"22" травня 2025 р.м. Одеса Справа № 916/1082/25
Господарський суд Одеської області у складі судді Шаратова Ю.А.
при секретарі судового засідання Кастровій М.С.
розглянувши справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 )
про припинення права спільної часткової власності та виділ частки шляхом поділу майна в натурі
Представники:
Від позивача - Літвінова О.Г. (ордер від 06.02.2025 серія АА № 1473246);
Від відповідача - не з'явився.
Зміст позовних вимог. Рух справи, заяви, клопотання, інші процесуальні дії.
ОСОБА_1 (далі - Позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Господарського суду Одеської області із позовною заявою до ОСОБА_2 (далі - Відповідач, ОСОБА_2 ) в якій просив:
- припинити права спільної часткової власності та виділити частку шляхом поділу майна в натурі ОСОБА_1 а саме: будівлю літера «А» загальною площею складає 208,6 кв.м., будівлю літера «Б» загальною площею складає 103,3 кв.м. бази відпочинку «Рябінушка» яка розташована за адресою: АДРЕСА_3 та визнати за ОСОБА_1 право власності на будівлю літера «А» загальною площею складає 208,6 кв.м., будівлю літера «Б» загальною площею складає 103,3 кв.м. бази відпочинку «Рябінушка» яка розташована за адресою: АДРЕСА_3 ( АДРЕСА_3 ).
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 25.03.2025 прийнято позовну заву до розгляду, відкрито провадження у справі, постановлено розглядати її за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 23.04.2025.
Протокольною ухвалою від 23.04.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 07.05.2025.
У судовому засіданні 07.05.2023 задоволено клопотання представника Відповідача про відкладення розгляду справи та оголошено перерву до 22.05.2025.
Заяви по суті. Пояснення та аргументи учасників справи.
Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримала у повному обсязі та просила їх задовольнити.
Позовні вимоги, із посиланням на статтю 1 Протоколу Першого від 20.03.1952 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, пункт 1 частини першої статті 115, статті 316, 317, 319, 321, 355, 356, 358, 361, частину першу статті 364 Цивільного кодексу України, статті 3, 85, частину першу статті 167 Господарського кодексу України, обґрунтовані порушенням права Позивача на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності.
ОСОБА_1 зазначає, що Приватному підприємству «Гвідон» засновником якого він є, належить на праві власності база відпочинку «Рябінушка» за адресою: АДРЕСА_3 , яке складається з будинку відпочинку А площею 208,6 кв.м.; будинку відпочинку Б площею 210,9 кв.м.; їдальня В площею 143.4 кв.м.; душова Г; вбиральня Д; дворові споруди 1-6.
Вказана обставина підтверджується Свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 20.10.2006 серія САВ № 463003, Витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 20.10.2006 № 12232114, Витягом з Реєстру прав власності на нерухоме майно від 08.08.2008 № 19834035, Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 05.02.2025 № 411508032.
Позивач вказує, що 01.07.2014 був зареєстрований статут ПП «Гвідон» у новій редакції, і засновниками підприємства є ОСОБА_1 з розміром внеску до статутного капіталу 156 222,00 грн, що складає 54 % та ОСОБА_2 розмір внеску якого до статутного капіталу 133 078,00 грн., що становить 46 %.
ОСОБА_1 зазначає, що на початку 2020 року ОСОБА_2 виїхав за кордон на постійне місце проживання на дзвінки не відповідає, станом на сьогоднішній день спільним майном не цікавиться. Укласти договір про відділ (поділ) в натурі частки із спільного майна з співвласником неможливо, тому позивач вимушений звернутись до суду за захистом своїх прав з метою забезпечення належних умов користування нерухомим майном.
Позивач вважає, що враховуючі частки засновників, ОСОБА_1 необхідно виділити в натурі будівлі відповідно до технічного паспорту, реєстраційний номер у реєстрі будівельної діяльності: ТІ 01:0696-0151-0555-7615 будівля літера «А» загальною площею складає 208,6 кв.м., будівля літера «Б» загальною площею складає 103,3 кв.м. А ОСОБА_2 необхідно виділити будівлі відповідно до технічного паспорту, реєстраційний номер у реєстрі будівельної діяльності: ТІ01:0690-2760-1422-9280 будівля літера « 1Б» загальною площею складає 107,6 кв.м., будівля літера «В» загальною площею складає 143,4 кв.м.
Відповідач не забезпечив явку свого повноважного представника до судового засідання, про місце, дату та час судового засідання, повідомлений належним чином, про що свідчить Довідка про доставку електронного документу, згідно із якою документ в електронному вигляді «Ухвала (протокольна)» від 14.05.2025 по справі № 916/1082/25 (суддя Шаратов Ю.А.) було надіслано одержувачу представнику відповідача Компанієць Анастасії Вікторівні в її електронний кабінет. Документ доставлено до електронного кабінету - 14.05.2025.
Відзиву на позовну заяву до суду не надходило.
Відповідно до частини дев'ятої статті 165, частини другої статті 178 Господарського процесуального кодексу України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, заслухавши представника позивача, суд
23.05.2003 проведено державну реєстрацію Приватного підприємства «ГВІДОН» (ідентифікаційний код юридичної особи 32356704), що підтверджується Свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи серія А00 № 272108. /а.с. 16а/.
Приватному підприємству «ГВІДОН» належить право приватної власності на частку 1/1 на нерухоме майно - комплекс, база відпочинку «Рябінушка», загальною площею 562,9 кв.м, що складається з: Літер «А» - будинок відпочинку площею 208,6 кв.м., Літер «Б» - будинок відпочинку площею 210,9 кв.м., Літер «В» - їдальня площею 143,4 кв.м., душова, вбиральня, дворові споруди, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер майна 16455998.
Вказана обставина підтверджується: Свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 20.10.2006 серія САВ № 463003, виданим Лиманською сільською радою, на підставі рішення виконавчого комітету Лиманської сільської ради від 12.10.2006 № 21; Витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 20.10.2006 № 12232114; Витягом з Реєстру прав власності на нерухоме майно від 08.08.2008 № 19834035; Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об1єкта нерухомого майна від 05.02.2025 № 411508032. /а.с. 26, 27, 28/.
Наведене нерухоме майно знаходиться на земельній ділянці кадастровий номер 5125082700:02:002:0811, категорія земель «Землі рекреаційного призначення», вид цільового призначення - Е.07.01, площею 0,4478 га, що підтверджується Витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 04.02.2025 № НВ-9925844942025. /а.с. 30 - 35/.
01.07.2014 ОСОБА_1 складено Заяву, згідно із якою, він як співучасник (співзасновник) приватного підприємства «ГВІДОН» відступив 46 % у статутному фонді розміром 133 078,00 грн. (статутному капталі) приватного підприємства «ГВІДОН» і відповідну частку корпоративних прав іншому співзасновнику (співучаснику) - ОСОБА_2 , з дотриманням вимог чинного законодавства щодо наступної процедури юридичного оформлення переходу до правонаступника відповідних прав на умовах, які були попередньо узгоджені.
Підпис ОСОБА_1 на вказаній Заяві від 01.07.2014 посвідчено приватним нотаріусом Татарбунарського районного нотаріального округу Одеської області Монастирліу О.П., реєстровий номер 1039. /а.с. 29/.
01.07.2014 проведено державну реєстрацію Статуту Приватного підприємства «ГВІДОН» (нова редакція), затвердженого протоколом від 01.07.2014 № 8 (далі - Статут). /а.с. 17 - 21/.
Відповідно до пункту 1.1 Статуту, Приватне підприємство «ГВІДОН» (надалі - Підприємство) засновується на підставі Законів України «Про господарські товариства», Цивільного та Господарських кодексів, діючих нормативних актів, цього Статуту, для здійснення підприємницької діяльності з метою одержання прибутку.
Засновникам приватного підприємства є: 1) ОСОБА_1 ; 2) ОСОБА_2 .
Підприємство є юридичною особою, має самостійний баланс, розрахунковий і інші рахунки в установах банків, печатку зі своєю назвою, кутовий штамп, бланки, товарний знак і інші реквізити (пункт 1.3 Статуту).
Держава, її органи, засновники не несуть відповідальності за зобов'язаннями Підприємства своїм майном. Підприємство не відповідає за зобов'язаннями держави, її органів, засновника, а також інших підприємств, організацій, установ (пункт 1.5 Статуту).
Місцезнаходження приватного підприємства: 68100, Одеська область, Татарбунарський р-н, м. Татарбунари, курорт «Катранка» база відпочинку «Рябінушка» (пункт 1.6 Статуту).
Пунктом 3.1 Статуту визначено, що майно Підприємства складають його основні фонди і обігові кошти, а також інші матеріальні цінності, вартість яких відображається у його незалежному балансі і належіть йому за правом власності або повного господарського володіння, користування й розпорядження.
Згідно із пунктом 3.2 Статуту, джерелами формування майна Підприємства є статутний капітал що становить 289 300 (двісті вісімдесят дев'ять тисяч триста) грн.
Внески засновників в статутний капітал:
1. ОСОБА_1 - 156 222 грн. (54 %);
2. ОСОБА_2 - 133 078 грн. (46%);
доходи, отримані Підприємством від господарської діяльності; кредити банків і інших кредиторів: пайові внески і вклади; безвідплатні внески й пожертви організацій, установ, закордонних фірм, громадян; інші джерела, не заборонені діючим законодавством.
Підприємство може повністю або частково викупити орендоване майно. Умови, порядок і термін викупу визначаються відповідним договором. Викуп орендованого майна може бути здійснено у формі одноразової сплати або у формі кількох внесків.
Пунктами 5.7, 5.8 Статуту передбачено, що учасник має право вийти з товариства за заявою. Учасник який виходить із товариства має право одержати вартість частини майна пропорційну частці у статутному капіталі підприємства. За домовленістю між учасником та підприємством виплата вартості частини майна підприємства може бути замінена переданням майна в натурі. Якщо вклад до статутного фонду був здійснений шляхом передання права користування майном, відповідне майно повертається учасникові без виплати винагороди.
Згідно із пунктом 6.2 Статуту, до виняткової компетенції Засновників відноситься вирішення питань, зокрема: про зміну порядку внесення й обсягів статутного фонду; про відчуження власності підприємства; про реорганізацію та ліквідацію Підприємства, призначення ліквідаційної комісії, затвердження ліквідаційного балансу.
У випадку ліквідації Підприємства його майно фінансові кошти після розрахунків з бюджетом та іншими кредиторами, виплати заробітної плати працівникам підприємства, лишаються у власності Засновників (пункт 10.7 Статуту).
Наявність засновників (учасників) у ПП «ГВІДОН» у складі: 1) ОСОБА_1 , розмір внеску до статутного фонду - 156 222,00 грн.; 2) ОСОБА_2 , розмір внеску до статутного фонду - 133 078,00 грн., також підтверджується Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 21.01.2016 № 21627554. /а.с. 22 - 24/.
Позивачем надано суду Висновок про можливість поділу від 10.12.2024 № 01-1/12/24, виготовлений ТОВ «ЮК «ЗОЛОТІ ВОРОТА» щодо об'єкта: Будівля, розташована за адресою: м. Лиман, вул. Степова, 7, Одеська область, Білгород-Дністровський район, Лиманська територіальна громада (UA51040090000096249). /а.с. 36 - 37/.
Відповідно до Технічного паспорту, виготовленого ТОВ ЮК «ЗОЛОТІ ВОРОТА», реєстраційний номер у реєстрі будівельної діяльності: ТІ 01:0696-0151-0555-7615, загальна площа будівлі літера «А» становить 208,6 кв.м., а будівлі літера «Б» - 103,3 кв.м. /а.с. 38 - 41/.
Згідно із Технічним паспортом, виготовленим ТОВ «ЮК «ЗОЛОТІ ВОРОТА», реєстраційний номер у реєстрі будівельної діяльності: ТІ01:0690-2760-1422-9280, загальна площа будівлі літера « 1Б» становить 107,6 кв.м., а будівлі літера «В» - 143,4 кв.м. /а.с. 42 - 44/.
Норми права які підлягають застосуванню та оцінка аргументів учасників справи.
Відповідно до частини першої, пунктів 1, 4 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини, інші юридичні факти.
Згідно із частинами першою, другою статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.
Статтею 15 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до частини першої, пункту 10 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (частина перша статті 316 Цивільного кодексу України).
Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (частина перша статті 317 Цивільного кодексу України).
Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства (частини перша, друга статті 319 Цивільного кодексу України).
Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 Цивільного кодексу України).
Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом (стаття 328 Цивільного кодексу України).
Статтею 355 Цивільного кодексу України визначено, що майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом. Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.
Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю. Суб'єктами права спільної часткової власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, держава, територіальні громади (стаття 356 Цивільного кодексу України).
Частинами першою, другою статті 357 Цивільного кодексу України визначено, що частки у праві спільної часткової власності вважаються рівними, якщо інше не встановлено за домовленістю співвласників або законом. Якщо розмір часток у праві спільної часткової власності не встановлений за домовленістю співвласників або законом, він визначається з урахуванням вкладу кожного з співвласників у придбання (виготовлення, спорудження) майна.
Право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю (частини перша, друга статті 358 Цивільного кодексу України).
Співвласник має право самостійно розпорядитися своєю часткою у праві спільної часткової власності (стаття 361 Цивільного кодексу України).
Згідно із частинами першою, четвертою статті 364 Цивільного кодексу України, співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. Договір про виділ у натурі частки з нерухомого спільного майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.
Отже, відповідно до наведених норм частини першої статті 364 Цивільного кодексу України, кожен учасник права спільної часткової власності має суб'єктивне цивільне право на виділ своє частки. Юридичне значення виділу полягає в тому, що учасник отримує у натурі певне майно, яке відповідає його частці, а у разі неможливості - компенсацію за нього, у власність. При цьому право спільної власності щодо суб'єкта, який виділив свою частку у натурі, припиняється.
А відтак, для застосування цих норм до спірних відносин необхідною передумовою є наявність спільної часткової власності сторін щодо нерухомого майна, про виділ з якої частки в натурі просить Позивач.
Тобто до предмету доказування у цій справі входять обставини: 1) наявність спільної часткової власності сторін спору; 2) розмір часток у праві спільної часткової власності; 3) можливість виділу у натурі частки із спільного майна.
Щодо правової природи приватного підприємства.
Відповідно до частини першої статті 62 Господарського кодексу України підприємством є самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами.
Приватним підприємством визнається підприємство, що діє на основі приватної власності одного або кількох громадян, іноземців, осіб без громадянства та його (їх) праці чи з використанням найманої праці, а також підприємство, що діє на основі приватної власності суб'єкта господарювання - юридичної особи (частина перша статті 113 цього ж Кодексу).
Частиною першою статті 63 Господарського кодексу України передбачена класифікація підприємств за ознакою форми власності. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 11.06.2019 у справі № 917/1338/18 (провадження № 12-23гс19) погодилась із висновком, сформульованим у постанові Верховного Суду від 03.10.2018 у справі № 917/1887/17, що характеристика юридичної особи як приватного підприємства - це характеристика того, на підставі якої власності його створено.
Отже, приватне підприємство - це не окрема організаційно-правова форма юридичної особи, а класифікуюча ознака юридичних осіб залежно від форми власності.
Разом із цим за ознакою наявності чи відсутності учасників юридичні особи поділяються на товариства та установи, у зв'язку із чим приватне підприємство є товариством, оскільки воно має хоча б одного учасника.
Відповідно до частини першої статті 84 Цивільного кодексу України товариства, які здійснюють підприємницьку діяльність з метою одержання прибутку та наступного його розподілу між учасниками (підприємницькі товариства), можуть бути створені лише як господарські товариства (повне товариство, командитне товариство, товариство з обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерне товариство) або виробничі кооперативи чи сільськогосподарські кооперативи, сільськогосподарські кооперативні об'єднання, що діють з метою одержання прибутку. Отже, якщо приватне підприємство створене для ведення підприємницької діяльності й розподілу прибутку між учасниками (засновниками), то таке приватне підприємство є підприємницьким товариством.
Встановлення виду підприємницького товариства, до якого належить приватне підприємство, а саме, що приватне підприємство є господарським товариством (зокрема, товариством з обмеженою або додатковою відповідальністю) або кооперативом (зокрема, сільськогосподарським кооперативом, сільськогосподарським кооперативним об'єднанням), у кожному конкретному випадку зумовлюватиме застосування до спірних правовідносин відповідного законодавства, зокрема законів України «Про господарські товариства», «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», «Про кооперацію», «Про сільськогосподарську кооперацію».
Для визначення виду підприємницького товариства, до якого належить ПП «ГВІДОН» у цій справі, слід виходити з такого.
Судом встановлено, що ПП «ГВІДОН» створено з метою здійснення ринкових взаємовідносин і отримання прибутку шляхом виконання робіт і надання послуг у сферах, визначених предметом його діяльності; має статутний капітал (фонд), поділений на частки, При цьому, не встановлено наявності в його статуті положень, які передбачають, що один член кооперативу має один голос у вищому органі, зокрема, з можливістю мати додаткову кількість голосів, а також що його учасники несуть відповідальність за зобов'язаннями приватного підприємства.
ПП «ГВІДОН» не випускає акції, а тому воно не може бути акціонерним товариством. Згідно із частиною третьою статті 96 ЦК України учасник (засновник) юридичної особи не відповідає за зобов'язаннями юридичної особи, а юридична особа не відповідає за зобов'язаннями її учасника (засновника), крім випадків, встановлених установчими документами та законом.
Отже, за загальним правилом учасники (засновники) не несуть відповідальності за зобов'язаннями приватного підприємства (якщо інше не встановлено статутом). У такому випадку ПП «ГВІДОН» не є повним або командитним товариством чи товариством з додатковою відповідальністю, а відповідно до статті 84 ЦК України в чинній редакції, яка встановлює вичерпний перелік підприємницьких товариств, таке підприємство може бути лише товариством з обмеженою відповідальністю або виробничим кооперативом (сільськогосподарським кооперативом, сільськогосподарським кооперативним об'єднанням).
Визначальною ознакою кооперативу є те, що один член кооперативу має лише один голос у вищому органі (абзац четвертий статті 4 Закону України «Про кооперацію», абзац перший частини третьої статті 4 Закону України «Про сільськогосподарську кооперацію»), з можливістю мати у певних випадках додаткову кількість голосів (абзац другий частини третьої статті 4 Закону України «Про сільськогосподарську кооперацію»). Отже, оскільки статутом ПП «ГВІДОН» не встановлено, що один член (засновник, учасник) має один голос у вищому органі, зокрема, з можливістю мати додаткову кількість голосів, то ПП «ГВІДОН» не є кооперативом.
У зв'язку із цим суд дійшов висновку, що ПП «ГВІДОН» у цій справі є товариством з обмеженою відповідальністю.
Аналогічні висновки викладені у пунктах 8.13 - 8.25 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.06.2021 у справі № 916/2813/18.
Відповідно до частини першої статті 91 Цивільного кодексу України юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині. Отже, юридичній особі може належати майно на праві власності.
Частинами першою, другою статті 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями; юридична особа відповідає за своїми зобов'язаннями усім належним їй майном.
Тому засновники (учасники) наділяють юридичну особу майном, на яке вона набуває право власності.
Згідно із пунктом 1 частини першої статті 115 Цивільного кодексу України, господарське товариство є власником, зокрема, майна, переданого йому учасниками товариства у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу.
Суд відповідно до частини четвертої статті 236 Господарського процесуального кодексу України враховує висновок щодо застосування норм права, викладений в пункті 8.36 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.06.2021 у справі № 916/2813/18, згідно із яким, право власності на майно, передане учасниками господарського товариства як вклад, належить товариству, а не його учасникам (засновникам). Право власності на майно, передане кооперативу як вступні, членські, цільові внески, вклади його членів тощо належить кооперативу, а не його членам. Тому майно господарського товариства, кооперативу належить їм на праві власності і не може належати на праві власності іншим особам. Зокрема, таке майно не може належати на праві спільної власності учаснику (засновнику, члену) приватного підприємства та його подружжю (колишньому подружжю).
Суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в пункті 6.2 постанови Верховного Суду від 16.10.2020 у справі № 910/12787/17, згідно із якими, під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб'єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом.
Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.
Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Під ефективним способом необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб'єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.
Суд також враховує висновки викладені у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 910/7164/19, згідно із якими, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право. При цьому, під порушенням слід розуміти такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
Також суд враховує висновки Верховного Суду викладені у пунктах 5.14, 5.15, 5.16, 5.17 постанови від 13.07.2022 у справі № 916/3307/16, згідно із якими, позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи і залежно від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту. Вирішуючи спір, суд надає об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначає, чи відповідає обраний спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Суд зобов'язаний з'ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб (аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 22.01.2019 у справі № 912/1856/16, від 24.12.2019 у справі № 902/377/19).
Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.
Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 14.08.2018 у справі № 910/1972/17, від 23.05.2019 у справі № 920/301/18, від 25.06.2019 у справі № 922/1500/18, від 24.12.2019 у справі № 902/377/19.
Як вже зазначалося, право приватної власності на частку 1/1 на нерухоме майно - комплекс, база відпочинку «Рябінушка», загальною площею 562,9 кв.м, що знаходиться за адресою: Одеська область, Татарбунарський район, с. Лиман (Лиманська с/р), вул. Степова, (Катранка) 7, реєстраційний номер майна 16455998, належить саме Приватному підприємству «ГВІДОН», а не учасникам (засновникам) цієї юридичної особи. При цьому, це право неподілене та становить цілу частку у розмірі 1/1.
Отже, у даному випадку, у Позивача не має права власності на частку та відсутня власне й спільна часткова власність щодо наведеного об'єкта нерухомого майна. А відтак, відсутні й порушення права та підстави його захисту шляхом застосування норм частини першої статті 364 Цивільного кодексу України.
На підставі викладеного, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову повністю.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. А відтак, сума судового збору покладається на Позивача.
Керуючись, частиною першою, пунктами 1, 4 частини другої статті 11, частинами першою, другою статті 14, статтею 15, частиною першою, пунктом 10 частини другої статті 16, частиною першою статті 84, частиною першою статті 91, частинами першою, другою статті 96, пунктом 1 частини першої статті 115, частиною першою статті 316, частиною першою статті 317, частинами першою, другою статті 319, частиною першою статті 321, статтями 328, 355, 356, частинами першою, другою статті 357, частинами першою, другою статті 358, статтею 361, частинами першою, четвертою статті 364 Цивільного кодексу України, частиною першою статті 62, частиною першою статті 113 Господарського кодексу України, статтями 2, 13, 73, 74, 75, 76-80, 86, 123, 124, 126, 129, 236, 237, 238, 240, 241, 327 Господарського процесуального кодексу України, суд
У задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення господарського суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Південно-західного апеляційного господарського суду шляхом подачі апеляційної скарги в строк встановлений частиною першою статті 256 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст рішення складено 02 червня 2025 р.
Суддя Ю.А. Шаратов