про відмову у відкритті касаційного провадження
30 травня 2025 року
м. Київ
справа №280/7763/24
адміністративне провадження № К/990/20678/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., суддів Чиркіна С.М. та Шарапи В.М., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1
на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 19 березня 2025 року
у справі №280/7763/24
за позовом ОСОБА_1
до ІНФОРМАЦІЯ_1 ,
третя особа: Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області
про визнання протиправною бездіяльності і зобов'язання вчинити певні дії,
У серпні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , третя особа - Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, в якому просив:
- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо відмови у виготовленні та направленні до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області довідок про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 , з урахуванням пункту 4 (в редакції від 30 серпня 2017 року), пункту 1 Примітки Додатку 1 та Примітки Додатку 14 до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 року №704 (далі - постанова КМУ №704) із зазначенням розміру грошового забезпечення, обчисленого шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року, а саме встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01 лютого 2022 року, на відповідний тарифний коефіцієнт, для проведення перерахунку основного розміру пенсії, та встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01 лютого 2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт, для проведення перерахунку основного розміру пенсії;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 виготовити та направити до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області оновлені довідки про розмір грошового забезпечення для обчислення пенсії ОСОБА_1 , з урахуванням пункту 4 (в редакції від 30 серпня 2017 року), пункту 1 Примітки Додатку 1 та Примітки Додатку 14 до постанови КМУ №704 із зазначенням розміру грошового забезпечення обчисленого шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року, а саме встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01 лютого 2022 року, на відповідний тарифний коефіцієнт, для проведення перерахунку основного розміру пенсії, та встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01 лютого 2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт, для проведення перерахунку основного розміру пенсії.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 14 жовтня 2024 року відмовлено у задоволенні позову.
Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 19 березня 2025 року скасовано рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 14 жовтня 2024 року і ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково.
Визнано протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо відмови у виготовленні та направленні до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області довідок про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 , з урахуванням пункту 4 (в редакції від 30 серпня 2017 року), пункту 1 Примітки Додатку 1 та Примітки Додатку 14 до постанови КМУ №704 із зазначенням розміру грошового забезпечення, обчисленого шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року, а саме встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01 січня 2022 року, на відповідний тарифний коефіцієнт, для проведення перерахунку основного розміру пенсії, та встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01 січня 2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт, для проведення перерахунку основного розміру пенсії.
Зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_2 виготовити та направити до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області оновлені довідки про розмір грошового забезпечення для обчислення пенсії ОСОБА_1 , з урахуванням пункту 4 (в редакції від 30 серпня 2017 року), пункту 1 Примітки Додатку 1 та Примітки Додатку 14 до постанови КМУ №704 із зазначенням розміру грошового забезпечення обчисленого шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року, а саме встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01 січня 2022 року, на відповідний тарифний коефіцієнт, для проведення перерахунку основного розміру пенсії, та встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01 січня 2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт, для проведення перерахунку основного розміру пенсії.
У задоволенні іншої частини позову відмовлено.
Не погодившись з рішеннями суду апеляційної інстанції, ОСОБА_1 14 травня 2025 року звернувся з касаційною скаргою та заявою про поновлення строку на касаційне оскарження до Верховного Суду.
На обґрунтування поважності підстав пропуску строку позивач зазначає, що вже звертався з касаційною скаргою до Верховного Суду в межах тридцятиденного терміну з моменту отримання копії оскаржуваного судового рішення, однак ухвалою Верховного Суду від 12 травня 2025 року касаційну скаргу було повернуто скаржнику, як таку, що не містила підстав касаційного оскарження.
До того ж, позивач просить поновити пропущений процесуальний строк, оскільки не допустив безпідставного зволікання з повторним зверненням до суду з касаційною скаргою та усунув встановлені судом недоліки касаційної скарги.
Інших обґрунтованих доводів, які б підтверджували поважність підстав пропуску строку касаційного оскарження скаржником наведено не було.
Вирішуючи питання про поновлення строку Суд з'ясував наступне.
Відповідно до частини першої та другої статті 329 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Керуючись частиною п'ятою статті 4 Закону України «Про доступ до судових рішень» від 22 грудня 2005 року №3262, згідно з якою судді мають право на доступ до усіх інформаційних ресурсів Єдиного державного реєстру судових рішень з'ясовано, що постанова Третього апеляційного адміністративного суду від 19 березня 2025 року була ухвалена в порядку письмового провадження та набрала законної сили з моменту її прийняття.
Враховуючи викладене, останнім днем для звернення до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою в межах встановленого законом строку був день із датою 18 квітня 2025 року, в той час, як касаційну скаргу до Верховного Суду заявником подано 14 травня 2025 року, що свідчить про пропуск встановленого законом процесуального строку на касаційне оскарження.
Своє право на касаційне оскарження позивач реалізував вперше 15 квітня 2025 року, тобто в межах строку, визначеного статтею 329 КАС України.
Ухвалою Верховного Суду від 12 травня 2025 року касаційну скаргу ОСОБА_1 було повернуто заявнику, як таку, що не містила підстав касаційного оскарження.
Копія ухвали була вручена заявнику 13 травня 2025 року.
Своє право на звернення з касаційною скарго до суду відповідач реалізував вдруге 14 травня 2025 року, тобто в найкоротший термін з моменту отримання копії ухвали про повернення касаційної скарги.
Отже, наведені позивачем обставини щодо дотримання розумного строку при повторному зверненні до Суду є обґрунтованими та такими, що підтверджуються належними доказами.
Враховуючи вищевикладене та положення частини третьої статті 329 КАС України якою передбачено, що строк на подання касаційної скарги може бути поновлений у разі його пропуску з поважних причин, Суд дійшов висновку, що оформлення касаційної скарги у відповідності до вимог КАС України, дотримання строків касаційного оскарження при первинному зверненні до суду зі скаргою та бажання заявника реалізувати своє права на касаційне оскарження судових рішень у даній справі після постановлення Верховним Судом ухвали від 12 травня 2025 року у найкоротший строк є підставою для поновлення пропущеного строку.
Розглядаючи питання щодо можливості відкриття касаційного провадження у цій справі, колегія суддів виходить із наступного.
Судом установлено, що розгляд справи у суді першої інстанції відбувався за правилами спрощеного позовного провадження.
Відповідно до частини другої статті 12 КАС України спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності або інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
Відповідно до пункту 20 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа незначної складності (малозначна справа) - адміністративна справа, у якій характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників тощо не вимагають проведення підготовчого провадження та (або) судового засідання для повного та всебічного встановлення її обставин.
Згідно з пунктом 3 частини шостої статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є, зокрема, справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.
Аналіз наведених норм в контексті правовідносин, що є предметом розгляду у цій справі, свідчить про те, що в даному випадку оскаржуються судові рішення, постановлені у справі незначної складності.
Відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
За правилами пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження) не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Тлумачення положень вказаних норм у їхньому взаємозв'язку дає змогу дійти висновку, що процесуальний закон пов'язує можливість касаційного перегляду у справах незначної складності тільки з тими юридичними фактами, вичерпний перелік яких викладений у підпунктах «а», «б», «в» та «г» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України. Водночас обов'язок доведення наявності таких виняткових обставин покладається на особу, яка звертається до суду з касаційною скаргою.
Вказані критерії прийнятності касаційної скарги встановлені задля можливості забезпечення Верховним Судом ключової мети касаційного перегляду - виправлення судових помилок та усунення недоліків судочинства, що призвели до порушення прав учасників справи. Касаційний перегляд за своєю сутністю має екстраординарний характер і спрямований на забезпечення основоположних гарантій справедливого судового розгляду, які становлять зміст конституційного принципу верховенства права.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Зазначена норма Кодексу узгоджується з пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України, згідно з яким до основних засад судочинства відноситься забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках. Аналогічне положення закріплене у пункті 7 частини третьої статті 2 та частині першій статті 13 КАС України, а також частині першій статті 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави. Тим самим Верховний Суд за допомогою загальної правозастосовчої діяльності дозволяє досягнути індивідуального блага з урахуванням того, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Згідно з імперативними вимогами статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та статті 242 КАС України висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду; органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи не можуть приймати рішення, які скасовують судові рішення або зупиняють їх виконання.
Таким чином, призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це, у першу чергу, сформувати обґрунтовану правову позицію стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз'яснити зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах з вказівкою на обставини, що потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, але не нав'язуючи, при цьому, нижчестоящим судам результат вирішення конкретної судової справи.
Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх громадян перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.
Такий визначений законодавцем підхід до роботи Верховного Суду (формування в окремих справах конкретних правових висновків, що є обов'язковим для всіх судів та суб'єктів владних повноважень) є особливо актуальним у світлі положень частини п'ятої статті 125 Конституції України, згідно з якою адміністративні суди діють з метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин.
Скаржником наведено наступну підставу для касаційного оскарження рішень судів першої і апеляційної інстанцій та для прийняття Верховним Судом до розгляду касаційної скарги у справі незначної складності №280/7763/24, яка передбачена частиною четвертою статті 328 КАС України: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 02 серпня 2022 року у справі №440/6017/21, від 06 вересня 2022 року у справі №640/10625/21, від 12 грудня 2023 року у справі №380/1907/23, від 21 грудня 2023 року у справі №380/12872/23; відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування положень статей 9, 63 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09 квітня 1992 року №2262-XII (далі - Закон №2262-XII), пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 року №704 (далі - постанова КМУ №704) у подібних правовідносинах; судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 КАС України; не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1-3 частини четвертої статті 328 КАС України; фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; справа становить значний суспільний інтерес та має виняткове значення для позивача.
Суд не приймає до уваги посилання скаржника на висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 06 вересня 2022 року у справі №640/10625/21, від 12 грудня 2023 року у справі №380/1907/23, від 21 грудня 2023 року у справі №380/12872/23, так як обставини цієї справи та справ, зазначених скаржником з метою обґрунтування підстави касаційного оскарження, виникли за різних фактичних обставин, у різні періоди часу з урахуванням різного законодавчого регулювання та його застосування.
Суд наголошує, що подібність правовідносин означає тотожність суб'єктного складу учасників відносин, їхніх повноважень, об'єкта, предмета правового регулювання відносин, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з'ясування їхньої подібності визначається обставинами кожної конкретної справи.
Разом з тим, щодо посилання скаржника на наявність підстав, передбачених пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, Суд вказує, що обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі вказаної норми КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).
Таким чином, з огляду на недостатнє обґрунтування скаржником у касаційній скарзі посилання на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, а також враховуючи те, що наведені скаржником постанови Верховного Суду та оскаржувані судові рішення, прийняті з урахуванням різних фактичних обставин справи, у різні періоди часу та з урахуванням різного законодавчого регулювання та його застосування, колегія суддів вважає недоведеною наявність підстави касаційного оскарження, визначеної пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Разом з тим, колегія суддів відхиляє доводи позивача про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування статей 9, 63 Закону №2262-XII, пункту 4 постанови КМУ №704 у подібних правовідносинах, оскільки Верховним Судом у постанові від 02 серпня 2022 року у подібній справі №440/6017/21 сформовано таку правову позицію та зазначено, що через зростання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, зокрема згідно із Законом №1082-IX виникли підстави для перерахунку пенсій, призначених згідно із Законом №2262-ХІІ, виходячи з розміру складових, розрахованих згідно з постановою КМУ №704 у відповідності до вимог статей 43 і 63 Закону №2262-ХІІ та статті 9 Закону №2011-ХІІ, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.
Суд наголошує, що обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України є, зазначення норми права, яка була неправильно застосована судами першої та (або) апеляційної інстанцій щодо якої відсутній висновок Верховного Суту, а також обґрунтування у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на його думку, відповідна норма повинна застосовуватися.
Таким чином, з огляду на недостатнє обґрунтування скаржником у касаційній скарзі посилання на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України, а також існування сформованого Верховним Судом правового висновку у подібних правовідносинах, колегія суддів вважає недоведеною наявність підстави касаційного оскарження.
У цілому мотиви суду апеляційної інстанції, якими він керувався ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову відповідають правовій позиції Верховного Суду, висловленій у постанові від 02 серпня 2022 року у подібній справі №440/6017/21, від 04 січня 2023 року у справі №640/17686/21, від 10 січня 2023 року у справі №440/1185/21, про що обґрунтовано зазначено в оскаржуваному судовому рішенні.
Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду апеляційної інстанції є законним, обґрунтованим та таким, що прийняте у відповідності до усталеної практики Верховного Суду у подібних правовідносинах. Крім того, станом на день винесення цієї ухвали, Верховний Суд від згаданих висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах із застосуванням виняткового механізму, закріпленого частиною першою статті 346 КАС України, не відступав і колегія суддів також не вважає за потрібне ініціювати питання про відступлення від зазначених висновків.
На обґрунтування підстав касаційного оскарження, передбачених положеннями пункту 4 частини четвертої статті 328 КАС України та пункту 1 частини другої статті 353 КАС України позивач зазначає, що суд апеляційної інстанції не врахував факт підвищення грошового забезпечення з 01 березня 2022 року та 01 лютого 2023 року, що підтверджується Указом Президента України №53/2022, розпорядженням Кабінету Міністрів України від 14 лютого 2022 року №147-р, телеграмою Міноборони від 04 березня 2022 року №248/1210, постановою Кабінету Міністрів України від 20 січня 2023 року №43, дорученням Міністра оборони України від 01 лютого 2023 року №2683/з.
Так відповідно до пункту 1 частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу.
Із системного аналізу наведеного положення процесуального закону випливає, що обґрунтування необхідності касаційного оскарження у зв'язку із недослідженням судами попередніх інстанцій зібраних у справі доказів, можливе лише за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі інших підстав для касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 КАС України.
Тобто, указане, на думку скаржника, порушення процесуального права не може бути самостійною підставою для касаційного оскарження, що виключає можливість здійснення касаційного перегляду у справі незначної складності №280/7763/24.
Крім того, суть доводів касаційної скарги зводиться до необхідності здійснення Верховним Судом дослідження та оцінки доказів у справі. Проте, вказане призведе до порушення Верховним Судом положень статті 341 КАС України, зі змісту яких вбачається, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Згідно з правовою позицією, викладеною в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі №373/2054/16-ц, встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанції, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Колегією суддів не може бути прийнято до уваги посилання на існування обставин, визначених підпунктом «а» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, оскільки скаржником не обґрунтовано в чому саме полягає фундаментальне значення саме даної справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб'єктів правовідносин.
Колегія суддів також відхиляє твердження скаржника про те, що справа має для нього виняткове значення, оскільки оцінка судом такої «винятковості» може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Відтак, особа, яка подає касаційну скаргу має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі. Проте, в касаційній скарзі скаржник належних обґрунтувань не наводить.
Згідно зі сформованою у постанові від 04 жовтня 2019 року у справі №904/9713/17 практикою Верховного Суду, використання оціночних чинників, як-то: «винятковість значення справи для скаржника», «значення для формування єдиної правозастосовчої практики», або «суспільний інтерес» тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже, виходячи із статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення «розгляду заради розгляду».
З огляду на вищевказане, Суд дійшов висновку що касаційна скарга не містить вагомих аргументів, які б свідчили про значний суспільний інтерес саме щодо цієї конкретної справи й вказували на те, що розгляд такої справи матиме фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, що предмет даного спору стосується питань, які мають виняткове значення.
Характер спірних правовідносин, предмет і категорія спору, коло учасників спірних правовідносин, правозастосовча практика, що склалася з приводу спорів цієї категорії, непоодинока кількість справ з подібними позовними вимогами, відсутність ознак, які роблять цю касаційну скаргу відмінною від інших, також дають підстави вважати, що судові рішення, які ухвалені у справі №280/7763/24, як у справі незначної складності, не підлягають касаційному оскарженню.
На підставі вищенаведеного та з урахуванням того, що оскаржувані судові рішення прийняті у справі незначної складності, а виключних підстав для касаційного оскарження судових рішень у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження, передбачених частинами четвертою і п'ятою статті 328 КАС України скаржником у касаційній скарзі належним чином не обґрунтовано, Суд дійшов висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити.
Аналогічна позиція щодо віднесення вказаної категорії справ до справ незначної складності висловлена Верховним Судом, зокрема в ухвалах від 02 лютого 2023 року у справі №560/19820/21, від 25 березня 2024 року у справі №500/5839/23, від 22 квітня 2024 року у справі №560/16181/23.
Керуючись статтями 248, 328, 334, 335, 355, 359 КАС України, Суд
1. Визнати поважними наведені ОСОБА_1 підстави пропуску строку та поновити строк на касаційне оскарження постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 19 березня 2025 року у справі №280/7763/24.
2. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 19 березня 2025 року у справі №280/7763/24 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , третя особа - Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання протиправною бездіяльності і зобов'язання вчинити певні дії.
3. Копію ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами направити особі, яка подала касаційну скаргу.
4. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач Я.О. Берназюк
Судді С.М. Чиркін
В.М. Шарапа