30 травня 2025 рокуЛьвівСправа № 168/319/25 пров. № А/857/15382/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
судді-доповідача Шинкар Т.І.,
суддів Довгої О.І
Запотічного І.І.
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Старовижівського районного суду Волинської області від 08 квітня 2025 року (головуючий суддя Хаврона О.Й.), ухвалене у відкритому судовому засіданні в селищі Стара Вижівка у справі №168/319/25 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови,
27.03.2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі- ТЦК) про скасування постанови щодо накладення адміністративного стягнення № 2360 від 28.11.2024 р., передбачене ч.3 ст.210-1 КУпАП.
Рішенням Старовижівського районного суду Волинської області від 08 квітня 2025 року в задоволені позову відмовлено.
Відмовляючи в позові, суд першої інстанції виходив з того, що при винесенні постанови враховано факт наявності інвалідності в позивача, про що вказано в вступній частині постанови, також до позивача обрано адміністративне стягнення в мінімальному розмірі, передбаченому санкцією статті КУпАП, за якого його притягнуто до відповідальності, штраф у виді однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Вимоги ст. 33 КУпАП дотримані. Суд першої інстанції зазначив, що правопорушення є триваючим, виявлено 20.11.2024 року, притягнення позивача до адміністративної відповідальності 28.11.2024 року відбулось у строк, визначений законом. Отже, суд першої інстанції дійшов висновку, що спірну постанову прийнято відповідачем на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції позивачем подана апеляційна скарга, просить рішення Старовижівського районного суду Волинської області від 08.04.2025, скасувати та адміністративний позов задовольнити. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що під час складання протоколу у позивача стався епілептичний напад, працівники 5 відділу Ковельського РТЦКтаСП викликали швидку допомогу. Вказані обставини підтверджуються довідкою з медичного закладу. Скаржник зазначає, що є особою з інвалідністю ІІ групи, страждає на симтоматичні генералізовані епінапади внаслідок перенесеної важкої ЧМТ (забій головного мозку 1995р.). Травму отримав під час проходження строкової військової служби. Апелянт зазначає, що розгляд справи відбувся формально, без участі позивача, тво начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 не врахував наявної у ОСОБА_1 ІІ групи інвалідності, як пом'якшуючу обставину, не врахував специфіку його захворювання, його фізичного стану, натомість в постанові зазначено про відсутність обставин, що пом'якшують покарання. Апелянт зауважує, про відсутність порушення абз.6 ч.3 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», так як вказаною нормою передбачений обов'язок громадян, які уклали контракти про перебування у резерві служби цивільного захисту, під час мобілізації з'явитися за викликом керівників відповідних органів управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту. Звертає увагу суду апеляційної інстанції, що вказане свідчить про відсутність події адміністративного правопорушення, що відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП є безумовною підставою для закриття провадження у справі.
Враховуючи положення статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо можливості розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, на підставі наявних у ній доказів.
Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині вимогам статті 242 КАС України не відповідає.
З матеріалів справи судом першої інстанції встановлено, що 20 листопада 2024 року ТЦК складено протокол про адміністративне правопорушення № 2360 відносно ОСОБА_1 за ч.3 ст.210-1 КУпАП про те, що 20.11.2024 року о 10.30 год. в п'ятого відділу ІНФОРМАЦІЯ_1 було встановлено через єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаний та резервістів «Оберіг», що військовозобов'язаний ОСОБА_1 не уточнив свої облікові дані в період з 18.05.2024 р. по 16.07.2024 року на виконання азб. 6 ч.3 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», де зазначено «інші військовозобов'язані протягом 60 днів з дня набрання чинності указом Президента України про оголошення мобілізації, затвердженим Верховною Радою України, зобов'язані уточнити свої облікові дані через центри надання адміністративних послуг або електронний кабінет призовника, військовозобов'язаного, резервіста, або у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки за місцем свого перебування або місцезнаходження», чим порушив зазначену вище норму. Позивачу роз'яснено права, передбачені ст. 28 КУпАП, повідомлено про дату розгляду справи 14.00 год. 28.11.2024 року, копія протоколу вручена під розписку.
28 листопада 2024 року ТВО ТЦК винесено постанову у справі про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо позивача та накладено штраф у розмірі 17000 грн. за те, що 20.11.2024 р. о 10.30 год. в ТЦК було встановлено через єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаний та резервістів «Оберіг», що військовозобов'язаний ОСОБА_1 не уточнив свої облікові дані в період з 18.05.2024 р. по 16.07.2012 року на виконання азб. 6 ч.3 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», де зазначено «інші військовозобов'язані протягом 60 днів з дня набрання чинності указом Президента України про оголошення мобілізації, затвердженим Верховною Радою України, зобов'язані уточнити свої облікові дані через центри надання адміністративних послуг або електронний кабінет призовника, військовозобов'язаного, резервіста, або у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки за місцем свого перебування або місцезнаходження», чим порушив зазначену вище норму.
Вважаючи вказану постанову такою, що прийнята з порушенням норм чинного законодавства, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.
Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції враховує такі підстави.
Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Відповідно до частини першої статті 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності.
При накладенні стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність.
Відповідно до частини першої статті 235 КУпАП, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов'язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України).
Згідно частини першої статті 254 КУпАП про вчинення адміністративного правопорушення складається протокол уповноваженими на те посадовою особою або представником громадської організації чи органу громадської самодіяльності.
Виходячи із змісту пункту 1 статті 247 КУпАП обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.
Відповідно до статті 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Статтею 251 КУпАП передбачено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
У статті 252 КУпАП визначено, що орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.
Як зазначено вище, провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюються на основі суворого додержання законності. Таке провадження спрямоване, зокрема, на своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.
Так, відповідач, як представник державного органу, наділеного повноваженнями щодо виявлення та притягнення винних осіб до адміністративної відповідальності у своїй діяльності має керуватися виключно законом та діяти відповідно до нього.
Положеннями статті 283 КУпАП закріплено, що розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі.
Постанова повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення.
Слід зауважити, що 24.02.2022 відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» Указом Президента України № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні постановлено ввести воєнний стан з 24.02.2022 строком на 30 діб. В подальшому строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжено, в останнє на 90 діб з 05 год. 30 хв. 09.11.2024.
Указом Президента України № 69/2022 «Про загальну мобілізацію» у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань було оголошено проведення в Україні загальної мобілізації.
Статтею 1 Закону України «Про оборону України» визначено, що особливий період - період, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Згідно зі ст.65 Конституції України, захист Вітчизни, незалежності і територіальної цілісності України, шанування її державних символів - є обов'язком громадян України.
Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Водночас, правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначення загальних засад проходження в Україні військової служби здійснює Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 (далі - Закон №2232-XII).
Відповідно до ч.3 ст.1 Закону №2232-XII, військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; взяття громадян на військовий облік, прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов (направлення) на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Згідно з ч.5 ст.33 Закону №2232-XII, військовий облік призовників, військовозобов'язаних та резервістів ведеться в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Так, правила військового обліку визначені у Додатку №2 до «Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів», затвердженого постановою КМУ від 30.12.2022 № 1487.
Зокрема, п.1 Додатку № 2 вказаних вище Правил закріплено, що призовники і військовозобов'язані повинні:
2) прибувати за викликом районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ, відповідних підрозділів розвідувальних органів на збірні пункти, призовні дільниці, до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ, відповідних підрозділів розвідувальних органів у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках, розпорядженнях) районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ, відповідних підрозділів розвідувальних органів для взяття на військовий облік та визначення призначення на особливий період, оформлення військово-облікових документів, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на навчальні (перевірочні) та спеціальні збори військовозобов'язаних та резервістів;
4) проходити медичний огляд та лікування в закладах охорони здоров'я згідно з рішеннями комісій з питань взяття на військовий облік, направлення для проходження базової військової служби або військово-лікарських комісій районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров'я СБУ, а у розвідувальних органах - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії розвідувальних органів;
Нормою ч.3 ст.210-1 КУпАП передбачено відповідальність за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію в особливий період. Порушення вказаної норми, тягне за собою накладення штрафу на громадян від однієї тисячі до однієї тисячі п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об'єднань - від двох тисяч до трьох тисяч п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Дана норма є бланкетною та відсилає до іншого законодавства, яке зокрема, регулює порядок проведення мобілізації.
Водночас, нормою ч.3 ст.210 КУпАП передбачено відповідальність за порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку в особливий період, за що передбачено накладення на особу штрафу від однієї тисячі до однієї тисячі п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Згідно абз. 6 ч.3 ст.22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» передбачено, що інші військовозобов'язані протягом 60 днів з дня набрання чинності указом Президента України про оголошення мобілізації, затвердженим Верховною Радою України, зобов'язані уточнити свої облікові дані через центри надання адміністративних послуг або електронний кабінет призовника, військовозобов'язаного, резервіста, або у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки за місцем свого перебування або знаходження.
Водночас абз. 7 ч.3 ст.22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» передбачено, що у разі отримання повістки про виклик до територіального центру комплектування та соціальної підтримки громадянин зобов'язаний з'явитися у зазначені у ній місце та строк.
Як вбачається з оскаржуваної постанови, підставою для притягнення до відповідальності ОСОБА_1 слугувало те, що він не уточнив свої облікові дані через центри надання адміністративних послуг або електронний кабінет призовника, військовозобов'язаного, резервіста, або у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки за місцем свого перебування або знаходження з 18.05.2024 року по 16.07.2024 року, на виконання абз. 6 ч.3 ст.22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», де зазначено «інші військовозобов'язані протягом 60 днів з дня набрання чинності указом Президента України про оголошення мобілізації, затвердженим Верховною Радою України, зобов'язані уточнити свої облікові дані через центри надання адміністративних послуг або електронний кабінет призовника, військовозобов'язаного, резервіста, або у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки за місцем свого перебування або знаходження» чим порушив вище зазначену норму, тобто вчинив адміністративне правопорушення передбачене ч.3 ст. 210-1 КУпАП. Протокол про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП щодо позивача складено 20.11.2024 року у приміщенні п'ятого відділу ІНФОРМАЦІЯ_2 .
З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач, проігнорувавши виконання обов'язку, покладеного на нього згідно правових норм, жодним із визначених способів уточнення своїх персональних даних не скористався, порушив правила військового обліку і вчинив порушення законодавства про військовий обов'язок і військову службу. Суд першої інстанції зазначив, що посилання в постанові і протоколі на порушення абзацу 6, а не абзацу 7, є очевидною технічною помилкою, оскільки і в протоколі, і в постанові вказано, що відповідальність позивача настає саме за порушення вимог закону, які полягали в тому, що він не оновив дані, що передбачено абзацом 7 ч.3 ст. 210-1 КУпАП.
Проте, колегія суддів не погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції, з огляду не таке.
Вимоги абз. 7 ч. 3 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» передбачають обов'язок військовозобов'язаного, яким є позивач, уточнити свої облікові дані протягом 60 днів з дня набрання чинності указом президента України про оголошення мобілізації, затвердженим Верховною Радою України.
Вказане положення Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», набуло чинності 18 травня 2024 року у зв'язку з набуттям чинності Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» від 11 квітня 2024 року №3633-IX.
Так, на підтвердження факту вчинення позивачем адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210 КУпАП, відповідач надав протокол про адміністративне правопорушення, в якому зазначено про невиконання позивачем обов'язку з 18.05.2024 року по 16.07.2024 року включно уточнити персональні дані з покликанням на абз. 6 ч. 3 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», проте зазначив, що за таке не виконання обов'язку передбачена адміністративна відповідальність ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, яка передбачає відповідальність за не з'явлення, в разі отримання повістки про виклик до територіального центру комплектування та соціальної підтримки, у зазначені у ній місце та строк, що є порушенням законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію в особливий період.
Згідно зі статтею 2 Закону «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» рішення є обов'язковим для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції. При цьому стаття 17 зазначеного Закону визначає, що національні суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду як джерело права.
В контексті рішення ЄСПЛ «Надточій проти України» (рішення від 15.05.2008р., заява N7460/03) правопорушення, яке розглядається, має ознаки, притаманні «кримінальному обвинуваченню» у значенні статті 6 Конвенції, що вимагає дотримання стороною обвинувачення, яку в цій справі представляє автор протоколу про адміністративне порушення, відповідного доказового забезпечення, що передбачає такий рівень доказування, який не залишає жодних розумних сумнівів щодо доведеності вини обвинуваченого. У своїх рішеннях ЄСПЛ наголошує на тому, що суд не вправі самостійно змінювати на шкоду особі фабулу, викладену у протоколі про адміністративне правопорушення, яка, по суті, становить виклад обвинувачення у вчиненні певного правопорушення, винуватість у скоєнні якого певною особою має доводитися в суді; суд також не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення. Адже діючи таким чином, суд неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя, що є порушеннямст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Протокол про адміністративне правопорушення є офіційним документом і до нього висуваються певні вимоги. Обов'язок щодо належного складання протоколу про адміністративне правопорушення та надання доказів на підтвердження викладених у протоколі відомостей, покладається на особу, яка його складає та не може бути перекладено на суд. Суть порушення, яке має значення для справи, формулюється у протоколі про адміністративне правопорушення. Саме цей документ встановлює в чому таке полягає, тоді як суд, покликаний перевірити постанову, в якій відтворено з протоколу факт правопорушення, маючи повноваження щодо встановлення наявності / відсутності вини особи у скоєному.
Слід зазначити, що переглядаючи постанову про притягнення особи до адміністративної відповідальності, яка прийнята уповноваженим органом, суд не може вийти за межі обвинувачення або уточнити в судовому рішенні фабулу правопорушення, усунути певні розбіжності або неточності, які мали місце в протоколі про адміністративне правопорушення, оскільки в такому випадку суд перебиратиме на себе функції сторони обвинувачення, чим порушить принцип рівності сторін і вимоги змагальності процесу. За таких обставин особа буде позбавлена можливості захищатися від висунутого проти неї обвинувачення перед незалежним судом. Ба навпаки, вона буде змушена захищатися від обвинувачення, яке, по суті, судом підтримується.
За встановлених обставин у справі суд апеляційної інстанції доходить переконання, що фабула протоколу (відображення суті правопорушення) містить неправильне посилання на порушення норм нормативно-правого акта, відповідальність за яке передбачена за невиконання обов'язку уточнити дані з 18.05.2024 по 16.07.2024, а покликання суду першої інстанції на зазначення аб. 6 замість аб. 7 як на технічну помилку як в протоколі так і в постанові є помилковим, оскільки лише правильно відображені обставини з покликанням на відповідне порушення норм закону можуть слугувати підставою для застосування заходу адміністративного впливу, та не можуть бути розцінені судом при перевірці правильності притягнення особи до адміністративної відповідальності як технічні помилки.
Отже, оскільки фабула протоколу яка відображена в оскаржуваній постанові, не відповідає правовій кваліфікації за яку позивача визнано таким, що скоїв адміністративне правопорушення, а відтак у суду не має правових підстав визнавати оскаржувану постанову правомірною.
Суд апеляційної інстанції враховує також доводи апелянта щодо стану його здоров'я під час складання протоколу та наявність у ОСОБА_2 інвалідності ІІ групи.
Так, згідно п.5 Наказу Міністерства оборони України №3 від 01.01.2024, яким затверджено Інструкцію із складання ТЦК протоколів та оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення…, уповноважена посадова особа, яка склала протокол, пропонує особі, яка притягується до адміністративної відповідальності, ознайомитися із складеним протоколом, дати письмове пояснення по суті вчиненого правопорушення із проставлянням свого підпису та дати.
В розвиток оцінки аргументів апелянта про погіршення самопочуття під час складення протоколу, тимчасову втрату пам'яті (не пам'ятає чи підписував протокол) суд апеляційної інстанції, досліджуючи такий протокол, який став підставою притягнення позивача до адміністративної відповідальності зазначає, що в порушення п.5 Наказу Міністерства оборони України №3 від 01.01.2024, в такому поруч з підписом особи, відносно якої складено протокол, та «другий примірник протоколу отримав» відсутня дата про отримання протоколу, що на переконання суду апеляційної інстанції не доводить факту поінформованості позивача про день розгляду справи про притягнення його до адміністративної відповідальності.
Водночас, зазначення у протоколі прізвищ свідків без вказівки на адресу їх проживання (перебування) не дає можливості вважати таких осіб ідентифікованими у даній справі.
Згідно ст.278 КУпАП орган (посадова особа) при підготовці до розгляду справи про адміністративне правопорушення вирішує такі питання: 1) чи належить до його компетенції розгляд даної справи; 2) чи правильно складено протокол та інші матеріали справи про адміністративне правопорушення; 3) чи сповіщено осіб, які беруть участь у розгляді справи, про час і місце її розгляду; 4) чи витребувано необхідні додаткові матеріали; 5) чи підлягають задоволенню клопотання особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілого, їх законних представників і адвоката.
Апеляційний суд зазначає, що постанова про притягнення до адміністративної відповідальності є рішенням суб'єкта владних повноважень, актом індивідуальної дії, який встановлює відповідні права та обов'язки для особи, щодо якої він винесений. Таке рішення суб'єкта владних повноважень має бути обґрунтованим на момент його прийняття, оскільки воно має значимі наслідки для позивача, що знаходиться в нерівному положенні по відношенню до суб'єкта владних повноважень.
Порушення норм процесуального права, недотримання передбаченої законом процедури та порядку винесення такого рішення суб'єктом владних повноважень при складанні постанови про притягнення до адміністративної відповідальності зводить нанівець саму суть та завдання адміністративної відповідальності особи, яка вчинила правопорушення.
Суд першої інстанції вказані обставини залишив без належної правової оцінки та необґрунтовано дійшов до висновку про правомірність рішення про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності передбаченої ч.3 ст. 210-1 КУпАП.
Відповідно до ч. 3 ст.286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб'єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.
Таким чином, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що уповноваженою посадовою особою не в повній мірі були виконані вимоги ст.252, 268 КУпАП та не встановлено усіх обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. За таких обставин, суд апеляційної інстанції доходить переконання щодо недодержання процедури винесення оскаржуваної постанови про адміністративне правопорушення, яка передбачена Законом, у зв'язку з чим, оскаржувана постанова у справі про адміністративне правопорушення підлягає скасуванню, а справа про адміністративне правопорушення закриттю.
На обов'язок та важливість доведення саме відповідачем як суб'єктом владних повноважень правомірності винесення рішення про притягнення особи до адміністративної відповідальності, правомірності та законності прийнятої постанови вказує Верховний Суд у постановах від 24 квітня 2019 року (справа №537/4012/16-а), від 17.07.2019 (справа №295/3099/17).
Європейський суд з прав людини, судова практика якого в силу приписів статті 6 КАС України та статті 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» застосовується судами як джерело права, в рішеннях у справах «Малофєєва проти Росії» та «Карелін проти Росії» зазначив, що у випадку, коли викладена в протоколі фабула адміністративного правопорушення не відображає всіх істотних ознак складу правопорушення, суд не має права самостійно редагувати її, а так само не може відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист (особа не може належним чином підготуватися до захисту) та принципу рівності сторін процесу, оскільки особа має захищатися від обвинувачення, яке підтримується не стороною обвинувачення, а фактично судом.
Підсумовуючи вказане, надаючи правову оцінку аргументам сторін, в обсязі встановлених у цій справі фактичних обставин, враховуючи їхній зміст та юридичну природу, суд апеляційної інстанції вважає помилковими висновки суду першої інстанції про те, що доводи позивача, викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження.
Частиною 2 статті 6 КАС України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.
У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
З огляду на викладене, враховуючи положення статті 317 КАС України, прецеденту практику ЄСПЛ, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції при винесені оскаржуваного рішення неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, висновки суду першої інстанції обставинам справи не відповідають, що має наслідком скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового, яким позов слід задовольнити.
Керуючись статтями 241, 243, 286, 308, 311, 317, 321, 325, Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Старовижівського районного суду Волинської області від 08 квітня 2025 року у справі №168/319/25 скасувати та позов задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати постанову ІНФОРМАЦІЯ_1 № 2360 від 28.11.2024 року про накладення адміністративного стягнення на ОСОБА_1 та закрити провадження по справі про адміністративне правопорушення.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не підлягає касаційному оскарженню.
Головуючий суддя Т. І. Шинкар
судді О. І. Довга
І. І. Запотічний