Справа № 761/14701/22
Провадження № 1-кп/761/1346/2025
21 травня 2025 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі головуючого судді ОСОБА_1 , суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , за участі секретаря судового засідання ОСОБА_4 , прокурора ОСОБА_5 , обвинуваченого ОСОБА_6 , захисників ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження № 120 221 111 400 001 90 від 08.04.2022 за обвинуваченням ОСОБА_6 за п. 1 ч. 2 ст. 115 КК України,
Шевченківським районним судом м. Києва здійснюється судовий розгляд кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні злочину, передбаченого п. 1 ч. 2 ст. 115 КК України.
Рішенням суду від 27.03.2025 до обвинуваченого застосований запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком по 25.05.2025, однак у зв'язку з тим, що завершити судовий розгляд цього кримінального провадження до зазначеної дати не виявляється за можливе прокурор просив продовжити строк дії застосованого до ОСОБА_6 запобіжного заходу з огляду на актуальність ризиків непроцесуальної поведінки обвинуваченого, оскільки останній може переховуватися від суду, незаконно впливати на потерпілих, перешкоджати кримінальному провадженню іншим способом та/або вчинити інше кримінальне правопорушення.
Захисники ОСОБА_7 та ОСОБА_8 заперечували проти клопотання прокурора. Стверджували, що ризики, наведені прокурором, є необґрунтованими. Звертали увагу, що їх підзахисний позитивно характеризується за місцем проживання та служби. На думку захисників, застосування найсуворішого запобіжного заходу є надмірним та не відповідає принципу пропорційності, у зв'язку з чим просили відмовити у задоволенні клопотання прокурора або визначити заставу.
Обвинувачений ОСОБА_6 підтримав своїх захисників.
Суд, заслухавши доводи сторони обвинувачення та сторони захисту, дослідивши наявні матеріали судового провадження, дійшов висновку про таке.
Відповідно до ст. 9 КПК України під час кримінального провадження суд зобов'язаний неухильно додержуватись вимог КПК, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України та керуватись у своїй діяльності рішеннями Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).
Відповідно до ч. 3 ст. 331 КПК суд за наявності клопотань зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
У силу положень Глави 28 КПК суд, розглядаючи питання доцільності подальшого тримання особи під вартою, має встановити існування ризиків неправомірної процесуальної поведінки цієї особи, а також, чи може запобігти існуючим ризикам застосування до підозрюваного менш суворого запобіжного заходу.
Частиною 1 статті 9 Конституції України, статтею 19 Закону України «Про міжнародні договори України», положеннями Закону України від 17.07.1997 № 475/97-ВР визначено, що Європейська Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) - є частиною національного законодавства України і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства.
У своїй практиці ЄСПЛ, досліджуючи строк, протягом якого особа обмежується у свободі у зв'язку з його триманням під вартою, зазначає, що тримання під вартою особи має відповідати меті п. 1 ст. 5 Конвенції, тобто продовження тримання під вартою може бути виправдане тільки за наявності певного суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до свободи особистості.
У рішенні «Міланкович і Бошняк проти Хорватії» ЄСПЛ визначив, що захист громадського порядку має особливо важливе значення у справах, що стосуються тяжких злочинів проти основних прав людини.
У справі «Лабіта проти Італії» ЄСПЛ зазначив, що продовжуване утримання особи під вартою може бути виправдане у тій чи іншій справі лише за наявності специфічних ознак того, що цього вимагають істинні вимоги публічного інтересу, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають правило поваги до особистої свободи.
З наведеного витікає, що для обґрунтованості рішення щодо подальшого тримання особи під вартою суд має керуватись принципом пропорційності, який передбачає встановлення обмежень прав і свобод людини і громадянина за умови, що таке обмеження є суспільно необхідним (Ріш. Конституційного суду України від 19.10.2009 № 26-рп/2009), тобто має зіставити аргументи «за» та «проти» звільнення такої особи.
У зв'язку з викладеним, суд бере до уваги рішення ЄСПЛ у справі « С. , В. і А. проти Данії [ВП]», яким визначено, що менш серйозні заходи, аніж тримання під вартою, визнані недостатніми для цілей охорони приватних інтересів або інтересів громадськості, оскільки відповідне правопорушення визнане серйозним і таким, що може спричинити такі наслідки, як загроза для життя і здоров'я або ризик заподіяння значної матеріальної шкоди.
У цьому контексті ЄСПЛ наголосив, що органи державної влади зобов'язані захищати права фактичних і потенційних потерпілих від насильницьких нападів відповідно до статей 2, 3 та пункту 1 статті 5 Конвенції.
Крім того, ЄСПЛ у справі «Грубник проти України» наголосив, що суд, розглядаючи відповідну справу, має брати до уваги не тільки обставини та умови вчинення інкримінованих особі дій, але й суспільно-політичні умови та обстановку, у яких здійснюється розгляд справи.
Отже, суд, оцінюючи наявність реальної небезпеки для суспільства у разі застосування до обвинуваченого запобіжного заходу, не пов'язаного з триманням його під вартою, має перш за все дослідити обставини справи, виходячи з наданих сторонами кримінального провадженнями матеріалів щодо обставин вчинення інкримінованих обвинуваченому дій.
Відповідно до обвинувального акта ОСОБА_6 , будучи військовослужбовцем військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, 08.04.2022, знаходячись на вул. Джерельній на відстані приблизно 100 м від вул. Спасо-Преображенської с. Рославичі Обухівського району Київської області, перебуваючи за кермом автомобіля марки «Mitsubishi Pajero», державний номерний знак Литви НОМЕР_1 , під час конфлікту з ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , які перебували біля вказаного автомобіля, на ґрунті раптово виниклих неприязних стосунків, із закріпленого за ним пістолету марки «ТТ» здійснив три постріли в ОСОБА_10 , спричинивши останньому тілесні ушкодження у вигляді проникаючого сліпого вогнепального кульового поранення ділянки лівого плечового суглобу, проникаючого наскрізного вогнепального поранення грудної клітки ліворуч, наскрізного вогнепального поранення верхньої третини бокової поверхні лівого стегна, від яких той помер на місці події; а також три постріли в ОСОБА_11 , спричинивши останньому тілесні ушкодження у вигляді наскрізного проникаючого вогнепального поранення голови, наскрізного проникаючого вхідного вогнепального кульового поранення поперекової ділянки праворуч, проникаючого наскрізного вогнепального поранення верхньої третини грудної клітини ліворуч, від яких той помер на місці події.
Викладене свідчить про наявність у цій справі специфічних ознак щодо публічного інтересу, який, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважає правило поваги до особистої свободи.
Суд також бере до уваги, що інкриміновані обвинуваченому дії кваліфікуються як особливо тяжкий злочин, за який законом передбачено покарання у вигляді довічного позбавлення волі.
Вказане, на думку колегії суддів, створює серйозний стимул для обвинуваченого щодо уникнення від кримінальної відповідальності, що лише підсилює наявні ризики. У сукупності з обставинами вчинення інкримінованого злочину, а також з огляду на воєнний стан і загрозу неконтрольованого обігу зброї, які створюють додаткові можливості для незаконних дій та ускладнюють контроль, суд дійшов висновку, що не виключено вчинення обвинуваченим іншого кримінального правопорушення або перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином.
Викладене підтверджує суспільну небезпечність обвинуваченого та, враховуючи введення на території України воєнного стану у зв'язку із збройною агресією Російської Федерації, суттєвим збільшенням обігу зброї на території України, суд вважає, що подальше ізолювання обвинуваченого зможе забезпечити виконання останнім своїх процесуальних обов'язків.
Крім того, ризик незаконного впливу на потерпілих, попри те, що останні у справі допитані, не втратив своєї актуальності. Суд бере до уваги, що потерпілі є близькими родичами загиблих, перебувають у стані психологічної вразливості, а тому залишаються потенційно чутливими до впливу з боку обвинуваченого.
Згідно з рішенням ЄСПЛ у справі «Клоот проти Бельгії» серйозність звинувачень може примусити судові органи помістити обвинуваченого під варту з метою попередження спроб подальших правопорушень.
Відповідно до ст. 178 КПК суворість покарання, яке загрожує обвинуваченому у разі доведення його винуватості у вчиненні інкримінованого злочину, поруч і з іншими факторами є обов'язковою для оцінки судом обставин при вирішення питання про продовження строку дії запобіжного заходу.
Таким чином, враховуючи обставини вчинення інкримінованих обвинуваченому дій, ступінь їх суспільної небезпечності, суд вважає допустимим висновок щодо критичної оцінки моральних якостей обвинуваченого та наявність високої ймовірності вчинення останнім позапроцесуальних дій з метою ухилення від кримінальної відповідальності, створення перешкод судовому розгляду або ж загрози суспільству.
Таким чином, на теперішній час будь-які обставини, які б спростували попередні висновки суду під час застосування та продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_6 не встановлені.
Отже, надаючи оцінку доводам прокурора щодо наявності ризиків, суд вважає доведеними ризики неналежної процесуальної поведінки обвинуваченого, а саме: можливість переховування обвинуваченого від суду, здійснення незаконного впливу на потерпілих, перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином, вчинення іншого кримінального правопорушення.
За результатами встановлених у судовому засіданні обставин, з урахуванням доводів сторін кримінального провадження, суд дійшов висновку про відсутність підстав для застосування до обвинуваченого більш м'якого запобіжного заходу та наявність факторів, які передбачені ч.1 ст. 194 КПК, що свідчать про обґрунтованість продовження тримання обвинуваченого під вартою.
Крім того, відповідно до положень ч. 4 ст. 183 КПК суд вважає за можливе при постановленні ухвали про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою не визначати розмір застави, оскільки ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні злочину, що спричинив загибель людей.
При цьому, з урахуванням наявних ризиків та відсутності ефективних альтернатив, суд вважає, що навіть значна застава не забезпечить належної процесуальної поведінки обвинуваченого
Враховуючи викладене, керуючись ст. 177, 178, 180, 194, 331 КПК України, суд
Клопотання прокурора ОСОБА_5 задовольнити.
Продовжити строк дії застосованого до ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою по 19 липня 2025 року включно.
Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду упродовж п'яти днів з дня її оголошення.
Головуючий суддя ОСОБА_1
Судді ОСОБА_2
ОСОБА_3