вул. Коцюбинського, 2А, м. Ужгород, 88605, e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua, вебадреса: http://zk.arbitr.gov.ua
02 червня 2025 р. м. Ужгород Справа № 907/344/25
Господарський суд Закарпатської області у складі судді Пригуза П.Д., розглянувши матеріали справи у спрощеному позовному провадженні,
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Ковальська сировина", код ЄДРПОУ - 44798048, 03150, м. Київ, вул. Велика Васильківська, 100,
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Транс Тайм Групп", код ЄДРПОУ - 44733389, Закарпатська область, Мукачівський район, м. Мукачево, вул. Берегівська - об'їзна, буд. 14,
про стягнення коштів,
Секретар судового засідання - Ігнатко О.В.,
Без виклику учасників справи,
Товариство з обмеженою відповідальністю "Ковальська сировина", код ЄДРПОУ - 44798048, 03150, м. Київ, вул. Велика Васильківська, 100, звернулось до Господарського суду Закарпатської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю " Транс Тайм Групп", код ЄДРПОУ - 44733389, Закарпатська область, Мукачівський район, м. Мукачево, вул. Берегівська - об'їзна, буд. 14, з позовними вимогами стягнення 920 712.61 грн. боргу, в т.ч. основного боргу в розмірі 800 413.97 грн.; 10% річних в сумі 24 536.68 грн.; інфляційних втрат в сумі 27 516.11 грн. та пені в розмірі 68 245.85 грн.
Описова частина рішення.
Ухвалою суду від 27.03.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, встановлено сторонам строки для подання заяв по суті справи.
Судом встановлено, що відповідачем, станом на дату відкриття провадження у справі, не було зареєстровано власного електронного кабінету, що підтверджується зокрема відповіддю №8481239 про відсутність зареєстрованого Електронного кабінету ЄСІТС, сформовану на запит суду.
Таким чином, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 27.03.2025 була направлена за юридичною адресою відповідача згідно відомостей з ЄДРЮОФОГФ. Однак, поштове відправлення разом з даною ухвалою суду повернулось за зворотною адресою суду 16.04.2025 року, що підтверджується відповідними матеріалами, які містяться в матеріалах справи. Суд зазначає, що приписами ч. 2 ст. 14 ГПК України передбачено, що учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Надалі, 01.05.2025 відповідач зареєстрував власний електронний кабінет, що підтверджується відповіддю №11521420 про наявність зареєстрованого Електронного кабінету ЄСІТС, сформовану на запит суду.
Однак, відповідач не скористався належним йому правом для подання відзиву до суду чи інших заяв по суті справи, хоча був своєчасно та в належний спосіб повідомлений про відкриття провадження у справі.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 13 ГПК України).
Відповідно до частин третьої та сьомої ст.120 ГПК України, виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Ухвала господарського суду про дату, час та місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії повинна бути вручена завчасно, з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу, але не менше ніж п'ять днів, для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи чи вчинення відповідної процесуальної дії. Учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 15.05.2018 у справі №904/6063/17, отримання поштової кореспонденції залежить від волевиявлення особи і на неї, як на суб'єкта господарської діяльності, покладається обов'язок належної організації отримання поштової кореспонденції, пов'язаної із здійснюваною господарською діяльністю. Сам лише факт неотримання скаржником кореспонденції, якою суд із додержанням вимог процесуального закону надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася до суду у зв'язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною невиконання ухвали суду, оскільки наведене зумовлено не об'єктивними причинами, а суб'єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на її адресу (аналогічна позиція викладена в постановах КГС ВС від 16.05.2018 у справі № 910/15442/17, від 10.09.2018 у справі № 910/23064/17, від 24.07.2018 у справі № 906/587/17).
Отже, судом виконані всі можливі заходи щодо сповіщення відповідача про відкриття провадження та необхідність подання заяв по суті справи.
Стаття 43 ГПК України зобов'язує сторін добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.
Відповідач у строк, встановлений частиною першою статті 251 ГПК України, відзиву на позов не подав, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами.
Відповідно до частини дев'ятої статті 165, частини другої статті 178 ГПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Відповідно до ст. 233 Господарського процесуального кодексу України, суди ухвалюють рішення, постанови іменем України негайно після закінчення судового розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Рішення та постанови ухвалюються, складаються і підписуються складом суду, який розглянув справу.
Згідно з частиною 4 ст. 240 ГПК України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Правова позиція позивача у справі.
Позивач просить суд задовольнити позов в повному обсязі, обґрунтовуючи позовні вимоги тим, що 13.06.2024 між сторонами спору було укладено договір поставки №2024/06/011. Умовами укладеного договору передбачено, що постачальник зобов'язується поставити та передати у власність покупцю на умовах цього договору, а покупець зобов'язується прийняти та своєчасно оплатити щебінь гранітний та відсів, за відповідною якістю, фракцією та ціною.
Позивач стверджує, що згідно погоджених заявок та на підставі видаткових накладних у період з 25.07.2024 по 22.11.2024 позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 2 641 151.62 грн. Однак, у порушення умов укладеного договору, відповідачем здійснено оплату товару тільки на суму 1 840 737.65 грн. В результаті чого утворилась заборгованість відповідача перед позивачем в розмірі 800 413.97 грн. - основного боргу.
Додатково позивачем нараховані відповідачу: 10% річних в сумі 24 536.68 грн., інфляційних втрат в сумі 27 516.11 грн. та пені в розмірі 68 245.85 грн.
Позиція відповідача.
Відповідач відзиву на позовну заяву не подав.
Відповідно до правової доктрини та ст. 2 та ст. 14 ГПК України суд керується засадами диспозитивності при здійсненні господарського судочинства.
Учасникам справи процесуальний закон покладає тягар доказування на сторони, надаючи їм право виявляти процесуальну активність та ініціативу у розвитку процесу для досягнення мети правосуддя.
Кожна сторона справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 ст. 13 ГПК України).
Відтак, відповідно до положень ч. ч. 8, 9 ст. 165, ч. 1 ст. 251 ГПК України у зв'язку з ненаданням відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами справи, яких суд вважає достатніми для ухвалення судового рішення.
Суд виходить з презумпції правомірності правочину на підставі якого виникли правовідносини та обставин, оскільки відповідач, не зважаючи на вимоги господарського суду, без поважних причин відзиву не подав та не заперечив обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги. Відповідач згідно правил ст. 165 ГПК України позбавляється права заперечувати проти таких обставини під час розгляду справи по суті.
Мотивувальна частина рішення.
Фактичні обставини, встановлені судом та зміст спірних правовідносин.
Дослідивши матеріали справи та давши їм правову оцінку, судом встановлено таке.
Так, судом встановлено, що дійсно 13.06.2024 між учасниками спору був підписаний договір поставки №2024/06/011 (далі - договір). Пунктом 1.1. такого договору передбачено, що постачальник (позивач) зобов'язується поставити та передати у власність покупцю на умовах цього договору, а покупець (відповідач) зобов'язується прийняти та своєчасно оплатити щебінь гранітний та відсів, за відповідною якістю, фракцією та ціною.
Розділом 4 договору врегульовано питання ціни та порядку розрахунків. Так, згідно п. 4.1. договору, ціна товару визначається за взаємною згодою сторін і зазначається в бухгалтерських документах постачальника, рахунку - фактурі, видаткових накладних, які є невід'ємною частиною цього договору.
Постачальник залишає за собою право в односторонньому порядку змінювати ціну на товар у зв'язку зі зміною собівартості товару, поставивши до відома покупця за 10 днів до підвищення цін. Вказані зміни оформлюються відповідним додатком до цього договору, не підписання якого покупцем, тягне за собою припинення відвантаження товару. За умови наявності у покупця простроченої заборгованості по оплаті за отриманий товар зміна ціни для такого покупця відбувається з моменту його повідомлення про підвищення цін (п. 4.2. договору).
Пунктом 4.3. договору сторони узгодили, що покупець здійснює оплату товару шляхом перерахування грошових коштів в національній валюті України на поточний рахунок постачальника протягом 30 календарних днів з дати поставки товару. Але незалежно від строку оплати, покупець повинен повністю сплатити поставлений товар до закінчення строку дії договору. Датою платежу є дата зарахування коштів на рахунок постачальника.
Приписами п. 5.2. договору передбачено, що в разі невчасного внесення покупцем належної плати за поставлений товар, покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожен день прострочення, а також 10 % річних від простроченої суми. Нарахування пені за цим договором не припиняється через 6 місяців з дня, коли відповідне зобов'язання має бути виконане. Відповідно до ст. 259 ЦКУ, із змінами і доповненнями, сторони погодили, що для вимог про стягнення пені за цим договором встановлюється строк позовної давності 3 роки.
Пунктом 9.1. договору передбачено, що він набирає чинності з моменту підписання його сторонами і скріплення печатками і діє до 30 червня 2025 року.
Судом встановлено, що даний договір підписано уповноваженими представниками сторін.
Також, 01.07.2024 між сторонами була підписана додаткова угода №1 до такого договору щодо можливості електронного підпису видаткових накладних за допомогою сервісу MEDOC.
Судом встановлено що на виконання вказаного договору, позивачем здійснювались поставки на користь відповідача, що підтверджується зокрема рахунком - фактурою №2496 від 25.07.2024; рахунком - фактурою №2500 від 25.07.2024; рахунком - фактурою №2664 від 10.08.2024; рахунком - фактурою №2726 від 16.08.2024; рахунком - фактурою №2727 від 16.08.2024; рахунком - фактурою №3130 від 05.10.2024; рахунком - фактурою №3155 від 09.10.2024; рахунком - фактурою №3156 від 09.10.2024. Також вказані поставки підтверджуються видатковою накладною №2496 від 25.07.2024 на суму 182 389.37 грн.; видатковою накладною №2500 від 25.07.2024 на суму 247 036.32 грн.; видатковою накладною №2664 від 10.08.2024 на суму 216 132.00 грн.; видатковою накладною №2726 від 16.08.2024 на суму 351 415.97 грн.; видатковою накладною №2727 від 16.08.2024 на суму 519 466.98 грн.; видатковою накладною №3130 від 05.10.2024 на загальну суму 424 297.01 грн.; видатковою накладною №3155 від 09.10.2024 на суму 351 012.98 грн.; видатковою накладною №3156 від 09.10.2024 на суму 349 400.99 грн.
Судом встановлено, що такі видаткові накладні підписані сторонами електронним підписом за допомогою онлайн - сервісу MEDOC.
Відповідачем здійснено поставку товару позивачу на загальну суму 2 641 151.62 грн.
Поставка товару також підтверджується транспортними накладними, які містяться в матеріалах справи.
Сума основного боргу також підтверджується актом звіряння взаємних розрахунків за період з 01.01.2024 по 30.11.2024 між сторонами спору, який підписаний зі сторони відповідача за допомогою онлайн - сервісу MEDOC.
Однак, у порушення умов укладеного договору, відповідачем здійснено оплату товару тільки на суму 1 840 737.65 грн., що підтверджується платіжними інструкціями, які містяться в матеріалах справи.
16.01.2025 позивач направляв відповідачу претензію про оплату заборгованості в розмірі 800 413.97 грн., в якій просив відповідача невідкладно перерахувати суму боргу в розмірі 800 413.97 грн. Додатком до такого ату долучався акт звіряння взаємних розрахунків за період з 01.01.2024 по 13.01.2025 між сторонами. Згідно даних акту, сума основного боргу відповідача станом на 13.01.2025 складає 800 413.97 грн. Судом встановлено, що така претензія отримана відповідачем 20.02.2025, що підтверджується трекінгом поштового відправлення, який міститься в матеріалах справи.
Додатково позивачем нараховані відповідачу за порушення грошового зобов'язання 10% річних в сумі 24 536.68 грн., інфляційних втрат в сумі 27 516.11 грн. та пені в розмірі 68 245.85 грн., стягнення яких разом із основною сумою боргу і стало предметом розгляду в даній справі.
Висновки суду та норми права, що підлягають застосуванню.
Положеннями ст. 11 ЦКУ передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини.
Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 202 ЦКУ).
Згідно положень ст. 509 ЦКУ, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ч. 1 ст. 526 ЦКУ).
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 ЦКУ).
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦКУ).
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ч. 1 ст. 610 ЦКУ).
Згідно ч. 1 ст. 612 ЦКУ, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 626 ЦКУ, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦКУ).
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦКУ).
Згідно ст. 631 ЦКУ, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення, якщо інше не визначено законом або договором. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.
Нормою ст. 638 ЦКУ передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Суд зазначає, що відповідно до положень ст. 655 ЦКУ, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Предметом договору купівлі-продажу може бути майно (товар), яке є у продавця на момент укладення договору або буде створене (придбане, набуте) продавцем у майбутньому (ч. 1 ст. 656 ЦКУ).
Приписами ст. 662 ЦКУ передбачено, що продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.
Продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу (ст. 663 ЦКУ).
Обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару (ст. 664 ЦКУ).
Відповідно до положень ст. 689 ЦКУ, покупець зобов'язаний прийняти товар, крім випадків, коли він має право вимагати заміни товару або має право відмовитися від договору купівлі-продажу. Покупець зобов'язаний вчинити дії, які відповідно до вимог, що звичайно ставляться, необхідні з його боку для забезпечення передання та одержання товару, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства.
Згідно ст. 691 ЦКУ, покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу. Відповідно до положень ст. 692 ЦКУ, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу. У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.
Щодо стягнення основної суми боргу.
Судом встановлено, що 13.06.2024 між сторонами був підписаний договір поставки №2024/06/011 (далі - договір). Пунктом 1.1. такого договору передбачено, що постачальник (позивач) зобов'язується поставити та передати у власність покупцю на умовах цього договору, а покупець (відповідач) зобов'язується прийняти та своєчасно оплатити щебінь гранітний та відсів, за відповідною якістю, фракцією та ціною.
Пунктом 4.3. договору сторони узгодили, що покупець здійснює оплату товару шляхом перерахування грошових коштів в національній валюті України на поточний рахунок постачальника протягом 30 календарних днів з дати поставки товару. Але незалежно від строку оплати, покупець повинен повністю сплатити поставлений товар до закінчення строку дії договору. Датою платежу є дата зарахування коштів на рахунок постачальника.
Також, 01.07.2024 між сторонами була підписана додаткова угода №1 до такого договору щодо можливості електронного підпису видаткових накладних за допомогою сервісу MEDOC.
Судом встановлено що на виконання вказаного договору, позивачем здійснювались поставки на користь відповідача, що підтверджується зокрема рахунком - фактурою №2496 від 25.07.2024; рахунком - фактурою №2500 від 25.07.2024; рахунком - фактурою №2664 від 10.08.2024; рахунком - фактурою №2726 від 16.08.2024; рахунком - фактурою №2727 від 16.08.2024; рахунком - фактурою №3130 від 05.10.2024; рахунком - фактурою №3155 від 09.10.2024; рахунком - фактурою №3156 від 09.10.2024. Також вказані поставки підтверджуються видатковою накладною №2496 від 25.07.2024 на суму 182 389.37 грн.; видатковою накладною №2500 від 25.07.2024 на суму 247 036.32 грн.; видатковою накладною №2664 від 10.08.2024 на суму 216 132.00 грн.; видатковою накладною №2726 від 16.08.2024 на суму 351 415.97 грн.; видатковою накладною №2727 від 16.08.2024 на суму 519 466.98 грн.; видатковою накладною №3130 від 05.10.2024 на загальну суму 424 297.01 грн.; видатковою накладною №3155 від 09.10.2024 на суму 351 012.98 грн.; видатковою накладною №3156 від 09.10.2024 на суму 349 400.99 грн.
Судом встановлено, що такі видаткові накладні підписані сторонами електронним підписом за допомогою онлайн - сервісу MEDOC.
Відповідачем здійснено поставку товару позивачу на загальну суму 2 641 151.62 грн.
Поставка товару також підтверджується транспортними накладними, які містяться в матеріалах справи.
Сума основного боргу також підтверджується актом звіряння взаємних розрахунків за період з 01.01.2024 по 30.11.2024 між сторонами спору, який підписаний зі сторони відповідача за допомогою онлайн - сервісу MEDOC.
Однак, у порушення умов укладеного договору, відповідачем здійснено оплату товару тільки на суму 1 840 737.65 грн., що підтверджується платіжними інструкціями, які містяться в матеріалах справи.
Відтак, належними і допустимими доказами підтверджується наявність непогашеної відповідачем заборгованості у розмірі 800 413.97 грн. основного боргу. Відповідач відзиву на позовну заяву та інших заяв по суті справи не подав, не заперечив наявність непогашеної заборгованості.
Відтак, суд задовольняє позовну вимогу про стягнення 800 413.97 грн. основного боргу - повністю.
Щодо стягнення 3 % річних, пені та інфляційних втрат.
Приписами п. 5.2. договору передбачено, що в разі невчасного внесення покупцем належної плати за поставлений товар, покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожен день прострочення, а також 10 % річних від простроченої суми. Нарахування пені за цим договором не припиняється через 6 місяців з дня, коли відповідне зобов'язання має бути виконане. Відповідно до ст. 259 ЦКУ, із змінами і доповненнями, сторони погодили, що для вимог про стягнення пені за цим договором встановлюється строк позовної давності 3 роки.
Позивачем нараховані відповідачу за порушення грошового зобов'язання 10% річних в сумі 24 536.68 грн., інфляційних втрат в сумі 27 516.11 грн. та пені в розмірі 68 245.85 грн., стягнення яких разом із основною сумою боргу і стало предметом розгляду в даній справі.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч. 2 ст. 625 ЦКУ).
Пунктом 4.3. договору сторони узгодили, що покупець здійснює оплату товару шляхом перерахування грошових коштів в національній валюті України на поточний рахунок постачальника протягом 30 календарних днів з дати поставки товару. Але незалежно від строку оплати, покупець повинен повністю сплатити поставлений товар до закінчення строку дії договору. Датою платежу є дата зарахування коштів на рахунок постачальника.
Таким чином, суд констатує, що прострочення виконання грошового зобов'язання почалось 22.11.2024 року згідно умов даного договору.
Здійснивши самостійний арифметичний розрахунок пені, 10 % річних та інфляційних втрат, суд зазначає, що такий проведений коректно.
Разом з тим, суд зазначає, що загальна сума штрафних санкцій у цій справі є надмірною в порівнянні з основною сумою боргу.
Суд звертає увагу на те, що наявність у сторони договору можливості стягувати із покупця надмірні грошові суми у вигляді штрафу та пені змінює їхнє дійсне правове призначення. Штраф та пеня мають на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не можуть становити непомірний тягар для іншої сторони і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для постачальника, а для боржника - фактором втрати чи поглиблення його економічної (фінансової) неспроможності.
Таку правову позицію викладено у Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 по справі №7-рп/2013.
Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, як зазначає Верховний Суд, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки), майновий стан сторін.
При цьому, зменшення розміру заявлених до стягнення штрафу та пені є правом суду, і за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Така правова позиція викладена у постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.01.2024 року.
Таким чином, суд доходить висновку, що накладення і стягнення з відповідача штрафних санкцій у вигляді пені у повному розмірі 68 245.85 грн. та 10% річних у розмірі 24 536.68 грн., без сумнівів є обтяжливим для нього.
Позивач у своїй позовній заяві не навів доказів щодо того, що внаслідок порушення відповідачем строків виконання зобов'язання постачальнику завдано збитків або, що розмір завданих йому збитків перевищує розмір нарахованих штрафів згідно умов договору.
Суд також враховує той факт, що Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 було введено в Україні воєнний стан у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, що є форс-мажорними обставинами (обставини непереборної сили) до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об'єктивними обставинами для суб'єктів господарської діяльності.
Таким чином, поточна неплатоспроможність та війна - об'єктивні причини, які на переконання господарського суду цілком імовірно будуть перешкоджати в майбутньому Відповідачеві виконати свої грошові зобов'язання.
Згідно з ч. 3 ст. 551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, яке випливає із загальних норм процесуального права та завдань господарського судочинства, що полягає у досягненні в господарських відносинах справедливості, ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів їх учасників, необхідності забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами. Господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, з власної ініціативи та на власний розсуд вправі вирішити питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Дотримуючись принципу змагальності суд оцінює лише надані сторонами докази, наведені ними аргументи, поведінку сторін та інші обставини згідно норм ст. 233 ГК України та ч. 3 ст. 551 ЦК України (подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 14.07.2021 у справі №916/878/20).
Верховний Суд у постанові від 16.06.2021 у справі №915/2222/19 зауважив, що суд може вирішити питання про зменшення розміру штрафних санкцій, процентів річних і за власною ініціативою, а не тільки за клопотанням заінтересованої особи.
Сукупність обставин у конкретних правовідносинах може вказувати на несправедливість стягнення з боржника неустойки в будь-якому істотному розмірі. Визначення справедливого розміру неустойки належить до дискреційних повноважень суду. У вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки підлягають врахуванню та оцінці на предмет підтвердженості та обґрунтованості як підстави для зменшення неустойки, що прямо передбачені законом (ч. 3 ст. 551 ЦКУ, стаття 233 ГКУ), так і підстави, які хоча й прямо не передбачені законом, однак були заявлені як підстави для зменшення розміру неустойки та мають індивідуальний для конкретних спірних правовідносин характер.
Індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов'язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права.
Суд звертається до аналогічних висновків ОП КГС ВС в постанові від 19.01.2024 у справі №911/2269/22.
На підставі викладеного, враховуючи економічні і правові інтереси сторін у швидкому виконанні рішення і збереженні платоспроможності сторін як гарантії виконання судового рішення, суд дійшов висновку щодо необхідності зменшення розміру належної до сплати пені з 68 245.85 грн. до 34 122.92 грн. та з 10% річних до 3% річних, що складає 7 361,00 грн. згідно проведених розрахунків судом, що є адекватною мірою відповідальності за неналежне виконання відповідачем зобов'язань повному погашенні боржником до часу винесення судового рішення основної заборгованості. Цей захід суду є проявом справедливого балансу між інтересами кредитора і боржника, узгоджується з нормами закону, які регулюють можливість такого зменшення, та є засобом недопущення використання штрафу ані як інструменту позивача для отримання безпідставних доходів, ані як способу відповідача уникнути відповідальності.
Таким чином, суд задовольняє частково позовні вимоги позивача щодо стягнення з відповідача штрафних санкцій, зокрема задовольняє позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 27 516.11 грн. інфляційних втрат, 7 361,00 грн. 3% річних та 34 122.92 грн. пені.
Щодо обґрунтованості рішення.
Згідно ч.2, 3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ч.1 ст.73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами ч.1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відтак, сторони звертаючись до суду повинні враховувати те, що визначення та наповнення доказової бази переданого на розгляд суду спору покладаються саме на сторони, а не на суд.
Суд вирішує спір на підставі поданих та витребуваних в порядку ст. 81 ГПК України сторонами доказів.
Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч.1 ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами ч.1 ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України», зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись, як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Таким чином, враховуючи, що відповідач не спростував заявлені до нього позовні вимоги в належний спосіб та належними і допустимими доказами, позовні вимоги підлягають задоволенню частково.
Розподіл судових витрат.
Судові витрати на підставі статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до ч. 9 ст. 129 ГПК України, у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Відтак, оскільки спір виник через правопорушення Відповідача, на Відповідача покладаються витрати зі сплати судового збору у розмірі 13 810.69 грн. повністю.
Відповідно до ч. 5 ст. 240 ГПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Враховуючи наведене та керуючись статтями 11, 13, 14, 73 - 79, 86, 129, 210, 220, 233, 236, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю " Транс Тайм Групп", код ЄДРПОУ - 44733389, Закарпатська область, Мукачівський район, м. Мукачево, вул. Берегівська - об'їзна, буд. 14, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Ковальська сировина", код ЄДРПОУ - 44798048, 03150, м. Київ, вул. Велика Васильківська, 100, заборгованість у загальному розмірі 869 414.00 грн. (вісімсот шістдесят дев'ять тисяч чотириста чотирнадцять гривень 00 копійок), з яких 800 413.97 грн. (вісімсот тисяч чотириста тринадцять гривень 97 копійок) - сума основного боргу, 27 516.11 грн. (двадцять сім тисяч п'ятсот шістнадцять гривень 11 копійок) - інфляційних втрат, 7361,00 грн. (сім тисяч триста шістдесят одна гривень 00 копійок) 3% річних та 34 122.92 грн. (тридцять чотири тисячі сто двадцять дві гривень 92 копійок) пені.
3. Судові витрати покласти на відповідача.
4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю " Транс Тайм Групп", код ЄДРПОУ - 44733389, Закарпатська область, Мукачівський район, м. Мукачево, вул. Берегівська - об'їзна, буд. 14, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Ковальська сировина", код ЄДРПОУ - 44798048, 03150, м. Київ, вул. Велика Васильківська, 100, сплачений судовий збір у розмірі 13 810.69 грн. (тринадцять тисяч вісімсот десять гривень 69 копійок).
5. В задоволенні інших позовних вимог - відмовити повністю.
Накази видати після набрання рішенням законної сили.
На підставі ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду, згідно зі ст. 256 Господарського процесуального кодексу України, подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Рішення може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду.
Повне судове рішення складено та підписано 02.06.2025 року.
Суддя Пригуза П.Д.