виключно за попередньою згодою органу управління майном - Міністерства оборони України на конкурентних засадах.
Позивач - Міністерство оборони України (далі - Міноборони, МОУ, позивач) письмової позиції щодо предмету спору не надав.
Представник позивача під час розгляду справи по суті підтримав позовні вимоги прокурора, вважає їх підтвердженими наявними в матеріалах справи доказами. Вказав, що позивач є засновником Державної організації Міністерства оборони України "55 Управління начальника робіт" та здійснює управління майном цієї установи, яке є державною власністю та закріплене за нею на праві господарського відання.
Покликаючись на положення Закону України "Про Збройні Сили України", "Про господарську діяльність у Збройних Силах України", "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" вказав, що майно установи є військовим майном, відтак отримання дозволу на його передачу в користування іншим особам є обов'язковим. Оскільки здавати в оренду державне нерухоме майно установа може виключно за попередньою згодою позивача, як органу управління майном, а укладення оспорюваного договору відбулось без попереднього погодження та без відома Міністерства оборони України, такий договір підлягає визнанню недійсним.
Відповідач 1 - Державна організація Міністерства оборони України "55 Управління начальника робіт" (далі - ДО МОУ "55 Управління начальника робіт", відповідач 1) не скористався правом участі в судових засіданнях, письмового відзиву на позов не подав, причин неявки в судові засідання не повідомив, причин неподання доказів не вказав; належним чином повідомлений про дати, час та місце розгляду справи шляхом надіслання йому ухвал суду поштовими відправленнями з рекомендованим повідомленням про вручення за адресою місцезнаходження, зареєстрованою в установленому законом порядку, згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (29006, м. Хмельницький, вул. Чорновола, буд. 165, ЄДРПОУ 07665168). Ухвали суду від 04.04.2025, 23.04.2025, 14.05.2025 повернуто на адресу суду з відміткою відділення поштового зв'язку "адресат відсутній за вказаною адресою".
Відповідач 2 - Товариство з обмеженою відповідальністю "Автовікант" (далі - ТОВ "Автовікант", відповідач 2) не скористався правом участі в судових засіданнях, письмового відзиву на позов не подав, причин неявки в судові засідання не повідомив, причин неподання доказів не вказав; належним чином повідомлений про дати, час та місце розгляду справи шляхом надіслання йому ухвал суду поштовими відправленнями з рекомендованим повідомленням про вручення за адресою місцезнаходження, зареєстрованою в установленому законом порядку, згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (29027, м.Хмельницький, вул. Панаса Мирного, буд. 20/1, ЄДРПОУ 41132533). Ухвали суду від 04.04.2025, 23.04.2025, 14.05.2025 повернуто на адресу суду з відміткою відділення поштового зв'язку "адресат відсутній за вказаною адресою".
Суд враховує положення пункту 5 ч.6 ст.242 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), відповідно до якого днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Також суд зазначає, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною, і судовий акт повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі. Направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у даному випадку - суду. Аналогічний правовий висновок знайшов своє змістовне відображення у постановах Верховного Суду від 27.07.2022 у справі №908/3468/13, від 13.01.2020 у справі № 910/22873/17, від 14.08.2020 у справі № 904/2584/19, Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №800/547/17 тощо.
Відповідно до ратифікованої Законом України від 17.07.2007 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (п.1 ст.6) кожен має право на справедливий та публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка застосовується судом при розгляді справ як джерело права, обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору (рішення у справі "Смірнова проти України" від 08.11.2005). Разом з тим, гарантованому праву особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондує обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (рішення від 07.07.1989 у справі "Uniуn Alimentaria Sanders SA v. Spain").
Сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (рішення від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України"). Така позиція кореспондує висновку у рішенні від 16.02.2017 у справі "Каракуця проти України", де, серед іншого, зазначено, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Відповідно до ч.4 ст.13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами (ч.9 ст.165, ч.2 ст.178 ГПК України).
З огляду на наведене, зважаючи на належне повідомлення відповідачів про дати, час та місце розгляду справи, вимоги розумності строку судового розгляду, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за наявними у ній матеріалами, а неявка відповідачів не призводить до неможливості вирішення спору по суті.
Розглядом матеріалів справи встановлено таке.
Державна організація Міністерства оборони України "55 Управління начальника робіт" є державною установою, заснованою на державній власності, засновником якої є Міністерство оборони України, що стверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
ТОВ "Автовікант" звернулось до ДО МОУ "55 Управління начальника робіт" із заявою від 01.08.2022 про виділення товариству складського приміщення площею 314 м кв. для зберігання автозапчастин з гарантуванням оплати та виконання умов договору.
01.08.2022 Державною організацією Міністерства оборони України "55 Управління начальника робіт", як зберігачем, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Автовікант", як поклажодавцем, укладено договір зберігання (далі - Договір), згідно п.1.1 якого поклажодавець передає, а зберігач приймає на відповідальне платне зберігання майно (площа зберігання 314 м кв.), яке розташоване за адресою: м. Хмельницький, вул. Чорновола, буд. 165 (частина приміщення учбового корпусу "3", що є невід'ємною частиною цього договору.
Пунктом 1.3 Договору передбачено, що термін зберігання становить до 31.12.2022 з моменту підписання договору.
Відповідно до п.3.1 Договору поклажодавець оплачує зберігачу за послуги зі зберігання майна плату щомісячно до 5 числа наступного місяця, шляхом перерахування на поточний рахунок зберігача, в розмірі 50 грн/м кв., всього 15700 грн., в тому числі ПДВ 2 616,67 грн.
Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до повного його виконання сторонами (п.7.2 Договору).
Договір підписаний представниками сторін та скріплений печатками.
Актом приймання-передачі майна до договору №40 від 01.08.2022 ТОВ "Автовікант" передало, а ДО МОУ "55 Управління начальника робіт" прийняло на зберігання майно: автозапчастини - 50 ящиків.
Акт підписаний представниками сторін та скріплений печатками.
01.09.2022 ТОВ "Автовікант" звернулось до ДО МОУ "55 Управління начальника робіт" із заявою про зменшення площі складського приміщення, виділену ТОВ "Автовікант" відповідно до договору зберігання №40 від 01.08.2022 з 314 м кв. до 200 м кв.
01.09.2022 сторонами укладено додаткову угоду №1 до Договору, згідно п.1 якої п.1.1 Договору викладено в такій редакції: "За умовами цього Договору поклажодавець передає, а зберігач приймає на відповідальне платне зберігання майно (площа зберігання 200 м кв.), яке розташоване за адресою: м.Хмельницький, вул. Чорновола, буд. 165 (частина приміщення учбового корпусу "3", що є невід'ємною частиною цього договору", а також п.3.1 Договору викладено в такій редакції: "Поклажодавець оплачує зберігачу за послуги зі зберігання майна плату щомісячно до 5 числа наступного місяця, шляхом перерахування на поточний рахунок зберігача, в розмірі 50 грн/м кв., всього 10000 грн., в тому числі ПДВ 1 666,67 грн".
Усі інші положення Договору залишаються без змін (п.2 Додаткової угоди №1).
Додаткова угода набирає чинності з 01.09.2022 та є невід'ємною частиною Договору (п.4 Додаткової угоди №2).
Додаткова угода №1 підписана представниками сторін та скріплена печатками.
01.11.2022 ТОВ "Автовікант" звернулось до ДО МОУ "55 Управління начальника робіт" із заявою про зменшення площі складського приміщення, виділену ТОВ "Автовікант" відповідно до договору зберігання №40 від 01.08.2022 з 200 м кв. до 160 м кв.
01.11.2022 сторонами укладено додаткову угоду №2 до Договору, згідно п.1 якої п.1.1 Договору викладено в такій редакції: "За умовами цього Договору поклажодавець передає, а зберігач приймає на відповідальне платне зберігання майно (площа зберігання 160 м кв.), яке розташоване за адресою: м.Хмельницький, вул. Чорновола, буд. 165 (частина приміщення учбового корпусу "3", що є невід'ємною частиною цього договору", а також п.3.1 Договору викладено в такій редакції: "Поклажодавець оплачує зберігачу за послуги зі зберігання майна плату щомісячно до 5 числа наступного місяця, шляхом перерахування на поточний рахунок зберігача, в розмірі 50 грн/м кв., всього 8000 грн., в тому числі ПДВ 1 333,33 грн".
Усі інші положення Договору залишаються без змін (п.2 Додаткової угоди №2).
Додаткова угода набирає чинності з 01.11.2022 та є невід'ємною частиною Договору (п.4 Додаткової угоди №2).
Додаткова угода №2 підписана представниками сторін та скріплена печатками.
30.12.2022 ТОВ "Автовікант" звернулось до ДО МОУ "55 Управління начальника робіт" із заявою про зменшення площі складського приміщення, виділену ТОВ "Автовікант" відповідно до договору зберігання №40 від 01.08.2022 з 160 м кв. до 100 м кв.
30.12.2022 сторонами укладено додаткову угоду №3 до Договору, згідно п.1 якої у п.1.1 Договору цифри і літери "160 м кв." замінити цифрами і літерами "100 м кв." (п.1.1); п.3.1 Договору після слова "всього" викласти в такій редакції: 5000 грн., в тому числі ПДВ 1 000 грн (п.1.2); п.1.3 Договору викласти в такій редакції: "Термін зберігання становить до 31.12.2025 з моменту підписання цього договору".
Усі інші положення Договору залишаються без змін (п.2 Додаткової угоди №3).
Додаткова угода набирає чинності з 01.11.2023 та є невід'ємною частиною Договору (п.4 Додаткової угоди №3).
Додаткова угода №3 підписана представниками сторін та скріплена печатками.
Інших доказів, які стосуються предмету спору, матеріали справи не містять.
Дослідивши обставини справи та оцінивши надані докази по суті спору, суд бере до уваги таке.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 131-1 Конституції України передбачено, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Згідно з ч.3 ст.53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах (ч.4 ст.53 ГПК України).
Статтею 23 Закону України "Про прокуратуру" визначено, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень.
Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.
Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення (позиція узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 26.05.2020 у справі №912/2385/18).
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.
Також Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави.
У рішенні від 05.06.2019 №4-р(II)/2019 Конституційний Суд України вказав, що Конституцією України встановлено вичерпний перелік повноважень прокуратури, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її існування і стабільність функціонування; наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення вказаного органу, дублювання його повноважень/функцій іншими державними органами, адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень.
Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.
Щодо підстав представництва інтересів держави в особі Міністерства оборони України, суд враховує таке.
Згідно Указу Президента України від 15.12.1999 №1572/99 "Про систему центральних органів виконавчої влади" до системи центральних органів виконавчої влади України входять міністерства, державні комітети (державні служби) та центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом.
Міністерство є головним (провідним) органом у системі центральних органів виконавчої влади в забезпеченні впровадження державної політики у визначеній сфері діяльності. Центральні органи виконавчої влади можуть мати свої територіальні органи, що утворюються, реорганізуються і ліквідовуються в порядку, встановленому законодавством.
Відповідно до ст.3 Закону України "Про Збройні Сили України", ст.10 Закону України "Про оборону України" Міністерство оборони України є центральним органом виконавчої влади і військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили України, та здійснює управління переданим Міністерству оборони України військовим майном і майном підприємств, установ та організацій, що належать до сфери його управління.
Згідно ст.1 Положення про Міністерство оборони України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 671 від 26.11.2014 (далі - Положення), Міністерство оборони України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.
Міністерство оборони України відповідно до покладених на нього завдань здійснює в межах повноважень, передбачених законом, функції з управління об'єктами державної власності, які належать до сфери управління Міноборони (підп.105 п.4 Положення).
Міністерство оборони України є засновником Державної організації Міністерства оборони України "55 Управління начальника робіт", яка належить до сфери його управління, та здійснює управління майном цієї установи, яке є державною власністю та закріплене за нею на праві господарського відання.
Відповідно до підп.9 п. 5 Положення Міноборони з метою організації своєї діяльності: забезпечує в установленому порядку самопредставництво Міноборони в судах та інших органах через осіб, уповноважених діяти від його імені, у тому числі через посадових (службових) осіб юридичної служби Міноборони або інших уповноважених осіб, а також забезпечує представництво інтересів Міноборони в судах та інших органах через представників.
Враховуючи те, що Міністерство оборони України є центральним органом виконавчої влади і військового управління, яке наділене повноваженнями здійснювати управління майном Збройних Сил України, відтак є органом уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Зважаючи на викладене, суд вважає, що інтереси Міністерства оборони України є складовою інтересів держави, а тому останнє є належним позивачем у цій справі.
Матеріалами справи стверджується факт звернення Хмельницької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону до Міністерства оборони України з повідомленням від 21.03.2025 про виявлені порушення законодавства України та проханням надати інформацію про вжиті заходи з метою усунення викладених порушень, а також чи будуть вживатись заходи представницького характеру, спрямовані на визнання недійсним договору зберігання №40 від 01.08.2022.
Письмової позиції Міністерства оборони України на повідомлення прокурора та доказів звернення з позовною заявою до суду щодо визнання недійсним укладеного між відповідачами договору матеріали справи не містять. Отже, позивач будучи обізнаним про порушення інтересів держави, на які вказав прокурор, належним чином не відреагував на стверджуване прокуратурою порушення, заходів захисту інтересів держави не вжив, зокрема, у судовому порядку.
Наведене свідчить про вияв пасивної поведінки уповноваженого суб'єкта після отримання повідомлення прокурора про порушення інтересів держави та необхідності захисту цих інтересів.
31.03.2025 Хмельницькою спеціалізованою прокуратурою у сфері оборони Західного регіону надіслано повідомлення Міністерству оборони України про встановлення підстав та намір здійснювати представництво інтересів держави в суді шляхом пред'явлення позову про визнання недійсним договору зберігання від 01.08.2022 №40, укладеного між Державною організацією Міністерства оборони України "55 Управління начальника робіт" та товариством з обмеженою відповідальністю "Автовікант" та зобов'язання товариства з обмеженою відповідальністю "Автовікант" звільнити частину учбового приміщення - корпус "3" площею 160 м кв., яке розташоване за адресою: м. Хмельницький, вул. Чорновола, 165.
Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18.
Заступник керівника Хмельницької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону звернувся до суду в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати функції у спірних правовідносинах - Міністерства оборони України з вимогами про визнання недійсним договору зберігання від 01.08.2022 №40, укладеного між Державною організацією Міністерства оборони України "55 Управління начальника робіт" та товариством з обмеженою відповідальністю "Автовікант" та зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Автовікант" звільнити частину учбового приміщення - корпус "3" площею 160 м кв., яке розташоване за адресою: м. Хмельницький, вул. Чорновола, 165.
Суд враховує, що поняття "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом.
Прокурор зазначає, що порушенням інтересів держави є те, що сторонами під час укладення спірного договору порушено вимоги чинного законодавства у сфері передачі в оренду державного нерухомого майна. Державною організацією Міністерства оборони України "55 Управління начальника робіт" спірний договір укладено без відома та погодження з Міністерством оборони України, як органу управління майном ДО МОУ "55 Управління начальника робіт".
Отже, звернення прокурора до суду у цій справі спрямоване на дотримання встановлених Конституцією України принципів верховенства права та законності, а також задоволення суспільної потреби у дотриманні вимог чинного законодавства про передачу в оренду державного нерухомого майна.
За наведених обставин, оскільки прокурор у позовній заяві навів підставу для представництва інтересів держави, обґрунтував, у чому полягає порушення цих інтересів, та визначив органи, уповноважені державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, враховуючи, що останні самостійно не звернулися до суду, про що повідомили прокуратуру, суд дійшов висновку про дотримання прокурором порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", для звернення до суду з відповідним позовом та наявності законних підстав для представництва прокурором інтересів держави в особі органу, уповноваженого державою на здійснення функцій у спірних правовідносинах - Міністерства оборони України.
У справі, що розглядається, предметом позову є вимоги про визнання недійсним договору зберігання від 01.08.2022 №40, укладеного між Державною організацією Міністерства оборони України "55 Управління начальника робіт" та товариством з обмеженою відповідальністю "Автовікант", та зобов'язання товариства з обмеженою відповідальністю "Автовікант" звільнити частину учбового приміщення - корпус "3" площею 160 м кв., яке розташоване за адресою: м. Хмельницький, вул. Чорновола, 165.
Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання правочину недійсним (п.3 ч.2 ст.16 ЦК України).
Відповідно до ч.2 ст.175 Господарського кодексу України (далі - ГК України) майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
Згідно з ст.317 ЦК України власнику належить право володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном.
Відповідно до ст.326 ЦК України у державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади. Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб'єктами.
Згідно з ст. 386 ЦК України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності.
Статтею 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу.
Удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили (ст.235 ЦК України).
Згідно ч.3 ст.215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Слід зауважити, що за змістом статті 6 ЦК України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.
Як вбачається з матеріалів справи, 01.08.2022 Державною організацією Міністерства оборони України "55 Управління начальника робіт", як зберігачем, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Автовікант", як поклажодавцем, укладено договір зберігання (далі - Договір), згідно п.1.1 якого поклажодавець передає, а зберігач приймає на відповідальне платне зберігання майно (площа зберігання 314 м кв.), яке розташоване за адресою: м.Хмельницький, вул. Чорновола, буд.165 (частина приміщення учбового корпусу "3", що є невід'ємною частиною цього договору.
В подальшому, сторонами шляхом укладення додаткових угод №1 від 01.09.2022, №2 від 01.11.2022 та №3 від 30.12.2022 до Договору площу переданого майна зменшено до 100 м кв.
Відповідно до ч.1 ст.936 ЦК України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.
Суд звертає увагу, що правова природа договору не залежить від його назви, а визначається з огляду на зміст, тому при оцінці відповідності волі сторін та укладеного договору фактичним правовідносинам, суд надає правову оцінку його умовам, правам та обов'язкам сторін для визначення спрямованості як їх дій, так і певних правових наслідків.
Зі змісту оспорюваного договору зберігання вбачається, що він містить в собі ознаки договору оренди державного нерухомого майна, хоча сторони договору іменуються "поклажодавцем" та "зберігачем", а не "орендодавцем" та "орендарем", позаяк предметом даного договору є оплатне користування нерухомим майном визначеної площі, яке розташоване за адресою: м.Хмельницький, вул. Чорновола, 165, а саме: частиною учбового приміщення - корпус "3".
Таким чином, спірний договір укладено з метою приховати фактично існуючі відносини оренди державного нерухомого майна між сторонами.
Згідно усталеної судової практики, відображеної, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.01.2019 у справі №522/14890/16-ц, у постанові Верховного Суду від 11.03.2020 у справі №923/658/19, установивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 ЦК України має визначити, який правочин насправді вчинили сторони, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин, і якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення, в якому встановлює нікчемність цього правочину або визнає його недійсним.
Відповідно до п. "а" ч.2 ст.4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (далі -Закон) Фонд державного майна України є орендодавцем щодо єдиних майнових комплексів, нерухомого майна (будівель, споруд, їх окремих частин), а також майна, що не увійшло до статутного капіталу, що є державною власністю (крім майна, що належить до майнового комплексу Національної академії наук України та національних галузевих академій наук, а також майна, що належить закладам вищої освіти та/або науковим установам, що надається в оренду науковим паркам та їхнім партнерам, та інших випадків, передбачених галузевими особливостями оренди майна).
З урахуванням викладеного та вимог ст. 4 Закону, виключно Фонд державного майна України може виступати орендодавцем державного нерухомого майна у всіх випадках, окрім випадків оренди такого майна для організації та проведення науково-практичних, культурних, мистецьких, громадських, суспільних та політичних заходів.
Відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону, орендарями за цим Законом можуть бути фізичні та юридичні особи.
У ч.1 ст.5 Закону визначено етапність передачі в оренду державного та комунального майна, яка передбачає: прийняття рішення щодо наміру передачі майна в оренду; внесення інформації про потенційний об'єкт оренди до ЕТС (електронна торгова система); прийняття рішення про включення потенційного об'єкта оренди до одного із Переліків; опублікування інформації про потенційний об'єкт оренди, щодо якого прийнято рішення про включення до одного з Переліків, в ЕТС; розміщення в ЕТС оголошення про передачу майна в оренду; проведення аукціону на право оренди майна або передача об'єкта в оренду без проведення аукціону, укладення та публікація в ЕТС договору оренди.
Згідно з ч. 1 ст. 9 Закону визначено, що стартова орендна плата за об'єкт оренди визначається згідно з Порядком передачі в оренду держаного та комунального майна, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 03.06.2020 р. № 483.
Відповідно до ст. 17 Закону орендна плата встановлюється у грошовій формі і вноситься у строки, визначені договором.
Орендна плата визначається за результатами аукціону. У разі передачі майна в оренду без проведення аукціону орендна плата щодо державного майна визначається відповідно до Методики розрахунку орендної плати, яка затверджується Кабінетом Міністрів України.
Орендна плата підлягає коригуванню на індекс інфляції згідно з Методикою розрахунку орендної плати. Якщо орендар отримав майно в оренду без проведення аукціону, відповідне коригування орендної плати на індекс інфляції здійснюється щомісячно.
Примірні договори оренди визначені постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.2020р. №820 "Про затвердження примірних договорів оренди державного майна".
Із урахуванням викладеного вище, Законом не передбачено можливості укладення будь-яких інших договорів, згідно з якими орендодавець державного нерухомого майна може передавати останнє фізичним або юридичним особам, окрім як за договором оренди.
Відповідно до ч.1 ст.207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.
Доказів звернення Державної організації Міністерства оборони України "55 Управління начальника робіт" та отримання попередньої згоди Міністерства оборони України на укладення спірного договору та фактичну передачу державного майна в оренду на платній основі, а також дотримання належної форми договору оренди визначеного у постанові Кабінету Міністрів України від 12.08.2020 №820, суб'єктного складу договору та етапності передачі в оренду державного та комунального майна, визначеної у ч.1 ст.5 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", матеріали справи не містять.
З огляду на те, що господарське зобов'язання, яке виникло між відповідачами за договором зберігання, не відповідає вимогам Закону України "Про оренду державного та комунального майна", вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, та укладено учасниками господарських відносин з порушенням Державною організацією Міністерства оборони України "55 Управління начальника робіт" господарської компетенції, суд вважає за належне визнати недійсним договір зберігання, за яким Товариству з обмеженою відповідальністю "Автовікант" передано у користування нерухоме державне майно: частину учбового приміщення - корпус "3" площею 100 м кв., яке розташоване за адресою: м.Хмельницький, вул. Чорновола, 165, №40 від 01.08.2022, укладений між Державною організацією Міністерства оборони України "55 Управління начальника робіт" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Автовікант".
Щодо позовної вимоги про зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Автовікант" звільнити частину учбового приміщення - корпус "3" площею 160 м кв., яке розташоване за адресою: м.Хмельницький, вул. Чорновола, 165, суд зазначає і враховує таке.
Пунктом 1.1 додаткової угоди №3 до Договору, укладеної 30.12.2022 між ТОВ "Автовікант" та ДО МОУ "55 Управління начальника робіт", визначено цифри і літери "160 м кв." замінити цифрами і літерами "100 м кв.".
Враховуючи, що додаткова угода №3 від 30.12.2022 до Договору є невід'ємною частиною Договору, Товариству з обмеженою відповідальністю "Автовікант" передано у користування майно, яке розташоване за адресою: м.Хмельницький, вул. Чорновола, 165, а саме: частину учбового приміщення - корпус "3" площею 100 м кв., а не 160 м кв., як зазначено в позові.
Крім того, прокурор у позовній заяві як на правову підставу позовної вимоги покликається на ст.785 ЦК України, якою передбачено, що у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.
Відповідно до ст.236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Вимогами процесуального закону визначено обов'язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні спору. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.
На суд покладено обов'язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту. Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17 та у постанові Верховного Суду у складі колегії Касаційного господарського суду від 18.06.2020 у справі №915/940/18.
Суд звертає увагу, що виходячи з принципу судочинства jura novit curia - "суд знає закони", неправильна юридична кваліфікація позивачем спірних правовідносин не звільняє суд від обов'язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм. Отже, суд під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін, та, з'ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі №924/1473/15, від 12.06.2019 у справі №487/10128/14-ц, від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц та у постановах Верховного Суду у складі колегії Касаційного господарського суду від 06.11.2019 у справі №905/2419/18 та від 13.02.2020 у справі №921/109/19.
З огляду на викладене, керуючись принципом верховенства права і принципом jura novit curia, суд вважає за необхідне надати належну правову кваліфікацію спірних відносин, що склались між сторонами, за результатами дослідження та оцінки усіх обставин справи.
За змістом ч.1 ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Помилкове посилання позивача у позовній заяві на статтю 785 ЦК України як правову підставу для задоволення позовної вимоги про звільнення ТОВ "Автовікант" частини учбового приміщення - корпус "3" площею 100 м кв., яке розташоване за адресою: м.Хмельницький, вул. Чорновола, 165, не може бути підставою для відмови у задоволенні позову в цій частині.
Оскільки договір зберігання №40 від 01.08.2022, укладений між відповідачами, є недійсним, відтак вимога прокурора про зобов'язання ТОВ "Автовікант" звільнити займану частини учбового приміщення - корпус "3" площею 100 м кв., яке розташоване за адресою: м.Хмельницький, вул. Чорновола, 165, підлягає задоволенню.
Таким чином, Товариство з обмеженою відповідальністю "Автовікант" зобов'язане звільнити частину учбового приміщення - корпус "3" площею 100 м кв., яке розташоване за адресою: м.Хмельницький, вул. Чорновола, 165, фактичне право користування яким виникло на підставі визнаного судом недійсного договору.
Статтею 14 ГПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно із положеннями статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Судом кожному учаснику справи була надана розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цього учасника в суттєво невигідне становище відносно другої сторони, в т.ч. подати докази на підтвердження своїх вимог та заперечень, обґрунтувати перед судом переконливість поданих доказів та позицій по справі, скористатись іншими процесуальними правами.
Разом з тим відповідачем не подано до суду жодних доказів в підтвердження або спростування заявлених прокурором позовних вимог.
За змістом частин 1-3 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення (правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16).
Беручи до уваги наведені вище положення закону, враховуючи встановлені судом факти та зміст позовних вимог, суд дійшов висновку про їх обґрунтованість, порушення інтересів держави відповідачами, відтак - наявність підстав для визнання недійсним договору зберігання від 01.08.2022 №40, укладеного між Державною організацією Міністерства оборони України "55 Управління начальника робіт" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Автовікант" та зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Автовікант" звільнити частину учбового приміщення - корпус "3" площею 100 м кв., яке розташоване за адресою: м. Хмельницький, вул. Чорновола, 165.
Щодо розподілу судових витрат між сторонами, суд зазначає таке.
Згідно ст.ст.123, 129 ГПК України судові витрати зі сплати судового збору у зв'язку із задоволенням позову покладаються на відповідачів.
Керуючись ст. ст. 2, 20, 24, 73, 74, 86, 129, 232, 233, 237, 238, 240, 241, 327 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позов задовольнити.
Визнати недійсним укладений між Державною організацією Міністерства оборони України "55 Управління начальника робіт" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Автовікант" договір зберігання від 01.08.2022 №40.
Зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Автовікант" (29027, м.Хмельницький, вул. Панаса Мирного, буд. 20/1, код ЄДРПОУ 41132533) звільнити частину приміщення учбового корпусу "3" площею 100 м кв., що розташоване за адресою: м.Хмельницький, вул. Чорновола, 165.
Стягнути з Державної організації Міністерства оборони України "55 Управління начальника робіт" (29006, м.Хмельницький, вул. Чорновола, 165 код ЄДРПОУ 07665168) на користь Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону (79007, вул. Клепарівська, буд. 20, код ЄДРПОУ 38326057, отримувач: Державна казначейська служба України, м.Київ, код банку 820172 рахунок UA238201720343120001000082783) 2 422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) гривні 40 копійок витрат зі сплати судового збору.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Автовікант" (29027, м.Хмельницький, вул. Панаса Мирного, буд. 20/1, код ЄДРПОУ 41132533) на користь Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону (79007, вул. Клепарівська, буд. 20, код ЄДРПОУ 38326057, отримувач: Державна казначейська служба України, м.Київ, код банку 820172 рахунок UA238201720343120001000082783) 2 422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) гривні 40 копійок витрат зі сплати судового збору.
Видати накази після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення Господарського суду Хмельницької області подається до Північно-західного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено скорочене (лише вступну та резолютивну частини) рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено 02.06.2025.
Суддя О.І. Шевчук