20 травня 2025 року Справа № 915/1456/24
м.Миколаїв
Господарський суд Миколаївської області у складі головуючого судді Мавродієвої М.В.,
за участю:
секретаря судового засідання: Шевченко Т.В.,
представника позивача: не з'явився,
представника відповідача: Авраменко Т.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом: фізичної особи-підприємця Шевченка Олександра Олександровича,
до відповідача: Миколаївської міської ради,
про: визнання продовженим строку дії договору оренди землі,-
Фізична особа-підприємець Шевченко Олександр Олександрович звернувся до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою до Миколаївської міської ради, в якій просить суд визнати продовженим строк дії договору оренди землі, котрий зареєстровано у Миколаївській міській раді 10.03.2010 за №7490 щодо земельної ділянки кадастровий номер 481036900:01:050:0022 на 3 (три) роки з дати набрання чинності рішенням суду.
Ухвалою суду від 27.11.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу ухвалено розглядати за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання у справі призначено на 23.12.2024.
До того ж, ухвалою суду від 05.12.2024 задоволено заяву позивача про забезпечення позову. Заборонено відповідачу до набрання чинності рішенням суду, вчиняти дії щодо демонтажу павільйону «Рlау» біля зупинкового комплексу, по проспекту Богоявленському в місті Миколаєві, зупинка громадського транспорту «Південна» (у напрямку вул.Театральна).
Відповідач у відзиві від 10.12.2024 заперечує проти задоволення вимог позивача.
23.12.2024 та 29.01.2025 суд відкладав підготовче засідання відповідно на 29.01.2025 та 12.02.2025 у зв'язку з неявкою позивача.
12.02.2025 від позивача до суду надійшла письмова заява, в якій останній просив розглянути справу без його участі, позовні вимоги підтримав в повному обсязі.
Ухвалою суду від 12.02.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 10.03.2025.
10.03.2025 та 11.04.2025 судом відкладався розгляд справи відповідно на 11.04.2025 та 20.05.2025 за відповідними клопотаннями позивача.
Позивач явку повноважного представника у судове засідання, зокрема і в судове засідання не забезпечив, про час та місце розгляду справи щоразу повідомлявся належним чином, зокрема і шляхом розміщення оголошень на офіційному веб-сайті судової влади України у порядку встановленому ч.4 ст.122 ГПК України, причини неявки суду не повідомив.
Представник позивача у судових засіданнях заперечував проти задоволення позову з підстав наведених у відзиві.
Господарським судом також враховано, що явка представників сторін не визнавалась судом обов'язковою.
Відповідно до п.2 ч.3 ст.202 ГПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомленні про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника у разі, зокрема повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.
Враховуючи викладене суд дійшов висновку про достатність у матеріалах справи документальних доказів для вирішення спору по суті за відсутності представника позивача.
У судовому засіданні 20.05.2025 суд перейшов до стадії ухвалення судового рішення.
У судовому засіданні 20.05.2025 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши усі подані у справу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд встановив наступне.
18.02.2010 між відповідачем, як орендодавцем, та позивачем, як орендарем, було укладено договір оренди землі, котрий зареєстровано у Миколаївській міській раді 10.03.2010 за №7490 (далі - Договір оренди землі), за умовами якого, в редакції додаткової угоди №16/У-19 від 26.07.2019, орендодавець на підставі рішення Миколаївської міської ради від 12.11.2009 №40/27 передав, а орендар прийняв в оренду земельну ділянку з кадастровим номером 481036900:01:050:0022, площею 36 кв.м, для розміщення та подальшого обслуговування тимчасово розміщеного зупинкового комплексу з вбудованим торговим кіоском по просп.Богоявленському ріг вул.Південної (Інгульський район), без права оформлення свідоцтва про право власності на нерухоме майно (п.п.1.1, 2.1 Договору).
Відповідно до п.3.1 Договору оренди землі, в редакції додаткової угоди №16/У-19 від 26.07.2019, договір поновлено на 3 (три) роки до 15.09.2021. Після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку дії договору звернутись письмово до орендодавця з проханням щодо продовження строку дії договору. Підставою для поновлення договору оренди буде відповідне рішення міської ради.
05.07.2021 позивач звернувся до відповідача з заявою (вхід.реєстр.№23020-000489721-007-03) про поновлення Договору оренди землі.
21.02.2022 позивач отримав лист-відповідь Управління земельних ресурсів Миколаївської міської ради за вих.№11.02-19-150, в якому управління повідомило, що питання оформлення ФОП Шевченко О.О. правових документів на земельну ділянку для обслуговування зупиночного комплексу по просп.Богоявленському ріг вул.Південної (Інгульський район) знаходиться на розгляді у виконавчих органах Миколаївської міської ради.
Позивач вказує, що після 21.02.2022 він не отримував жодних документів щодо поновлення Договору оренди землі.
Позивач стверджує, що він виконав свої зобов'язання щодо належного користування земельною ділянкою, своєчасно направив відповідачу заяву про свій намір продовження Договору оренди землі, а відповідач не надав у встановлений законодавством строк відповіді та не узгодив пропозицію позивача щодо продовження дії договору оренди, то продовження строку договору оренди на три роки може бути встановлено рішенням суду.
Відповідач заперечує проти задоволення вимог позивача посилаючись на те, що позивач втратив переважне право на укладення договору оренди землі на новий строк внаслідок невиконання вимог ст.33 Закону України «Про оренду землі», зокрема, у зв'язку із тим, що до заяви від 05.07.2021 про поновлення договору оренди спірної земельної ділянки не було додано проєкт додаткової угоди про поновлення договору оренди землі, а також у зв'язку з пропущенням строку на звернення із заявою про продовження (поновлення) договору оренди спірної земельної ділянки - за три місяця до спливу строку договору оренди землі (до 15.06.2021).
Позивач вважає, що відповідач порушує його право, як орендаря, на отримання підписаної Миколаївською міською радою додаткової угоди про поновлення Договору оренди землі на той самий строк і на тих самих умовах.
У зв'язку з цим позивач звернувся до суду із відповідним позовом за захистом свого порушеного права.
На підставі повно і всебічно з'ясованих обставин справи, на які сторони посилались як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам сторін, суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Частиною 4 ст.124 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, які перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.
Згідно із ч.1 ст.626 Цивільного Кодексу України (далі - ЦК України) договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.
Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч.1 ст.627 ЦК України).
Причиною виникнення спору між сторонами у справі стало питання наявності чи відсутності підстав для поновлення договору оренди землі.
Відповідно до вимог ч.2 ст.792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом, зокрема Земельним кодексом України та Законом України “Про оренду землі».
05.12.2019 Верховною Радою України прийнято Закон України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», який набрав чинності 16 січня 2020 року.
Таким Законом суттєво змінено підхід до продовження орендних відносин. Він чітко розмежував зміст понять “поновлення договору оренди землі» та “переважне право орендаря на укладення договору оренди на новий строк», доповнивши Земельний кодекс України статтею 126-1 “Поновлення договору оренди землі, договору про встановлення земельного сервітуту, договорів про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб або для забудови», Закон України “Про оренду землі» - статтею 32-2 “Поновлення договорів оренди землі», яка відсилає до статті 126-1 Земельного кодексу України, та виклавши статтю 33 Закону України “Про оренду землі» у новій редакції з назвою “Переважне право орендаря на укладення договору оренди землі на новий строк» (тобто приписи цієї статті незастосовні до поновлення договорів оренди землі). У частині зазначених змін і доповнень Закон України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству» набрав чинності 16 липня 2020 року.
Проте, суд зазначає, що вказаним Законом у Законі України “Про оренду землі» розділ IX “Перехідні положення» доповнено абзацом четвертим такого місту: “Правила, визначені статтею 126-1 Земельного кодексу України щодо поновлення договорів оренди землі, поширюються на договори оренди землі, укладені або змінені після набрання чинності Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», а поновлення договорів оренди землі, укладених до набрання чинності зазначеним Законом, здійснюється на умовах, визначених такими договорами, за правилами, чинними на момент їх укладення».
Враховуючи, що спірний Договір оренди землі було укладено між сторонами у 2010 році та додаткова угода до Договору оренди землі у 2019 році, тобто до набрання чинності Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», а тому суд вважає, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи статті 33 Закону України “Про оренду землі» до зміни її редакції згідно із Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству».
Правові підстави поновлення договору оренди землі визначались статтею 33 Закону України “Про оренду землі» до зміни її редакції згідно із Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», яка фактично об'єднувала два випадки пролонгації договору оренди землі.
Так, відповідно до ч.ч.1-5 ст.33 цього Закону по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов'язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі) (частина 1).
Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов'язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі. У разі смерті орендодавця до спливу строку дії договору оренди землі орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов'язаний повідомити про це спадкоємця земельної ділянки протягом місяця з дня, коли йому стало відомо про перехід права власності на земельну ділянку (частина 2).
До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди (частина 3).
При поновленні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється (частина 4).
Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення (частина 5).
Частинами 8 та 9 ст.33 Закону України “Про оренду землі» було передбачено, що додаткова угода до договору оренди землі про його поновлення має бути укладена сторонами у місячний строк в обов'язковому порядку. Відмова, а також наявне зволікання в укладенні додаткової угоди можуть бути оскаржені в суді.
Тобто реалізація переважного права на поновлення договору оренди, яка передбачена ч.1 ст.33 Закону України “Про оренду землі», була можлива лише за умови дотримання встановленої цією нормою процедури і строків.
Отже, для застосування ч.1 ст.33 Закону України “Про оренду землі» та визнання за орендарем переважного права на поновлення договору оренди згідно ч.ч.2-5 цього закону необхідно встановити такі юридичні факти: 1) орендар належно виконує свої обов'язки за договором; 2) орендар до закінчення строку дії договору повідомив орендодавця в установлені строки про свій намір скористатися переважним правом укладення договору на новий строк; 3) до листа-повідомлення орендар додав проект додаткової угоди; 4) орендодавець протягом місяця не повідомив орендаря про наявність заперечень та своє рішення.
Частиною 6 ст.33 Закону України “Про оренду землі» в редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, передбачено іншу підставу поновлення договору оренди землі: у разі, якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі, такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.
Таким чином, для поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених ч.6 ст.33 Закону України “Про оренду землі», необхідна наявність таких юридичних фактів: 1) орендар належно виконує свої обов'язки за договором оренди; 2) до закінчення строку дії договору він повідомив орендодавця в установлені строки про свій намір скористатися переважним правом на укладення договору на новий строк; 3) до листа-повідомлення орендар додав проект додаткової угоди, продовжує користуватись виділеною земельною ділянкою; 4) орендодавець письмово не повідомив орендаря про відмову в поновленні договору оренди.
Аналогічна правова позиція висловлена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 у справі №594/376/17-ц, від 22.09.2020 у справах №313/350/16-ц і №159/5756/18.
На вказану правову позицію Велика Палата Верховного Суду наголошує і в постанові від 31.08.2021 у справі №903/1030/19.
До того ж, суд приймає до уваги, що у постанові від 31.08.2021 у справі №903/1030/19 Велика Палата Верховного Суду також дійшла й наступних висновків.
Стаття 33 Закону України №161-XIV “Про оренду землі» до зміни її редакції згідно із Законом №340-IX мала назву “Поновлення договору оренди землі», тобто була цілком присвячена процедурам такого поновлення. Проте вони за змістом приписів указаної статті відрізнялися від тих, які пропонують застосувати позивач і Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду. Так, згідно з частиною першою цієї статті по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов'язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі). Таке формулювання зазначеного припису у сукупності з назвою статті 33 Закону №161-XIV й іншими її приписами не підтверджує доводи позивача та висновок Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду про те, що лише частина шоста цієї статті визначала правила поновлення договору оренди землі, які виключали необхідність вчинення активних дій орендарем. Конструкція статті 33 Закону №161-XIV до зміни її редакції згідно із Законом №340-IX передбачала можливість поновлення договору оренди землі у порядку реалізації переважного права на укладення цього договору на новий строк.
Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов'язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі (речення перше частини другої статті 33 Закону №161-XIV). До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди (частина третя статті 33 цього Закону).
Отже, стаття 33 Закону №161-XIV прямо передбачала подання орендарем у строки, визначені у частині другій цієї статті, повідомлення саме про поновлення договору оренди землі та проекту додаткової угоди про таке поновлення. Шляхом надсилання орендодавцю відповідного письмового повідомлення орендар мав завчасно продемонструвати наявність у нього наміру продовжити користування земельною ділянкою. А орендодавець, будучи обізнаним із таким наміром, отримував можливість спланувати подальші дії у зв'язку зі спливом строку договору оренди землі, зважити доцільність пошуку інших потенційних орендарів, а за їх наявності - зіставити пропоновані ними умови оренди з умовами, викладеними у проекті додаткової угоди, яку надав орендар.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 31.08.2021 у справі №903/1030/19 зауважила, що незалежно від того, чи бажають сторони змінити умови оренди на майбутнє, покладення на орендаря обов'язку з надсилання листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі з проектом відповідної додаткової угоди до спливу строку цього договору є вигідним для обох сторін і не є надмірно обтяжливим для будь-кого із них. Якщо орендар розраховував на відсутність потенційних орендарів (про яких орендодавець не зобов'язаний повідомляти) та завчасно не надіслав орендодавцеві лист-повідомлення про поновлення договору оренди землі, а просто продовжив користуватися земельною ділянкою після спливу строку цього договору, він втрачав право оренди та ризикував отримати відмову орендодавця в укладенні нового договору оренди землі.
Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення (частина п'ята статті 33 Закону №161-XIV).
У разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. У цьому випадку укладання додаткової угоди про поновлення договору оренди землі здійснюється із уповноваженим керівником органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування без прийняття рішення органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної або комунальної власності) (частина шоста статті 33 Закону №161-XIV).
Частини п'ята та шоста статті 33 Закону №161-XIV встановлюють загальне та спеціальне правила продовження орендних правовідносин:
За загальним правилом, викладеним у частині п'ятій статті 33 Закону №161-XIV, орендодавець у місячний строк із дня отримання листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі з проектом відповідної додаткової угоди їх розглядає, за потреби узгоджує з орендарем істотні умови договору, може повідомити орендаря про наявність обґрунтованих заперечень проти поновлення договору оренди землі, а за відсутності таких заперечень - вирішує поновити договір оренди землі (таке рішення потрібне лише щодо земель державної та комунальної власності) й укладає з орендарем відповідну додаткову угоду.
Спеціальне правило, викладене у частині шостій Закону №161-XIV, розраховане на випадки, коли орендодавець, який отримав від орендаря, наприклад, в останній день строку договору оренди землі лист-повідомлення про поновлення цього договору з проектом відповідної додаткової угоди, протягом одного місяця після закінчення строку договору оренди землі не надіслав орендареві заперечень щодо такого поновлення, а орендар продовжив добросовісно користуватися земельною ділянкою. У такому разі орендодавець позбавлений можливості узгоджувати з орендарем нові істотні умови договору оренди землі, що вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були, без прийняття орендодавцем земель державної та комунальної власності окремого рішення про таке поновлення.
Порушення орендодавцем місячного терміну для направлення орендареві листа-повідомлення про заперечення у поновленні договору оренди землі (за наявності таких заперечень) у відповідь на вчасно відправлений орендарем лист-повідомлення про поновлення цього договору з проектом відповідної додаткової угоди дає орендареві, який добросовісно продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди, підстави розраховувати на поновлення такого договору в силу частини шостої статті 33 Закону №161-XIV. Інакше кажучи, у такому разі відсутність листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі можна кваліфікувати як його мовчазну згоду на поновлення цього договору на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені у ньому раніше. Але таке поновлення обов'язково оформляється шляхом підписання сторонами додаткової угоди, а у разі якщо орендодавець цього не робить, - у судовому порядку за вимогою про визнання укладеною додаткової угоди та з фіксацією її повного тексту у резолютивній частині рішення суду (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справах №313/350/16-ц і №159/5756/18).
При поновленні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється (частина четверта статті 33 вказаного Закону).
Додаткова угода до договору оренди землі про його поновлення має бути укладена сторонами у місячний строк в обов'язковому порядку (частина восьма статті 33 Закону №161-XIV). Відмова, а також наявне зволікання в укладенні додаткової угоди до договору оренди землі може бути оскаржено в суді (частина одинадцята статті 33 Закону №161-XIV).
Без укладення додаткової угоди до договору оренди землі завершення процедури поновлення такого договору було неможливим. Така угода має ознаки не тільки зобов'язального, але й речового договору, оскільки засвідчує волю сторін на передання земельної ділянки у тимчасове володіння орендареві на новий строк. Тому зазначена додаткова угода згідно з пунктом 1 частини першої статті 27 Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» є підставою для державної реєстрації права оренди на новий строк. Саме з цією реєстрацією закон пов'язує виникнення права оренди (стаття 125 ЗК України). Тому не можна вважати, що поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених частиною шостою статті 33 Закону №161-XIV, є “автоматичною» пролонгацією орендних правовідносин.
Як неодноразово зазначала Велика Палата Верховного Суду, для поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених частиною шостою статті 33 Закону №161-XIV, необхідна наявність таких юридичних фактів: орендар належно виконує свої обов'язки за цим договором; він повідомив орендодавця в установлені законом строки про намір поновити договірні відносини на новий строк; до листа-повідомлення додав проєкт додаткової угоди про поновлення договору оренди землі; продовжує користуватись виділеною земельною ділянкою; орендодавець упродовж місяця після закінчення строку договору оренди землі письмово не повідомив орендаря про заперечення у поновленні цього договору (постанови від 10.04.2018 у справі №594/376/17-ц, від 22.09.2020 у справах №313/350/16-ц та №159/5756/18).
Єдиний механізм оформлення продовження орендних відносин, а саме шляхом укладення згаданої у частинах третій, п'ятій - восьмій, одинадцятій статті 33 Закону №161-XIV додаткової угоди підтверджує змістовну єдність усіх приписів цієї статті. Тому помилковим є висновок суду першої інстанції, з якими погодився апеляційний суд, про те, що передбачені у частинах першій - п'ятій і шостій статті 33 Закону №161-XIV підстави для поновлення договору оренди землі не пов'язані між собою.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 31.08.2021 у справі №903/1030/19 взяла до уваги, що Закон №340-ІХ суттєво змінив підхід до продовження орендних відносин. Він чітко розмежував зміст понять “поновлення договору оренди землі» та “переважне право орендаря на укладення договору оренди на новий строк», доповнивши ЗК України статтею 126-1 “Поновлення договору оренди землі, договору про встановлення земельного сервітуту, договорів про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб або для забудови», Закон №161-XIV - статтею 32-2 “Поновлення договорів оренди землі», яка відсилає до статті 126-1 ЗК України, та виклавши статтю 33 Закон №161-XIV у новій редакції з назвою “Переважне право орендаря на укладення договору оренди землі на новий строк» (тобто приписи цієї статті незастосовні до поновлення договорів оренди землі). У частині зазначених змін і доповнень Закон №340-ІХ набрав чинності 16 липня 2020 року.
За змістом приписів статті 126-1 ЗК України можливість поновлення договору оренди землі має бути чітко передбачена у цьому договорі та підпорядкована низці умов. Таке поновлення не можна передбачати у договорах оренди земельних ділянок державної та комунальної власності, крім випадків, якщо на таких ділянках розташовані будівлі або споруди, які перебувають у власності користувача або набувача права користування відповідною ділянкою (ч.1 вказаної статті). За наявності у договорі оренди землі умови щодо його поновлення після закінчення строку, на який його уклали сторони, цей договір поновлюється на такий самий строк і на таких самих умовах без вчинення сторонами письмового правочину про його поновлення. Останнє можливе у разі відсутності заяви однієї зі сторін про виключення з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про поновлення договору. Таку заяву сторона договору може подати до вказаного реєстру не пізніш як за місяць до дати закінчення договору оренди землі (див. частини другу та третю статті 126-1 ЗК України).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 31.08.2021 у справі №903/1030/19 зазначила, що наведені законодавчі зміни спрямовані на впорядкування інститутів поновлення договорів оренди землі та переважного права орендаря на укладення цього договору на новий строк задля удосконалення регулювання відносин орендаря й орендодавця земельної ділянки. Проте такі зміни не спростовують наведених вище висновків Великої Палати Верховного Суду щодо застосування приписів статті 33 Закону №161-XIV до зміни її редакції згідно із Законом №340-IX.
Позивач стверджує, що має право на поновлення договору оренди землі на тих самих умовах і на той самий строк на підставі частини 6 статті 33 Закону України “Про оренду землі».
Під час розгляду даної справи судом встановлено, що відповідно до п.3.1 Договору оренди землі, в редакції додаткової угоди №16/У-19 від 26.07.2019, договір поновлено на 3 (три) роки до 15.09.2021. Після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку дії договору звернутись письмово до орендодавця з проханням щодо продовження строку дії договору. Підставою для поновлення договору оренди буде відповідне рішення міської ради.
Тобто, маючи намір на поновлення Договору оренди землі позивач, відповідно до п.3.1 такого договору, повинен був звернутися до відповідача з відповідним листом-повідомленням до 15.06.2021 (за три місяці до спливу строку такого договору).
Судом встановлено, що позивач звернувся до відповідача з заявою (вхід.реєстр.№23020-000489721-007-03 від 05.07.2021) про поновлення Договору оренди землі лише 05.07.2021.
До того ж, з опису документів, що надано до ЦНАП суб'єктом господарювання, громадянином для виконання адміністративної послуги (вхід.реєстр.№23020-000489721-007-03 від 05.07.2021) вбачається, що позивачем до заяви (вхід.реєстр.№23020-000489721-007-03 від 05.07.2021) не було додано проекту додаткової угоди про поновлення терміну дії Договору оренди землі.
За такого, суд вбачає, що позивач, як орендар, звернувся до відповідача, як орендодавця, з заявою про намір поновити договір оренди землі з пропуском строку встановленого п.3.1 Договору оренди землі (за три місяці до закінчення строку дії договору) та до того ж до такої заяви не додав додано проекту додаткової угоди.
Відповідно до ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно зі ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Згідно зі ст.78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Частинами 1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Таким чином, виходячи з предмету та підстав даного позову, необхідним є встановлення і доведення обставин, які передусім, свідчать про звернення позивача до відповідача у встановлений договором строк до закінчення строку договору оренди землі з листом про намір поновити цей договір на той самий строк і на тих самих умовах. Більш того, доведення таких обставин належними і допустимими доказами покладається саме на позивача у справі.
У матеріалах справи відсутні докази звернення позивача до відповідача за три місяці до закінчення строку Договору оренди землі з заявою про намір поновити цей договір на той самий строк і на тих самих умовах разом з проектом відповідної додаткової угоди.
За такого, суд вважає, що позивачем не доведено у встановленому законом порядку дотримання процедури реалізації свого переважного права на поновлення договору оренди землі на тих самих умовах і на той самий строк.
Решта доводів позивача є необґрунтованими з огляду на законодавство та усталену судову практику, тому відхиляються судом.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що у задоволенні позовних вимог слід відмовити.
У відповідності до приписів ст.129 ГПК України, у разі відмови в позові судові витрати підлягають покладенню на позивача.
Керуючись ст.ст.73, 74, 76-79, 91, 129, 210, 220, 232, 233, 238, 240, 241 ГПК України, суд,-
1. В задоволенні позову відмовити.
Рішення суду, у відповідності до ст.241 ГПК України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Згідно ч.1 ст.254 ГПК України, учасники справи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.256 ГПК України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Згідно ст.257 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Повний текст рішення складено та підписано суддею 02.06.2025.
Суддя М.В.Мавродієва