22 травня 2025 року м. Харків Справа №917/1527/24
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Хачатрян В.С., суддя Россолов В.В., суддя Склярук О.І.,
за участю секретаря судового засідання Ярош В.В.,
за участю представників:
прокуратури - Хряк О.О., посвідчення №072721 від 01.03.2023 року;
позивача - не з'явився;
відповідача (в режимі відеоконференції) - Жолонко О.В. (адвокат), ордер серія ВІ№1275671 від 14.01.2025 року, свідоцтво №2071 від 03.04.2018 року;
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Україна» (вх.№769П/1) на рішення Господарського суду Полтавської області від 04.03.2025 року у справі №917/1527/24,
за позовом Заступника керівника Решетилівської окружної прокуратури Полтавської області, вул.Покровська, 22, Решетилівка, Решетилівський район, Полтавська область, 38400,
в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах - Виконавчого комітету Карлівської міської ради,
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Україна» вул. В. Тирнівська, 51, Карлівка, Карлівський район, Полтавська область, 39500,
про стягнення 144000,00 грн,-
Заступник керівника Решетилівської окружної прокуратури Полтавської області в інтересах держави в особі Виконавчого комітету Карлівської міської ради звернувся до Господарського суду Полтавської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Україна», в якому просив стягнути 144000,00 грн.
Прокурор у позові вказує, що продавцем ТОВ «Україна» порушено умови договору №27/05-22 в частині забезпечення якісного товару, який має відповідати державним стандартам України, гігієнічним висновкам, технічним та/або іншим умовам, які пред'являються до товару даного виду.
Вказуючи, що неналежне виконання договору №27/05-22 (продрезерв) від 27.05.2022 року призвело до неможливості використання за призначенням визначених договором товарів та витрат із бюджету коштів, прокурор звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Україна».
Рішенням Господарського суду Полтавської області від 04.03.2025 року у справі №917/1527/24 (повний текст складено 13.03.2025 року, суддя Киричук О.А.) позов задоволено повністю.
Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Україна» (м. Карлівка, Карлівський район, Полтавська область, 39500, вул. Великотирнівська, 51, код 03770907) на користь Виконавчого комітету Карлівської міської ради (м. Карлівка, Карлівський район, Полтавська область, вул. Полтавський шлях, 85, код 04057356, р/р №128999980314090544000016678, ГУК у Полтавській обл., код 37959255, казначейство України) 144000,00 грн.
Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Україна» (м. Карлівка, Карлівський район, Полтавська область, 39500, вул. Великотирнівська, 51, код 03770907) на користь Полтавської обласної прокуратури (м.Полтава вул. 1100 річчя Полтави, 7, р/р №UA118201720343130001000006160, банк ДКСУ м. Київ, код 02910060) витрати по сплаті судового збору в сумі 3028,00 грн.
Відповідач з вказаними рішенням суду першої інстанції не погодився та звернувся до суду апеляційної інстанції зі скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм права, на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, а також на невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення Господарського суду Полтавської області від 04.03.2025 року у справі №917/1527/25 та прийняти нове, яким у позові відмовити в повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що сторонами договору підписана видаткова накладна №50П від 01.06.2022 року, а покупцем проведена оплата в розмірі 144000,00 грн. Позивач прийняв товар без будь-яких зауважень, заперечень, претензій. Не заявлялися будь-які відмови від товару чи його повернення, як на час дії (виконання) договору, так і з моменту отримання товару. Сумнів щодо якості проданого товару у позивача виник фактично після спливу 2 років з моменту його передачі. Претензії щодо якості товару було заявлено позивачем вперше 29.05.2024 року шляхом направлення претензії №1. Доводи про те, що Виконавчий комітет Карлівської міської ради ніби був позбавлений можливості огляду товару слід сприймати критично. Підписанням без зауважень видаткової накладної, покупець визнав відповідність товару умовам договору. Недоведеним жодним доказом та необґрунтованим є те, що покупець був позбавлений можливості огляду товару
Скаржник вказує, що спочатку суд наголошує на тому, що покупець був позбавлений можливості огляду товару, проте водночас вказує, що покупець не здійснив перевірку його якості через наявність договору відповідального зберігання та акту приймання-передачі. Така непослідовність у висновках ставить під сумнів обґрунтованість прийнятого рішення та свідчить про його необ'єктивність.
Відповідач звертає увагу суду на те, що законодавець саме на покупця покладає тягар доведення невідповідність якості поставленого товару умовам договору та вимогам, встановленим законом, у тому числі стандартам. Тягар доказування недоліків товару після його отримання покладається на покупця (постанова Верховного Суду від 27.03.2018 року у справі №921/622/16-г/6). У той час позивачем не доведено та необґрунтовано належними та допустимими доказами невідповідність якості переданого товару. Крім того, посилання на відсутність підтвердження якості після закінчення строку придатності продукції є безпідставним, оскільки якісні характеристики товару оцінюються в момент його передачі, а не після закінчення термін його придатності. Підлягає врахуванню і те, що товар був повернутий з відповідального зберігання позивачу, що підтверджується додатковою угодою про розірвання договору відповідального зберігання №01/06-22 від 01.06.2022 року. При цьому, товар був прийнятий позивачем без жодних зауважень, претензій щодо його кількості та якості.
В якості обґрунтування неналежної якості позивач посилається на висновок №780 та протоколи випробувань №0480, №0481 від 04.04.2023 року. Водночас, позивачем не виконано покладений на нього обов'язок доказування та не доведено належними, достовірним, допустимими доказами, що товар за договором неналежної якості. Відсутні підстави вважати, що доводи прокурора достовірні і відповідають об'єктивній дійсності. Згідно з протоколами випробувань №0480, №0481 неможливо встановити, яка саме тушонка піддавалася випробуванням, яким чином її ідентифікувати та чи має вона безпосереднє відношення до товару, поставленого за договором. Так, у зазначених протоколах відсутні відомості щодо підприємства-виробника, дати виготовлення, розміру партії, а також відсутні повноцінні дані про місце відбору зразків. Взагалі все дослідження викликає сумніви, оскільки незрозуміло дослідження чого саме провадилось, як відбирались зразки, яким чином провадилось дослідження та в чому саме має місце невідповідність товару.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 07.04.2025 року відкрито апеляційне провадження за скаргою відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Україна» на рішення Господарського суду Полтавської області від 04.03.2025 року у справі №917/1527/24. Встановлено учасникам справи строк протягом якого вони мають право подати до суду відзиви на апеляційну скаргу, а також встановлено строк протягом якого учасники справи мають право подати до суду клопотання, заяви, документи та докази в обґрунтування своєї позиції по справі. Справу призначено до розгляду в судове засідання і роз'яснено шляхи реалізації права учасників справи на участь у судовому засіданні, а також шляхи реалізації права учасників справи на подання документів до суду засобами електронного зв'язку. Витребувано з Господарського суду Полтавської області матеріали справи №917/1527/24.
Вказана ухвала була направлена зареєстрованим учасникам справи через підсистему Електронний суд до кабінету користувача і доставлена їм 10.04.2025 року.
14.04.2025 року матеріали справи №917/1527/24 на вимогу надійшли до Східного апеляційного господарського суду.
Від Решетилівської окружної прокуратури Полтавської області надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№5086 від 23.04.2025 року), в якому зазначає, що згоден з рішенням господарського суду першої інстанції, вважає його обґрунтованим та законним, прийнятим при об'єктивному та повному досліджені всіх матеріалів справи, без порушення матеріального чи процесуального права, у зв'язку з чим просить оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
28.04.2025 року відповідач надав до суду додаткові письмові пояснення (вх.№5228) з документами, зокрема, тими, що відповідач просив витребувати за клопотанням наданим одночасно з апеляційною скаргою.
У судовому засіданні 28.04.2025 року представник відповідача оголосив зміст апеляційної скарги і наполягав на її задоволенні. При цьому представник зазначив, що наразі не підтримує надане ним раніше клопотання про витребування доказів.
Представник прокуратури проти позиції апелянта заперечував з підстав викладених у відзиві.
У судовому засіданні 28.04.2025 року після заслуховування позиції представника апелянта на представника прокуратури, з метою дотримання принципів судочинства в господарському процесі та з метою повного і всебічного розгляду справи по суті, враховуючи неможливість закінчення розгляду справи в даному судовому засіданні, з огляду на приписи ст. 216 Господарського процесуального кодексу України оголошено перерву у розгляді справи про що винесено відповідну ухвалу.
Вказана ухвала була направлена зареєстрованим учасникам справи через підсистему Електронний суд до кабінету користувача і доставлена їм 30.04.2025 року.
Відповідач надав додаткові письмові пояснення (вх.№5722 від 07.05.2025 року), в яких викладено правову позицію, що висновок №780 не є належним та допустимим доказом в розумінні Господарського процесуального кодексу України. З огляду на це відповідачем надано до суду клопотання (вх.№5724 від 07.05.2025 року), в якому просить суд визнати недопустимим доказом висновок щодо відповідності встановленим вимогам №780 від 18.03.2024 року.
Від Решетилівської окружної прокуратури Полтавської області надійшли заперечення на додаткові пояснення відповідача (вх.№6037 від 14.05.2025 року) та заперечення на клопотання (вх.№6038 від 14.05.2025 року), які досліджено та долучено до матеріалів справи. Так, прокуратура наполягає на тому, що дослідження провадилось у відповідності до норм чинного законодавства, експертний висновок підтверджує факт поставки відповідачем товару неналежної якості. Скаржником всупереч наданих йому прав у суді першої інстанції не спростовано позовні вимоги та не надано доказів у підтвердження своєї позиції по справі.
У судовому засіданні 22.05.2025 року представник відповідача наполягав на своїй позиції по справі з урахуванням наданих додаткових письмових пояснень. Представник прокуратури проти позиції апелянта заперечував.
У ході апеляційного розгляду даної справи Східним апеляційним господарським судом, у відповідності до п.4 ч.5 ст.13 Господарського процесуального кодексу України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строку, встановленого ч. 1 ст. 273 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до ч.12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Суд в ухвалах від 07.04.2025 року та від 28.04.2025 року доводив до відома учасників справи, що нез'явлення у судове засідання апеляційної інстанції (особисто чи представників) належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, а також відсутність відповідного клопотання, не тягне за собою відкладення розгляду справи на іншу дату, а також не перешкоджає розгляду справи по суті.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги за відсутності представника позивача.
Відповідно до ч.1 ст.269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. За приписами ч.2 цієї норми, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В ході розгляду даної справи судом апеляційної інстанції було в повному обсязі досліджено докази у справі, пояснення учасників справи, викладені в заявах по суті справи в суді першої інстанції - у відповідності до приписів ч.1 ст.210 Господарського процесуального кодексу України, а також з урахуванням положень ч.2 цієї норми, якою встановлено, що докази, які не були предметом дослідження в судовому засіданні, не можуть бути покладені судом в основу ухваленого судового рішення.
Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі, додаткових поясненнях та відзивах на неї доводи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм права, а також повноту встановлених обставин справи та відповідність їх наданим доказам, заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши справу в порядку ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила наступне.
З метою формування продовольчого резерву Карлівської територіальної громади, призначенням якого є запобігання та ліквідація наслідків надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру на території Карлівської міської ради на час проведення військових дій та небезпечних подій, між Виконавчим комітетом Карлівської міської ради (Покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Україна» (Продавець) 27.05.2022 укладено договір №27/05-22 (продрезерв).
Згідно пункту 1.1 вказаного договору продавець - ТОВ «Україна» зобов'язалось продати покупцю - Виконавчому комітету Карлівської міської ради продукти харчування, що необхідні для місцевого продовольчого резерву для запобігання і ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру на території Карлівської міської ради на час проведення військових дій, згідно рішення четвертого засідання першої сесії 9 скликання «Про затвердження Програми «Створення та використання продовольчого та матеріального резерву для запобігання і ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру на території Карлівської міської ради на час проведення військових дій» від 08.04.2022 року, рішення четвертого засідання першої сесії 9 скликання «Про внесення змін до показників загального та спеціального фондів бюджету Карлівської міської територіальної громади на 2022 рік» від 08.04.2022 року, враховуючи постанову КМУ від 28.02.2022 року №169 «Деякі питання здійснення оборонних та публічних закупівель товарі, робіт і послуг в умовах воєнного стану», а покупець зобов'язався прийняти та оплатити їх вартість.
Пунктом 1.2 договору визначено найменування товару: тушонка за кодом ДК 021:2015 «Єдиний закупівельний словник» - «Апетитна», фасована в скляних банках по 0,5 л., в кількості 1500 банок по ціні 96,00 грн за 1 шт.
Пунктом 1.4 договору визначено, що товар має бути якісним, придатним для використання за призначенням, відповідати документації на товар та відповідним характеристикам.
Пунктом 1.5 договору визначено, що якість товару має відповідати сертифікатам відповідності та паспортам виробника, чинному законодавству України, у тому числі, державним стандартам України, гігієнічним висновкам, технічним та/або іншим умовам, які пред'являються до товару даного виду та підтверджуються відповідними документами.
Згідно пункту 2.1 загальна вартість договору становить 144000,00 грн.
Пунктом 2.2 визначено, що вартість (ціна) товару включає в себе вартість тари (упаковки) товару, вартість доставки товару до місця поставки за адресою зазначеною у договорі.
Пунктом 2.3 договору визначено, що покупець здійснює оплату за кожну партію одержаного товару наданої продавцем видаткової накладної у безготівковій формі на вказаний у договорі рахунок продавця протягом 20 (двадцяти) робочих днів з дня одержання відповідної партії товару покупцем.
Пунктом 3.1 договору визначено, що постачальник здійснює поставку товару за адресою покупця: Україна Полтавська область Полтавський район м.Карлівка, вул. Полтавський шлях, буд.85.
Постачальник зобов'язаний забезпечити відповідність пакування, маркування товару вимогам виробника та/або встановленим чинним законодавством України правилам, можливості для точного визначення кількості товару, наявності правильно та розбірливо оформлених товаросупровідних та/або розрахункових документів.
Пунктом 3.5 договору визначено, що приймання товару за кількістю, якістю та комплектністю здійснюється покупцем на підставі товаросупровідних документів - видаткової накладної, специфікації, сертифікатів відповідності тощо.
Пунктом 3.6 договору визначено, що у випадку виявлення недоліків товару, невідповідності його умовам договору та/або документації, покупець складає відповідний акт про нестачу (недоліки/невідповідність тощо) товару.
Пунктом 3.7 договору визначено, що покупець повинен повідомити продавця про виявлені в процесі приймання товару порушення протягом 2 робочих днів з дня складання відповідного акту про нестачу (недоліки/невідповідність тощо) товару.
Пунктом 3.8 договору визначено, що покупець мав право відмовитись від прийняття та оплати або усієї партії поставленого товару або тієї частини товару, що не відповідає умовам договору.
Пунктами 3.9 та 3.10 договору визначено, що прийняття товару підтверджується оформленням та підписанням видаткової накладної покупцем, а право власності на товар, як і ризик його випадкового знищення/пошкодження, переходить до покупця з моменту підписання згаданої видаткової накладної (п. 3.9, п. 3.10).
Згідно пункту 4.1 договору товар відпускається Продавцем Покупцю в тарі (упаковці), яка забезпечує збереження та цілісність товару під час його транспортування зберігання згідно з вимогами державних стандартів України, технічних умов. Упаковка повинна мати пристосування для можливих перевантажень товару як за допомогою піднімальних механізмів, так і ручним способом.
Пунктом 6.3 договору визначено, що у разі поставки товару, якість та/або характеристики якого не відповідають вимогам п.п.1.2, 1.4, 1.5 договору, продавець сплачує на користь покупця штраф у розмірі 20% від загальної вартості товару, визначеної договором.
Відповідно до пункту 6.5 договору, у випадку невиконання продавцем зобов'язань по даному договору, продавець зобов'язаний відшкодувати покупцю всі збитки, понесені покупцем у зв'язку з таким невиконанням.
Пунктом 8.1 Договору визначено, що договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.2022 року, а в частині виконання оплати - до повного виконання.
Також, між ТОВ «Україна» та виконавчим комітетом Карлівської міської ради укладено договір №01/06-22 відповідального зберігання від 01.06.2022 року. Згідно вказаного договору виконавчий комітет Карлівської міської ради передає, а ТОВ «Україна» приймає на безоплатне відповідальне зберігання протягом строку цього договору, свинину тушковану «Апетитна», в кількості 1500 банок, що підтверджується актом прийому-передачі за договором №01/06-22 відповідального зберігання від 01.06.2022 року.
Сторонами договору підписана видаткова накладна №50П від 01.06.2022 року. Згідно видаткової накладної №50П від 01.06.2022 року визначено, що відвантажено свинину тушковану Апетитну (0,5л) у кількості 1500, постачальником є ТОВ «Україна» (адреса: 39500, м. Карлівка вул. В.Тирнівська,51), пункт завантаження - цех переробки м'ясних продуктів: 00-1441/З-ТОВ Ук відділок 1900-15м/в, володільцем зазначено: 03770907 - ТОВ «Україна» та додатково зазначено про договір №0106/22 від 01.06.2022 року.
Покупцем проведена оплата в розмірі 144000,00 грн, що вбачається із платіжного доручення №367 від 03.06.2022 року.
У подальшому, а саме 20.12.2023 року товар був повернутий з відповідального зберігання Виконавчому комітету Карлівської міської ради, що вбачається із додаткової угоди про розірвання договору відповідального зберігання №01/06-22 від 01.06.2022 року.
Звертаючись до суду з позовною заявою прокуратура посилається на приписи ч.2 ст.678 Цивільного кодексу України і вказує, що продавцем ТОВ «Україна» порушено умови договору №27/05-22 в частині забезпечення якісного товару, який має відповідати державним стандартам України, гігієнічним висновкам, технічним та/або іншим умовам, які пред'являються до товару даного виду.
В обґрунтування цього прокурор вказує, що:
- відповідно до протоколів випробувань проведених Державним підприємством «Полтавський регіональний науково-технічний центр стандартизації, метрології та сертифікації» №0480, №0481 від 04.04.2023 року, частина продукції зі складу продовольчого резерву, що зберігається у ТОВ «Україна», не відповідає ДСТУ за органолептичними та мікробіологічними показниками, зокрема за промисловою стерильністю.
- згідно висновку щодо відповідності встановленим вимогам ДП «Полтавський регіональний науково-технічний центр стандартизації, метрології та сертифікації» від 18.03.2024 року №780 встановлено, що консерви м'ясні «Свинина тушкована» не відповідають вимогам ДСТУ 4450:2005 за показниками зовнішній вигляд та промислова стерильність та не відповідають вимогам ДСТУ 4450:2005 за органолептичним показником: зовнішній вигляд та є неякісними відповідно до ст.1 Закону України «Про вилучення з обігу, переробку, утилізацію, знищення або подальше використання неякісної та небезпечної продукції». Відповідачем висновків чи сертифікатів про відповідність консервів м'ясних «Свинина тушкована», «Апетитна» поставлених ТОВ «Україна» на виконання умов договору №27/05-22 від 27.05.2022 року державним стандартам України, гігієнічним висновкам, технічним та/або іншим умовам, які пред'являються до товару даного виду та підтверджуються відповідними документами не надано.
Як стверджує прокурор, виконавчий комітет Карлівської міської ради позбавлений можливості використати вказані продукти харчування за призначенням згідно умов договору №27/05-22 від 27.05.2022 року, оскільки ТОВ «Україна» поставив неякісні консерви м'ясні «Свинина тушкована», які не відповідають вимогам ДСТУ 4450:2005.
При цьому, за рахунок коштів місцевого бюджету здійснено оплату за товар у сумі 144000,00 грн без отримання товару, визначеного пунктами 1.4 та 1.5 (в частині відповідності товару ДСТУ 4450:2005 та державним стандартам) згідно договору №27/05-22 від 27.05.2022 року, укладеного виконавчим комітетом Карлівської міської ради та ТОВ «Україна», що є порушенням ч.1 та ч.2 ст. 193 ГК України щодо невиконання зобов'язань за укладеним договором, ст. 268 ГК України та ст. 673 ЦК України щодо невідповідності поставленого товару стандартам, які встановлюють вимоги до їх якості та пунктів 1.4 та 1.5 договору від 27.05.2022 №27/05-22, внаслідок чого бюджету Карлівської міської територіальної громади нанесена матеріальна шкода (збитки) на суму 144000,00 грн. Тобто, з боку відповідача має місце істотне порушення вимог щодо якості товару, що в силу приписів ст.678 Цивільного кодексу України надає право відмовитись від договору та вимагати повернення сплаченої за товар грошової суми.
Щодо представництва прокурором інтересів держави у даній справі.
Згідно з п.3 ч.1 ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом, яким є Закон України Про прокуратуру.
У ч. 3 ст. 23 Закону України Про прокуратуру передбачено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.
Тлумачення ч. 3 ст. 23 Закону України Про прокуратуру дозволяє зробити висновок, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: (а)якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; (б) у разі відсутності такого органу.
Таким чином, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень, а не прокурор, у зв'язку із чим у законодавстві встановлено, що, щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно.
При цьому, під час здійснення представництва інтересів держави у суді прокурор має право в порядку, передбаченому процесуальним законом звертатися до суду з позовом (заявою, поданням).
Згідно з ч.ч. 3, 4, 5 ст.53 ГПК України визначено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.
Виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття «інтерес держави».
У Рішенні Конституційного Суду України від 08.04.1999 року у справі №3-рп/99 Конституційний Суд України, з'ясовуючи поняття інтереси держави висловив міркування, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо.
Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.
Із врахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Таким чином, розкрите Конституційним Судом України поняття інтереси держави має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у ст. 131-1 Конституції України та ст.23 Закону України «Про прокуратуру».
Згідно з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 року у справі №806/1000/17, інтереси держави охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація інтересів держави, особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.
У постанові від 16.04.2019 року у справі №910/3486/18 колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду зробила висновок, що представництво прокурором у суді законних інтересів держави здійснюється і в разі, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган. При цьому прокурор не зобов'язаний установлювати причини, з яких позивач не здійснює захисту своїх інтересів.
У даному випадку, звертаючись із даним позовом, прокурор діє на захист інтересів держави в цілому, які нерозривно пов'язані із правильним застосуванням та дотриманням усіма суб'єктами законодавства в сферах життєдіяльності суспільства, що контролюються та охороняються державою.
Кодекс цивільного захисту України та Порядок створення та використання матеріальних резервів для запобігання і ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 30.09.2015 року №775, визначає механізм створення та використання матеріальних резервів для запобігання і ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 Кодексу цивільного захисту України цивільний захист - комплекс заходів, які реалізуються на території України в мирний час та в особливий період і спрямовані на захист населення, територій, навколишнього природного середовища, майна, матеріальних і культурних цінностей від надзвичайних ситуацій та інших небезпечних подій, запобігання виникненню таких ситуацій та подій, ліквідацію їх наслідків, надання допомоги постраждалим, здійснення державного нагляду (контролю) у сфері пожежної та техногенної безпеки.
Згідно з ч. 1 ст. 6 Кодексу цивільного захисту України, цивільний захист забезпечується з урахуванням особливостей, визначених Законом України «Про національну безпеку України», суб'єктами, уповноваженими захищати населення, території, навколишнє природне середовище і майно, згідно з вимогами цього Кодексу - у мирний час, а також в особливий період - у межах реалізації заходів держави щодо оборони України.
Суб'єктами забезпечення цивільного захисту є центральні органи виконавчої влади, інші державні органи, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, органи місцевого самоврядування, суб'єкти господарювання, громадські організації.
Частиною 1 ст. 8 Кодексу цивільного захисту України визначено, що забезпечення реалізації державної політики у сфері цивільного захисту здійснюється єдиною державною системою цивільного захисту, яка складається з функціональних і територіальних підсистем.
Пунктом 7 частини 3 зазначеної статті встановлено, що основними завданнями єдиної державної системи цивільного захисту, є створення, раціональне збереження і використання резерву матеріальних та фінансових ресурсів, необхідних для запобігання і реагування на надзвичайні ситуації.
Згідно з положеннями Порядку створення та використання матеріальних резервів для запобігання і ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.09.2015 року №775, матеріальний резерв - це запас будівельних і пально-мастильних матеріалів, лікарських засобів та виробів медичного призначення, продовольства, техніки, технічних засобів та інших матеріальних цінностей (далі - матеріальні цінності), призначених для запобігання і ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, надання допомоги постраждалому населенню, проведення невідкладних відновлювальних робіт і заходів.
«Програма створення та використання продовольчого та матеріального резерву для запобігання і ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру на території Карлівської міської ради на час проведення військових дій», затверджена рішенням четвертого засідання першої сесії дев'ятого скликання Карлівської міської ради від 08.04.2022 року.
Згідно з вказаною Програмою фінансування заходів Програми здійснюється за рахунок коштів місцевого бюджету, а також може здійснюватися за рахунок добровільних пожертвувань фізичних і юридичних осіб, благодійних організацій та об'єднань громадян, інших не заборонених законодавством джерел (розділ Обсяги та джерела фінансування).
Місцевий продовольчий резерв використовується виключно для: ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій та небезпечних подій в умовах воєнного стану; надання постраждалому населенню необхідної допомоги для забезпечення його життєдіяльності в умовах воєнного стану; розгортання та утримання тимчасових пунктів проживання постраждалого населення в умовах воєнного стану (розділ Порядок використання резервів).
Додатком 2 до зазначеного рішення визначено номенклатуру та обсяги продовольчого резерву, згідно якого передбачено закупівлю консервів м'ясних свинина тушкована у кількості 1500 шт.
Закон України «Про вилучення з обігу, переробку, утилізацію, знищення або подальше використання неякісної та небезпечної продукції» встановлює правові та організаційні засади вилучення з обігу, переробки, утилізації, знищення або подальшого використання неякісної та небезпечної продукції з метою недопущення негативного впливу такої продукції на життя, здоров'я людини, майно і довкілля.
Відповідно до вимог ст. 4 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» громадяни мають право на безпечні для здоров'я і життя харчові продукти.
Отже, питання формування (наповнення) та використання місцевого продовольчого резерву в умовах воєнного стану, забезпечення безпеки життя, здоров'я людини беззаперечно становить державний інтерес.
Звернення прокурора до суду із даним позовом спрямоване як на захист інтересів держави в цілому, так і інтересів Карлівської територіальної громади у наповненні місцевого продовольчого резерву та готовності органів місцевого самоврядування забезпечити потреби харчування внутрішньо переміщених осіб та малозабезпечених верств населення в умовах введення воєнного стану.
Окрім зазначеного, в умовах воєнного стану надзвичайно важливим є забезпечення оперативного, належного та безперервного виконання місцевих бюджетів. З метою забезпечення ефективного функціонування бюджетної сфери та життєвонеобхідних потреб жителів територіальних громад у період дії воєнного стану надзвичайно важливим є раціональне, цільове та ефективне використання бюджетних коштів з огляду на їх обмежений обсяг.
У зв'язку з цим у спірних правовідносинах також наявні економічні інтереси територіальної громади та держави в цілому.
Суспільство, Український народ як сукупність окремих суб'єктів, індивідів, людей, також має, з огляду на ст. ст. 1, 3, 6-8, 13, 14, 41 Конституції України, конституційне право правомірно очікувати захисту суспільних інтересів у вигляді адекватної реакції держави на випадки порушення законності у сфері цивільного захисту та виконання господарських договорів з наведених питань, тим паче під час воєнного стану в державі.
Поняття «охоронюваний законом інтерес», що вживається у законах України, згідно з п. 3.6 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 року №18-рп/2004, означає правовий феномен, який, зокрема, виходить за межі змісту суб'єктивного права; має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом; регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.
Правовідносини, пов'язані з цивільним захистом населення та запобіганням наслідкам надзвичайних ситуацій становлять суспільний інтерес, а неналежне виконання відповідачем зобов'язань за спірним договором, поставка неякісної продукції до місцевого продовольчого резерву такому суспільному інтересу не відповідає.
Таким чином, у зазначеному випадку наявний як державний, так і суспільний інтерес, що є підставою для представництва прокурором інтересів держави.
Прокурор звернувся до господарського суду в інтересах держави в особі Виконавчого комітету Карлівської міської ради.
Суд враховує, що поняття «орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах», означає орган, на який державою покладено обов'язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, з спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом може виступати орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження процесуальної дії (відповідні функції).
Відповідно до пунктів 1, 15 ч. 2 ст. 19 Кодексу цивільного захисту України, до повноважень органів місцевого самоврядування у сфері цивільного захисту належить забезпечення цивільного захисту на відповідній території; створення і використання матеріальних резервів для запобігання та ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій.
Покупцем та стороною за договором №27/05-22 (продврезерв) від 27.05.2022 року є Виконавчий комітет Карлівської міської ради, тобто є тим органом, який уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Згідно Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб- підприємців та громадських формувань виконавчий комітет Карлівської міської ради є органом місцевого самоврядування (ЄДРПОУ 04057356).
Статтею 7 Конституції України закріплено, що в Україні визначається і гарантується місцеве самоврядування.
Згідно з ч. ч. 1, 3 ст. 140 Конституції України місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.
Статтею 142 Конституції України, ч.3 ст. 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що матеріальною та фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.
Права місцевого самоврядування захищаються в судовому порядку (ст. 145 Конституції України).
Статтею 4 Закону України «Про місцеве самоврядування в України» одним із основних принципів місцевого самоврядування визначено поєднання місцевих і державних інтересів.
Відповідно до ст. 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в України» сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
Частиною 1 ст. 17 Закону України «Про місцеве самоврядування в України» передбачено, що відносини органів місцевого самоврядування з підприємствами, установами та організаціями, що перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад, будуються на засадах їх підпорядкованості, підзвітності та підконтрольності органам місцевого самоврядування.
Згідно з частинами 1, 2 ст. 5 БК України, бюджетна система України складається з державного бюджету та місцевих бюджетів. Місцевими бюджетами є бюджет Автономної Республіки Крим, обласні, районні бюджети та бюджети місцевого самоврядування.
Згідно з частиною 5 ст. 64 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», видатки місцевого бюджету здійснюються із загального та спеціального фондів місцевого бюджету відповідно до вимог Бюджетного кодексу України та закону про Державний бюджет України.
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 7 БК України, бюджетна система України ґрунтується на таких принципах: ефективності та результативності - при складанні та виконанні бюджетів усі учасники бюджетного процесу мають прагнути досягнення цілей, запланованих на основі національної системи цінностей і завдань інноваційного розвитку економіки, шляхом забезпечення якісного надання публічних послуг при залученні мінімального обсягу бюджетних коштів та досягнення максимального результату при використанні визначеного бюджетом обсягу коштів.
Згідно з положеннями ст. 22 БК України, розпорядники бюджетних коштів, що уповноважені на отримання бюджетних асигнувань, взяття бюджетних зобов'язань та здійснення видатків бюджету, зобов'язані ефективно та раціонально використовувати бюджетні кошти, чим сприяти недопущенню порушень інтересів держави у бюджетній сфері. Згідно з ст. 26 БК України, контроль за дотриманням бюджетного законодавства спрямований на забезпечення ефективного і результативного управління бюджетними коштами та здійснюється на всіх стадіях бюджетного процесу його учасниками відповідно до цього Кодексу та іншого законодавства, а також забезпечує, зокрема, досягнення економії бюджетних коштів, їх цільового використання, ефективності і результативності в діяльності розпорядників бюджетних коштів, шляхом прийняття обґрунтованих управлінських рішень (пункт 3 частини 1 статті 26).
Відповідно до п. 13 ч. 4 ст. 42 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», сільський, селищний, міський голова є розпорядником бюджетних коштів.
Статтею 11 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи.
Згідно з ч. 2 ст. 11 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», виконавчі органи сільських, селищних, міських, районних у містах рад є підконтрольними і підзвітними відповідним радам, а з питань здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади - також підконтрольними відповідним органам виконавчої влади.
Відповідно до ст. 327 ЦК України у комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді. Управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.
Відповідно до ч.ч. 5, 6 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування Україні» органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, укладати договори в рамках державно- приватного партнерства, у тому числі концесійні договори, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду. Доцільність, порядок та умови відчуження об'єктів права комунальної власності визначаються відповідною радою.
Докази того, що Виконавчим комітетом Карлівської міської ради вживалися належні та ефективні заходи, спрямовані на захист інтересів держави у судовому порядку шляхом пред'явлення позовної заяви, у матеріалах справи відсутні.
Велика Палата Верховного Суду у п. 36 постанови від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 уточнила висновки, зроблені у постановах: Великої Палати Верховного Суду від 15.10.2019 у справі №903/129/18; Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.02.2019 у справі №927/246/18, від 16.04.2019 у справах №910/3486/18 та №925/650/18, від 17.04.2019 та 18.04.2019 у справах №923/560/18 та №913/299/18 відповідно, від 13.05.2019 у справі №915/242/18; Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 10.10.2019 у справі №0440/6738/18 та зазначила, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу (п. 37 постанови).
Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк (п. 38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 року у справі №912/2385/18, провадження №12-194гс19).
Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення (п. 39. постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 року у справі №912/2385/18, провадження №12-194гс19).
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу (п. 40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 року у справі №912/2385/18, провадження №12-194гс19).
Решетилівською окружною прокуратурою до Виконавчого комітету Карлівської міської ради в порядку ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» скеровано лист №56/1-1525вих-24 від 06.03.2024 року з пропозицією самостійно вжити заходи щодо стягнення коштів у розмірі 144000,00 грн, сплачених згідно умов договору №27/05-22 (продрезерв) від 27.05.2022 року укладеного між виконавчим комітетом Карлівської міської ради та ТОВ «Україна» у зв'язку із істотним порушенням зобов'язань.
Листом виконавчого комітету Карлівської міської ради від 08.07.2024 року №12.2-14/1854 повідомлено про скерування претензії ТОВ «Україна», але відповідь щодо розгляду претензії не надійшла. Окрім того, повідомлено, що станом на 08.07.2024 року бюджет Карлівської міської територіальної громади на 2024 рік не прийнято, фінансування здійснюється за тимчасово затвердженим кошторисом в розрахунку 1/12 частини обсягу фінансування, визначених рішенням другого засідання третьої сесії дев'ятого скликання від 23.12.2022 «Про бюджет Карлівської міської ради на 2023 рік», у зв'язку з чим відсутні кошти на сплату судового збору.
З урахуванням вказаної відповіді, нездійснення позивачем захисту інтересів держави у спірних правовідносинах є підставою для подання позову безпосередньо прокурором.
Крім того, у постанові Великої Палати Верховного суду від 15.10.2019 року у справі №903/129/18 зазначено, що сам факт не звернення належного позивача до суду свідчить про те, що орган влади неналежно виконує свої повноваження, у зв'язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів держави та звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.
Решетилівською окружною прокуратурою, попередньо, на виконання вимоги абз. З ч.4 ст.23 Закону України «Про прокуратуру», повідомлено Виконавчий комітет Карлівської міської ради про здійснення представництва його інтересів у суді.
Враховуючи викладене, вбачаються підстави для представництва прокурором інтересів держави та звернення до суду із вказаним позовом у зв'язку із доведеною бездіяльністю вказаного компетентного органу та необхідністю захисту інтересів держави в даному випадку є доведеними.
Щодо суті спірних правовідносин.
Згідно статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст.629 ЦК України). Відповідно ст.631 ЦК України, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права та виконати обов'язки відповідно до договору.
У відповідності до статті 509 ЦК України, статті 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України), в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій. а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
За статтею 526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк, одностороння відмова від виконання зобов'язань не допускається. Зазначені положення викладені і в статті 193 ГК України.
Враховуючи правову природу укладеного між сторонами договору, кореспондуючи права та обов'язки його сторін, суд дійшов висновку, що оцінка правомірності заявлених вимог має здійснюватись з урахуванням приписів законодавства, які регламентують правовідносини договору купівлі-продажу.
Згідно статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
У частині першій статті 693 ЦК України визначено, що якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.
Статтею 662 ЦК України передбачено, що продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу (ч.1). Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства (ч.2).
У статті 268 ГК України визначено, що якість товарів, що поставляються, повинна відповідати стандартам, технічним умовам (у разі наявності), іншій технічній документації, яка встановлює вимоги до їх якості, або зразкам (еталонам), якщо сторони не визначать у договорі більш високі вимоги до якості товарів.
Постачальник повинен засвідчити якість товарів, що поставляються, належним товаросупровідним документом, який надсилається разом з товаром, якщо інше не передбачено в договорі. У разі поставки товарів більш низької якості, ніж вимагається стандартом, технічними умовами (у разі наявності) чи зразком (еталоном), покупець має право відмовитися від прийняття і оплати товарів, а якщо товари уже оплачені покупцем, - вимагати повернення сплаченої суми. У разі якщо недоліки поставлених товарів можуть бути усунені без повернення їх постачальнику, покупець має право вимагати від постачальника усунення недоліків у місцезнаходженні товарів або усунути їх своїми засобами за рахунок постачальника. У разі якщо покупець (одержувач) відмовився від прийняття товарів, які не відповідають за якістю стандартам, технічним умовам (у разі наявності), зразкам (еталонам) або умовам договору, постачальник (виробник) зобов'язаний розпорядитися товарами у десятиденний строк, а щодо товарів, які швидко псуються, - протягом 24 годин з моменту одержання повідомлення покупця (одержувача) про відмову від товарів.
Разом з тим, досліджуючи питання щодо передачі товару за договором, судом приймається до уваги, що згідно з ч. 1 ст. 673 ЦК України продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі-продажу.
У разі відсутності в договорі купівлі-продажу умов щодо якості товару продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, придатний для мети, з якою товар такого роду звичайно використовується.
Якщо продавець при укладенні договору купівлі-продажу був повідомлений покупцем про конкретну мету придбання товару, продавець повинен передати покупцеві товар, придатний для використання відповідно до цієї мети (ч. 2 ст. 673 ЦК України).
Згідно зі ст. 674 Цивільного кодексу України відповідність товару вимогам законодавства підтверджується способом та в порядку, встановленими законом та іншими нормативно-правовими актами.
Згідно зі статтею 675 ЦК України товар, який продавець передає або зобов'язаний передати покупцеві, має відповідати вимогам щодо його якості в момент його передання покупцеві, якщо інший момент визначення відповідності товару цим вимогам не встановлено договором купівлі-продажу. Договором або законом може бути встановлений строк, протягом якого продавець гарантує якість товару (гарантійний строк). Гарантія якості товару поширюється на всі комплектуючі вироби, якщо інше не встановлено договором.
Умовами договору №27/05-22 сторони визначили, що товар має бути якісним, придатним для використання за призначенням, відповідати документації на товар та відповідним характеристикам; якість товару має відповідати сертифікатам відповідності та паспортам виробника, чинному законодавству України, у тому числі, державним стандартам України, гігієнічним висновкам, технічним та/або іншим умовам, які пред'являються до товару даного виду та підтверджуються відповідними документами; Постачальник зобов'язаний забезпечити відповідність пакування, маркування товару вимогам виробника та/або встановленим чинним законодавством України правилам, можливості для точного визначення кількості товару, наявності правильно та розбірливо оформлених товаросупровідних та/або розрахункових документів; товар відпускається Продавцем Покупцю в тарі (упаковці), яка забезпечує збереження та цілісність товару під час його транспортування зберігання згідно з вимогами державних стандартів України, технічних умов. Упаковка повинна мати пристосування для можливих перевантажень товару як за допомогою піднімальних механізмів, так і ручним способом; кожне пакувальне місце товару повинно бути промаркованим на тарі (упаковці) чи ярлику відповідно до державних стандартів України, технічних умов і виконано таким чином, який виключає знищення, ушкодження або псування товару під час транспортування до Покупця.
Як вбачається з матеріалів справи, сторонами договору №27/05-22 була підписана видаткова накладна №50П від 01.06.2022 року, а покупцем проведена оплата в розмірі 144000,00 грн, що вбачається із платіжного доручення №367 від 03.06.2022 року.
Згідно видаткової накладної №50П від 01.06.2022 року визначено, що відвантажено свинину тушковану Апетитну (0,5л) у кількості 1500, постачальником є ТОВ «Україна» (адреса: 39500, м. Карлівка вул. В.Тирнівська,51), пункт завантаження - цех переробки м'ясних продуктів: 00-1441/З-ТОВ Ук відділок 1900-15м/в, володільцем зазначено: 03770907 - ТОВ «Україна» та додатково зазначено про договір №0106/22 від 01.06.2022, що підтверджує факт того, що продукція відгружена 01.06.2022 року та на підставі договору відповідального зберігання від 01.06.2022 року у той же день залишена на зберігання в ТОВ «Україна».
Також, між ТОВ «Україна» та виконавчим комітетом Карлівської міської ради укладено договір №01/06-22 відповідального зберігання від 01.06.2022 року. Згідно вказаного договору виконавчий комітет Карлівської міської ради передає, а ТОВ «Україна» приймає на безоплатне відповідальне зберігання протягом строку цього договору, свинину тушковану «Апетитна», в кількості 1500 банок, що підтверджується актом прийому-передачі за договором №01/06-22 відповідального зберігання від 01.06.2022 року.
Прокурор вказує, що при виконанні договору №27/05-22 (продрезерв) від 27.05.2022 року продавцем ТОВ «Україна» порушено умови договору в частині забезпечення якісного товару, який має відповідати державним стандартам України, гігієнічним висновкам, технічним та/або іншим умовам, які пред'являються до товару даного виду.
Суд першої інстанції погодився з доводами прокуратури та дійшов висновку про задоволення позовних вимог.
Так, суд у рішенні дійшов висновку, що покупець фактично товар не отримав, залишивши на зберігання в продавця, а також що покупець фактично був позбавлений можливості огляду товару, оскільки товар залишився на зберіганні у продавця.
Колегія суддів апеляційного господарського суду не погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до умов п. 3.1 договору, постачальник зобов'язаний здійснити поставку товару за адресою: м. Карлівка, вул. Полтавський шлях, 85. Водночас, адреса відповідального зберігання за окремим договором від 01.06.2022 року, визначена як: м.Карлівка, вул. Великотирнівська, 123.
Здійснення поставки за окремою адресою, яка відрізняється від місця зберігання, свідчить про доставку товару покупцю, що, в свою чергу, не узгоджується із твердженням прокуратури та висновком суду щодо нібито відсутності фактичної передачі товару, неможливості/позбавлення можливості огляду. Покупець мав можливість огляду товару.
Продавець не несе відповідальності за виконання/невиконання покупцем своїх прав за умовами договору, кожна із сторін правочину повинна нести ризик настання пов'язаних із своїми діями несприятливих наслідків.
Перевірка товару за якістю не ставилася сторонами в залежність від укладення договору відповідального зберігання та акту приймання-передачі. Відповідно до умов договору, покупець пересвідчується в якості товару в момент його передачі шляхом підписання видаткової накладної, яка, у свою чергу, засвідчує перехід права власності на товар.
Видаткова накладна №50П від 01.06.2022 року підписана повноважними представниками обох сторін та не мітить будь-яких зауважень у тому числі щодо якості товару.
Істотним є те, що прокурор звернувся з позовом у даній справі, посилаючись на неналежну якість переданого товару після спливу двох років як договір купівлі-продажу було виконано, товар було передано покупцю та після того як договір відповідального зберігання розірвано та передано товар за актом приймання-передачі з відповідального зберігання. При цьому в акті приймання-передачі з відповідального зберігання також відсутні будь-які зауваження та застереження.
В обґрунтування обставини того, що товар за договором є неналежної якості прокуратура посилається на висновок щодо відповідності встановленим вимогам ДП «Полтавський регіональний науково-технічний центр стандартизації, метрології та сертифікації» від 18.03.2024 року №780.
Разом з тим, колегія суддів апеляційної інстанції відхиляє такий висновок як належний та допустимий доказ у справі.
Висновок №780 не відповідає положенням ГПК України, Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України 08.10.1998 року №53/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 26.12.2012 року №1950/5), а також складений, підписаний генеральним директором. Крім того, відсутні обов'язкові відомості щодо попередження про відповідальність за завідомо неправдивий висновок та відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків.
Висновок спеціаліста до порушення господарським судом, навіть якщо він і даний фахівцем з тієї чи іншої галузі, не має доказавої сили експертного висновку внаслідок допустимості цього доказі через недотримання порядку його отримання. У висновку не зазначено, що його підготовлено для подання до суду, відсутнє попередження спеціаліста про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок. Висновок спеціаліста, наданий без відповідного доручення суду та зазначення до суду, не може оцінюватись як висновок експерта у розумінні приписів ГПК України.
У постанові від 18.12.2019 року у справі №522/1029/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що експертний висновок, в якому не зазначено про обізнаність експерта про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок, є неналежним та недопустимим доказом.
Аналогічний висновок щодо такої обов'язкової вимоги до висновку експерта як вказівка про його обізнаність (попередження) про кримінальну відповідальність за надання завідомо неправдивого висновку та відхилення відповідного висновку як недопустимого доказу в разі недотримання вимог ч.7 ст. 98 та ч. 5 ст. 101 ГПК України викладено в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 04.11.2020 у справі №904/684/18, від 15.12.2021 у справі №910/15946/20, від 21.09.2022 у справі №903/692/22, від 24.10.2022 у справі №908/1092/21, від 20.06.2023 у справі №924/588/20.
Крім того, відповідно до п.п. 7.8.7.1 ДСТУ EN ISO/IEC 17025:2019, за яким акредитована ДП «Полтавастандартметрологія» (на що посилається прокурор), якщо викладають тлумачення та інтерпретації, лабораторія має забезпечити, щоб відповідний висновок склав винятково персонал, уповноважений щодо тлумачень та інтерпретацій. Водночас, висновок складений та підписаний посадовою особою - генеральним директором Черкашином А., який не здійснював дослідження продукції і не має права тлумачити/інтерпретувати результати досліджень, що у свою чергу свідчить про порушення ДСТУ EN ISO/IEC 17025:2019. Фактично висновок наданий посадовою особою, до повноважень якої входить здійснення адміністративно-управлінських функцій.
Сумнівним є те, що висновок №780 складено майже через рік після проведення досліджень. Також сумнівними є і протоколи випробувань посилання на які наявне у висновку і на які посилався прокурор. Протоколи містять відомості ті, що надані прокурором, відбір здійснювався одноособово прокурором і вказівку, що результати стосуються винятково тих зразків, що отримала лабораторія. Протокол випробування для інтерпретації результатів випробування, має містити, зокрема, інформацію про конкретні умови випробування, такі як умови навколишнього середовища як для проведення дослідження так і для зберігання предмету дослідження. Однак протоколи не місять таких відомостей. Окрему увагу заслуговує відсутність єдиної та послідовної інформації у трьох протоколах випробувань, які стали підставою для висновку №780. Лише в одному з них міститься згадка про найменування підприємства-виробника досліджуваної продукції. Це додатково не дає змоги встановити, що проведені дослідження стосуються однієї й тієї ж партії товару за договором. Невідома правова природа повторного відбору зразків, здійсненого іншим прокурором одноособово 17.03.2023 року.
Відповідно до ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Стаття 77 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
З огляду на вищевикладене колегія суддів вважає, що висновок щодо відповідності встановленим вимогам ДП «Полтавський регіональний науково-технічний центр стандартизації, метрології та сертифікації» від 18.03.2024 року №780 є неналежним та недопустимим доказом у даній справі як відповідні протоколи випробувань, які є певним чином складовою такого висновку. Матеріли справи свідчать, що під час розгляду справи сторонами не заявлялось клопотань про призначення судової експертизи.
Суд першої інстанції при прийнятті рішення на вищевказані обставини уваги не звернув, що слугувало підставою для помилкового висновку про доведеність прокуратурою обставини поставки (передання) покупцем за договором неналежної якості.
Суд критично ставиться до посилань, що відповідні докази, а саме висновок, протоколи випробувань, а також що їх проведення є належним, адже вчинялись в межах кримінального провадження, оскільки незалежно від обставин отримання та складання доказів в межах кримінального провадження не може бути свідченням беззаперечності такого доказу, а їх оцінка в господарському процесі вчиняється на загальних підставах.
За положеннями частин першої та другої статті 678 ЦК України покупець, якому переданий товар неналежної якості, має право, незалежно від можливості використання товару за призначенням, вимагати від продавця за своїм вибором: 1) пропорційного зменшення ціни; 2) безоплатного усунення недоліків товару в розумний строк; 3) відшкодування витрат на усунення недоліків товару. У разі істотного порушення вимог щодо якості товару (виявлення недоліків, які не можна усунути, недоліків, усунення яких пов'язане з непропорційними витратами або затратами часу, недоліків, які виявилися неодноразово чи з'явилися знову після їх усунення) покупець має право за своїм вибором: 1) відмовитися від договору і вимагати повернення сплаченої за товар грошової суми; 2) вимагати заміни товару.
Колегія суддів апеляційної інстанції наразі вважає, що прокуратурою та позивачем не доведено та обґрунтовано належним чином того, що відповідачем було доставлено (передано) за договором купівлі-продажу товар неналежної якості, що виключає можливість застосування диспозиції ст.678 Цивільного кодексу України і є свідченням про безпідставність позовних вимог у даній справі.
Відповідно до статті 55 Конституції України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до вимог ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Статтею 86 цього ж кодексу визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.
Статтею 236 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Наразі рішення Господарського суду Полтавської області від 04.03.2025 року у справі №917/1527/24 вказаним приписам не відповідає.
Згідно з п.2 ч.1 ст.275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.
Зважаючи на викладене, апеляційну скаргу відповідача слід задовольнити, рішення суду першої інстанції від 04.03.2025 року у даній справі слід скасувати як таке, що прийнято з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права та прийняти нове судове рішення щодо відмови у задоволенні позовних вимог.
Відповідно до пп. б), в) пункту 4 частини 1 статті 282 Господарського процесуального кодексу України, у постанові має бути зазначений новий розподіл судових витрат у разі скасування чи зміни рішення.
Враховуючи, що суд апеляційної інстанції дійшов висновку про задоволення апеляційної скарги, скасування рішення суду першої інстанції та прийняття нового, необхідно здійснити перерозподіл судових витрат відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст.ст. 13, 73, 74, 77, 86, 129, 269, 270, ст. 275, ст. 277, ст.ст. 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд,-
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Україна» задовольнити.
Рішення Господарського суду Полтавської області від 04.03.2025 року у справі №917/1527/24 скасувати.
Прийняти нове судове рішення, яким у позові відмовити.
Стягнути з Виконавчого комітету Карлівської міської ради (м. Карлівка, Карлівський район, Полтавська область, вул. Полтавський шлях, 85, код 04057356, р/р №128999980314090544000016678, ГУК у Полтавській обл., код 37959255, казначейство України) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Україна» (м. Карлівка, Карлівський район, Полтавська область, 39500, вул. Великотирнівська, 51, код 03770907) 4542,00 грн судового збору за подання апеляційної скарги.
Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки її оскарження передбачено ст. 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст складено 30.05.2025 року.
Головуючий суддя В.С. Хачатрян
Суддя В.В. Россолов
Суддя О.І. Склярук