"27" травня 2025 р.м. Одеса Справа № 916/520/25
Господарський суд Одеської області у складі судді Гута С.Ф.,
секретар судового засідання Борисова Н.В.,
розглянувши зареєстровану 21.04.2025 за вх. № 2-610/25
заяву Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку “ТРІ-УМФ»
про ухвалення додаткового рішення
у справі № 916/520/25
за позовом: Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку “ТРІ-УМФ»
до відповідача: Територіальної громади міста Одеси в особі Одеської міської ради
за участю у справі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Виконавчий комітет Одеської міської ради та Департамент комунальної власності Одеської міської ради,
про стягнення 9 070,21 грн заборгованості,
за участю представників учасників справи:
від (заявника) позивача: не з'явився,
від відповідача: Явченко Д.В.,
від третьої особи 1: Явченко Д.В.,
від третьої особи 2: не з'явився,
зазначає наступне:
Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку “ТРІ-УМФ» (надалі - ОСББ “ТРІ-УМФ», Позивач) звернулось до Господарського суду Одеської області із позовною заявою про стягнення з Одеської міської ради (надалі - ОМР, Рада, Відповідач) 8278,99 грн заборгованості, 614,12 грн інфляційних нарахувань та 177,10 грн 3% річних, 3028,00 грн витрат зі сплати судового збору, 8000,00 грн витрат з надання правничої допомоги та 2000,00 грн витрат на копіювання документів шляхом стягнення грошових коштів за рахунок місцевого бюджету з рахунку розпорядника бюджетних коштів місцевого бюджету міста Одеси - Виконавчого комітету Одеської міської ради.
Фактичними підставами звернення із позовом до суду визначено порушення Територіальною громадою міста Одеси в особі Одеської міської ради зобов'язань із своєчасного та остаточного внесення (сплати) платежів як співвласника об'єднання співвласників багатоквартирного будинку впродовж 01 грудня 2021 - 31 жовтня 2024 років, після визнання рішенням Суворовського районного суду м. Одеси відмерлою спадщиною квартиру № 74, що знаходиться у м. Одесі по просп. Князя Володимира Великого, буд. № 81, та відповідної реєстрації права власності за Відповідачем.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Господарського суду Одеської області від 14.02.2025 позовній заяві ОСББ “ТРІ-УМФ» присвоєно єдиний унікальний номер судової справи - 916/520/25 та визначено суддю Гута С.Ф. для її розгляду.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 19.02.2025 прийнято позовну заяву ОСББ “ТРІ-УМФ» до розгляду та відкрито провадження у справі № 916/520/25, постановлено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження; залучено до участі у справі третіми особами, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Виконавчий комітет Одеської міської ради (надалі - Виконавчий комітет, Третя особа 1) та Департамент комунальної власності Одеської міської ради (надалі - Департамент, Третя особа 2).
Рішенням Господарського суду Одеської області від 15.04.2025 заявлені ОСББ “ТРІ-УМФ» до Ради позовні вимоги задоволено частково.
21 квітня 2025 року ОСББ “ТРІ-УМФ» представлено заяву про ухвалення додаткового рішення (зареєстрована за вх. № 2-610/25).
24 квітня 2025 року Радою представлено клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, посилаючись на те, що заявлений до стягнення розмір витрат є не співрозмірним із ціною заявленого позову, при цьому відзначає, що судом частково задоволено заявлені позовні вимоги. Додаткового зазначає, що умови укладеного між Позивачем та адвокатом договору не містять ціни послуг, порядку її формування та відповідного обсягу доказів, котрі підтверджують заявлений до стягнення розмір.
У той же час, суддя Господарського суду Одеської області Гут С.Ф. перебував у щорічній відпустці упродовж 21 квітня - 23 травня 2025 року.
28 квітня 2025 року суддю Гута С.Ф. відкликано з відпустки у зв'язку із виробничою необхідністю.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 28.04.2025 призначено розгляд заяви ОСББ “ТРІ-УМФ» про ухвалення додаткового рішення в судовому засіданні на 27 травня 2025 року.
У призначене на 27 травня 2025 року представники ОСББ “ТРІ-УМФ» та Департаменту не з'явились, про засідання суду повідомлені належним чином, що підтверджується наявними довідками про доставку до їх електронного кабінету кожної із постановлених у справі ухвал.
В процесі судового засідання представник Ради підтримував викладене у клопотанні про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу та відповідно просив зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу у разі ухвалення додаткового рішення.
27 травня 2025 року в судовому засіданні судом проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) додаткове рішення.
Приписами статті 14 ГПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Дослідивши у відкритому судовому засіданні матеріали справи, надані докази, суд встановив:
06 лютого 2025 року між ОСББ “ТРІ-УМФ» (Клієнт) та Адвокатським бюро “БОРОГАН» (Адвокатське бюро) укладено Договір про надання правничої допомоги (Договір), умовами пункту 1.1 якого передбачено, що Клієнт доручає, а Адвокатське бюро приймає на себе зобов'язання надавати правову допомогу в обсязі та на умовах, передбачених даним Договором.
Адвокатське бюро на підставі звернення Клієнта приймає на себе зобов'язання усіма законними методами та способами надати Клієнту наступної правничої допомоги у представництві інтересів Клієнта по справі за позовом Клієнта до власника квартири № 74 про стягнення заборгованості (пункт 2.1).
На виконання пункту 1.1. даного Договору, Адвокат при здійсненні своїх повноважень: представляти інтереси Клієнта в судах всіх інстанцій з усіма правами наданими позивачу, відповідачу, одержувати необхідні довідки та документи, підготовлювати, підписувати та подавати претензії, вимоги, заяви, у тому числі позовні заяви, відзиви на позовні заяви, листи, клопотання, пояснення, заяви про видачу виконавчих листів, скарги, апеляційні скарги, касаційні скарги, розписуватись на них від імені Клієнта, сплачувати від імені Клієнта судовий збір, а також знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії з документів, долучених до справи, одержувати копії рішень, ухвал, браги участь у судових засіданнях, подавати докази, браги участь у дослідженні доказів, задавати питання іншим особам, які беруть участь у справі, а також свідкам, експертам, спеціалістам, заявляти клопотання та відводи, давати усні та письмові пояснення судові, подавати свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти клопотань, доводів і міркувань інших осіб, знайомитися з журналом судового засідання, знімати з нього копії та подавати письмові зауваження з приводу його неправильності чи неповноти, прослуховувати запис фіксування судового засідання технічними засобами, робити з нього копії, подавати письмові зауваження з приводу його неправильності чи неповноти, оскаржувати рішення (постанови, ухвали) судів, збирати будь-які відомості про факти, що можуть використовуватися як докази у справі, а також користуватися всіма іншими правами, наданими законодавством України для такого роду повноважень та цим Договором Адвокату (пункт 2.5).
За надання правової допомоги, яка є предметом Договору, згідно пункту 2.1 цього Договору, Адвокатському бюро Клієнт сплачує грошову винагороду у розмірі 8000,00 грн (пункт 4.1).
Клієнт відшкодовує Адвокату фактично понесені та належним чином підтвердженні (чеками, платіжними дорученнями, іншими первинними документами) витрати, пов'язані з виконанням Договору (пункт 4.2).
Клієнт вправі передати, а Адвокат прийняти аванс за ведення справи, який враховується за вищезазначеними тарифами (пункт 4.3).
Сторонами погоджено, що виплата винагороди, розмір якої зазначено у пункті 4.1 цього Договору здійснюється протягом 5-ти робочих днів після надходження коштів, які є предметом позову згідно п.2.1 Договору на рахунок Клієнта (пункт 4.3).
У випадку порушення своїх зобов'язань за даним Договором Сторони несуть відповідальність, визначену даним Договором та чинним в Україні законодавством (пункт 6.1).
Даний Договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами та діє до ухвалення судом І інстанції рішення по справі або до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за даним Договором (пункт 7.1).
Договір підписано представниками сторін та скріплено печатками контрагентів.
13 лютого 2025 року між ОСББ “ТРІ-УМФ» як Клієнтом та Адвокатським бюро “БОРОГАН» складено без зауважень та/або заперечень акт приймання-передачі виконаної роботи по Договору, а саме - «у відповідності до вимог пунктів 2.1., 4.1 Договору про надання правничої допомоги від 06.02.2025, Адвокатським бюро виконані, а Клієнтом прийняті наступні роботи: усна консультація, вивчення документів, вивчення актуальної практики в подібних правовідносинах, формування правової позиції, підготовка позовної заяви. Всього за виконану роботу Клієнт, протягом 5-ти робочих днів після надходження коштів, які є предметом позову згідно п. 2.1 Договору про надання правової допомоги від 06.02.2025 року на рахунок Клієнта, зобов'язується сплатити Адвокатському бюро винагороду у розмірі 8000,00 грн».
14 лютого 2025 року ОСББ “ТРІ-УМФ» звернулось до Господарського суду Одеської області із позовною заявою про стягнення з Одеської міської ради 8278,99 грн заборгованості, 614,12 грн інфляційних нарахувань та 177,10 грн 3% річних, 3028,00 грн витрат зі сплати судового збору, 8000,00 грн витрат з надання правничої допомоги та 2000,00 грн витрат на копіювання документів шляхом стягнення грошових коштів за рахунок місцевого бюджету з рахунку розпорядника бюджетних коштів місцевого бюджету міста Одеси - Виконавчого комітету Одеської міської ради.
Представлену позовну заяву підписано адвокатом Валентином Бороганом, котрий представляє інтереси ОСББ “ТРІ-УМФ» у Господарському суді Одеської області на підставі ордеру від 13.02.2025, серія СН, № 1473423.
Як зазначалось, рішенням Господарського суду Одеської області від 15.04.2025 заявлені Об'єднанням співвласників багатоквартирного будинку “ТРІ-УМФ» до Одеської міської ради позовні вимоги задоволено частково, а саме стягнуто з Територіальної громади міста Одеси в особі Одеської міської ради на користь ОСББ “ТРІ-УМФ» 7142,90 грн заборгованості, 136,74 грн 3% річних, 479,85 грн інфляційних нарахувань та 3028,00 грн витрат зі сплати судового збору шляхом стягнення грошових коштів за рахунок місцевого бюджету з рахунку розпорядника бюджетних коштів місцевого бюджету міста Одеси - Виконавчого комітету Одеської міської ради.
Вирішуючи питання про наявність правових підстав для ухвалення додаткового рішення, господарський суд виходить із наступного.
Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 ГПК України).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Згідно із статтею 16 ГПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Частиною 1 статті 123 ГПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Зі змісту частини 3 статті 123 ГПК України вбачається, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно із частинами 1 та 2 статті 124 ГПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.
Згідно із частиною 8 статті 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Таким чином, відшкодування судових витрат, у тому числі на професійну правничу допомогу, здійснюється у разі наявності відповідної заяви сторони, яку вона зробила до закінчення судових дебатів, якщо справа розглядається з повідомленням учасників справи з проведенням дебатів, а відповідні докази надані цією стороною або до закінчення судових дебатів або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду. При цьому перевірка цих доказів та надання їм оцінки здійснюється судом у разі дотримання цього порядку, оскільки за інших обставин розподіл судових витрат, пов'язаних із розглядом справи, не може бути здійснений.
Пред'являючи позовну заяву ОСББ “ТРІ-УМФ» заявлено про стягнення з ОМР відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 8000,00 грн, які підлягають понесенню у відповідності до укладеного із Адвокатським об'єднанням «БОРОГАН» 06.02.2025 договору про надання правничої допомоги, копія якого представлена разом із позовною заявою.
15 квітня 2025 року судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення в судовому засіданні, в якому приймали участь представники сторін.
Вже 21 квітня 2024 року до господарського суду надійшла заява ОСББ “ТРІ-УМФ» про ухвалення додаткового рішення.
Згідно із статтею 237 ГПК України при ухваленні рішення суд вирішує питання щодо розподілу між сторонами судових витрат.
Відповідно до статті 244 ГПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) стосовно якої-небудь позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що потрібно виконати; 3) судом не вирішено питання про судові витрати.
Заяву про ухвалення додаткового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання рішення. Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви.
Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення. У разі необхідності суд може викликати сторони або інших учасників справи в судове засідання. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви. Додаткове рішення або ухвала про відмову в прийнятті додаткового рішення можуть бути оскаржені.
Враховуючи той факт, що підставою ухвалення додаткового рішення визначено не вирішення судом питання про розподіл судових витрат - витрат на професійну правничу допомогу, те, що підставою заявленого до стягнення розміру судових витрат - 8000,00 грн визначено укладений між Позивачем та Бюро Договір, у той же час, відповідний доказ представлено разом із позовною заявою, господарський суд доходить до висновку, що заявником дотримано вимоги процесуального кодексу як в частині своєчасного надання доказів в підтвердження заявленого розміру судових витрат, так і в частині звернення з відповідною заявою.
Частиною 2 статті 126 ГПК України унормовано, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Системний аналіз наведених норм процесуального права свідчить про те, що факт понесення стороною судових витрат на професійну правничу допомогу та їх розмір встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів, зокрема, на підставі договору про надання правничої допомоги та відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг (виконаних робіт) та їх вартості. Відсутність документального підтвердження факту понесення стороною судових витрат на професійну правничу допомогу та їх розміру є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Відповідно до положень частини 3 статті 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Саме така правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 25.06.2019 у справі № 916/1340/18.
Господарським судом встановлено, що 06 лютого 2025 року між Адвокатським бюро “БОРОГАН» та ОСББ “ТРІ-УМФ» як Клієнтом укладено договір про надання правової допомоги (Договір), пунктом 2.1 якого передбачено, що Адвокатське бюро на підставі звернення Клієнта приймає на себе зобов'язання усіма законними методами та способами надати Клієнту наступної правничої допомоги у представництві інтересів Клієнта по справі за позовом Клієнта до власника квартири № 74 про стягнення заборгованості.
На виконання пункту 1.1. даного Договору, Адвокат при здійсненні своїх повноважень: представляти інтереси Клієнта в судах всіх інстанцій з усіма правами наданими позивачу, відповідачу, одержувати необхідні довідки та документи, підготовлювати, підписувати та подавати претензії, вимоги, заяви, у тому числі позовні заяви, відзиви на позовні заяви, листи, клопотання, пояснення, заяви про видачу виконавчих листів, скарги, апеляційні скарги, касаційні скарги, розписуватись на них від імені Клієнта, сплачувати від імені Клієнта судовий збір, а також знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії з документів, долучених до справи, одержувати копії рішень, ухвал, браги участь у судових засіданнях, подавати докази, браги участь у дослідженні доказів, задавати питання іншим особам, які беруть участь у справі, а також свідкам, експертам, спеціалістам, заявляти клопотання та відводи, давати усні та письмові пояснення судові, подавати свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти клопотань, доводів і міркувань інших осіб, знайомитися з журналом судового засідання, знімати з нього копії та подавати письмові зауваження з приводу його неправильності чи неповноти, прослуховувати запис фіксування судового засідання технічними засобами, робити з нього копії, подавати письмові зауваження з приводу його неправильності чи неповноти, оскаржувати рішення (постанови, ухвали) судів, збирати будь-які відомості про факти, що можуть використовуватися як докази у справі, а також користуватися всіма іншими правами, наданими законодавством України для такого роду повноважень та цим Договором Адвокату (пункт 2.5 Договору).
У той же час, на підставі ордеру від 13 лютого 2025 року, серії ВН, № 1473423 адвокат Бороган В.В. представляє інтереси ОСББ “ТРІ-УМФ» у Господарському суді Одеської області, котрий приймав участь у судових засіданнях та підписав представлену позовну заяву.
За змістом пункту 1 частини 2 статті 126, частини 8 статті 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
Верховний Суд неодноразово вказував на те, що, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 126 цього Кодексу).
Дана позиція є усталеною і підтверджується, зокрема, постановами Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, від 22.11.2019 у справі № 910/906/18, від 28.06.2022 у справі № 910/5543/21, від 15.06.022 у справі № 911/2652/17(911/3581/20), від 07.06.2022 у справі № 906/323/21, від 14.06.2022 у справі № 922/2321/20(922/2139/21), від 31.05.2022 у справі № 927/727/21, від 31.05.2022 у справі № 927/728/21, від 23.12.2021 у справі № 923/560/17, від 18.05.2022 у справі № 922/2339/21, від 22.01.2021 у справі № 925/1137/19,від 11.05.2022 у справі № 902/974/21, від 10.11.2021 у справі № 329/766/18, від 01.09.2021 у справі № 178/1522/18.
Відтак, відсутність оплати вартості фактично наданих послуг не є підставою для відмови в ухваленні додаткового рішення.
Як уже зазначалося, розмір понесених стороною судових витрат на професійну правничу допомогу встановлюється судом, зокрема, на підставі договору про надання правничої допомоги та відповідних доказів щодо вартості наданих послуг (виконаних робіт).
За змістом частини 3 статті 237 ЦК України однією з підстав виникнення представництва є договір.
Згідно з частиною 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 Цивільного кодексу України).
Відповідно до статті 26 Закону України “Про адвокатуру і адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (стаття 1 Закону України “Про адвокатуру і адвокатську діяльність»).
За змістом частини 3 статті 27 Закону України “Про адвокатуру і адвокатську діяльність» до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.
Отже, надання адвокатом правничої допомоги в порядку представництва у суді здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Договір про надання правової допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг, положення щодо якого містяться, зокрема у главі 63 ЦК України. Зокрема, стаття 903 ЦУ України передбачає, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Глава 52 ЦК України регулює загальні поняття та принципи будь-якого цивільного договору, включаючи договір про надання послуг. Стаття 632 ЦК України регулює поняття ціни договору. Згідно з положеннями цієї статті ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом, а якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.
Згідно із статтею 30 Закону України “Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Системний аналіз наведених вище норм законодавства дозволяє зробити такі висновки: (1) договір про надання правової допомоги є підставою для надання адвокатських послуг та, зазвичай, укладається в письмовій формі (виключення щодо останнього наведені у частині другій статті 27 Закону України “Про адвокатуру і адвокатську діяльність»); (2) за своєю правовою природою договір про надання правової допомоги є договором про надання послуг, крім цього, на такий договір поширюються загальні норми та принципи договірного права, включаючи, але не обмежуючись главою 52 ЦК України; (3) як будь-який договір про надання послуг, договір про надання правової допомоги може бути оплатним або безоплатним. Ціна в договорі про надання правової допомоги встановлюється сторонами шляхом зазначення розміру та порядку обчислення адвокатського гонорару; (4) адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв; (5) адвокатський гонорар (ціна договору про надання правової допомоги) зазначається сторонами як одна із умов договору при його укладенні. Вказане передбачено як положеннями цивільного права, так і Законом України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність»; (6) відсутність в договорі про надання правової допомоги розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару (як погодинної оплати або фіксованого розміру) не дає як суду, так і іншій стороні спору, можливості пересвідчитись у дійсній домовленості сторін щодо розміру адвокатського гонорару.
Тобто, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суд має виходити із встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з положеннями статті 30 Закону України “Про адвокатуру і адвокатську діяльність».
У разі відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суд, в залежності від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, має право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково.
Аналогічні правові висновки Верховного Суду викладені у постановах від 06.03.2019 у справі № 922/1163/18, від 07.09.2020 у справі № 910/4201/19.
Поряд із наведеним, умовами укладеного між Бюро та ОСББ “ТРІ-УМФ» Договору передбачено, що правочин є оплатним - За надання правової допомоги, яка є предметом Договору, згідно пункту 2.1 цього Договору, Адвокатському бюро Клієнт сплачує грошову винагороду у розмірі 8000,00 грн (пункт 4.1).
При цьому Сторонами погоджено, що виплата винагороди, розмір якої зазначено у пункті 4.1 цього Договору здійснюється протягом 5-ти робочих днів після надходження коштів, які є предметом позову згідно п.2.1 Договору на рахунок Клієнта (пункт 4.3)/можливість подальшої оплати вартості наданих правничих послуг передбачена правою конструкцією частини 2 статті 126 ГПК України/.
Дослідивши та проаналізувавши зазначені умови укладеного між Бюро та ОСББ “ТРІ-УМФ» Договору, господарським судом встановлено, що розмір винагороди за надання правової допомоги визначений у вигляді фіксованої суми. При цьому відповідно до відображеної в державних реєстрах інформації Валентин Бороган обіймає посаду керівника Бюро, що надає йому право як самостійного представництва інтересів Клієнта, так і залучення на договірних засадах інших адвокатів з метою надання правничої допомоги.
Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається частиною першою статті 30 Закону № 5076-VI як “форма винагороди адвоката», але в розумінні Цивільного кодексу України становить ціну такого договору.
Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.
Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суд має виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону № 5076-VI, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.
Така правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21.
У разі погодження між адвокатом (адвокатським бюро / об'єднанням) та клієнтом фіксованого розміру гонорару такий гонорар обчислюється без прив'язки до витрат часу адвоката на надання кожної окремої послуги. Фіксований розмір гонорару не залежить від витраченого адвокатом (адвокатським бюро / об'єднанням) часу на надання правничої допомоги клієнту. Подібні висновки Верховного Суду містяться у постанові від 19.11.2021 у справі № 910/4317/21.
Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18 зауважено, що не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.
У випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21.
З огляду на викладене господарський суд зазначає про те, що у контексті цієї справи, фіксований розмір гонорару, погоджений між ОСББ “ТРІ-УМФ» та Бюро у Договорі про надання правової допомоги, означає те, що у разі настання визначених таким Договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання умов договору та призвели до настання цих умов не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару у цих конкретних правовідносинах, що склалися між Позивачем і його Адвокатом (адвокатом/керівником Бюро) у цій справі, як і не має значення витрачений Адвокатом Позивача час на надання послуг правничої допомоги, зазначена кількості витрат такого часу в детальному описі робіт адвоката.
З урахуванням викладеного, вартість послуг з надання правничої допомоги погоджена між ОСББ “ТРІ-УМФ» та Бюро в Договорі про надання правничої допомоги у фіксованому розмірі, який не змінюється в залежності від обсягу наданих послуг та витраченого адвокатом часу, а отже, є чітко визначеним. При цьому відсутність/наявні акту виконаних робіт (детального опису виконаних робіт) не впливає на можливість визначення розміру витрат на правничу допомогу.
У відповідності до пункту 3 частини 4 статті 129 ГПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Частиною 4 статті 126 ГПК України передбачено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно із частиною 5 статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку /дії / бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 ГПК України, також визначені положеннями частин 6, 7 та 9 статті 129 цього Кодексу.
Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини 4 статті 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.
При цьому обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини 5 та 6 статті 126 ГПК України).
Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7 та 9 статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7 та 9 статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.
Статтею 15 ГПК України унормовано, що суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
У постанові Верховного Суду від 09.02.2023 у справі № 921/434/21 зазначено, що принцип пропорційності - загальноправовий принцип, спрямований на забезпечення у правовому регулюванні розумного балансу приватних і публічних інтересів, відповідно до якого цілі обмежень прав мають бути істотними, а засоби їх досягнення обґрунтованими і мінімально обтяжливими для осіб, чиї права обмежуються; дозволяє досягти розумного співвідношення між цілями державного впливу та засобами їх досягнення. Принцип пропорційності являє собою загальний, універсальний принцип права, який вимагає співрозмірного обмеження прав та свобод людини для досягнення публічних цілей.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі “East/West Alliance Limited» проти України», заява № 19336/04).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі “Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Як зазначалось, пункт 3 частини 4 статті 129 ГПК України передбачає, що інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Звертаючись із позовною заявою ОСББ “ТРІ-УМФ» заявлено до стягнення 9070,21 грн заборгованості з Одеської міської ради, втім в процесі розгляду справи судом встановлено наявність у Позивача права на стягнення 7759,49 грн, відповідно стягнуто з Одеської міської ради 7759,49 грн заборгованості.
Поряд із наведеним, як зазначалось, Радою представлено клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, посилаючись на те, що заявлений до стягнення розмір витрат є не співрозмірним із ціною заявленого позову, при цьому відзначає, що судом частково задоволено заявлені позовні вимоги. Додаткового зазначає, що умови укладеного між Позивачем та адвокатом договору не містять ціни послуг, порядку її формування та відповідного обсягу доказів, котрі підтверджують заявлений до стягнення розмір.
За наслідками здійсненої оцінки розміру судових витрат, понесених (які підлягають понесенню) Позивачем на правничу допомогу, через призму критеріїв, встановлених частиною 5 статті 129 ГПК України, місцевий суд зазначає, що справа не є складною, не містить значної кількості різноманітних доказів або складних юридичних конструкцій.
З урахуванням положень наведених норм та зазначених фактичних обставин справи, керуючись, у тому числі, такими критеріями, як складність справи, пов'язаність витрат на правову допомогу з розглядом справи, обґрунтованістю та пропорційністю до предмета спору, а також враховуючи критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та беручи до уваги посилання Ради не неспівмірність заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу, місцевий суд доходить до висновку про наявність правових підстав для стягнення з Одеської міської ради 2500,00 грн витрат на професійну правничу допомогу у справі № 916/520/25, тобто у розмірі, котрий за внутрішнім переконанням суду відповідає таким критеріям як обґрунтованість та пропорційність до предмета спору. Решта витрат на професійну правничу допомогу у справі № 916/520/25 покладається на ОСББ “ТРІ-УМФ».
Окрім того, відповідно до підпункту 1 пункту 9 Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України від 08 липня 2010 року № 2456-VI, Рішення суду про стягнення (арешт) коштів держаного бюджету (місцевих бюджетів) виконується виключно Казначейством України. Зазначені рішення передаються до Казначейства України виключно для виконання.
Згідно з абзацом 1 підпункту 2 пункту 9 та абзацом 2 пункту 2 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого Постановою КМУ від 03 серпня 2011 року № 845, органи казначейства змушені повертати виконавчі документи у разі, якщо боржником зазначено не розпорядника бюджетних коштів.
Статтею 1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що виконавчі органи рад - органи, які відповідно до Конституції України та цього Закону створюються сільськими, селищними, міськими, районними в містах (у разі їх створення) радами для здійснення виконавчих функцій і повноважень місцевого самоврядування у межах, визначених цим та іншими законами.
Відповідно до частини 1, частини 2 статті 11 Закону України «Про місцеве самоврядування» виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи. Виконавчі органи сільських, селищних, міських, районних у містах рад є підконтрольними і підзвітними відповідним радам, а з питань здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади - також підконтрольними відповідним органам виконавчої влади.
У відповідності до статті 51 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виконавчим органом сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради є виконавчий комітет ради, який утворюється відповідною радою на строк її повноважень. Після закінчення повноважень ради, сільського, селищного, міського голови, голови районної у місті ради її виконавчий комітет здійснює свої повноваження до сформування нового складу виконавчого комітету.
Згідно з частини 2 статті 64 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», сільські, селищні, міські, районі в містах (у разі їх створення) ради та їх виконавчі органи самостійно розпоряджаються коштами відповідних місцевих бюджетів, визначають напрями їх використання. При цьому, як зазначав Позивач, згідно з підпункту 27 пункту 1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання: як прийняття рішень щодо передачі коштів з відповідного місцевого бюджету.
Статтею 2 Бюджетного Кодексу України визначено, що головні розпорядники бюджетних коштів - бюджетні установи в особі їх керівників, які відповідно до статті 22 цього Кодексу отримують повноваження шляхом встановлення бюджетних призначень.
Згідно з статтею 22 Бюджетного Кодексу України Головними розпорядниками бюджетних коштів можуть бути виключно: 1) за бюджетними призначеннями, визначеними законом про Державний бюджет України, - установи, уповноважені забезпечувати діяльність Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України в особі їх керівників; міністерства, Національне антикорупційне бюро України, Конституційний Суд України, Верховний Суд, вищі спеціалізовані суди, Вища рада правосуддя та інші органи, безпосередньо визначені Конституцією України, в особі їх керівників, а також Державна судова адміністрація України, Національна академія наук України, Національна академія аграрних наук України, Національна академія медичних наук України, Національна академія педагогічних наук України, Національна академія правових наук України, Національна академія мистецтв України, інші установи, уповноважені законом або Кабінетом Міністрів України на реалізацію державної політики у відповідній сфері, в особі їх керівників; 2) за бюджетними призначеннями, визначеними рішенням про бюджет Автономної Республіки Крим, - уповноважені юридичні особи (бюджетні установи), що забезпечують діяльність Верховної Ради Автономної Республіки Крим та Ради міністрів Автономної Республіки Крим, а також міністерства та інші органи влади Автономної Республіки Крим в особі їх керівників; 3) за бюджетними призначеннями, визначеними іншими рішеннями про місцеві бюджети, - місцеві державні адміністрації, виконавчі органи та апарати місцевих рад (секретаріат Київської міської ради), структурні підрозділи місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів місцевих рад в особі їх керівників. Якщо згідно із законом місцевою радою не створено виконавчий орган, функції головного розпорядника коштів відповідного місцевого бюджету виконує голова такої місцевої ради.
Відповідно до пункту 1.1 Положення про Виконавчий комітет Одеської міської ради (далі Положення), що затверджене рішенням Одеської міської ради від 15.09.2021 р. № 535-VІІ “Про затвердження Положення про Виконавчий комітет Одеської міської ради у новій редакції», Виконком ОМР є виконавчим органом ОМР, який створюється ОМР на період її повноважень відповідно до Закону 280/97-ВР, Статуту територіальної громади міста Одеси та Регламенту ради. Після закінчення повноважень ради Виконком ОМР здійснює свої повноваження до формування його нового складу.
Згідно з пунктом 1.3 Положення Виконком ОМР є юридичною особою, має гербову печатку, бланки та штампи, має рахунки в органах Державної казначейської служби України та в установах банків, набуває від свого імені майнові та особисті немайнові права, несе обов'язки, може бути позивачем і відповідачем в судах, зокрема звертатися до суду, якщо це необхідно для реалізації його повноважень і забезпечення виконання функцій місцевого самоврядування. Фінансування видатків Виконкому ОМР здійснюється за рахунок коштів бюджету Одеської міської територіальної громади (п. 1.4. Положення).
Отже, Одеська міська рада, не є розпорядником коштів місцевого бюджету м. Одеси та не має рахунків в органах державного казначейства, відтак господарський суд доходить до висновку про наявність правових підстав для стягнення грошових коштів з Одеської міської ради з рахунків розпорядника бюджетних коштів місцевого бюджету Виконавчого комітету Одеської міської ради.
Вказаний висновок суду узгоджується із правовою позицією, викладеною в постанові Верховного Суду від 14.05.2020 у справі № 916/1952/17.
За таких обставин суд вважає обґрунтованими вимоги ОСББ “ТРІ-УМФ» про здійснення стягнення грошових коштів з Одеської міської ради з рахунків розпорядника бюджетних коштів місцевого бюджету Виконавчого комітету Одеської міської ради.
Керуючись ст. ст. 2, 16, 123, 129, 238, 240, 244, Господарського процесуального кодексу України, -
Заяву Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку “ТРІ-УМФ» про ухвалення додаткового рішення у справі № 916/520/25 задовольнити частково.
Стягнути з Територіальної громади міста Одеси в особі Одеської міської ради (65026, м. Одеса, площа Думська, буд. 1, Код ЄДРПОУ 26597691) шляхом стягнення грошових коштів за рахунок місцевого бюджету з рахунку розпорядника бюджетних коштів місцевого бюджету міста Одеси - Виконавчого комітету Одеської міської ради (65026, м. Одеса, Думська площа, буд. 1, Код ЄДРПОУ 04056919) на користь Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку “ТРІ-УМФ» (65069, м. Одеса, просп. Добровольського, буд. 79, Код ЄДРПОУ 40805386) 2500/дві тисячі п'ятсот/грн 00 коп. відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
У задоволенні решти заяви відмовити.
Додаткове рішення господарського суду набирає законної сили в порядку ст.241 Господарського процесуального кодексу України і може бути оскаржено у встановленому законом порядку.
Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано протягом двадцяти днів з моменту складення повного рішення.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Наказ видати після набрання додатковим рішенням законної сили.
Повне додаткове рішення складено 02 червня 2025 р.
Суддя С.Ф. Гут