Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"02" червня 2025 р.м. ХарківСправа № 922/1264/25
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Шарко Л.В.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Полтавський тепловозоремонтний завод", м. Полтава
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Тепловозремсервіс", м.Харків
про стягнення 89967,51 грн.
без виклику учасників справи
Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Полтавський тепловозоремонтний завод", звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Тепловозремсервіс", відповідач, в якому просить суд стягнути з відповідача на свою користь попередню оплату за договором поставки №ПТРЗ 46-24 від 02.12.2024 у розмірі 76800,00 грн, пеню у розмірі 12902,40 грн, три проценти річних у розмірі 265,11 грн. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не виконав взяте на себе зобов'язання, не виготовив та не поставив товар у строки передбачені договором. Судові витрати позивач просить покласти на відповідача.
Ухвалою суду від 15.04.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Постановлено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (без проведення судового засідання).
Сторони повідомлені про відкриття провадження у даній справі у порядку встановленому ч. 5 ст. 242 ГПК України з додержанням вимог частин 3, 4 ст. 120 ГПК України, шляхом надсилання до їх електронного кабінету копії ухвали про відкриття провадження у справі в електронному вигляді.
Відповідачем отримано ухвалу про відкриття провадження у справі 15.04.2025, відтак з 16.04.2025 почав текти п'ятнадцятиденний строк на подання до суду відзиву на позов. Отже, 30.04.2025 року строк на подання відзиву на позов сплив.
Відтак, до теперішнього часу відповідач своїм правом на подачу відзиву на позовну заяву не скористався, відзиву на позовну заяву та інших документів до суду не надав.
Відповідно до ч. 9 ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами. Згідно з ч. 2 ст. 178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
У даному випаду судом також враховано, що за приписами частини 1статті 9 ГПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом. Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання. Згідно з ч. ч. 1, 2ст. 3 названого Закону, для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень. Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень"). Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з процесуальними документами у справі №922/1264/25 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
Матеріали справи свідчать про те, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень. Окрім того, судом було вжито всіх заходів, в межах визначених чинним законодавством повноважень, щодо всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.
Відповідно до ч.5 ст. 252 ГПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.
Будь-яких заяв або клопотань, про можливість подання яких було роз'яснено ухвалою Господарського суду Харківської області від 15.04.2025, на адресу суду від учасників справи не надходило, як і не надходило клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідно до ст. 252 ГПК України.
Згідно ч. 4 ст. 240 ГПК України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
02.12.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Тепловозоремсервіс" (надалі - ТОВ "ТД "ТРС"/Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Полтавський тепловозоремонтний завод" (надалі - ТОВ "ПТРЗ"/Покупець) було укладено договір поставки № ПТРЗ 46-24 (надалі - договір).
Відповідно до п.1.1. договору постачальник зобов'язується передати у власність покупцю вироби з чорних металів за кресленнями покупця (надалі товар), а покупець зобов'язується прийняти та оплатити його на умовах цього договору.
Згідно п.1.2. договору - предметом цього договору є виготовлення та постачання товару покупцю відповідно до умов, погоджених сторонами в окремому порядку на кожну партію товару.
Відповідно до п.1.3. договору найменування, асортимент, комплектність, одиниця виміру, кількість, ціна, загальна вартість і термін поставки товару вказуються в специфікаціях, узгоджених сторонами в окремому порядку на кожну партію.
Згідно п. 2.3. договору покупець здійснює оплату за товар згідно з умовами, зазначеними в специфікаціях.
Згідно п. 3.1. договору - поставка товару здійснюється відповідно до умов договору та специфікацій, узгоджених сторонами в окремому порядку (пункт 1.3. договору).
Термін поставки товару встановлюється в специфікації.
Згідно з 5.1. договору за порушення строків поставки товару постачальник сплачує покупцю пеню у розмірі 0,2% від вартості непоставленого товару за кожний день прострочення поставки, але не більше подвійної облікової ставки НБУ.
Відповідно до п.8.1. договір набуває чинності з моменту його підписання представниками сторін і діє до 31 грудня 2025 року, а в частині зобов'язань по гарантії і грошових розрахунків, включаючи оплату штрафних санкцій - до їх виконання сторонами належним чином.
02.12.2024 сторонами було погоджено специфікацію № 1 до договору, згідно якої: сума за специфікацією № 1 складає: 153600,00 грн з ПДВ.
Покупець оплачує постачальнику 50% вартості товару протягом 5 (п'яти) банківських днів з моменту підписання договору та отримання рахунку.
Термін виготовлення товару: на протязі 21 календарних днів з моменту отримання постачальником 50% передплати від покупця.
Покупець проводить остаточний розрахунок в продовж 5 (п'яти) банківських днів з дати надання постачальником письмового повідомлення про готовність товару до відвантаження, але не пізніше дати відвантаження товару.
03.12.2024 на виконання договору покупець перерахував на користь постачальника 50% вартості товару, а саме 76800,00 грн відповідно до платіжної інструкції № 9155 від 03.12.2024.
Виходячи з умов договору постачальник був зобов'язаний виготовити товар у строк до 24.12.2024 включно та надати покупцю письмове повідомлення про готовність товару до відвантаження.
З урахуванням 5 (п'яти) банківських днів на остаточну оплату, товар мав бути відвантажений до 31.12.2024.
Втім, постачальник не виконав взяте на себе зобов'язання, не виготовив та не поставив товар у строки передбачені договором, чим порушив умови договору та вимоги закону.
У зв'язку з викладеним вище та керуючись приписами ст. 693 ЦК України, ТОВ "ПТРЗ" 11.02.2025 надіслало до ТОВ "ТД "ТРС" вимогу вих. № 77-60/8 від 11.02.2025 про повернення попередньої оплати в розмірі 76800,00 грн.
Згідно відомостей отриманих за трекінгом Укрпошти по номеру поштової накладної 3601501401646, ТОВ "ТД "ТРС" отримало вимогу 19.02.2025.
Проте, станом відповідач зазначену вимогу залишив без розгляду.
Позивач вказує, що з моменту отримання вимоги (19.02.2025) та у відповідності до приписів ч. 2 ст. 693 ЦК України, постачальник - ТОВ "ТД "ТРС" є боржником, який зобов'язаний повернути суму попередньої оплати покупцю. Відповідно ТОВ "ПТРЗ" є кредитором.
Також позивач зазначає, що товар вказаний в специфікації № 1 до договору ТОВ "ПТРЗ" мало використати під час ремонту тягового рухомого складу на підставі договору, укладеного з іншим підприємством. Але у зв'язку з тим, що товар не був виготовлений та не переданий до ТОВ "ПТРЗ" в строки обумовлені специфікацією №1, перед ТОВ "ПТРЗ" виникли ризики тривалого порушення строків виконання ремонту за договором укладеним з іншим підприємством, через що ТОВ "ПТРЗ" було вимушене придбати аналогічний товар у іншого постачальника, що потягнуло за собою додаткові затрати. Втім, через очікування на товар за договором з ТОВ "ТД "ТРС" та відповідно втрату часу на ремонт, ТОВ "ПТРЗ" прострочило виконання ремонту внаслідок чого було вимушене сплатити замовнику ремонту штраф у розмірі 183078,00 грн.
Через неналежне виконання відповідачем умов спірного договору позивачем останньому до стягнення нараховані 265,11 грн трьох процентів річних (за період з 26.02.2025 по 09.04.2025) та 12902,40 грн пені (за період з 31.12.2024 по 11.02.2025).
Вказані обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.
Статтею 6 ЦК України встановлено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно статті 173 ГК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Основними видами господарських зобов'язань є майново-господарські зобов'язання та організаційно-господарські зобов'язання.
Частиною першою статті 174 ГК України передбачено, що господарські зобов'язання можуть виникати: безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність; з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Згідно частини першої статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утримуватись від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України (ЦК України) з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.
Відповідно до статті 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.
Згідно з приписами ст.ст. 11, 509 ЦК України підставами виникнення зобов'язання правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку, зокрема, є договори та інші правочини.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч.1 ст. 626 ЦК України).
За приписами статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно зі статтею 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
За змістом статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу (ч. 1 ст. 662, ч. 1 ст. 663 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 664 ЦК України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.
Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар.
Відповідно до частини першої статті 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Згідно зі статтею 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Приписами статті 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).
Суду надані докази виконання позивачем зобов'язань щодо перерахування на користь відповідача передплати за товар у сумі 76800,00 грн. Оскільки позивач оплатив товар на умовах попередньої оплати, у відповідача виник обов'язок з поставки товару.
Згідно з частиною другою статті 693 ЦК України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Отже, у розумінні приписів цієї норми, покупцю належить право вимагати, крім іншого, повернення передоплати за непоставлений товар. При цьому, попередньою оплатою є часткова або повна оплата товару до його передання продавцем. Визначене право покупця вимагати від продавця повернення суми попередньої оплати є за своїм змістом правом покупця на односторонню відмову від зобов'язання, внаслідок якої припиняється зобов'язання продавця перед покупцем з поставки товару і виникає нове грошове зобов'язання.
Виходячи з аналізу положень статті 693 ЦК України, умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Тобто волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, доведеній до продавця.
Відповідно до статті 193 ГК України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Оскільки законом не визначено порядок та форму повідомлення про відмову від договору, позивач може реалізувати своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до відповідача з претензією, так і шляхом пред'явлення через суд позову у визначеній законом формі.
11.02.2025 позивачем на адресу відповідача була направлена вимога про повернення попередньої оплати у розмірі 76800,00 грн.
Відповідно до частини другої статті 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, крім випадків, установлених законом про банки і банківську діяльність. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Надаючи оцінку діям позивача, суд дійшов висновку, що позивач правомірно скористався правом вимагати повернення суми попередньої оплати. Відповідач позовні вимоги не спростував, доказів поставки товару або повернення позивачу суми попередньої оплати в сумі 76800,00 грн не надав. Крім того, відповідачем не подано відзиву на позовну заяву та не надано заперечень проти позову.
Щодо стягнення пені у розмірі 12902,40 суд зазначає таке.
Статтю 610 Цивільного кодексу України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання неналежне виконання.
Відповідно до частини 1 статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Ураховуючи встановлені обставини, суд погоджується з доводами позивача, що відповідач порушив договірні зобов'язання - у передбачений договором строк товар не був поставлений, що є підставою для застосування штрафних санкцій.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Відповідно до статті 216 Господарського кодексу України за правопорушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Згідно зі статтею 230 Господарського Кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Як зазначалося вище по тексту рішення, відповідно до п. 5.1. договору - за порушення строків поставки товару постачальник сплачує покупцю пеню у розмірі 0,2% від вартості непоставленого товару за кожний день прострочення поставки, але не більше подвійної облікової ставки НБУ.
З огляду на вимоги статей 79, 86, частини п'ятої статті 236, статті 237 ГПК України, господарський суд у вирішенні спору має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості.
Перевіривши правильність здійсненного позивачем розрахунку пені, суд встановив, що останній виконано без урахування умов п. 5.1. договору, а саме перевищує подвійну облікову ставку НБУ.
Перевіривши здійснений позивачем розрахунок пені за допомогою правового порталу України "Ліга Закон" - "Калькулятор підрахунку заборгованості та штрафних санкцій", суд встановив, що обґрунтованим розміром пені являється розмір пені, що складає 5045,34 грн за період з 31.12.2024 до 11.02.2025.
Відтак, в частині заявленої позивачем до стягнення пені в сумі 7857,06 грн., - слід відмовити.
Щодо стягнення 3% річних суд зазначає наступне.
Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми.
Постачальником отримана вимога про повернення попередньої оплати 19.02.25, втім відповідач не повернув її, у зв'язку з чим позивачем нараховані 3% річних у розмірі 265,11 грн за період з 26.02.2025 по 09.04.2025.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Cплата 3% річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.
Суд, здійснивши перевірку нарахування позивачем 3% річних, прийшов до висновку, що позивачем зазначено правильний період прострочення грошового зобов'язання та сума від якої нараховувались 3% річних, відтак, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає 3 % річних в сумі 265,11 грн.
Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. За змістом ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України). Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Підсумовуючи викладене, враховуючи фактичні обставини справи та наведені норми законодавства, суд дійшов висновку про наявність законних підстав для часткового задоволення позовних вимог.
Відповідно до приписів ч.1 ст.129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 525, 526, 530, 610, 612 ЦК України, ст.ст. 12, 13, 73, 74, 76-79, 91, 129, 232, 233, 236 - 241 ГПК України, суд -
Позовні вимоги задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Тепловозоремсервіс" (61010 , м. Харків, вул. Основ'янська, буд. 55, код ЄДРПОУ 45114146) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Полтавський тепловозоремонтний завод" ( 36005, м. Полтава, вул. В'ячеслава Липинського, буд. 30 (до перейменування вул. Гайового), код ЄДРПОУ 38560924) попередню оплату за договором поставки № ПТРЗ 46-24 від 02.12.2024 у розмірі 76800,00 грн, пеню у розмірі 5045,34 грн, три проценти річних у розмірі 265,11 грн, витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви у розмірі 2210,85 грн.
В частині заявлених позовних вимог щодо стягнення пені в сумі 7857,06 грн., - відмовити.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Відповідно до ст. 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Згідно ст.ст. 256, 257 ГПК України, рішення може бути оскаржене до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення.
Повне рішення складено "02" червня 2025 р.
Суддя Л.В. Шарко