ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
15.05.2025Справа № 910/16018/24
За позовом ОСОБА_1
до Акціонерного товариства "Райффайзен Банк"
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю "Плюс Гурман"
про визнання недійсним договору
Суддя Смирнова Ю.М.
Секретар судового засідання Негеля Ю.М.
Представники учасників справи:
від позивача Василик А.В.
від відповідача Хільчук О.П.
від третьої особи не з'явилися
ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства "Райффайзен Банк" про визнання недійсним договору поруки №12/84-14/1362 від 07.02.2024, укладеного між ОСОБА_1 та Акціонерним товариством "Райффайзен Банк" в забезпечення виконання зобов'язань Товариства з обмеженою відповідальністю "Плюс Гурман" за генеральним договором на здійснення кредитних операції №01/190-3/032 (в рамках програми DCFTA Agreement Initiative East та рамках програми "Доступні кредити 5-7-9%") від 06.04.2021.
Як стверджує позивач у позовній заяві, йому не було відомо про наявність між Товариством з обмеженою відповідальністю "Плюс Гурман" та Акціонерним товариством "Райффайзен Банк" будь-яких кредитних договорів. Крім того позивач власноруч, за допомогою свого КЕП, не здійснював жодних підписань будь-яких договорів з відповідачем, а умови за яких відбулись дії з використанням електронного підпису позивача поза його волею йому не відомі, що відповідно, є підставою для визнання такого правочину недійсним в силу положень ст.ст.203, 215 Цивільного кодексу України.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.01.2025 відкрито провадження у справі №910/16018/24; справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання у справі призначено на 20.02.2025; залучено до участі у справі Товариство з обмеженою відповідальністю "Плюс Гурман" третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача; відкладено розгляд питання про залучення до участі у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача ОСОБА_2 до проведення підготовчого судового засідання у справі; встановлено строк для подання відзиву на позов - протягом 20 днів з дня вручення даної ухвали; встановлено строк для подання пояснень третьою особою щодо позову - протягом 20 днів з дня вручення даної ухвали.
30.01.2025 від відповідача надійшов відзив на позов, в якому відповідач проти позову заперечує.
Серед іншого, відповідач зауважив, що КЕП який було застосовано ОСОБА_1 , для підписання договору поруки неможливо використовувати у господарській діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю "Плюс Гурман", оскільки зазначений КЕП видано ОСОБА_1 , як фізичні особі, а не підписанту, фінансовому директору Товариства з обмеженою відповідальністю "Плюс Гурман", оскільки він не містить необхідного набору ідентифікаційних даних, які надають змогу ідентифікувати його, як представника юридичної особи, у даному випадку підписанта, фінансового директора Товариства з обмеженою відповідальністю "Плюс Гурман".
Крім того, на думку відповідача, твердження позивача про відсутність у нього вільного волевиявлення на укладення договору поруки у зв'язку із збройною агресією російської федерації та скрутним матеріальним становищем не співвідносяться з фактом набуття ним наприкінці 2023 року частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Плюс Гурман", вартістю 2026800,00 грн.
20.02.2025 від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій він проти тверджень відповідача, викладених у відзиві на позов, заперечив.
У підготовчому засіданні 20.02.2025 суд на підставі ч.1 ст.50 Господарського процесуального кодексу України відмовив у задоволенні клопотання позивача про залучення до участі у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача ОСОБА_2 , встановив строк на подання заперечень на відповідь на відзив до 07.03.2025 та оголосив перерву у підготовчому засіданні до 27.03.2025.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.02.2025 повідомлено третю особу про оголошення перерви у підготовчому засіданні до 27.03.2025.
05.03.2025 від відповідача надійшли заперечення по справі.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.03.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 15.05.2025.
Представник позивача у судовому засіданні 15.05.2025 заявлені позовні вимоги підтримав, просив суд позов задовольнити.
Представник відповідача в судовому засіданні 15.05.2025 проти заявлених позовних вимог заперечив з підстав, наведених у відзиві на позов та запереченнях по справі.
Третя особа у судові засідання представників не направила, про дату, час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином.
В судовому засіданні 15.05.2025 на підставі ст.240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, Господарський суд міста Києва
07.02.2024 між Акціонерним товариством "Райффайзен Банк" як кредитором та громадянином України ОСОБА_1 як поручителем було підписано договір поруки №12/84-14/1362 (договір), згідно п.1.1 якого поручитель зобов'язується відповідати перед кредитором солідарно з позичальником за виконання забезпечених зобов'язань, у тому числі тих, що виникнуть у майбутньому, які випливають з умов основного договору. Порукою за цим договором забезпечується виконання забезпечених зобов'язань у повному обсязі, включаючи, але не обмежуючись, сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків та сплату нарахованих відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України сум тощо.
Відповідно до розділу "Визначення термінів" позичальник - це особа, зобов'язання якої за основним договором забезпечуються порукою згідно цього договору: Товариство з обмеженою відповідальністю "Плюс Гурман"; основний договір - генеральний договір на здійснення кредитних операцій №01/190-3/032 від 06.04.2021 (в рамках програми DCFTA Agreement Initiative East та в рамках програми "Доступні кредити 5-7-9%") (надалі - генеральний договір), який укладений між позичальником і кредитором, разом з Умовами проведення кредитних операцій та договорами до генерального договору, якими ініціюється здійснення кредитних операцій у межах генерального договору, а також всіма змінами, додатками та додатковими угодами/договорами до них, що внесені та будуть внесені у майбутньому. Достатнім доказом того, що відповідний договір є невід'ємною частиною генерального договору та підпорядковується всім його положенням, а отже є основним договором для цілей цього договору, є відповідне посилання в договорі на генеральний договір. За відсутності такого посилання на генеральний договір зацікавлена сторона доводить належність договору до генерального договору в загальному порядку іншими доказами (сукупністю доказів); забезпечені зобов'язання - всі та окремі зобов'язання позичальника перед кредитором за кредитними операціями, що випливають з умов основного договору, у тому числі виникнуть у майбутньому, зокрема, щодо повернення суми кредиту, сплати процентів за користування кредитом, відшкодування сум, що сплачені кредитором внаслідок виконання платежу за гарантією, акредитивом, зобов'язаннями за авальованим/врахованим/придбаним векселем, а також зобов'язання позичальника щодо сплати вартості прав вимоги як поручителем або внаслідок зворотнього відступлення за операціями Факторингового фінансування, щодо сплати комісій, пені, штрафів та інших платежів, у т.ч. відшкодування витрат та збитків кредитора, пов'язаних з належним та неналежним виконанням позичальником умов основного договору.
Згідно п.1.2 договору поручитель відповідає перед кредитором за виконання забезпечених зобов'язань у тому ж обсязі, що і позичальник, в порядку та строки, визначені основним договором, у тому числі при виникненні підстав для дострокового повного/часткового виконання забезпечених зобов'язань.
Без додаткового отримання попередньої згоди поручителя ( у тому числі без додаткового повідомлення поручителя та без укладання додаткових угод до договору), підписанням цього договору поручитель надає свою згоду на поширення поруки на будь-які зміни до основного договору, внаслідок яких може бути збільшено розмір його відповідальності перед кредитором, в тому числі внаслідок: збільшення розміру будь-якого з забезпечених зобов'язань (наприклад, збільшення розміру кредиту, в т.ч. на суму нарахованих та несплачених процентів (капіталізація процентів), збільшення розміру процентів) або продовження строку виконання будь-якого з забезпечених зобов'язань; доповнення основного договору новими зобов'язаннями позичальника щодо сплати будь-яких платежів на користь кредитора; зміни будь-яким чином методу (способу) нарахування процентів за кредитними операціями; доповнення основного договору будь-якими зобов'язаннями позичальника, невиконання яких може призвести до направлення вимоги про дострокове погашення забезпечених зобов'язань (п.1.3 договору).
Згідно п.1.4 договору поручитель погоджується та зобов'язується солідарно відповідати за виконання забезпечених зобов'язань правонаступниками/спадкоємцями позичальника.
Пунктами 2.1, 2.2 цього договору передбачено, що у випадку повного або часткового невиконання (неналежного виконання) позичальником всіх або окремих забезпечених зобов'язань кредитор набуває права вимагати від поручителя виконання ним як солідарним боржником забезпечених зобов'язань та сплати заборгованості за забезпеченими зобов'язаннями, а поручитель - зобов'язаний виконати вимоги кредитора щодо виконання забезпечених зобов'язань та сплатити заборгованість за забезпеченими зобов'язаннями. Поручитель зобов'язується здійснити виконання забезпечених зобов'язань протягом 5 (п'яти) робочих днів з дати отримання відповідної вимоги від кредитора та в обсязі, зазначеному в такій вимозі (далі - вимога). Єдиною підставою для визначення кредитором у вимозі розміру забезпечених зобов'язань, що підлягають виконанню поручителем, є дані аналітичного обліку та рахунки, що ведуться установою кредитора для визначення грошових зобов'язань позичальника перед кредитором за основним договором. Вимога кредитора є єдиним та достатнім доказом настання підстав для виконання поручителем забезпечених зобов'язань в розмірі, визначеному кредитором у вимозі. Кредитор має право направляти вимоги поручителю будь-яку кількість разів до повного виконання забезпечених зобов'язань.
У п.п.3.1-3.2 даного договору поручитель засвідчує і гарантує, зокрема, що: поручитель має необхідний обсяг дієздатності та правоздатності для укладення та виконання цього договору, умови цього договору не суперечать жодним положенням договорів, укладених поручителем з іншими особами, або положенням інших правочинів, дія яких поширюється на поручителя; поручитель належним чином і в повному обсязі ознайомлений з положеннями основного договору та договорів, що забезпечують його виконання, цілком розуміє їх зміст і будь-яке посилання в тексті цього договору на основний договір чи окремі його положення є достатньою підставою вважати, що ці положення застосовуються рівною мірою до виконання прав і обов'язків сторін за цим договором; поручитель володіє всією необхідною інформацією про позичальника, його правовий статус та фінансовий стан, у т.ч. щодо його спроможності здійснювати виконання забезпечених зобов'язань, а також має всі можливості для самостійного, без участі кредитора, отримання інформації щодо стану виконання позичальником забезпечених зобов'язань; поручитель до укладення цього договору ознайомився та свідчить, що всі ризики, пов'язані з істотною зміною обставин, з яких поручитель виходив при укладанні цього договору, поручитель приймає на себе, і такі обставини не є підставою для зміни або розірвання поручителем цього договору. У разі зміни курсу гривні до іноземних валют, всі пов'язані із цим ризики несе поручитель. Поручитель усвідомлює, що зміна курсів гривні до іноземної валюти може привести до збитків та погіршення фінансового стану поручителя таабо позичальника, і як солідарний боржник приймає на себе ризики настання таких збитків та погіршення фінансового стану.
Згідно п.6.1 договору цей договір укладається сторонами в електронній формі та підписується шляхом створення/додавання до договору електронних підписів (далі - ЕП) сторін з використанням засобів криптографічного захисту інформації. Зі сторони кредитора договір підписується двома уповноваженими особами. Датою (моментом) укладення договору є дата (момент) його підписання кредитором шляхом додавання ЕП другої уповноваженої особи кредитора після підписання/додавання до договору ЕП поручителя. Кредитор забезпечує зберігання оригіналу електронного договору упродовж строків, визначених законодавством України, та надає примірник договору поручителю електронними каналами зв'язку.
Строк поруки, що встановлена договором, за кожним забезпеченим зобов'язанням становить 5 (п'ять) років від дня закінчення строку/настання терміну виконання відповідного забезпеченого зобов'язання. Порука для відповідного забезпеченого зобов'язання не припиняється після закінчення цього строку у разі, якщо кредитор у межах цього строку пред'явив вимогу до поручителя. Сторони погодили, що строк поруки для забезпечених зобов'язань, виконання яких здійснюється частинами, обчислюється окремо по кожній його частині починаючи від дня закінчення строку/настання терміну виконання відповідної частини такого забезпеченого зобов'язання (п.6.2 договору).
Зазначений договір було підписано представниками відповідача за допомогою КЕП та позивачем за допомогою удосконаленого ЕП, що підтверджується протоколом створення та перевірки кваліфікованого та удосконаленого електронного підпису від 07.02.2024.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначає, що 21.10.2023 він став учасником Товариства з обмеженою відповідальністю "Плюс Гурман", 23.10.2023 було прийнято новий статут зазначеного товариства, а 26.10.2023 ОСОБА_1 став підписантом Товариства з обмеженою відповідальністю "Плюс Гурман".
За твердженнями позивача, інформацію щодо наявності укладеного між відповідачем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Плюс Гурман" в особі директора ОСОБА_2 генерального договору на здійснення кредитних операції №01/190-3/032 (в рамках програми DCFTA Agreement Initiative East та рамках програми "Доступні кредити 5-7-9 %") позивачу відомо не було.
Про укладення зазначеного договору та договору поруки від 07.02.2024 №12/84-14/1362 між ОСОБА_1 та відповідачем позивачу стало відомо після ознайомлення з матеріалами справи №916/4254/24 за позовом Акціонерного товариства "Райффайзен Банк" про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором №010/190-3/033 від 06.04.2021 що становить 6893780,07 грн (з яких заборгованість за тілом - 6457142,00 грн, заборгованість за відсотками - 436638, 07 грн), кредитним договором №012/190-3/142 від 12.10.2021, що становить 5369837,70 грн (з яких заборгованість за тілом - 5040000,00 грн заборгованість за відсотками - 329837,70 грн), а також витрат зі сплати судового збору у розмірі 147163,42 грн, яка перебуває у провадженні Господарського суду Одеської області.
Як стверджує позивач, інший учасник цього товариства - ОСОБА_2 повідомила ОСОБА_1 , що йому необхідно отримати КЕП задля подальшого ведення господарської діяльності товариства, а після отримання ОСОБА_1 власного КЕП, ОСОБА_2 запропонувала зберігати всі КЕП на флеш носії для зручності в роботі, а в подальшому, ввівши ОСОБА_1 в оману, дізналася пароль від КЕП позивача, вчинила шахрайські дії по відношенню до нього, і стосовно використання КЕП без відома позивача ОСОБА_2 повідомила, що ОСОБА_1 як учасник Товариства з обмеженою відповідальністю "Плюс Гурман" нестиме відповідальність за фінансові зобов'язання цього товариства.
Позивач зазначає, що укладення спірного договору поруки не відповідає його внутрішній волі, що відповідно, є підставою для визнання такого правочину недійсним в силу положень ст.ст.203, 215 Цивільного кодексу України.
У свою чергу відповідач не визнає обґрунтованість заявлених позивачем позовних вимог.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи принцип змагальності сторін, суд вважає, що позовні вимоги є необґрунтованими, безпідставними та недоведеними, з наступних підстав.
Зобов'язанням, згідно зі ст.509 Цивільного кодексу України, є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно зі ст.11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частиною 1 ст.626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
За ст.ст.6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно зі ст.628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч.1 ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Частиною 1 ст.546 Цивільного кодексу України унормовано, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності.
Відповідно до ст.553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб.
У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які за одним чи за декількома договорами поруки поручилися перед кредитором за виконання боржником одного і того самого зобов'язання, є солідарними боржниками і відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки (ст.554 Цивільного кодексу України).
Згідно зі ч.1 ст.559 Цивільного кодексу України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання. У разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшився обсяг відповідальності боржника, такий поручитель несе відповідальність за порушення зобов'язання боржником в обсязі, що існував до такої зміни зобов'язання.
Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.
Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з підпунктом 2 ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту судом цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.
Згідно зі ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.
Відповідно до частин 1-3, 5, 6 ст.203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Отже, договір може бути визнаний недійсним лише з підстав, передбаченими законом. Тому в кожній справі про визнання договору недійсним суд встановлює наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання правочину недійсним.
У відповідності до ст.204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Тобто, в силу приписів ст.204 Цивільного кодексу України правомірність правочину презюмується.
Отже, заявляючи позов про визнання недійсним договору, позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настанням відповідних наслідків.
Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.
Згідно ст.547 Цивільного кодексу України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.
За змістом ст.207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.
Відповідно до ч.1 ст.218 Цивільного кодексу України недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом. Заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків.
Отже, для договору поруки передбачена обов'язкова письмова форма, яка вважається дотриманою, якщо такий правочин підписаний його сторонами.
Стаття 1 Закону України "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги" визначає, що автентифікація - електронний процес, що дає змогу підтвердити електронну ідентифікацію фізичної, юридичної особи, інформаційної або інформаційно-комунікаційної системи та/або походження та цілісність електронних даних; електронна ідентифікація - процес використання ідентифікаційних даних особи в електронній формі, які однозначно визначають фізичну, юридичну особу або уповноваженого представника юридичної особи; електронний підпис - електронні дані, що додаються до інших електронних даних або логічно з ними пов'язуються і використовуються підписувачем як підпис; компрометація засобу електронної ідентифікації - будь-яка подія, що призвела або може призвести до несанкціонованого доступу до засобу електронної ідентифікації; компрометація особистого ключа - будь-яка подія, що призвела або може призвести до несанкціонованого доступу до особистого ключа; ідентифікаційні дані особи - набір даних, які дають змогу встановити фізичну, юридичну особу або представника юридичної особи; ідентифікація особи - процес використання ідентифікаційних даних особи з документів, створених на матеріальних носіях, та/або електронних даних, у результаті якого забезпечується однозначне встановлення фізичної, юридичної особи або уповноваженого представника юридичної особи та перевірка належності особі таких даних.
Статтею 5 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" визначено, що електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа.
Відповідно до ст.6 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.
Оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов'язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги" (ч.1 ст.7 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг").
Частиною 2 ст.111 Закону України "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги" встановлено, що користувачі послуг електронної ідентифікації зобов'язані забезпечувати конфіденційність та неможливість несанкціонованого доступу інших осіб до засобу електронної ідентифікації; невідкладно повідомляти надавача послуг електронної ідентифікації про підозру або факт компрометації засобу електронної ідентифікації.
Відповідно до ч.1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч.1 ст.77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
В той же час, судом встановлено відсутність будь-яких належних і допустимих доказів, які б підтверджували викладене позивачем у позовній заяві, оскільки крім тверджень позивача у справі щодо відсутності волі на укладання оспорюваного правочину, будь-які належні та допустимі докази неправомірного використання ЕЦП позивача іншою особою в матеріалах справи відсутні, як відсутні і докази звернення позивача до правоохоронних органів щодо таких обставин.
За висновками суду зміст оспорюваного договору поруки не суперечить Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства.
Отже, з урахуванням наведеного вище, судом не встановлено, а позивачем не доведено суду існування підстав для визнання недійсним договору поруки, у зв'язку з чим позовні вимоги задоволенню не підлягають.
З огляду на наведене всі інші клопотання та заяви, доводи та міркування учасників судового процесу відповідно залишені судом без задоволення і не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду стосовно відсутності підстав для задоволення позовних вимог.
У відповідності до ст.129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.
Керуючись ст.ст.74, 129, 238-241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. В позові відмовити повністю.
2. Судовий збір залишити за позивачем.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення, відповідно до ст.ст.256, 257 Господарського процесуального кодексу України, може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено 30.05.2025
Суддя Ю.М.Смирнова