179/628/25
1-кп/179/80/25
30 травня 2025 року селище Магдалинівка
Магдалинівський районний суд Дніпропетровської області
у складі: головуючого судді ОСОБА_1 ,
секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
за участю: прокурора ОСОБА_3 ,
захисника ОСОБА_4 ,
обвинуваченого ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, яке внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12025042470000061 від 21.04.2025 по обвинуваченню:
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Інгулець Дніпропетровської області, з середньо - спеціальною освітою, не одруженого, військовослужбовця військової служби за призовом під час мобілізації на особливий період, на посаді стрільця 1 піхотного відділення 2 піхотного взводу 3 піхотної роти 1 піхотного батальйону військової частини НОМЕР_1 , у військовому званні «солдат», проживаючого без реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 ,
раніше неодноразово судимого:
- 12.11.2019 Новомосковським міськрайонним судом Дніпропетровської області за ч. 3 ст. 185 КК України до 5 років позбавлення волі, на підставі ст. 75, 76 КК України від відбування покарання звільнений з іспитовим строком 3 роки;
- 27.05.2020 Магдалинівським районним судом Дніпропетровської області за ч. 3 ст. 185 КК України, на підставі ч. 4 ст. 70 КК України до 3 років 1 місяця позбавлення волі;
- 22.12.2021 Петриківським районним судом Дніпропетровської області за ч. 3 ст. 185 КК України, на підставі ч. 4 ст. 70 КК України до 3 років 1 місяця позбавлення волі,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 407 ч. 5 КК України,
Згідно ст. 1 Закону України «Про оборону України», ст.1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Згідно ст. 4 Закону України «Про оборону України» у разі збройної агресії проти України або загрози нападу на Україну Президент України приймає рішення про загальну або часткову мобілізацію, введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях, застосування Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, подає його Верховній Раді України на схвалення чи затвердження, а також вносить до Верховної Ради України подання про оголошення стану війни.
Органи державної влади та органи військового управління, не чекаючи оголошення стану війни, вживають заходів для відсічі агресії. На підставі відповідного рішення Президента України Збройні Сили України разом з іншими військовими формуваннями розпочинають воєнні дії, у тому числі проведення спеціальних операцій (розвідувальних, інформаційно-психологічних тощо) у кіберпросторі.
З моменту оголошення стану війни чи фактичного початку воєнних дій настає воєнний час, який закінчується у день і час припинення стану війни.
Відповідно до Указу Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні» та Закону України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» з 24.02.2022 на всій території України введено воєнний стан, який в подальшому неодноразово продовжувався та діє на теперішній час.
Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 142 від 01.08.2024 солдата ОСОБА_5 призначено на посаду стрільця 1 піхотного відділення 2 піхотного взводу 3 піхотної роти 1 піхотного батальйону військової частини НОМЕР_1 , зараховано до списків особового складу військової частини та поставлено на всі види забезпечення.
Солдат ОСОБА_5 в розумінні вимог ст.ст. 18, 19, 22, 401, диспозиції ст. 407 КК України, є військовослужбовцем, та останньому було достеменно відомо про несення військової служби під час воєнного стану.
Будучи військовослужбовцем військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період солдат ОСОБА_5 , відповідно до вимог ст. ст. 9, 11, 16, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. ст. 1 - 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, зобов'язаний свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок, суворо дотримуватися Статутів Збройних Сил України, бути дисциплінованим, не допускати негідних вчинків самому та утримувати від них інших військовослужбовців.
Відповідно до ст.12 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України про все, що сталося з військовослужбовцем і стосується виконання ним службових обов'язків, та про зроблені йому зауваження військовослужбовець зобов'язаний доповідати своєму безпосередньому начальникові.
За приписами статей 129, 130, 199, 216 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, необхідність забезпечення у військовій частині постійної бойової готовності, проведення занять з бойової підготовки, підтримання внутрішнього порядку, військової дисципліни та виконання службових обов'язків зобов'язують військовослужбовців у службовий час постійно знаходитись в розташуванні військової частини або місці служби і не залишати їх без дозволу командира (начальника).
Відповідно до п.п.1,3 ч.3 ст.24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов'язки військової служби на території військової частини або в іншому місці роботи (занять) протягом робочого (навчального) часу, включаючи перерви, встановлені розпорядком (розкладом занять), чи поза військовою частиною, якщо перебування там відповідає обов'язкам військовослужбовця або його було направлено туди за наказом відповідного командира (начальника).
Проте, солдат ОСОБА_5 , достовірно знаючи свої обов'язки, передбачені зазначеним вище законодавством, яке регламентує порядок виконання військового обов'язку і проходження військової служби, та маючи можливість належно їх виконувати, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, тобто діючи з прямим умислом, свідомо допустив їх порушення та вчинив військовий злочин проти встановленого порядку проходження військової служби за наступних обставин.
Так, з метою виконання завдань за призначенням особовий склад військової частини НОМЕР_1 , знаходився у пункті дислокації в районі населеного пункту АДРЕСА_2 , в тому числі і солдат ОСОБА_5 .
Перебуваючи в розташуванні 1 піхотного відділення 2 піхотного взводу 3 піхотної роти 1 піхотного батальйону за місцем служби в районі населеного пункту АДРЕСА_2 солдат ОСОБА_5 вирішив ухилитись від проходження військової служби та виконання своїх службових обов'язків.
Реалізуючи свій злочинний намір, солдат ОСОБА_5 , будучи військовослужбовцем військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період і проходячи її на посаді стрільця 1 піхотного відділення 2 піхотного взводу 3 піхотної роти НОМЕР_2 піхотного батальйону військової частини НОМЕР_1 , в порушення вимог ст. 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», ст.ст. 9, 11, 16, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. ст. 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, діючи умисно, з метою тимчасового ухилення від військової служби, в умовах воєнного стану, з мотивів небажання переносити труднощі військової служби, через особисту недисциплінованість та несумлінне ставлення до виконання своїх службових обов'язків, 20 вересня 2024 року близько 21 годині 00 хвилин самовільно, без відповідних дозволів командирів, начальників та без поважних причин, залишив пункт дислокації військової частини НОМЕР_1 в районі населеного пункту АДРЕСА_2 , чим незаконно припинив виконувати свій конституційний обов'язок по захисту Вітчизни, незалежності, територіальної цілісності України, та убув до місця свого проживання за адресою: АДРЕСА_1 , де проводив час на власний розсуд, не пов'язуючи його із виконанням обов'язків з військової служби та продовжував ухилятися від військової служби до 28 квітня 2025 року.
У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_5 свою провину за ст. 407 ч. 5 КК України визнав повністю та суду пояснив, що він є військовослужбовцем. 20 вересня 2024 року близько 21.00 годині він самовільно залишив пункт дислокації військової частини НОМЕР_1 та поїхав до місця свого проживання за адресою: АДРЕСА_1 . Поважних причин залишити пункт дислокації військової частини НОМЕР_1 у нього не було. Він неодноразово казав, що він не бажає служити та самовільно залишить військову частину. Він не бажає продовжувати службу. Вважає, що він зробив усе правильно.
Крім показань самого обвинуваченого, провина ОСОБА_5 в скоєні описаного кримінального правопорушення підтверджується і іншими перевіреними судом доказами.
Витягом із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 142 від 01.08.2024, згідно якого солдата ОСОБА_5 , призваного під час загальної мобілізації на підставі Указу Президента України від 24.02.2022 № 69/2022, з 1 серпня 2024 року зараховано до списків особового складу, на всі види забезпечення, призначено на посаду стрільця 1 піхотного відділення 2 піхотного взводу 3 піхотної роти 1 піхотного батальйону військової частини НОМЕР_1 , і вважати таким, що з 1 серпня 2024 року справи та посаду прийняв і приступив до виконання службових обов'язків за посадою.
Рапортом командира 3 піхотної роти 1 піхотного батальйону військової частини НОМЕР_1 , згідно якого стрілець 2 піхотного взводу 3 піхотної роти 1 піхотного батальйону військової частини НОМЕР_1 - солдат ОСОБА_5 20.09.2024 о 21.00 год. був відсутній на ранковому шикуванні особового складу. Пошукові заходи організовані особовим складом НОМЕР_2 піхотного батальйону позитивних результатів не надали. По даному факту самовільного залишення частини просить призначити службове розслідування.
Витягом із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно - господарської діяльності) № 1021 від 26.09.2024, згідно якого наказано провести службове розслідування стосовно самовільного залишення військової частини стрільця 1 піхотного відділення 2 піхотного взводу 3 піхотної роти 1 піхотного батальйону військової частини НОМЕР_1 солдатом ОСОБА_5 .
Доповіддю командира військової частини НОМЕР_1 по факту самовільного залишення частини військовослужбовцем ОСОБА_5 .
Актом службового розслідування по факту самовільного залишення військової частини НОМЕР_1 солдатом ОСОБА_5 , згідно якого військовослужбовець ОСОБА_5 , який перебуває в розпорядженні командира військової частини НОМЕР_1 , та який 20.09.2024 самовільно залишив військову частину, незаконно відсутній на службі з 20.09.2024. Доведено факт самовільного залишення військової частини та вчинення правопорушення, що містить формальні ознаки кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України.
Витягом із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 196 від 20.09.2024, згідно якого солдата ОСОБА_5 , стрільця 1 піхотного відділення 2 піхотного взводу 3 піхотної роти 1 піхотного батальйону, у зв'язку із самовільним залишенням військової частини знято з усіх видів забезпечення з 20.09.2024.
Витягом із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) № 468 від 26.09.2024, згідно якого службове розслідування вважати завершеним.
Зазначені докази винуватості обвинуваченого ОСОБА_5 є належними, достатніми та допустимими, оскільки, у відповідності до ст.ст. 84-86 КПК України прямо підтверджують існування обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженню, та інші обставини, які мають значення для кримінального провадження, а також є такими, що отримані у порядку, встановленому КПК та Конституцією України.
Оцінивши зазначені докази, суд приходить до висновку про їх належність, допустимість і достовірність. Наведені докази повністю узгоджуються між собою і у своїй сукупності є достатніми для прийняття рішення про винуватість обвинуваченого.
Практикою Європейського суду з прав людини закріплено позицію, що за змістом пункту 2 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, докази, покладені в основу висновку суду про винність обвинуваченого, повинні відповідати як вимогам достатності, так і переконливості.
Визнавши досліджені докази достовірними, належними та допустимими та, оцінивши їх в сукупності з іншими фактичними даними та обставинами скоєного кримінального правопорушення, суд дійшов висновку, що інкриміноване ОСОБА_5 обвинувачення знайшло підтвердження під час судового розгляду.
При цьому, суд керується принципом «поза розумним сумнівом», зміст якого сформульований у пункті 43 рішення Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) від 14 лютого 2008 року у справі «Кобець проти України». Зокрема, доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість обвинуваченого доведено поза розумним сумнівом. Розумним є сумнів, який ґрунтується на певних обставинах та здоровому глузді, випливає зі справедливого та зваженого розгляду всіх належних та допустимих відомостей, визнаних доказами, або з відсутності таких відомостей і є таким, який змусив би особу втриматися від прийняття рішення у питаннях, що мають для неї найбільш важливе значення.
Самовільне залишення військової частини - це самовільне залишення будь-яким військовослужбовцем військової частини або місця служби, а також нез'явлення вчасно на службі без поважних причин в умовах воєнного стану.
Самовільне є таке залишення частини, що вчинене без дозволу начальника (командира), який згідно з законодавством уповноважений надавати такий дозвіл.
Початком злочину вважається момент фактичного самовільного залишення військової частини або місця служби, а кінцем - день повернення в частину або затримання поза межами частини.
Залишення військовослужбовцем без відповідного дозволу території розташування військової частини або місця служби, нез'явлення його вчасно без поважних причин на службу є грубим порушенням військової дисципліни, оскільки військовослужбовець не може виконувати своїх обов'язків.
Стаття 407 КК з об'єктивної сторони містить два склади злочину: 1) самовільне залишення військової частини або місця служби; 2) нез'явлення вчасно без поважних причин на службу у разі звільнення з частини, призначення або переведення, нез'явлення з відрядження, відпустки або лікувального закладу.
Суд вважає, що вчинення злочину було викликано порушенням військової дисципліни ОСОБА_5 , який близько 21:00 год. 20.09.2024 ухилився від обов'язків несення військової служби, через особисту недисциплінованість та несумлінне ставлення до виконання своїх службових обов'язків, в умовах воєнного стану, без дозволу командування, що виразилось в самовільному залишенні розташування військової частини НОМЕР_1 , та перебував поза межами військової частини до 28.04.2025. При цьому, суд виходить із сукупності всіх обставин вчиненого діяння, та вважає, що такі дії мають склад кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України.
Допитавши обвинуваченого, дослідивши матеріали кримінального провадження в повному обсязі, суд вважає, що подія кримінального правопорушення мала місце, провина обвинуваченого ОСОБА_5 доведена повністю та його дії правильно кваліфіковані за ч. 5 ст. 407 КК України, як самовільне залишення військової частини військовослужбовцем, вчинене в умовах воєнного стану.
Призначаючи покарання, суд керується положеннями ст. 65 КК України, відповідно до якої особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинене кримінальне правопорушення призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень.
Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
Відповідно до ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
При призначенні покарання, суд враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, які пом'якшують та обтяжують покарання.
При призначенні покарання, суд враховує, що обвинувачений ОСОБА_5 не одружений, не має на утриманні неповнолітніх дітей, є військовослужбовцем, з місця служби характеризується негативно, не перебуває на обліку в медичних установах, не має групи інвалідності, з місця проживання характеризується негативно, вчинив кримінальне правопорушення, яке у відповідності до ст. 12 КК України кваліфікується як тяжкий злочин, а також те, що обвинувачений ОСОБА_5 ранішенеодноразово судимий, має не зняту та непогашену судимість, на шлях виправлення не став та знов вчинив кримінальне правопорушення, що свідчить про те, що обвинувачений висновків не зробив та про його підвищену суспільну небезпеку, схильність до злочинної діяльності і вперте небажання ставати на шлях виправлення.
Відповідно до ч. 2 ст. 66 КК України при призначенні покарання суд може визнати пом'якшуючими і інші обставини, які не зазначені в частині першій ст. 66 КК України.
Обставин, що пом'якшують покарання, судом не встановлено.
Обставини, які обтяжують покарання, судом не встановлено.
З урахуванням ступені тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особи обвинуваченого та враховуючи відсутність обставин, які пом'якшують та обтяжують покарання, суд вважає, що необхідним і достатнім покаранням для виправлення обвинуваченого і запобігання вчинення ним нових кримінальних правопорушень буде покарання у вигляді позбавлення волі.
Санкція ч. 5 ст. 407 Кримінального кодексу України передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від п'яти до десяти років.
З урахуванням наведеного, суд вважає призначити покарання у виді позбавлення волі в межах, передбачених санкцією частиною 5 статті 407 КК України.
Призначення покарання в такому необхідному та достатньому розмірі, на думку суду, разом з метою кари одночасно об'єктивно забезпечить досягнення виправлення обвинуваченого та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.
Суд вважає таке покарання необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень, що повністю узгоджується із принципами законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.
Призначаючи обвинуваченому зазначене вище покарання, суд виходить із того, що воно є достатнім для його виправлення і перевиховання, запобігання вчиненню нових злочинів, що відповідає його особі та є достатнім для досягнення передбачених ч. 2 ст. 50 КК України цілей покарання.
Суд переконаний, що за викладених вище обставин кримінального провадження та особи обвинуваченого таке призначене судом покарання буде цілком справедливим та пропорційним, необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень, відповідатиме меті покарання, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між захищуваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності.
Законом України № 2839-IX було внесено зміни до статті 69, 75 Кримінального кодексу України, відповідно до яких застосовувати звільнення від відбуття покарання або обирати більш м'яку санкцію за правопорушення передбачене ст. 407 КК України заборонено.
В силу прямих вимог законодавства суд позбавлений можливості застосувати до обвинуваченого статті 69, 75 КК України та призначити покарання з випробуванням чи більш м'яке покарання, ніж передбачено законом.
Процесуальні витрати відсутні.
Цивільний позов не заявлено.
Долю речових доказів судом не вирішується, оскільки вони суду не надавалися та судом не досліджувалися.
Запобіжний захід обвинуваченому ОСОБА_5 у кримінальному провадженні № 12025042470000061 від 21.04.2025 обрано у виді тримання під вартою.
Згідно протоколу затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину від 28.04.2025 ОСОБА_5 був затриманий 28.04.2025. Ухвалою слідчого судді Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 28.04.2025 застосовано до ОСОБА_5 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Міру запобіжного заходу ОСОБА_5 у виді тримання під вартою, обрану ухвалою слідчого судді Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 28.04.2025, залишити до набрання вироком законної сили. Підстав для зміни чи скасування цього запобіжного заходу суд не знаходить.
В силу ч. 5 ст. 72 КК України попереднє ув'язнення зараховується судом у строк покарання у разі засудження до позбавлення волі день за день або за правилами, передбаченими у частині першій цієї статті.
Враховуючи факт затримання та застосування ухвалою слідчого судді Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 28.04.2025 до ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суд вважає за необхідне, враховуючи положення вищезгаданої статті, зарахувати у строк покарання попереднє ув'язнення з 28.04.2025, тобто з моменту його фактичного затримання в порядку ст. 208 КПК України, із розрахунку день позбавлення волі за день попереднього ув'язнення.
Керуючись ст. ст. 349, 368, 370, 474, 475 КПК України, суд, -
ОСОБА_5 визнати винним у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України та призначити йому покарання у виді 5 (п'яти) років 3 (трьох) місяців позбавлення волі.
Строк відбування покарання рахувати з дня набрання цим вироком законної сили.
На підставі ч. 5 ст. 72 КК України, зарахувати ОСОБА_5 у строк відбутого ним покарання, строк його попереднього ув'язнення, починаючи з 28.04.2025 до набрання вироком законної сили, з розрахунку 1 (один) день попереднього ув'язнення за 1 (один) день позбавлення волі.
Міру запобіжного заходу ОСОБА_5 у виді тримання під вартою на гауптвахті ІНФОРМАЦІЯ_2 залишити до набрання вироком законної сили.
Процесуальні витрати по кримінальному провадженню відсутні.
Цивільний позов не заявлений.
Речові докази по кримінальному провадженню відсутні.
Вирок суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
На вирок може бути подана апеляція до Дніпровського апеляційного суду через Магдалинівський районний суд Дніпропетровської області на протязі 30 днів з дня його проголошення.
Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору. Копію вироку не пізніше наступного дня після його ухвалення надіслати учасникам судового провадження, які не були присутніми в судовому засіданні.
Суддя: ОСОБА_1