Справа №504/4308/24
Провадження №2/504/1442/25
Доброславський районний суд Одеської області
26.05.2025с-ще Доброслав
Доброславський районний суд Одеської області у складі:
Головуючого судді - Барвенка В.К.,
секретаря - Ориник М.В.,-
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду № 5, с-ще. Доброслав, позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Фонтанської сільської ради Одеського району Одеської області (Одеська область, Одеський район, с. Фонтанка, вул. Степна, 4, ЄДРПОУ 04379746), про визначення додаткового строку для подання заяви для прийняття спадщини,-
Короткий зміст позовних вимог:
У жовтні 2024 року пану ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом проти Фонтанської сільської ради Одеського району Одеської області, яким просила суд встановити їй додатковий строк терміном два місяці з дня набрання цим рішенням законної сили, для подання нею заяви про прийняття спадщини, за законом, яка відкрилася після смерті чоловіка - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Позов обгрунтований тим, що ІНФОРМАЦІЯ_3 помер її чоловік ОСОБА_2 .
Після смерті її чоловіка відкрилась спадщина.
Заявниця вказує, що у серпні 2015 року вона звернулась до суду із позовом про встановлення їй додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини після смерті чоловіка.
Однак їй до теперішнього часу не було надано рішення суду.
Крім того, заявниця вказує, що вона важко хворіла, посилається на медичну документацію, яка підтверджує це.
У судовому засіданні позивачка просила суд позов задовольнити.
Позиція відповідача:
Представник Фонтанської сільської ради Одеського району Одеської області подав письмову заяву про розгляд справи у свою відсутність, проти задоволення позову не заперечував.
Встановлені судом фактичні обставини:
Судом встановлено, що заявниця є дружиною ОСОБА_2 , що встановлено зі змісту рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 08.04.2016 року у справі № 504/3285/15-ц.
ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_2 .
Після його смерті відкрилась спадщина.
Спадщина прийнята ОСОБА_1 .
Інші спадкоємці як за законом так і за заповітом відсутні.
Судом встановлено, що рішенням Комінтернівського районного суду Одеської області від 03.11.2015 року у справі № 504/3279/15 задоволено позов ОСОБА_1 , встановлено додатковий строк терміном 3 місяці для подання нею заяви про прийняття спадщини, яка залишилась після смерті ОСОБА_2 .
Судом встановлено, що рішення суду ОСОБА_1 не отримувала.
Водночас вона вважала, що суд має розглянути її справу, ухвалити справедливе рішення, та надати це рішення заявниці для його подальшого реалізації - оформлення своїх спадкових прав.
Згідно із положенням ст. 10 ЦПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.
Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України.
Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до ст. 6 Конвенції кожній фізичній або юридичній особі гарантовано право на розгляд судом протягом розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, у якій вона є стороною.
У такий спосіб здійснюється «право на суд», яке відповідно до практики ЄСПЛ включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати «вирішення» спору судом (рішення у справі «Кутіч проти Хорватії», заява №48778/99).
Україна як учасниця конвенції повинна створювати умови для забезпечення доступності правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства.
Рішенням ЄСПЛ визначено, що право на доступ до суду має «застосовуватися на практиці і бути ефективним» (рішення у справі «Белле проти Франції»).
Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) може позбавити заявників права звертатися до суду (рішення ЄСПЛ від 28.10.98 у справі «Перес де Рада Каванил'єс проти Іспанії»).
Надмірний формалізм у трактуванні національного процесуального законодавства, згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, визнається ним неправомірним обмеженням права на доступ до суду (як елементу права на справедливий суд згідно зі ст. 6 Конвенції).
Так у справі «Delcourt v. Belgium» Європейський суд з прав людини зазначив, що у демократичному суспільстві у світі розуміння Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція), право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення статті 6 не відповідало б меті та призначенню цього положення.
Водночас у справі «Bellet v. France» Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу до суду наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві.
Згідно висновків, викладених в рішеннях Європейського суду з прав людини, суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права звертатись до суду («Perez de Raela Cavaniles v. Spain», «Beles and others v. the Czech Republic», «RTBF v. Belgium»).
Також згідно рішення Європейського суду з прав людини не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним але і реальним (Рішення суду з прав людини Жоффр де ля Прадель проти Франції).
У рішенні по справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» Європейський суд з прав людини вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавляє заявників права доступу до суду. Це визнане порушенням п. 1 ст. 6 Конвенції.
Процесуальним законом не заборонено повторно звернутись до суду із заявою про встановлення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини.
Разом із тим, очевидно, що не може бути порушено провадження у справі, якщо існує рішення суду з того самого питання, про той самий предмет і з тієї самої правової підстави.
Суд вважає, що правова підстава змінилась, оскільки заявниця не дочекалась видачі їй судом рішення суду, а його дія, з урахуванням специфіки правовідносин, тривала три місяці від дати набрання рішенням законної сили.
В силу частини 3 статті 222 ЦПК України (в редакції станом на 13.11.2015 року (дата набрання рішенням у справі № 504/3279/15 законної сили)), особам, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні, копії повного судового рішення надсилаються рекомендованим листом з повідомленням про вручення протягом двох днів з дня його складання або за їх зверненням вручаються їм під розписку безпосередньо в суді.
Таких доказів у справі не має.
Таким чином, суд вважає, що заявниця має обгунтоване та законне право повторно звернутись із позовом про встановлення їй додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини за законом, яка залишилась після смерті її чоловіка.
Щодо суті:
Принцип «пропорційності» тісно пов'язаний із принципом верховенства права: принцип верховенства права є фундаментом, на якому базується принцип «пропорційності», натомість принцип «пропорційності» є умовою реалізації принципу верховенства права і водночас його необхідним наслідком. Судова практика Європейського суду з прав людини розглядає принцип «пропорційності» як невід'ємну складову та інструмент верховенства права, зокрема й у питаннях захисту права власності.
Дотримання принципу «пропорційності» передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, все одно буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано розумної пропорційності між втручанням у право особи та інтересами суспільства. Ужиті державою заходи мають бути ефективними з точки зору розв'язання проблеми суспільства, і водночас пропорційними щодо прав приватних осіб. Оцінюючи пропорційність, слід визначити, чи можливо досягти легітимної мети за допомогою заходів, які були б менш обтяжливими для прав і свобод заінтересованої особи, оскільки обмеження не повинні бути надмірними або такими, що є більшими, ніж необхідно для реалізації поставленої мети.
При цьому, Європейський Суд з прав людини неодноразово наголошував на необхідності держав дотримуватися принципу «якості законів» при їх прийнятті або зміні. Зокрема, у своєму рішенні у справі «Сєрков проти України» ЄСПЛ зазначив, що якість законодавства передбачає доступне для зацікавлених осіб, чітке і передбачуване у застосуванні законодавство; відсутність необхідної передбачуваності та чіткості національного законодавства з важливого питання, що призводить до його суперечливого тлумачення, в тому числі судом, має наслідком порушення вимог положень Конвенції щодо «якості закону». Крім того, у справі «Новік проти України» ЄСПЛ зробив висновок, що надзвичайно важливою умовою є забезпечення загального принципу юридичної визначеності. Вимога «якості закону» у розумінні пункту 1 статті 5 Конвенції означає, що закон має бути достатньо доступним, чітко сформульованим і передбачуваним у своєму застосуванні для убезпечення від будь-якого ризику свавілля.
Європейський суд з прав людини в пунктах 33, 34 рішення від 19.02.2009 у справі «Христов проти України» зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав. Одним з основновоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів. Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до остаточного рішення суду.
Згідно з правовою позицію ЄСПЛ у справі «Ілхан проти Туреччини» від 27.06.2000 при вирішення питання пропуску строку на вчинення дій має застосовуватись правило встановлення всіх обставин з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру. Вирішуючи питання про визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. При цьому необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.
Судом також враховується рішення ЄСПЛ у справі «Маркс проти Бельгії» від 13.06.1979, ст. 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, які по своїй суті є гарантом права власності, оскільки визнають право будь-якої особи на безперешкодне користування своїм майном.
У правовій позиції, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 6 вересня 2017 року у справі № 6-496цс17 зазначено, що відповідно до частини третьої статті 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.
За змістом цієї статті поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є причини, пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій. Правила частини третьої 1272ЦК України про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть бути застосовані, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви; 2) ці обставини суд визнав поважними.
Так, Верховний Суд в постанові від 18.01.2023 у справі №580/1300/22 сформулював правовий висновок стосовно застосування принципу «легітимних очікувань», що, головним чином, походить від англійського терміну «legitimate expectations» як розумні, небезпідставні або обґрунтовані очікування.
Зокрема, Суд зазначив, що принцип легітимних очікувань широко застосовується у судовій практиці та ґрунтується на низці конституційних положень, які гарантують захист права власності (стаття 41 Конституції України) та передбачуваність (прогнозованість) законодавства, яким визначаються обмежувальні заходи (статті 22, 57, 58, 94 та 152 Конституції України); реалізація принципу легітимних очікувань полягає у досягненні бажаного результату шляхом вчинення правомірних дій з огляду на заздалегідь передбачені ймовірні наслідки; втілення легітимних очікувань унеможливлюється, зокрема, у випадку, коли особа не може досягнути прогнозованого результату внаслідок зміни правової основи у такі строки, що не є розумними та обґрунтованими; правовим підґрунтям (основою) для виникнення в особи легітимного очікування можуть бути: норма права (законодавство), судова практика, акт індивідуальної дії, конкретне судове рішення, що набуло законної сили, або умови договору; відсутність у законі безпосередніх приписів щодо певного права, яке, однак, слідує із загальних конституційних принципів або природного права, або відсутність закону, що визначає механізм реалізації такого права, самостійно не може свідчити про відсутність правового підґрунтя для виникнення в особи легітимного очікування щодо реалізації такого права.
Відповідно до ч.3 ст. 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.
Пунктом 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» № 7 від 30.05.2008 року визначено, що вирішуючи питання про визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. При цьому необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.
Заявниця обгрунтувала пропуск строку для подання заяв про прийняття спадщини після смерті чоловіка медичними матеріалами. Зокрема, у справі наявні докази тривалої хвороби заявниці одразу після смерті чоловіка, яка мала затяжний характер, що підтверджено медичними документами.
У серпні 2015 року вона звернулась до суду, суд визнав причини пропуску строку поважними, і надав заявниці додатковий строк, однак самого рішення суду заявниця не отримала у порядку, який визначений процесуальним законом.
Враховуючи викладене вище, суд приходить до висновку, що позивач пані ОСОБА_1 з вищевказаних поважних причин пропустила встановлений законом шестимісячний строк для прийняття спадщини, а тому суд визначає позивачу додатковий строк для подання нею заяви про прийняття спадщини, яка відкрилась після смерті чоловіка - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 , тривалістю два місяці з дня набрання рішенням законної сили, який суд вважає достатнім для подання відповідної заяви.
Питання судових витрат у позові не порушувалось, підстави для їх розподілу не встановлені.
На підставі наведеного, керуючись ст. 55 Конституції України, ст. ст. 258, 259, 263-265, 273, 315, 352, 354 ЦПК України, ч. 1 п. 24 Постанови Пленуму Верховного суду України від 30.05.2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування», суд, -
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ), - задовольнити.
Встановити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) додатковий строк терміном два місяці з дня набрання цим рішенням законної сили, для подання нею заяви про прийняття спадщини, за законом, яка відкрилася після смерті чоловіка - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Якщо справу розглянуто за заявою осіб, визначених частиною другою статті 4 цього Кодексу, рішення суду, що набрало законної сили, є обов'язковим для особи, в інтересах якої було розпочато справу.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Суддя В. К. Барвенко