Справа № 204/3355/24
Провадження № 2/932/360/25
24 січня 2025 року Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська у складі:
головуючого - судді Кудрявцевої Т.О.
за участю секретаря судового засідання - Білоконь О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі за правилами спрощеного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «МЕТАЛ СІЧ» про стягнення заборгованості по заробітній платі, -
04.04.2024 до Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «МЕТАЛ СІЧ» про стягнення заборгованості по заробітній платі.
Ухвалою Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 05.04.2024 дана справа передана для розгляду за підсудністю до Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.05.2024 для розгляду даної справи визначена суддя Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська Кудрявцева Т.О., якою справу отримано 09.05.2024.
Ухвалою суду від 09.05.2024 відкрито провадження у даній цивільній справі, визначено про її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
В обгрунтування позовних вимог, з урахуванням уточнення, позивач вказує на те, що він з вересня 2019 року до травня 2021 року працював у Товаристві з обмеженою відповідальністю «МЕТАЛ СІЧ», у день його звільнення роботодавець не провів з ним остаточний розрахунок щодо виплати всіх сум, що йому належать. Відповідно до Відомостей з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (форма ОК-5) сума нарахованої йому заробітної плати у ТОВ «МЕТАЛ СІЧ» склала з вересня 2019 по грудень 2020 року 56 854 грн. 61 коп. Під час працевлаштування директор відповідача обіцяв виплачувати йому заробітну плату після виготовлення та реалізації продукції підприємства. Разом з цим, не зважаючи на попередні домовленості, директор ТОВ «МЕТАЛ СІЧ» не виплачував йому заробітну плату протягом тривалого часу, пояснюючи це незадовільним фінансовим станом підприємства та просив його ще почекати якийсь час, обіцявши згодом виплатити всю заборгованість одразу. Попрацювавши на товаристві до травня 2021 року, він вирішив звільнитись, оскільки відповідач не виконував своїх зобов'язань щодо виплати йому належної заробітної плати. В подальшому він з відомостей Державної податкової служби дізнався, що з ТОВ «МЕТАЛ СІЧ» він був офіційно звільнений ще 07.12.2020, про що не був повідомлений, а саме: немає ні його заяви про звільнення за власним бажанням, немає наказу/розпорядження відповідача про звільнення та підтвердження його ознайомлення з ним, фактично він пропрацював на підприємстві до травня 2021 року.
Позивач зазначає, що згідно Відомостей з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (форма ОК-5) він отримував мінімальну заробітну плату, яка з вересня 2020 року складала 5000,00 грн., отже середньомісячна заробітна плата за два календарні місяця роботи склала 10000 грн., тому його середньоденна заробітна плата склала 163,93 грн.; мінімальна заробітна плата з 01.01.2021 становила 6000 грн. Враховуючи, що ТОВ «МЕТАЛ СІЧ» йому також не виплачено заробітну плату за період його незаконного звільнення 08.12.2020 по 31.05.2021 включно (час, до якого фактично тривали трудові відносини), заборгованість з заробітної плати складає: грудень 2020 року - 3863,64 грн., січень 2021 року - 6000 грн., лютий 2021 року - 6000 грн., березень 2021 року - 6000 грн., квітень 2021 року - 6000 грн., травень 2021 року - 6000 грн. Таким чином, заборгованість ТОВ «МЕТАЛ СІЧ» із заробітної плати за період з 08.12.2020 по 31.05.2021 включно складає 33 863 грн. 64 коп. Крім того, він вважає за належне стягнути з відповідача компенсацію за невикористані 34 дні щорічної основної відпустки у сумі 6800 грн. Таким чином, з урахуванням нарахованих, але не виплачених сум заробітної плати з вересня 2019 по 07.12.2020 року заборгованість товариства склала 97 518 грн. 25 коп. (56 854 грн. 61 коп. + 33 863 грн. 64 коп. + 6800,00 грн.), середній заробіток за час затримки в розрахунку при звільненні склав 60 000,00 грн. На його звернення до керівництва відповідача з вимогою вирішення його питання щодо виплат заробітної плати ніякої відповіді не отримав.
Посилаючись на зазначене, позивач просить стягнути з ТОВ «МЕТАЛ СІЧ» на його користь заборгованість по заробітній платі у розмірі 97 518 грн. 25 коп.; середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 60 000,00 грн. та понесені витрати на правничу допомогу у розмірі 7000,00 грн.
В судове засідання учасники справи, їх представники не з'явились, про день, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. У наданій суду заяві позивач позовні вимоги підтримав та просив розглядати справу у його відсутності.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, відзив на позовну заяву не надав, причину неявки суду не повідомив.
Зважаючи на викладене, відповідно до положень ч.2 ст. 247 ЦПК України розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи та без здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, а також в заочному порядку
Розглянувши справу, дослідивши матеріали справи та наявні у ній докази, суд дійшов наступного висновку.
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
У відповідності до ч.1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Частинами 1, 2 ст. 5 передбачено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Відповідно до ч.1, 2, 3 ст. 12 ЦПК України, ц ивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно до ч.1, 2, 3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
У відповідності до ч.1, 2 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ст. 79 ЦПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Статтею 80 ЦПК України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до ч.1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
У відповідності до ч.4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
За змістом частини першої статті 3 КЗпП України трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулює законодавство про працю.
За вимогами частини першої статті 21 Кодексу законів про працю України, трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
За приписами статті 1 Закону України «Про оплату праці», частини першої статті 94 Кодексу законів про працю України, заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.
Відповідно до ст. 47 КЗпП України, роботодавець зобов'язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.
Статтею 110 КЗпП України передбачено, що при кожній виплаті заробітної плати роботодавець повинен повідомити працівника про такі дані, що належать до періоду, за який провадиться оплата праці: а) загальна сума заробітної плати з розшифровкою за видами виплат; б) розміри і підстави відрахувань та утримань із заробітної плати; в) сума заробітної плати, що належить до виплати.
У відповідності до ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Системний аналіз цих норм дає підстави для висновку про те, що всі суми, належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення.
Відповідно до положень ст. 83 КЗпП України, у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.
Статтею 117 КЗпП України передбачено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Чинне законодавство прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать як на підставі норм Закону України «Про оплату праці», так і Кодексу Законів про працю в Україні.
У разі невиконання такого обов'зку з вини власника або уповноваженого ним органу настає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Відповідно до п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» у якій зазначено, що встановивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку з затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутність в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності. При визначенні середньої заробітної плати слід виходити з того, що в усіх випадках, коли за чинним законодавством вона зберігається за працівниками підприємств, установ, організацій, це слід робити відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ від 08.02.1995 року № 100.
Верховний Суд у постанові від 21.02.2023 року у справі № 910/6968/16 (607/6254/15-ц) вирішуючи спір про наявність обов'язку сплатити нараховану, але невиплачену заробітну плату, звертає увагу на зміст поняття заробітної плати, який узгоджується з одним із принципів здійснення трудових правовідносин - відплатність праці, який дістав відображення у пункті 4 частини І Європейської соціальної хартії (переглянутої) від 03 травня 1996 року, ратифікованої Законом України від 14 вересня 2006 року № 137-V, за яким усі працівники мають право на справедливу винагороду, яка забезпечить достатній життєвий рівень.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 (провадження № 11-1329апп18) зазначила, що виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога, тощо).
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Верховний Суд у постанові від 07 лютого 2022 року у справі № 759/1933/20 провадження № 61-11175св21 вирішуючи спір про стягнення заборгованості заробітної плати, суми індексації заробітної плати, компенсації втрати частини доходу у зв'язку із його несвоєчасною виплатою, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з роботи, з урахуванням вимог статті 117 КЗпП України, беручи до уваги висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18), зазначає про стягнення на користь позивача середнього заробітку за весь період затримки розрахунку по день ухвалення судового рішення. Оскільки у день звільнення відповідач не провів належну виплату позивачу заробітної плати при звільненні, суд дійшов висновку про те, що не проведення з вини власника або уповноваженого ним органі розрахунку з працівником у визначені законом строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме - виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Постановою Верхового Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2020 року, справа № 682/3060/16-ц, зроблено висновок, що відповідальність роботодавця на підставі статті 117 КЗпП України наступає після звернення звільненого працівника до суду та невиплати після пред'явлення вимоги роботодавцем всіх сум, які йому належать. Час затримки розрахунку при звільненні позивача починається з моменту коли відповідачеві стало відомо про вимогу позивача: отримання відповідачем копії позовної заяви або проведення судом судового засідання (за відсутності відомостей про дату отримання копії позовної заяви) до фактичної виплати заробітної плати. Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні за статтею 117 КЗпП України настає лише у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівнику сум у строки, передбачені у статті 116 КЗпП України. Тягар відсутності вини у вчиненні такого порушення покладається на роботодавця).
У постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного суду від 21 лютого 2019 року, справа № 225/4384/16-ц, вказано, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; при невиконанні такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу настає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність. Посилання заявника на те, що існує два варіанти стягнення на користь працівника середнього заробітку за час затримки розрахунку - по день проведення фактичного розрахунку або по день постановлення рішення суду, і законом не передбачено одночасне застосування обох вказаних варіантів (застосування одного варіанту виключає застосування іншого), є неспроможними, оскільки невиплата працівникові при звільненні всіх належних йому сум - це триваюче правопорушення, а тому працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку).
Постановою Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 755/12623/19 зроблено висновок, що середній заробіток за статтею 117 КЗпП України за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій) та є своєрідною санкцією для роботодавця за винні дії щодо порушення трудових прав найманого працівника. Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати).
Аналогічна правова позиція міститься в Постанові Верховного Суду України від 26 жовтня 2016 року у справі № 362/7105/15-ц та постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 620/3884/18, від 05 вересня 2019 року у справі № 813/1247/17, від 30 жовтня 2018 року у справі № 826/12721/17.
Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , працював у Товаристві з обмеженою відповідальністю «МЕТАЛ СІЧ», ЄДРПОУ 42744163, з 03 вересня 2019 по 07 грудня 2020 року, що підтверджується Відомостями з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про джерела/суми нарахованого доходу, нарахованого (перерахованого) податку та військового збору (відповідь на запит в електронному вигляді від 14.10.2024).
Відповідно до Індивідуальних відомостей про застраховану особу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування Пенсійного фонду України (форма ОК-5) сума нарахованої ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , заробітної плати у Товаристві з обмеженою відповідальністю «МЕТАЛ СІЧ», ЄДРПОУ 42744163, з вересня 2019 по грудень 2020 року склала 56 854 грн. 61 коп., а саме: вересень 2019 року - 4095,25 грн., жовтень 2019 року - 4300,00 грн., листопад 2019 року - 4300,00 грн., грудень 2019 року - 4300,00 грн., січень 2020 року - 4750,00 грн., лютий 2020 року - 4750,00 грн., березень 2020 року - 4723,00 грн., квітень 2020 року - 0 грн., травень 2020 року - 0 грн., червень 2020 року - 0 грн., липень 2020 року - 4750 грн., серпень 2020 року - 4750,00 грн., вересень 2020 року - 5000,00 грн., жовтень 2020 року - 5000,00 грн., листопад 2020 року - 5000,00 грн., грудень 2020 року - 1136,36 грн.
Як зазначає позивач, у день його звільнення роботодавець не провів з ним остаточний розрахунок щодо виплати всіх сум, що йому належать, що відповідачем не спростовано. На його звернення до керівництва відповідача з вимогою вирішення його питання щодо виплат заробітної плати ніякої відповіді не отримав.
З листа Південно-Східного міжрегіонального управління державної служби з питань праці від 26.12.2023 № ПС/3.1/2929-3В-23 від 26.12.2023, адресованого ОСОБА_1 у відповідь на його звернення щодо можливого порушення законодавства про працю ТОВ «МЕТАЛ СІЧ», вбачається про те, що з метою розгляду питання, викладеного у зверненні, на адресу ТОВ «МЕТАЛ СІЧ» направлено запит щодо надання інформації, копій документів та пояснень з питань, викладених у зверненні, на який відповідь не отримана, та рекомендовано звернутися до суду за захистом своїх прав.
Листом від 14.02.2024 № 43.7/ЖЮ-1380 Відділенням поліції №7 Дніпровського РУП Головного управління національної поліції в Дніпропетровській області Закопай Д.В. на його звернення повідомлено, що при вивченні матеріалу перевірки ознак кримінального правопорушення не встановлено, порушень громадського порядку та громадської безпеки не виявлено, відносини, які виникли, належать до цивільно-правових відносин, запропоновано звернутися в суд для їх вирішення.
Таким чином, оскільки відповідачем не спростовано тверджень позивача не виплату йому при звільненні заборгованості по заробітній платі, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню невиплачена заробітна плата в розмірі 56 854 грн. 61 коп., розмір якої підтверджено, тому позовні вимоги позивача в цій частині підлягають задоволенню.
Крім вказаного, позивач зазначає, що, попрацювавши у ТОВ «МЕТАЛ СІЧ» до травня 2021 року включно, він вирішив звільнитись, оскільки відповідач не виконував своїх зобов'язань щодо виплати йому належної заробітної плати, і з відомостей Державної податкової служби дізнався, що з ТОВ «МЕТАЛ СІЧ» він був офіційно звільнений ще 07.12.2020, про що не був повідомлений, оскільки відсутні заява про звільнення за власним бажанням та наказ/розпорядження відповідача про його звільнення, тому фактично він пропрацював на підприємстві до травня 2021 року. Позивач зазначає, що згідно Відомостей з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (форма ОК-5) він отримував мінімальну заробітну плату, яка з вересня 2020 року складала 5000,00 грн., отже середньомісячна заробітна плата за два календарні місяця роботи склала 10000 грн., тому його середньоденна заробітна плата склала 163,93 грн.; мінімальна заробітна плата з 01.01.2021 становила 6000 грн. Враховуючи, що ТОВ «МЕТАЛ СІЧ» йому також не виплачено заробітну плату за період його незаконного звільнення з 08.12.2020 по 31.05.2021, включно (час, до якого фактично тривали трудові відносини), заборгованість з заробітної плати складає: грудень 2020 року - 3863,64 грн., січень 2021 року - 6000 грн., лютий 2021 року - 6000 грн., березень 2021 року - 6000 грн., квітень 2021 року - 6000 грн., травень 2021 року - 6000 грн. Таким чином, заборгованість ТОВ «МЕТАЛ СІЧ» із заробітної плати за період з 08.12.2020 по 31.05.2021 включно складає 33 863 грн. 64 коп.
Разом з цим, позивачем ОСОБА_1 не надано будь-яких доказів того, що він дійсно працював у ТОВ «МОТОР СІЧ» в період з 08.12.2020 по 31.05.2021 включно та що йому нараховувалась заробітна плата за роботу у цей період, тому його позовні вимоги про стягнення з відповідача на його користь заборгованості по заробітній платі в сумі 33 863 грн. 64 коп. за вказаний період задоволенню не підлягають.
Суд вважає такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача на його користь компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки у сумі 6800 грн., відповідачем будь-яких доказів в спростування даних позовних вимог не надано.
З огляду на те, що суд в ході розгляду даної справи встановив, що з вини відповідача позивачу при звільнені не було виплачено належні йому суми у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, відповідно до положень ст. 117 КЗпП України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час затримки цих виплат.
Також, позивач просить стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки виплати при звільненні в розмірі 60 000,00 грн., вказуючи моментом свого звільнення травень 2021 року.
Разом з цим, оскільки з матеріалів справи вбачається, що позивач працював в ТОВ «МОТОР СІЧ» з 03 вересня 2019 по 07 грудня 2020 року, саме з 08 грудня 2020 року підлягає стягненню з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки його виплати. Оскільки суду не надано доказів того, що на час розгляду даної справи відповідачем позивачу виплачена заборгованість по заробітній платі, з відповідача підлягає стягненню на користь позивача середній заробіток за час затримки його виплати саме з 08 грудня 2020 року по 24 січня 2025 року.
Виходячи з положень ст. 117 КЗпП України, зважаючи на невиплату у день звільнення з вини роботодавця належних позивачу грошових коштів у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, відповідач повинен виплатити позивачу його середній заробіток за час затримки розрахунку.
Встановлено, що середньомісячна заробітна плата позивача на час звільнення складає 5000,00 грн. : 21,2 = 235 грн. 85 коп. (середньоденна заробітна плата); 5000,00 грн. х 96 міс. 16 днів прострочення виплати заробітної плати (період з 08.12.2020 по 24.01.2025) = 488 773 грн. 60 коп.
Разом з цим, відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Як зазначено вище, позивач з урахуванням уточнень вимог просить стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки виплати при звільненні в розмірі 60 000,00 грн.
Зважаючи на межі заявлених позивачем позовних вимог, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час затримки виплати при звільненні в розмірі 60 000,00 грн.
Також, у позові позивач просить стягнути з відповідача на його користь понесені витрати на правничу допомогу у розмірі 7000,00 грн.
Відповідно до ст. 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до статті 58 ЦПК України, сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Особиста участь у справі особи не позбавляє її права мати в цій справі представника.
Статтею 60 ЦПК України визначено осіб, які можуть бути представниками.
Відповідно до положень даної статті ЦПК України, представником у суді може бути адвокат або законний представник. Під час розгляду спорів, що виникають з трудових відносин, а також справ у малозначних спорах (малозначні справи) представником може бути особа, яка досягла вісімнадцяти років, має цивільну процесуальну дієздатність, за винятком осіб, визначених у статті 61 цього Кодексу. Органи або інших осіб, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, представляють у суді їх посадові особи, крім випадків, коли такі органи та особи є стороною чи третьою особою у справі. Одна й та сама особа може бути одночасно представником декількох позивачів або декількох відповідачів або декількох третіх осіб на одній стороні, за умови відсутності конфлікту інтересів між ними.
Відповідно до статті 62 ЦПК України, повноваження представників сторін та інших учасників справи мають бути підтверджені такими документами: 1) довіреністю фізичної або юридичної особи; 2) свідоцтвом про народження дитини або рішенням про призначення опікуном, піклувальником чи охоронцем спадкового майна. Довіреність фізичної особи повинна бути посвідчена нотаріально або, у визначених законом випадках, іншою особою. У разі задоволення заявленого клопотання щодо посвідчення довіреності фізичної особи на ведення справи, що розглядається, суд постановляє ухвалу, яка зазначається секретарем судового засідання у протоколі судового засідання, а довіреність або засвідчена підписом судді копія такої довіреності приєднується до справи. Довіреність фізичної особи, за зверненням якої прийнято рішення про надання їй безоплатної вторинної правничої допомоги, може бути посвідчена посадовою особою органу (установи), який прийняв таке рішення. Довіреність від імені юридичної особи видається за підписом (кваліфікованим електронним підписом) посадової особи, уповноваженої на це законом, установчими документами.
Повноваження адвоката як представника підтверджуються одним з таких документів: 1) довіреністю; 2) ордером, виданим відповідно до Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"; 3) дорученням органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правничої допомоги, виданим відповідно до Закону України "Про безоплатну правничу допомогу".
Відповідність копії документа, що підтверджує повноваження представника, оригіналу може бути засвідчена підписом судді. Оригінали документів, зазначених у цій статті, копії з них, засвідчені суддею, або копії з них, засвідчені у визначеному законом порядку, приєднуються до матеріалів справи. У разі подання представником заяви по суті справи в електронній формі він може додати до неї довіреність або ордер в електронній формі, на які накладено кваліфікований електронний підпис відповідно до вимог закону та Положення про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положень, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів). У разі подання представником до суду заяви, скарги, клопотання він додає довіреність або інший документ, що посвідчує його повноваження, якщо в справі немає підтвердження такого повноваження на момент подання відповідної заяви, скарги, клопотання. Довіреності або інші документи, які підтверджують повноваження представника і були посвідчені в інших державах, повинні бути легалізовані в установленому законодавством порядку, якщо інше не встановлено міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
У відповідності до ст. 137 ЦПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судових витрат, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").
Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта. Суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02 липня 2020 року в справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19).
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява № 19336/04, п. 269). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
За висновком, викладеним у пункті 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц (провадження №14-382цс19), при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Аналіз зазначеної постанови свідчить про те, що вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд має пересвідчитись що заявлені витрати є співмірними зі складністю справи, а наданий адвокатом обсяг послуг і витрачений час на надання таких послуг відповідають критерію реальності таких витрат. Також суд має врахувати розумність розміру витрат на професійну правничу допомогу та чи не буде їх стягнення становити надмірний тягар для іншої сторони.
У відповідності до ст.246 ЦПК України, якщо сторона з поважних причин не може подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат до закінчення судових дебатів у справі, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог. Для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше двадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог. У випадку, визначеному частиною другою цієї статті, суд ухвалює додаткове рішення в порядку, передбаченому статтею 270 цього Кодексу.
На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу позивач долучив до Додаткових письмових пояснень, наданих суду 31.10.2024, копію квитанції про сплату 7000,00 грн. за юридичні послуги ОСОБА_2 .
Разом з цим, матеріали цивільної справи не містять доказів того, що інтереси позивача в зв'язку з розглядом даної справи представляв адвокат або законний представник, не надано суду документів, які підтверджують повноваження такого адвоката як представника, як то довіреність, ордер, виданий відповідно до Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правничої допомоги, видане відповідно до Закону України "Про безоплатну правничу допомогу", чи документу, що підтверджує повноваження представника, уповноваженого на представництво інтересів позивача. Також, матеріали справи не містять детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги із зазначенням часу, витраченого адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягу наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.
Зважаючи на викладене, вимоги позивача про стягнення з відповідача на його користь понесених витрат на правничу допомогу у розмірі 7000,00 грн. задоволенню не підлягають.
У відповідності до ст. 141 ЦПК України суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь держави судовий збір в сумі 3028,00 грн.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12, 13, 76-82, 89, 141, 259, 263-265, 274-279, 430 ЦПК України, суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «МЕТАЛ СІЧ» про стягнення заборгованості по заробітній платі, - задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «МЕТАЛ СІЧ» (код ЄДРПОУ 42744163, м.Дніпро, вул. Бориса Кротова, 1Б) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрований: АДРЕСА_1 ) заборгованість по заробітній платі в сумі 56 854 гривні 25 копійок, компенсацію за невикористану щорічну відпустку в сумі 6800,00 гривень, середній заробіток за затримку розрахунку в сумі 60 000,00 гривень, а всього 123 654 гривні 25 копійок (сто двадцять три тисячі шістсот п'ятдесят чотири тисячі двадцять п'ять копійок).
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «МЕТАЛ СІЧ» (код ЄДРПОУ 42744163, м.Дніпро, вул. Бориса Кротова, 1Б) на користь держави судовий збір в сумі 3028,00 грн. (три тисячі двадцять вісім гривень).
В задоволенні решти частини позовних вимог про стягнення заробітної плати, середнього заробітку за час вимушеного прогулу - позивачу відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 289 ЦПК України, а саме заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача про перегляд заочного рішення, яка може бути подана відповідачем протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Заочне рішення суду може бути оскаржено позивачем протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду.
Суддя Т.О. Кудрявцева