30 травня 2025 р. Справа № 440/10239/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Подобайло З.Г.,
Суддів: Ральченка І.М. , Чалого І.С. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 14.02.2025, головуючий суддя І інстанції: Є.Б. Супрун, повний текст складено 14.02.25 по справі № 440/10239/24
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії
Позивач, ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (надалі - ГУ ПФУ у Львівській області, пенсійний орган), в якому просить:
визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ПФУ у Львівській області від 26.07.2024 № 056350012639 про відмову у здійсненні перерахунку пенсії за віком ОСОБА_1 ;
зобов'язати ГУ ПФУ у Львівській області повторно розглянути заяву позивача від 26.07.2024 про перерахунок пенсії та зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи, що підтверджені трудовою книжкою від 15.07.1982 серії НОМЕР_1 , з 26.06.1984 по 07.09.1987 та з 12.03.1991 по 01.10.1992.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що пенсійний орган безпідставно не врахував до страхового стажу періодів її роботи, які підтверджуються записами трудової книжки з огляду лише на факт наявності деяких виправлень у записах та відсутності печатки підприємства під записом про звільнення з організації.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 14.02.2025 2025 (розгляд справи відбувся за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) задоволено позов ОСОБА_1 .
Визнано протиправним та скасовано рішення ГУ ПФУ у Львівській області від 26.07.2024 № 056350012639.
Зобов'язано ГУ ПФУ у Львівській області здійснити повторний розгляд заяви ОСОБА_1 від 19.07.2024 про перерахунок пенсії та прийняти рішення з урахуванням висновку суду щодо необхідності включення до трудового (страхового) стажу періодів роботи ОСОБА_1 з 26.06.1984 по 07.09.1987 та з 12.03.1991 по 01.10.1992 відповідно до записів трудової книжки НОМЕР_2 від 15.07.1982.
Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФУ у Львівській області судові витрати, що пов'язані зі сплатою судового збору, у сумі 968.00 грн.
Не погодившись з вказаним рішенням, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на порушення норм права та невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, просить скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 14.02.2025 та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначено, що пенсійним органом не зараховано періоди роботи згідно з трудовою книжкою, де записи оформлено з порушенням вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України від 29.07.1993 № 58, оскільки в ній міститься виправлення в даті наказу про звільнення та відсутня печатка підприємства у записі при звільненні з організації.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, обґрунтовуючи таке прохання доводами фактично аналогічними наведеним у позовній заяві.
Зазначає, що рішення суду першої інстанції є законним, обґрунтованим і вмотивованим, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, на основі повного і всебічного з'ясування обставин справи, що мають істотне значення для правильного вирішення спору, при повному дослідженні усіх наявних у справі доказів.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
За приписами ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги (ч. 1 ст. 308). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 2 ст. 308).
Відповідно до ч. 1 ст. 78 КАС України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Судом встановлено та підтверджено наявними в матеріалах справи доказами, що ОСОБА_1 (до шлюбу - ОСОБА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , взята на облік як внутрішньо переміщена особа згідно з довідкою УСЗН Виконавчого комітету Київської районної в м. Полтаві ради від 03.08.2023 №1601-5002892939 (а.с. 38).
ОСОБА_1 отримує пенсію відповідно до Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закону України № 1058-IV).
19.07.2024 ОСОБА_1 звернулася через територіальний орган пенсійного фонду із заявою про перерахунок пенсії, в якій просила врахувати періоди її роботи з 26.06.1984 по 07.09.1987 та з 12.03.1991 по 01.10.1992 відповідно до записів трудової книжки (а.с. 21).
Як вбачається з видно із записів трудової книжки ОСОБА_1 НОМЕР_1 від 15.07.1982 (а.с. 22-33), зокрема, відповідно до записів:
№№ 6 - 7 позивач 26.06.1984 прийнята на посаду бухгалтера в ресторан ст. Артемовськ, а 07.09.1987 звільнена за ст. 38 КЗпП УРСР за власним бажанням;
№№ 13 - 16 позивач 12.03.1991 прийнята бухгалтером II категорії, а 01.10.1992 - звільнена за переведенням згідно з п. 5 ст. 36 КЗпП України в Артемівське орендне оптове підприємство «Укропттекстильторг».
До заяви позивач додала видані архівним відділом Бахмутської міської ради: інформаційний лист № 19.07.08/149 від 15.07.2024, архівну довідку №19.07.08/148 від 15.07.2024 (а.с. 17 зворотній бік -18).
За наслідками розгляду документів пенсійної справи рішенням ГУ ПФУ у Львівській області від 26.07.2024 № 056350012639 (за принципом екстериторіальності) відмовлено ОСОБА_1 у перерахунку пенсії (а.с. 19).
За висновком пенсійного органу, до загального страхового стажу згідно з трудовою книжкою НОМЕР_1 не зараховано період роботи з 26.06.1984 по 07.09.1987, оскільки міститься виправлення в трудовій книжці в даті наказу про звільнення, а також період з 12.03.1991 по 01.10.1992, так як відсутня печатка підприємства у записі при звільненні з організації. До заяви долучені довідки, видані архівним відділом Бахмутської міської ради: довідка № 19.07.08/149 від 15.07.2024, в якій зазначено, що підтвердити факт трудової діяльності ОСОБА_1 в ресторані «Артемовськ» за період роботи 1984-1987 немає можливості, оскільки документи вищезазначеної установи в архівному відділі відсутні; довідка № 19.07.08/148 від 15.07.2024, в якій зазначено, що у відомостях про заробітну плату ТОВ «Артемтекстиль» значиться, що заробітна плата ОСОБА_3 нараховувалась з березня 1991 по серпень 1993. Накази з кадрових питань за 1991-1993 роки на зберігання до архівного відділу не надходили.
Позивач, вважаючи мотиви, покладені відповідачем в основу рішення, такими, що порушують її конституційне право на пенсію за віком, звернулася через представника до суду з цим позовом.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не може нести відповідальність за правильність заповнення та ведення трудової книжки, а отже й не може бути обмежений у праві врахування до трудового (страхового) стажу періодів її роботи з 26.06.1984 по 07.09.1987 та з 12.03.1991 по 01.10.1992. Трудова книжка позивача містить необхідні, хоча й виправлені записи, які дозволяють підтвердити факт її роботи у спірні періоди, а відтак є достатнім підтвердженням щодо зайнятості останньої за відповідними посадами. Враховуючи викладене, суд прийшов до висновку, що позивачу мають бути враховані до трудового (страхового) стажу періоди її роботи з 26.06.1984 по 07.09.1987 та з 12.03.1991 по 01.10.1992, а тому рішення у Львівській області № 056350012639 від 26.07.2024 суд визнає необґрунтованим, оскільки таке прийняте без належної оцінки усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, у зв'язку з чим це рішення суд визнає протиправним та скасовує його.
Погоджуючись з висновками викладеними судом першої інстанції, колегія суддів зазначає, що відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За приписами п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Призначення і виплата пенсії в Україні здійснюється згідно із Законом України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (надалі - Закон України № 1058-IV), іншими законами і нормативно-правовими актами та міжнародними договорами (угодами), що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення.
Закон України № 1058-IV визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
За приписами частини 1 статті 9 Закону України № 1058-IV відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
За змістом частини 1 статті 26 Закону України № 1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31.12.2017. Починаючи з 01.01.2018 право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 01.01.2023 по 31.12.2023 - не менше 30 років.
Таким чином, для призначення пенсії за віком позивач на час звернення із заявою про призначення пенсії за віком мав досягти 60 років та мати страховий стаж не менше 30 років.
Колегія суддів ураховує, що між сторонами не існує спору про досягнення позивачем на час звернення із заявою про призначення пенсії за віком 60 років.
За розрахунком ГУ ПФУ у Львівській області на час звернення позивача із заявою про призначення пенсії підтверджений страховий стаж ОСОБА_1 становить 35 років 3 місяць 23 днів (а.с. 20), про що також зазначено в оскаржуваному рішенні.
Спір у цій справі зводиться до необхідності підтвердження періодів роботи позивача з 26.06.1984 по 07.09.1987 та з 12.03.1991 по 01.10.1992 до страхового (трудового) стажу на підставі трудової книжки серії НОМЕР_1 , заповненої 15.07.1982.
За визначенням, наведеним у статті 1 Закону України № 1058-IV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.
За змістом частини 1 статті 24 Закону України № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Згідно з частиною 2 статті 24 Закону України №1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до частини 4 статті 24 Закону України № 1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Як видно зі змісту спірного рішення, підставою для відмови у зарахуванні стажу та перерахунку пенсії слугував висновок відповідача про незарахування окремих періодів страхового стажу. Такого висновку відповідач дійшов внаслідок неврахування даних трудової книжки серії НОМЕР_1 , якими засвідчуються період роботи з 26.06.1984 по 07.09.1987, оскільки міститься виправлення в трудовій книжці в даті наказу про звільнення, та період роботи з 12.03.1991 по 01.10.1992, так як відсутня печатка підприємства у записі при звільненні з організації.
З цього приводу колегія суддів зазначає, що до 01.01.2004 порядок підтвердження стажу роботи був визначений статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII (далі - Закон України № 1788-XII).
Статтею 62 Закону України № 1788-ХІІ встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12.08.1993 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок № 637 у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Пунктом 1 Порядку № 637 визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Пунктом 3 Порядку № 637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Таким чином, страховий стаж підтверджується записами у трудовій книжці, і лише у випадку їх відсутності встановлюється на підставі інших документів, перелік яких наведено вище, у тому числі виданих за місцем роботи та архівними установами, зокрема довідками, які містять відомості про періоди роботи.
Як вбачається із записів трудової книжки ОСОБА_1 НОМЕР_1 від 15.07.1982, зокрема, відповідно до записів:
№№ 6 - 7 позивач 26.06.1984 прийнята на посаду бухгалтера в ресторан ст. Артемовськ, а 07.09.1987 звільнена за ст. 38 КЗпП УРСР за власним бажанням;
№№ 13 - 16 позивач 12.03.1991 прийнята бухгалтером II категорії, а 01.10.1992 - звільнена за переведенням згідно з п. 5 ст. 36 КЗпП України в Артемівське орендне оптове підприємство «Укропттекстильторг».
В той же час, записи про роботу, що внесені у трудову книжку ОСОБА_1 за час роботи в ресторані ст. Артемовськ, засвідчені підписом та печаткою підприємства.
Згідно з пунктами 2.2, 2.3 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженої постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.1974 № 162, заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства в присутності працівника не пізніше тижневого терміну з дня прийому на роботу.
До трудової книжки вносяться, зокрема, відомості про працівника: прізвище, ім'я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про роботу: прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: нагородження орденами і медалями, присвоєння почесних звань; заохочення за успіхи в роботі, що застосовуються трудовим колективом, а також нагородження і заохочення, передбачені правилами внутрішнього трудового розпорядку і статутами про дисципліну; інші заохочення відповідно до чинного законодавства.
Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого терміну, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилами чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою записи про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Згідно з пунктом 2.4 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.93 № 58 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 за № 110 (у редакції, чинній на час внесення до трудової книжки спірного запису), усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Наприклад, якщо робітник або службовець прийнятий на роботу 5 січня 1993 р., у графі 2 трудової книжки записується «05.01.1993». Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Відповідно до п. 2.27 цієї Інструкції № 162 запис про звільнення у трудовій книжці працівника провадиться з додержанням таких правил: у графі 1 ставиться порядковий номер запису; у графі 2 - дата звільнення; у графі 3 - причина звільнення; у графі 4 зазначається на підставі чого внесено запис, наказ (розпорядження), його дата і номер.
Пунктом 4.1 Інструкції № 162 передбачено, що у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
Згідно з пунктом 2.6 Інструкції № 162 у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов'язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.
Отже, обов'язок щодо заповнення трудової книжки у цьому випадку покладався на власника або уповноважений ним орган, а не на працівника, як і обов'язок внести виправлення у спосіб, передбачений законодавством.
Верховний Суд неодноразово висловлював правову позицію, викладену, зокрема, у постановах від 28.02.2018 у справі № 428/7863/17 та від 16.04.2020 у справі № 159/4315/16-а про те, що певні недоліки в заповненні трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії. Відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи організації, і не може мати негативні наслідки для особи, яка звернулася за пенсією.
Однією з підстав для призначення пенсії за віком є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
ГУ ПФУ в Львівській області не врахувало, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Верховним Судом в постанові від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а викладено правову позицію, відповідно до якої, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань нарахування/призначення пенсії.
На противагу доводам апеляційної скарги колегія суддів уважає, що такі недоліки в заповненні трудової книжки, як неповне/неправильне (виправлене) зазначення дати наказу про звільнення за наявності інших реквізитів (підпис, печатка) та відсутності очевидних виправлень в трудовій книжці є суто формальними недоліками та не можуть бути законною підставою для відмови в зарахуванні страхового стажу для призначення пенсії.
Щодо посилань відповідача на відсутність печатки підприємства у записі при звільненні з організації, колегія суддів зазначає, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у її трудовій книжці.
Разом з тим, зі змісту записів трудової книжки вбачається, що такі між собою пов'язані хронологічно, містять реквізити рішень (їх дату та номер) про призначення на посаду, переведення з посади та звільнення з посади того органу, який їх видав, та завірені його печаткою. Записи про періоди роботи не містять жодних виправлень. Докази визнання недостовірними записів у трудовій книжці відсутні.
Здійснення записів у трудовій книжці роботодавцем покладено на роботодавця, а не на працівника, отже відповідальність за можливе невчинення такого запису не може бути перекладена на працівника та призводити до позбавлення його права на врахування фактично відпрацьованого часу у складі трудового стажу, який враховується для призначення пенсії.
Відповідачами не надано до суду жодних доказів на спростування факту роботи позивача з 26.06.1984 по 07.09.1987 та з 12.03.1991 по 01.10.1992 на посадах в ресторані ст. Артемовськ та Артемівське орендне оптове підприємство «Укропттекстильторг».
Вказані відповідачем недоліки трудової книжки не можуть бути підставою для позбавлення позивача її конституційного права на соціальний захист з огляду на те, що позивач не несе відповідальності за заповнення трудової книжки, оскільки записи у її трудову книжку вносяться відповідальним працівником підприємства, а не особисто позивачем. Позивач жодним чином не впливала на дотримання роботодавцем порядку заповнення трудової книжки та не може нести негативні наслідки за окремі її недоліки.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про визнання протиправним та скасування рішення ГУ ПФУ у Львівській області від 26.07.2024 № 056350012639 та зобов'язання ГУ ПФУ у Львівській області здійснити повторний розгляд заяви ОСОБА_4 від 19.07.2024 про перерахунок пенсії та прийняти рішення з урахуванням висновку суду щодо необхідності включення до трудового (страхового) стажу періодів роботи ОСОБА_1 з 26.06.1984 по 07.09.1987 та з 12.03.1991 по 01.10.1992 відповідно до записів трудової книжки НОМЕР_2 від 15.07.1982.
На підставі викладеного колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції.
Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).
Частиною 1 ст. 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.
Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, спростовані зібраними по справі доказами та встановленими обставинами, з наведених підстав висновків суду не спростовують.
Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийнятим на підставі з'ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.
Керуючись ст.ст. 311, 315, 316, 321, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу - залишити без задоволення.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 14.02.2025 по справі № 440/10239/24 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя (підпис)З.Г. Подобайло
Судді(підпис) (підпис) І.М. Ральченко І.С. Чалий