30 травня 2025 р. № 400/3719/25
м. Миколаїв
Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Ярощука В.Г., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу
за позовомОСОБА_1 , АДРЕСА_1 ,
до відповідачаІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_2 ,
провизнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
15 квітня 2025 року до Миколаївського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - відповідач) про:
визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу середнього заробітку за весь час затримки індексації грошового забезпечення (з 01.01.2016 по 28.02.2018) по день фактичного розрахунку при звільненні, тобто з 03.08.2021 по 15.03.2024 з розрахунку середнього грошового забезпечення за останні два календарні місяці;
зобов'язання відповідача нарахувати і виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки індексації грошового забезпечення (з 01.01.2016 по 28.02.2018) по день фактичного розрахунку при звільненні, тобто з 03.08.2021 по 15.03.2024 з розрахунку середнього грошового забезпечення за останні два календарні місяці.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 02.08.2021 його було виключено зі списків особового складу відповідача та всіх видів грошового забезпечення, однак з ним не був проведений повний розрахунок. Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 26.06.2024 у справі № 400/9575/21 зобов'язано відповідача нарахувати і виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018. На виконання вищенаведеного судового рішення 16.03.2025 відповідач виплатив йому індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 у розмірі 82321,61 гривні. Проте, провівши виплату грошового забезпечення на виконання рішення Миколаївського окружного адміністративного суду, відповідач, на переконання позивача, протиправно не нарахував і не виплатив йому середній заробіток за час затримки розрахунку та компенсацію втрати доходів за період з 03.08.2021 по 15.03.2025.
У відзиві на позовну заяву від 01.05.2025 відповідач заперечив проти позову і просив у його задоволенні відмовити в повному обсязі. Відзив умотивовано тим, що час затримки розрахунку при звільненні позивача починається з моменту, коли відповідачеві стало відомо про вимогу позивача: отримання відповідачем копії позовної заяви або проведення судом судового засідання (за відсутності відомостей про дату отримання копії позовної заяви) до фактичної виплати заробітної плати. Крім цього, згідно з розрахунку середнього заробітку за період з 03.08.2021 по 15.03.2025 складає 804334,43 гривні. Зазначена сума, на думку відповідача, неспівмірна з сумою індексації грошового забезпечення. Тому суд має право зменшити розмір середнього заробітку. Також відповідач наголосив на тому, що строк звернення до суду з цим позовом закінчився 30.09.2023, а позовна заява надійшла до суду 15.04.2025, тобто з пропуском тримісячного строку звернення до суду з цим позовом.
Позивач правом на подання відповіді на відзив не скористалась.
Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 18.05.2025 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) та витребувано у відповідача докази, а саме:
а) довідку про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 за червень і липень 2021 року;
б) довідку про розмір виплачених ОСОБА_1 сум грошового забезпечення 15.03.2024;
в) довідку про загальний розмір виплат, які були виплачені ОСОБА_1 при звільненні його 02.08.2021 з ІНФОРМАЦІЯ_2 .
У встановлений судом строк відповідач подав до суду витребувані докази, про причину їх ненадання не повідомив..
Розглянувши заяви по суті справи, повно і всебічно з'ясувавши всі обставини адміністративної справи в їх сукупності, перевіривши їх дослідженими доказами, суд встановив наступне.
Згідно з наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 (по стройовій частині) від 02.08.2021 № 6 позивача виключено з 02.08.2021 зі списків особового складу та всіх видів забезпечення ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 26.06.2024 у справі № 400/9575/21, залишеного без змін постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 08.10.2024, позов позивача до відповідача задоволено, зокрема, зобов'язано відповідача нарахувати і виплатити індексацію грошового забезпечення за час проходження військової служби у Збройних Силах України у період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року, із застосуванням для обчислення індексації місяця підвищення (базового місяця) січень 2008 року, з урахуванням раніше виплачених сум.
Відповідно до Довідки АТКБ «ПРИВАТБАНК» від 17.03.2025 № V7AF5CL3IB6V1Q53 на виконання вищевказаного рішення суду відповідач виплатив позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 у розмірі 82371,61 гривні.
Вважаючи, що відповідач зобов'язаний був виплатити йому також середній заробіток і компенсацію втрати доходів за весь час затримки виплати грошового забезпечення, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходив з такого.
Статтею 1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Згідно з частиною другою статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Відповідно до абзацу першого частини першої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність військових частин за невиплату або несвоєчасну виплату військовослужбовцю всіх належних сум. З метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації в цих правовідносинах суд прийшов до висновку про можливість застосування норм КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення з військової служби.
Аналогічний правовий висновок викладений в постановах Верховного Суду від 31.05.2018 у справі № 823/1023/16 і від 05.03.2021 у справі № 120/3276/19-а.
Згідно зі статтею 116 КЗпП України (у редакції, чинній до 18.07.2022, тобто яка була чинна на день виключення позивача зі списків особового складу відповідача) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Статтею 117 КЗпП України (у редакції, чинній до 18.07.2022) обумовлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
З наведеного слідує, що стаття 116 КЗпП України оперує поняттям «всі суми, що належать працівнику», а стаття 117 КЗпП України передбачає санкцію за невиплату відповідних сум при звільненні.
Тому застосування передбаченої статтею 117 КЗпП України відповідальності здійснюється у разі невиплати грошового забезпечення у повному розмірі на день виключення особи зі списків особового складу військової частини.
Виключенням із цього правила є надання військовослужбовцем на те відповідної згоди, передбаченої пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008.
Ці висновки корелюються з позицією Великої Палати Верховного Суду, наведеною в постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17, згідно з якою під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Статтею 117 КЗпП України (у редакції, чинній до 18.07.2022) визначена відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Синтаксичного розбору текстуального змісту цієї норми слідує, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо).
Аналіз такого правового врегулювання дає змогу зробити правовий висновок, який випливає з приписів частини першої статті 117 КЗпП України (у редакції, чинній до 18.07.2022), про те, що якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягнення балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Аналогічний правовий висновок міститься в постановах Верховного Суду від 26.09.2019 у справі № 761/9584/15-ц, від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17 та від 30.04.2024 № 400/8493/23.
Таким чином, згідно із законодавством, чинним до 18.07.2022, за несвоєчасний розрахунок із звільненим працівником роботодавець підлягав притягненню до юридичної відповідальності у виді виплати середнього заробітку, який підлягав сплаті працівникові за весь період затримки виплати належним виплат, і розмір цього середнього заробітку визначався із застосуванням принципу співмірності.
Проте, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі - Закон № 2352-ІХ), який набрав чинності 19.07.2022, внесено зміни до статті 117 КЗпП України шляхом викладення її в такій редакції:
«У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».
Отож відповідно до статті 117 КЗпП України у чинній редакції час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.
Водночас Верховний Суд у постановах від 28.06.2023 у справі № 560/11489/22, від 30.11.2023 у справі № 380/19103/22, від 29.01.2024 у справі № 560/9586/22 та від 29.02.2024 у справі № 460/42448/22 зауважив на тому, що правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц викладено щодо приписів статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом № 2352-ІХ.
Наведений у цій постанові підхід щодо критеріїв/способів зменшення суми середнього заробітку, який підлягає стягненню у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, був побудований з урахуванням, зокрема, того, що оплаті середнім заробітком підлягав весь час затримки по день фактичного розрахунку, оскільки на той час стаття 117 КЗпП України не обмежувала періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні.
Разом із тим, відповідно до статті 117 КЗпП України, у чинній редакції, згідно з Законом № 2352-ІХ, час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.
За висновком Верховного Суду у вказаних справах у разі коли спірний період стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні одночасно охоплюється дією редакцій статті 117 КЗпП України, як до змін, внесених Законом № 2352-ІХ та і після їх внесення, то за такого правового врегулювання спірний період варто умовно поділяти на 2 частини: до набрання змінами чинності 19.07.2022 і після цього.
Відтак період до 18.07.2022 (до набрання чинності Законом №2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, до внесення у неї змін Законом № 2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у шість місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату.
Проте, період з 19.07.2022 регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.
Аналогічний висновок висловлено у постанові Верховного Суду від 06.12.2024 у справі № 440/6856/22.
Отже, з 19.07.2022 у зв'язку з внесенням Законом № 2352-ІХ змін до статті 117 КЗпП України було змінено міру юридичної відповідальності роботодавця за несвоєчасну виплату звільненому працівникові всіх належних йому сум, шляхом зміни порядку обрахунку середнього заробітку.
Так, середній заробіток обраховується:
до 18.07.2022 - за весь період затримки виплати працівникові належних виплат із застосуванням принципу співмірності;
після 19.07.2022 - за період затримки виплати працівникові належних виплат, який обмежений шістьма місяцями, але без застосування принципу співмірності.
Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Таким чином, якщо звільненому працівникові належні виплати підлягали виплаті до 18.07.2022, але були виплачені з порушенням строків їх виплати після 19.07.2022, то при вирішенні спору в судовому порядку суд повинен зобов'язати роботодавця виплати середній заробіток у розмірі, який обчислений із застосуванням тої редакції статті 117 КЗпП України (чинної до або після 19.07.2022), яка є найбільш сприятливою для працівника.
Суд встановив, що згідно з наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 (по стройовій частині) від 02.08.2021 № 6 позивача виключено 02.08.2021 зі списків особового складу та всіх видів забезпечення ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Відповідно до Довідки АТКБ «ПРИВАТБАНК» від 17.03.2025 № V7AF5CL3IB6V1Q53 на виконання вищевказаного рішення суду відповідач виплатив позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 у розмірі 82371,61 гривні.
Водночас у матеріалах справи відсутні дані про розмір грошового забезпечення позивача за вказаний період та про розмір виплаченого позивачу грошового забезпечення при виключенні його зі списків ІНФОРМАЦІЯ_2 02.08.2021.
З метою з'ясування всіх обставин у справі 18.04.2025 Миколаївський окружний адміністративний суд постановив ухвалу про витребування у відповідача:
а) довідку про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 за червень і липень 2021 року;
б) довідку про розмір виплачених ОСОБА_1 сум грошового забезпечення 15.03.2024;
в) довідку про загальний розмір виплат, які були виплачені ОСОБА_1 при звільненні його 02.08.2021 з ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Відповідач витребувані докази до суду не подав, про причини їх ненадання не повідомив.
У зв'язку з цим, у суду відсутня можливість визначити розмір середнього заробітку як із застосуванням принципу співмірності (за період з 03.08.2021 по 18.07.2022), так і за шість місяців затримки виплати грошового забезпечення (за період з 19.07.2022 по 15.03.2025).
Тому суд прийшов до висновку про зобов'язати відповідача нарахувати і виплатити позивачу середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні в розмірі 100 відсотків суми несвоєчасно виплаченої індексації грошового забезпечення, що становить 82371,61 гривні.
Аналогічний правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду від 19.07.2021 у справі № 480/3354/19 та від 02.02.2023 у справі № 460/10582/21.
Що стосується твердження відповідача про подання позивачем цього позову з пропуском строків звернення до суду, то суд зазначає наступне.
Відповідно до частини п'ятої статті 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Частиною першою статті 122 КАС України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Строки звернення до суду у справах щодо недотримання законодавства про оплату праці встановлені статтею 233 КЗпП України.
Враховуючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Аналогічний правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду від 13.05.2019 у справі № 524/39/15-а, від 03.08.2023 у справі № 280/6779/22 та рішенні Верховного Суду від 06.04.2023 у справі № 260/3564/22.
Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-IX (далі - Закон № 2352-ІХ) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом № 2352-IX, який набрав чинності з 19.07.2022, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:
«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).»
Отже, до 19.07.2022 КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 19.01.2023 у справі № 460/17052/21, від 25.04.2023 у справі № 380/15245/22 та від 08.05.2024 у справі № 600/4133/22-а.
Таким чином, право на звернення до суду щодо виплати грошового забезпечення військовослужбовців, складовими якого є як індексація:
враховуючи положення частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом № 2352-ІХ), до 18.07.2022 не обмежене будь-яким строком;
відповідно до частини першою статті 233 КЗпП України (в чинній редакції згідно із Законом № 2352-ІХ) з 19.07.2022 обмежене тримісячним строком.
Вище суд встановив, що про розмір виплаченої йому індексації грошового забезпечення на виконання рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 26.06.2024 у справі № 400/9575/21 відповідач виплатив позивачу 17.03.2025, що підтверджується Довідкою АТКБ «ПРИВАТБАНК» від 17.03.2025 № V7AF5CL3IB6V1Q53.
Позовна заява надійшла до суду 15.04.2025, що свідчить про подання цього позову у межах встановленого законодавством тримісячного строку.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню,
Згідно з абзацом першим частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Квитанцією до платіжної інструкції від 15.04.2025 № ПН1062 підтверджується понесення позивачем судових витрат у розмірі 1211,20 грн на сплату судового збору за подачу адміністративного позову. Тому ця сума підлягає відшкодуванню шляхом стягнення на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 22, 139, 238, 241-246, 255, 295, 297 КАС України, суд
1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_3 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) задовольнити частково.
2. Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 03.08.2021 по 15.03.2025.
3. Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_3 ( АДРЕСА_3 ; код ЄДРПОУ: НОМЕР_2 ) нарахувати і виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за весь час затримки розрахунку (нарахування та виплати індексації грошового забезпечення у повному обсязі з 01.01.2016 по 28.02.2018) за період з 03.08.2021 по 15.03.2025 в розмірі 82371 (Вісімдесят дві тисячі триста сімдесят одна) гривня 61 копійка.
4. У задоволені решти позовних вимог відмовити.
5. Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_3 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) судовий збір у розмірі 1211 (Одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок.
6. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
7. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
8. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до П'ятого апеляційного адміністративного суду.
Суддя В.Г.Ярощук
Повний текст рішення складено 30 травня 2025 року