номер провадження справи 26/56/24
29.04.2025 Справа № 908/1634/24(908/3428/24)
м.Запоріжжя Запорізької області
Суддя Юлдашев Олексій Олексійович, розглянувши матеріали позовної заяви
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “МЕНЕЛАЙ», код ЄДРПОУ 40673981 (69118 Україна, м. Запоріжжя, проспект Героїв Національної гвардії України (проспект 40-річчя Перемоги), буд. 63, прим. 1)
до відповідача: ФО ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 )
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: розпорядник майна, арбітражний керуючий Венська Оксана Олександрівна (свідоцтво про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого № 174 від 24.04.2013; адреса: 49000, м. Дніпро, пр. Дмитра Яворницького, 62, а/с 162)
про стягнення 3% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання у розмірі 1 472 834, 59 грн
в межах справи № 908/1634/24
про банкрутство - Товариства з обмеженою відповідальністю “МЕНЕЛАЙ», код ЄДРПОУ 40673981 (69118 Україна, м. Запоріжжя, проспект Героїв Національної гвардії України (проспект 40-річчя Перемоги), буд. 63, прим. 1)
кредитор - ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 )
розпорядник майна - арбітражний керуючий Венська Оксана Олександрівна (свідоцтво про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого № 174 від 24.04.2013; адреса: 49000, м. Дніпро, пр. Дмитра Яворницького, 62, а/с 162)
Представники сторін:
від позивача - Чміль Ю.В.
від відповідача - не з'явився
третя особа - не з'явилась
До Господарського суду Запорізької області 27.12.2024 надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю “МЕНЕЛАЙ» ОСОБА_1 , про стягнення 3% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання у розмірі 1 472 834, 59 грн, для розгляду в межах справи № 908/1634/24 про банкрутство позивача.
27.12.2024 автоматизованою системою документообігу Господарського суду Запорізької області здійснено автоматичний розподіл судової справи між суддями, справу № 908/3428/24 розподілено судді Юлдашеву О.О.
Ухвалою суду від 31.01.2025 прийнято позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю “МЕНЕЛАЙ» для розгляду в межах справи № 908/1634/24 про банкрутство позивача, відкрито провадження з розгляду позовної заяви. Постановлено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження. Судове засідання для розгляду справи по суті призначено на 13.03.2025 о/об 12-15 год.
До суду надійшли наступні документи:
- 04.02.25 клопотання відповідача про розгляд справи в порядку загального позовного провадження;
- 18.02.25 та 25.02.25 клопотання відповідача про витребування доказів; відзив на позовну заяву;
- 25.02.25 заперечення позивача на клопотання відповідача про витребування доказів;
- 13.03.25 клопотання позивача по відкладення судового засідання;
- 13.03.25 клопотання відповідача про відкладення розгляду справи.
Ухвалою суду від 13.03.2025 року судове засідання відкладено на 29.04.2025р. о 10-15.
До суду 29.04.2025 надійшла заява третьої особи ОСОБА_3 про розгляд справи без її участі.
Відповідач в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, зокрема судом було розміщено (оприлюднено) на веб-порталі Судової влади України оголошення про виклик у судове засідання по справі № 908/1634/24(908/3375/24) Відповідача.
Суд розглянув клопотання відповідача про витребування доказів та зазначає про таке.
Відповідно д ст.42 ГПК України учасники справи мають права подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб.
Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині (частина друга статті 13 ЦК України).
Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (частина третя статті 13 ЦК України).
Рішенням Конституційного Суду України від 28 квітня 2021 року № 2-р(II)/2021 у справі № 3-95/2020(193/20) визнано, що частина третя статті 13, частина третя статті 16 ЦК України не суперечать частині другій статті 58 Конституції України та вказано, що оцінюючи домірність припису частини третьої статті 13 ЦК України, Конституційний Суд України констатує, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису частини першої статті 68 Основного Закону України, згідно з яким кожен зобов'язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Водночас словосполука «а також зловживання правом в інших формах», що також міститься у частині третій статті 13 ЦК України, на думку Конституційного Суду України, за своєю суттю є засобом узагальненого позначення одразу кількох явищ з метою уникнення потреби наведення їх повного або виключного переліку. Здійснюючи право власності, у тому числі шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у посутньому взаємозв'язку з установленими ЦК України та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності. Установлення ЦК України або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України, за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними. У зв'язку з тим, що частина третя статті 13 та частина третя статті 16 ЦК України мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд України дійшов висновку, що ця мета є правомірною (легітимною).
Ухвалою Господарського суду Запорізької області по справі № 908/1634/24 (908/2702/24) за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю “МЕНЕЛАЙ» до відповідачів: ФО ОСОБА_1 , ФО ОСОБА_4 , ФО ОСОБА_5 , ФО ОСОБА_6 , ФО ОСОБА_7 , ФО ОСОБА_8 , за участю третіх осіб, про визнання договорів купівлі-продажу недійсними було витребувано у Позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Менелай», ЄДРПОУ 40673981 оригінали письмових доказів (для огляду): - кредитний договір №841607/ФЛ від 27 червня 2008 року, укладений між ПАТ «КБ «Надра» та ОСОБА_1 ; - договір іпотеки №841607/ФЛ-1 від 27 червня 2008 року, укладений між ПАТ «КБ «Надра» та ОСОБА_1 ; - договір про відступлення права вимоги №GL48N718070_blank від 05.08.2020 року, укладений між ТОВ «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» та ПАТ «КБ «Надра» із Додаток №1 від 05 серпня 2020 року; - договір про відступлення права вимоги №GL48N718070_blank_01 від 30.09.2020 року, укладений між ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» та ТОВ «Брайт Інвестмен» із Додаток №1 від 30 вересня 2020 року; - договір купівлі-продажу права вимоги від №270524/4-М, укладений між ТОВ «Брайт Інвестмен» та ТОВ «Менелай» від 27 травня 2024 року та Додаток 1 від 27 травня 2024 року, акт прийому-передачі прав вимоги до нього від 27 травня 2024 року разом із кредитним договором та договором поруки, акт прийому -передачі документації від 27 травня 2024 року разом із кредитною справою в повному розмірі.
Про вищезазначену ухвалу відповідачу відомо.
Отже подання відповідачем аналогічного клопотання про витребування доказів, є прямим зловживанням процесуальними правами та дії спрямовані на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення (ст. 42, 43 ГПК України).
Також не підлягає задоволенню клопотання Відповідача про витребування кредитної справи, оскільки предметом розгляду даної справи є стягнення 3% річних та інфляційних втрат, а не стягнення заборгованості за кредитним договором.
Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 18 вересня 2014 року у справі № 200/1728/11-ц позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» до Відповідача задоволено та стягнуто на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Надра» заборгованість за кредитним договором №№841607/ФЛ від 27.06.2008 року станом на 06.01.2010 року в розмірі 242627,32 долари США, що в гривневому еквіваленті складає 1937379,15 грн., де: 195594,58 доларів США, що в гривневому еквіваленті складає 1561822,72 грн. - заборгованість за тілом кредиту, 41026,59 доларів США, що в гривневому еквіваленті складає 327597,32 грн. - заборгованість за відсотками, 6006,15 доларів США, що в гривневому еквіваленті складає 47959,11 грн. пеня.
Тобто даним рішенням вже було встановлено всі обставини щодо правомірності стягнення кредитної заборгованості.
Статтею 18 ГПК України визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Суд розглянув клопотання відповідача про розгляд справи в порядку загального позовного провадження, вважає його необгрунтованим, безпідставним та таким, що не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Відповідач обгрунтовує своє клопотання тим, що справа потребує повного та всебічного з'ясування обставин справи та надання сторонам можливості подати необхідні пояснення і докази у справі, а також слід врахувати ціну позову.
Відповідно до частин 1,2 ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства, спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), у межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про відшкодування шкоди та/або збитків, завданих боржнику; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника, у тому числі спори про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України.
Склад учасників розгляду спору визначається відповідно до Господарського процесуального кодексу України.
Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними Господарським процесуальним кодексом України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення.
Заяви (позовні заяви) учасників провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність) або інших осіб у спорах, стороною в яких є боржник, розглядаються в межах справи про банкрутство (неплатоспроможність) за правилами спрощеного позовного провадження.
Позивач має право в позовній заяві заявити мотивоване клопотання про розгляд справи за правилами загального позовного провадження. Якщо суд за результатами розгляду клопотання позивача дійде висновку про розгляд справи в порядку загального позовного провадження, він зазначає про це в ухвалі про відкриття провадження у справі.
За приписами ч. 1, 2 ст. 247 ГПК України, господарський суд розглядає малозначні справи в порядку спрощеного позовного провадження. У спрощеному порядку може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції господарського суду, за винятком справ, зазначених у частині 4 цієї статті.
Відповідно до ч. 3 ст. 247 ГПК України, при вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) ціну позову; 2) значення справи для сторін; 3) обраний позивачем спосіб захисту; 4) категорію та складність справи; 5) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо; 6) кількість сторін та інших учасників справи; 7) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 8) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.
Частиною 4 ст. 247 ГПК України визначено категорії справ, які не можуть бути розглянуті в порядку спрощеного позовного провадження, а саме справи: 1) про банкрутство; 2) за заявами про затвердження планів санації боржника до відкриття провадження у справі про банкрутство; 3) у спорах, які виникають з корпоративних відносин, та спорах з правочинів щодо корпоративних прав (акцій); 4) у спорах щодо захисту прав інтелектуальної власності, крім справ про стягнення грошової суми, розмір якої не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 5) у спорах, що виникають з відносин, пов'язаних із захистом економічної конкуренції, обмеженням монополізму в господарській діяльності, захистом від недобросовісної конкуренції; 6) у спорах між юридичною особою та її посадовою особою (у тому числі посадовою особою, повноваження якої припинені) про відшкодування збитків, заподіяних такою посадовою особою юридичній особі її діями (бездіяльністю); 7) у спорах щодо приватизації державного чи комунального майна; 8) в яких ціна позову перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 9) інші вимоги, об'єднані з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 3-8 цієї частини.
Відповідно до ч. 1 ст. 250 ГПК України, питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.
Якщо суд вирішив розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження, але в подальшому за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи постановив ухвалу про розгляд справи за правилами загального позовного провадження, розгляд справи починається зі стадії відкриття провадження у справі. У такому випадку повернення до розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження не допускається (ч. 6 ст. 250 ГПК України).
Таким чином, за змістом вищезазначених норм, після прийняття ухвали про відкриття провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження суд має право (а не обов'язок) у подальшому за власною ініціативою або за результатами розгляду обґрунтувань, наведених учасником справи у відповідному клопотанні, постановити ухвалу про розгляд справи за правилами загального позовного провадження, за умови достатніх для цього підстав.
Щодо посилання відповідача у заяві про перехід до розгляду справи за правилами загального позовного провадження на складність даної справи та на те, що ця справа потребує повного та всебічного з'ясування обставин справи, правильного вирішення спору та надання сторонам можливості подати необхідні пояснення і докази у справі, суд зазначає таке.
За приписами ч. 5 ст. 247 ГПК України, суд відмовляє у розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження або постановляє ухвалу про розгляд справи за правилами загального позовного провадження, якщо після прийняття судом до розгляду заяви позивача про збільшення розміру позовних вимог або зміни предмета позову, відповідна справа не може бути розглянута за правилами спрощеного позовного провадження.
Відповідно до положень п. 1, 2 ч. 4 ст. 250 ГПК України, якщо відповідач в установлений судом в ухвалі про відкриття провадження у справі строк подасть заяву із запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, суд залежно від обґрунтованості заперечень відповідача постановляє ухвалу про залишення заяви відповідача без задоволення або про розгляд справи за правилами загального позовного провадження та заміну засідання для розгляду справи по суті підготовчим засіданням.
Станом на момент прийняття судом даної ухвали позивач не звертався до суду із заявами про збільшення розміру позовних вимог або зміну предмета позову.
Матеріали даної справи не містять великої кількості доказів, які суд мав би дослідити з метою забезпечення повного, всебічного та об'єктивного розгляду справи, а в поданій відповідачем до суду заяві про перехід до розгляду справи за правилами загального позовного провадження не наведено належних обґрунтувань та не надано до вказаної заяви жодного належного доказу, який би свідчив про складність даної справи та міг би стати підставою для постановлення судом ухвали про перехід до розгляду справи в порядку загального позовного провадження.
Суд зауважує, що відповідачу було забезпечено можливість реалізувати всі свої процесуальні права та добросовісно виконати свої обов'язки, передбачені законом, зокрема щодо подання до суду в установлені строки відзиву на позовну заяву з доказами, які відповідач вважає необхідними подати до суду, а також щодо подання клопотань з процесуальних питань та додаткових письмових пояснень. В разі неможливості подати в установлені судом строки заяви по суті справи, додаткові письмові пояснення або заяви чи клопотання з процесуальних питань, відповідач не позбавлений права звернутись до суду з клопотанням про продовження чи поновлення процесуальних строків, з наданням належного обґрунтування необхідності їх продовження або поновлення. Крім того, відповідач не позбавлений можливості в порядку ч. 5 ст. 161 ГПК України подати до суду додаткові пояснення щодо окремого питання, яке виникло при розгляді справи.
Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що відповідачем не доведено наявність достатніх підстав для переходу від спрощеного порядку розгляду справи до розгляду справи за правилами загального позовного провадження. Судом таких підстав також не встановлено, а відтак подане відповідачем клопотання про перехід до розгляду справи за правилами загального позовного провадження не підлягає задоволеню.
Представник Позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив його задовольнити.
Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, суд вважає можливим вирішити справу на підставі наявних у ній матеріалів.
За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу у відсутність належно повідомленого Відповідача про розгляд справи за наявними матеріалами справи та ухвалити рішення з метою дотримання розумного строку розгляду справи.
Дослідивши матеріалами позовної заяви, суд приходить до висновку про задоволення позовної заяви, у зв'язку з наступним.
Як вбачається з матеріалів справи, 27.06.2008 року між ОСОБА_1 та Відкритим акціонерним товариством КБ «Надра» (найменування змінено на Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Надра» на виконання вимог Закону України «Про акціонерні товариства») було укладено Кредитний договір №841607/ФЛ, відповідно до умов якого, Банк надав Відповідачу кредит у іноземній валюті у розмірі 197 876,00 доларів США з виплатою процентної ставки 14,49 % річних строком до 12 червня 2028 року.
Відповідачем зобов'язання за кредитним договором виконувались не належними чином у зв'язку з чим ПАТ КБ «НАДРА» звернулося до Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська з позовною заявою про стягнення заборгованості з Відповідача.
Заочним рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 18 вересня 2014 року у справі №200/1728/11-ц позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» до Відповідача задоволено та стягнуто на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Надра» №841607/ФЛ від 27.06.2008 в розмірі 242627,32 долари США, що в гривневому еквіваленті складає 1937379,15 грн., де: 195594,58 доларів США, що в гривневому еквіваленті складає 1561822,72 грн. - заборгованість за тілом кредиту, 41026,59 доларів США, що в гривневому еквіваленті складає 327597,32 грн. - заборгованість за відсотками, 6006,15 доларів США, що в гривневому еквіваленті складає 47959,11 грн. пеня та судові витрати в розмірі 910 грн.
05 серпня 2020 року відповідно до результатів відкритих торгів, оформлених протоколом електронних торгів № UA-EA-2020-05-12-000017-b від 22.05.2020 року між ПАТ КБ «Надра» та ТОВ ФК «Дніпрофінансгруп» був укладений Договір №GL48N718070_blank про відступлення прав вимоги. За умовами даного Договору ТОВ ФК «Дніпрофінансгруп» набуло право вимоги до боржників, майнових поручителів та фінансових поручителів зокрема за Кредитним Договором (з додатками, додатковими угодами, договорами про внесення змін та доповнень тощо) № 841607/ФЛ від 27.06.2008 року укладеним між ОСОБА_1 та ВАТ КБ «Надра» та договорами забезпечення.
30 вересня 2020 року між ТОВ ФК «Дніпрофінансгруп» та ТОВ «БРАЙТ ІНВЕСТМЕНТ» був укладений Договір №GL48N718070_blank_01 про відступлення прав вимоги. За умовами даного Договору ТОВ «БРАЙТ ІНВЕСТМЕНТ» набуло право вимоги до боржників, майнових поручителів та фінансових поручителів зокрема за Кредитним Договором (з додатками, додатковими угодами, договорами про внесення змін та доповнень тощо) № 841607/ФЛ від 27.06.2008 року укладеним між ОСОБА_1 та ВАТ КБ «Надра» та договорами забезпечення.
27 травня 2024 року між ТОВ «БРАЙТ ІНВЕСТМЕНТ» та ТОВ «Менелай» був укладений Договір купівлі-продажу прав вимоги №270524/4-М. За умовами даного Договору ТОВ «Менелай» набуло право вимоги до боржників, майнових поручителів та фінансових поручителів зокрема за Кредитним Договором (з додатками, додатковими угодами, договорами про внесення змін та доповнень тощо) № 841607/ФЛ від 27.06.2008 року укладеним між ОСОБА_1 та ВАТ КБ «Надра» та договорами забезпечення.
Частиною 1 ст. 512 ЦК України, визначено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Згідно з ст. 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 516 ЦК України).
Позивачем було надано докази на підтвердження набуття права вимоги за Кредитним Договором (з додатками, додатковими угодами, договорами про внесення змін та доповнень тощо) № 841607/ФЛ від 27.06.2008 року укладеним між ОСОБА_1 та ВАТ КБ «Надра» та договорами забезпечення.
Відповідно до розрахунку 3% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання, яке становить 242627,32 доларів США, за період з 01.05.2017 по 23.02.2022 розмір нарахованих 3% річних на суму боргу становить 35 077,93 доларів США.
Доказів сплати заборгованості за рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 18 вересня 2014 року по справі №200/1728/11-ц, а ні Позивачу, а ні первісному кредитору Відповідачем до суду не подано. Відповідач своїм правом на заперечення проти заявлених позовних вимог щодо стягнення 3% річних не скористався, доказів, які підтверджують обставини, на яких би ґрунтувалися його заперечення, - до суду не надав.
За приписами ст. 610 Цивільного Кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною першою статті 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимог згідно з ч.2 ст. 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах прав та інтереси позивача забезпечені ч.2 ст.625 ЦК України, яка регламентує насліди прострочення виконання грошового зобов'язання.
ВАТ КБ «Надра» свої зобов'язання виконав у повному обсязі, а саме - в порядку передбаченому Договором видав Відповідачу грошові кошти.
Відповідач належним чином взяті на себе зобов'язання за кредитним договором №841607/ФЛ від 27.06.2008 року не виконав, у зв'язку з чим утворилась заборгованість, яка підтверджена рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 18 вересня 2014 року по справі №200/1728/11-ц.
Частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Зазначена норма не обмежує права кредитора звернутися до суду за захистом свого права, якщо грошове зобов'язання не виконується й після вирішення судом питання про стягнення боргу. Оскільки чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з постановленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків, то наявні правові підстави для застосування до спірних правовідносин приписів статті 625 Цивільного кодексу України.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат та 3 % річних на суму боргу відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 13.11.2019 у справі № 922/3095/18, від 19.06.2019 №703/2718/16-ц, від 19.06.2019 №646/14523/15.
Саме лише прийняття судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною 2 статті 625 ЦК України сум. Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 08.11.2019 у справі №127/15672/16-ц, від 10.04.2018 та 27.04.2018 у справах №910/16945/14 та №908/1394/17, від 16.11.2018 у справі №918/117/18, від 30.01.2019 у справах №905/2324/17 та №922/175/18, від 13.02.2019 у справі №924/312/18, від 11.03.2020 у справі № 910/5587/19.
Норми частини другої статті 625 ЦК щодо сплати боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов'язання, визначеного у гривнях.
У випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквіваленту в іноземній валюті, передбачені частиною другою статті 625 ЦК інфляційні втрати стягненню не підлягають, оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлені еквівалентом іноземної валюти.
Таких висновків у подібних правовідносинах дійшов Верховний Суд України у постанові від 01 березня 2017 року у справі № 6-284цс17. Також, аналогічний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі № 296/10217/15-ц (провадження № 14-727цс19), від 05.10.2022 року у справі №463/9914/20.
Для стягнення 3% річних застосовується загальна позовна давність в 3 роки (ст. 257 ЦК України).
З 24 лютого 2022 року відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено режим воєнного стану. Відповідно до пункту 19 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 Цивільного кодексу України, продовжуються на строк його дії.
Таким чином з моменту введення режиму воєнного стану у справах про стягнення 3 % річних розрахунок заборгованості законно та доцільно розраховувати за останні три роки до 24.02.2022 року.
Законом України № 540-ІХ від 30.03.2020 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено, зокрема пунктом 12 такого змісту:
« 12. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».
Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 19 такого змісту, в редакції Закону України № 3450-IX від 08.11.2023:
«У період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану».
Відмінено вказаний карантин з 24 години 00 хвилин 30.06.2023 (постанова Кабінету міністрів України від 27.06.2023 № 651).
Отже, на час дії установленого на території України карантину строки, визначені статтями 257, 258 ЦК України, були продовжені, а у подальшому - зупинені на строк дії воєнного стану, який (загальновідомий факт) діє безперервно до цього часу.
Судова практики щодо «продовження строків позовної давності на період дії карантину» є усталеною, та підтверджується правовими висновками Великої Палати Верховного Суду викладеними у постанові від 06 вересня 2023 року у справі № 910/18489/20 (провадження № 12-46гс220) де зазначено: «Із 12 березня 2020 року на усій території України установлений карантин із подальшим продовженням відповідними постановами його строку (пункт 1 постанови № 211 з наступними змінами). Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину (пункт 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у редакції Закону № 540-ІХ, який набрав чинності 2 квітня 2020 року).
У своїй постанові від 12.11.2024 року по справі №911/79/24 Верховний Суд зазначив: «Оскільки з 02.04.2020 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)", згідно з яким в Україні запроваджений з 12.03.2020 загальнодержавний карантин, який тривав до 30.06.2023, а з 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан і відповідно станом на 28.12.2023 (дата подання позовної заяви) діяв на усій території України, то позивач звернувся з вимогами до суду першої інстанції у межах позовної давності.».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 травня 2023 року у справі № 938/632/20 (провадження № 61-16716св21) зазначено: «Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 12 наступного змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».
Таким чином Позивач, звернувшись до суду в частині вимог про стягнення 3 % річних за період з 23 листопада 2017 року до 23 лютого 2022 року дотримався строків давності, які продовжувалися відповідно до Закону № 540-ІХ (постанова Верховного Суду від 25.09.2024 року у справі №206/2984/23).
Проаналізувавши встановлені у справі обставини, оцінивши досліджені докази, в їх сукупності та взаємозв'язку за своїм внутрішнім переконанням, господарський суд дійшов висновку про необхідність задоволення позовних вимог.
У відповідності до п. 4 ч. 2 ст.129 Конституції України основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості.
За змістом ст. 13 ГПК України встановлений такий принцип господарського судочинства як змагальність сторін, згідно з яким судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно зі статтею 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до частини першої статті 74 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять до предмета доказування.
Частиною 1 статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
У відповідності до ст. 78 ГПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст.79 ГПК України).
Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов'язку сприяти всебічному, повному та об'єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.
При цьому, одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності.
Названий принцип полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 20.08.2020 у справі № 914/1680/18).
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Вимоги, як і заперечення на них, за загальним правилом обґрунтовуються певними обставинами та відповідними доказами, які підлягають дослідженню, зокрема, перевірці та аналізу. Все це має бути проаналізовано судом як у сукупності (в цілому), так і кожен доказ окремо, та відображено у судовому рішенні.
Верховний Суд неодноразово наголошував на необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), який у рішенні від 23.08.2016 у справі "Дж. К. та інші проти Швеції" зазначив, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом" ("beyond doubt"). Натомість у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Крім того у пунктах 1-3 частини 1 статті 237 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема, питання, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.
Відтак, відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарські суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування такому відхиленню чи спростуванню, а також навести ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог статті 7 ГПК України щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Позивач надав всі необхідні докази в обґрунтування позовних вимог.
Відповідач визнані судом обґрунтованими позовні вимоги не спростував, контррозрахунок суми заборгованості заявленої позивачем до стягнення суду не наданий.
Статтею 524 ЦК України визначено, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Статтею 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.
Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Заборони на виконання грошового зобов'язання в іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить.
Відповідно до статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Тому як укладення, так і виконання договірних зобов'язань в іноземній валюті не суперечить чинному законодавству.
Велика Палата Верховного Суду в Постанові від 23.10.2019 року у справі № 723/304/16-ц зробила наступний правовий висновок щодо стягнення заборгованості в іноземній валюті: «Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті.
Крім того, висновки про можливість ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті містяться й у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 761/12665/14-ц (провадження № 14-134цс18), від 16 січня 2019 року у справах № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18), № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18) та № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18).
Відтак, судом встановлено на підставі допустимих доказів, наявних в матеріалах справи, наявність факту порушення Відповідачем умов, визначених змістом зобов'язання, та факту неналежного виконання грошового зобов'язання. Перевіривши надані позивачем розрахунки 3% річних, суд встановив, що вони здійснені правильно, відповідно до вимог чинного законодавства.
На підставі вищевикладеного, позовні вимоги є законними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст.129 ГПК України витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача.
Керуючись ст.ст. 2, 7 Кодексу України з процедур банкрутства, ст.ст. 73, 74, 123, 129, 232, 233, 236-241, 326 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
Позов задовольнити.
Стягнути з Гуразда Михайла Олександровича, РНОКПП НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “МЕНЕЛАЙ», код ЄДРПОУ 40673981 (69118 Україна, м. Запоріжжя, проспект Героїв Національної гвардії України (проспект 40-річчя Перемоги), буд. 63, прим. 1) 3% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання у сумі 35 077 (тридцять п'ять тисяч сімдесят сім) долари США 93 центи.
Стягнути з Гуразда Михайла Олександровича, РНОКПП НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ) на користь Державного бюджету України (отримувач: ГУК у Зап.обл/м.Зап./Вознес./22030101, код отримувача (код за ЄДРПОУ) 37941997, Банк отримувача: Казначейство України (ел.адм.подат.), код банку отримувача (МФО) 899998, рахунок отримувача UA768999980313131206083008513) 17 674 (сімнадцять тисяч шістсот сімдесят чотири) грн 02 коп. судового збору.
Видати накази.
Рішення складено та підписано-02.06.25.
Суддя О.О. Юлдашев
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Відповідно до ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення, якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.