23 травня 2025 року Справа № 915/1278/23
м.Миколаїв
Господарський суд Миколаївської області у складі головуючого судді Мавродієвої М.В.,
за участю:
секретаря судового засідання: Шевченко Т.В.,
представника позивача: не з'явився,
представника відповідача: Бондаренка І.О. (у режимі ВКЗ),
розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву Товариства з обмеженою відповідальністю “АВТО-Д.О.Н.» б/н від 29.10.2024 про ухвалення додаткового рішення щодо компенсації витрат на професійну правничу допомогу у справі
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “АВТО-Д.О.Н.»,
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “АВТОМОТІВ МОТОР ГРУП»,
про: стягнення 462928,40 грн,-
Позивач звернувся до суду із заявою б/н від 29.10.2024, в якій просить суд стягнути з відповідача на його користь 18280,0 грн понесених ним витрат на професійну правничу допомогу по даній справі.
Ухвалою суду від 30.10.2024 заяву призначено до розгляду у судовому засіданні на 26.11.2024.
Відповідач у письмових запереченнях б/н від 04.11.2024 просить суд зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу заявлену позивачем до стягнення з врахуванням обґрунтованості, реальності та співмірності щодо обсягу виконаних адвокатом робіт та складності справи.
26.11.2024 судом відкладено розгляд заяви на 23.12.2024 у зв'язку з неявкою сторін.
У зв'язку з надходженням апеляційної скарги відповідача на рішення Господарського суду Миколаївської області від 15.10.2024 та на виконання вимог ухвали Південно-західного апеляційного господарського суду від 25.11.2024, матеріали справи було надіслано до Південно-західного апеляційного господарського суду.
У зв'язку з поверненням матеріалів справи до Господарського суду Миколаївської області, ухвалою суду від 05.05.2025 заяву призначено до розгляду у судовому засіданні на 23.05.2025.
Позивач явку повноважного представника у судове засідання не забезпечив, про час та місце розгляду заяви повідомлений належним чином, причини неявки суду не повідомив.
Представник відповідача у судовому засіданні підтримав клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу.
Господарським судом також враховано, що явка представників сторін не визнавалась судом обов'язковою.
Відповідно до п.1 ч.3 ст.202 ГПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомленні про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
Враховуючи викладене суд дійшов висновку про достатність у матеріалах справи документальних доказів для розгляду заяви по суті за відсутності представника позивача.
У судовому засіданні 23.05.2025 суд перейшов до стадії ухвалення судового рішення.
У судовому засіданні 23.05.2025 судом підписано вступну та резолютивну частини додаткового рішення без його проголошення.
Розглянувши заяву, дослідивши та оцінивши усі подані у справу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов наступних висновків.
Товариство з обмеженою відповідальністю “АВТО-Д.О.Н.» звернулося до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою, в якій, з урахуванням заяви б/н від 22.05.2024 про збільшення позовних вимог, просило суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “АВТОМОТІВ МОТОР ГРУП» грошові кошти у загальному розмірі 462928,40 грн, з яких: 320000,0 грн - заборгованість з орендної плати по Договору №0101/2021 від 01.01.2021 оренди нежитлового приміщення, а саме за другий - четвертий квартали 2022 року в сумі 260000,0 грн та за січень - лютий 2023 року в сумі 60000,0 грн; 102952,33 грн - пеня; 12460,31 грн - 3% річних; 27515,76 грн - інфляційні втрати.
Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 15.10.2024, яке залишено без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 04.03.2025, позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 320000,0 грн основного боргу, 12460,31 грн - 3% річних, 27515,76 грн інфляційних втрат, 30885,70 грн пені та 6943,93 грн судового збору. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Відповідно до положень ч.1 та п.1 ч.3 ст.123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Судом приймається до уваги, що згідно ст.16 ГПК України, учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п.12 ч.3 ст.2 ГПК України).
Водночас за змістом ч.4 ст.126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч.5 ст.126 ГПК України).
У розумінні положень ч.5 ст.126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Верховний Суд у постанові від 29.04.2020 у справі №920/13/19 наголосив, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч.4 ст.129 ГПК України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема, відповідно до ч.5 ст.129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого ч.4 ст.129 ГПК України, визначені також положеннями ч.ч.6,7,9 ст.129 цього Кодексу.
Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог ч.4 ст.126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.
При цьому, обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (ч.ч.5-6 ст.126 ГПК України).
Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд, керуючись критеріями, що визначені ч.ч.5-7,9 ст.129 ГПК України, може з власної ініціативи не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У такому випадку суд, керуючись ч.ч.5-7 ст.129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та, відповідно, не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи (до таких висновків дійшов Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постановах від 03.10.2019 у справі №922/445/19, від 22.11.2019 у справі №902/347/18).
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст.41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі “East/West Alliance Limited» проти України», заява №19336/04).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі “Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Суд, розподіляючи витрати за послуги адвоката, приходить до висновку про те, що наявні в матеріалах справи укладений між позивачем та адвокатом Глушаницею А.Л. договір про надання правової допомоги №120/07/2023 від 12.07.2023 та підписаний між ними акт здачі-прийняття наданих послуг №1 від 09.09.2024 на суму 18280,0 грн з зазначенням в ньому конкретного переліку послуг, які надано, не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на послуги адвоката у заявленому розмірі, адже розмір таких витрат має бути не тільки доведений та документально обґрунтований, а й відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.
На переконання суду, стягнення з відповідача заявленої позивачем суми судових витрат у суді першої інстанції є надмірною, непропорційною та неспівмірною, з огляду на складність справи (стягнення заборгованості з орендної плати) та об'єм фактично наданих послуг.
Враховуючи незначну складність справи, порівняно незначний обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт у суді першої інстанції, відсутність особливого значення справи для сторін спору, беручи до уваги принципи пропорційності та співмірності, суд дійшов висновку про наявність підстав для зменшення заявленого позивачем до стягнення розміру витрат на професійну правничу допомогу у зв'язку з їх неспівмірністю, що, в свою чергу, зумовлює наявність правових підстав для часткового задоволення заяви позивача про розподіл витрат на професійну правничу допомогу та, відповідно, стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції у сумі 10000,0 грн.
У відшкодуванні витрат на правничу допомогу в решті заявленої позивачем суми 8280,0 грн, - слід відмовити.
Керуючись ст.126, ч.ч.5-7,9 ст.129, ст.ст.221, 232, 233, 238, 240, 241, 244 ГПК України, суд,-
1. Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю “АВТО-Д.О.Н.» б/н від 29.10.2024 про ухвалення додаткового рішення щодо компенсації витрат на професійну правничу допомогу, - задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “АВТОМОТІВ МОТОР ГРУП» (54052, Миколаївська обл., м.Миколаїв, вул.Океанівська, буд.14, офіс 26; ідент.код 44033590) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “АВТО-Д.О.Н.» (54055, Миколаївська обл., м.Миколаїв, вул.Севастопольська, буд.65-А, кв.21; ідент.код 41254868) 10000,0 грн витрат на професійну правничу допомогу.
3. Відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю “АВТО-Д.О.Н.» у відшкодуванні витрат понесених на правничу допомогу у сумі 8280,0 грн.
Додаткове рішення суду, у відповідності до ст.241 ГПК України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Згідно ч.1 ст.254 ГПК України, учасники справи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.
Згідно ч.ч.1, 2 ст.256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Згідно ст.257 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Повне додаткове рішення складено 02.06.2025.
Суддя М.В.Мавродієва