"02" червня 2025 р.м. Одеса Справа № 916/5729/24
Господарський суд Одеської області у складі судді Цісельського О.В.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу № 916/5729/24
за позовом: Департаменту розвитку об'єктів комунальної власності територіальної громади Херсонської міської ради (73003, м. Херсон, просп. Незалежності, № 37, код ЄДРПОУ 44279728)
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Тейп» (73003, м. Херсон, вул. 28 Армії, № 15, кв. 74, код ЄДРПОУ 41400989)
про стягнення 43 030,22 грн,
1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень.
Департамент розвитку об'єктів комунальної власності територіальної громади Херсонської міської ради звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Тейп» про стягнення 43030,22 грн заборгованості з орендної плати.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором оренди комунального майна територіальної громади №2130 від 05.12.2019 щодо повної та своєчасної сплати орендних платежів у строки, визначені договором.
Так, позивач зазначає, що між Управлінням комунальної власності Херсонської міської ради, правонаступником якого є Департамент розвитку об'єктів комунальної власності територіальної громади Херсонської міської ради, та Товариством з обмеженою відповідальністю «Тейп» 15.12.2019 укладено договір оренди комунального майна міської територіальної громади №2130, зареєстрований в реєстрі за № 4724. Строк дії договору №2130 визначено до 05.12.2044.
Позивач вказує, що відповідно до вказаного договору орендарю передано у строкове платне користування будівлю та споруди, загальною площею 215,4 кв.м., що розташовані за адресою: вул. Театральна, 16, м. Херсон. В свою чергу, 11.09.2024 рішенням Господарського суду Одеської області у справі № 916/2189/24 розірвано спірний договір.
При цьому, пунктом 3.2. договору № 2130 було передбачено, що орендар сплачує орендну плату управлінню комунальної власності щомісяця до 25 числа поточного місяця, проте, за ствердженням позивача, вказані обов'язки були порушені відповідачем, а відтак, за орендарем залишилася заборгованість з оплати орендної плати з січня по грудень 2023 року у розмірі 43030,22 грн.
Таким чином, у зв'язку із допущенням відповідачем заборгованості з орендної плати, позивач вважає, що відповідач на користь позивача повинен сплатити заборгованість з орендної плати в розмірі 43030,22 грн, а відтак вважає доцільним звернутися до суду із позовом про стягнення відповідної заборгованості за договором оренди комунального майна міської територіальної громади №2130 від 05.12.2019.
Відзив на позов відповідач суду не надав, своїм правом на захист не скористався.
Інші заяви по суті до суду не надходили.
2. Процесуальні питання, вирішені судом.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.12.2024 позовну заяву (вх. № 5876/24) передано на розгляд судді Господарського суду Одеської області Цісельському О.В.
06.01.2025 ухвалою Господарського суду Одеської області позовну заяву (вх.№ 5876/24 від 30.12.2024) прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу № 916/5729/24 постановлено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження, в порядку ст.ст.247-252 ГПК України без виклику сторін. Відповідачу запропоновано у відповідності до вимог ст. 165 ГПК України надати суду відзив на позов.
Крім того, роз'яснено сторонам про можливість звернення до суду у строк визначений ч. 7 ст. 252 ГПК України з клопотанням про призначення проведення розгляду справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Стосовно здійснення повідомлення відповідача про розгляд справи в суді суд зазначає таке.
Так, частиною 11 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Так, враховуючи відсутність у Товариства з обмеженою відповідальністю «Тейп» електронного кабінету, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України копія ухвали від 06.01.2025 про відкриття провадження у справі № 916/5729/24 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в позовній заяві та у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 73003, м. Херсон, вул. 28 Армії, № 15, кв. 74.
Як вбачається з матеріалів справи, надіслана відповідачу рекомендованим листом з позначкою «Судова повістка» ухвала про відкриття провадження у справі була повернута поштовою установою на адресу суду з відбитком календарного штемпелю на конверті та відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою», про що свідчить наявне в матеріалах справи поштове повідомлення.
Згідно п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Виходячи зі змісту статей 120, 242 Господарського процесуального кодексу України, пунктів 11, 17, 99, 116, 117 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 № 270, у разі, якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною (наявність такої адреси в ЄДР прирівнюється до повідомлення такої адреси стороною), і судовий акт повернуто підприємством у зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі.
Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 17.11.2021 року у справі № 908/1724/19, від 14.08.2020 року у справі № 904/2584/19, від 13.01.2020 року у справі № 910/22873/17, від 19.12.2024 року у справі № 910/9262/23 тощо.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17, постанови Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б, від 21.01.2021 у справі № 910/16249/19, від 19.05.2021 у справі № 910/16033/20, від 20.07.2021 у справі № 916/1178/20, тощо).
В пункті 6.22 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 року у справі № 910/719/19 та в пункті 97 постанови від 17.05.2024 року об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 910/17772/20 сформульовано висновки про те, що негативні наслідки через неодержання підприємцем звернення до нього, якщо таке звернення здійснене добросовісно і розумно, покладаються на підприємця. Не може вважатися неотриманим чи отриманим несвоєчасно звернення відправника до одержувача, якщо одержувач власними діями чи бездіяльністю (наприклад, несвоєчасним зверненням до відділення поштового зв'язку, незабезпечення особи для отримання кореспонденції за своєю адресою тощо) призвів до затримки в одержанні кореспонденції. Протилежний підхід суперечив би принципам справедливості, добросовісності і розумності (стаття 3 ЦК України).
Враховуючи відсутність в матеріалах справи підтверджень наявності порушень оператором поштового зв'язку вимог Правил надання послуг поштового зв'язку, суд вважає, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто, повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.
Суд зазначає, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.
Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із згаданою статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.
Суд зауважує, що, виходячи зі змісту диспозитивних положень пунктів 1- 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України, днем вручення судового рішення може бути не лише день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення (тобто день фактичного отримання рішення), а й день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси (аналогічні висновки викладені у Постанові Верховного Суду від 11.07.2024 у справі № 903/237/23).
З огляду на викладене, враховуючи термін зберігання поштової кореспонденції відділенням поштового зв'язку та її повернення до суду із відміткою поштового відділення «адресат відсутній за вказаною адресою», суд дійшов висновку, що відповідно до п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України ухвали суду вважаються врученими відповідачу в день проставлення у поштовому відділенні штампу із відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою».
При цьому, враховуючи неотримання відповідачем поштової кореспонденції за своїм офіційним місцезнаходженням, судом протягом всього строку розгляду справи вживалися додаткові заходи щодо належного та фактичного повідомлення відповідача про розгляд даної справи судом за всіма відомими суду засобами зв'язку з відповідачем.
Суд вбачає за необхідне також зазначити, що після підписання електронним цифровим підписом судді ухвали суду від 06.01.2025, судом було направлено процесуальне рішення у справі через програму «Діловодство спеціалізованого суду» на адресу електронної пошти відповідача nzhulev07@gmail.com (вказана електронна пошта повідомлена позивачем та міститься у відомостях КП «ДСС»).
При цьому, відомості у програмі «Діловодство спеціалізованого суду» містять інформацію що відповідачу документ доставлено до електронної скриньки 23.01.2025, що підтверджується наявною в матеріалах справи довідкою про доставку електронного листа.
Враховуючи викладене, суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідача своєчасно та належним чином про розгляд справи і забезпечення реалізації ним своїх прав, матеріали справи не містять відомостей про будь-які інші засоби зв'язку з відповідачем.
У цьому випаду судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 ГПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.
Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання. Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 названого Закону, для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень. Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України «Про доступ до судових рішень»).
Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з процесуальними документами у справі № 916/5729/24 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
За наведених обставин суд доходить висновку, що судом було вчинено всі необхідні дії щодо повідомлення відповідача про відкриття провадження у справі, вчинення відповідних процесуальних дій та надано можливість викласти свої, зокрема, заперечення проти задоволення позовних вимог, натомість відповідач не вживав заходів щодо реалізації наданого йому права навести свої доводи та міркування, заперечення проти заяв, доводів і міркувань інших осіб, передбачене статтею 42 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, шляхом подання відзиву на позовну заяву та надання доказів.
Суд зауважує, що попри те, що конституційне право на суд є правом, його реалізація покладає на учасників справи певні обов'язки. Практика ЄСПЛ визначає, що сторона, яка задіяна у ході судового розгляду справи, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки. Як зазначено у рішенні ЄСПЛ у справі «Пономарьов проти України» від 03.04.2008, сторони мають вживати заходи, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
Витративши значні ресурси, Україна створила інформаційне поле, де зацікавлена особа легко знайде інформацію про судову справу. Функціонує Єдиний державний реєстр судових рішень. На сайті судової влади доступні персоналізовані відомості про автоматичний розподіл справ та розклад засідань. Працює підсистема «Електронний кабінет» ЄСІТС. Все безкоштовно і доступно.
Використання цих інструментів та технологій забезпечує добросовісній особі можливість звертатися до суду, брати участь у розгляді справи у зручній формі та з мінімальними витратами. Тобто держава Україна забезпечила можливість доступу до правосуддя і право знати про суд.
Надсилання рішення рекомендованим листом з повідомлення про вручення є способом забезпечення права учасника справи знати про ухвалене судом рішення. Суд, який добросовісно інформує учасника справи з наміром забезпечити здійснення правосуддя, не повинен нести «ризик незнання» учасника.
Отже, судом дотримані вимоги процесуального закону щодо належного та своєчасного повідомлення учасників про розгляд даної справи.
Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням /викликом/ сторін в порядку ч.ч.5, 7 ст. 252 ГПК України від учасників справи до суду не надходило.
Відповідно до частини 1, пункту 10 частини 3 статті 2 та частини 2 статті 114 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Основними засадами (принципами) господарського судочинства є розумність строків розгляду справи судом, а строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.
Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
При цьому, такий розумний строк визначений у статті 248 Господарського процесуального кодексу України, яка визначає, що суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Разом з цим, на підставі Указу Президента України №64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні» та подальших Указів Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» починаючи з 24.02.2022 на території України діє режим воєнного стану.
За змістом статей 10, 12-2 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» правосуддя в Україні в умовах воєнного стану має здійснюватися у повному обсязі, тобто не може бути обмежено конституційне право людини на судовий захист. В умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України. Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.
При цьому, згідно Рекомендацій прийнятих Радою суддів України щодо роботи судів в умовах воєнного стану, при визначенні умов роботи суду у воєнний час, рекомендовано керуватися реальною поточною обстановкою, що склалася в регіоні. У випадку загрози життю, здоров'ю та безпеці відвідувачів суду, працівників апарату суду, суддів оперативно приймати рішення про тимчасове зупинення здійснення судочинства певним судом до усунення обставин, які зумовили припинення розгляду справ.
У зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 34, 38, 39, 41 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».
Разом з цим, відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
При цьому, суди повинні забезпечувати безпеку учасників судового провадження, запобігти створенню перешкод для реалізації ними права на судовий захист та визначених законом процесуальних прав в умовах воєнного стану, коли реалізація учасниками справи своїх прав і обов'язків є суттєво ускладеною. Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб.
Право особи на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення від 07.07.1989 Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії».
За приписами статті 8 Конституції України та статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.
Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку «розумності строку» розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.
Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід уважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.
Європейський суд щодо тлумачення положення «розумний строк» в рішенні у справі «Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства» роз'яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.
Окрім того, Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства» зазначив, що [..] очевидно, для кожної справи буде свій прийнятний строк, і встановлення кількісного обмеження, чинного для будь-якої ситуації, було б штучним. Суд неодноразово визнавав, що неможливо тлумачити поняття розумного строку як фіксовану кількість днів, тижнів тощо (рішення у справі «Штеґмюллер проти Авторії»).
У справі «Bellet v. France» Суд зазначив, що «стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права».
У своїй практиці Європейський суд неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у 6 § 1 Конвенції, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду. Однак Суд повинен прийняти в останній інстанції рішення щодо дотримання вимог Конвенції; він повинен переконатись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець. Крім того, подібне обмеження не буде відповідати ст. 6 § 1, якщо воно не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами та поставленою метою (Prince Hans-Adam II of Liechtenstein v. Germany).
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово вказував на те, що «при застосуванні процедурних правил, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом» (див. рішення у справі «Walchli v. France», заява № 35787/03, п. 29, 26 липня 2007 року; «ТОВ «Фріда» проти України», заява №24003/07, п. 33, 08 грудня 2016 року).
Здійснюючи тлумачення положень Конвенції, ЄСПЛ у своїх рішеннях указав, що право на доступ до правосуддя не має абсолютного характеру та може бути обмежене: держави мають право установлювати обмеження на потенційних учасників судових розглядів, але ці обмеження повинні переслідувати законну мету, бути співмірними й не настільки великими, щоб спотворити саму сутність права (рішення від 28 травня 1985 року у справі «Ашингдейн проти Великої Британії»).
При цьому, ворожі війська постійно здійснюють масований ракетний обстріл по об'єктам енергетичної інфраструктури України і через це в багатьох містах України, зокрема і у місті Одесі, де розташований Господарський суд Одеської області, періодично відсутнє електропостачання та, відповідно, інтернет-зв'язок. Поновлення постачання електроенергії та інтернет-зв'язку потребує додаткового часу.
Водночас, у місті Одесі періодично оголошуються повітряні тривоги, під час яких суддя та працівники апарату суду мають перебувати в укриттях з метою уникнення загрози життю та здоров'ю.
На підставі вищевикладеного, суд звертає увагу, що враховуючи наявність загрози, у зв'язку зі збройною агресією збоку РФ, на підставі чого введено в Україні воєнний стан, поточну обстановку, що склалася в місті Одесі, постійні повітряні тривоги, які впливають на виготовлення процесуальних документів, наявної беззаперечної та відкритої інформації щодо постійних обстрілів всієї країни, періодичну відсутність електроенергії у зв'язку з пошкодженням обладнання, після масованих ракетних обстрілів, з метою всебічного, повного, об'єктивного розгляду справи, задля забезпечення сторонам конституційного права на судовий захист, приймаючи до уваги наведені положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, задля ефективної реалізації сторонами своїх процесуальних прав, необхідності забезпечення реалізації процесуальних прав та обов'язків учасників справи, їх належного та безпечного доступу до правосуддя, суд був вимушений вийти за межі граничного процесуального строку розгляду даної справи встановленого ст. 248 ГПК України, здійснивши її розгляд у розумний строк, застосувавши ст.ст. 2, 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 3 Конституції України та ст.ст. 2, 11 ГПК України.
З урахуванням викладеного, за об'єктивних обставин розгляд даної позовної заяви був здійснений судом без невиправданих зволікань настільки швидко, наскільки це було можливим за вказаних умов, у межах розумного строку в контексті положень Господарського процесуального кодексу України та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Матеріали справи свідчать про те, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень. Окрім того, судом було вжито всіх заходів, в межах визначених чинним законодавством повноважень, щодо всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.
Таким чином, суд продемонстрував достатню старанність, щоб дозволити сторонам, які повинні знати про правила, що застосовуються до надіслання судових повідомлень учасникам справи, визначитися з провадженням у відкритій господарській справі та скористатись своїми правами і обов'язками, передбаченими статтями 42, 46 ГПК України, вважає їх повідомленими належним чином.
Відповідач своїм процесуальним правом на подання відзиву не скористався, жодних заперечень проти позову не надав, з огляду на що суд вважає за можливе відповідно до ч.9 ст.165 ГПК України розглянути справу за наявними в ній матеріалами.
Під час розгляду справи по суті судом були досліджені всі письмові докази, що містяться в матеріалах справи.
У відповідності до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.
02.06.2025 судом було ухвалено та підписано рішення у відповідності до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, без його проголошення.
3. Фактичні обставини справи, встановлені судом.
05.12.2019 між Управлінням комунальної власності Херсонської міської ради (орендодавець) (правонаступником якого є Департамент розвитку об'єктів комунальної власності територіальної громади Херсонської міської ради, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Тейп» (орендодавець, відповідач) був укладений договір оренди комунального майна міської територіальної громади №2130, відповідно до п.1 якого орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування будівлі та споруди, загальною площею 215,4 кв.м., за адресою: місто Херсон, вулиця Театральна (до перейменування - Горького), будинок 16, вартість яких визначено відповідно до незалежної оцінки, виконаної ФОП Цатуровим С.В., станом на 30.06.2019,, які необхідні йому для здійснення підприємницької та іншої діяльності. Для розміщення молодіжного спортивно-оздоровчого центру, згідно з протоколом постійно діючої комісії з питань оренди об'єктів комунальної власності Херсонської міської територіальної громади 16.09.2019 №149, затвердженого наказом начальника управління від 16.09.2019 №196.
Відповідно до п.3.1. договору орендна плата визначається відповідно до Положення про розрахунок та порядок використання плати за оренду об'єктів комунальної власності міської територіальної громади, затвердженого рішеннями міської ради від 28.12.2011 №499, і становить 23970,23 грн без ПДВ за рік.
Пунктом 3.2. договору визначено, що орендна плата становить 1997,52 грн (базовий - жовтень 2019 року) згідно з рішенням міської ради від 28.12.2011 №499, перераховується орендарем управлінню комунальної власності на р/р 37119016178147 Держказначейська служба України м. Київ, код 820172, ЄДРПОУ 37465469, не пізніше 25 числа поточного місяця з урахуванням щомісячного індексу інфляції і податку на додану вартість відповідно до чинного законодавства.
Відповідно до п.п. 5.1., 5.2. договору орендар зобов'язується використовувати орендоване майно за цільовим призначенням та відповідно до умов цього договору, а також своєчасно й у повному обсязі вносити до бюджету (орендодавцю) орендну плату.
В свою чергу, згідно з п.п. 7.1., 7.2. договору орендар має право контролювати наявність, стан, напрями та ефективність використання комунального майна, переданого в оренду, а також виступати з ініціативою щодо внесення змін до цього договору або його розірвання в разі погіршення стану орендованого майна, внаслідок неналежного використання або невиконання умов цього договору.
Цей договір діє з 05 грудня 2019 року до 05 грудня 2044 року включно (п.10.1. договору).
Згідно з п.10.4. договору договір оренди може бути розірвано за згодою сторін. На вимогу орендодавця, договір оренди може бути достроково розірваний з підстав: орендар використовує об'єкт оренди не за призначенням; передачі орендованого майна в суборенду; орендар не приступив до проведення капітального ремонту в строки, встановлені договором оренди; орендар порушив умови передбачені підпунктом 5.5 пункту 5 цього договору; не внесення орендної плати у повному обсязі протягом 3-х місяців поспіль.
Додатком до договору є розрахунок орендної плати за базовий місяць оренди. Договір, та розрахунок розміру орендної плати підписано сторонами та скріплено печатками контрагентів. Договір посвідчений приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу Живцовою Н.М. та зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права.
Матеріали справи містять висновок про вартість майна станом на 31.07.2019.
05.12.2019 між ТОВ «Тейп» (орендар), Управлінням комунальної власності (орендодавець) та КП «Херсонміськсвітло» (балансоутримувач) було підписано акт приймання-передачі об'єкта комунальної власності міської територіальної громади від балансоутримувача - суб'єкту підприємницької діяльності, згідно з яким відповідачу було передано у користування будівлі та споруди, загальною площею 215,4 кв.м., за адресою: місто Херсон, вул. Театральна (до перейменування - Горького), буд. 16.
18.03.2024 Департамент звернувся до ТОВ «Тейп» з вимогою №01-20-412-вих, згідно якої позивач посилаючись на обставини, встановлені 12.03.2024 за результатами обстеження об'єкта оренди, а також на наявність заборгованості за орендною платою у розмірі 50 960,07 грн, вимагав розірвати договір оренди №2130 від 05.12.2019.
Департамент розвитку об'єктів комунальної власності територіальної громади Херсонської міської ради звернувся до Господарського суду одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Тейп» про розірвання укладеного між сторонами договору оренди комунального майна міської територіальної громади №2130 від 05.12.2019.
11.09.2024 рішенням Господарського суду Одеської області (суддя Желєзна С.П.) у справі № 916/2189/24 позов Департаменту задоволено. Розірвано договір оренди комунального майна міської територіальної громади № 2130 від 05.12.2019, укладений між Управлінням комунальної власності Херсонської міської ради, правонаступником якого є Департамент розвитку об'єктів комунальної власності територіальної громади Херсонської міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю «Тейп», а також стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Тейп» на користь Департаменту розвитку об'єктів комунальної власності територіальної громади Херсонської міської ради судовий збір у розмірі 3028,00 грн.
Відтак, за ствердженнями позивача, відповідач всупереч положенням спірного договору оренди не виконав належним чином зобов'язання за ним щодо своєчасного внесення орендної плати, у зв'язку з чим у нього утворилась заборгованість по орендній платі за період з січня по грудень 2023 року в розмірі 43030,22 грн, що стало підставою для звернення позивачем до суду із відповідними позовними вимогами.
4. Норми права, з яких виходить господарський суд при прийнятті рішення та висновки суду за результатами вирішення спору.
Причиною виникнення спору у цій справі стало питання щодо наявності або відсутності підстав для стягнення заборгованості з орендної плати за договором оренди комунального майна міської територіальної громади № 2130 від 05.12.2019.
Згідно з частиною 1 статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства (частина 1 статті 14 Цивільного кодексу України).
Відповідно до частини 1 статті 15 та частини 1 статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Наведені норми визначають об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.
Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права способам, що встановлений чинним законодавством та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.
Крім того, суд має виходити із того, що обраний позивачем спосіб захисту цивільних прав має бути не тільки ефективним, а й відповідати правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами та має бути спрямований на захист порушеного права.
Відповідно до ч.1 ст.173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
За змістом ч.1 ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Згідно з ч.1 ст.175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до вимог ст.193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Зобов'язана сторона має право відмовитися від виконання зобов'язання у разі неналежного виконання другою стороною обов'язків, що є необхідною умовою виконання.
Згідно з ч.ч.1, 6 ст.283 ГК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Статтями 525, 526 і 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами, а зобов'язання за ним має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У відповідності до положень статей 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з ч.1 ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно із статтею 759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).
Відповідно до частини 3 статті 760 Цивільного кодексу України, особливості найму окремих видів майна встановлюються цим Кодексом та іншим законом.
Ст. 1 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» визначає, що орендою є речове право на майно, відповідно до якого орендодавець передає або зобов'язується передати орендарю майно у користування за плату на певний строк.
Статтею 761 Цивільного кодексу України передбачено, що право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права. Наймодавцем може бути також особа, уповноважена на укладення договору найму.
Згідно із частиною 1 та 5 статті 762 Цивільного кодексу України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Якщо розмір плати не встановлений договором, він визначається з урахуванням споживчої якості речі та інших обставин, які мають істотне значення. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.
Як встановлено судом, 05.12.2019 між Управлінням комунальної власності Херсонської міської ради, правонаступником якого є Департамент розвитку об'єктів комунальної власності територіальної громади Херсонської міської ради, та Товариством з обмеженою відповідальністю «Тейп» був укладений договір оренди комунального майна міської територіальної громади №2130, відповідно до умов якого позивач передав, а орендар прийняв у строкове платне користування будівлі та споруди, загальною площею 215,4 кв.м, за адресою: м. Херсон, вул. Театральна (до перейменування Горького), буд. 16, для розміщення розміщення молодіжного спортивно-оздоровчого центру.
Строк дії договору був встановлений з 05.12.2019 до 05.12.2044 включно.
Укладений між сторонами договір, з огляду на встановлений статтею 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, є належною підставою у розумінні статті 11 Цивільного кодексу України для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків, та за своєю правовою природою є договором оренди щодо нерухомого майна, яке є комунальною власністю.
Відповідно до статті 631 Цивільного кодексу України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення. Сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.
Частиною першою статті 763 Цивільного кодексу України передбачено, що договір найму укладається на строк, встановлений договором.
Так, відповідно до ч. 2 ст. 291 Господарського кодексу України договір оренди може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених Цивільним кодексом України для розірвання договору найму, в порядку, встановленому статтею 188 цього Кодексу.
Згідно зі статтею 188 Господарського кодексу України розірвання господарських договорів допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Сторона договору, яка вважає за необхідне розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі, якщо сторони не досягли згоди щодо розірвання договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.
Відповідно до частини першої статті 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частиною другою статті 651 Цивільного кодексу України передбачено, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
Отже, вказаними нормами встановлено можливість розірвання договору за рішенням суду за наявності такої загальної підстави, як істотність його порушення, а також з інших підстав, передбачених договором або законом.
Враховуючи те, що об'єкт оренди відповідно до наявних у справі матеріалів є комунальною власністю територіальної громади м. Херсон, на правовідносини, що склалися між сторонами за договором оренди №2130, також розповсюджуються положення Закону України «Про оренду державного та комунального майна».
Згідно із частинами першою, другою статті 24 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» від 03.10.2019 №157-IX, договір оренди припиняється у разі: закінчення строку, на який його укладено; укладення з орендарем договору концесії такого майна; приватизації об'єкта оренди орендарем (за участю орендаря); припинення юридичної особи - орендаря або юридичної особи - орендодавця (за відсутності правонаступника); смерті фізичної особи - орендаря; визнання орендаря банкрутом; знищення об'єкта оренди або значне пошкодження об'єкта оренди. Договір оренди може бути достроково припинений за згодою сторін. Договір оренди може бути достроково припинений за рішенням суду та з інших підстав, передбачених цим Законом або договором.
Судом приймається до уваги, що рішенням Господарського суду Одеської області від 11.09.2024 у справі 916/2189/24 розірвано договір оренди комунального майна міської територіальної громади № 2130 від 05.12.2019, укладений між Управлінням комунальної власності Херсонської міської ради, правонаступником якого є Департамент розвитку об'єктів комунальної власності територіальної громади Херсонської міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю «Тейп».
Підставами для звернення Департаменту із позовними вимогами про розірвання договору оренди №2130 від 05.12.2019 у справі № 916/2189/24 стало невиконанням відповідачем зобов'язань зі сплати орендної плати, не використання об'єкта оренди та не забезпеченням збереження об'єкта оренди.
В означеному рішенні від 11.09.2024, враховуючи наведені положення постанови Кабінету Міністрів України №634 від 27.05.2022 «Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану», в редакцій станом на 2023 рік, а також в редакції, чинній станом на січень-лютий 2024 року, господарський суд дійшов висновку, що ТОВ «Тейп» було звільнено від сплати орендної плати, а, доводи позивача про наявність у відповідача заборгованості за орендною платою у розмірі 50 960,07 грн не знайшли свого підтвердження під час вирішення даного спору, та, відповідно правові підстави для розірвання договору оренди №2130 від 05.12.2019 саме у зв'язку з невиконанням відповідачем зобов'язань зі сплати орендної плати відсутні.
При цьому, спірний договір № 2130 від 05.12.2019 був розірваний судом з підстав не використання ТОВ «Тейп» об'єкта оренди, не забезпечення збереження об'єкта оренди та не здійснення відповідачем поточного ремонту для підтримання належного стану об'єкта оренди, які суд визнав істотними порушеннями умов договору.
Вказане рішення Господарського суду Одеської області від 11.09.2024 у справі № 916/2189/24 сторонами в апеляційному порядку оскаржено не було та набрало законної сили 11.10.2024.
Відповідно до ч.4 ст.75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Відтак, судом встановлено, що існує судове рішення, яке має преюдиційне значення для розгляду даної справи, а саме у справі № 916/2189/24.
Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.
Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії.
Суд зауважує, що одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Брумареску проти Румунії» №28342/95, п.61, ECHR 1999-VII).
Частиною 2 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що обов'язковість врахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
Враховуючи тотожний склад сторін у даній справі та справі № 916/2189/24, обставини, встановлені рішенням Господарського суду Одеської області від 11.09.2024, що набрало законної сили, є преюдиційними для даної справи, встановленими та доказуванню не підлягають.
Отже, орендні правовідносини за договором оренди №2130 припинилися з 11.10.2024.
Надаючи оцінку позовним вимогам про стягнення орендної плати, суд зазначає наступне.
Як встановлено судом, у спірному договорі сторонами узгоджено, зокрема, що орендна плата вноситься відповідачем не пізніше 25 числа поточного місяця з урахуванням щомісячного індексу інфляції і податку на додану вартість відповідно до чинного законодавства.
Так, позивачем надано суду розрахунок орендної плати, у якому зазначено про наявність заборгованості у відповідача у сумі 43030,22 грн. При цьому, вказана заборгованість розрахована за період з 01.01.2023 до 31.12.2023 з урахуванням переплати в сумі 503,85 грн.
При цьому, як вбачається з наявного в матеріалах справи розрахунку заборгованості відповідача, позивач враховує, що у починаючи з 24.02.2022 до кінця 2022 року відповідач був звільнений від обов'язку здійснювати оренду плату, у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України «Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану» від 27.05.2022 №634.
Водночас, вирішуючи питання стосовно нарахування відповідачу орендної плати у спірний період, суд зазначає наступне.
Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 у зв'язку з військовою агресією РФ проти України введено воєнний стан на всій території України, який в подальшому неодноразово продовжувався та триває до теперішнього часу.
Згідно з п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 27 травня 2022 року № 634 «Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану» (далі - постанова № 634) (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) установлено, що:
1) на період воєнного стану і протягом трьох місяців після його припинення чи скасування, але у будь-якому разі до 31 грудня 2022 року, за договорами оренди державного і комунального майна, чинними станом на 24 лютого 2022 року або укладеними після цієї дати за результатами аукціонів, що відбулися 24 лютого 2022 року або раніше, звільняються від орендної плати орендарі державного і комунального майна: фізичні особи та фізичні особи - підприємці, які були призвані або прийняті на військову службу після оголошення воєнного стану; які використовують майно, розташоване в адміністративно-територіальних одиницях, в межах яких припиняється доступ користувачів до єдиних та державних реєстрів, держателем яких є Міністерство юстиції, в умовах воєнного стану (Донецька область; Запорізька область в межах Бердянського, Василівського, Мелітопольського, Пологівського районів; Луганська область; Миколаївська область в межах Баштанського, Вознесенського районів (крім селищ міського типу Доманівка, Братське, м. Южноукраїнська), Миколаївського району (крім м. Миколаєва); Харківська область в межах Богодухівського району (крім мм. Валків, Богодухова, смт Краснокутськ), Ізюмського району, Куп'янського і Харківського районів (крім м. Мерефи, смт Нова Водолага, м. Харкова), Чугуївського району (крім м. Змієва); Херсонська область; Автономна Республіка Крим; м. Севастополь) (далі - визначені території);
2) на період воєнного стану, але у будь-якому разі не довше ніж до 30 вересня 2022 року, за договорами оренди державного майна, чинними станом на 24 лютого 2022 року або укладеними після цієї дати за результатами аукціонів, що відбулися 24 лютого 2022 року або раніше, звільняються від орендної плати орендарі, які використовують майно, розміщене: на територіях Київської, Чернігівської, Сумської, Харківської, Запорізької, Миколаївської областей і м. Києва (крім адміністративно-територіальних одиниць на визначених територіях); у закладах культури і освіти, якщо об'єкт оренди було передано в оренду на погодинній основі;
3) на період воєнного стану, але у будь-якому разі не довше ніж до 30 травня 2022 року, за договорами оренди державного майна, чинними станом на 24 лютого 2022 року або укладеними після цієї дати за результатами аукціонів, що відбулися 24 лютого 2022 року або раніше, звільняються від орендної плати орендарі, які використовують майно, розміщене на територіях Кіровоградської, Дніпропетровської, Житомирської, Одеської областей.
Відповідно до підп. 5 п. 1 постанови № 634 звільнення або перерахунок орендної плати відповідно до цього пункту здійснюється без окремого рішення орендодавця.
Згідно з підп. 1-1 п. 1 постанови № 634, в редакції, чинній з 08.05.2024, установлено, що орендарям державного та комунального майна, розташованого на територіях активних бойових дій, територіях активних бойових дій, на яких функціонують державні електронні інформаційні ресурси або на тимчасово окупованих Російською Федерацією територіях України, які включені до переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій (далі - визначені території), не нараховується орендна плата за період з 1 числа місяця, в якому було визначено щодо відповідних територій дату початку бойових дій або тимчасової окупації, по 1 число місяця, що настає через три місяці після дати завершення бойових дій або тимчасової окупації, що визначаються відповідно до зазначеного переліку.
Пунктом 16 постанови № 634, в редакції, яка діє з дня набрання чинності постанови та станом на цей час, визначено, що орендодавцям державного та комунального майна забезпечити нарахування орендної плати орендарям згідно з пунктом 1 цієї постанови, а також продовження та припинення договорів оренди відповідно до пункту 5 цієї постанови починаючи з 24 лютого 2022 року. В цей же час, відповідно до преамбули постанови № 634, в редакції, чинній з 08.05.2024, установлено, що нарахування орендної плати орендарям, визначеним підпунктом 1-1 пункту 1 цієї постанови, здійснюється з урахуванням змін, затверджених Постановою КМ № 512 від 07.05.2024, починаючи з 1 січня 2024 року. Надмірно сплачена зазначеними орендарями орендна плата підлягає зарахуванню в рахунок майбутніх платежів згідно з постановою КМ № 512 від 07.05.2024.
Наказом Міністерства юстиції України від 01.04.2022 № 1307/5 до переліку адміністративно-територіальних одиниць, в межах яких припиняється доступ користувачів до єдиних та державних реєстрів, держателем яких є Міністерство юстиції України, в умовах воєнного стану, включено, зокрема, всю територію Херсонської області.
Згідно з наказом Міністерства юстиції України від 01.04.2022 № 1307/5, в редакції з 18.11.2022, територія Херсонського району Херсонської області включена до переліку адміністративно-територіальних одиниць, в межах яких припиняється доступ користувачів до єдиних та державних реєстрів, держателем яких є Міністерство юстиції України, в умовах воєнного стану, крім смт Білозерка, сіл Дар'ївка, Музиківка, Станіслав, міста Херсон, села Чорнобаївка).
Наказом Міністерства юстиції України від 27.12.2022 № 5840/5 визнано таким, що втратив чинність, наказ Міністерства юстиції України від 01 квітня 2022 року № 1307/5 «Про затвердження Переліку адміністративно-територіальних одиниць, в межах яких припиняється доступ користувачів до єдиних та державних реєстрів, держателем яких є Міністерство юстиції України, в умовах воєнного стану».
Відповідно до п. 1-2 постанови Кабінету Міністрів України від 06.03.2022 № 209 «Деякі питання державної реєстрації та функціонування єдиних та державних реєстрів, держателем яких є Міністерство юстиції, в умовах воєнного стану» (далі - постанова № 209) (в редакції з 27.12.2022), установлено, що протягом дії воєнного стану: 1) припиняється доступ користувачів до єдиних та державних реєстрів, держателем яких є Міністерство юстиції, в межах адміністративно-територіальних одиниць, що належать до територій, на яких ведуться активні бойові дії або тимчасово окупованих, інформація про які міститься в переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій; 2) в межах адміністративно-територіальних одиниць, що не належать до територій, на яких ведуться активні бойові дії або тимчасово окупованих, доступ користувачів до єдиних та державних реєстрів, держателем яких є Міністерство юстиції, забезпечується з урахуванням зумовлених умовами воєнного стану технічних характеристик (можливостей); 3) у разі появи загрози несанкціонованого доступу до єдиних та державних реєстрів, держателем яких є Міністерство юстиції, зокрема внаслідок тимчасової окупації державою-агресором певної адміністративно-територіальної одиниці, адміністратор таких реєстрів невідкладно припиняє доступ користувачів до них в межах відповідної території, про що у дводенний строк інформує Міністерство юстиції.
Згідно з п. 1-2 постанови № 209 (в редакції з 23.05.2023 до 01.01.2024) установлено, що протягом дії воєнного стану: 1) припиняється доступ користувачів до єдиних та державних реєстрів, держателем яких є Міністерство юстиції, в межах адміністративно-територіальних одиниць, що належать до територій активних бойових дій (крім територій активних бойових дій, на яких функціонують державні електронні інформаційні ресурси) або тимчасово окупованих Російською Федерацією територій, включених до переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій, для яких не визначена дата завершення бойових дій або тимчасової окупації; 2) в межах адміністративно-територіальних одиниць, що не належать до територій активних бойових дій (крім територій активних бойових дій, на яких функціонують державні електронні інформаційні ресурси) та тимчасово окупованих Російською Федерацією територій, включених до переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій, для яких не визначена дата завершення бойових дій або тимчасової окупації, доступ користувачів до єдиних та державних реєстрів, держателем яких є Міністерство юстиції, забезпечується з урахуванням зумовлених умовами воєнного стану технічних характеристик (можливостей); 3) у разі появи загрози несанкціонованого доступу до єдиних та державних реєстрів, держателем яких є Міністерство юстиції, зокрема внаслідок тимчасової окупації державою-агресором певної адміністративно-територіальної одиниці, адміністратор таких реєстрів невідкладно припиняє доступ користувачів до них в межах відповідної території, про що у дводенний строк інформує Міністерство юстиції.
Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 № 309 «Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією» територію Херсонської міської територіальної громади віднесено: з 01.03.2022 до 11.11.2022 - до тимчасово окупованих Російською Федерацією територій України; з 11.11.2022 до 01.05.2023 - до території можливих бойових дій; з 01.05.2023 - до території активних бойових дій, на яких функціонують державні електронні інформаційні ресурси.
Наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 28.02.2025 № 376 «Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією» визнано таким, що втратив чинність, наказ Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22 грудня 2022 року № 309, а також затверджено перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією. Щодо Херсонської міської територіальної громади перелік містить ідентичні дані з тими, які вказані у переліку, затвердженому наказом від 22.12.2022 № 309.
Так, згідно з підп. 1 п. 1 постанови КМУ № 634, в редакції, яка набула чинності 01.06.2022 та діяла протягом спірного періоду, установлено, що на період воєнного стану і протягом трьох місяців після його припинення чи скасування, але у будь-якому разі до 31 грудня 2022 року, за договорами оренди державного і комунального майна, чинними станом на 24 лютого 2022 року або укладеними після цієї дати за результатами аукціонів, що відбулися 24 лютого 2022 року або раніше, звільняються від орендної плати орендарі державного і комунального майна, зокрема, які використовують майно, розташоване в адміністративно-територіальних одиницях, в межах яких припиняється доступ користувачів до єдиних та державних реєстрів, держателем яких є Міністерство юстиції, в умовах воєнного стану, у тому числі, на території Херсонської області. За змістом п. 5, 16 цієї постанови звільнення або перерахунок орендної плати відповідно до цього пункту здійснюється без окремого рішення орендодавця, при цьому, орендодавцям доручено забезпечити нарахування орендної плати орендарям згідно з пунктом 1 цієї постанови, починаючи з 24 лютого 2022 року.
Також, згідно з підп. 2, 3 п. 1 цієї постанови звільнено від сплати орендних платежів у певному періоді орендарів, які використовують державне та комунальне майно з місцезнаходженням у відповідних адміністративно-територіальних одиницях, серед переліку яких Херсонська області відсутня. При цьому, у змісті підп. 2 та 3 п.1 постанови, при визначені часового проміжку часу, протягом якого надається знижка відповідним орендарям, містить визначення «не довше», на відміну від підп. 1 п. 1, в якому вживається конструкція «в будь-якому разі до 31 грудня 2022 року».
Отже, здійснивши аналіз вищевказаної постанови № 634, суд дійшов висновку, що підп. 1 п. 1 не містить обмеження щодо кінцевої дати звільнення від сплати орендної дати - 31.12.2022, а наявність правової конструкції «але у будь-якому разі до 31.12.2022» свідчить про те, що така дата вказана як кінцева лише у разі припинення воєнного стану раніше 31.12.2022. Оскільки воєнний стан не був припинений під час спірного періоду та триває і на цей час, суд виснує, що положення цього пункту постанови мало бути враховано позивачем при здійсненні нарахування спірних платежів.
Окрім того, суд враховує, що на момент прийняття Кабінетом Міністрів України постанови від 27.05.2022 № 634 діяв наказ Міністерства юстиції України від 01.04.2022 № 1307/5 «Про затвердження Переліку адміністративно-територіальних одиниць, в межах яких припиняється доступ користувачів до єдиних та державних реєстрів, держателем яких є Міністерство юстиції України, в умовах воєнного стану» (далі - Перелік), згідно з яким (в редакції станом на дату винесення постанови № 634) до Переліку включено Херсонську область.
Далі, наказом Мінюсту від 17.11.2022 № 5152/5 були внесені зміни до Переліку, зокрема, включено Херсонський район, крім смт Білозерка, сіл Дар'ївка, Музиківка, Станіслав, міста Херсон, села Чорнобаївка. Водночас, на підставі наказу Мінюсту від 27.12.2022 № 5840/5, який набрав чинності 13.01.2023, наказ від 01.04.2022 №1307/5 втратив чинність, натомість, нового нормативно-правового акту, який визначає перелік адміністративно-територіальних одиниць, в межах яких припиняється доступ користувачів до єдиних та державних реєстрів, держателем яких є Міністерство юстиції України, в умовах воєнного стану, не прийнято.
В цей же час суд звертає увагу, що до постанови КМУ № 634 неодноразово вносились зміни, зокрема згідно з постановами Кабінету Міністрів України № 1026 від 13.09.2022, №1236 від 18.10.2022, №280 від 24.03.2023 та №35 від 16.01.2024, і в жодній із зазначених редакцій не було змінено положення підп. 1 п.1 постанови. Вказаний підпункт постанови № 634 було змінено лише на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 07.05.2024 № 512, тобто лише після 08.05.2024 було виключено положення щодо звільнення від орендної плати орендарів комунального майна, яке розташоване в адміністративно-територіальних одиницях, в межах яких припиняється доступ користувачів до єдиних та державних реєстрів, держателем яких є Міністерство юстиції, в умовах воєнного стану із визначеним переліком таких адміністративно-територіальних одиниць. При цьому, редакція постанови від 08.05.2024 звільняє від сплати орендних платежів орендарів за місцерозташуванням не лише з прив'язкою наявності чи відсутності доступу користувачів до єдиних та державних реєстрів, держателем яких є Міністерство юстиції України, а звільняє орендарів державного та комунального майна, розташованого на територіях активних бойових дій та територіях активних бойових дій, на яких функціонують державні електронні інформаційні ресурси.
Отже, Кабінет Міністрів України після втрати чинності наказу Міністерства юстиції України від 01.04.2022 №1307/5, тобто після 13.01.2023, неодноразово вносив зміни до постанови № 634 та залишав редакцію підпункту 1 пункту 1 постанови, якою передбачено, що на період воєнного стану і протягом трьох місяців після його припинення чи скасування, але у будь-якому разі до 31.12.2022, за договорами оренди державного і комунального майна, чинними станом на 24.02.2022 або укладеними після цієї дати за результатами аукціонів, що відбулися 24.02.2022 або раніше, звільняються від орендної плати орендарі державного і комунального майна, які використовують майно, розташоване в адміністративно-територіальних одиницях, в межах яких припиняється доступ користувачів до єдиних та державних реєстрів, держателем яких є Міністерство юстиції, в умовах воєнного стану, у тому числі, Херсонська область.
Враховуючи викладене, суд дійшов до висновку, що такий «перелік адміністративно-територіальних одиниць, в межах яких припиняється доступ користувачів до єдиних та державних реєстрів, держателем яких є Міністерство юстиції України, в умовах воєнного стану» визначений в самому підпункті 1 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 27.05.2022 № 634.
Схожі висновки були викладені у постановах Південно-західного апеляційного господарського суду від 04 листопада 2024 року у справі № 916/1725/24, від 10.02.2025 у справі № 916/1730/24 та від 20 травня 2025 року у справі № 916/5045/24.
З урахуванням вищевикладеного, виходячи з вищезазначених положень постанови Кабінету Міністрів України від 27.05.2022 № 634 в редакції до 07.05.2024, тобто в редакції чинній протягом січня-грудня 2023 року, приймаючи до уваги місцезнаходження орендованого нерухомого майна - м. Херсон, з огляду на те, що законодавець не пов'язує звільнення від орендної плати з окремим рішенням орендодавця, суд виснує, що відповідач у період з 01.01.2023 по 31.12.2023 був звільнений від орендної плати за спірне нерухоме майно, оскільки в цей період тривав воєнний стан в Україні.
Таким чином доводи позивача про необхідність нарахування орендної плати за період з 01.01.2023 по 31.12.2023 ґрунтується на помилковому (несистемному) тлумаченні нормативних актів, що регулюють вказані правовідносини.
За цих обставин, враховуючи розмір орендної плати, яку позивач нарахував за лютий 2022 року, а також загальну суму здійснених позивачем оплат згідно з розрахунком позивача, суд дійшов висновку, що позивачем не доведена обставина наявності заборгованості відповідача у період з січня по грудень 2023 року.
Згідно із п.1 ст.2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Положеннями частин 1-4 статті 13 ГПК України визначено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно вимог 1 статті 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Відповідно до вимог частини 2 статті 76 ГПК України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (стаття 77 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно з статтею 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. (частини 1-2 статті 86 ГПК України).
Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зазначив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
З огляду на вищевикладене, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Дослідивши фактичні обставини справи, що входять до предмету доказування у цій справі та стосуються кваліфікації спірних відносин, суд дійшов висновку, що позивачем не обґрунтовано та не доведено наявність підстав для стягнення орендної плати у період з січня по грудень 2023 року, а судом не виявлено на підставі наявних доказів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, у зв'язку з чим у задоволенні позову Департаменту розвитку об'єктів комунальної власності територіальної громади Херсонської міської ради слід відмовити повністю.
Згідно з ст. 129 ГПК України у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи те, що позов позивача не підлягає задоволенню, понесені останнім судові витрати слід покласти на позивача.
Керуючись ст.ст. 2, 13, 76, 79, 86, 129, 233, 237-240 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. У позові - відмовити повністю.
2. Судові витрати по справі № 916/5729/24 покласти на Департамент розвитку об'єктів комунальної власності територіальної громади Херсонської міської ради.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.241 ГПК України.
Повне рішення складено 02 червня 2025 р.
Суддя О.В. Цісельський