465/2420/25
2/465/2338/25
Іменем України
(заочне)
30.05.2025 року м.Львів
Франківський районний суд м.Львова в складі головуючого судді Ванівського Ю.М., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без виклику сторін в м. Львові позовну заяву ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Альс Компані», про стягнення грошових коштів невиплачених при звільненні,-
Позивач звернувся до суду з позовною заявою до відповідача, про стягнення грошових коштів невиплачених при звільненні.
Позовну заяву мотивує тим, що у період з 06.12.2022 року по 20.02.2025 року вона перебувала у трудових відносинах з відповідачем. Під час перебування у трудових відносинах їй було нараховано, але не виплачено заробітну плату у розмірі 40621,26 грн. 2-.-2.2025 року її було звільнено за угодою сторін, що підтверджується наказом №Лв-75-к від 20.02.2025 року. Вказаним наказом також була передбачена виплата компенсації за невикористані щорічні відпустки за робочий період до 31.12.2023 року тривалістю 18 календарних днів та за робочий період 2024 - 2025 років тривалістю 4 календарних дні. Однак в день звільнення відповідач письмово не повідомив її про нараховані суми належні при звільненні та не здійснив виплату належних коштів. Відтак, враховуючи, що відповідач не провів повного розрахунку при звільненні та враховуючи, що з моменту звільнення та до моменту її звернення до суду пройшло 19 робочих днів, з нього також підлягає стягненню середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, який складає 13 657,77 грн. Просить позов задовольнити.
Ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 14.04.2025 року відкрито провадження у справі та вирішено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Так, як вбачається з матеріалів справи, відповідачу скеровувалася копія ухвали Франківського районного суду м.Львова від 14.04.2025 року та копія позовної заяви з додатками, на адресу його місця знаходження - Закарпатська область, Ужгородський район, с. Тарнівці, вул. Горького, 158А, засобами поштового зв'язку рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення №0610246661718, яке повернулось на адресу суду з відміткою про вручення.
Відповідач правом на подачу відзиву не скористався.
Клопотань від сторін про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін у відповідності до положень ч. 5 ст. 279 ЦПК України до суду не надійшло.
Відповідно до ч. 1 ст. 280 ЦПК України у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, без поважних причин або неповідомлення ним про причини неявки, не подав відзив, позивач не заперечує проти заочного вирішення справи, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.
Тому суд вважає, що слід згідно ст.280 ЦПК України, слід проводити заочний розгляд справи на підставі наявних у справі доказів.
Зважаючи на те, що справа розглядалась за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
З'ясувавши дійсні обставини справи та перевіривши їх доказами, суд дійшов до наступного висновку.
Частиною 1 статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно з ч. 1 ст. 5 ЦПК України, суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
В силу положень ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до положень ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 06.12.2022 року по 20.02.2025 року перебувала у трудових відносинах з ТзОВ «Альс Компані» та працювала оператором заправних станцій.
Згідно наказу №Лв-75-к від 20.02.2025 року ОСОБА_1 була звільнена за угодою сторін, згідно п.1 ст. 36 КУпАП та позивачу передбачалась виплата компенсації за календарні дні щорічної відпустки за робочий період з 31.12.2023 року тривалістю 18 календарних днів та за період з 2024 -2025 роки тривалістю 4 календарних дні.
З довідки про доходи, виданої ОСОБА_1 17.03.2025 ТзОВ «Альс Компані» вбачається, що за період з 01.12.2022 року по 31.12.2023 року загальна сума доходу становила 175671,40 грн.
Крім того, з довідки про доходи, виданої ОСОБА_1 11.03.2025 ТзОВ «Альс Компані» вбачається, що за період з 01.04.2024 року по 31.12.2023 року загальна сума доходу становила 172898,70 грн.
З довідки про доходи, виданої ОСОБА_1 05.03.2025 ТзОВ «Альс Компані» вбачається, що за період з 01.09.2024 року по 28.02.2025 року сума заборгованості по заробітній платі станом на 05.03.2025 року становить 40 621,26 грн.
Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідно до статті 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Відповідно до ч. 1 ст. 75 КЗпП України, ст. 6 Закону України «Про відпустки» щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору.
Власник або уповноважений ним орган зобов'язаний вести облік відпусток, що надаються працівникам (ст. 10 Закону України «Про відпустки»).
Частиною 1 статті 24 Закону України "Про відпустки" визначено, зокрема, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки.
Згідно правового висновку, який викладено у постанові судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 18 січня 2017 року у справі № 6-2912цс16, всі суми (заробітна плата, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать.
Судом встановлено, що заборгованість по заробітній платі в розмірі 40 621,26 грн відповідачем на користь позивача станом на час розгляду справи в суді не виплачена, а тому підлягає примусовому стягненню, а також підлягає стягненню компенсація за невикористані дні відпустки за робочий період до 31.12.2023 року у розмірі 8 069,58 грн. та за період 2024 - 2025 років у розмірі 1842, 60 грн.
Щодо позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 13657,77 грн., суд зазначає таке.
Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні встановлено статтею 117 КЗпП України, згідно з приписами якої в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Аналіз наведеної норми права дає підстави для висновку, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні, факт проведення з ним остаточного розрахунку та встановлення вини.
Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Отже, стягнення з роботодавця (власника або уповноваженого ним органу підприємства, установи, організації) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, за весь час затримки по день фактичного розрахунку) за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).
Середній заробіток за статтею 117 КЗпП України за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій) та є своєрідною санкцією для роботодавця за винні дії щодо порушення трудових прав найманого працівника. Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати.
Відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України треба розраховувати з дня, наступного за днем, коли роботодавець мав здійснити розрахунок з працівником, до дня, що передує запровадженню тимчасової адміністрації банку.
Таким чином, виходячи з вказаних норм закону, виплата належних позивачу сум мала бути здійснена відповідачем саме в день його звільнення.
Оскільки правильність наданих позивачем розрахунків середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку не спростована відповідачем в установленому законом порядку, вказаний розрахунок суд приймає до уваги як належний та допустимий доказ, а відтак вимога про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку є підставною.
Зібрані по справі докази, оцінені судом належним чином кожен окремо на їх достовірність та допустимість, а також їх достатність та взаємний зв'язок у сукупності, встановлені судом обставини свідчать про те, що у суду є всі підстави для задоволення позовних вимог.
Позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір".
Відповідно до ч. 6 ст. 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Враховуючи наведене суд приходить до висновку, що з відповідача необхідно стягнути в користь держави судовий збір в розмірі 1 211 грн 20 коп.
Керуючись статтями 23, 141, 247, 258-259, 264-265, 354 ЦПК України, суд,-
позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Альс Компані», про стягнення грошових коштів невиплачених при звільненні - задоволити в повному обсязі.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Альс Компані» на користь ОСОБА_1 заборгованість із заробітної плати у розмірі 40 621 (сорок тисяч шістсот двадцять одну) гривню 21 копійку.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Альс Компані» на користь ОСОБА_1 компенсацію за невикористані дні відпустки в розмірі 9 912 (дев'ять тисяч дев'ятсот дванадцять) гривень 18 копійок.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Альс Компані» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 13 657 (тринадцять тисяч шістсот п'ятдесят сім) гривень 77 копійок.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Альс Компані» на користь держави 1 211 (одну тисячу двісті одинадцять) гривень 20 копійок судового збору.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених Цивільним процесуальним кодексом України, не подані заяви про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, учасник справи має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в загальному порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом України. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Рішення суду може бути оскаржене позивачем до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги.
Повний текст рішення складено 30 травня 2025 року.
Сторони:
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ;
Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Альс Компані», код ЄДРПОУ:44038646, адреса: 89420, Закарпатська область, Ужгородський район, с. Тарнівці, вул. Горького, 158А.
Суддя Ванівський Ю. М.