30 травня 2025 року
м. Київ
справа №288/2134/23
адміністративне провадження № К/990/20452/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Мартинюк Н.М.,
суддів - Жука А.В., Мельник-Томенко Ж.М.,
перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 25 червня 2024 року і постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 10 вересня 2024 року у справі №288/2134/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень у Житомирській області Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Хмельницький) про визнання завданою моральну шкоду, визнання розміру коштів на відшкодування моральної шкоди, стягнення грошових коштів для компенсації моральної шкоди, заподіяною бездіяльністю, надсилання документа виконавчого провадження,
У серпні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Управління забезпечення примусового виконання рішень у Житомирській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ), у якому, з урахуванням збільшення позовних вимог, просив:
- згідно з пунктами 4, 6 частин першої та другої статті 5 КАС України в спосіб, який не суперечить закону, забезпечити ефективний захист його прав та законних інтересів, шляхом визнання бездіяльності відповідача протиправною з 26 квітня 2021 року дотепер та зобов'язати вчинити певні дії на відшкодування шкоди, заподіяної протиправною бездіяльністю органом державної влади;
- визнати моральну шкоду такою, що заподіяна протиправною бездіяльністю відповідача;
- відшкодувати моральну шкоду за рахунок держави грошовими коштами 20 360 грн;
- зобов'язати відповідача надіслати позивачеві документ виконавчого провадження копію постанови виконавця від 8 листопада 2023 року (очевидна описка, фактично 2022 року), якою скасовано постанову «Про закінчення виконавчого провадження» від 26 квітня 2021 щодо виконавчого листа № 288/1462/15-а, виданого 24 червня 2016 року Попільнянським районним судом.
Рішенням Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 25 червня 2024 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 10 вересня 2024 року, позовні вимоги задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Житомирській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) щодо ненаправлена ОСОБА_1 постанови державного виконавця від 8 листопада 2022 року, якою скасовано постанову про закінчення виконавчого провадження від 26 квітня 2021 року щодо виконавчого листа № 288/1462/15-а.
Зобов'язано відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Житомирській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) направити Королю М.П. постанову державного виконавця від 8 листопада 2022 року, якою скасовано постанову про закінчення виконавчого провадження від 26 квітня 2021 року щодо виконавчого листа № 288/1462/15-а.
У задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Не погоджуючись із такими рішеннями судів попередніх інстанцій, ОСОБА_1 звернувся із касаційною скаргою до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до статті 327 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - "КАС України"), надіславши її засобами поштового зв'язку.
У своїй касаційній скарзі скаржник просить скасувати рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 25 червня 2024 року і постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 10 вересня 2024 року та ухвалити рішення про задоволення позову.
За правилами частини першої статті 334 КАС України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Перевіривши зміст оскаржуваних судових рішень, доводи касаційної скарги, суд касаційної інстанції виходить з наступного.
Пункт 8 частини 2 статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондують приписи статті 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» і статті 13 КАС України.
Ухвалою Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 8 квітня 2024 року відкрито спрощене позовне провадження у цій справі.
Згідно з частиною першою статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України передбачено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Відповідно до частини першої статті 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.
Крім того, згідно з частиною другою статті 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
Відповідно до частини четвертої статті 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах:1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом; 2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб'єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об'єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; 4) щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує: для юридичних осіб - п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; для фізичних осіб та фізичних осіб - підприємців - сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 5) щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років"; 6) щодо оскарження індивідуальних актів Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Міністерства фінансів України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, рішень Кабінету Міністрів України, визначених частиною першою статті 266-1 цього Кодексу.
Разом з тим, стаття 287 КАС України регулює особливості провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця.
Водночас, відповідно до частини третьої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження з перегляду ухвали про повернення заяви позивачеві (заявникові), а також судових рішень у справах, визначених статтями 280, 281, 287, 288 цього Кодексу, якщо рішення касаційного суду за наслідками розгляду такої скарги не може мати значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
Предметом розгляду даної справи є зобов'язання Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Житомирській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) вчинити певні дії на відшкодування шкоди, заподіяної протиправною бездіяльністю та відшкодувати моральну шкоду, та зобов'язати відповідача надіслати позивачеві документ виконавчого провадження.
За такого правового врегулювання та обставин справи оскарження ухвалених у цій адміністративній справі судових рішень у касаційному порядку можливе лише у випадку, якщо розгляд відповідної касаційної скарги може мати значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
Законодавець обмежив можливість касаційного оскарження судових рішень у названій категорії адміністративних справ, поставивши можливість такого оскарження в залежність від імовірності значення ухваленого за наслідком касаційного провадження судового рішення для формування практики застосування відповідних правових норм.
Однак, оскаржуючи судові рішення, прийняті за правилами статті 287 КАС України, скаржником не обґрунтовано, яке значення матиме рішення касаційного суду, ухвалене за наслідками розгляду цієї касаційної скарги, для формування єдиної правозастосовної практики.
Водночас, аналіз ухвалених у цій справі судових рішень і доводів касаційної скарги не дає підстав для висновку, що рішення суду касаційної інстанції за наслідком розгляду касаційної скарги матиме значення для формування єдиної правозастосовної практики в такій категорії адміністративних справ, а тому підстави для відкриття касаційного провадження відсутні.
В обґрунтування загальних підстав касаційного оскарження судових рішень касатор посилається на пункт 1 частини 4 статті 328 КАС України та вказує, що судами попередніх інстанцій не враховано висновків Верховного Суду у справах №200/10827/21 та №802/921/18-а. Також скаржник стверджує, що державний виконавець не вжила вичерпних заходів, передбачених статтями 18, 63 Закону України «Про виконавче провадження».
Так, пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
У цьому контексті Суд зауважує, що обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга). Обов'язковим є взаємозв'язок усіх чотирьох умов між собою.
Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах розуміються такі рішення, в яких аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, і, відповідно, має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду.
Так, при встановленні доцільності посилання на постанови Верховного Суду, на які посилається скаржник у касаційній скарзі як підставу для перегляду оскаржуваного рішення за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, кожен правовий висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів.
У такому випадку правовий висновок розглядається "не відірвано" від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів.
Так, у справі №200/10827/21 предметом оскарження було визнання протиправною та скасування постанови про закінчення виконавчого провадження.
Предметом спору у справі №№802/921/18-а була бездіяльність державного виконавця, в провадженні якого перебуває виконавче провадження щодо не вчинення дій з його відновлення та бездіяльність щодо не здійснення контролю за своєчасністю, законністю, повнотою дій державного виконавця в межах виконавчого провадження.
Натомість, предметом спору у цій справі є зобов'язання відповідача надіслати позивачеві документ виконавчого провадження копію постанови виконавця та визнати моральну шкоду такою, що заподіяна протиправною бездіяльністю відповідача.
З огляду на наведене, обставини справи, та, відповідно, спірні правовідносини у справах №200/10827/21 і №802/921/18-а не є подібними до обставин цієї справи.
Колегія суддів зазначає, що висновки Верховного Суду нерозривно пов'язані з конкретними обставинами справи. Адміністративні суди не повинні вважати обов'язковими висновки, зроблені на основі відмінних фактичних обставин, адже це не свідчить про неправильне застосування норм матеріального права, а лише відображає різницю в обставинах і доказах.
Верховний Суд уважає необхідним указати, що результат вирішення у кожній справі зумовлений конкретними обставинами та оцінкою доказів. Аналіз висновків судів попередніх інстанцій у цій справі та наведені скаржником рішення суду касаційної інстанції свідчать про те, що вони ґрунтуються на різних фактичних обставинах справи, що зумовило різне правозастосування норм, що регулюють спірні правовідносини, а отже й різні висновки, яких дійшли суди.
Надалі по тексту касаційної скарги заявник цитує постанови Верховного Суду у справах №750/6330/17, №823/868/18, №464/3789/17, проте не наводить відповідного правового обґрунтування, як того вимагає абзац 4 пункту 4 частини другої статті 330 КАС України, а саме: не указує норму права щодо якої такий висновок сформовано та в чому саме полягає її неправильне застосування судами попередніх інстанцій, обмежившись лише викладенням правових позицій Суду, не зазначаючи конкретно норми права, щодо якої сформовано висновок Верховного Суду, належний, на його думку, до застосування до спірних правовідносин.
Ураховуючи наведене, Суд уважає недоведеною наявність підстави касаційного оскарження, визначеної пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Також скаржник вказає, що суд встановив обставини, що мають істотне значення на підставі недопустимих доказів.
Водночас, згідно з приписами частини першої статті 74 КАС України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом.
Указаним положенням установлено пряму заборону при розгляді та вирішенні адміністративної справи для суду брати до уваги докази з порушенням законної процедури їх одержання (нелегітимні докази, включаючи сфальсифіковані) як під час розгляду клопотання про долучення доказу до справи, так і в межах судового розгляду.
Слід зауважити, що у разі, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено доказ, який скаржник вважає недопустимим, обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому на думку скаржника останні є недопустимими, тобто такими, що одержані з порушенням законної процедури.
Окрім цього, надання неправильної оцінки наявним у матеріалах справах доказам не є тотожним встановленню судом обставин на підставі недопустимого доказу.
З огляду на викладене, ураховуючи приписи пункту 4 частини другої статті 353 КАС України, Суд уважає такі обґрунтування недостатніми для відкриття касаційного провадження у даній справі.
Решта доводів касаційної скарги фактично, зводяться до переоцінки встановлених судом першої та апеляційної інстанції обставин та досліджених ним доказів, що виходить за межі касаційного перегляду, які визначені статтею 341 КАС України.
Обмеження переліку судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем "розумних обмежень" в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію суду права, що розглядає справи, які мають найважливіше (найбільш принципове) значення для суспільства та держави, та не є судом фактів, а тому не може здійснювати повторну оцінку доказів, належно досліджених судом першої та апеляційної інстанції, та/або переоцінювати їх.
Європейський Суд з прав людини в ухвалі від 9 жовтня 2018 року щодо неприйнятності заяви у справі "Азюковська проти України" (заява № 26293/18), в якій заявницею оскаржувалася відмова суду касаційної інстанції у відкритті касаційного провадження у зв'язку з віднесенням справи до категорії справ незначної складності, указав, що застосування критерію малозначності у цій справі було передбачуваним, справа розглянута судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявниця не продемонструвала наявності інших виключних обставин, які за положеннями кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи.
З огляду на зазначене та враховуючи приписи частини третьої статті 333 КАС України, у відкритті провадження необхідно відмовити.
Окрім іншого, скаржник просить поновити строк на касаційне оскарження. Проте, оскільки Суд вирішив відмовити у відкритті касаційного провадження, то клопотання про поновлення строку касаційного оскарження, Суд не вирішує.
На підставі викладеного, керуючись статтями 3, 328, 333 Кодексу адміністративного судочинства України,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 25 червня 2024 року і постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 10 вересня 2024 року у справі №288/2134/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень у Житомирській області Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Хмельницький) про визнання завданою моральну шкоду, визнання розміру коштів на відшкодування моральної шкоди, стягнення грошових коштів для компенсації моральної шкоди, заподіяною бездіяльністю, надсилання документа виконавчого провадження.
Копію ухвали направити заявнику за допомогою підсистеми ЄСІТС "Електронний кабінет" (у разі його відсутності - на офіційну електронну адресу або засобами поштового зв'язку), а касаційну скаргу та додані до неї матеріали - у спосіб їхнього надсилання до суду адресатом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і не може бути оскаржена.
…………………………….
…………………………….
…………………………….
Н.М. Мартинюк
А.В. Жук
Ж.М. Мельник-Томенко,
Судді Верховного Суду