справа № 179/299/25
провадження № 2/179/301/25
02 червня 2025 року с-ще Магдалинівка
Магдалинівський районний суд Дніпропетровської області
у складі: головуючого судді Чорної А.О.,
секретаря судового засідання Хорольської І.П.,
справа № 179/299/25
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів, -
12.03.2025 ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів.
Позов мотивує тим, що в період з червня 2019 року по грудень 2019 року сторони мали близькі стосунки. Коли позивачка завагітніла, сторони планували одружитися. Однак, коли позивач була на 4 місяці вагітності, відповідач покинув її, не пояснивши причини. ІНФОРМАЦІЯ_1 у сторін народився син ОСОБА_3 . 11.11.2024 заочним рішенням Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області ОСОБА_2 було визнано батьком ОСОБА_4 та змінено прізвище дитини на ОСОБА_5 , а по батькові на ОСОБА_6 . Органами РАЦС внесено відповідні зміни до актового запису про народження дитини та видано нове свідоцтво про народження. Дитина весь час проживає з позивачем та знаходиться тільки на її утриманні. Відповідач матеріальної допомоги в забезпеченні дитини не надає. Відповідач працездатний, не є інвалідом, інших осіб на утриманні не має. У зв'язку з відсутністю офіційного працевлаштування відповідача та його щомісячного доходу, позивач просить суд стягнути аліменти в твердій грошовій сумі.
Вважає, що обставини подачі позову про визнання батьківства, розгляд справи у суді та після винесення рішення отримання нового свідоцтва про народження дитини є підставою для стягнення аліментів за минулий період, зокрема, починаючи з 05.01.2024, тобто з моменту подачі позовної заяви про визнання ОСОБА_2 батьком дитини.
Просить суд стягнути з відповідача на її користь аліменти на утримання дитини - ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в твердій грошовій сумі у розмірі 3 000 грн. щомісячно, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи стягнення з 05.01.2024 і до досягнення дитиною повноліття.
Ухвалою суду від 17.03.2025 відкрито провадження у цивільній справі у порядку спрощеного позовного провадження, справу призначено до розгляду у судовому засіданні з викликом сторін, відповідачу запропоновано подати відзив на позов.
Позивач ОСОБА_1 у судове засідання не з'явилася, про дату, час та місце розгляду справи повідомлена відповідно до вимог процесуального закону, надала заяву про підтримання позовних вимог, просила розглядати справу без її участі та без фіксації технічними засобами. Проти винесення заочного рішення не заперечує.
Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений відповідно до вимог процесуального закону, заяв та клопотань, відзив на позовну заяву до суду не надавав.
Оскільки відповідачем не було надано відзив на позов, тому суд приймає до уваги лише надані докази позивачем.
Відповідно до ч. 1 ст. 280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
На підставі ст. 280 ЦПК України, суд вважає за можливе розглянути справу на підставі наявних матеріалів, ухваливши заочне рішення. Позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Згідно ч. 3 ст. 211 ЦПК України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.
Відповідно до положення ч. 2 ст. 247 ЦПК України суд здійснив розгляд справи без фіксування судового процесу технічними засобами.
Дослідивши письмові докази, повно та об'єктивно з'ясувавши обставини справи, суд дійшов наступного висновку.
Як передбачено ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (ч. 1 ст. 5 ЦПК).
Стаття 12 ЦПК України передбачає, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
Суд на підставі ст. ст. 12, 13, 81 ЦПК України розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до положень ст. ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 82 цього Кодексу. Обставини, встановлені рішенням суду у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Докази надаються сторонами та іншими особами, що беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ст. 77 ЦПК України). Крім того, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України).
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, частини першої
статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Правовідносини по даному позову регулюються Сімейним кодексом України.
Відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Обов'язок батьків по утриманню дітей до досягнення ними повноліття закріплений в ч.2 ст. 51 Конституції України та ст. 180 Сімейного кодексу України.
Згідно з ст. 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Судом встановлено, що 11.11.2024 заочним рішенням Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області ОСОБА_2 було визнано батьком ОСОБА_4 та змінено прізвище дитини на ОСОБА_5 , а по батькові на ОСОБА_6 . (а.с. 6-7)
ІНФОРМАЦІЯ_1 народився ОСОБА_7 , що підтверджується копією свідоцтва про народження, батьком якого є ОСОБА_2 . (а.с. 10).
На час розгляду справи дитина проживає разом з позивачем та перебуває на її утриманні, домовленості щодо утримання дитини між сторонами не досягнуто.
Відповідно до ч. 3 ст. 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.
Отже, дана норма надає тому з батьків, з ким проживає дитина, право вибору способу сплати аліментів - у частці від доходу, чи у твердій грошовій сумі.
Згідно положень ст.182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує стан здоров'я та матеріальне становище дитини, стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів, наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина, наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів , інші обставини, що мають істотне значення.
Згідно з ч. 2 ст. 182 СК України розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Відповідно до статті 7 ЗУ «Про Державний бюджет України на 2025 рік», розмір прожиткового мінімуму для дитини віком від 6 років до 18 років складає є 3196 гривень, для дітей віком до 6 років - 2563 гривні.
Відповідно до ч. 1-3 ст. 183 СК України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом. Якщо стягуються аліменти на двох і більше дітей, суд визначає єдину частку від заробітку (доходу) матері, батька на їх утримання, яка буде стягуватися до досягнення найстаршою дитиною повноліття. Якщо після досягнення повноліття найстаршою дитиною ніхто з батьків не звернувся до суду з позовом про визначення розміру аліментів на інших дітей, аліменти стягуються за вирахуванням тієї рівної частки, що припадала на дитину, яка досягла повноліття.
Як вбачається з позовної заяви позивач просить стягнути з відповідача аліменти на утримання дитини в розмірі 3 000 грн. щомісячно.
Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 184 СК України суд за заявою одержувача визначає розмір аліментів у твердій грошовій сумі. Розмір аліментів, визначений судом або домовленістю між батьками у твердій грошовій сумі, щорічно підлягає індексації відповідно до закону, якщо платник і одержувач аліментів не домовилися про інше. За заявою одержувача аліментів індексація може бути здійснена судом за інший період.
Нормами ч. 1 ст. 191 Сімейного кодексу України передбачено, що аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову.
Крім того, суд за заявою платника або одержувача може визначити розмір аліментів у твердій грошовій сумі, якщо платник аліментів має нерегулярний, мінливий дохід, частину доходу одержує в натурі, а також за наявності інших обставин, що мають істотне значення (ч. 1 ст. 184 СК України).
При цьому, підстави визначення розміру аліментів у частках до заробітку (доходу) або у твердій сумі визначаються з урахуванням як положень ст. 182 СК України, так і положень ст.ст.183, 184 СК України.
При визначенні величини аліментного платежу суд враховує матеріальне становище платника аліментів, величину прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, встановленого законодавством, а також положення ст. 180 СК України про те, що обов'язок утримувати дитину є рівною мірою обов'язком як матері так і батька.
Так, судом встановлено, що відповідач перебуває в працездатному віці. Суду не надано доказів про сплату аліментів, про припинення права на аліменти у зв'язку з передачею права власності на нерухоме майно між сторонами та інформації щодо стягнень по іншим аліментним зобов'язанням відповідача.
Приймаючи до уваги матеріальне положення дитини, яка потребує матеріальної допомоги, та обставини, що мають істотне значення, суд вважає за можливе визначити розмір аліментів, стягуваних з відповідача на утримання сина на користь позивача у твердій грошовій сумі в розмірі 3 000 грн. щомісячно. Суд вважає, що визначений розмір аліментів у твердій грошовій сумі щомісячно на дитину є достатнім та не буде порушувати майнові права дитини. Крім того, при прийнятті рішення про стягнення аліментів в твердій грошовій сумі в розмірі 3 000 грн., судом прийнято до уваги, що даний розмір не є меншим, ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Також судом враховується рівність обов'язку батьків щодо утримання дитини, а саме те, що обов'язок утримувати дитину до досягнення повноліття в рівній мірі покладено на обох батьків.
Позивач у позовній заяві просить стягнення аліментів за минулий час, починаючи стягнення з 05.01.2024, з дня пред'явлення до суду позову про визнання батьківства.
Згідно ч. 1 ст. 191 СК України, аліменти на утримання дитини присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову, а в разі подання заяви про видачу судового наказу - із дня подання такої заяви.
Відповідно до ч. 2 ст. 191 СК України аліменти за минулий час можуть бути присуджені, якщо позивач подасть суду докази того, що він вживав заходів щодо одержання аліментів з відповідача, але не міг їх одержати у зв'язку з ухиленням останнього від їх сплати. У цьому разі суд може присудити аліменти за минулий час, але не більш як за десять років.
Тлумачення ч. 2 ст. 191 СК України, свідчить про те, що при зверненні до суду з позовом про стягнення аліментів за минулий час позивач має довести наступні обставини:
- вжиття заходів щодо одержання аліментів з відповідача протягом періоду, за який позивач просить стягнути аліменти;
- неможливість одержання аліментів у зв'язку з ухиленням відповідача у цей період від їх сплати.
Ухилення від сплати аліментів - це винна протиправна поведінка, тобто, свідоме невиконання своїх обов'язків в умовах, коли позивач звертався до відповідача особисто із вимогою про сплату коштів необхідних для утримання дитини.
Ухилення від сплати аліментів може виражатися у тому, що зобов'язана особа ухилялась від укладення договору про сплату аліментів на утримання дитини, приховувала своє місцезнаходження або свій заробіток (доходи), не реагувала на направлені їй листи, та інші подібні дії.
Обов'язковою умовою присудження аліментів за минулий час є доведеність позивачем вжиття заходів щодо одержання аліментів з відповідача, та неможливість їх одержати у зв'язку з ухиленням останнього від їх сплати. На що неодноразово звертав увагу й Верховий Суд, зокрема, в постановах від 19 грудня 2019 у справі № 635/6268/18; від 27 січня 2020 року у справі № 672/198/19; від 29 січня 2020 року у справі № 756/14483/18.
Постановою Верховного Суду від 18 травня 2020 року (справа № 215/5867/17) сформовано правову позицію, про те, що частиною другою статті 191 СК України передбачено, що аліменти за минулий час можуть бути присуджені, якщо позивач подасть суду докази того, що він вживав заходів щодо одержання аліментів з відповідача, але не міг їх одержати у зв'язку з ухиленням останнього від їх сплати. У цьому разі суд може присудити аліменти за минулий час, але не більш як за десять років. Аналіз наведеної норми закону дає підстави для висновку, що для стягнення аліментів за минулий час позивач повинен довести такі обставини як вжиття заходів щодо одержання аліментів з відповідача та ухилення відповідача від надання утримання дитині.
Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 20 березня 2024 року у справі № 235/101/21.
За загальним правилом, визначеним СК України та судовою практикою, вважається недоцільним обтяжувати відповідача виплатами за минулий період, якщо позивач не вжив заходів щодо одержання аліментів (у тому числі не подав позов про стягнення аліментів, залишив його без розгляду) з особистих мотивів.
Вимоги позивача про стягнення аліментів за минулий час мають бути підтверджені офіційними зверненнями стягувача до платника аліментів за вказаний період, за відсутності таких доказів вимоги є необґрунтованими й задоволенню не підлягають.
Суд зауважує, що обов'язок доказування у даній категорії справ покладено саме на позивача, отже, саме позивач має довести не лише факт направлення офіційних звернень, а факт умисного ухилення від виконання обов'язку по утриманню дитини після отримання відповідного звернення. Тобто, позивач має не лише підтвердити факт надіслання офіційного звернення про необхідність виконати обов'язок по утриманню дітей, а й факт отримання або відмову в отриманні такого звернення, що підтверджуватиме ухилення особи від виконання обов'язку.
Відповідно до частини 1-4 статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
У частинах першій та другій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Оскільки позивачем не надано належних та допустимих доказів про те, що вона зверталася до відповідача з вимогою щодо одержання аліментів з відповідача, а останній ухилявся від їх сплати та виконання свого обов'язку з утримання дитини, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні вимог позивача про стягнення аліментів за минулий час.
Так, відповідно до статті 191 СК України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову, а в разі подання заяви про видачу судового наказу - із дня подання такої заяви.
Тлумачення статті 191 СК України дає підстави для висновку, що юридичне значення для визначення часу, з якого присуджуються аліменти на дитину, має час звернення до суду іншого з батьків з позовом або заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів. Виключення із цього правила стосуються стягнення аліментів за минулий час (до пред'явлення позову).
З матеріалів справи вбачається, що з позовом про стягнення аліментів до суду ОСОБА_1 звернулась 12.03.2025, тому відповідно до вимог ст. 191 СК України стягнення аліментів повинно розпочатись з 12.03.2025.
Доводи позивача стосовно стягнення аліментів з 05.01.2024, тобто з моменту звернення до суду з позовними вимогами про встановлення батьківства, суд не бере до уваги, оскільки лише після набрання рішення законної сили про визнання батьківства, у позивача в донному випадку виникло право на стягнення аліментів з відповідача. Тому доводи в цій частині є необґрунтованими.
Статтею 184 СК України врегульовано питання щодо визначення розміру аліментів у твердій грошовій сумі.
Згідно ч. ч. 1-3 статті 184 СК України суд за заявою одержувача визначає розмір аліментів у твердій грошовій сумі. Розмір аліментів, визначений судом або домовленістю між батьками у твердій грошовій сумі, щорічно підлягає індексації відповідно до закону, якщо платник і одержувач аліментів не домовилися про інше. За заявою одержувача аліментів індексація може бути здійснена судом за інший період. Той із батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина, має право звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів у розмірі 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Отже, нормою ст.184 СК України не передбачено повноважень суду, під час розгляду справи в порядку позовного провадження та ухвалення рішення про стягнення аліментів у твердій грошовій сумі, вказувати у його резолютивній частині положення про те, що визначений у твердій грошовій сумі розмір аліментів повинен бути не меншим ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Зазначена вимога покладається на суд лише в порядку наказного провадження (ч. 3 ст. 184 СК України).
Отже, аналізуючи положення статті 182 та 184 СК України слід дійти висновку, що, під час ухвалення судового рішення у справі про стягнення аліментів, визначених позивачем у твердій грошовій сумі, суд зобов'язаний враховувати, щоб розмір аліментів у твердій грошовій сумі не був меншим мінімального гарантованого розміру аліментів на одну дитину відповідного віку, й у разі визначення позивачем твердої грошової суми у меншому розмірі ніж вказана гарантія, ухвалити рішення, визначивши розмір аліментів у твердій грошовій сумі, який буде відповідати вказаному гарантійному розміру, передбаченому абз. 2 ч. 2 ст. 182 СК України. Разом з тим, нормою ст.184 СК України не передбачено повноважень суду, під час розгляду справи в порядку позовного провадження та ухвалення рішення про стягнення аліментів у твердій грошовій сумі, вказувати у його резолютивній частині положення про те, що визначений у твердій грошовій сумі розмір аліментів повинен бути не меншим ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Таким чином, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання малолітньої дитини підлягають задоволенню частково.
Обговорюючи питання про судові витрати, приймаючи до уваги ті обставини, що позивач при пред'явлені позову була звільнена від сплати судового збору на підставі Закону України «Про судовий збір», відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь держави судовий збір в розмірі 1211 грн. 20 коп.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 430 ЦПК України, суд допускає негайне виконання рішення про стягнення аліментів - у межах суми платежу за один місяць.
Керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 141, 259, 263-265, 268, 274, 275, 277, 279, 430 ЦПК України, суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання малолітньої дитини - ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 3000 грн. щомісячно, починаючи з 12 березня 2025 року і до досягнення дитиною повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в сумі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Рішення в частині стягнення аліментів підлягає негайному виконанню в межах суми платежу за один місяць.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Учасники справи:
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрована адреса проживання: АДРЕСА_1 .
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрована адреса проживання: АДРЕСА_2 .
Суддя А.О. Чорна