Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"22" травня 2025 р. м. ХарківСправа № 922/2376/24 (922/322/25)
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Міньковського С.В.
при секретарі судового засідання Черновій В.О.
розглянувши в порядку загального позовного провадження справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Пакінг"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Атлант-Пак"
про стягнення коштів в межах справи про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Атлант-Пак"
за участю сторін:
відповідача : ліквідатор ТОВ Атлант-Пак" Смолов Костянтин Вікторович (в режимі відеоконференції)
КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ ТА ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ.
Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Пакінг", звернулось до Господарського суду Харківської області з позовною заявою, в якій просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Атлант-Пак" заборгованість у загальному розмірі 647129,36 грн, що складається з основної заборгованості в розмірі 380236,80 грн, інфляційних втрат в розмірі 170156,15 грн, 3% річних в розмірі 33502, 51 грн та пені в розмірі 63233,90 грн, також просить судові витрати покласти на відповідача.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем договору поставки №02/17/125 від 26.05.2017 року в частині оплати поставленого товару.
Ухвалою від 12.02.2025 суд прийняв позовну заяву ТОВ "Пакінг" до розгляду, відкрив провадження у справі №922/2376/24 (922/322/25); постановив розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) учасників справи.
Ухвалою від 27.03.2025 суд задовольнив клопотання позивача про розгляд справи в порядку загального позовного провадження; перейшов до розгляду справи № 922/2376/24 (922/322/25) за правилами загального позовного провадження; почав у справі підготовче провадження та призначив підготовче засідання на 29.04.2025.
14.04.2025 від відповідача надійшов відзив на позов, в якому ліквідатор зазначає позивач не надав первинних документів на поставку товару за договором № 02/17/125 від 26.05.2017, що свідчить про відсутність реального вчинення господарської операції. Також позивачем не було враховано приписів ст.41 КУзПБ щодо дії мораторію на задоволення вимог кредиторів під час нарахування 3% річних та інфляційних. Крім того, заперечуючи проти позову, відповідач вказав про те, що позовна форма захисту в даному випадку не є ефективною, оскільки не дає можливості індивідуального задоволення вимог окремого кредитора поза межами процедури банкрутства, а сам факт ухвалення рішення на користь кредитора автоматично не надає статусу кредитора у справі про банкрутство.
21.04.2025 року від позивача надійшла відповідь на відзив, в якому позивач зазначає про необґрунтованість заперечень відповідача.
В судовому засіданні 29.04.2025 року судом оголошено протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 22.05.2025 року.
Крім того, за пісьмовим клопотанням представника позивача, ухвалою суду від 29.04.2025 року було витребувано від Головного управління ДПС у Харківській області (код ЄДРПОУ: 43983495, 61057, м. Харків, вул. Григорія Сковороди (колишня назва - Пушкінська), буд. 46) належним чином завірені копії податкової звітності ТОВ "Атлант-Пак" (код ЄДРПОУ 39507222) з податку на додану вартість за період з 2022 року по 2024 р., а саме декларацій з ПДВ з додатками №1 до них, в яких відображені податкові накладні, виписані Товариством з обмеженою відповідальністю "Пакінг" (код ЄДРПОУ 40459130).
На виконання вимог ухвали суду від 29.04.2024 від Головного управління ДПС у Харківській області надійшли відповідні податкові декларації з податку на додану вартість з додатками, за звітні періоди січень - грудень 2022 року, січень - жовтень 2023 року, що були надані засобами комунікаційного зв'язку посадовими особами підприємства -відповідача ТОВ "Атлант-Пак" до контролюючого органу ГУ ДПС.
13.05.2025 року від представника позивача надійшли додаткові пояснення щодо податкових декларацій ТОВ "Атлант-Пак", які надійшли до суду від ГУ ДПС у Харківській області.
Представник позивача в призначене судове засідання не з'явився, хоча про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений через кабінет системи "Електронний суд". Суд звертає увагу, що в попередньому судовому засіданні 29.04.2025 позивач підтримав позов у повноу обсязі, просив суд задовольнити його.
Присутній в судовому засіданні 22.05.2025 року представник відповідача (ліквідатор) заперечує проти позовних вимог в повному обсязі та просить суд відмовити у задоволенні позову з підстав, викладених у відзиві.
Згідно ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, закріплені п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України, ст. 13 та ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом в межах наданих йому повноважень сторонам створені усі належні умови для надання доказів у справі, неявка представника позивача не перешкоджає вирішенню спору та є підстави для розгляду справи за наявними у справі матеріалами.
З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані до них докази, суд встановив наступне.
ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ.
26.05.2017 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "ПАКІНГ" (Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "АТЛАНТ-ПАК" (Покупець) було укладено договір поставки №02/17/125 ( надалі -"Договір").
Згідно п.1.1. договору Постачальник зобов'язується передати у встановлений Договором строк товар у власність Покупця, а Покупець зобов'язується прийняти товар та оплатити його на умовах даного договору.
Згідно п.1.2 договору товаром, що поставляється за цим договором, є побутові пакувальні матеріали: стрічка клейка (скотч), стрейч плівка та інше) визначені у видаткових накладних за Договором.
Згідно п. 2.1. договору встановлено, що найменування та асортимент поставленого товару визначається за видатковими накладними до Договору.
Пунктом 2.2 договору передбачено, що загальна кількість поставленого за договором товару визначається шляхом підсумування кількості товару, зазначеного у видаткових накладних.
Згідно п. 4.1 договору визначено, що поставка товару здійснюється однією чи кількома партіями. Кількість товару в кожній партії вказується у видаткових накладних, підписаних покупцем.
Згідно п.4.2 договору визначено, що у разі поставки кількох партій товару постачальник зобов'язується поставити кожну партію товару протягом 7 календарних днів з моменту погодження замовлення покупця та направлення покупцю рахунку-фактури.
Згідно п.4.4 Договору визначено, що на кожну партію товару Постачальник в обов'язковому порядку надає Покупцеві наступні документи: рахунок-фактуру, видаткову накладну, посвідчення (сертифікат) якості.
Згідно п.5.1 Договору передбачено, що ціна за одиницю товару є договірною, ціна та загальна вартість партій товару зазначаються у видаткових накладних, які є невід'ємною частиною даного Договору. Загальна вартість Договору визначається шляхом підсумовування вартості товару, зазначеної у видаткових накладних, підписаних Покупцем.
Згідно п. 5.4 Договору визначається, що оплата кожної партії товару здійснюється на умовах відстрочки платежу протягом 14 (чотирнадцяти) календарних днів з моменту поставки товару.
Позивач зазначає, що на виконання умов договору Постачальник поставив, а Покупець отримав товар, згідно видаткових накладних №334 від 07.02.2022 року на суму 155 001,60 грн., №335 від 07.02.2022 року на суму 152 107,20 грн., №336 від 07.02.2022 року на суму 49 896,00 грн. та №337 від 07.02.2022 року на суму 23232,00 грн., всього на суму 380 236,80 грн.
За вищевказаними господарським операціями 07.02.2022 року ТОВ "Пакінг" були складені та відправлені на реєстрацію податкові накладні №34, №35, №36 та №37, які були прийняті та зареєстровані датами їх подання.
На підставі вищезазначених господарських операцій відповідачем ТОВ "Атлант-Пак" був сформований податковий кредит, що підтверджується податковою декларацією за липень 2022 року (сума поставки без ПДВ - 316864,00 грн, ПДВ - 63372,80 грн).
Проте, відповідач, в порушення п.5.4 договору поставки, не здійснив оплату за отриманий товар, у зв'язку із чим розмір основної заборгованості становить 380236,80 грн.
Заперечуючи проти позову, відповідач, в особі ліквідатора ТОВ "Атлант-Пак" зазначає те, що керівник банкрута всупереч вимог статті 59 КУзПБ не передав йому первинної фінансово-господарської документації банкрута, що унеможливлює перевірку викладених в позові обставин та без аналізу всіх первинних документів, що складались в межах виконання договору поставки № 02/17/125 від 26.05.2017 неможливо об'єктивно встановити реальний розмір заборгованості (у разі її наявності). Також відповідач, дослідивши надані позивачем в обґрунтування позову докази, вказує на відсутність належним чином оформлених первинних документів, що ставить під сумнів факт реальності здійснення господарської операції з поставки товару відповідачу, а отже і наявності заборгованості за поставлений товар.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши представдені суду сторонами документи, суд не погоджується з правовою позицією відповідача, з огляду на наступне.
Згідно зі ст.1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.
Тобто, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняє реальним змінам майнового стану господарюючого суб'єкта. Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню у бухгалтерському обліку.
Статтями 1, 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.
Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Одним з розновидів первинних документів, зокрема, є видаткова накладна, товарно-транспортна накладна, акт виконаних робіт, прибутковий та видатковий касовий ордер, та інші.
Суд касаційної інстанції в постанові від 29.01.2020 у справі № 916/922/19 звернув увагу на те, що у разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 04.11.2019 у справі № 905/49/15, від 29.11.2019 у справі № 914/2267/18.
Частинами 1та 2 статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан та результати діяльності підприємства. Бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
За приписами частин третьої, восьмої статті 19 ГК України, обов'язком суб'єктів господарювання є ведення бухгалтерського обліку та подання фінансової звітності згідно із законодавством, що забезпечує здійснення державою контролю і нагляду за господарською діяльністю суб'єктів господарювання, а також за додержанням ними податкової дисципліни.
Податкова накладна як бухгалтерський документ забезпечує правильність обліку податку на додану вартість, що дозволяє нараховувати податкове зобов'язання та є підставою для формування податкового кредиту.
Згідно з пунктом 201.1 ст.201 Податкового Кодексу України, на дату виникнення податкових зобов'язань платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.
Відповідно до пункту 201.7 ст.201 Податкового Кодексу України податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).
При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою (пункт 201.10 ст. 201 Податкового Кодексу України - далі ПКУ).
Відповідно до п.187.1. ст. 187 ПКУ, датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:
а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;
б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.
З урахуванням статті 187 ПКУ, за правилом першої події - дата відвантаження товару є в подальшому виписані в електронній формі відповідні податкові накладні які направляються на реєстрацію в ЄРПН згідно п.201.10. ст.201 Податкового кодексу України.
Отже, підставою для виникнення в платника права на податковий кредит з податку на додану вартість є факт реального здійснення операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст.
Встановлюючи правило щодо обов'язкового підтвердження сум податкового кредиту, врахованих платником ПДВ при визначенні податкових зобов'язань, законодавець, безумовно, передбачає, що ці документи є достовірними, тобто операції, які вони підтверджують, дійсно мали місце (висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 29.06.2021 по справі № 910/23097/17).
Як вбачається з наданих до суду ГУ ДПС у Харківській області документів, а саме: додатку 1 до податкової декларації за липень 2022 року, яка була подана на реєстрацію ТОВ "Атлант-Пак" 11.11.2022 року, у розділі відомості про операції з придбання з податком на додану вартість зазначено податковий номер позивача (404591315219) період 02/2022 та суму поставки без ПДВ в розмірі 316 864, 00 грн. та суму ПДВ в розмірі 63372,80 грн. Отже, ТОВ "Атлант-Пак" скористався своїм правом на податковий кредит, тим самим підтвердивши факт господарської операції з придбання товару(рів).
Суд вважає, поведінка боржника з заперечення факту отримання товару за договором поставки №02/17/125 від 26.05.2017 за видатковими накладними №334 від 07.02.2022, №335 від 07.02.2022, №336 від 07.02.2022, №337 від 07.02.2022 з одночасною реєстрацією податкових накладних на придбання товарів від постачальника та формування як покупцем податкового кредиту за фактом поставки товару на підставі спірних видаткових накладних не є добросовісною та розумною.
У такому випадку дії сторони з реєстрації податкових накладних засвідчують волю у відпвідача до настання відповідних правових наслідків, тому податкова накладна, виписана однією стороною в договорі (постачальником) на постачання послуг на користь другої сторони (покупця), може бути допустимим доказом факту прийняття товару від контрагента на визначену суму, якщо покупець вчинив юридично значимі дії, зокрема, відобразив податковий кредит за вказаною господарською операцією з контрагентом сумой.
Згідно з висновком Верховного суду, викладеному в Постанові від 03.06.2022 по справі №922/2115/19, висвітлено, що податкова накладна (в залежності від фактичних обставин певної справи) може бути допустимим доказом, на підставі якого суд встановлює факт постачання товару покупцю та його прийняття ним, якщо сторона, яка заперечує факт поставки вчинила юридично значимі дії: зареєструвала податкову накладну; сформувала податковий кредит за вказаною господарською операцією з контрагентом тощо, оскільки підставою для виникнення у платника права на податковий кредит є факт лише реального (фактичного) здійснення господарських операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей та послуг з метою їх використання у власній господарській діяльності.
Вказане вище підтверджує доводи позивача про те, що позивач поставив, а відповідач отримав товар за вищенаведеним договором поставки за видатковими накладними №334 від 07.02.2022 року на суму 155 001,60 грн., в тому числі ПДВ в розмірі 25833,60 грн., №335 від 07.02.2022 року на суму 152 107,20 грн., в тому числі ПДВ в розмірі 25351,20 грн., №336 від 07.02.2022 року на суму 49 896,00 грн., в тому числі ПДВ в розмірі 8316,00 грн., та №337 від 07.02.2022 року на суму 23232,00 грн., в тому числі ПДВ в розмірі 3872,00 грн. Всього на суму 380 238,80 грн.
Згідно з частинами 1 та 3 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Отже, обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.
17.10.2019 набув чинності Закон України № 132-IX від 20.09.2019 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до України змінено назву статті 79 ГПК України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".
Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були (аналогічний висновок викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.06.2020 у справі № 924/233/18).
Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).
Отже, згідно принципу вірогідності доказів, що представлені сторонами на підставі поданих до суду документів, суд вважає, що докази позивача є більш переконливими ніж докази, що представлені відповідачем. Тобто, спростовується твердження відповідача про відсутність факту отримання позивачем товару та як наслідок відсутність заборгованості.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає законними та обґрунтованим позовні вимоги ТОВ "Пакінг" в частині основного боргу по договору поставки №02/17/125 від 26.05.2017 в сумі 380 236,80 грн.
ЩОДО ВИМОГ ПОЗИВАЧА ПРО СТЯГНЕННЯ З ВІДПОВІДЧА 3% РІЧНИХ ТА ІНФЛЯЦІЙНИХ ВТРАТ.
Частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Стаття 625 входить до розділу I "Загальні положення про зобов'язання" книги 5 ЦК України, тому в ній визначені загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання і її дія поширюється на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов'язань.
Згідно з усталеною судовою практикою нарахування на суму боргу трьох процентів річних та інфляційних втрат відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання.
Таких висновків у подібних правовідносинах Велика Палата Верховного Суду дійшла у постановах від 19.06.2019 р. у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, у постанові від 07.07.2020 р. у справі № 296/10217/15-ц, у постанові від 08.11.2019 р. у справі № 127/15672/16-ц, у постанові від 04.02.2020 р. у справі № 912/1120/16.
Отже, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат не є санкцією, а виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та у отриманні компенсації від боржника.
У зв'язку з простроченням грошового зобов'язання за договором №02/17/125 від 26.05.2017, позивач нарахував відповідачу інфляційні у розмірі 170 156,15 грн та 3% річних у розмірі 33 502,51 грн. за період з 22.02.2022 по 29.01.2025.
Відповідачем у наданому до суду відзиві було зазначено, що позивачем не було враховано приписів ст.41 КУзПБ щодо дії мораторію на задоволення вимог кредиторів під час нарахування 3% річних та інфляційних.
Суд, перевіривши правильність розрахунків інфляційного збільшення та 3% річних, звертає увагу, що позивачем невірно обчислено період такого нарахування, з огляду на наступне.
Ухвалою від 30.07.2024 по справі №922/2376/24 господарський суд відкрив провадження у справі про банкрутство ТОВ "Атлант-Пак", здійснив оприлюднення оголошення про відкриття справи про банкрутство на веб-сайті Судової влади України (ВГСУ), призначив розпорядником майна арбітражного керуючого Смолова К.В.
Цією ж ухвалою введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, який передбачає зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), строк виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до дня введення мораторію.
За змістом частини третьої статті 41 КУзПБ протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів, зокрема, не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання, три проценти річних від простроченої суми тощо.
Отже, враховуючи приписи ст.41 КУзПБ, вірним періодом нарахування 3% річних та інфляційних є період з 22.02.2022 по 30.07.2024, тобто до відкриття провадження у справі про банкрутство і початку дії мораторію на задоволення вимог кредиторів.
Здійснивши власний перерахунок, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення 3% річних в сумі 27765,32 грн., а також інфляційних втрат в сумі 132210,60 грн., а відтак позов в цій частині підлягає задоволенню. В іншій частині стягнення 3% річних та інфляційних, суд відмовляє у зв'язку з введенням в дію мораторію ухвалою від 30.07.2024.
Відповідно до ст. 610, ст. 611 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Стаття 612 ЦК України встановлює, що боржник вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання, якщо він не почав його виконувати або не виконав його у строк, встановлений договором.
Частиною 1 ст. 216 ГК України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ст. 546 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 ЦК України). Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (ст. 551 ЦК України).
Пунктом 6 ст. 231 ГК України передбачено, що за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань підлягають стягненню штрафні санкції у вигляді пені, розмір якої повинен визначатися обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами та узгоджуватися в договорі.
Згідно п.7.2 Договору у разі прострочення оплати поставленого товару Покупець зобов'язується сплатити Постачальнику неустойку в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення.
Враховуючи прострочення оплати поставленого товару, позивач нарахував відповідачу пеню за період з 22.02.2022 по 22.08.2022 на суму 63 233,90 грн. Судом перевірено розрахунок пені та встановлено його правильність.
Разом із цим, суд звертає увагу на те, що статтею 233 ГК України закріплено, що суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому, повинно бути взято до уваги ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Частиною 3 ст. 551 ЦК України встановлено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. При цьому, відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника.
Зі змісту зазначених норм вбачається, що зменшення розміру неустойки є правом суду, а за відсутності в законі як переліку виняткових обставин, так і врегульованого розміру (відсоткового співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 ЦК (справедливість, добросовісність, розумність) та з дотриманням правил статті 86 ГПК на власний розсуд, за внутрішнім переконанням, вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе таке зменшення та конкретний розмір зменшення неустойки.
Отже, питання щодо зменшення розміру штрафних санкцій суд вирішує відповідно до статті 86 ГПК за наслідками аналізу, оцінки та дослідження конкретних обставин справи з огляду на фактично-доказову базу, встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, умов конкретних правовідносин з урахуванням наданих сторонами доказів, тобто у сукупності з'ясованих ним обставин, що свідчать про наявність/відсутність підстав для вчинення зазначеної дії.
При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені статтями 551 ЦК та 233 ГК щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, суди повинні забезпечити баланс інтересів сторін справи з урахуванням встановлених обставин справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав. Така правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №918/289/19.
Як вбачається з матеріалів справи, постановою Господарського суду Харківської області від 24.10.2024 року, у зв'язку з тривалим незадовільним фінансовим становищем боржника, відсутністю потенційних інвесторів, неможливістю відновлення платоспроможності боржника, відповідач ТОВ "Атлант-Пак" (код 39507222, зареєстроване за місцезнаходженням: 61058, Харківська обл., місто Харків, проспект Науки, 5, оф. 34Б) визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру. Відповідно до реєстру вимог кредиторів, загальний розмір кредиторської заборгованості становить 5 348 735,47 грн., при цьому ліквідні активи у боржника відсутні, що свідчить про скутне фінансове становище відповідача та відсутність правових можливостей для задоволення вимог кредиторівв межах провадження у справі про банкрутство.
Враховуючи перебування відповідача у скрутному фінансовому становищі, а також приймаючи до уваги, що дії відповідача щодо несвоєчасного виконання взятих на себе зобов'язань за договором поставки не мали негативних наслідків для позивача у вигляді збитків, відсутність в матеріалах справи доказів понесення позивачем збитків, внаслідок порушення відповідачем умов договору, суд вважає за доцільне скористатись наданим йому правом згідно ч. 3 ст. 551 ЦК України, ч.2 ст. 233 ГК України та зменшити розмір пені, нарахованої позивачем, на 50%, тобто до 31616,95 грн, цим самим забезпечивши баланс інтересів сторін.
При визначенні розміру (відсоткового співвідношення) зменшення пені, суд керується своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Враховуючи зазначене, позовні вимоги в частині стягнення пені судом задовольняються частково в сумі 31616,95 грн. В іншій частині позовних вимог щодо стягнення пені суд у позові відмовляє.
ЩОДО НЕЕФЕКТИВНОГО СПОСОБУ ЗАХИСТУ.
Заперечуючи проти позову відповідач у відзиві вказав на те, що позивач у справі за позовом з майновими (грошовими) вимогами до боржника задля задоволення таких вимог, незалежно від стану (стадії) розгляду його позову в порядку статті 7 КУзПБ, повинен подати письмову заяву з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, в порядку, визначеному статтею 45 КУзПБ, тобто за власною волею трансформувати позовну вимогу у вимогу конкурсного кредитора до боржника в розумінні статей 1, 45 КУзПБ.
З огляду на те, що право вимоги оплати поставленого товару виникло 22.02.2022, тобто до відкриття провадження у справі про банкрутство, ТОВ "Пакінг" є конкурсним кредитором, який мав подати заяву із грошовими вимогами до боржника у справі про банкрутство №922/2376/24, а не звертатися із позовом до суду. Отже, відповідач вважає, що позовна форма захисту в даному випадку не є ефективною, оскільки не дає можливості індивідуального задоволення вимог окремого кредитора поза межами процедури банкрутства, а сам факт ухвалення рішення на користь кредитора автоматично не надає статусу кредитора у справі про банкрутство.
Стосовно вищевказаних заперечень відповідача суд зазначає наступне.
Відповідно до частини першої, абзацу першого частини другої статті 7 КУзПБ спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими ГПК України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею. Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника.
Отже, стаття 7 КУзПБ у сукупності із нормами ст.ст. 12, 20 ГПК щодо предметної та виключної підсудності втілюють принцип концентрації справ з метою підвищення ефективності господарського процесу. Визначені частиною другою статті 7 КУзПБ спори розглядаються та вирішуються судом у відокремленому позовному провадженні за правилами ГПК України.
Судові рішення, ухвалені судами першої та апеляційної інстанцій за результатами розгляду заяв, скарг, клопотань, поданих в межах основного провадження у справі про банкрутство, розглядаються судом без застосування усіх стадій судового розгляду, притаманних виключно розгляду справ позовного провадження. Такий підхід повністю відображає конструкції статей 7, 9 КУзПБ щодо порядку розгляду як основної справи про банкрутство, так і спорів, стороною в яких є боржник, які хоча і вирішуються в межах основної справи про банкрутство, проте є справами позовного провадження, відокремленими від основної справи про банкрутство. Даний висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 19.01.2021 у справі №916/97/20.
Щодо розгляду майнових (грошових) конкурсних вимог до боржника у справі позовного провадження, що розглядається в межах справи про банкрутство відповідача, суд звертається до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справи про банкрутство Касаційного господарського суду від 23.09.2021 у справі №904/4455/19.
В абзаці другому частини чотирнадцятої статті 39 КУзПБ законодавець імперативно визначив, що з моменту відкриття провадження у справі про банкрутство пред'явлення конкурсними і забезпеченими кредиторами вимог до боржника та їх задоволення можуть здійснюватися лише у порядку, передбаченому цим Кодексом, та в межах цього провадження.
За змістом статті 1 КУзПБ конкурсними є кредитори за вимогами до боржника, що виникли до відкриття провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника. Конкурсні кредитори за вимогами, що виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство, зобов'язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом 30 днів з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство (абзац перший частини першої статті 45 КУзПБ).
Ухвала господарського суду про визнання вимог конкурсних кредиторів за результатами розгляду їх заяв з грошовими вимогами до боржника є підставою для внесення відомостей про таких кредиторів до реєстру вимог кредиторів (абзаци четвертий, п'ятий частини шостої статті 45 КУзПБ).
Відповідно до ч.4 ст. 45 КУзПБ для кредиторів, вимоги яких заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, усі дії, вчинені у судовому процесі, є обов'язковими так само, як вони є обов'язковими для кредиторів, вимоги яких були заявлені протягом встановленого строку. Вимоги кредиторів, заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, задовольняються в порядку черговості, встановленої цим Кодексом. Кредитори, вимоги яких заявлені після завершення строку, визначеного частиною першою цієї статті, є конкурсними, однак не мають права вирішального голосу на зборах та комітеті кредиторів
Згідно висновку, викладеного в постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 16.07.2020 у справі № 910/4475/19,визначено, що за загальним правилом, набуття статусу кредитора законодавець пов'язує з наявністю в особи (як фізичної, так і юридичної) грошових вимог до боржника, поданих у встановленому законом порядку. Лише після вчинення всіх передбачених КУзПБ (стаття 45) дій, прийняття судом відповідної ухвали про повне або часткове (частина шоста статті 45 КУзПБ) визнання його вимог, кредитор набуває статусу учасника провадження у справі про банкрутство та повну процесуальну дієздатність (здатність особисто здійснювати процесуальні права та виконувати свої обов'язки в суді, стаття 44 ГПК України).
Тлумачення статей 39, 45 - 48, 64 КУзПБ дає підстави для висновку, що особа з майновими (грошовими) вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, може реалізувати своє право на задоволення таких вимог виключно через набуття статусу кредитора з підстав і в порядку, передбачених КУзПБ, з урахуванням особливостей і черговості задоволення таких вимог згідно з реєстром вимог кредиторів та обмежень виконання боржником зобов'язань перед кредиторами, встановлених спеціальним законом.
Натомість позовній формі захисту інтересів кредитора у справі з майновими (грошовими) вимогами до боржника в межах справи про банкрутство властива процесуальна автономія та інше правове регулювання, адже за змістом статті 7 КУзПБ вони розглядаються господарським судом за правилами ГПК України та за результатами розгляду спору суд ухвалює рішення.
Склад учасників розгляду спору визначається ГПК України. При цьому рух справи про банкрутство, зокрема на стадії визнання судом вимог конкурсних кредиторів, не залежить від вирішення позовного провадження за майновими (грошовими) вимогами тих самих осіб у порядку статті 7 КУзПБ.
Завдяки такій процесуальній автономії позовного провадження підвищується оперативність та ефективність провадження у справі про банкрутство, оскільки вона надає можливість запобігти уповільненню основних судових процедур банкрутства.
Водночас у разі задоволення майнових (грошових) вимог до боржника у позовному провадженні, що розглядалося в межах справи про банкрутство, позивач не набуває за замовчуванням статусу конкурсного кредитора, позаяк, законодавець визначив єдиний процесуальний порядок набуття такого статусу та задоволення кредиторських вимог до боржника - безпосередньо у справі про банкрутство за заявою кредитора в порядку реалізації спеціальних норм статей 39, 45 КУзПБ.
Процесуальні дії та судові рішення під час розгляду справи позовного провадження в порядку статті 7 КУзПБ не замінюють процесуальних дій і рішень щодо заявлення і визнання вимог кредиторів безпосередньо у справі про банкрутство. Саме тому позивач у справі за позовом з майновими (грошовими) вимогами до боржника задля задоволення таких вимог, незалежно від стану (стадії) розгляду його позову в порядку статті 7 КУзПБ, повинен подати письмову заяву з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, в порядку, визначеному статтею 45 КУзПБ, тобто за власною волею трансформувати позовну вимогу у вимогу конкурсного кредитора до боржника в розумінні статей 1, 45 КУзПБ.
Оскільки майнові вимоги кредиторів у розумінні статті 1 КУзПБ не тотожні позовним майновим вимогам (предмет позову) до боржника, які підлягають розгляду в порядку статті 7 КУзПБ, суд не може на власний розсуд трансформувати позовні вимоги у вимоги до кредиторів, що подаються відповідно до статті 45 КУзПБ. Ця позиція підтверджується порівняльним аналізом регулювання процесуальних норм щодо розгляду позовних матеріалів у межах справи про банкрутство в порядку статті 7 КУзПБ та заяв кредиторів з вимогами до боржника в порядку статті 45 КУзПБ, що виявляє суттєві розбіжності, окрім предмета судового розгляду, також у змісті звернення до суду, правилах розгляду, виді судового рішення та суб'єктному складі.
Відтак, зважаючи на притаманну позовному провадженню автономію в межах справи про банкрутство, заявлення позивачем грошових вимог до боржника у справі про банкрутство не може вважатися відмовою від таких вимог у позовному провадженні або бути підставою для залишення без розгляду позовної заяви з майновими (грошовими) вимогами до боржника, що розглядається в межах справи про банкрутство відповідача в порядку статті 7 КУзПБ.
Верховний Суд звернув увагу, що у п. 119 постанови від 23.09.2021 у справі №904/4455/19 рішення про задоволення вимог позивача у такій справі (позовного провадження), що набрало законної сили в порядку ГПК України, само по собі не є підставою для набуття статусу конкурсного кредитора та внесення відповідних відомостей до реєстру вимог кредиторів, а отже, і задоволення таких вимог у процедурах банкрутства, адже не є результатом визначеного законодавцем процесуального порядку визнання і задоволення вимог кредиторів у справі про банкрутство - ухвалою суду за результатами розгляду заяви кредитора про визнання грошових вимог до боржника в порядку реалізації норм спеціального закону - статей 39, 45 КУзПБ.
У постанові Верховного Суду у справі №925/162/20(711/6697/19) від 01.04.2022 року суд зазначає, що розгляд спорів за участю боржника здійснюється за загальними правилами, а КУзПБ не містить обмежень чи заборон щодо вирішення спору по суті.
Отже, не заявлення позивачем грошових вимог до боржника у справі про банкрутство ТОВ "Атлант-Пак" не може бути підставою для відмови від позову, що розглядається в межах справи про банкрутство відповідача. Разом із цим прийняте судом в даній справі рішення про часткове задоволення позовних вимог не є підставою для автоматичного набуття ТОВ "Пакінг" статусу конкурсного кредитора та внесення відповідних відомостей до реєстру вимог кредиторів у справі про банкрутство ТОВ "Атлант-Пак".
РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ.
Пунктом 5 частини 1 статті 237 ГПК України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує питання як розподілити між сторонами судові витрати.
Відповідно до ст. 129 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно з п. 2 ч.1 ст.129 ГПК України у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Як вбачається з матеріалів справи, загальна сума сплаченого судового збору становить 7765,55 грн., а тому, беручи до уваги те, що позов задоволено частково та враховуючи правила п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, у зв'язку з чим витрати по сплаті судового збору у розмірі 6861,63 грн. підлягають стягненню з відповідача на користь позивача, в іншій частині судовий збір покладається на позивача.
За таких обставин, керуючись ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства, ст.ст.187, 201 Податкового кодексу України, ст.ст.551, 610-612, 625 Цивільного кодексу України, ст.ст. 216, 230, 233 Господарського кодексу України, ст.ст. 74, 76-79, 86, 129, 202, 237-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Атлант-Пак" (код ЄДРПОУ 39507222) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Пакінг" (код ЄДРПОУ 40459130) 571 829,67 грн., з яких 380 236,80 грн. - основний борг, 132210,60 грн - інфляційних втрат, 27765,32 грн. - 3% річних, 31616,95 грн. - пені, а також 6861,63 грн судового збору.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
3. В решті вимог позову відмовити.
Рішення направити позивачу, відповідачу.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення відповідно до статей 256, 257 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням п.п. 17.5 п.17 Перехідних положень Кодексу.
Повне рішення складено "30" травня 2025 р.
Суддя С.В. Міньковський