вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"01" квітня 2025 р. Справа № 911/1651/24
Господарський суд Київської області у складі судді Яреми В.А., за участю секретаря судового засідання Рженецької М.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Сузір'я Агро»
до Товариства з обмеженою відповідальністю “Полісся 2010»
про стягнення 3 749 350,87 гривень
за участь представника позивача Мазуренко М.М. (довіреність б/н від 25.07.2024) та представника відповідача Гули М.С. (ордер серії ВІ №1280274 від 11.02.2025)
Через канцелярію господарського суду Київської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю “Сузір'я Агро» (далі - ТОВ “Сузір'я Агро»/позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю “Полісся 2010» (далі - ТОВ “Полісся 2010»/відповідач) про стягнення 3 234 658,93 гривень, з яких: 2 150 441,28 грн здійсненої передоплати за непоставлений товар, 175 805,92 грн пені, 157 660,00 грн 3% річних та 750 751,73 грн інфляційних втрат.
Господарський суд Київської області ухвалою від 03.07.2024 у справі №911/1651/24 прийняв позовну заяву ТОВ “Сузір'я Агро» до розгляду та призначив підготовче засідання на 29.07.2024, а також надав сторонам строк для подання додаткових пояснень, доказів, клопотань, у тому числі відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву - протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
Господарський суд Київської області ухвалою від 29.07.2024 відклав підготовче засідання на 09.09.2024.
09.09.2024 через канцелярію Господарського суду Київської області від ТОВ "Полісся 2010" надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач просив суд поновити строк для подання відзиву.
Господарський суд Київської області ухвалою від 09.09.2024 поновив ТОВ "Полісся 2010" строк для подання відзиву та прийняв до розгляду відзив на позовну заяву від 15.08.2024, а також відклав підготовче засідання на 07.10.2024.
13.09.2024 через канцелярію Господарського суду Київської області від ТОВ "Полісся 2010" надійшло клопотання, згідно якого відповідач просив призначити почеркознавчу експертизу стосовно питання справжності підпису директора означеного товариства від імені постачальник на договорі поставки №204/1021-П від 25.10.2021.
18.09.2024 через канцелярію Господарського суду Київської області від ТОВ “Сузір'я Агро» надійшла відповідь на відзив разом з доданими до такої відповіді документами на підтвердження викладених позивачем заперечень щодо позиції відповідача.
07.10.2024 на електронну пошту Господарського суду Київської області від ТОВ "Полісся 2010" надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
Господарський суд Київської області ухвалою від 07.10.2024, занесеною до протоколу судового засідання від 07.10.2024, у справі №911/1651/24 відклав підготовче засідання на 28.10.2024.
28.10.2024 через канцелярію Господарського суду Київської області від ТОВ “Сузір'я Агро» надійшли заперечення стосовно поданого відповідачем клопотання про призначення у цій справі судової експертизи.
У підготовчому засіданні 28.10.2024 суду надано для огляду оригінал договору поставки №204/1021-П від 25.10.2021 разом зі специфікацією до такого договору.
Господарський суд Київської області ухвалою від 28.10.2024, занесеною до протоколу судового засідання від 28.10.2024, у справі №911/1651/24 відмовив у задоволенні клопотання відповідача про призначення у цій справі судової експертизи, а також відклав підготовче засідання на 26.11.2024.
Висновок суду про відмову у задоволенні клопотання відповідача про призначення у цій справі експертизи ґрунтується на такому.
Згідно ч. 1 ст. 99 ГПК України суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі за сукупності таких умов:
1) для з'ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо;
2) жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності, або за клопотанням учасника справи, мотивованим неможливістю надати експертний висновок у строки, встановлені для подання доказів, з причин, визнаних судом поважними, зокрема через неможливість отримання необхідних для проведення експертизи матеріалів.
У відповідному клопотанні відповідач:
- зауважив про те, що для встановлення істини у справі та підтвердження справжності підпису необхідно провести почеркознавчу експертизу, оскільки предметом справи є вимоги про стягнення заборгованості за договором, який, за доводами позивача, підписано особисто директором відповідача, з чим власне не згодний останній;
- виклав зміст приписів статей 99, 100 ГПК України, статті 71 Закону України «Про судовому експертизу» та наголосив, що саме викладені у зазначених нормах умови є обов'язковими для призначення експертизи за заявою сторони у справі.
Однак в означеному клопотанні відповідач не обґрунтував наявність у сукупності передбачених ч. 1 ст. 99 ГПК України умов для призначення експертизи: власну неможливість самостійно надати експертний висновок із відповідного питання у строки, встановлені для подання доказів, як і не наведено ТОВ "Полісся 2010", яке значення для цієї справи за позовом про стягнення коштів на підставі дійсного договору мають обставини вчинення підпису особою на означеному договорі.
Констатація ж того, що предметом позову у цій справі є вимоги про стягнення коштів за договором, обставини підписання якого відповідачем заперечуються, жодним чином не розкриває змісту питання щодо зв'язку таких обставин із відповідним предметом позову та, власне, їх впливу і значення для вирішення спору у такій справі.
У розрізі вказаного суд звертає увагу на те, що передбачений ГПК України принцип диспозитивності покладає на суд обов'язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять учасники спірних правовідносин.
Водночас саме кожна із сторін сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, як і тягар доказування лежить на сторонах спору, відтак суд не наділений повноваженнями доповнювати/формулювати за учасника справи подані ним клопотання/заяви іншими міркуваннями стосовно значимих для справи обставин та обґрунтуванням, яких не виклала сама сторона.
У іншому випадку вказане б призводило до порушення таких принципів господарського процесу, як принципи змагальності та диспозитивності.
Саме ж по собі бажання відповідача досягнути відповідного процесуального результату у вигляді призначення експертизи та зупинення провадження у цій справі, як і виклад у згаданому клопотанні змісту норм процесуального та матеріального права не є визначеними ч. 1 ст. 99 ГПК України умовами для вчинення судом відповідних процесуальних дій.
Вказане і стало підставою для відмови судом у задоволенні відповідного клопотання відповідача у підготовчому засіданні 28.10.2024.
Стосовно ж поданої позивачем відповіді на відзив разом із відповідними документами, суд дійшов висновку про наявність підстав для їх прийняття, позаяк:
- частиною 4 статті 166 ГПК України передбачено, що відповідь на відзив подається в строк, встановлений судом. Суд має встановити такий строк подання відповіді на відзив, який дозволить позивачу підготувати свої міркування, аргументи та відповідні докази, іншим учасникам справи - отримати відповідь на відзив завчасно до початку розгляду справи по суті, а відповідачу - надати учасникам справи заперечення завчасно до початку розгляду справи по суті;
- згідно ч. 3 ст. 166 ГПК України до відповіді на відзив застосовуються правила, встановлені частинами третьою - шостою статті 165 цього Кодексу, зокрема частина 6 означеної статті передбачає подання доказів, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються зазначені у відповідній заяві по суті заперечення.
- з огляду на вказані приписи та статтю 118 ГПК України реалізація процесуальних прав та обов'язків учасників справи пов'язана зі встановленням процесуальних строків та їх перебігом;
- у цій справі судом окремо не встановлювались строки на подання відповіді на відзив, перебіг яких згідно ч. 4 ст. 166 ГПК України обмежено початком розгляду справи по суті.
Господарський суд Київської області ухвалою від 26.11.2024, занесеною до протоколу судового засідання від 26.11.2024, у справі №911/1651/24 відклав підготовче засідання на 23.12.2024.
Водночас 26.11.2024 через канцелярію Господарського суду Київської області надійшла зустрічна позовна заява ТОВ “Полісся 2010» до Товариства з обмеженою відповідальністю “Сузір'я Агро» про визнання недійсним договору поставки №204/1021-П від 25.10.2021.
Господарський суд Київської області ухвалою від 29.11.2024 у справі №911/1651/24:
- у задоволенні клопотання ТОВ “Полісся 2010» про визнання поважними причин пропуску строку на подання зустрічної позовної заяви про визнання договору поставки №204/1021-П від 25.10.2021 недійсним та поновлення такого строку відмовив;
- зустрічну позовну заяву ТОВ “Полісся 2010» до ТОВ “Сузір'я Агро» про визнання недійсним договору з доданими до неї документами повернуто.
23.12.2024 через канцелярію Господарського суду Київської області від ТОВ “Сузір'я Агро» надійшов відзив на зустрічну позовну заяву.
23.12.2024 через канцелярію Господарського суду Київської області надійшло клопотання від ТОВ «Полісся 2010» про відкладення розгляду справи.
Господарський суд Київської області ухвалою від 23.12.2024 у справі №911/1651/24 відкладено підготовче засідання на 21.01.2025.
21.01.2025 через канцелярію Господарського суду Київської області від ТОВ “Сузір'я Агро» надійшла заява про зміну предмету позову та зменшення позовних вимог, згідно прохальної частини якої позивач просив суд стягнути з відповідача:
- 2 150 441,28 грн попередньої оплати;
- 260 409,60 грн пені;
- 430 088,26 грн штрафу та загалом 2 840 939,14 грн, відтак позивач у порівнянні з первинно заявленою ціною позову - 3 234 658,93 грн, зауважив на наявності підстав для повернення 5 905,79 грн судового збору.
Господарський суд Київської області ухвалами від 21.01.2025 та 03.02.2025 у справі №911/1651/24 відклав підготовче засідання на 03.02.2025 та 11.02.2025 відповідно.
03.02.2025 через канцелярію Господарського суду Київської області від ТОВ "Полісся 2010" надійшов відзив на позовну заяву з урахуванням означеної вище заяви позивача про зміну предмету позову та зменшення позовних вимог.
Господарський суд Київської області ухвалою від 11.02.2025 у справі №911/1651/24 закрив підготовче провадження та призначив цю справу до розгляду по суті на 11.03.2025.
11.03.2025 через канцелярію Господарського суду Київської області від ТОВ "Полісся 2010" надійшло клопотання про зупинення провадження у цій справі до набрання законної сили рішенням суду у справі №906/299/25 за позовом ТОВ “Полісся 2010» до ТОВ “Сузір'я Агро» про визнання недійсним договору поставки №204/1021-П від 25.10.2021.
Приписами статті 207 ГПК України унормовано, що головуючий з'ясовує, чи мають учасники справи заяви чи клопотання, пов'язані з розглядом справи, які не були заявлені з поважних причин в підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом, та вирішує їх після заслуховування думки інших присутніх у судовому засіданні учасників справи.
Суд залишає без розгляду заяви та клопотання, які без поважних причин не були заявлені в підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом.
У судовому засіданні 11.03.2025 на виконання вимог вказаної вище статті судом з'ясовано у сторін наявність/відсутність у них пов'язаних з розглядом справи заяв та/або клопотань, які не були заявлені з поважних причин в підготовчому провадженні.
За результатами оголошених представницею відповідача клопотання про зупинення провадження у цій справі та причин пропуску строку на подання цього клопотання суд визнав відповідні причини поважними і, відповідно, розглянувши це клопотання відмовив у його задоволенні з огляду на таке.
Згідно п. 5 ч. 1 статті 227 ГПК України суд зобов'язаний зупинити провадження у справі у випадках об'єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об'єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.
З аналізу вказаної норми процесуального права слідує, що під неможливістю розгляду даної справи слід розуміти неможливість для даного господарського суду самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі, - у зв'язку з непідвідомчістю або непідсудністю іншої справи даному господарському суду, одночасністю розгляду двох пов'язаних між собою справ різними судами або з інших причин.
Отже, для вирішення питання про зупинення провадження у справі господарського суду слід у кожному конкретному випадку з'ясувати, як пов'язана справа, що розглядається господарським судом, зі справою, що розглядається іншим судом, та чим обумовлюється неможливість розгляду справи.
Однак відповідачем не обґрунтовано та не доведено наявності передбачених процесуальними нормами, у тому числі п. 5 ч. 1 ст. 227 ГПК України підстав для зупинення провадження у цій справі, зокрема відповідачем доказово не обґрунтовано обставин прийняття у справі №906/299/25 позовної заяви ТОВ “Полісся 2010» до ТОВ “Сузір'я Агро» про визнання недійсним договору поставки №204/1021-П від 25.10.2021, а тому і не доведено наявності на розгляді у суді іншої справи.
Оскільки зупинення провадження у справі можливе лише за наявності процесуально передбачених виключних підстав, наявності яких відповідачем не доведено, у засіданні 11.03.2025 суд дійшов висновку про відмову у задоволенні відповідного клопотання ТОВ “Полісся 2010».
У розрізі вказаного висновку у судовому засіданні 11.03.2025 суд наголосив представниці відповідача на тому, що зміна стороною власних представників у справі не є поважною причиною пропуску строків на заявлення про зупинення провадження у цій справі.
Судом також враховано, що зупинення провадження у справі із наведених відповідачем у клопотанні підстав може здійснюватись тільки на стадії підготовчого провадження та до початку розгляду справи по суті.
За наслідками зроблених висновків та з огляду на відсутність зроблених сторонами будь-яких інших заяв у розумінні статті 207 ГПК України, у судовому засіданні 11.03.2025 суд розпочав розгляд справи по суті.
Господарський суд Київської області ухвалою від 11.03.2025, занесеною до протоколу судового засідання від 11.03.2025, у справі №911/1651/24 оголосив перерву у судовому засіданні до 01.04.2025.
01.04.2025 через канцелярію Господарського суду Київської області від ТОВ "Полісся 2010" надійшло клопотання, яке мотивовано тим, що під час проведеного відповідачем у серпні-вересні 2024 року службового розслідування встановлено обставини неукладення з позивачем договору поставки №204/1021-П від 25.10.2021, не виявлено примірника такого договору та первинних документів щодо такого договору, зокрема виставленого рахунку-фактури, видаткових накладних та касового ордеру.
Зокрема відповідачем зауважено про складення за результатами такої перевірки акта, у якому вказано, що:
- при перевірці рахунків відповідачем виявлено надходження суми грошових коштів у розмірі 2 150 441,28 грн 27.10.2021 о 17:33:01 на рахунок UA153057490000002600631274401, що відкритий в АТ «БАНК КРЕДИТ ДНІПРО'ґ4
- при перевірці Єдиного реєстру податкових накладних виявлено, що 11.11.2021 о 19:18 зареєстровано податкову накладну №4 від 27.10.2021, що відбулось помилково/безпідставно, оскільки між сторонами відсутні договірні відносини, які були б викладені у договорі №204/1021-П від 25.10.2021 і такий договір з боку ТОВ «Полісся 2010» не укладався.
З огляду на такі обставини, за доводами відповідача, ним вирішено вжити заходи щодо складення розрахунку коригування до податкової накладної №4 від 27.10.2021.
Окрім того, як зауважив відповідач, ухвалою від 25.03.2025 відкрито провадження у справі №906/299/25 та призначено підготовче засідання на 22.04.2025.
Відповідач зауважив, що означені докази підтверджують наявність обґрунтованих сумнівів стосовно позиції позивача, тоді як договір про надання правничої допомоги між ТОВ «ПОЛІССЯ 2010» та адвокатом Гулою М.С. було укладено лише 11.02.2025 року, а тому фактично про відсутність перелічених документів у матеріалах справи №911/1651/24, а також про необхідність у їх долучені цій представниці стало відомо 11.03.2025
Покликаючись на вказане та те, що ухвалу про відкриття провадження у справі №906/299/25 винесено 25.03.2025, відповідач просить:
- визнати поважними причини пропуску строку на подання копій: наказу про призначення службового розслідування від 16.08.2024, копії акта службового розслідування від 18.09.2024 з додатками (акт від 26.08.2024, податкова накладна №4 від 27.10.2021 із квитанцією про реєстрацію, платіжна інструкція від 27.01.2021), копії наказу від 03.03.2025 про проведення розрахунку коригування податкової накладної на виконання акта від 18.09.2024, розрахунок коригування кількісних і вартісних показників 03.03.2025 №1 до податкової накладної від 27.10.2021 №4, а також копію ухвали про відкриття провадження у справі №906/299/25 від 25.03.2025, та поновити строки на подання вищевказаних доказів;
- долучити до матеріалів цієї справи означені докази;
- зупинити провадження у цій справі до набрання законної сили рішенням суду у справі №906/299/25 за позовом ТОВ “Полісся 2010» до ТОВ “Сузір'я Агро» про визнання недійсним договору поставки №204/1021-П від 25.10.2021.
Водночас 01.04.2025 через канцелярію Господарського суду Київської області від позивача надійшли:
- додаткові пояснення стосовно поданої ним раніше заяви про зміну предмету позову та зменшення позовних вимог, яку позивач просив вважати заявою про залишення позову без розгляду в частині вимог про стягнення 3% річних та інфляційних втрат;
- клопотання про визнання поважними причин пропуску строку для долучення доказів до матеріалів цієї справи доказів та відповідно їх прийняття до розгляду. Вказані документи складено позивачем у березні 2025 року з метою коригування податкової накладної за результатами проведеного відповідачем коригування власної податкової накладної.
Стосовно означених клопотань сторін у судовому засіданні 01.04.2025 суд дійшов таких висновків.
Частинами 2, 3, 8 статті 80 ГПК України передбачено, що позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.
Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.
Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
Приписами статей 118 ГПК України унормовано, що строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом.
Право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.
Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Так, під процесуальними строками розуміють встановлений законом та/або судом проміжок часу, протягом якого повинна або може бути вчинена певна процесуальна дія або розпочата чи завершена та або інша стадія судочинства, а з початком і закінченням перебігу процесуального строку пов'язане настання чітко встановлених юридичних наслідків.
Вказаними нормами процесуального права передбачено порядок та строки подання сторонами справи як заяв по суті, так і доказів на підтвердження власної позиції, недотримання яких тягне за собою відповідні наслідки для сторін під час розгляду судом справи по суті.
Водночас суд зауважує, що передбачені ч.ч. 4, 5, 8 ст. 80 ГПК України права, спрямовані на зібрання доказів, сторони можуть реалізувати тільки на стадії підготовчого провадження, що кореспондує приписам статей 177 та 194 ГПК України, яким унормовано, відповідно, що:
- завданнями підготовчого провадження є, зокрема, визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та зібрання відповідних доказів;
- завданням розгляду справи по суті є розгляд та вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, а також розподіл судових витрат.
Втім позивач та відповідач подали докази з порушенням встановлених законом строків - не разом з першими заявами по суті на стадії підготовчого провадження, тобто після закриття підготовчого засідання у цій справі та призначення її до розгляду по суті, що процесуальним законом не допускається, у тому числі навіть у разі зазначення стороною про об'єктивну неможливість подання доказів разом із заявою по суті.
У судовому засіданні 01.04.2025 представники сторін не заперечено вказані обставини порушення строків подання доказів, як і те, що будь-яких інших заяв у розумінні статті 207 ГПК України у судовому засіданні 11.03.2025 ними зроблено не було.
Попри вказане та неможливість подання доказів на стадії розгляду справи по суті, суд зауважує, що відповідач скерував до суду відзив на позов засобами поштового зв'язку 16.08.2024, тобто в день складення наказу про призначення службового розслідування від 16.08.2024, тоді як копії акта службового розслідування від 18.09.2024 з додатками (акт від 26.08.2024, податкова накладна №4 від 27.10.2021 із квитанцією про реєстрацію, платіжна інструкція від 27.01.2021) перебували у розпорядженні відповідача станом на час розгляду цієї справи у підготовчому засіданні.
Маючи у розпорядженні такі документи, відповідач не скористався правом на їх подання на стадії підготовчого провадження, тоді як складення відповідачем певних документів уже станом на час розгляду цієї справи по суті, як і зміна адвокатів на представництво інтересів товариства у суді, жодним чином не підтверджує об'єктивності та поважності причини пропуску строку та не нівелює порядку подання доказів до суду та відповідних строків, обмежених стадією підготовчого засідання.
Вказані обставини та процесуальна поведінка відповідача також не свідчать і про поважність причин пропуску позивачем строків на подання доказів і додаткових пояснень.
Ураховуючи вказане вище, суд дійшов висновку про залишення без розгляду у порядку ч. 2 ст. 207 ГПК України відповідно поданих сторонами 11.04.2025 клопотань з метою долучення доказів та зупинення провадження у справі, а також додаткових пояснень.
Висновуючи вказане вище, судом враховано, що:
- усі необхідні докази сторони мають збирати та готувати для подання до суду на етапі підготовки заяв по суті, тоді як сама по собі необхідність сторін віднайти нові докази носить суб'єктивний характер;
- підготовка та розробка стратегії захисту, у тому числі шляхом зібрання необхідних доказів перебуває виключно в межах контролю сторони;
- наявність у особи певних прав та можливостей їх захисту та, відповідно, процесуального права не звільняє заявника від обов'язку дотримання унормованих процесуальними приписами правил стосовно доказування.
Стосовно ж заяви позивача про зміну предмету позову та зменшення позовних вимог слід зазначити таке.
Частиною 1 статті 46 ГПК України передбачено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.
Крім прав та обов'язків, визначених у статті 42 цього Кодексу:
1) позивач вправі відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог), відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) - на будь-якій стадії судового процесу;
2) позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження;
За змістом вказаної заяви позивач зауважив, що з-поміж ч. 2 ст. 693 ЦК України, правовою підставою для повернення попередньо сплачених коштів за товар, який не було поставлено відповідачем, є стаття 1212 ЦК України з огляду на вчинення позивачем, шляхом подання цього позову, відмови від договору поставки №204/1021-П від 25.10.2021 та, відповідно, його припинення.
До того ж, окрім заявлених первинно 157 660,00 грн 3% річних та 750 751,73 грн інфляційних втрат, нарахованих на суму попередньої оплати, позивачем у вказаній вище заяві за порушення строків поставки товару:
- здійснено новий розрахунок пені, сума якої склала замість 175 805,92 грн склала 260 409,60 грн;
- обраховано та заявлено до стягнення 430 088,26 грн штрафу.
Тобто вказаною заявою позивачем фактично збільшено раніше заявлену суму пені та доповнено зміст позовних вимог додатковою правовою підставою повернення суми попередньої оплати і обрахованою сумою штрафу, попри те вказана заява не містить змісту волі позивача щодо зменшення раніше заявлених вимог.
Оскільки під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві, тоді як зменшення однієї з позовних вимог до нуля не є зменшенням такої вимоги, суд дійшов висновку про відсутність підстав для прийняття вказаної заяви як такої, що зменшує позовні вимоги.
У розрізі зроблених висновків суд звертає увагу на те, що кодексом передбачено право позивача як на зменшення позовних вимог, так і на відмову від частини позовних вимог, тоді як процесуальна поведінка сторони має бути однозначною та такою, яка б не змушувала тлумачити дії сторони з подвійним змістом, відтак за відсутності зроблених стороною у явно однозначно зрозумілій формі заяв про відмову від позову чи частини позовних вимог, або ж зменшення кількісних показників певних вимог, суд позбавлений можливості оцінити заяву позивача як таку, що відповідає одній із відповідних форм процесуального волевиявлення.
Суд також звертає увагу на те, що зазначення представником позивача у судовому засіданні 11.03.2025 про наявність у позивача наміру відмовитись від позовних вимог про стягнення 3% річних та інфляційних втрат не свідчить, власне, про реалізацію такого наміру у явно однозначно зрозумілій процесуальній формі.
Звідси суд висновує про розгляд позовних вимог у і цій справі у редакції первісно заявлених вимог позивача про стягнення з відповідача: 2 150 441,28 грн попередньої оплати, 157 660,00 грн 3% річних та 750 751,73 грн інфляційних втрат, а також у редакції означеної заяви про зміну предмету позову в частині обрахованої у збільшеній сумі пені - 260 409,60 грн, та заявленої додатково вимоги про стягнення 430 088,26 грн штрафу, відтак сума вказаних вимог загалом складає 3 749 350,87 грн.
У судовому засіданні 01.04.2025 після закінчення з'ясування обставин та перевірки їх доказами суд оголосив про перехід до судових дебатів, по завершенні яких перейшов до стадії ухвалення судового рішення та проголосив вступну і резолютивну частини рішення, яким
25.10.2021 між ТОВ “Сузір'я Агро» як покупцем та ТОВ “Полісся 2010» як постачальником укладено договір поставки (далі також - договір №204/1021-П), згідно пункту 3 якого постачальник зобов'язується в строки, визначені договором, поставити кукурудзу врожаю 2021 року, надалі за текстом - товар, а покупець зобов'язується отримати зазначений вище товар та оплатити продавцю встановлену ціну.
Згідно пунктів 6.1., 6.4., 7.2., 8, 10.1 та 14.1. договору №204/1021-П сторони погодили, відповідно, такі умови:
- ціна товару за цим договором погоджується сторонами у специфікації до договору, яка є його невід'ємною частиною;
- оплат товару здійснюється шляхом перерахування грошових коштів у безготівковій формі в національній валюті України - гривні, на банківський рахунок постачальника;
- датою поставки партії товару вважається дата, зазначена у видатковій накладній на товар;
- поставка покупцю товару здійснюється постачальником в строк з 01.11.2021 по 31.12.2021, поставка відбувається окремими партіями, згідно видаткових накладних;
- якщо інші умови не будуть визначені додатками (специфікаціями) до договору, оплата вартості товару здійснюється у гривнях шляхом перерахування грошових коштів на поточний банківський рахунок постачальника протягом 5-и днів з моменту підписання сторонами видаткової накладної. Покупець має право здійснювати авансовий платіж до поставки товару;
- договір набирає чинності з моменту його належного підписання сторонами та діє до 31.01.2022, але в будь-якому випадку - до повного виконання сторонами своїх обов'язків.
25.10.2021 сторонами підписано до договору №204/1021-П додаток - специфікацію №1, якою погоджено поставку товару кількістю 312 тон загальною вартістю 2 150 441,28 грн.
В матеріалах справи наявні копії зазначених договору №204/1021-П та специфікації до нього.
Судом оглянуто оригінали таких документів у судовому засіданні 28.10.2024 та встановлено відповідність цим оригіналам доданих до позову копій договору №204/1021-П та специфікації до нього, у тому числі і щодо наявності накладених на них підписів та печаток сторін.
Мотивуючи звернення до суду із позовом у цій справі, позивач зазначив, що згідно означеного договору №204/1021-П та специфікації до нього перерахував на банківський рахунок відповідача 100% попередньої оплати за товар - 2 150 441,28 грн, чим власне виконав власні договірні обов'язки.
На підтвердження таких обставин до позову додано платіжну інструкцію №808 від 27.10.2021 на суму 2 150 441,28 грн з призначенням платежу «За кукурудзу врожаю 2021 року згідно договору №204/1021-П від 25.10.2021».
До того ж, за доводами позивача, ТОВ “Полісся 2010» за фактом отриманої попередньої оплати в Єдиному реєстрі податкових накладних складено та зареєстровано податкову накладну №4 від 27.10.2021 на суму 2 150 441,28 грн, що також підтверджує обставини перерахування та, власне, отримання вказаної вище суми коштів у якості попередньої оплати за погоджений до поставки товар.
До позовної заяви додано копію означеної податкової накладної.
Однак, за доводами позивача, власний договірний обов'язок відповідач не виконав і погоджений договором і специфікацією товар не поставив, як і не повернув надалі суму здійсненої позивачем попередньої оплати.
Ураховуючи наведене та посилаючись, зокрема, ч. 2 ст. 693 ЦК України і викладену в постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №918/631/19 правову позицію, позивач просить стягнути з відповідача, зокрема, 2 150 441,28 грн здійсненої передоплати за непоставлений товар.
Згідно поданої під час розгляду цієї справи заяви позивач, з посиланням на ч. 1 ст. 1212 ЦК України, вказав, що кошти отримано відповідачем без достатньої правової підстави, оскільки шляхом подання цього позову позивач відмовився від договору поставки №204/1021-П від 25.10.2021, а тому, враховуючи непоставку відповідачем товару, такий правочин припинився.
Не погодившись із вказаними вище доводами позивача, відповідач зауважив на наявності у нього обґрунтованих сумнівів щодо викладених у позові обставин на доданих до нього рахунку на попередню оплату і зареєстрованих податкових накладних, оскільки директор ТОВ “Полісся 2010» Ковальчук Б.О. вказаний договір не підписував, як і не відомо відповідачу про отримання грошових коштів за таким договором та реєстрацію від імені директора податкових накладних.
З огляду зазначеного відповідач зауважив на необхідності у проведенні службового розслідування стосовно з'ясування вказаних обставин.
Поряд з тим, за доводами відповідача, договір не містить положення про попередню оплату, а ціна договору має визначатись безпосередньо кількістю поставленого товару, що має бути відображено у видаткових накладних.
Покликаючись на вказане, відповідач зазначив, що сплачена позивачем на рахунок відповідача сума коштів є незрозумілою, не логічною та не послідовною відносно наданого позивачем договору.
Також відповідач зауважив, що до позову не додано первинної бухгалтерської документації, акта звірки взаєморозрахунків, виписок з банківського рахунку позивача, які б підтверджували наявність будь-якої фінансової активності між сторонами.
Отже, на переконання відповідача, з наданих позивачем документів неможливо встановити як обґрунтованість розрахунку сум заборгованості, так і її строк, відтак згідно відзиву на позов ТОВ “Полісся 2010» просить залишити у повному обсязі без задоволення позовну заяву.
Не погодившись із такими доводами та аргументами відповідача, ТОВ “Сузір'я Агро» у відповіді на відзив звернуло увагу на те, що до позову додано оригінал платіжного доручення №808 від 27.10.2021, згідно якого позивач, у відповідності до п. 10.1 договору поставки №204/1021-П від 25.10.2021, з метою убезпечення себе від зриву міжнародного контракту щодо постачання кукурудзи урожаю 2021 року та доведення відповідачу серйозності своїх намірів, здійснив передоплату за товар на банківський рахунок ТОВ «Полісся 2010».
До того ж, за доводами позивача, відповідач лише зазначає про непідписання директором ТОВ "ПОЛІССЯ 2010" Ковальовим Б.О. договору, тим часом не заперечує проти підписання специфікації №1 від 25.10.2021 до такого договору, як і не заперечує наявності відбитків печатки ТОВ "ПОЛІССЯ 2010" на означених договорі та специфікації.
Стосовно ж податкової накладної №4 від 27.10.2021 на загальну суму 2 150 441, 28 грн, тобто на суму здійсненої позивачем передоплати на банківський рахунок відповідача, то позивач зазначив, що така накладна зареєстрована відповідно до квитанції, на яку накладено електронний цифровий підпис директора та печатку ТОВ "ПОЛІССЯ 2010" (код 37341509).
Копію вказаної квитанції додано до відповіді на відзив.
Стосовно решти аргументів відповідача про необхідність подання первинних бухгалтерських документів, позивач зазначив, що акти звірки не є первинним документом та його складання не є обов"язковим.
З огляду на вказане позивач просить відмовити відповідачу у задоволенні відзиву на позовну заяву.
Під час розгляду цієї справи у судових засіданнях, зокрема 11.03.2025 на запитання суду представники сторін зазначили таке.
Щодо моменту трансформації обов'язку відповідача з поставки товару у грошове зобов'язання - представник позивача зауважив, що таким моментом є подання позову у цій справі, оскільки з окремою письмовою претензією ТОВ “Сузір'я Агро» до ТОВ "ПОЛІССЯ 2010" не зверталось.
Своєю чергою представниця відповідача зазначила, що позивач обрав неналежний спосіб захисту, оскільки договір між сторонами не укладено.
З'ясувавши обставини справи та дослідивши подані докази, заслухавши заключне слово представників сторін, суд дійшов таких висновків.
Приписами ч. 1 ст. 173, ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України унормовано, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
У відповідності до ч. 1 ст. 655, ч. 1 ст. 662 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Частина 1 статті 530 ЦК України визначає, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
З огляду зазначеного вище суд дійшов висновку, що підписання відповідачем договору №204/1021-П та специфікації до нього без будь-яких заперечень щодо вказаних у них умов свідчить про погодження відповідача з таким правочином та, з урахуванням проведеної позивачем попередньої оплати товару вказаною у специфікації вартістю - 2 150 441,28 грн, породжує для відповідача обов'язок по поставці погодженого специфікацією товару - кількістю 312 тон загальною вартістю 2 150 441,28 грн, у погоджений пунктом 8 договору строк, останнім днем якого є 31.12.2021.
Відповідачем не заперечено і не спростовано того, що він не виконав власний договірний обов'язок за договором №204/1021-П та не поставив позивачу товар на суму 2 150 441,28 грн, ані у строк до 31.12.2021, ані станом на час розгляду цього спору.
До того ж відповідач під час розгляду цієї справи не заперечив та не спростував обставини отримання на власний рахунок 2 150 441,28 грн, сплачених позивачем згідно платіжної інструкції №808 від 27.10.2021, як і не надав відповідач жодних доказів на підтвердження повернення позивачу такої суми.
У розрізі зроблених висновків судом визнаються неспроможними доводи відповідача про те, що йому є не зрозумілою сума перерахованих позивачем коштів.
Такими ж процесуально неспроможними визнаються судом і посилання відповідача на відсутність у позові, окрім доданої до нього платіжної інструкції, інших первинно-облікових документів на підтвердження як перерахованої суми, так і наявності фінансових операцій між сторонами, оскільки позивачем дотримано врегульований нормами ГПК України порядок доказування, який ґрунтується на такому.
Приписами статей 73, 74, 76, 78, 86 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами, зокрема, письмовими, речовими і електронними доказами, висновками експертів.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.
Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
З огляду зазначених вище норм процесуального права суд вважає за необхідне вказати, що судове пізнання завжди опосередковане, оскільки спрямоване на вивчення події, що мала місце в минулому, тоді як:
- належність доказів - спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, які входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об'єктивної істини, тобто під належністю доказу розуміється наявність об'єктивного зв'язку між змістом доказів (відомості, що містяться в засобах доказування) і самими фактами, що є об'єктом судового пізнання;
- обов'язок доказування в силу вимог процесуального закону покладено безпосередньо на сторони, тоді як надання оцінки доказам є виключною компетенцією суду та здійснюється за унормованими процесуальними нормами правилами і принципами/стандартами.
Стандарт доказування "вірогідності доказів", який впроваджено у приписах статті 79 ГПК України замість принципу "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, що надає як позивач, так і відповідач, тобто з введенням в дію такого стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
З огляду на вказані норми та передбачені ними принципи доказування суд висновує, що надана позивачем платіжна інструкція №808 від 27.10.2021, у сукупності з наявними в матеріалах справи доказами реєстрації відповідачем податкової накладної, є належним та достовірним доказом перерахування відповідачу 2 150 441,28 грн за погоджений до поставки договором №204/1021-П та специфікацією до нього товар.
Судом враховано, що достовірність - властивість інформації бути правильно сприйнятою, ймовірність відсутності помилок, безсумнівна вірність наведених відомостей, які сприймає людина; відомості можуть бути достовірними або недостовірними для того, хто їх сприймає, а не взагалі.
Звідси, реалізуючи власну компетенцію щодо оцінки доказів у їх сукупності, у суду не виникло розумних сумнівів як щодо сплати позивачем на рахунок відповідача 2 150 441,28 грн попередньої оплати за погоджений до поставки договором №204/1021-П та специфікацією товар, так і щодо отримання відповідачем таких коштів.
Суд наголошує, що відповідач, заперечуючи певні обставини, з огляду на приписи ст. 79 ГПК України вправі надати більш вірогідні докази на спростування наданих позивачем доказів, попри те вказаним правом відповідач не скористався, зосередившись на власній, суб'єктивній оцінці наданих позивачем документів.
Відповідач не скористався власними процесуальними можливостями та не надав більш вірогідних доказів на спростування вказаних вище обставин отримання від позивача 2150441,28 грн за погоджений до поставки договором №204/1021-П та специфікацією до нього товар.
Самі ж лише посилання відповідача на те, що йому не зрозумілі певні обставини, не відповідають процесуальному порядку доказування обставин, що не може бути здійснено самим лише ствердженням про існування/відсутність тієї чи іншої обставини чи наявності у сторони сумнівів щодо вказаної обставини.
Згідно ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Приписами ч. ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України унормовано, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Частинами 1-3 та 6 статті 11 Цивільного кодексу України визначено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є інші юридичні факти.
Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.
У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов'язків може бути настання або ненастання певної події.
Так, умовою застосування частини другої статті 693 ЦК України є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю та у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: вимагати передання оплаченого товару від продавця або вимагати повернення суми попередньої оплати, і така можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця.
Волевиявлення ж стосовно обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, доведеної до продавця.
Звідси, оскільки законом не визначено форми пред'явлення такої вимоги покупця, останній може виразити свою волю та здійснити право вимоги будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред'явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову.
З матеріалів справи слідує та сторонами не заперечено, що позивач ані протягом 2021 року, ані після спливу строку на поставку товару за договором №204/1021-П - 31.12.2021, не звертався до відповідача з письмовими вимогами та/або претензіями стосовно обрання одного з варіантів поведінки відповідача у спірних відносинах - поставки попередньо оплаченого товару на суму 2 150 441,28 грн або повернення цієї суми коштів позивачу.
Тобто жодної чітко сформульованої вимоги про повернення попередньої оплати за договором №204/1021-П у сумі 2 150 441,28 грн позивачем не зроблено.
Попри вказане, як таку вимогу, суд оцінює подання позивачем позову у цій справі, що разом з обставинами непоставки відповідачем товару на суму 2 150 441,28 грн є достатньою умовою для застосування частини другої статті 693 ЦК України та трансформації обов'язку відповідача з поставки товару у обов'язок з повернення попередньо оплачених коштів.
Отже, суд доходить висновку, що неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором №204/1021-П щодо поставки попередньо оплаченого позивачем товару породжує для ТОВ "ПОЛІССЯ 2010" обов'язок по поверненню позивачу попередньо сплачених ним коштів у сумі 2 150 441,28 грн і вказаний грошовий обов'язок є таким, що настав, з моменту звернення позивача до суду з цим позовом.
Висновуючи вказане, зокрема щодо моменту трансформації зобов'язання відповідача з поставки товару у грошовий обов'язок з повернення попередньої оплати судом враховано, що диспозиція ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України визначає правило поведінки не для продавця, зокрема у вигляді обов'язку поставити товар або повернути попередню оплату, а саме для покупця - його право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Звідси, момент трансформації обов'язку продавця з поставки товару у грошовий обов'язок з повернення попередньої оплати обумовлений відмовою покупця від прийняття виконання зобов'язання з поставки товару, яка, як зазначено судом раніше, реалізується вчиненням конклюдентних дій щодо однієї з наданих ч. 2 ст. 693 ЦК України правомочностей.
Схожу позицію викладено у постанові Верховного Суду від 21.02.2024 у справі №910/1186/23.
Закінчення ж строку поставки товару, як і логічна ймовірність усвідомлення продавцем протиправного характеру його поведінки щодо поставки товару не змінюють структури вказаної регулятивної норми права, зокрема і її диспозиції щодо чітко визначеного правила поведінки та його адресата.
Крім того суд ураховує, що викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №918/631/19 висновки щодо виникнення у продавця обов'язку повернути суму попередньої оплати з наступного дня після спливу строку поставки відповідно до ч. 2 ст. 693 та ч. 1 ст. 530 ЦК України ґрунтувались на інших фактичних обставинах справи та стосувались питання застосування права за конкретних життєвих обставин, зокрема можливості віднесення зобов'язання із повернення попередньої оплати до грошового та нарахування на нього сум 3% річних та інфляційних втрат.
З огляду вказаного суд вважає за необхідне наголосити, що у цій справі питання віднесення зобов'язання із повернення попередньої оплати до грошового та, відповідно, можливості нарахування на нього сум 3% річних, інфляційних втрат не є спірним та у згаданій ситуації встановленню судом підлягає лише час, з якого та протягом якого сума попередньої оплати набула ознак грошового зобов'язання.
До того ж судом враховано, що згідно ч. 4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду, тоді як правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи.
Стосовно ж посилання позивача на приписи ч. 1 ст. 1212 ЦК України та аргументи про припинення договору з огляду на відмову від такого правочину шляхом подання до суду цього позову, суд визнає такі доводи нормативно неспроможними, позаяк:
- поняття відмови від виконання іншою стороною зобов'язання та припинення такого зобов'язання не є тотожним поняттю односторонньої відмови сторони від договору та, власне, припинення договору з таких підстав;
- у спірних правовідносинах кваліфікуючою та спеціальною нормою є саме ч. 2 ст. 693 ЦК України, тоді як приписи ч. 1 ст. 1212 ЦК України до вказаного правовідношення не застосовуються.
Зазначене ж судом не спростовує та не нівелює зробленого вище висновку про наявність підстав для повернення відповідачем суми попередньої оплати згідно з ч. 2 ст. 693 ЦК України.
Відповідно до ч. 7 ст. 193 ГК України, що кореспондує зі ст. ст. 525, 526 ЦК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Відмова ТОВ "ПОЛІССЯ 2010" від обов'язку повертати попередню оплату з огляду на наявність у товариства сумнівів та підозри щодо підписання директором відповідача договору №204/1021-П визнається судом неспроможною та такою, що не ґрунтується на відповідних нормах права і поданих з дотриманням процесу належних, допустимих та достовірних доказах.
Так, у розрізі вказаного та зауважень представниці відповідача про неукладеність, нікчемність договору №204/1021-П суд зауважує таке.
Цивільний кодекс України передбачає поділ недійсних правочинів на нікчемні та оспорювані, звідси за ступенем недійсності правочину правочини поділяються на абсолютно недійсні з моменту їх вчинення (нікчемні) та відносно недійсні (оспорювані), які можуть бути визнані недійсними, але за певних умов.
Оспорюваними є правочини, які Цивільний кодексу України не визнає в імперативній формі недійсними, а лише допускає можливість визнання їх недійсними в судовому порядку за вимогою однієї зі сторін або іншої заінтересованої особи.
Оспорювані правочини породжують передбачені ними правові наслідки до тих пір, доки вони не оскаржені, однак якщо вони заперечуються (оскаржуються) стороною чи заінтересованою особою, то суд за наявності відповідних підстав визнає їх недійсними з моменту їх вчинення.
Нікчемність же правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону.
На нікчемність правочину мають право посилатися і вимагати в судовому порядку застосування наслідків його недійсності будь-які заінтересовані особи.
З огляду на ч. 1 ст. 204 ЦК України, яка передбачає, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним, суд зазначає, що станом час розгляду вказаної справи та ухвалення цього рішення договір №204/1021-П недійсним у судовому порядку не визнано, як і не обґрунтовано та не доведено відповідачем обставин нікчемності відповідного правочину у передбаченому процесуальним законом порядку - із наданням та підтвердженням відповідними доказами означених обставин у відзиві на позов.
За таких обставин, оскільки відповідач порушив взяте на себе зобов'язання по поставці товару та станом на дату прийняття відповідного рішення суми попередньої оплати позивачу не повернув, суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача 2 150 441,28 грн передоплати за непоставлений товар підлягає задоволенню як така, що доведена позивачем належними та допустимими доказами і не спростована у встановленому порядку відповідачем.
У зв'язку з порушенням відповідачем грошового зобов'язання з повернення попередньої оплати позивач просить суд стягнути з ТОВ "ПОЛІССЯ 2010":
- 157 660,00 грн 3% річних, нарахованих з 03.01.2022 по 13.06.2024 на 2 150 441,28 грн боргу;
- 750 751,73 грн інфляційних втрат, нарахованих з січня 2022 року по травень 2024 року на 2 150 441,28 грн боргу.
Приписами ст. ст. 612, 625 ЦК України унормовано, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже, згідно наведених вище норм закону для застосування статті 625 ЦК України щодо сплати боржником інфляційних втрат та 3% річних необхідним є встановлення періоду прострочення, зокрема й моменту, з якого боржник вважається таким, що прострочив грошове зобов'язання.
З наведеного вище розрахунку слідує, що позивач здійснив відповідні нарахування з січня 2022 року, тобто з моменту закінчення визначеного договором строку на поставку товару - з 01.11.2021 по 31.12.2021.
Втім з огляду зроблених судом вище висновків стосовно моменту трансформації зобов'язання відповідача з поставки товару у грошовий обов'язок з повернення попередньої оплати та, власне, настання такої події зі зверненням позивача до суду з цим позовом, судом визнаються неспроможними та доказово непідтвердженими доводи позивача про те, що відповідач вважається таким, що прострочив саме грошове зобов'язання з повернення попередньої оплати ані після закінчення строку на поставку товару - 31.12.2021, ані у будь-який інший момент до подання позову у цій справі.
Посилання ж позивача на постанову Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №918/631/19, під час здійснення обрахунку 3% річних та інфляційних втрат, як і зазначена позивачем ч. 1 ст. 1212 ЦК України, жодним чином не спростовують зроблених вище судом висновків щодо моменту трансформації обов'язку відповідача з поставки товару у грошовий, а також щодо неможливості застосування та врахування у цій справі означених позиції суду касаційної інстанції та норми права.
З огляду на вказане, оскільки грошовий обов'язок відповідача з повернення попередньої оплати є таким, що настав з моменту звернення позивача до суду з позовом у цій справі (24.06.2024), суд дійшов висновку про безпідставність нарахування позивачем 3% річних та інфляційних втрат на суму попередньої оплати за періоди: з 03.01.2022 по 13.06.2024 та з січня 2022 року по травень 2024 року, тобто за час, коли відповідач не вважався таким, що прострочив відповідний грошовий обов'язок.
Отже, суд висновує про відмову у задоволенні вимог позивача про стягнення з відповідача 157 660,00 грн 3% річних та 750 751,73 грн інфляційних втрат з огляду на їхню необґрунтованість та безпідставність.
Крім того, ураховуючи порушення відповідачем покладеного на нього обов'язку з поставки товару, позивач просить суд стягнути:
- 260 409,60 грн пені, нарахованої з 01.01.2022 по 30.06.2022 на 2 150 441,28 грн боргу (вартість непоставленого товару) згідно п. 11.2. договору №204/1021-П;
- 430 088,26 грн штрафу, обрахованого у розмірі 20% від 2 150 441,28 грн боргу (вартість непоставленого товару) згідно п. 11.6. договору №204/1021-П.
Приписами ч. 2 ст. 193, ч. 1 ст. 199, ч. 1 ст. 230, ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу.
Штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Пунктами 11.2. та 11.6. договору №204/1021-П передбачено, що за порушення строку поставки товару, передбаченого пунктом 8 цього договору, постачальник сплачує покупцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості непоставленого товару, що діяла в період такого прострочення.
У разі якщо постачальник в односторонньому порядку відмовляється від поставки товару, він зобов'язується, зокрема, сплати штраф на користь покупця в розмірі 20% від вартості непоставленого товару.
Так, під час розгляду цієї справи відповідачем, у тому числі і в порядку ч. 2 ст. 74 ГПК України, не надано суду доказів поставки позивачу погодженого договором №204/1021-П та специфікацією товару на суму 2 150 441,28 грн, і відповідні обставини порушення відповідачем вказаного зобов'язання є встановленими у порядку згаданої статті та, водночас, визнані самим відповідачем.
Отже, вказані обставини порушення відповідачем договірного обов'язку з поставки товару на суму 2 150 441,28 грн свідчать про наявність підстав для відповідальності відповідача згідно пунктів 11.2. та 11.6. договору №204/1021-П.
Оскільки розмір пені, обрахований судом за відповідно правильно визначений позивачем період, є арифметично правильним, вимога позивача про стягнення з відповідача 260 409,60 грн пені є обґрунтованою та підлягає задоволенню.
Водночас, оскільки відповідач не поставив товар, тобто відмовився від такого обов'язку в односторонньому порядку, суд дійшов висновку про наявність підстав для нарахування відповідачу передбаченого п. 11.6. договору штрафу у розмірі 20% від вартості непоставленого товару - 2 150 441,28 грн, що складає: 20% Х 2 150 441,28 грн = 430 088,26 грн.
Оскільки заявлений до стягнення та обрахований судом вище розмір штрафу є арифметично правильним, суд дійшов висновку про обґрунтованість та задоволення вимоги позивача про стягнення з відповідача 430 088,26 грн штрафу.
Стосовно ж розподілу судових витрат позивача по сплаті судового збору, зокрема і щодо заявленого позивачем клопотання про повернення переплаченої суми судового збору, суд вважає за необхідне зазначити таке.
Відповідно до ч. 2 ст. 123, п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Поряд з тим згідно зі статтею 163, пунктом 2 ч. 1 ст. 164 ГПК України ціна позову визначається, зокрема, у позовах про стягнення грошових коштів - сумою, яка стягується.
Якщо визначена позивачем ціна позову вочевидь не відповідає дійсній вартості спірного майна або на момент пред'явлення позову встановити точну його ціну неможливо, розмір судового збору попередньо визначає суд з наступним стягненням недоплаченого або з поверненням переплаченого судового збору відповідно до ціни позову, встановленої судом при розгляді справи.
У разі збільшення розміру позовних вимог або зміни предмета позову несплачену суму судового збору належить сплатити до звернення в суд із відповідною заявою.
До позовної заяви додаються документи, які підтверджують, зокрема, сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Вказаним вище приписам кореспондує ч. 2 ст. 6 Закону України “Про судовий збір», яка також визначає, що:
- у разі якщо розмір позовних вимог збільшено або пред'явлено нові позовні вимоги, недоплачену суму судового збору необхідно сплатити до звернення до суду з відповідною заявою;
- у разі зменшення розміру позовних вимог питання щодо повернення суми судового збору вирішується відповідно до статті 7 цього Закону.
Статтею ж 7 Закону України “Про судовий збір» передбачено, що сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі, зокрема:
- зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом;
- залишення заяви або скарги без розгляду (крім випадків, якщо такі заяви або скарги залишені без розгляду у зв'язку з повторним неприбуттям або залишенням позивачем судового засідання без поважних причин та неподання заяви про розгляд справи за його відсутності, або неподання позивачем витребуваних судом матеріалів, або за його заявою (клопотанням);
- закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.
У випадках, установлених пунктом 1 частини першої цієї статті, судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми; в інших випадках, установлених частиною першою цієї статті, - повністю.
Як слідує з матеріалів даної справи, під час звернення позивача до суду із відповідним позовом та вимогами про стягнення загалом 3 234 658,93 гривень, у якості доказів сплати судового збору, до позовної заяви додано платіжну інструкцію №426 від 20.06.2024 на суму 48 519,88 грн, тобто 1,5% від 3 234 658,93 гривень.
Водночас під час розгляду цієї справи, за результатами поданої позивачем заяви про зміну предмету позову, суд дійшов висновку про розгляд позовних вимог загалом у сумі 3 749 350,87 грн:
- первісно заявлені вимоги позивача про стягнення з відповідача 2 150 441,28 грн попередньої оплати, 157 660,00 грн 3% річних та 750 751,73 грн інфляційних втрат;
- обрахована у більшому розмірі первісно заявлена вимога про стягнення пені - 260 409,60 грн, та заявлена додатково вимога про стягнення 430 088,26 грн штрафу.
За таких обставин суд висновує, що належний до сплати розмір судового збору складає 56 240,26 грн, тобто 1,5% від 3 749 350,87 грн, відтак доплаті підлягало 7 720,38 грн.
Попри вказане доказів здійснення доплати 7 720,38 грн судового збору за наслідками фактичного збільшення розміру позовних вимог суду не надано.
З огляду на викладене, ураховуючи часткове задоволення позовних вимог у розмірі 2 840 939,14 грн (2 150 441,28 боргу, 260 409,60 грн пені та 430 088,26 грн штрафу) із заявлених до стягнення 3 749 350,87 грн, суд дійшов висновку про:
- покладення на обох сторін сплаченого позивачем судового збору пропорційно задоволеним вимогам;
- стягнення з позивача в дохід бюджету 7 720,38 грн судового збору, який складає недоплачену суму збору та входить у суму коштів, яка відповідно до вказаного вище пропорційного розподілу покладається на позивача у зв'язку з відмовою в частині вимог про стягнення загалом 926 411,73 грн (157 660,00 грн 3% річних та 750 751,73 грн інфляційних втрат), сума судового збору за які складає 13 626,18 грн (1,5 % від 926 411,73 грн).
Тобто 7 720,38 грн є недоплаченими саме із 13 626,18 грн судового збору, який покладається на позивача в пропорційному співвідношенні до суми позовних вимог, у задоволенні яких відмовлено.
Звідси суд також висновує про відсутність підстав для задоволення клопотання позивача про повернення йому з бюджету 5 905,79 грн судового збору, позаяк передбачені статтею 7 Закону України «Про судовий збір» підстави для повернення такої суми відсутні.
Керуючись ст. 124 Конституції України, ст.ст. 233, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Полісся 2010» (08001, Київська обл., Бучанський р-н, селище міського типу Макарів(з), вул.Ярослава Мудрого, будинок 59-Б, ідентифікаційний код 37341509) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Сузір'я Агро» (13631, Житомирська обл., Бердичівський р-н, с. Ягнятин, вул. Перемоги, буд 1А, ідентифікаційний код 42173172):
- 2 150 441 (два мільйони сто п'ятдесят тисяч чотириста сорок одну) грн 28 коп. передоплати за непоставлений товар;
- 260 409 (двісті шістдесят тисяч чотириста дев'ять) грн 60 коп. пені;
- 430 088 (чотириста тридцять тисяч вісімдесят вісім) грн 26 коп. штрафу;
- 42 614 (сорок дві тисячі шістсот чотирнадцять) грн 09 коп. судового збору.
3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
4. Відмовити у задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю “Сузір'я Агро» про повернення судового збору.
5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Сузір'я Агро» (13631, Житомирська обл., Бердичівський р-н, с. Ягнятин, вул. Перемоги, буд 1А, ідентифікаційний код 42173172) в доход Державного бюджету України 7 720 (сім тисяч сімсот двадцять) грн 38 коп. судового збору.
6. Видати накази після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку статті 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржене у апеляційному порядку - до Північного апеляційного господарського суду в порядку та строки, визначені статтями 254, 256 Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено 02.06.2025.
Суддя В.А. Ярема