Єд. унік. № 243/1311/25
Провадження № 2/243/661/2025
28 травня 2025 року м. Слов'янськ
Слов'янський міськрайонний суд Донецької області у складі:
головуючого судді Соловйова О.О.,
за участю секретаря судового засідання Малахової К.Р.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області,
вимоги позивача: про відшкодування моральної шкоди,
учасники справи: представник відповідача ОСОБА_2 ,
негайно після закінчення судового розгляду, ухвалив рішення про наступне:
І. Виклад позиції позивача.
1.ОСОБА_1 звернулася до Слов'янського міськрайонного суду Донецької області із позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про відшкодування моральної шкоди, яку обґрунтовано тим, що вона є пенсіонеркою та з 16 квітня 2022 року отримую пенсію за віком та кожного наступного року з 01 березня вона має право на індексацію пенсії.
Так, позивачка зазначила, що у березні 2024 року із засобів масової інформації вона дізналася, що Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області порушувало її право на щорічну індексацію пенсії у 2023-2024 роках. Тобто не здійснювало її, а замість неї нараховувало їй у 2023-2024 роках «надбавку» у розмірі 100 гривень.
28.04.2024, вважаючи такі дії відповідача протиправними, вона звернулася до суду з позовною заявою. 01.07.2024 рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду у справі № 340/2785/24 позовні вимоги задоволено. 30.07.2024 відповідач, з метою затягування у часі виконання законного рішення суду, фактично в останні дні процесуального строку подав скаргу до суду апеляційної інстанції.
22.11.2024 постановою Третього апеляційного адміністративного суду у справі № 340/2785/24 скаргу відповідача задоволено. Рішення суду першої інстанції скасовано.
25.11.2024 позивачкою подана касаційна скарга на постанову суду апеляційної інстанції. 11.02.2025 постановою суду касаційної інстанції у справі № 340/2785/24 скасовано постанову суду апеляційної інстанції та залишено рішення суду першої інстанції без змін.
Крім того, позивачка зазначила, що на написання позовної заяви у справі № 340/2785/24 вона витратила 30 днів свого дорогоцінного часу. Таку значну кількість часу нею було витрачено, в тому числі, внаслідок відсутності юридичної освіти. Їй довелося, не маючи юридичної освіти у її похилому віці (62 роки), вивчати самостійно судові прецеденти задля того, щоб захистити свої порушені відповідачем права у судовому порядку та написання позовної заяви, оскільки наймати професійного адвоката або юриста у неї немає коштів, бо вона є пенсіонеркою з самою звичайною пенсією та є біженкою, яка бігла якнайдалі від вибухів російських ракет зі свого рідного міста, залишивши свій рідний дім і все, що в ньому залишилося.
Також зазначила, що 115 днів свого дорогоцінного часу вона втратила, чекаючи апеляційного перегляду справи, а згодом втратила ще 78 днів, чекаючи вже касаційного перегляду справи. Весь цей час вона була вся на нервах, дуже страждала та переживала, втративши психологічну рівновагу, адже, вже знаючи неоднакову судову практику у справах зі схожим предметом та підставами позову, боялася, що суди обох інстанцій відмовлять у задоволені позовних вимог у справі. Як наслідок, вона б залишилася без збільшення своєї пенсії, що призвело б ще до більшого розриву між розміром її маленької пенсії та цінами на комунальні послуги, ліки та продукти харчування.
Крім того зазначила, що внаслідок протиправних дій відповідача, вона втратила 223 днів дорогоцінного часу (30 + 115 + 78 днів), що є суттєвою немайновою втратою. Час є обмеженим ресурсом, і його не можна повернути, що завдало їй значних емоційних та психологічних страждань, а також створило додаткові незручності.
В зв'язку з викладеним, просить відшкодувати їй моральну шкоду, завдану протиправним рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області та стягнути з Державного бюджету України на свою користь 20 000,00 гривень.
2.05.03.2025 відповідачем подано відзив на позовну заяву ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди, за змістом якого позовні вимоги не визнаються в повному обсязі.
Обґрунтовуючи свою позицію, представник відповідача зазначає, що вимога про стягнення моральної шкоди є необґрунтовано, позаяк лише констатація завдання душевних страждань не є достатньою підставою для стягнення моральної шкоди. Позивачем не доведено в чому полягали моральні страждання та переживання, а також чим підтверджується такі переживання, страждання, не наведено розрахунку розміру моральної шкоди. Позивачем не надано жодних доказів заподіяння відповідачем моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, підтверджуючих у чому саме полягає заподіяння моральної шкоди, не має підтвердження саме у розмірі 20 000,00 грн., відсутні будь-які докази, які можуть підтвердити наявність причинного зв'язку між моральною шкодою та діями управління чи обчислення саме цієї суми. Факт наявності моральної шкоди потребує доведення у встановленому законом порядку, оскільки така шкода є самостійним видом шкоди, і умовою цивільно-правової відповідальності. Лише сам факт порушення прав не може слугувати виключною підставою для стягнення моральної шкоди.
Посилаючись на вищевикладене представник відповідача вважає, що Головним управлінням не було вчинено жодних протиправних дій у відношенні позивача, які могли б спричинити завдання їй моральної шкоди. В порушення вимог статті 81 ЦПК України ОСОБА_1 не доведено обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та які входять до предмету доказування у даній справі.
В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_2 висловила доводи, викладені у відзиві на позовну заяву та з цих підстав у задоволенні позовних вимог просила відмовити.
ІІ. Заяви (клопотання) учасників справи.
3. Представником відповідача було подано клопотання про заміну первісного відповідача Головного управління Пенсійного фонду України у Донецькій області, на належного відповідача - Державну казначейську службу України.
4. Позивачка ОСОБА_1 була належним чином повідомлена про дату, час та місце розгляду справи, проте не використала свого права на безпосередню участь у судовому засіданні, надала суду заяву про розгляд справи без її участі, позовні вимоги підтримала у повному обсязі та просила їх задовольнити з підстав викладених у позовній заяві.
ІІІ. Процесуальні дії у справі.
5. Ухвалою суду від 17.02.2025 року прийнято до розгляду позовну заявуОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про відшкодування моральної шкоди, та відкрито спрощене позовне провадження у справі, запропоновано відповідачу у п'ятнадцятиденний строк подати відзив на позов, позивачеві у п'ятнадцятиденний строк з дня отримання відзиву подати відповідь на відзив, по справі призначено судове засідання.
6. Ухвалою суду від 28.05.2025 у задоволенні клопотання представника відповідача про заміну первісного відповідача Головного управління Пенсійного фонду України у Донецькій області, на належного відповідача - Державну казначейську службу України - відмовлено.
IV. Фактичні обставини, встановлені судом.
7. Згідно довідки від 01.02.2023 № 3505-5002548838 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , перемістилася в АДРЕСА_2 .
8. Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 01 липня 2024 у справі № 340/2785/24 позов задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області стосовно індексації пенсії ОСОБА_1 . Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області з 28 жовтня 2023 року перерахувати пенсію ОСОБА_1 і виплатити додаткові кошти, проіндексовавши її з урахуванням збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) у 10846,37 грн., що врахували при призначенні пенсії, на 1,197, а з 01 березня 2024 року - з урахуванням збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) у 10846,37 грн., що врахували при призначенні пенсії, на 1,197, 1,0796. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на користь ОСОБА_1 судові витрати у сумі 968,96 грн.
9. Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 22 листопада 2024 року у справі № 340/2785/24 апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 01 липня 2024 року в адміністративній справі № 340/2785/24 задоволено. Рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 01 липня 2024 року в адміністративній справі № 340/2785/24 скасовано. Прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії відмовлено.
10. Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 11 лютого 2025 року у справі № 340/2785/24 касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 22 листопада 2024 року скасувано, а рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 01 липня 2024 року залишено в силі. Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Донецькій області понесені витрати по сплаті судового збору за подання касаційної скарги у розмірі 1937,92 грн.
V. Оцінка суду.
11. Відповідно до статті 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
У статті 19 Конституції України вказано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 55 Конституції України передбачено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
12. Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами статей 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.
13. За змістом статті 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
14. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи (стаття 1174 ЦК України).
15. Відповідно до статті 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.
Розмір відшкодування визначається судом з урахуванням суті позовних вимог, характеру діяння особи, яка заподіяла шкоду, фізичних чи моральних страждань потерпілого, а також інших негативних наслідків.
16. Під моральною шкодою необхідно розуміти втрати немайнового характеру, внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства, моральна шкода може полягати у моральних переживаннях у зв'язку із знищенням чи пошкодженням майна, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
17. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
18. Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування матеріальної чи моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
19. Обов'язок доведення наявності шкоди, протиправності діяння та причинно-наслідкового зв'язку між ними покладається на позивача. Відсутність однієї із складової цивільно-правової відповідальності є підставою для відмови у задоволенні позову.
20. Отже, визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності, на підставі чого суд встановлює наявність факту заподіяння позивачеві посадовими особами органів державної влади моральної шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом.
21. У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або місцевого самоврядування, суд повинен установити, чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив та чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, установити причинно-наслідковий зв'язок і визначити сумарність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам.
22. У пункті 32 постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року в справі № 916/1423/17, провадження № 12-208гс18 вказано, що застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акту; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.
23. У пунктах 5.4, 6.9 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16, провадження № 12-110цс18, вказано, що у випадку, коли шкода завдається органом державної влади, його посадовою або службовою особою, відшкодовувати таку шкоду зобов'язана держава, яка бере участь у справі через відповідні органи: орган, дії, бездіяльність якого призвели до негативних наслідків, та орган Державної казначейської служби України.
24. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 750/1591/18-ц, провадження № 14-261цс19 вказано, що згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Частиною другою статті 1167 ЦК України визначено перелік випадків відшкодування моральної шкоди органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим, органом місцевого самоврядування, фізичною або юридичною особою, яка її завдала. Зазначений перелік не є вичерпним, оскільки пункт 3 цієї статті передбачає наявність інших випадків, передбачених законом. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів (стаття 1173 ЦК України). Відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ право заявника на відшкодування моральної шкоди у випадку надмірно тривалого невиконання остаточного рішення, за що держава несе відповідальність, презюмується. З огляду на зазначене Велика Палата Верховного Суду вважає обґрунтованими та справедливими висновки судів попередніх інстанцій про часткове задоволення вимоги про стягнення моральної шкоди, оскільки судовими рішеннями, які набрали законної сили, встановлено, що відповідачем протиправно не сплачувалась пенсія, на яку позивач має право на підставі судового рішення.
25. Відповідно до правової позиції, викладеної Верховним Судом у постанові від 21 квітня 2021 року, справа № 227/2918/19, порушення державою прав людини, що завдають психологічних страждань, розчарувань і незручностей, зокрема через порушення принципу належного урядування, кваліфікуються як такі, що завдають моральної шкоди. Таким чином, психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави чи місцевого самоврядування прав людини, навіть якщо вони не потягли вагомих наслідків у вигляді погіршення здоров'я, можуть свідчить про заподіяння їй моральної шкоди.
26. Європейський суд з прав людини зауважив, що оцінка моральної шкоди за своїм характером є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, § 62, ЄСПЛ від 12 липня 2007 року).
27. Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
28. Статтею 56 Конституції України визначено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади органів місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень.
29. Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
30. Враховуючи наявність рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 01 липня 2024 у справі № 340/2785/24 та постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 11 лютого 2025 року у справі № 340/2785/24, якими визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області стосовно індексації пенсії ОСОБА_1 та зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області з 28 жовтня 2023 року перерахувати пенсію ОСОБА_1 і виплатити додаткові кошти, проіндексовавши її з урахуванням збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) у 10846,37 грн, що врахували при призначенні пенсії, на 1,197, а з 01 березня 2024 року - з урахуванням збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) у 10846,37 грн., що врахували при призначенні пенсії, на 1,197, 1,0796, суд не погоджується з доводами відповідача про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, оскільки незаконність таких дій відповідача доведена, вина в даному випадку презюмується і тому позивачка має право на відшкодування моральної шкоди.
За таких обставин, суд не приймає до уваги доводи представника відповідача в цій частині, оскільки протиправність дій відповідача - Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області підтверджена відповідними рішеннями.
31. Звертаючись з позовом до суду в частині вимог до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, позивачка визначила розмір відшкодування моральної шкоди в сумі 20000 грн. та вважає, що така шкода була їй заподіяна саме у непроведені щорічної індексації пенсії у 2023-2024 роках, внаслідок чого вона не мала можливості в повні мірі реалізувати свої звички та бажання, вимушена була докладати додаткових зусиль для організації свого життя, лікування та не мала іншого ефективного способу захистити порушене право.
32. В пункті 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», роз'яснено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
33. Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд повинен наводити в рішенні відповідні мотиви.
34. Невиплата пенсії (перерахунок пенсії з урахування індексації) позивачці за умови, що вона є єдиним джерелом доходу позивачки є достатньою та самостійною підставою для висновку про те, що позивачці завдано втрат немайнового характеру у вигляді душевних страждань, порушення звичайного способу життя, психологічного навантаження, втрати емоційної стабільності через тривогу за подальшу долю та потребувало додаткових зусиль для організації свого життя позивачкою, яка змушена була звертатися за правовою допомогою та відстоювати свої порушені права в суді.
35. Само по собі відновлення становища позивачки, яке існувало до порушень її прав, шляхом ухвалення судами рішень на її користь, не може їй компенсувати її немайнових втрат, оскільки позивачка була змушена звертатися до суду, з жовтня 2023 року позивачка отримувала належні їй пенсійні виплати не в повному розмірі, які були її єдиним засобом існування, а отже позивачка, дійсно, була змушена докладати зусиль для організації свого життя, лікування за умови відсутності коштів та відчуває безпорадність і пригніченість від таких дій саме від державного органу, який має належно виконувати покладені на нього обов'язки.
36. Враховуючи характер та обсяг заподіяної моральної шкоди, тривалості часу та зусиль, необхідних для відновлення попереднього стану речей, тривалості часу усунення інших негативних наслідків та моральних страждань, суд вважає доведеним факт завдання позивачці відповідачем в особі Управління Пенсійного Фонду України Донецької області, моральної шкоди з урахуванням позбавлення позивачки пенсії та інших вищезазначених обставин, зокрема тривалості неправомірних дій відповідача, необхідності постійного пошуку коштів для задоволення своїх життєвих потреб, що призводило до погіршення стану здоров'я, відчуття страху за своє майбутнє, приниження гідності, постійного стресу.
37. Суд також враховує, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту. Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання. Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку органів державної влади завжди викликають негативні емоції.
38. Вирішуючи питання щодо розміру відшкодування моральної шкоди ОСОБА_1 , суд враховує обставини справи, ступінь вини відповідача, роз'яснення постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди, норми статті 23 ЦК України, і вважає, що сума 10000 грн. буде достатньою і розумною компенсацією такої шкоди. Крім того, такий розмір відповідає характеру правопорушення, яке вчинене органом державної влади.
39. На підставі вищенаведеного та з урахуванням вказаних позивачкою і встановлених судом обставин, характеру спричиненої їй моральної шкоди, виходячи з міркувань розумності, виваженості та справедливості, суд вважає, що визначений позивачкою розмір моральної шкоди є непропорційним порівняно із характером спричинених моральних страждань, а тому позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди підлягають частковому задоволенню та з Державного бюджету України на користь позивачки в якості відшкодування моральної шкоди, спричиненої протиправними діями Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, слід стягнути суму в розмірі 10000 грн., що буде належним і достатнім засобом грошової компенсації такої шкоди. В задоволенні іншої частини позовних вимог слід відмовити.
VІ. Розподіл судових витрат між сторонами.
40. Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
41. Позивачка при зверненні до суду із зазначеним позовом звільнена від сплати судового збору у відповідності до положень Закону України «Про судовий збір», тому на підставі п. 6 ч. 3 ст. 141 ЦПК України у суду відсутні підстави для стягнення судового збору з відповідача в дохід держави.
Враховуючи вищенаведене, керуючись ст. ст. 4, 12, 13, 76-81, 141, 223, 58-259, 263-265, 268, 273, 352, 354, 355 ЦПК України, суд, -
1. Позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, про відшкодування моральної шкоди - задовольнити частково.
2. Стягнути з Державного бюджету України, шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України, на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , 10000 (десять тисяч) грн. 00 коп. в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої неправомірними діями Управління Пенсійного фонду України Донецької області.
3. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, - у випадку наявності у особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення - якщо така адреса відсутня.
На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Повний текст рішення суду виготовлений 02.06.2025.
Суддя О.О. Соловйова