про повернення позовної заяви
30 травня 2025 р. № 400/5358/25
м. Миколаїв
Суддя Миколаївського окружного адміністративного суду А.В. Величко, розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до Територіального управління ДСА в Миколаївській області про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії,
26.05.2025 року до Миколаївського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Територіального управління ДСА в Миколаївській області, в якій позивачка просить суд:
- визнання протиправною бездіяльності Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області щодо неповернення ОСОБА_1 грошових коштів у сумі 70000 грн;
- зобов'язання Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області здійснити ОСОБА_1 повернення грошових коштів в сумі 70000 грн., 3% річних иа інфляційні втрати;
- стягнути з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області моральну шкоду у сумі 50000 грн.
Відповідно до частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи: 1) подана позовна заява особою, яка має адміністративну процесуальну дієздатність; 2) має представник належні повноваження (якщо позовну заяву подано представником); 3) відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; 4) належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності; 5) позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними); 6) немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
У ході з'ясування вищенаведених питань суддею встановлено наступне.
Відповідно до частин першої та шостої статті 21 Кодексу адміністративного судочинства України позивач може заявити кілька вимог в одній позовній заяві, якщо вони пов'язані між собою. Не допускається об'єднання в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, якщо інше не встановлено законом.
Також згідно із частинами першою та четвертою статті 172 КАС України в одній позовній заяві може бути об'єднано декілька вимог, пов'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги. Не допускається об'єднання в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, якщо інше не встановлено законом.
З огляду на положення наведених норм, позивачка має право об'єднувати в адміністративному позові лише ті позовні вимоги, які належить розглядати в порядку адміністративного судочинства. Об'єднання у такому позові позовних вимог, які належить розглядати в порядку іншого судочинства (цивільного, кримінального або господарського та адміністративного), не допускається, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
За приписами пункту 1 частини першої статті 19 цього Кодексу юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
За визначенням, наведеним у пункті 2 частини першої статті 4 цього ж Кодексу, публічно-правовий спір - це спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
Отже, публічно-правовим спором є не будь-який спір за участю суб'єкта владних повноважень, а лише той, який випливає із здійснення суб'єктом владних повноважень своїх владних управлінських функцій.
Визначальною ознакою публічно-правового спору є наявність між учасниками публічно-правових відносин, тобто суспільних відносин, що складаються в процесі здійснення державою, її органами та посадовими особами, іншими суб'єктами своїх владних повноважень.
Пунктом 2 частини другої статті 19 КАС України встановлено, що юрисдикція адміністративних судів не поширюється на справи, що мають вирішуватися в порядку кримінального судочинства.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 23 травня 2001 року №6-рп/2001 кримінальне судочинство - це врегульований нормами КПК України порядок діяльності органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду (судді) щодо порушення, розслідування, розгляду і вирішення кримінальних справ, а також діяльність інших учасників кримінального процесу - підозрюваних, обвинувачених, підсудних, потерпілих, цивільних позивачів і відповідачів, їх представників та інших осіб з метою захисту своїх конституційних прав, свобод та законних інтересів.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 176 Кримінального процесуального кодексу України застава є одним із видів запобіжного заходу.
Положеннями статті 182 КПК України передбачено, що застава полягає у внесенні коштів у грошовій одиниці України на спеціальний рахунок, визначений в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, з метою забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків, під умовою звернення внесених коштів у доход держави в разі невиконання цих обов'язків. Можливість застосування застави щодо особи, стосовно якої застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, може бути визначена в ухвалі слідчого судді, суду у випадках, передбачених частинами третьою або четвертою статті 183 цього Кодексу.
Застава може бути внесена як самим підозрюваним, обвинуваченим, так і іншою фізичною або юридичною особою (заставодавцем). Заставодавцем не може бути юридична особа державної або комунальної власності або така, що фінансується з місцевого, державного бюджету, бюджету Автономної Республіки Крим, або у статутному капіталі якої є частка державної, комунальної власності, або яка належить суб'єкту господарювання, що є у державній або комунальній власності.
Розмір застави визначається слідчим суддею, судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків та не може бути завідомо непомірним для нього.
Підозрюваний, обвинувачений, який не тримається під вартою, не пізніше п'яти днів з дня обрання запобіжного заходу у вигляді застави зобов'язаний внести кошти на відповідний рахунок або забезпечити їх внесення заставодавцем та надати документ, що це підтверджує, слідчому, прокурору, суду. Зазначені дії можуть бути здійснені пізніше п'яти днів з дня обрання запобіжного заходу у вигляді застави, якщо на момент їх здійснення не буде прийнято рішення про зміну запобіжного заходу. З моменту обрання запобіжного заходу у вигляді застави щодо особи, яка не тримається під вартою, в тому числі до фактичного внесення коштів на відповідний рахунок, а також з моменту звільнення підозрюваного, обвинуваченого з-під варти внаслідок внесення застави, визначеної слідчим суддею, судом в ухвалі про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, підозрюваний, обвинувачений, заставодавець зобов'язані виконувати покладені на них обов'язки, пов'язані із застосуванням запобіжного заходу у вигляді застави.
У випадках, передбачених частинами третьою або четвертою статті 183 цього Кодексу, підозрюваний, обвинувачений або заставодавець мають право у будь-який момент внести заставу у розмірі, визначеному в ухвалі про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Застава, що не була звернена в дохід держави, повертається підозрюваному, обвинуваченому, заставодавцю після припинення дії цього запобіжного заходу. При цьому застава, внесена підозрюваним, обвинуваченим, може бути повністю або частково звернена судом на виконання вироку в частині майнових стягнень. Застава, внесена заставодавцем, може бути звернена судом на виконання вироку в частині майнових стягнень тільки за його згодою.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11 січня 2012 року №15 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 18 січня 2012 року № 27) затверджено відповідно до статті 182 Кримінального процесуального кодексу України Порядок внесення коштів на спеціальний рахунок у разі застосування застави як запобіжного заходу (далі - Порядок №15), який визначає механізм внесення, повернення та звернення у дохід держави коштів у разі застосування запобіжного заходу у вигляді застави, який обраний з метою забезпечення належної поведінки особи, щодо якої застосовано запобіжний захід, її явки за викликом до слідчого, прокурора або суду, а також виконання інших покладених на неї обов'язків, передбачених положеннями Кримінального процесуального кодексу України.
Згідно із пунктом 8 Порядку №15 застава повертається особі або заставодавцю у безготівковій формі на зазначений ними банківський рахунок, а у разі відсутності такого рахунка - готівкою через банки або підприємства поштового зв'язку.
Для повернення коштів, внесених як застава, особа чи заставодавець подає до територіального управління ДСА або апеляційного суду, Вищого антикорупційного суду, якому відкрито депозитний рахунок, на який було внесено заставу, такі документи: заява особи чи заставодавця, в якій обов'язково зазначаються реквізити банківського рахунка, на який зараховуватимуться кошти, що підлягають поверненню, а у разі відсутності банківського рахунка - відомості про банк чи підприємство поштового зв'язку; засвідчена судом копія ухвали слідчого судді, суду, вироку суду, в якому міститься рішення про повернення застави; копія платіжного або іншого документа, що підтверджує факт внесення коштів як застави.
Територіальне управління ДСА або апеляційний суд, Вищий антикорупційний суд, який обрав запобіжний захід у вигляді застави, розглядає зазначені документи та протягом п'яти робочих днів з дня їх надходження за умови зарахування коштів на депозитний рахунок готує та подає до органу Казначейства платіжне доручення про повернення коштів.
Повернення коштів, внесених як застава, здійснюється протягом п'яти робочих днів з дня надходження платіжних доручень територіального управління ДСА або апеляційного суду, Вищого антикорупційного суду, який обрав запобіжний захід у вигляді застави, до органу Казначейства.
З аналізу наведених норм слідує, що для повернення коштів, внесених як застава, заставодавець подає, зокрема, до територіального управління ДСА, в якому відкрито депозитний рахунок, на який було внесено заставу, заяву про повернення такої застави та засвідчену судом копію ухвали слідчого судді, суду, вироку суду, в якому міститься рішення про повернення застави.
Таким чином, питання щодо наявності підстав для повернення застави заставодавцю, в тому числі як помилково сплаченої, вирішується слідчим суддею, судом шляхом постановлення відповідної ухвали або винесення вироку суду.
За визначеннями, наведеними у частині першій статті 3 КПК України, слідчий суддя - суддя суду першої інстанції, до повноважень якого належить здійснення у порядку, передбаченому цим Кодексом, судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні, та у випадку, передбаченому статтею 247 цього Кодексу, - голова чи за його визначенням інший суддя відповідного апеляційного суду. Слідчий суддя (слідчі судді) у суді першої інстанції обирається зборами суддів зі складу суддів цього суду; суд першої інстанції - місцевий загальний суд, який має право ухвалити вирок або постановити ухвалу про закриття кримінального провадження, а також Вищий антикорупційний суд у кримінальних провадженнях щодо кримінальних правопорушень, віднесених до його підсудності цим Кодексом, а також апеляційний суд у випадку, передбаченому цим Кодексом.
Частиною другою статті 110 КПК України судове рішення приймається у формі ухвали, постанови або вироку, які мають відповідати вимогам, передбаченим статтями 369, 371 - 374 цього Кодексу.
Згідно із частинами першою та другою статті 369 КПК України судове рішення, у якому суд вирішує обвинувачення по суті, викладається у формі вироку. Судове рішення, у якому слідчий суддя, суд вирішує інші питання, викладається у формі ухвали.
Отже, вирішення питання щодо наявності підстав для зобов'язання Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області повернути як помилково сплачені грошові кошти заставодавцю ОСОБА_1 , сплачені нею у розмірі 70000,00 грн на депозитний рахунок для внесення застави за підозрюваного ОСОБА_2 , можливе в порядку кримінального судочинства шляхом постановлення ухвали слідчого судді, суду, вироку суду згідно положень КПК України та Порядку №15.
З огляду на викладене, наявні підстави вважати, що у поданій позовній заяві позивачкою об'єднано позовні вимоги, які належить розглядати в порядку різного судочинства, що згідно положень Кодексу адміністративного судочинства України не допускається.
Підстав для застосування положень статті 172 Кодексу адміністративного судочинства України судом не встановлено.
Згідно з пунктом 6 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України позовна заява повертається позивачеві, якщо порушено правила об'єднання позовних вимог (крім випадків, в яких є підстави для застосування положень статті 172 цього Кодексу).
З огляду на те, що позовна заява подана без додержання правил об'єднання позовних вимог, суд доходить висновку про наявність підстав для повернення такої позовної заяви.
Керуючись статтями 169, 172, 248, 256, 294, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, -
1. Позовну ОСОБА_3 до Територіального управління ДСА в Миколаївській області про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії - повернути позивачці.
2. Копію ухвали направити особі, яка подала позовну заяву, разом із позовною заявою та доданими до неї документами.
3. Повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
4. Ухвала набирає законної сили відповідно до вимог ст. 256 КАС України та може бути оскаржена у порядку та строки визначені статтею 295, 297 КАС України. Ухвала може бути оскаржена до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом п'ятнадцяти днів з дня її складання.
Суддя А.В. Величко