Справа №461/2147/25
22 травня 2025 року м.Львів.
Галицький районний суд міста Львова
в складі:
головуючого судді Юрківа О.Р.,
за участю:
секретаря судового засідання Маковської Д.О.,
позивача ОСОБА_1 ,
представника відповідача Кісіля Р.Л.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в місті Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Державної Казначейської служби України, Головного управління Національної поліції у Львівській області про відшкодування моральної шкоди, завданої посадовими особами органів державної влади,-
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Держави Україна в особі Державної Казначейської служби України, Головного управління Національної поліції у Львівській області про відшкодування моральної шкоди, завданої посадовими особами органів державної влади. В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що Шевченківським районним судом м. Львова 03 травня 2023 винесено ухвалу у справі №466/4449/23 (провадження 1-кс/466/996/23) якою зобов'язано слідчого СВ ВП №1 ЛРУП№1 Головного Управління Національної поліції у Львівській області розглянути подане ОСОБА_1 клопотання №1 від 24.04.2023 року про проведення слідчих дій у кримінальному провадженні 12013150090001476. Окрім цього, 03 травня 2023 Шевченківським районним судом м. Львова 03 травня 2023 винесено ухвалу у справі №466/4449/23 (провадження 1-кс/466/995/23) якою зобов'язано слідчого СВ ВП №1 ЛРУП№1 Головного Управління Національної поліції у Львівській області розглянути подане ОСОБА_1 клопотання №2 від 24.04.2023 року про проведення слідчих дій у кримінальному провадженні №12013150090001476. Позивач зазначає, що 09.08.2023 року подав два клопотання щодо здійснення судового контролю стосовно винесених двох судових рішень. 25.08.2023 року судом вчинено контроль за виконанням судових рішень, про що повідомлено підрозділ ГУНП у Львівській області. 03.10.2023 року ОСОБА_1 повторно звернувся до суду,у зв'язку з грубим порушенням ст.129-1 Констктуції України, з клопотанням про вчинення повторного судового контролю за вииесеними судовими рішеннями. 12.10.2023 року судом вчинено повторно контроль за виконанням судових рішень, про що повідомлено підрозділ ГУНП у Львівській області. Окрім цього, позивач зазначає, що 20.12.2023 року, що ним як потерпілим в кримінальному провадженні подано до суду позовну заяву про відшкодування моральної шкоди. Рішення судів не виконані до цього часу.
Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 18.04.2024 року у справі №461/10664/23 позов ОСОБА_1 до Держави Україна, Головного управління Національної поліції у Львівській області про відшкодування шкоди задоволено частково та стягнуто з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 10 000, 00 гривень на відшкодування моральної шкоди. У задоволенні решти вимог - відмовлено. Постановою Львівського апеляційного суду від 04.09.2024 року апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції у Львівській області - залишено без задоволення. Рішення Галицького районного суду м. Львова від 18 квітня 2024 року - залишено без змін. Ухвалою Верховного Суду від 30.10.2024 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Головного управління Національної поліції у Львівській області на рішення Галицького районного суду м. Львова від 18 квітня 2024 року та постанову Львівського апеляційного суду від 04 вересня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до держави Україна, Головного управління Національної поліції у Львівській області про відшкодування шкоди.
Позивач зазначає, що на час подачі позовної заяви до суду він перебуває у невизначеності, час із зверненнями до суду щодо здійснення судового контролю витрачений марно. Скарги, подані до суду 02.05.2023 щодо невчинення процесуальних дій, судові рішення щодо зобов'язання вчинити дії не виконані. ОСОБА_1 зазначає, що у зв'язку з невиконанням рішень судів він перебуває в постійному стресі, невизначеності, приниженні, дискримінації від протиправних дій органів державної влади, відривається від звичайних занять, що встановлено судом та завдало йому значної моральної шкоди, яку він оцінює у 1300000, 00 грн. Враховуючи наведене просить позов задовольнити.
Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 20.03.2024 року відкрито загальне судове провадження у справі.
07.04.2025 року представник відповідача Державної казначейської служби України подав до суду відзив на позовну заяву.
07.04.2025 року представник Головного управління Національної поліції у Львівській області подав до суду відзив на позовну заяву.
05.05.2025 року позивач подав до суду пояснення на відзив .
Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 05.05.2025 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.
22.05.2025 року представник Головного управління Національної поліції у Львівській області подав до суду додаткові письмові пояснення.
ОСОБА_1 у судовому засіданні позовні вимоги підтримав, надав суду пояснення аналогічні викладеним у мотивах позовної заяви та просить позов задовольнити.
Представник відповідача Головного управління Національної поліції у Львівській області у судовому засіданні позовні вимоги заперечив, просить відмовити в задоволенні позову, оскільки до слідчого 2 клопотань не надходило. Прокурором до Шевченківського районного суду м. Львова скеровано клопотання про закриття кримінального провадження за строками. Однак з травня 2022 року таке не розглянуто. Згідно з отриманої відповіді від Львівського РУП № 1 ВП № 1 ГУНП у Львівській області № 53320-2025 від 31.03.2025 зазначено, що ухвали слідчого судді Шевченківського районного суду м. Львова Свірідової В.В. у справі № 466/4449/23, провадження № 1-кс/466/996/23 та у справі № 466/4449/23, провадження № 1- кс/466/995/23, щодо бездіяльності слідчого та надання відповіді ОСОБА_1 на клопотання про проведення слідчих дій, 28.03.2025 Львівським РУП № 1 ВП № 1 отримано копії вказаних клопотань ОСОБА_1 № 1 та № 2 від 24.04.2023 з Шевченківського районного суду. Відповідно, вказані клопотання були задоволені 28.03.2025, про що скеровано відповідь ОСОБА_1 та надіслано кур'єрською доставкою за вихідними номерами 104258-2025 та 104261-2025 Окрім цього, звертаємо увагу суду, що згідно з відомостями, отриманими з Єдиного державного реєстру судових рішень, ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова від 12 травня 2022 року в справі № 466/2598/22 (провадження № 1-кп/466/506/22) клопотання прокурора Галицької окружної прокуратури м. Львова Романишина В.В. про закриття кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12013150090001476 від 16 квітня 2013 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. ч. 1, 2 ст. 364, ч. ч. 1, 5 ст. 191, ч. ч. 1, 2 ст. 194, ч. 2 ст. 298, ч. 1 ст. 255, ч. 1 ст. 384, ч. 2 ст. 256, ч. 2 ст. 366 КК України задоволено. Кримінальне провадження № 12013150090001476 від 16 квітня 2013 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. ч. 1, 2 ст. 364, ч. ч.1, 5 ст. 191, ч. ч. 1, 2 ст. 194, ч. 2 ст. 298, ч. 1 ст. 255, ч. 1 ст. 384, ч. 2 ст. 256, ч. 2 ст. 366 КК України закрито у зв'язку із невстановленням особи, яка вчинила кримінальне правопорушення та закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності. Ухвалою Львівського апеляційного суду від 15.11.2022 у справі № 466/2598/22 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Ухвалу Шевченківського районного суду м. Львова від 12 травня 2022 року про закриття кримінального провадження № 12013150090001476 скасовано. Призначено в Шевченківському районному суді м. Львова новий розгляд клопотання прокурора про закриття кримінального провадження № 12013150090001476. Відтак, на даний час клопотання прокурора Галицької окружної прокуратури м. Львова Романишина В.В. про закриття кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12013150090001476 від 16 квітня 2013 року розглядається в Шевченківському районному суді м. Львова. ГУНП у Львівській області вважає, що подання позовних заяв ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди є безпідставне збагачення позивача та носить систематичний характер, враховуючи, що Шевченківським районним судом м. Львова у справі № 466/2598/22 (провадження № 1-кп/466/506/22) розглядається клопотання прокурора Галицької окружної прокуратури м. Львова Романишина В.В. про закриття кримінального провадження за № 12013150090001476. Матеріали справи не містять належних доказів щодо наявності по відношенню до позивача обставин, про які йдеться у диспозиції ч. 1 ст. 1176 ЦК України, а відтак, можливості отриманням ним шкоди у зв'язку з цим. Сам факт оскарження потерпілим дій/бездіяльності слідчого та прокурора на досудовому розслідуванні не свідчить про завдання будь-якої шкоди потерпілому. На підтвердження своїх позовних вимог позивач зазначив лише певні обставини, що теоретично можуть свідчити про незаконність (протиправність) дій (бездіяльності) працівників досудового розслідування, однак він належно не обґрунтував та не надав доказів, які б підтверджували яким чином завдано йому моральну шкоду, в чому така полягає та необхідність відшкодування такої. Наявність певних недоліків у процесуальній діяльності зазначених посадових осіб сама по собі не може свідчити про незаконність їх діяльності як такої й, відповідно, не може бути підставою для безумовного відшкодування моральної шкоди. При цьому не будь-яке рішення слідчого судді свідчить про протиправність дій державних органів, а мають значення конкретні обставини, встановлені таким рішенням. При встановленні в порядку судового контролю слідчим суддею протиправності дій чи бездіяльності слідчих органів для вирішення питання про відшкодування шкоди необхідним є доведення заподіяння такими діями (бездіяльністю) моральної шкоди та, відповідно, наявність причинно-наслідкового зв'язку між такими діями (бездіяльністю) та заподіяною шкодою.
Представник відповідача Державної казначейської служби України в судове засідання не з'явився, хоча був належним чином повідомлений про дату, час та місце проведення судового засідання, про причин неявки суд не повідомив. Клопотань про відкладення до суду не надходило. Однак представник Державної казначейської служби України подав до суду відзив на позовну заяву в якому зазначив, що просить відмовити в задоволенні позову. З відзиву вбачається, що з метою забезпечення завдань цивільного судочинства Казначейство може бути залучено до участі у справі виключно в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, з метою забезпечення завдань цивільного судочинства, зважаючи на те, що саме на Казначейство покладено функції з виконання судових рішень по даній категорії справ, однак незалучення його не може бути підставою для відмови у позові. Разом з цим, сам факт стягнення коштів з Державного бюджету України не може бути підставою для обов'язкового залучення до участі у справі відповідачем Казначейства чи його територіального органу. Окрім цього, необхідно зазначити, що органи державної виконавчої служби не залучаються до участі у справах, виконання судових рішень по яких входить до їх компетенції. Залученням органу Казначейств до участі у справі у якості співвідповідача, у разі задоволення позовних вимог, на нього безпідставно покладається тягар понесення судових витрат пов'язаних із розглядом справи. Разом з цим, слід враховувати позицію Великої палати Верховного Суду викладену у постанові від 27.11.2019 у справі №242/4741/16-ц щодо необхідності залучення Казначейства чи його територіальних органів при розгляді судами даної категорії судових справ. Зокрема, Верховний Суд зазначає, що держава бере участь у справі як співвідповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду. Представник Державної казначейської служби України зазначає, що належним відповідачем у даній справі є Держава в особі органу яким на думку позивача, йому заподіяна шкода, а не Казначейство. Таким чином, кошти на відшкодування шкоди, завданої державою підлягають стягненню з Державного бюджету України. У таких справах резолютивні частини судових рішень не повинні містити відомостей про суб'єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання коштів. У позовній заяві ОСОБА_1 не просить визнати протиправними дії/бездіяльність Головного управління Національної поліції у Львівській області, а лише стягнути 1300000,00 грн на відшкодування моральної шкоди. По факту, мотиви позову обґрунтовуються та зводяться до загальних фраз і не підкріплюються жодними належними доказами, які б підтверджували понесення таких втрат та вказували на причинно-наслідковий зв'язок між завданою шкодою та протиправними діями відносно позивача. Позивач повинен довести не тільки протиправність поведінки відповідача, а й наявність самої моральної шкоди та причинний зв'язок між поведінкою відповідача та заподіяною шкодою. ОСОБА_1 повинен обґрунтувати, та надати належні докази на
підтвердження факту заподіяння йому моральних чи фізичних страждань, за яких обставин
чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній
формі заявник оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші
обставини, що мають значення для вирішення справи. Також він повинен надати до суду
обґрунтований розрахунок суми, яку він просить стягнути. Тому представник відповідача вважає, що ОСОБА_1 належними та допустимими доказами не доведено факту та розміру завданої йому моральної шкоди унаслідок неправомірних на його думку дій, бездіяльності відповідачів.
Згідно з ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка осіб, належним чином повідомлених про час та місце засідання, не перешкоджає розгляду заяви, тому за таких обставин суд вважає за можливе розглянути заяву у їх відсутність оскільки у матеріалах справи є достатньо необхідних доказів про права та обов'язки сторін, їх взаємовідносини для постановлення судом законного та об'єктивного рішення.
Заслухавши пояснення позивача та представника відповідача Головного управління Національної поліції у Львівській області, оцінивши докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов слід задовольнити частково, з таких підстав.
Судом встановлено, що 03 травня 2023 слідчим суддею Шевченківського районного суду міста Львова винесено ухвалу №466/4449/23, провадження 1-кс/466/996/23, яким зобовязано слідчого СВ ВП №1 ЛРУП№1 Головного Управління Національної поліції у Львівській області розглянути подане ОСОБА_1 клопотання №1 від 24.04.2023 року про проведення слідчих дій у кримінальному провадженні 12013150090001476.
03 травня 2023 слідчим суддею Шевченківського районного суду міста Львова винесено ухвалу №466/4449/23, провадження 1-кс/466/995/23, яким зобовязано слідчого СВ ВП №1 ЛРУП№1 Головного Управління Національної поліції у Львівській області розглянути подане ОСОБА_1 клопотання №2 від 24.04.2023 року про проведення слідчих дій у кримінальному провадженні 12013150090001476.
09.08.2023 року ОСОБА_1 подано два клопотання щодо здійснення судового контролю стосовно наведених судових рішень.
25.08.2023 року судом вчинено контроль за виконанням судових рішень, про що повідомлено підрозділ ГУНП у Львівській області.
03.10.2023 року ОСОБА_1 звернувся повторно до суду з підстав грубого порушення ст.129-1 Констктуції України з клопотанням про вчинення повторного судового контролю за винесеними судовими рішеннями.
12.10.2023 року судом вчинено повторно контроль за виконанням судових рішень, про що повідомлено підрозділ ГУНП у Львівській області.
Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 18.04.2024 року у справі №461/10664/23 позов ОСОБА_1 до Держави Україна, Головного управління Національної поліції у Львівській області про відшкодування шкоди задоволено частково та стягнуто з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 10 000, 00 гривень на відшкодування моральної шкоди. У задоволенні решти вимог - відмовлено.
Постановою Львівського апеляційного суду від 04.09.2024 року апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції у Львівській області - залишено без задоволення. Рішення Галицького районного суду м. Львова від 18 квітня 2024 року - залишено без змін.
Ухвалою Верховного Суду від 30.10.2024 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Головного управління Національної поліції у Львівській області на рішення Галицького районного суду м. Львова від 18 квітня 2024 року та постанову Львівського апеляційного суду від 04 вересня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до держави Україна, Головного управління Національної поліції у Львівській області про відшкодування шкоди.
Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 18.04.2024 року, зокрема встановлено, що ухвали Шевченківського районного суду міста Львова слідчим, станом на момент розгляду справи, не виконані. З матеріалів справи, ухвалами слідчих суддів Шевченківського районного суду міста Львова від 03.05.2023 року у справі №466/4449/23, провадження 1-кс/466/995/23 та 1-кс/466/996/23 зобов'язано уповноважених осіб слідчого відділу ВП №1 ЛРУП №1 ГУ НП у Львівській області вчинити певні дії, однак такі виконані не були. Отже, судом встановлено, що вказані рішення суду не виконані. Таким чином, вказаними документами, які містяться у матеріалах справи, була констатована бездіяльність органу досудового розслідування.
Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Частиною 1 статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Також кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Відтак, зазначена норма визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.
Окрім того, статтею 5 ЦПК України визначено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦПК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання; кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі ст.2 ЦК України держава Україна є учасником цивільних відносин, а тому має бути відповідачем у справах про відшкодування шкоди за рахунок держави. Її в таких випадках представляє орган, який здійснює функції держави у цих правовідносинах.
Згідно ст.56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній чи юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Згідно з ст. 23 ЦК України моральна шкода полягає у фізичному болі та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у приниженні честі та гідності фізичної.
Відповідно до ч. 3 ст. 23 ЦК України моральна шкода якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.
За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу).
Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України.
Така ж правова позиція викладена в постанові Верховного суду України у справі № 6-440цс16 від 25 травня 2016 року.
Відповідно до ст.1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Згідно з ст.1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
У пункті 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року N 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" судам роз'яснено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювачу, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього її заподіянні. Перераховані складові фактичної підстави для відповідальності з заподіяння моральної шкоди є колом тих обставин, які повинні бути встановлені судом. Відсутність хоча б одного елементу виключає відповідальність за завдану шкоду. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Згідно з ч. 3 ст. 1 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
У відповідності до вимог ст. 76, 77, ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Позов ОСОБА_1 обґрунтовано тим, що на час подання позову до суду рішення суду у справах №466/4449/23, провадження 1-кс/466/995/23 та №466/4449/23, провадження 1-кс/466/996/23 не виконані, тому він перебуває в постійному стресі, невизначеності, приниженні, дискримінації від протиправних дій органів державної влади, відривається від звичайних занять, що встановлено судом, та завдало йому значної моральної шкоди. Відрив від звичайних занять, постійне перебування у стресі, що відображається на здоров'ї, завдає позивачу моральну шкоду. Внаслідок невиконання судових рішень особами, які здійснюють свої офіційні повноваження, його право було порушено, внаслідок чого він має право на відшкодування моральної шкоди від держави.
Крім того, рішення Галицького районного суду м. Львова від 18.04.2024 року було встановлено, що бездіяльністю органу досудового розслідування завдано моральну шкоду. З позовної заяви, що на даний час розглядається, вбачається, що з моменту ухвалення рішення Галицьким районним судом та по день розгляду даної справи суду не надано доказів того, що клопотання ОСОБА_1 розглянуті та його належним чином повідомлено про розгляд поданих клопотань, та відповідно ухвали слідчих суддів Шевченківського районного суду м. Львова не виконані, відповідач стверджує, що ухвали суджу виконані та ОСОБА_1 скеровано відповіді про результати розгляду його клопотань, однак суду доказів на підтвердження даних тверджень не надано, зокрема, не надано доказів, що позива отримав відповіді, таким чином і надалі ОСОБА_1 завдається шкода бездіяльністю органу досудового розслідування.
Згідно ст. 8 Загальної декларації прав людини, прийнятої і проголошеної резолюцією 217 A (III) Генеральної Асамблеї ООН від 10 грудня 1948 року, кожна людина має право на ефективне поновлення у правах компетентними національними судами в разі порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом.
Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.XI.1950) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. У пункті 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов'язковість рішень суду.
Судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, і за її межами (ч.1 ст. 18 ЦПК України).
Виконання судових рішень є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
При цьому, затримка у виконанні судового рішення не повинна бути такою, що порушує саму сутність права, яке захищається п. 1 ст. 6 Конвенції (рішення у справі «Іммобільяре Саффі», заява № 22774/93, п. 74, ЄСПЛ 1999-V), у зв'язку з чим саме на державі лежить позитивне зобов'язання організувати систему виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною як в теорії, так і на практиці.
Крім того, відповідно до статті 1 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.
За змістом зазначеної статті поряд із негативним зобов'язанням, держава має позитивні зобов'язання гарантувати ефективне використання визначених Конвенцією прав кожному, хто перебуває під її юрисдикцією. Порушення кожного з цих зобов'язань є самостійною підставою відповідальності держави.
Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження (стаття 13 Конвенції).
Засоби юридичного захисту, які вимагаються за статтею 13 Конвенції, повинні бути ефективними як у теорії, так і на практиці; використанню засобів захисту не повинні невиправдано та необґрунтовано перешкоджати дії чи бездіяльність органів влади держави-відповідача.
Ефективність національного засобу правового захисту за змістом статті 13 Конвенції не залежить від упевненості в сприятливому результаті провадження. Ефективність має оцінюватися за можливістю виправлення порушення права, гарантованого Конвенцією, через поєднання наявних засобів правового захисту.
Розумність тривалості провадження повинна визначатись у контексті відповідних обставин справи та з огляду на критерії, передбачені прецедентною практикою ЄСПЛ, зокрема складність справи, поведінку заявника, а також органів влади, пов'язаних зі справою (див. mutatis mutandis $ 67 рішення ЄСПЛ від 25 березня 1999 року у справі «Пелісьє і Сассі проти Франції» (Pelissier and Sassi v France); $ 35 рішення ЄСПЛ від 27 червня 1997 року у справі «Філіс проти Греції» (№ 2, Philis v. Greece), заява № 19773/92).
Стаття 13 Конвенції не вимагає надання спеціального засобу правового захисту від надмірної тривалості провадження; достатніми можуть бути загальні конституційні та судові позови.
Відповідно до положень ст. 36 КПК України прокурор, здійснюючи нагляд за додержанням законів під час проведення досудового розслідування у формі процесуального керівництва досудовим розслідуванням, уповноважений починати досудове розслідування за наявності підстав, передбачених цим Кодексом.
Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, були сформульовані у постанові Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 464/3789/17. Зокрема, у зазначеній справі суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним з ефективних засобів юридичного захисту. Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання. Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб'єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік і стан здоров'я потерпілого. У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставини справи, повинен встановити, чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв'язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам.
Положеннями п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз'яснено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань з урахуванням у кожному конкретному випадку вини відповідача та інших обставин. Зокрема, ураховується характер і тривалість страждань, стан здоров'я потерпілого, тяжкість завданої травми, наслідки тілесних ушкоджень, істотних вимушених змін у його життєвих та виробничих стосунках.
Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.
При цьому, згідно методичних рекомендацій «Про відшкодування моральної шкоди», наданих Міністерством юстиції України листом від 13.05.2004 року за №35-13/797, моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою, честі, гідності особи. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз. У будь-якому випадку розмір відшкодування повинен бути адекватним нанесеній моральній шкоді.
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції позивач може претендувати на компенсацію за шкоду, спричинену надмірною тривалістю кримінального провадження, якщо доведе факт надмірної тривалості досудового розслідування і те, що тим самим йому було завдано матеріальної чи моральної шкоди, та обґрунтує її розмір.
Таким чином, дослідивши матеріали справи, судом встановлено, що в результаті невиконання рішень суду, позивач, як заявник, зазнав моральних страждань, які полягали в тому, що він тривалий час не мав можливості нормально житии та працювати, оскільки перебував у стані невизначеності, відривався від звичайних занять, прикладав значних зусиль для того, щоб рішення суду, які набрали законної сили, були виконані. В результаті такої бездіяльності органів державної влади були порушені нормальні життєві зв'язки ОСОБА_1 .
У абз. 1 п. 10-1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз'яснено, що при розгляді справ за позовами про відшкодування моральної шкоди на підставі ст.56 Конституції (254к/96-ВР ) судам слід мати на увазі, що при встановленні факту заподіяння такої шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, місцевого самоврядування або їх посадових чи службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, вона підлягає відшкодуванню за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування.
У п. 1 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 квітня 2015 року № 215, передбачено, що Державна казначейська служба України (Казначейство) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів і який реалізує державну політику у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку виконання бюджетів.
Відповідно до ст. ст. 25, 43 Бюджетного кодексу України казначейство України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду. Відшкодування відповідно до закону шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування) у порядку, визначеному законом. Казначейство України забезпечує казначейське обслуговування бюджетних коштів на основі ведення єдиного казначейського рахунку, відкритого у Національному банку України.
Згідно з ст.48 Бюджетного кодексу України, в Україні застосовується казначейська форма обслуговування Державного бюджету України, яка передбачає здійснення Державним казначейством України операцій з коштами державного бюджету.
Положеннями п.2 ст.35 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників» від 03.08.2011 визначено, що казначейство здійснює безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування (компенсації) шкоди, заподіяної фізичним та юридичним особам внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових чи службових осіб під час здійснення ними своїх повноважень.
З наведеного вбачається, що Казначейство України наділено повноваженнями, за вимогою Департаменту Державної виконавчої служби, здійснювати відшкодування, відповідно до закону, шкоди, завданої громадянинові незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадових чи службових осіб під час здійснення ними своїх повноважень, в межах бюджетних призначень, затверджених у Державному бюджеті України на цю мету та в певному порядку.
Позивач обґрунтовує свої вимоги тим, що судові рішення, які набрали законної сили не виконано ні добровільно, ані примусово, порушено його право на соціальний захист. Перебування у постійному стресі, невизначеності, відриву від звичних занять, приниженні, дискримінації від протиправних дій органів влади, що завдало моральної шкоди. З матеріалів справи вбачається, що відповідачем не виконано вказані рішення судів і на даний час, протилежного відповідачем не доведено.
Таким чином, суд приходить до висновку, що бездіяльність державних органів призвела до моральних страждань ОСОБА_1 , зумовлених тривалою невизначеністю спірних правовідносин, починаючи із наступного спірного періоду, грудня 2023 року, необхідністю відвідування органів державної влади, суду, неможливістю здійснювати звичайну щоденну діяльність, підривом репутації тощо.
Оскільки судові рішення, які набрали законної сили, не виконані, - суд вважає дійсним факт протиправної бездіяльності відповідачів щодо виконання судових рішень, та наявність передбачених законом підстав для відшкодування завданої позивачу такою бездіяльністю моральної шкоди.
Так, слід вважати, що тривале невиконання рішень судів спричинило позивачу відчуття: невизначеності, невпевненості, незахищеності; неможливість реалізації своїх прав та законних інтересів, неможливість спрогнозувати свої дії та можливі їх наслідки; невизначеності у можливості реалізації своїх прав та законних інтересів, тощо. Вказана бездіяльність та подальші негативні наслідки такої для позивача мають місце протягом тривалого часу і тривають по даний час (протилежного не доведено). Вказане потребує для позивача докладення додаткових зусиль для можливості подолати такі негативні наслідки протиправної поведінки стосовно себе.
Тому, зважаючи на обсяг, характер та тривалість заподіяних моральних страждань позивачу, його особи, рішення, що стосуються позивача та предмети позовів; вплив таких рішень на реалізацію позивачем своїх прав та неможливість виконання кожного з рішень та відповідно неможливість протягом тривалого часу реалізувати права позивача, які відновлені цими рішеннями, тощо, - суд вважає, що розмір заподіяної моральної шкоди визначений позивачем слід вважати завищеним.
Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що позов слід задовольнити частково, оскільки під час розгляду справи встановлено, що позивачу було завдано моральну шкоду. При визначенні розміру відшкодування моральної шкоди ОСОБА_1 , суд враховує вимоги розумності та справедливості, а також ступінь доведеності та обґрунтованості позивачем розміру завданої шкоди, яку він зазнав, у зв'язку із бездіяльністю органів державної влади, у зв'язку з чим вважає за необхідне стягнути на користь ОСОБА_1 з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України в рахунок відшкодування моральної шкоди 10 000,00 грн.
Відповідно до ч. 6 ст. 141 ЦПК України, оскільки сторони у справі звільнені від сплати судових витрат, такі витрати слід віднести за рахунок держави.
Керуючись ст.ст. 2, 13, 19, 76, 81, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України, ст.ст. 23, 1167, 1173, 1174 ЦК України, суд, -
Позов задовольнити частково.
Стягнути з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 10000,00 грн. на відшкодування моральної шкоди, спричиненої посадовими особами органів державної влади.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити за безпідставністю.
Повний текст рішення проголошено 30.05.2024 року о 15 год. 00 хв.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії рішення.
Суддя О.Р. Юрків.