28 травня 2025 року
м. Київ
справа № 400/1651/20
касаційне провадження № К/9901/12774/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Бившевої Л.І.,
суддів: Хохуляка В.В., Ханової Р.Ф.,
розглянув у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 11.03.2021 (головуючий суддя - Бітов А.І., судді - Лук'янчук О.В., Ступакова І.Г.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Миколаївській області про визнання протиправними та скасування вимог, стягнення надмірно сплачених сум,
У квітні 2020 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління ДПС у Миколаївській області (далі - відповідач, Управління, контролюючий орган), в якому просив: визнати протиправними та скасувати вимоги про сплату податкового боргу (недоїмки) № Ф-79730-17 від 20.11.2018, від 18.02.2019, від 17.05.2019, від 13.08.2019, від 07.11.2019, від 13.02.2020; стягнути з Головного управління ДПС у Миколаївській області на користь ОСОБА_1 34240,07 грн. та судові витрати
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач вказував, що ним не здійснювалась підприємницька діяльність, податкову звітність він не подавав, жодних податкових боргів він не мав, а усі надіслані йому вимоги не були ним отримані, оскільки були надіслані на адресу, за якою він не проживає, та повертались до контролюючого органу, що призвело до необґрунтованого зростання боргу. Крім того, ОСОБА_1 вказує, що він звертався до державного реєстратора із заявою про припинення підприємницької діяльності, проте з невідомих позивачу причин, державним реєстратором не було внесено запису щодо припинення його підприємницької діяльності, з огляду на що після отримання вимог ОСОБА_1 03.03.2020 був змушений вдруге звернутися до державного реєстратора із відповідною заявою. Крім того, позивач вказує, що нарахування внесків та формування вимог були виконані з порушенням законодавчо установлених строків та умов. Також позивач просить суд повернути на його користь суму сплаченої заборгованості, оскільки вона була нарахована на підставі протиправно винесених вимог.
Миколаївський окружний адміністративний суд рішенням від 03.11.2020 позов задовольнив частково: визнав протиправними та скасувати вимоги про сплату податкового боргу (недоїмки) № Ф-79730-17 від 20.11.2018, від 18.02.2019, від 17.05.2019, від 13.08.2019, від 07.11.2019, від 13.02.2020. В решті позовних вимог відмовив.
Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідачем порушено строк обчислення боргу по сплаті єдиного соціального внеску, який мав бути зроблений в кінці календарного місяця (кварталу) у разі існування недоїмки зі сплати єдиного соціального внеску. Крім того, контролюючим органом вимоги про сплату боргу (недоїмки) на адресу позивача не направлялись тривалий час, а заборгованість зі сплати єдиного соціального внеску за цей час значно зростала. Вказане вище свідчить про порушення податковим органом процедури, яка передує прийняттю вимоги про сплату боргу (недоїмки). Відмовляючи в іншій частині позову, суд першої інстанції виходив з передчасності вимог позивача про стягнення з податкового органу надмірно сплачених сум єдиного внеску.
П'ятий апеляційний адміністративний суд постановою від 11.03.2021 скасував рішення суду першої інстанції та ухвалив нове рішення, яким у задоволенні позову відмовив.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції дійшов до висновку про правомірність оспорюваних вимог з підстав того, що з наявної в матеріалах справи копії інтегрованої картки платника станом на березень 2020 вбачається, що у позивача був наявний борг у розмірі 31371,56 грн, а тому дії контролюючого органу щодо прийняття оскаржуваних вимог на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів відповідають положенням Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
Позивач, не погодившись з рішенням суду апеляційної інстанції, звернувся до суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Як на підставу касаційного оскарження позивач посилається на положення пункту 2 частини пятої статті 328, пункту 4 частини четвертої статті 328, пункт 1 частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) та зазначає, що судом апеляційної інстанції неповно досліджені докази, наявні у матеріалах справи. Скаржник доводить неврахування судами, що вимоги про сплату боргу на його адресу не надходили в період з січня 2017 по березень 2020 року, судами не встановлено структуру боргу, період і підстави його виникнення, не досліджено його посилання на те, що він підприємницькою діяльністю не займався і подав до контролюючого органу заяву про припинення підприємницької діяльності. Скаржник вважає, що суд апеляційної інстанції, ухвалюючи постанову, не врахував і не надав оцінку доводам позивача щодо порушення відповідачем процедури нарахування та стягнення заборгованості зі сплати єдиного соціального внеску, не надав оцінку наслідкам такого порушення з боку контролюючого органу. Також, позивач вважає, що судом протиправно не застосовані до спірних правовідносин положення частини четвертої статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» щодо звільнення його від сплати єдиного соціального внеску з тих підстав, що позивач є пенсіонером та не є платником єдиного соціального внеску.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 21.04.2021 відкрив провадження за касаційною скаргою позивача та витребував матеріали справи з суду першої інстанції.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 27.05.2025 призначив справу до касаційного розгляду у спрощеному провадженні без повідомлення сторін на 28.05.2025.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи відповідача та дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.
Судами попередніх інстанцій установлено, що ОСОБА_1 до 20.03.2020 перебував на обліку як фізична особа-підприємець.
Вимогою про сплату боргу (недоїмку) від 20.11.2018 №Ф-79730-17 контролюючим органом виставлено позивачу вимогу про сплату боргу зі сплати єдиного внеску у розмірі 15819,54 грн.
Вимогою про сплату боргу (недоїмку) від 18.02.2019 №Ф-79730-17 контролюючим органом виставлено позивачу вимогу про сплату боргу зі сплати єдиного внеску у розмірі 18276,72 грн.
Вимогою про сплату боргу (недоїмку) від 17.05.2019 №Ф-79730-17 контролюючим органом виставлено позивачу вимогу про сплату боргу зі сплати єдиного внеску у розмірі 21030,90 грн.
Вимогою про сплату боргу (недоїмку) від 13.08.2019 №Ф-79730-17 контролюючим органом виставлено позивачу вимогу про сплату боргу зі сплати єдиного внеску у розмірі 23785,08 грн.
Вимогою про сплату боргу (недоїмку) від 07.11.2019 №Ф-79730-17 контролюючим органом виставлено позивачу вимогу про сплату боргу зі сплати єдиного внеску у розмірі 26539,26 грн.
Вимогою про сплату боргу (недоїмку) від 13 лютого 2020 року №Ф-79730-17 контролюючим органом виставлено позивачу вимогу про сплату боргу зі сплати єдиного внеску у розмірі 29293,44 грн.
У зв'язку з відкриттям виконавчого провадження, позивачем 06.03.2020 сплачено на рахунки контролюючого органу 3117,18 грн та 4590,30 грн; 10.03.2020 позивачем сплачено 23785,08 грн.
Разом з цим, вважаючи вказані вище вимоги протиправними, позивач звернувся до суду із вказаним позовом.
Надаючи оцінку правомірності прийняття відповідачем оскаржуваних вимог, Верховний Суд виходить із такого.
Як зазначив ОСОБА_1 , він був зареєстрований як фізична особа підприємець проте підприємницьку діяльність не здійснював і звертався до державного реєстратора із заявою про припинення підприємницької діяльності, проте у зв'язку зі спливом часу точної дати звернення із цією заявою не пам'ятає.
У відзиві на позовну заяву Управління вказувало, що ОСОБА_1 перебував на обліку як фізична особа-підприємець з 10.07.2000 по 03.03.2020 на загальній системі оподаткування, дата зміни стану - 03.03.2020 (припинено, але не знято з обліку).
В свою чергу, суд апеляційної інстанції вказав, що згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_1 був зареєстрований як фізична особа підприємець10.07.2000 та припинив підприємницьку діяльність 10.07.2020.
При цьому, матеріали справи не містять ані свідоцтва про державну реєстрацію ОСОБА_1 як фізичної особи - підприємця, ані витягу (довідки, відомостей) Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Спірні правовідносини врегульовані нормами Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) (далі - ПК України) в частині відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов'язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов'язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства, Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» («Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань») в частині відносини, які виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб, а також фізичних осіб-підприємців та нормами Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон № 2464-VI) в частині правових та організаційних засад забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умов та порядку його нарахування і сплати та повноважень органу, що здійснює його збір та ведення обліку.
Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону №2464 з-поміж інших платників єдиного внеску визначено й фізичних осіб - підприємців, в тому числі й тих, які обрали спрощену систему оподаткування.
Таким чином, визначення наявності у особи статусу фізичної-особи підприємця має першочергове значення для вирішення питання щодо наявності обов'язку сплати єдиного внеску.
З метою встановлення наявності такого статусу у відповідних осіб, суд звертає увагу на наступне правове регулювання.
01.07.2004 набув чинності Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» (у подальшому змінено назву на Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань»).
Відповідно до частини першої статті 4 вказаного Закону державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців - це засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.
Згідно з частиною першою статті 7 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб-підприємців з Єдиного державного реєстру.
01.07.2010 прийнято Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» № 2390-VI, (надалі також - Закон № 2390-VI), який набув чинності 03.03.2011.
Відповідно до підпунктів 2, 3 Розділу II Прикінцеві та перехідні положення цього Закону процес включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 01 липня 2004 року, завершується через рік, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Усі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 01 липня 2004 року, зобов'язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до Єдиного державного реєстру та для заміни свідоцтв про їх державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка або для отримання таких свідоцтв.
Пункт 3 Розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону № 2390-VI у зв'язку із набранням чинності Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення процедур припинення юридичних осіб та підприємницької діяльності фізичних осіб - підприємців за їх рішенням» від 19.05.2011 № 3384-VI (далі - Закон № 3384-VI) викладено в наступній редакції:
Усі юридичні особи та фізичні особи-підприємці, створені та зареєстровані до 01 липня 2004 року, зобов'язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до Єдиного державного реєстру. Державний реєстратор при надходженні від юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки зобов'язаний, відповідно до вимог статті 19 цього Закону, провести включення відомостей про діючі юридичні особи та фізичних осіб - підприємців і видати їм виписку з Єдиного державного реєстру.
Відповідно до пунктів 7, 8 Розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону № 2390-VI спеціально уповноважений орган з питань державної реєстрації протягом місяця з дати завершення процесу включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 01 липня 2004 року, передає відомості про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, включених до Єдиного державного реєстру, органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування, які в межах своїх повноважень ведуть облік юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та/або проводять реєстрацію юридичних осіб будь-яких організаційно-правових форм та фізичних осіб-підприємців. Після закінчення передбаченого для включення відомостей до Єдиного державного реєстру строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, уповноважені органи у місячний строк проводять остаточне звірення даних відомчих реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо), за результатами якого готують аналітичну інформацію для передачі її тимчасовим міжвідомчим спеціальним комісіям, утвореним з метою проведення в Автономній Республіці Крим та відповідних областях інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 01 липня 2004 року, відомості про яких до строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, не включені до Єдиного державного реєстру.
Пунктом 4 та абзацом 2 пункту 8 Розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону № 2390-VI передбачено, що свідоцтва про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01 липня 2004 року, після настання встановленого пунктом 2 цього розділу строку вважаються недійсними; за результатами проведеної тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями роботи відомості про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 01 липня 2004 року, включаються до Єдиного державного реєстру з відміткою про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01 липня 2004 року, вважаються недійсними.
Водночас суди попередніх інстанцій з урахуванням вище наведених норм не перевірили чи був у ОСОБА_1 взагалі статус фізичної особи-підприємця в період нарахування йому сум єдиного внеску, чи подавав ОСОБА_1 у відповідності до вимог пунктів 2, 3 Розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону № 2390-VI (в редакції Закону № 3384-VI) державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про нього до Єдиного державного реєстру та, відповідно, чи було свідоцтво про державну реєстрацію фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 .
Таким чином, Верховний Суд не може визнати законними і обґрунтованими такі рішення судів попередніх інстанцій, оскільки останні ухвалено без повного та всебічного з'ясування обставин, якими сторони обґрунтовують свої вимоги і заперечення, що унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
Так, обов'язок суду встановити дійсні обставини справи при розгляді адміністративного позову безвідносно до позиції сторін випливає з офіційного з'ясування всіх обставин справи як принципу адміністративного судочинства, закріпленого нормами статті 2 та частини четвертої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на час розгляду справи) (далі - КАС України), відповідно до змісту якого суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.
Відповідно до положень частини першої статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Крім того, суди попередніх інстанцій залишили поза увагою той факт, що ОСОБА_1 з 05.07.2001 є пенсіонером та отримує пенсію за вислугу років, що підтверджується пенсійним посвідченням № НОМЕР_1 .
Водночас за правилами частини четвертої статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Отже, у разі встановленням обставин наявності у позивача статусу фізичної особи-підприємця слід звернути на наступне правове регулювання.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначено Законом № 2464-VI.
Пунктом 2 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI визначено, що єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Пунктом 4 частини першої статті 4 цього Закону встановлено, що платниками єдиного внеску, є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини 1 статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (пункт 2 частини 1 статті 7 Закону № 2464-VI).
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 7 Закону № 2464-VI для платників, зазначених у пункті 4 частини 1 статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, єдиний внесок нараховується на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Згідно з положеннями частини п'ятої статті 8 Закону № 2464-VI єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.
За правилами абзацу 3 частини 8 статті 9 Закону України № 2464-VI (в редакції, яка діяла до 31.12.2017) платники єдиного внеску, зазначені у пункті 4 частини 1 статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 10 лютого наступного року, крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування, які сплачують єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
У редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII, яка діє з 01.01.2018, вищевказана стаття передбачає, що платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 4 Закону № 2464-VI, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
Згідно з частиною 4 статті 25 Закону № 2464-VI орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
Процедуру нарахування і сплати єдиного внеску страхувальниками, визначеними Законом № 2464-VI, нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів органами доходів і зборів визначає Інструкція про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затверджена наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 № 449 (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 04.05.2018 № 469; далі - Інструкція № 449).
Згідно з пунктом 1 розділу VI Інструкції № 449 до платників, які не виконали визначені Законом № 2464-VI обов'язки щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, застосовуються заходи впливу та стягнення.
У разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції у порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї Інструкції (абзац 2 пункт 2 розділу VI Інструкції № 449).
У відповідності до абзацу 3 пункту 3 розділу VI Інструкції № 449 органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску.
У випадках, передбачених абзацами 3 та/або 4 цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається), зокрема, платникам, зазначеним у підпунктах 3, 4, 6 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 15 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій). Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів на суму боргу, що перевищує 10 гривень (пункт 3 розділу VI Інструкції № 449).
Аналіз змісту вищенаведених норм свідчить про те, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи фіскального органу платника у випадку, зокрема, якщо такий платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску. Недоїмкою ж є сума єдиного внеску, своєчасно не сплачена у строки, встановлені Законом.
Разом з цим, суд апеляційної інстанції не надав оцінку доводам позивача щодо підстав та періоду виникнення цього боргу. Суд не надав оцінку твердженням позивача про відсутність в нього заборгованості зі сплати єдиного соціального внеску, оскільки він не займався підприємницькою діяльністю і звернувся до податкового органу із заявою про припинення підприємницької діяльності. Суд апеляційної інстанції не перевірив дотримання відповідачем процедури прийняття контролюючим органом оспорюваних вимог, не надав оцінку доводам скаржника щодо неповідомлення його про наявність в нього податкового боргу зі сплати єдиного соціального внеску та невручення йому оспорюваних вимог.
В свою чергу, судами першої та апеляційної інстанцій взагалі не досліджено і не перевірено доводи позивача, що він не є платником єдиного соціального внеску, з огляду на приписи частини четвертої статті 4 Закону № 2464-VI.
Вказані обставини входять до предмету доказування та підлягають обов'язковому встановленню судом.
Згідно з частиною другою статті 73 КАС України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Без повного дослідження всіх обставин, на які посилаються сторони в обґрунтування свої вимог, неможливо встановити правомірність прийняття контролюючим органом оспрюваних вимог.
При цьому, Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду звертає увагу на те, що, встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
З урахуванням неповного з'ясування зазначених вище обставин у справі, що призвело до передчасних висновків, суд касаційної інстанції позбавлений можливості надати їм правову оцінку.
Згідно з частиною першою статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права та бути законним і обґрунтованим.
Визначені статтею 341 КАС України межі касаційного перегляду не надають Верховному Суду, як суду касаційної інстанції, повноважень щодо встановлення обставин, що не були встановлені у рішенні або постанові суду, та дослідження доказів.
Враховуючи викладене, Верховний Суд прийшов до висновку, що обставини справи досліджені не у повному обсязі, а тому для повного, об'єктивного та всебічного з'ясування обставин справи суду необхідно надати належну правову оцінку кожному окремому доказу та їх сукупності, які містяться у матеріалах справи або витребовуються, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, з посиланням на це в мотивувальній частині свого рішення, враховуючи при цьому відповідні норми матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Відповідно до частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, зокрема, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.
У зв'язку з вищенаведеним, Верховний Суд визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій допустили порушення норм процесуального права, не встановив фактичні обставини, що мають значення для справи, не дослідили зібрані у справі докази, що є підставою для часткового задоволення касаційної скарги та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись статтями 349, 353, 355, 359 КАС України, суд,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 11.03.2021 скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
СуддіЛ.І. Бившева В.В. Хохуляк Р.Ф. Ханова