ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
20.05.2025Справа № 910/11126/24
Господарський суд міста Києва у складі судді Кирилюк Т.Ю., за участю секретаря судового засідання Шадури М.Ю., розглянувши в порядку загального позовного провадження матеріали господарської справи
за позовом Товариство з обмеженою відповідальністю "КИЙОН"
до DOM HANDLOWY VOSKA GROUP SP. Z O. O.
про визнання недійсними контрактів № K/VR-2022 від 03.06.2022 та № K/VR-1107- 2022 від 11.07.2022
за участю представників:
від позивача: Назаренко І.С.;
від відповідача: не з'явився;
Товариство з обмеженою відповідальністю "КИЙОН" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до DOM HANDLOWY VOSKA GROUP SP. Z O. O. про визнання недійсними контракту № K/VR-2022 від 03.06.2022 та контракту № K/VR-1107- 2022 від 11.07.2022.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оспорюванні контракти були укладені зі сторони відповідача без наміру на реальне настання правових наслідків.
Ухвалою Господарського суду міста Києва 19.09.2024 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 03.03.2025.
Враховуючи, що відповідач є нерезидентом України та знаходиться за адресою: ul. Stanislawa kunickiego 5/201 30-134, Krakow, Poland, суд вирішив за необхідне здійснити направлення документів (ухвали суду про відкриття провадження у справі, позовної заяви з додатками та прохання про вручення документів) із нотаріальним засвідченням перекладу польською мовою до Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) для подальшої передачі відповідному компетентному органу Республіки Польща для направлення до відповідного окружного суду Республіки Польща судового доручення про вручення позовної заяви з додатками та ухвали про відкриття провадження у справі відповідачу - DOM HANDLOWY VOSKA GROUP SP. Z O. O.
З метою належного повідомлення відповідача про розгляд справи, ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.09.2024 було вирішено зупинити провадження у справі.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.03.2025 поновлено провадження у справі.
Однак, після відкриття провадження у справі, судом було виявлено, що позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Кийон" подана без додержання вимог пункту 2 частини 1 статті 164 Господарського процесуального кодексу України.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.03.2025 позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.
Позивачем 04.03.2025 сформовано у системі «Електронний суд» клопотання про усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.03.2025 продовжено розгляд справи, підготовче засідання призначено на 08.04.2025.
Від відповідача 25.03.2025 надійшов до Господарського суду міста Києва відзив на позов, яким останній повідомив про дійсність своїх намірів щодо виконання спірних контрактів, як на момент їх укладання, так і на час розгляду спору; визнав позовні вимоги та просив відстрочити прийняття рішення з метою надання йому часу для виконання зобов'язань за контрактами.
У судовому засіданні 29.04.2025 судом розглянуто та відмовлено у прийнятті визнання позову відповідачем, оскільки зазначене визнання позову суперечить чинним нормам законодавства України, так як сам відповідач зазначив про наміри виконання умов контрактів.
Судом закрито підготовче провадження, розгляд справи по суті призначено на 20.05.2025.
До суду 05.05.2025 від Міністерства юстиції України надійшли документи щодо виконання доручення Господарського суду міста Києва про вручення відповідачу судових документів.
У судовому засіданні 20.05.2025 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва,
Сторонами у справі 03.06.2022 та 11.07.2022 укладено контракти № K/VR-2022 та № K/VR-1107-2022, за якими відповідач зобов'язався поставити позивачу споживчі товари. Асортимент, кількість і ціна товару, зазначаються в інвойсах, які формуються на кожну партію.
Пунктами 2.2. контрактів передбачено, що поставка кожної партії здійснюється протягом 85 днів після отримання передоплати від позивача.
Датою поставки вважається дата підписання позивачем акту приймання-передачі товару. Дата поставки відповідає календарній відмітці в супровідних документах (пункт 7.2 контрактів).
Відповідно до пункту 12.1, контракт № K/VR-2022 набирає чинності з 03.06.2022 і діє до 02.06.2023. Термін його дії автоматично продовжується ще на один рік, якщо жодна із сторін за цим договором письмово не повідомить іншу конграгенту про його припинення не менше ніж за 3 (три) місяці до закінчення терміну дії цього договору.
Згідно з пунктом 12.1, контракт № K/VR-1107-2022 набирає чинності з 11.07.2022 і діє до 11.07.2023. Термін його дії автоматично продовжується ще на один рік, якщо жодна із сторін за цим договором письмово не повідомить іншу конграгенту про його припинення не менше ніж за 3 (три) місяці до закінчення терміну дії цього договору.
Відповідачем виставлено позивачу наступні інвойси за контрактом № K/VR-2022: від 07.06.2022 № K/VR-2022-706/2 на суму 3 363 200,00 євро та від 13.07.2022 № K/VR-2022-1307/2 на суму 1 820 790,49 євро та за контрактом № K/VR-1107-2022: від 11.07.2022 № 1107-2022/1 року на суму 2 010 560 євро.
Позивачем було здійснено оплату вищевказаних інвойсів на загальну суму 3 560 300,00 євро за контрактом № K/VR-2022 та на загальну суму 2 014 630,00 євро (134 100,00 євро та 1 880 530,00 євро за контрактом № K /VR-1107-2022, що підтверджується долученими до матеріалів справи копіями платіжних інструкцій в іноземній валюті.
Товар у встановлений контрактами строк поставлений не був.
Позивачем було надіслано на адресу відповідача лист-вимогу від 06.03.2023 № 06-03/23 з пропозицією поставити товар або здійснити повернення грошових коштів.
Відповідач листом від 20.04.2024 № 2023/04/20 повідомив позивача про затримку поставки товару через здійснення пошуку визначеного контрактами товару.
На час звернення позивача з позовом до суду визначений контрактами товар не поставлено, що, на думку позивача, свідчить про відсутність наміру у відповідача поставляти товар позивачу і отже, оспорювані контракти укладені з боку відповідача без наміру на реальне настання правових наслідків.
Відповідач у відзиві стверджує, що на момент переговорів та підписання контрактів замовлений позивачем товар був відсутній у нього, як і не було чіткої інформації його можливих постачальників. Тому, останній свідомо не повідомив позивачу про відсутність товару та постачальників під час переговорів, плануючи здійснити закупівлю на отримані кошти. Після отримання передплати відповідач розпочав пошук товару за зазначеними у рахунках (інвойсах) цінами, але, на жаль, не зміг знайти необхідну продукцію. Наразі, відповідач продовжує пошук і веде переговори з виробниками та планує виконати свої зобов'язання за спірними контрактами.
Відповідно до частини 2 статті 609, пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, зобов'язання (цивільні права та обов'язки) виникають з підстав, встановлених статтею 11цього Кодексу, зокрема, з договорів.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України).
Як і будь-який правочин, договір є вольовим актом, оскільки виражає спільну волю сторін, що втілюється у договорі. Змістом договору є, власне, ті умови, на яких сторони погоджуються виконувати договір, і вони мають дотримуватися взятих на себе зобов'язань.
Згідно з частиною 5 статті 203 Цивільного кодексу України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
У випадку не дотримання цієї вимоги, такий правочин може бути визнаний недійсним на підставі статей 215, 234 Цивільного кодексу України, як такий, що вчинений без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином (фіктивний правочин).
Отже, укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п'ятої статті 203 Цивільного кодексу України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 Цивільного кодексу України, як фіктивного правочину.
Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин.
У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.
Отже, основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов'язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.
Частиною 1 статті 655 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
При цьому, відповідно до частини 1 статті 656 Цивільного кодексу України предметом договору купівлі-продажу може бути майно (товар), яке є у продавця на момент укладення договору або буде створене (придбане, набуте) продавцем у майбутньому. Стаття ж 693 Цивільного кодексу України передбачає можливість встановити у договорі обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата).
Позивач, заявляючи цей позов вважає, що оскільки відповідач не поставив у встановлений контрактами строк передплачений товар, і у нього на момент укладання цього договору був відсутній такий товар, то ці контракти були укладені відповідачем без наміру поставити відповідний товар, тобто по суті, контракти є фіктивними правочинами.
Однак, як вказано судом, для визнання правочину фіктивним суду необхідно встановити умисел обох сторін на те, що вони обидві не мали на меті здійснити купівлю-продаж зазначеного у контрактах та інвойсах до них товару. Проте, ні з матеріалів справи, не з пояснень обох сторін такого не вбачається.
Згідно з частиною 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 79 Господарського процесуального кодексу України).
Позивачем, у супереч вимогам статей 13, 74 Господарського процесуального кодексу України, належними засобами доказування не доведено суду, що спірні контракти є фіктивними правочинами, які вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цими правочинами.
При цьому, враховуючи встановлений Господарським процесуальним кодексом України принципом диспозитивності господарського судочинства, який передбачає, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках, суд не може вийти за межі заявлених позивачем вимог.
З огляду на наведене, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до статей 15, 16 Цивільного кодексу України і статті 4 Господарського процесуального кодексу України, кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права, а також цивільного інтересу.
У розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
При цьому, під порушенням слід розуміти такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду відповідно до частини першої статті 16 Цивільного кодексу України.
Вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
Тобто, ефективний спосіб захисту має бути таким, що відповідає змісту порушеного права, та таким, що забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулась до суду, відповідно до вимог законодавства.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
Аналогічні правові висновки наведено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17.
Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним (пункт 57 постанови від 05.06.2018 у справі № 338/180/17), тому суд повинен відмовляти у задоволенні позовної вимоги, яка не відповідає ефективному способу захисту права чи інтересу (див.mutandis висновки у пунктах 72-76 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц).
Як слідує із пояснень позивача, він зазнав порушень своїх майнових прав з боку відповідача внаслідок порушенням останнім своїх зобов'язань за контрактами - не здійснення поставки у встановлений строк замовленого позивачем товару.
Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов'язання (пункти 1, 2 частини 1 цієї статті).
Зокрема, частиною 2 статті 693 Цивільного кодексу України передбачено, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Саме цей спосіб захисту у спірному випадку є ефективним для відновлення порушеного майнового права позивача.
Враховуючи, що позивачем не доведено суду наявність ознак недійсності оспорюваних ним контрактів, суд відмовляє в задоволенні позову повністю.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу витрати зі сплати судового збору залишаються за позивачем.
Керуючись статтями 74, 76-79, 86, 123, 129, 232-233, 237- 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. У задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 30.05.2025.
Суддя Т.Ю. Кирилюк