Справа №461/1356/25
/заочне/
30 травня 2025 року м.Львів
Галицький районний суд м. Львова
у складі:
головуючого судді Мисько Х.М.,
за участю секретаря судового засідання Євтушенка В.Ю.,
представника позивача Яцемірського Є.В.
(в режимі відеоконференції),
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в місті Львові за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛІГЛ» про захист прав споживачів, розірвання договору та стягнення безпідставно набутих грошових коштів, -
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛІГЛ», в якому просить суд розірвати договір про надання правничої допомоги №18042404 від 18.04.2024 року та стягнути з відповідача на свою користь грошові кошті у сумі 16 000,00 грн., та моральну шкоду у сумі 20 000,00 грн.
В обґрунтування поданого позову покликається на те, що 18.04.2024 між Балановим та ТОВ «ЛІГЛ» було укладено договір про надання правничої допомоги №18042404, предметом якого були послуги щодо підготовки процесуальних документів, заяв, запитів, скарг взаємодія з правоохоронними органами та подальший супровід в суді. Позивачем внсесно суму на викоання Догвору про надання юридичних полсуг у розмірі 8000,00 грн., що підтверджується квитанцією №78 від 07.03.2024 року. Станом на 29.11.2024 року виконавцем не злійснено жодної дії на виконання зобов'язан обумовлених Договором. Акт про надання полсуг, який свідчи би про виконання умов Договору, виконавцем не складався і позивачем не підписувався.2 6.12.2024 року позивач звернувся до ТзОВ «Лігл» з претензією, в якій вимагав від відповідача повернути сплачені кошти.
Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 18.02.2025 року відкрито провадження, справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження, з викликом повідомленням сторін в судове засідання.
Позивач у судове засідання не з'явився, належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи. Скерував на адресу суду заяву про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги підтримує та просить задовольнити.
Представник відповідача в судові засідання, призначені на 18.03.2025 року, 13.05.2025 року не з'явився, хоча був належним чином повідомлений про дату і час розгляду справи.
Згідно частини 8 статті 178 ЦПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений законом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
У відповідності до п.2 ч.1 ст. 280 ЦПК України, суд вважає можливим розглянути справу на підставі наявних в ній даних та доказів в порядку заочного розгляду.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Судом встановлено, що 18.04.2024 між ОСОБА_1 та ТОВ «ЛІГЛ» було укладено договір про надання правничої допомоги №18042404, предметом якого були послуги щодо підготовки процесуальних документів, заяв, запитів, скарг взаємодія з правоохоронними органами та подальший супровід в суді.
Згідно загальнодоступних відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, основним видом діяльності ТОВ «Лігл» є діяльність у сфері права.
Зі змісту п. 1.1 Договору вбачається, що Відповідач прийняв на виконання доручення від ОСОБА_1 про надання юридичних послуг, а Замовник зобов'язався оплатити послуги Відповідача.
Відповідно до п. 1.2, 2.1 Договору, ТОВ «ЛІГЛ» зобов'язувалося підготувати та подати як представник ОСОБА_1 процесуальні документи, заяви, запити, скарги із взаємодією з правоохоронними органами та подальший супровід у суді.
Згідно п. 1.3 та п. 2.1 Договору, Виконавець приступає до виконання робіт, а саме до надання юридичних послуг/правової допомоги, зазначених в п. 1.2 цього Договору, у повному обсязі своєчасно і якісно, після отримання попередньо внесеної суми, зазначеної в п. 3.1 цього Договору.
Відповідно до п. 2.2.1 та п. 2.2.2 Договору, зобов'язався своєчасно надати Виконавцю наявні достовірні дані та документи, необхідні для надання юридичних послуг, зазначених в 1.2 цього Договору, та сплатити юридичні послуги, зазначені в п. 1.2 цього Договору, в порядку та терміни, зазначені в розділі 3 цього Договору.
В п. 3.1 Договору зазначено, що вартість надання юридичних послуг, зазначених в п.
1.2 цього Договору становить 8000,00 гривень.
Строк оплати в п. 3.2 Договору зазначено 02 липня 2024 року, а розмір - 40 000 гривень.
На виконання вимог п. 2.2.1, п. 2.2.2, п. 3.1, п. 3.2 Договору Позивачем 18 квітня 2024
року сплачено на рахунок ТОВ «ЛІГЛ», 8000 (вісім тисяч) гривень в якості оплати повної вартості замовлених юридичних послуг, що підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордера №78.
Крім того, 26.12.2024 року ОСОБА_1 скеровано на адресу ТОВ "Лігл" претензію повернення сплачених за ним коштів, що підтверджується рекомендованим повідомленням з описом вкладення.
Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно та повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, що мають істотне значення для її розгляду і вирішення по суті, дійшов такого висновку.
Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Частинами 1 та 3 статті 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
У відповідності до ст.ст. 76, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.
Згідно з ч. 2 ст. 651 ЦК України, договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
Правовими наслідками розірвання договору є припинення зобов'язання (ч. 2 ст. 653 ЦК України) та відсутність права сторін вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 4 ст. 653 ЦК України).
У ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Вiдповiдно до ч. 1, п. 1 ч. 2 ст.11, ч. ч. 1,2 ст.509 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогiєю породжують цивільні права та обов'язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, належать договори та інші правочини. Зобов'язанням є правовiдношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися вiд певної дiї, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Статтею 615 ЦК України визначено, що одностороння відмова від зобов'язання не звільнює винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання.
Відповідно до ст. 614 ЦК України, особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.
Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання. Аналіз положень ст. 614 ЦК України дає підстави для висновку про те, що, встановлюючи презумпцію вини особи, яка порушила зобов'язання, ЦК України покладає обов'язок довести відсутність своєю вини саме на цю особу.
За змістом статей 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України передбачено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Правовідносини сторін за спірним договором регулюються положеннями Глави 63 ЦК України, де відповідно до ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
Статтею 906 ЦК України встановлено відповідальність виконавця за порушення договору про надання послуг, у зв'язку з цим, збитки, завдані замовнику невиконанням або неналежним виконанням договору про надання послуг за плату, підлягають відшкодуванню виконавцем, у разі наявності його вини, у повному обсязі, якщо інше не встановлено договором. Виконавець, який порушив договір про надання послуг за плату при здійсненні ним підприємницької діяльності, відповідає за це порушення, якщо не доведе, що належне виконання виявилося неможливим внаслідок непереборної сили, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 10 ЗУ «Про захист прав споживачів», споживач має право відмовитися від договору про виконання робіт (надання послуг) і вимагати відшкодування збитків, якщо виконавець своєчасно не приступив до виконання зобов'язань за договором або виконує роботу так повільно, що закінчити її у визначений строк стає неможливим.
За змістом ст. ст.79,80 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Відповідно до ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Статтею 203 ЦК України встановлено перелік умов дійсності правочину: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Згідно із положеннями п. 4 ч. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Покликання позивача щодо наявності підстав для визнання недійсним зазначеного договору відповідно до ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», з підстави включення до такого несправедливих умов, не заслуговують на увагу, з огляду на таке.
Відповідно до преамбули Закону України «Про захист прав споживачів», цей Закон регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.
Виходячи зі змісту положень ч. 3 ст. 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.
Таким чином, укладений між сторонами у справі договір за своєю правовою природою є договором про надання послуг, тому між сторонами виникли правовідносини, правове регулювання яких здійснюється згідно з главою 63 ЦК України.
Зазначене узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 24.11.2021 у справі №191/2617/19.
Відповідно до ст. 901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
Згідно зі ст. 903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. У разі неможливості виконати договір про надання послуг, що виникла не з вини виконавця, замовник зобов'язаний виплатити виконавцеві розумну плату. Якщо неможливість виконати договір виникла з вини замовника, він зобов'язаний виплатити виконавцеві плату в повному обсязі, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 627 ЦК України закріплено принцип свободи договору, який полягає у визначенні за суб'єктом цивільного права можливості укладати договір або утримуватися від його укладання, а також визначати його зміст на свій розсуд відповідно до досягнутої з контрагентом домовленості.
Відповідно до наведених положень ст. 903 ЦК України плата за договором про надання послуг здійснюється замовником у розмірі, встановленому договором.
Згідно ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 29 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» передбачено, що дія договору про надання правової допомоги припиняється його належним виконанням. Договір про надання правової допомоги може бути достроково припинений за взаємною згодою сторін або розірваний на вимогу однієї із сторін на умовах, передбачених договором. При цьому клієнт зобов'язаний оплатити адвокату (адвокатському бюро, адвокатському об'єднанню) гонорар (винагороду) за всю роботу, що була виконана чи підготовлена до виконання, а адвокат (адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язаний (зобов'язане) повідомити клієнта про можливі наслідки та ризики, пов'язані з достроковим припиненням (розірванням) договору.
Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, позивач вказує на наявність підстав для недійсності договору, оскільки відповідачем ТзОВ «ЛІГЛ», після підписання такого, не було здійснено жодної дії на виконання зобов'язань. Окрім цього, зазначає, що договір містить несправедливі умови.
Виходячи із презумпції правомірності правочину (стаття 204 ЦК України, частина третя статті 215 ЦК України), обов'язок доказування недійсності правочину покладається на сторону, яка його оспорює.
Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 26 квітня 2022 року у справі № 522/23819/15-ц.
За правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
До правовідносин, що виникли між сторонами, не підлягає застосуванню Закон України «Про захист прав споживачів», а відтак відсутні підстави стверджувати про наявність підстав для визнання недійсним правочину у відповідності до ст.18 цього Закону, з підстав включення до такого, на думку позивача, несправедливих умов, що порушують права споживача, а в даному випадку ОСОБА_1 .
Позивачем не доведено належними та допустимими доказами те, що наявні підстави для визнання недійсним договору про надання правової допомоги, а саме не доведено, що зміст правочину суперечить ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Також не доведено відсутність волевиявлення учасників правочину для вчинення такого та те, що такий правочин не був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Сторонами під час укладення договору, досягнуто усіх істотних умов такого правочину. З огляду на наведене, суд приходить до висновку, що відсутні підстави для визнання недійсним договору про надання правничої допомоги №12042431 від 12.04.2024 року.
Крім того, оспорюваним договором передбачено відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору (розділ 5 договору), а також пунктом 4.1 передбачено, що договір може бути розірваний, як замовником, так і виконавцем, у випадку, передбаченому цим договором, та діючим законодавством України
Невиконання відповідачем (виконавцем) умов договору також не може слугувати підставою для визнання такого правочину недійсним.
Відповідно до ч. 1 ст. 906 ЦК України, збитки, завдані замовнику невиконанням або неналежним виконанням договору про надання послуг за плату, підлягають відшкодуванню виконавцем, у разі наявності його вини, у повному обсязі, якщо інше не встановлено договором. Виконавець, який порушив договір про надання послуг за плату при здійсненні ним підприємницької діяльності, відповідає за це порушення, якщо не доведе, що належне виконання виявилося неможливим внаслідок непереборної сили, якщо інше не встановлено договором або законом.
Встановлено, що позивач належним чином виконав свої зобов'язання за договором, оскільки згідно з квитанціями долученими до матеріалів справи сплатив відповідачу 8 000, 00 грн. в якості оплати за договором про надання правничої допомоги №18042404. Відповідачем ТзОВ «ЛІГЛ» не надано доказів виконання своїх зобов'язань позивачу за оспорюваним договором, зокрема щодо надання йому юридичних послуг, зазначених у п. 1.2 договору, відтак суд приходить до висновку, що з відповідача ТзОВ «ЛІГЛ» на користь позивача підлягає стягненню 8000, 00 грн, сплачених ним відповідно до договору про надання правничої допомоги №18042404 від 18.04.2024, у зв'язку з неналежним виконанням зобов'язань за договором.
Крім того, суд не вбачає підстав для стягнення відшкодування саме у подвійному розмірі, оскільки умовами договору це не передбачено.
Крім цього, відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній чи юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Згідно із ст. 23 ЦК України, моральна шкода полягає у фізичному болі та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у приниженні честі та гідності фізичної.
Відповідно до ч. 3 ст. 23 ЦК України, моральна шкода якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
У пункті 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року N 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" судам роз'яснено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювачу, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього її заподіянні. Перераховані складові фактичної підстави для відповідальності з заподіяння моральної шкоди є колом тих обставин, які повинні бути встановлені судом. Відсутність хоча б одного елементу виключає відповідальність за завдану шкоду.
Враховуючи наведене, суд вважає, що підстав для стягнення моральної шкоди на користь позивача не має, оскільки ОСОБА_1 не надано належних та допустимих доказів, що підтверджують наявність завданої йому шкоди, відповідного розміру обґрунтованої моральної шкоди.
Відповідно до вимог частини 6 статті 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.
При зверненні до суду з позовом, позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п. 9 , ч.1 ст. 5 Закону України «Судовий збір», тому з Відповідача в дохід держави підлягає стягненню судовий збір в розмірі 1211 гривень 20 копійок за частково задоволену вимогу майнового характеру.
Керуючись ст.ст. 247, 258, 259, 263-265, 351-355 ЦПК України, суд, -
позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛІГЛ» про захист прав споживачів, розірвання договору та стягнення безпідставно набутих грошових коштів - задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛІГЛ» на користь ОСОБА_1 безпідставно набуті грошові кошти в розмірі 8000,00 грн.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛІГЛ» на користь держави судовий збір у розмірі 1211,20 грн.
В решті вимог позову відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Рішення може бути повністю або частково оскаржено в апеляційному порядку учасниками справи, а також особами, які не брали участь у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки безпосередньо до Львівського апеляційного суду. Апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Повний текст рішення виготовлено 02.06.2025 року.
Учасники справи:
Позивач:
ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ).
Відповідач:
Товариство з обмеженою відповідальністю «ЛІГЛ» (79005, м. Львів, вул. Під Дубом, 26А, код ЄДРПОУ:416147228).
Суддя Мисько Х.М.