30 травня 2025 р. № 400/7050/24
м. Миколаїв
Миколаївський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Величка А.В., розглянув у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовомОСОБА_1 , АДРЕСА_1 ,
до відповідачаВійськової частини НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 , Військової частини НОМЕР_2 , АДРЕСА_3 ,
провизнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
До Миколаївського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач 1) про:
- визнання протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_1 щодо не звільнення ОСОБА_1 за підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами у зв'язку з перебуванням на утриманні у військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років;
- зобов'язання військової частини НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 за підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами у зв'язку з перебуванням на утриманні у військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що ОСОБА_1 проходить військову службу за мобілізацією у військовій частині НОМЕР_1 . Позивачем подано командиру військової частини НОМЕР_1 рапорт про звільнення з військової служби за сімейними обставинами, а саме - у зв'язку з перебування на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років згідно із Законом України «Про військовий обов'язок та військову службу». Разом з тим, відповідачем було повернуто вказану форму рапорту з відміткою про те, що вказаний рапорт погоджено не було через те, що до нього не було додано доказів, які підтверджують факт перебування на утриманні у ОСОБА_1 трьох дітей. Вважає вказану бездіяльність протиправною, що і стало підставою для звернення позивача до суду з вказаним позовом.
Ухвалою від 29.07.2024 року Миколаївський окружний адміністративний суд відкрив провадження у справі № 400/7050/24 та ухвалив розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
08.08.2024 року до канцелярії Миколаївського окружного адміністративного суду від військової частини НОМЕР_1 надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просив відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. Заперечуючи проти позову, відповідач послався на те, що позивач проходить військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період у військовій частині НОМЕР_1 . Позивач виявив своє небажання продовжувати проходити військову службу та подав рапорт про звільнення з військової служби у запас на підставі пп. «г» п. 2 ч. 4 статті 26 Закону №2232-ХІІ за сімейними обставинами у зв'язку з наявністю на його утриманні трьох малолітніх дітей. До рапорту позивачем були додані в тому числі наступні документи, а саме: свідоцтво про народження серія НОМЕР_3 від 07.08.2012 року ( ОСОБА_2 ); свідоцтво про народження серія НОМЕР_4 від 16.07.2014 року ( ОСОБА_3 ); свідоцтво про народження серія НОМЕР_5 від 26.08.2022 року. Згідно свідоцтва про народження серія НОМЕР_3 від 07.08.2012 року, батьком ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є ОСОБА_4 . Згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_4 від 16.07.2014 року, батьком ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 є ОСОБА_5 . Отже, саме на батьків ОСОБА_2 та ОСОБА_3 діюче законодавство України покладає обов'язок утримання, а не на позивача. Позивачем не надано рішення суду, яким би батька ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було звільнено від обов'язку утримувати своїх дітей на підставі частини 2 статті 188 СК України. Таким чином, позивач має на утриманні одну дитину віком до 18 років малолітню ОСОБА_1 , а тому на нього не поширюється положення підпункту "г" пункту 2 частини 4 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" та відповідно право на звільнення на підставі наведеної норми відсутнє.
19.08.2024 року до канцелярії Миколаївського окружного адміністративного суду від ОСОБА_1 надійшла відповідь на відзив, в якій позивач вказав, що до відповідача позивачем разом з рапортом було надано завірені нотаріально копії: посвідчення багатодітної сім'ї; свідоцтва про шлюб; паспорту та довідки про реєстрацію дружини; власного паспорту та довідки про реєстрацію; довідки про склад сім'ї; свідоцтва про народження трьох дітей. Отже, позивачем було надано відповідачу вичерпний пакет документів, що свідчить про те, що позивач перебуває у зареєстрованому шлюбі, проживає за однією адресою зі своєю жінкою та трьома дітьми, усі зареєстровані за однією адресою, родина позивача зареєстрована як багатодітна. Таким чином, ствердження відповідача про те, що позивач не довів знаходження на утриманні трьох дітей є необґрунтованим.
20.08.2024 року до канцелярії Миколаївського окружного адміністративного суду від позивача надійшла заява про залучення співвідповідача у справі, мотивована тим, що остаточне рішення про звільнення військовослужбовців військової частини НОМЕР_1 , відповідно до вимог підпункту 2 пункту 225 Положення №1153/2008 приймає командир військової частини НОМЕР_2 , оскільки військова частина НОМЕР_1 підпорядкована військовій частині НОМЕР_2 .
20.08.2024 року до канцелярії Миколаївського окружного адміністративного суду від військової частини НОМЕР_1 надійшли заперечення на відповідь на відзив, в яких відповідач 1 вказав, що позивач не робить жодного посилання на нормативні акти, які б давали підстави вважати, що наведені ним документи свідчать (підтверджують) про перебування на його утриманні ОСОБА_2 , ОСОБА_3 . В той же час позивачем не спростовано факту перебування ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на утриманні у своїх біологічних батьків, а саме: ОСОБА_4 та ОСОБА_5 відповідно, а тому позовні вимоги є безпідставними.
Ухвалою від 18.08.2024 року суд залучив у якості співвідповідача у справі № 400/7050/24 - військову частину НОМЕР_2 ( АДРЕСА_4 , ідентифікаційний код НОМЕР_6 ) (далі - відповідач 2).
04.11.2024 року до канцелярії Миколаївського окружного адміністративного суду від військової частини НОМЕР_2 надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просив відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. Заперечуючи проти позову, відповідач послався на те, що на розгляд посадових осіб військової частини НОМЕР_1 без зазначення дати та номеру реєстрації надійшов рапорт позивача про звільнення з військової служби за сімейними обставинами на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ, а саме: у зв'язку з перебуванням на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці. У вищевказаному рапорті позивач не зазначив додатки, які до рапорту додавав, а відповідно посадовою особою було не погоджено такий рапорт та відповідно не зареєстровано. Вказав, що позивач не додає жодних документів до позовної заяви на підтвердження утримання неповнолітніх дітей дружини від попередніх шлюбів, а саме: ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , а відповідно і поважності підстав для звільнення.
Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 проходить службу за призовом під час мобілізації у військовій частині НОМЕР_1 .
Позивач звернувся командира військової частини НОМЕР_7 iз рапортом, в якому просив звільнити його з військової служби на підставі пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок i військову службу», а саме: у зв'язку з перебуванням на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці.
Посадовою особою військової частини НОМЕР_1 не було погоджено такий рапорт, оскільки до рапорту не додано доказів, які підтверджують факт перебування на утриманні у ОСОБА_1 трьох дітей.
Спір між сторонами стосується не розгляду відповідачем рапорту позивача про звільнення з військової служби.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зважає на наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Указом Президента України від 24.02.2022 року №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 24.02.2022 року №2102-ІХ, в Україні із 05 год. 30 хв. 24.02.2022 року введено воєнний стан. На момент розгляду даної адміністративної справи воєнний стан в Україні триває.
Указом Президента України «Про загальну мобілізацію» від 24.02.2022 року № 69/2022 оголошено про загальну мобілізацію на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано- Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва.
Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів встановлює Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 №3543-ХІІ (далі - Закон №3543-ХІІ).
Відповідно до статті 1 Закону №3543-ХІІ мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначається Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-ХІІ (далі - Закон № 2232-ХІІ).
Відповідно до частини першої статті 1 Закону № 2232-ХІІ захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Підстави звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону № 2232.
01.10.2022 р. набрали чинності зміни, внесені Законом України «Про внесення зміни до статті 26 Закону України Про військовий обов'язок і військову службу» щодо додаткової підстави звільнення з військової служби під час воєнного стану від 20.09.2022 №2599-ІХ (далі - Закон 2599-ІХ) до підпункту г пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-ХІІ, яким передбачено, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби під час воєнного стану через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): перебування на утриманні у військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років.
Підпункт «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону №2232-ХІІ у відповідній редакції діяв до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» від 11.04.2024 року №3633-IX, що набули чинності з 18.05.2024 року. Після внесених змін, підпунктом «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону №2232-ХІІ передбачено, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах, під час воєнного стану: через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).
Так, у редакції чинній на момент подання позивачем рапорту, пунктом 3 частини дванадцятої статті 26 Закону №2232-XII передбачено, що під час дії воєнного стану військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах, зокрема: перебування на утриманні у військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці (абзац 4).
Аналіз пп. «г» п. 2 ч. 4 статті 26 Закону №2232-ХІІ дає підстави для висновку, що під час воєнного стану військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації звільняються за сімейними обставинами (якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу) з підстав:
- наявності перебування на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей;
- вказаним дітям не виповнилось 18 років.
Отже, необхідною умовою звільнення позивача з військової служби є наявність на утриманні дітей у віці до 18 років та відсутність заборгованості по сплаті аліментів.
Як встановлено судовим розглядом, ОСОБА_1 та ОСОБА_6 з 26.08.2020 року перебувають у шлюбі, зареєстрованому Доманівським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса).
Згідно свідоцтва про народження серія НОМЕР_3 від 07.08.2012 року, ОСОБА_2 , народився ІНФОРМАЦІЯ_3 , батьки: батько - ОСОБА_4 ; мати - ОСОБА_7 .
Згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_4 від 16.07.2014 року, ОСОБА_3 , народилась ІНФОРМАЦІЯ_4 , батьки: батько - ОСОБА_5 ; мати - ОСОБА_6 .
Згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_5 від 26.08.2022 року, ОСОБА_1 , народилась ІНФОРМАЦІЯ_5 , батьки: батько - ОСОБА_1 ; мати - ОСОБА_6 .
Тобто, батьком ОСОБА_2 є ОСОБА_4 .
У свою чергу, батьком ОСОБА_3 є ОСОБА_5 .
Отже, ОСОБА_1 є батьком лише ОСОБА_1 .
Суд зауважує, що норма пункту п. 2 ч. 4 статті 26 Закону №2232-ХІІ не ставить право військовослужбовця на звільнення у залежність від того, чи є він батьком таких дітей (тобто від батьківства), водночас вирішальне значення має саме факт перебування дітей (трьох і більше дітей віком до 18 років) на його утриманні.
Разом з цим, Законом №2232-ХІІ не визначено поняття «утримання дітей», проте такі правовідносини є предметом регулювання Сімейного кодексу України.
При вирішенні даного спору суд також вважає за необхідне зазначити, що, виходячи з положень статті 3 Сімейного кодексу України (далі - СК України), якою визначено поняття сім'ї, можливо дійти висновку про те, що сім'я створюється не лише на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення.
Конституційний Суд України у своєму рішення від 03.06.1999 №5-рп/99 надав офіційне тлумачення терміну член сім'ї: членами сім'ї є, зокрема особи, які постійно з ним мешкають і ведуть спільне господарство. До таких осіб належать не тільки близькі родичі (рідні брати, сестри, онуки, дід і баба), але й інші родичі чи особи, які не перебувають з особою у безпосередніх родинних зв'язках (брати, сестри дружини (чоловіка); неповнорідні брати і сестри; вітчим, мачуха; опікуни, піклувальники, пасинки, падчерки й інші).
Обов'язковими умовами для визнання членом сім'ї, крім спільного проживання, є: ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.
Отже, термін сім'я означає не лише створення сім'ї на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а має більш широкі критерії для його визначення.
В той же час, в контексті спірних відносин, визначальним для цієї справи є не встановлення факту батьківства чи проживання однією сім'єю, а утримання позивачем, як вітчимом, неповнолітніх дітей дружини, а саме ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
З цього приводу слід зазначити, що якщо сімейне законодавство визначає безумовний обов'язок щодо утримання батьками своїх неповнолітніх дітей, то стосовно вітчима (мачухи) передбачені певні застереження.
Відповідно до частини першої статті 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Як передбачено частиною першою статті 260 СК України, якщо мачуха, вітчим проживають однією сім'єю з малолітніми, неповнолітніми пасинком, падчеркою, вони мають право брати участь у їхньому вихованні.
Відповідно до частини першої статті 268 СК України мачуха, вітчим зобов'язані утримувати малолітніх, неповнолітніх падчерку, пасинка, які з ними проживають, якщо у них немає матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання, за умови, що мачуха, вітчим можуть надавати матеріальну допомогу.
Отже, сімейне законодавство містить чітке розмежування таких понять, як «батько», «мати», «дитина», «вітчим», «пасинок», «усиновлений», «усиновитель». Перед усім, це пов'язано із різним обсягом прав та обов'язків названих суб'єктів сімейних правовідносин по відношенні один до одного.
Зокрема, законодавець безальтернативно наголошує на тому, що батько зобов'язаний утримувати своїх неповнолітніх дітей навіть в тому випадку, коли не проживає разом з ними. Форми такого утримання можуть різнитись. Тобто, законодавець надає право сторонам сімейних правовідносин диспозитивно вирішити питання про форму утримання дитини одним із батьків, який проживає окремо.
Відповідно до ч. 2 ст. 188 СК України батьки можуть бути звільнені від обов'язку утримувати дитину тільки за рішенням суду. Якщо дитина перестала отримувати дохід або її дохід зменшився, заінтересована особа має право звернутися до суду з позовом про стягнення аліментів.
Виходячи з аналізу вищевказаних норм, суд зазначає, що позивач, перебуваючи у шлюбі з громадянкою ОСОБА_6 , має право на участь у вихованні ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (за умови проживання однією сім'єю).
При цьому, обов'язок щодо його утримання у позивача (як вітчима) виникає за умови, якщо в останнього немає матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання.
Вказані висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 14.12.2023 у справі № 160/11228/23.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 5 ст. 242 КАС України).
Окрім цього, суд звертає увагу на те, що матеріали справи не містять жодних доказів того, що неповнолітні ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не мають батька (доказів звільнення його від обов'язку утримувати своїх дітей), діда, бабу, повнолітніх братів та сестер, здатних їх утримувати або наявності у матері цих дітей поважних причин, з яких вона не може надавати їм належного утримання.
З урахуванням викладеного, суд доходить висновку, що обставини перебування на утриманні позивача трьох дітей віком до 18 років не знайшли своє підтвердження.
Тобто, відповідач діяв правомірно, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений діючим законодавством.
Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст. 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.
Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частиною 1 ст. 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Частиною 2 ст. 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно із ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Враховуючи вищевикладене, відповідно до основних засад адміністративного судочинства, вимог законодавства України, що регулює спірні правовідносини, суд вважає, що правові підстави для задоволення позову відсутні.
Керуючись статтями 2, 9, 72, 76, 77, 78, 80, 120, 139, 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України суд, -
1. У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_8 ) до військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_9 ) та військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_3 , ідентифікаційний код НОМЕР_6 ) про визнання протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_1 щодо не звільнення ОСОБА_1 за підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами у зв'язку з перебуванням на утриманні у військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років; зобов'язання військової частини НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 за підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами у зв'язку з перебуванням на утриманні у військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років - відмовити.
2. Апеляційна скарга може бути подана до П'ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Суддя А.В. Величко