ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
02.06.2025Справа № 910/15933/24
Господарський суд міста Києва у складі судді Удалової О.Г. розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання) матеріали господарської справи
за позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "УСГ"
до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ІНТЕР-ПОЛІС"
про стягнення 22 529,00 грн
без виклику представників учасників справи
До Господарського суду міста Києва звернулось Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "УСГ" (далі - позивач) з позовом до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ІНТЕР-ПОЛІС" (далі - відповідач) про стягнення 22 529,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач, як страховик винної в ДТП особи, всупереч вимогам Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" не відшкодував позивачу в повному обсязі шкоду, завдану страхувальником відповідача внаслідок ДТП.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.12.2024 відкрито провадження у справі № 910/15933/24 та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, визначено сторонам строк для надання відзиву на позовну заяву, відповіді на відзив та доказів в обґрунтування правової позиції.
Копія вказаної ухвали суду доставлена позивачу та відповідачу до електронних кабінетів 28.12.2024 о 09:50 год. та відповідно до приписів ст. 242 Господарського процесуального кодексу України вважається врученою 28.12.2024.
13.01.2025 від Моторного (транспортного) страхового бюро України на запит суду надійшла інформації щодо полісу серії АР № 4579604.
13.01.2025 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній просить відмовити в задоволені позовних вимог у повному обсязі.
Крім того, 13.01.2025 від позивача надійшла відповідь на відзив.
26.05.2025 від позивача надійшла заява, в якій останній просить повідомити про результати розгляду справи.
Інших заяв чи клопотань від учасників справи до суду не надходило.
Суд відзначає, що сторонам було надано достатньо часу (з урахуванням введеного на території України воєнного стану та затримок у доставці поштової кореспонденції) для подання всіх пояснень, заяв та клопотань.
Від сторін не надходило клопотань про розгляд даної справи з повідомленням викликом представників сторін.
Зважаючи на належне повідомлення сторін про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику їх уповноважених представників (без проведення судового засідання) та наявність у матеріалах справи доказів, необхідних і достатніх для вирішення спору по суті, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами відповідно до ст. 202 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши надані документи та матеріали, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, а також заперечення на них, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд встановив:
Як вказує позивач у позові, 09.08.2023 між ПрАТ «СК «УСГ» та ОСОБА_1 було укладено Договір добровільного страхування наземних транспортних засобів № 29-0102-23-00054, предметом якого є страхування транспортного засобу «Volkswagen Tiguan», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 .
10.01.2024 відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу «Volkswagen Tiguan», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , та транспортного засобу «Volkswagen Jetta», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , яким керував ОСОБА_2 .
Відповідно до схеми місця ДТП, довідки поліції, витягу з постанови Солом'янського районного суду м. Київ від 29.01.2024 у справі № 760/1505/24, вищевказана дорожньо-транспортна пригода відбулася внаслідок порушення водієм ОСОБА_2 правил дорожнього руху.
12.01.2024 ПрАТ «СК «УСГ» на підставі рахунку № 2024000592/1 від 11.01.2024, страхового акту № STOKA-1000002102 та розрахунку суми страхового відшкодування здійснило виплату страхового відшкодування у розмірі 94 053,80 грн.
22.01.2024 Позивач звернувся до Відповідача з Заявою на виплату (страхового) відшкодування № 50306, яка була отримана останнім 29.01.2024, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення. Оскільки зазначена заява була залишена Відповідачем без задоволення, ПрАТ «СК «УСГ» звернулось до Господарського суду м. Києва з позовом.
Як встановлено судом під час розгляду даної справи, рішенням Господарського суду міста Києва від 26.07.2024 у справі № 910/5228/24, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 17.12.2024, позов Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "УСГ" до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ІНТЕР-ПОЛІС" задоволено повністю, присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 94 053,80 грн боргу, а також розподілено судові витрати.
Відповідно до ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
20.12.2024 ПрАТ «СК «Інтер-Поліс» перерахувало на користь ПрАТ «СК «УСГ» страхове відшкодування одночасно з судовими витратами в розмірі 104 081,80 грн, що підтверджується відповідною платіжною інструкцією.
Звертаючись до суду з даним позовом, позивач заявив вимоги про стягнення з відповідача 22 529,32 грн, з яких: 12 345,20 грн - пеня; 1 811,69 грн - 3% річних; 8 372,43 грн - інфляційні витрати, нараховані за період з 29.04.2024 по 19.12.2024.
Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, відповідач посилається на те, що визначення розміру шкоди відбулось лише з прийняттям постанови Північного апеляційного господарського суду від 17.12.2024 у справі № 910/5228/24, а тому неможливо розраховувати відповідальності з моменту ДТП.
Відхиляючи дані твердження відповідача, позивач вказує, що розрахунок заявлених у даній справі вимог здійснено з 29.04.2024 по 19.12.2024, оскільки, як встановлено у рішенні суду у справі № 910/5228/24, позивач звернувся до відповідача з вимогою від 22.01.2024 на суму 94 053,80 грн, яка (вимога) відповідачем отримана 29.01.2024, у зв'язку з чим відповідач згідно з вимогами законодавства мав здійснити виплату страхового відшкодування до 28.04.2024 включно (90 днів з дня отримання заяви про виплату страхового відшкодування згідно з положеннями п. 36.2 ст. 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).
Розглянувши заявлені позивачем вимоги, а також заперечення відповідача, суд зазначає про наступне.
За змістом положень ч. 1 ст. 355 Господарського кодексу України об'єкти страхування, види обов'язкового страхування, а також загальні умови здійснення страхування, вимоги до договорів страхування та порядок здійснення державного нагляду за страховою діяльністю визначаються Цивільним кодексом України, цим Кодексом, законом про страхування, іншими законодавчими актами.
Згідно зі ст. 512, ст. 514 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою у випадках, встановлених законом.
Відповідно до ст. 993 ЦК України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Положеннями ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Разом з цим, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно з ч. 1 ст. 992 ЦК України у разі несплати страховиком страхувальникові або іншій особі страхової виплати страховик зобов'язаний сплатити неустойку в розмірі, встановленому договором або законом.
Положеннями п. 3 ч. 1 ст. 20 Закону України «Про страхування» (закон у редакції на момент виникнення правовідносин з нарахування пені) передбачено, що страховик несе майнову відповідальність за несвоєчасне здійснення страхової виплати (страхового відшкодування) шляхом сплати страхувальнику неустойки (штрафу, пені), розмір якої визначається умовами договору страхування або законом.
З положень п. 36.2 ст. 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» вбачається, що страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов'язаний: прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його або прийняти вмотивоване рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати).
Пунктом 36.5 ст. 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування (регламентної виплати) з вини страховика особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє протягом періоду, за який нараховується пеня.
Проте, під час розгляду даної справи, відповідачем не надано доказів виконання свого обов'язку по виплаті страхового відшкодування у розмірі 94 053,80 грн.
При цьому, як встановлено у рішенні Господарського суду міст Києва від 26.07.2024 у справі № 910/5228/24, яке набрало законної сили, а також підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 0303801205928, вимога позивача про виплату страхового відшкодування була отримана відповідачем 29.01.2024.
Таким чином, відповідно до приписів п. 36.2 ст. 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» відповідач мав прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його або прийняти вмотивоване рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати), тобто у строк до 28.04.2024 включно.
Водночас, відповідачем не надано суду доказів прийнятті вищевказаних рішень у строки, встановлені у спеціальному законодавстві, тобто з 29.04.2024 відповідач є таким, що прострочив виконання обов'язку з виплати страхового відшкодування.
Судом не беруться до уваги посилання відповідача на те, що визначення розміру шкоди відбулось лише з прийняттям постанови Північного апеляційного господарського суду від 17.12.2024 року по справі № 910/5228/24, а тому неможливо розраховувати відповідальності з моменту ДТП з огляду на наступне.
Так, саме такий розмір шкоди був доведений до відповідача у вимозі про його виплату, яка, як вказано вище, отримана останнім 29.01.2024.
Крім того, рішення про стягнення такої шкоди було ухвалено Господарським судом міста Києва 26.07.2024, проте з самим позовом позивач звернувся 29.04.2024 - у день прострочення.
Водночас, грошові кошти сплачені відповідачем 20.12.2024.
Також суд відхиляє посилання відповідача на постанову Верховного Суду від 21 квітня 2022 року у справі № 447/2222/20, оскільки відносини, які розглядались у вказаній справі, не є подібними (релевантними) до відносин у даній справі.
Перевіривши надані позивачем розрахунки 3% річних, втрат від інфляції та пені, суд зазначає, що останні є арифметично вірними та виконаними відповідно до законодавства, а тому підлягають задоволенню в заявленому позивачем розмірі.
Зважаючи на викладене, позовні вимоги у даній справі є обґрунтованими та не спростовані відповідачем під час розгляду даної справи.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по оплаті позову судовим збором підлягають покладенню на 2 422,40 грн.
Крім того, позивачем заявлено вимогу про покладання на відповідача витрат на правничу допомогу в розмірі 5 000,00 грн
Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Частиною 1 ст. 124 ГПК України визначено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи.
Відповідно до частин 1, 2 ч. 2 статті 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 ГПК України).
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 4 ст. 126 ГПК України).
Частиною 8 ст. 129 ГПК України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Відповідно до ч.ч. 1 та 2 ст. 161 ГПК України при розгляді справи судом в порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву.
За змістом статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Пунктом 1 частини 1 статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначено, що адвокат - це фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом.
За змістом ст. 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
Відповідно до ст. 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
На підтвердження понесення витрат на правову допомогу позивачем надано копії наступних документів:
- договору № 2-12/2023-Ю від 08.12.2023, укладений між позивачем та Адвокатським бюро "Гедз";
- акту від 24.12.2024.
Як погоджено сторонами в договорі № 2-12/2023-Ю від 08.12.2023, за надання правничої допомоги Адвокатським бюро у справах, де клієнт виступає як позивач, клієнт перераховує на розрахунковий рахунок Адвокатського бюро гонорар, розмір якого становить 5 000 (сім тисяч) гривень 00 копійок у справах, де ціна позову (первинна) не перевищує 50000,00 грн за кожну справу незалежно від переліку наданих послуг та часу, витраченого на них (п. 5.1 договору).
В акті від 17.10.2024 сторонами погоджено розмір гонорару, що надається в межах даної справи у фіксованому розмірі - 5 000,00 грн.
Судом враховано, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката/адвокатського об'єднання з клієнтом, може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю; суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката/адвокатського об'єднання та його клієнта.
Водночас, суд відзначає, що для включення всієї суми гонору у відшкодування за рахунок відповідача відповідно до положень ст. 126 Господарського процесуального кодексу України має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір цих витрат є розумним та виправданим.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч. 4 ст. 129 ГПК України. Разом з тим, у ч. 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема, відповідно до ч. 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого ч. 4 ст. 129 ГПК України та визначено також положеннями ч.ч. 6, 7, 9 ст. 129 цього Кодексу.
Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог ч. 4 ст. 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (ч.ч. 5-6 ст. 126 ГПК України).
Під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені ч.ч. 5-7, 9 ст. 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 ст. 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення.
У судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Аналогічна правова позиція викладена у постанов об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.
Верховний Суд зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Як вказала колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Викладена правова позиція узгоджується з правовою позицією Верховного суду, викладеною у постанові від 08.04.2020 у справі № 908/2685/19.
У додатковій постанові Верховного Суду від 17.09.2020 у справі № 916/1777/19 зазначено, що вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі. Чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань. Чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами. Та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.
Враховуючи задоволення позовних вимог, витрати позивача на правничу допомогу, які підлягають відшкодуванню за рахунок відповідача, становлять 5 000,00 грн.
Керуючись ст.ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ІНТЕРПОЛІС» (01033, м. Київ, вул. Володимирська, 69,код 19350062) на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «УСГ» (03038, м. Київ, вул. І. Федорова, 32-А, код 30859524) 12 345,20 грн (дванадцять тисяч триста сорок п'ять грн 20 коп.) пені, 1 811,69 грн (одну тисячу вісімсот одинадцять грн 69 коп.) 3% річних, 8 372,43 грн (вісім тисяч триста сімдесят дві грн 43 коп.) інфляційних витрат, витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 422,40 грн (дві тисячі чотириста двадцять дві грн 40 коп.), 5 000,00 грн (п'ять тисяч грн 00 коп.) витрат на правничу допомогу.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено 02.06.2025.
Суддя О.Г. Удалова