ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
28.05.2025 м. Івано-ФранківськСправа № 909/178/25
Господарський суд Івано-Франківської області у складі: судді Кобецької С.М., секретаря судового засідання Поліводи С.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом: Приватного акціонерного товариства "Прикарпаттяобленерго"
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Івано-Франківськ Теплогенерація"
про стягнення заборгованості в сумі 1 571 081,04 грн з них: 1 483 074,62 грн - основна заборгованість, 52 634,61 грн - пеня, 29 633,11 грн - інфляційні втрати, 5738,70 грн - 3% річних
за участю:
від позивача: Драгомирецький І.М.
від відповідача: Августинович Р.В.
установив: Приватне акціонерне товариство "Прикарпаттяобленерго" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Івано-Франківськ Теплогенерація" (далі - відповідач) про стягнення заборгованості в сумі 1 682 451,19 грн., з них: 1 594 444,77 грн - основна заборгованість, 52 634,61 грн - пеня, 29 633,11 грн - інфляційні, 5738,70 грн - 3% річних.
Позовні вимоги обгрунтовані неналежним виконанням відповідачем договірних зобовязань в частині стягнення орендної плати по Договору №2024/2030 оренди будівель, споруд та обладнання котельні від 04.10.2024, внаслідок чого виникла заборгованість по орендній платі в розмірі 1 594 444,77 грн. За прострочення сплати заборгованості позивач здійснив нарахування пені, 3% річних та інфляційних втрат. Позовні вимоги обгрунтовані нормами ст. 509, 525, 526, 530, 610, 611, 625 Цивільного кодексу України.
10.03.2025 відповідач через систему "Електронний суд" подав відзив на позов (вх.№3914 від 10.03.2025), в якому в частині стягнення заборгованості по орендній платі не заперечував, її прострочення мотивував складним фінансовим становищем, що виникла внаслідок дебіторської заборгованості. Щодо стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат, то зазначив, що їх стягнення призведе товариство ще до більш складного фінансового становища. Разом з тим, просить зменшити розмір пені та 3% річних на 95%.
24.03.2025 через систему «Електронний суд» від позивача надійшла заява за вх. № 2452/25 про зменшення розміру позовних вимог, в якій позивач зменшив позовні вимоги в частині стягнення основної заборгованості на суму 111 370,15 грн і просить стягнути заборгованість в сумі 1 571 081,04 грн., з них: 1 483 074,62 грн - основна заборгованість, 52634,61 грн - пеня, 29 633,11 грн - інфляційні, 5738,70 грн. - 3% річних. Просить повернути судовий збір в розмірі 1670,55 грн, у зв'язку із зменшенням розміру позовних вимог.
Ухвалою від 27.03.2025 суд, з урахуванням приписів п.2 ч.2 ст. 46 ГПК України, прийняв заяву про зменшення позовних вимог до розгляду, встановив, що спір вирішується відповідно до зменшених позовних вимог та повернув позивачу судовий збір в розмірі 1670,55 грн.
В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги з урахуванням заяви про зменшенням їх розміру та просив суд позов задовольнити.
Представник відповідача заборгованість зі сплати орендної плати визнав з урахуванням заяви позивача про зменшення позовних вимог в цій частині , просив зменшити пеню та 3 % річних на 95%.
Розглянувши матеріали справи, вислухавши представників сторін, дослідивши та об'єктивно оцінивши в сукупності всі докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, враховуючи вимоги чинного законодавства, суд вважає позов таким, що підлягає частковому задоволенню.
Фактичні обставини у справі вказують про те, що 04.10.2024 між Приватним акціонерним товариством "Прикарпаттяобленерго" (по договору - орендодавець/по справі - позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Івано-Франківськ Теплогенерація" (по договору - орендодавець/по справі - відповідач) укладено Договір №2024/2030 про оренди будівель та споруд котельні (далі - Договір оренди/Договір).
Договір підписаний сторонами та скріплений печатками, в судовому порядку недійсним не визнавався.
Відповідно до п. 1.1. Договору, у порядку та на умовах, визначених цим договором орендодавець зобов'язується передати в оренду (володіння та користування) орендарю згідно Акту прийому-передачі будівлі, споруди та обладнання котельні на вул. Індустріальна, 34/1,34/3, 34/4, 34/5 та вул. Вербова, 37А в м. Івано-Франківську (далі - майно), що належить орендодавцю на праві власності.
Згідно з п. 2.1. Договору передача здійснюється на підставі акту прийому-передачі, підписання якого свідчить про фактичну передачу майна в оренду.
Відповідно до п. 3.1. Договору, даний договір набирає чинності з 04.10.2024 та діє до 30.04.2025, але в будь якому разі - до повного виконання сторонами зобов'язань згідно з даним договором.
Пунктом 4.1. Договору вказано, що орендна плата встановлюється в розмірі 351 900,24 грн за один календарний місяць, в тому числі ПДВ. Розмір орендної плати може бути змінений за взаємною згодою сторін цього договору.
Згідно п. 4.2. Договору, орендна плата сплачується не пізніше 10 числа наступного місяця за попередній на підставі отриманих від орендодавця рахунків.
Крім того, пунктом 4.6 Договору сторони погодили, що всі витрати по оплаті водовідведення та дощових стоків, а також інших комунальних послуг оплачуються орендарем на підставі рахунку на компенсацію таких витрат.
Відповідно до п. 5.3 Договору відповідач зобов'язується своєчасно здійснювати орендні платежі.
Згідно з п. 7.2. Договору, у випадку прострочення сплати орендних платежів орендар сплачує на користь орендодавця пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення.
04.10.2024 сторони підписали акт передачі-приймання майна, яке передається орендодавцем ПрАТ "Прикарпаттяобленерго" орендарю ТОВ "Івано-Франківськ Теплогенерація" згідно з Договором оренди будівель, споруд та обладнання №2024/2030.
30.12.2024 відповідачем передано (повернуто) позивачу частину орендованого за Договором майна, а саме ГРП (Цифра "5" на схемі), вул. Індустріальна, 34/4, інвентарний номер 1030100414, площею 91.8 м2, про що складено та підписано Акт передачі-приймання майна.
30.12.2024 між сторонами укладено Додаткову угоду про внесення змін до Договору оренди будівель, споруд та обладнання котельні №2024/2030 від 04.10.2024 (далі - Додаткова угода), якою внесено зміни в п.4.1. основного договору оренди щодо орендної плати, яка відповідно до Додаткової угоди складає 345 492,24 грн за один календарний місяць, в т.ч. ПДВ (п.1 Додаткової угоди від 30.12.2024).
Пунктом 2 Додаткової угоди сторони погодили керуючись розділами 6 та 8 основного Договору внести зміни до основного договору та повернути будівлю ГРП з оренди орендодавцю та підписати Акт передачі-приймання, який є невід'ємною частиною основного Договору та даної Додаткової угоди.
Відповідно до п. 3 Додаткової угоди дана Додаткова угода набирає чинності з моменту підписання її сторонами та діє протягом всього терміну дії основного Договору та є його невід'ємною частиною.
На виконання умов Договору позивач передав, а відповідач прийняв послуги із оренди за період жовтень 2024 року по січень 2025 року відповідно до підписаних між сторонами, зокрема без зауважень зі сторони відповідача, актів приймання-передачі наданих послуг на загальну суму 1 366 724,68 грн, а саме:
за жовтень 2024 року:
- акт №2024/3371 від 31.10.2024 на загальну вартість послуг у розмірі 317 845,38 грн з ПДВ;
за листопад 2024 року:
- акт №2024/3609 від 29.11.2024 на загальну вартість послуг у розмірі 351 900,24 грн з ПДВ;
за грудень 2024 року:
- акт №2025/0003 від 29.12.2024 на загальну вартість послуг у розмірі 329 187,00 грн з ПДВ;
- акт №2025/0004 від 31.12.2024 на загальну вартість послуг у розмірі 22 289,82 грн з ПДВ;
за січень 2025 року:
- акт №2025/0337 від 31.01.2025 на загальну вартість послуг у розмірі 345 492,24 грн з ПДВ.
На виконання умов Договору позивач передав, а відповідач прийняв послуги із відшкодування витрат постачання (власне джерело, водозабір та дощові стоки) за період жовтень 2024 року по січень 2025 року відповідно до підписаних між сторонами (зокрема без зауважень зі сторони відповідача) актів приймання-передачі наданих послуг на загальну суму 227 720,09 грн зокрема:
за жовтень 2024 року:
- акт №2024/3472 від 31.10.2024 на загальну вартість послуг у розмірі 7960,88 грн з ПДВ;
за листопад 2024 року:
- акт №2024/3629 від 29.11.2024 на загальну вартість послуг у розмірі 25976,46 грн з ПДВ;
за грудень 2024 року:
- акт №2025/0186 від 31.12.2024 на загальну вартість послуг у розмірі 77 432,81 грн з ПДВ;
за січень 2025 року:
- акт №2025/0485 від 31.01.2025 на загальну вартість послуг у розмірі 116 349,94 грн з ПДВ.
Загальна сума наданих послуг по оренді та витрат постачання (власне джерело, водозабір та дощові стоки) складає 1 594 444,77 грн.
Поряд із складеними Актами приймання-передачі виконаних робіт, позивачем виставлено відповідачу рахунки на їх оплату.
В порушення умов договору відповідач оплату по виставленим рахункам відповідно до актів наданих послуг не здійснив, внаслідок чого виникла заборгованість на суму 1594444,77 грн. У зв'язку з порушенням строку оплати орендних платежів та витрат із відшкодування витрат постачаннння (власне джерело, водозабір та дощові стоки) , позивач нарахував відповідачу пеню в розмірі 52 634,61 грн, 29 633,11 грн інфляційних втрат та 5 738,70 грн 3% річних.
Водночас, враховуючи заяву позивача про зменшення розміру позовної вимоги в частині стягнення орендної плати та задоволення іі судом , предметом спору спору у справі , що розглядається є стягнення заборгованості в сумі 1 571 081,04 грн., з них: 1 483 074,62 грн - основна заборгованість, 52634,61 грн - пеня, 29 633,11 грн - інфляційні, 5738,70 грн - 3% річних.
Із змісту ст. 11 Цивільного кодексу України вбачається, що цивільні права та обов'язки виникають зокрема, з договору.
Відповідно до ч.1 ст. 67 ГК України відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України (ч. 2 ст. 67 ГК України).
На підставі господарського договору між суб'єктами господарювання виникають господарські зобов'язання, в силу яких один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку (ст.173, 174 ГК України).
Згідно з ч. 1 ст. 179 ГК України майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.
Частиною 1 ст. 193 ГК України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
В ч. 1 ст. 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. При цьому, за правилами статті 14 ЦК України, цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
За змістом ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
В статті 629 ЦК України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ч. 1 ст. 759 ЦК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк.
Згідно з частинами 1, 5 ст. 762 ЦК України, за користування майном з наймодавця справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за найм (оренду) майна вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.
Так, прийняття відповідачем - ТОВ "Івано-Франківськ Теплогенерація" від позивача - ПрАТ "Прикарпаттяобленерго" в оренду майна вказаного в акті передачі-приймання майна від 04.10.2024, є підставою виникнення у відповідача зобов'язання сплачувати орендні платежі та всі витрати по оплаті водовідведення, дощових стоків та інших комунальних послуг на умовах, вказаних в п. 4.2. договору оренди - не пізніше 10 числа наступного місяця за попередній на підставі отриманих рахунків.
За встановлених судом обставин, за період 04.10.2024 по 12.02.2025 загальний розмір заборгованості по орендній платі за Договором оренди будівель, споруд та обладнання котельні №2024/2030 від 04.10.2024 становить 1366724,68 грн, а витрати по оплаті постачання (власне джерело, водозабір та дощові стоки), які відповідно до п. 4.6 Договору підлягають сплаті орендарем, становлять 227 720,09 грн. Всього - 1 594 444,77 грн. Разом з тим, 25.05.2025 відповідачем сплачено в рахунок погашенн заборгованості з орендної плати 111370,15 грн , тому неоплаченою залишилась заборгованість в сумі 1483074,62 грн.
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (п. 1 ст. 612 ЦК України).
Згідно із ч. 2 ст. 614 ЦК України відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Відповідач доводів позивача не спростував, доказів виконання зобов'язань за договором не надав.
Враховуючи вищенаведене, позовні вимоги про стягнення з відповідача 1483074,62 грн основного боргу є обґрунтованими та належать до задоволення.
За приписами статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та 3 % річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Таким чином, кредитор вправі вимагати, в тому числі в судовому порядку, сплати боржником сум інфляційних нарахувань та процентів річних, навіть, якщо умовами договору не передбачено стягнення інфляційних та 3% річних.
Відповідно до ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Статтею 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
У Договорі оренди будівель, споруд та обладнання котельні №2024/2030 від 04.10.2024 сторони визначили, що у випадку прострочення сплати орендних платежів орендар сплачує на користь орендодавця пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення (п. 7.2).
Відповідно до поданого позивачем розрахунку заборгованості за прострочення виконання грошового зобов'язання останнім нараховано відповідачу 52 634, 61 грн - пені, 5738,70 грн - 3% річних та 29 633,11 грн - інфляційних втрат.
Суд, здійснивши перевірку нарахування пені, інфляційних втрат та 3% річних, приходить до висновку про правомірність їх нарахування, а отже таких, що підлягають задоволенню в розмірі заявленому позивачем.
Поряд з цим, правила частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України надають право суду зменшити, за рішенням суду, розмір неустойки, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Крім цього, категорії "значно" та "надмірно", які використовуються в ст. 551 ЦК України та в ст. 233 ГК України, є оціночними і мають конкретизуватися у кожному конкретному випадку , з урахуванням того, що правила наведених статтей направленні на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, а також недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов'язання боржником. Подібний за змістом правовий висновок викладений у постанові Верховного суду від 04.07.2021 у справі №916/878/20.
Водночас, суд звертає увагу, що зменшення пені на 90%-99% фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов'язання , що в свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін. Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного суду від 15.06.2022 у справі № 922/2141/21, від 05.04.2023 у справі №910/18718/21.
Разом з тим, суд звертає увагу, що у п. 7.31. постанови Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22, зазначено, що законодавець надає суду зменшувати розмір неустойки, а не звільняти боржника від її сплати.
Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законні вичерпного переліку обставин, як підстав для зменшення судом розміру неустойки (ч.3 ст. 551 ЦК України) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.Такий же за змістом правовий висновок викладений у постанові Верховного суду від 26.08.2021 у справі № 911/378/17.
Індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов'язання ), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципу права ( правовий висновок викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22).
Разом з тим, реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені статтями 551 Цивільного кодексу України, 233 Господарського кодексу України щодо права на зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 Цивільного кодексу України (справедливість, добросовісність, розумність) має забезпечити баланс інтересів сторін, та з дотриманням правил статті 86 Господарського процесуального кодексу України визначати конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов'язання, ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обставин справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав. Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 14.04.2021 у справі №922/1716/20, від 30.03.2021 у справі № 902/538/18.
Зі змісту зазначених норм вбачається, що, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
Оцінюючи можливість зменшення суми пені суд враховує, що позивачем доказів, що свідчили б про погіршення фінансового стану, ускладнення в господарській діяльності чи завдання останньому збитків в результаті дій саме відповідача, не надано.
Поряд з цим, суд також вважає за необхідне відзначити, що зменшення судом розміру неустойки, враховуючи положення ст. 219 Господарського кодексу України, яка регулює межі господарсько-правової відповідальності, порядок і умови зменшення розміру та звільнення від відповідальності, свідчить про те, що зменшення судом розміру стягуваної пені є проявом обмеження відповідальності боржника, та жодним чином не є звільненням його від відповідальності.
З урахуванням викладеного у сукупності, суд, враховуючи дискреційність наданих йому повноважень щодо зменшення розміру штрафних санкцій, виходячи з необхідності дотримання балансу інтересів обох сторін, вважає справедливим, доцільним, обґрунтованим, таким, що цілком відповідає принципу верховенства права висновок щодо зменшення розміру пені на 50 відсотків.
На думку суду, стягнення з відповідача такої суми пені компенсує негативні наслідки, пов'язані з порушенням відповідачем строків сплати боргу, стягнення ж з відповідача пені у повному обсязі не є співмірним з можливими негативними наслідками від порушення відповідачем зобов'язання.
Щодо зменшення розміру 3% річних, то суд зазначає, що вирішуючи питання про зменшення розміру відсотків річних, які підлягають стягненню зі сторони, яка порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення їх розміру перед розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру таких відсотків річних наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.
В спірному випадку, суд враховуючи, що розмір річних за порушення зобов'язання складає 3%, що є мінімальним у порівняні із тим, що його розмір може сторонами визначатись у договорі в більшому розмірі, а сума нарахування складає в розмірі 5738,70 грн, що є незначною, то суд приходить до висновку в клопотанні відповідача про зменшення розміру 3% річних відмовити. Разом з тим , право суду на зменшення 3% річних не урегульовано вище зазначеними правовими нормами.
Відповідно до статей 73, 74, 81 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (ст.86 ГПК України).
З аналізу наведеного вище, враховуючи зменшення судом розміру пені на 50%, суд приходить до висновку про часткове задоволення позову, зокрема в частині стягнення 1544763,73 грн, з них: 1 483 074,62 грн - основна заборгованість, 26 317,31 грн - пеня, 29633,11 грн - інфляційні втрати, 5738,70 грн - 3% річних.
Відповідно до ст. 237 Господарського процесуального кодексу України суд, при ухвалені рішення, вирішує питання щодо розподілу судових витрат по справі.
Згідно з ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно приписів ч. 2 ст. 123 ГПК України розмір судового збору, порядок сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Як встановлено судом , за подання позову позивач сплатив судовий збір в розмірі 25236,77грн,що відповідає розміру встановленому Законом України "Про судовий збір".Ухвалою суду від 27.03.2025 позивачу повернуто судовий збір в сумі 1670,55 грн у зв'язку із зменшенням розміру позовних вимог.
При цьому, суд керується приписами п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Водночас, суд зазначає, що у разі коли господарський суд зменшує розмір неустойки чи процентів річних, судові витрати позивача, пов'язані з розглядом справи, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено.
За наведеного, суд приходить до висновку про відшкодування позивачу за рахунок відповідача судовий збір в розмірі 23 566,21 грн.
Керуючись ст. 73, 74, 86, 123, 129, 233, 236-238, 241 України, суд, -
позов Приватного акціонерного товариства "Прикарпаттяобленерго" (далі - позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Івано-Франківськ Теплогенерація" (далі - відповідач) про стягнення заборгованості в сумі 1 571 081,04 грн, з яких : 1 483 074,62 грн. - основна заборгованість, 52 634,61 грн - пеня, 29 633,11 грн - інфляційні втрати, 5738,70 грн - 3% річних - задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Івано-Франківськ Теплогенерація" (вул. Індустріальна, буд. 34/4, м. Івано-Франківськ, Івано-Франківський район, Івано-Франківська область, код 43778591) на користь Приватного акціонерного товариства "Прикарпаттяобленерго" ( вул. Індустріальна, буд. 34, м. Івано-Франківськ, Івано-Франківський район, Івано-Франківська область, код 00131564) сумі 1 544 763,73 грн, з них: 1 483 074,62 грн - основна заборгованість, 26 317,31 грн - пеня, 29 633,11 грн - інфляційні втрати, 5738,70 грн - 3% річних та 23 566,21 грн судового збору.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Повне рішення складено 02.06.2025.
Суддя С. М. Кобецька