02.06.2025 Справа №908/1607/25
м. Запоріжжя Запорізької області
Суддя Господарського суду Запорізької області Педорич Станіслав Іванович, розглянувши заяву (вх.№1754/08-08/25 від 28.05.2025) Фізичної особи-підприємця Лагутенка Костянтина Володимировича ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) про видачу судового наказу за вимогою
про стягнення з до боржника: Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНКАМ ФІНАНС» (вул. Каховська, буд. 11А, каб. №8, м. Запоріжжя, 69096; ідентифікаційний код 40308189) грошової заборгованості,
28.05.2025 до Господарського суду Запорізької області надійшла заява Фізичної особи-підприємця Лагутенка Костянтина Володимировича про видачу судового наказу за вимогою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНКАМ ФІНАНС» грошової заборгованості в розмірі 44 105,03 грн, а також витрат зі сплати судового збору в розмірі 302,80 грн.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.05.2025 вказану заяву передано для розгляду судді Педоричу С.І.
В обґрунтування вимог за поданою заявою заявник посилається на порушення боржником зобов'язань за договором на відпуск паливно-мастильних матеріалів за паливними картами, оскільки заявником не повністю отримано товар, через що у боржника виник обов'язок з повернення позивачу 44 105,03 грн вартості невідпущеного пального.
За прострочення повернення вартості невідпущеного товару стягувачем нараховано та пред'явлено до стягнення борг в розмірі 44 105,03 грн.
Розглянувши подану заяву та додані до неї документи, суд відмовляє у видачі судового наказу з таких підстав.
Частиною першої статті 2 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) визначено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.
Згідно зі ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
За приписами ч. 2 ст. 12 ГПК України наказне провадження призначене для розгляду справ за заявами про стягнення грошових сум незначного розміру, щодо яких відсутній спір або про наявність його заявнику невідомо.
Підстави та порядок видачі судового наказу врегульовано положеннями Розділу ІІ Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
Згідно зі ст. 147 ГПК України судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених статтею 148 цього Кодексу. Із заявою про видачу судового наказу може звернутися особа, якій належить право вимоги. Заявником та боржником в наказному провадженні можуть бути юридичні особи та фізичні особи - підприємці.
Відповідно до ч. 1 ст. 148 ГПК України судовий наказ може бути видано тільки за вимогами про стягнення грошової заборгованості за договором, укладеним у письмовій (в тому числі електронній) формі, якщо сума вимоги не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Виходячи з загальних засад наказного провадження та встановленого порядку розгляду заяви про видачу судового наказу, наказне провадження у господарському судочинстві забезпечує можливість стягнення грошової заборгованості, наявність та безспірність якої підтверджується доданими до заяви документами.
У відповідності до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Обов'язкові вимоги до форми та змісту заяви про видачу судового наказу викладені у ст.150 ГПК України, відповідно до п. 4, 5 ч. 2 якої у заяві про видачу судового наказу повинно бути зазначено вимоги заявника та обставини, на яких вони ґрунтуються, а також перелік доказів, якими заявник обґрунтовує обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.
Згідно п. 4 ч. 3 ст. 150 ГПК України до заяви про видачу судового наказу додаються інші документи або їх копії, що підтверджують обставини, якими заявник обґрунтовує свої вимоги.
Доказами у справі, відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з ч. 1 ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 ГПК України).
Відповідно до ст. 78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Суд, згідно зі ст. 86 ГПК України, оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Виходячи із наведених приписів правових норм, при зверненні заявника до господарського суду із заявою про видачу судового наказу та при викладенні обставин, на яких ґрунтуються вимоги заявника, останнім мають бути зазначені та надані належні, допустимі, достовірні та вірогідні докази, на підтвердження заявлених ним вимог та обставини їх виникнення.
В обґрунтування поданої заяви заявник посилався на те, що між ним та боржником укладено Договір на відпуск паливно-мастильних матеріалів за паливними картами. Боржник не виконав покладені на нього договірні зобов'язання, в частині відпуску пального в повному обсязі, що був оплачений заявником, що стало підставою для звернення до суду з відповідною заявою.
Дослідивши матеріали заяви про видачу судового наказу, суд встановив, що заявник не надав договору в письмовій формі.
До заяви додано текст договору на відпуск паливно-мастильних матеріалів за паливними картками без номеру та без дати, не заповнений сторонами та не підписаний з їхнього боку.
У доданих до заяви рахунках-фактурах №0008/1535551 від 23.08.2024 та №0008/1286714 від 29.08.2024 вказано підставу видачі рахунку - усний публічний договір (паливні картки).
Виходячи вищезазначених положень ГПК України, судовий наказ може бути видано тільки за вимогами про стягнення грошової заборгованості за договором, укладеним у письмовій (в тому числі електронній) формі, якщо сума вимоги не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до ч. 1 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.
Слід підкреслити, ч. 2 ст. 12 та ч. 1 ст. 148 ГПК України застосовуються у взаємному зв'язку.
Істотною особливістю розгляду справ у порядку наказного провадження є відсутність спору та можливість стягнення лише за вимогами про стягнення грошової заборгованості за договором. Наявність спору про право вирішується суддею у кожному конкретному випадку, виходячи із характеру та обґрунтованості заявленої матеріально-правової вимоги і документів, доданих до заяви.
Безспірність передбачає не лише те, що боржник не оспорює вимог заявника, оскільки боржник має право подати заяву про скасування судового наказу, а й те, що у суду не повинно виникати сумніву у відсутності спору про право та належності стягувачу права вимоги. Вимоги заявника повинні бути документально підтвердженими та безспірними, тобто не може викликати сумнів ні момент настання права вимоги, ні сума грошових коштів, ні те, що вимоги пред'явлені відповідно до умов договору.
Заявник посилається саме на договір на відпуск паливно-мастильних матеріалів за паливними картками, наводячи відповідні пункти договору, утім сам договір не заповнений сторонами та не підписаний.
Вказане спростовує презумпцію безспірності вимог за заявою про видачу судового наказу.
При цьому суд вважає, що додані до заяви рахунки фактури, платіжні документи про оплату, видаткова накладна та акт звірки взаєморозрахунків, який підписано боржником, жодним чином не спростовує відсутність безспірності вимог за відсутності самого договору, укладеного в письмовій формі, оскільки зумовлює необхідність встановлення судом обставин щодо виникнення між сторонами правовідносин поставки, та здійснення певного аналізу обґрунтованості вимог заявника на предмет наявності порушення його права, в т.ч. щодо наявності прострочення виконання зобов'язання боржником, однак, такі повноваження суду в межах наказного провадження є обмеженими, враховуючи функціональне призначення інституту наказного провадження та принцип пропорційності господарського судочинства (ст. 15 ГПК України).
За загальним правилом, при розгляді вимог в порядку наказного провадження, суд не розглядає обґрунтованість вимог заявлених стягувачем по суті (п. 7 ч. 1 ст. 155 ГПК України).
Таким чином вимоги заявника не можуть бути розглянуті судом в порядку наказного провадження, оскільки в матеріалах заяви не долучено письмовий договір, а під час розгляду вимог в порядку наказного провадження та видачі судового наказу суд не розглядає обґрунтованість заявлених стягувачем вимог по суті.
Підставою для відмови у видачі наказу є, зокрема, встановлення судом обставин, що заявлено вимогу, яка не відповідає вимогам статті 148 цього Кодексу (п. 3 ч. 1 ст. 152 ГПК України).
У даному випадку судом встановлено, що заявлено вимогу, яка не відповідає вимогам статті 148 цього ГПК України. Заявник не дотримався вимог ч. 2 ст. 12 та ч. 1 ст. 148 ГПК України (в заяві про видачу судового наказу зазначено вимоги, які не відповідають презумпції безспірності).
З огляду на наведене, суд дійшов висновку про відмову у видачі судового наказу на підставі п. 3 ч. 1 ст. 152 ГПК України.
Відмова у видачі судового наказу з підстав, передбачених пунктами 3-6 частини першої статті 152 цього Кодексу, унеможливлює повторне звернення з такою самою заявою. Заявник у цьому випадку має право звернутися з тими самими вимогами у позовному порядку. (ч. 2 ст. 153 ГПК України).
Про відмову у видачі судового наказу суддя постановляє ухвалу не пізніше десяти днів з дня надходження до суду заяви про видачу судового наказу.
Оскільки заявником не дотримано вимог ч. 1 ст. 148 ГПК, а отже відсутня безспірність вимог заявника, суд дійшов висновку відмовити у задоволенні заяви Фізичної особи-підприємця Лагутенка Костянтина Володимировича про видачу судового наказу.
Керуючись статями 147-148, 150-154 234, 235, 255, 256 Господарського процесуального кодексу України,
Відмовити Фізичній особі-підприємцю Лагутенку Костянтину Володимировичу ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) у видачі судового наказу за вимогою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНКАМ ФІНАНС» грошової заборгованості в розмірі 44 105,03 грн та витрат зі сплати судового збору в розмірі 302,80 грн.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею - 02.06.2025, та може бути оскаржена в апеляційному порядку відповідно до ст.ст. 255, 256 ГПК України.
Суддя С.І. Педорич