30 травня 2025 рокусправа № 380/24212/24
Львівський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Гулкевич І.З. розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Львівський авіаційний завод “ЛДАРЗ» до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-
встановив:
На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Товариство з обмеженою відповідальністю “Львівський авіаційний завод “ЛДАРЗ», в якій просить :
визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Львівській області №35564/13-01-07-06 від 15.08.2024.
В обґрунтування позову зазначає, що положення абзацу з п.198.6 ст.198 та інші положення Податкового кодексу України не містять будь-яких застережень щодо того, яким чином мають бути включені суми податку на додану вартість до податкового кредиту та визначають право позивача на включення цих сум у будь-якому періоді протягом 365 календарних днів. Також позивач посилається на правові позиції Верховного Суду. Як наслідок, позивач вважає, що спірне рішення відповідача є протиправним, оскільки ним правомірно було сформовано податковий кредит та бюджетне відшкодування.
Ухвалою суду від 04.12.2024 відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.
Відповідач у відзиві зазначає, що в порушення п.198.1, п.198.2 ст.198, п.187.8 ст.187 ПК України позивачем неправомірно задекларовано у декларації з податку на додану вартість за травень 2024 року (р.11.2 Декларації) податок на додану вартість сплачений при ввезенні на митну територію України згідно вантажно-митних декларацій у січні 2024 року, як наслідок завищено податковий кредит за січень 2024 року. Крім того, у підтвердження своєї правової позиції відповідач посилається на постанови Верховного Суду.
Представник позивача подав до суду відповідь на відзив, в якій зазначає, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення стосується податкового періоду травня 2024 року, а не січня 2024 року, відповідно твердження податкового органу є безпідставними та не стосуються справи.
Підставою для віднесення позивачем сум податку до складу податкового кредиту були митні декларації, а не податкові накладні. В той же час акт перевірки, на підставі якого було прийнято оскаржуване податкове повідомлення рішення, не містить жодних зауважень щодо оформлення митних декларацій, чи то доводів про не підтвердження фактів ввезення товарів на митну територію наданими первинними документами.
Враховуючи вищенаведене, наведені у відзиві заперечення щодо не підтвердження фактичного здійснення операцій не базуються на висновках акту перевірки та є безпідставними. Відповідачем у відзиві так і не було наведено аргументованих заперечень, які б спростовували наведені позивачем доводи та правові позиції з приводу того, що платник податку має право на податковий кредит і таке право за ним зберігається протягом 365 календарних днів з дати оформлення митної декларації у разі наявності встановлених фактів ввезення товарів на митну територію України, сплати податку на додану вартість до державного бюджету, наявності митної декларації, оформленої відповідно до вимог законодавства, яка підтверджує сплату податку та яка посвідчує право на віднесення сум податку до податкового кредиту.
Дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Судом встановлено, що Головним управлінням ДПС у Львівській області було проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ “ЛДАРЗ» з питань дотримання податкового законодавства при декларуванні за травень 2024 року від'ємного значення з податку на додану вартість у тому числі заявленого до відшкодування з бюджету, за результатами якої складено акт від 29.07.2024 №31855/13-01-07-06/07684556.
Перевіркою встановлено порушення:
пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 200.1, 200.4, статті 20 Податкового кодексу України, в результаті чого підприємством завищено суму бюджетного відшкодування на рахунок платника у банку (р.20.2.1 податкової декларації з податку на додану вартість) за травень 2024 року в сумі 154 913 грн;
пунктів 200.1, 200.4, 200.14 статті 200 Податкового кодексу України, внаслідок чого підприємству відмовленому у бюджетному відшкодуванні на рахунок платника у банку (р.20.2.1 податкової декларації з податку на додану вартість) за травень 2024 року в сумі 1969,48 грн.
На підставі акта від 29.07.2024 №31855/13-01-07-06/07684556 відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 15.08.2024 №35564/13-01-07-06, яким за порушення позивачем пункту 123.3 статті 123, пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 200.1, 200.4 статті 200 Податкового кодексу України завищено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість задекларовану на рахунок платника у банку за травень 2024 року в сумі 154913 грн та штрафну санкцію в розмірі 77456,50 грн.
Позивачем застосовано процедуру адміністративного оскарження зазначеного податкового повідомлення-рішення, за результатами якої ДПС України прийнято рішення про результати розгляду скарги від 31.10.2024 №32710/6/99-00-06-01-04-06, відповідно до якого податкове повідомлення-рішення залишено без змін, а скарга - без задоволення.
Вважаючи прийняте відповідачем рішення №35564/13-01-07-06 від 15.08.2024 протиправним, позивач звернувся до суду із даним позовом про його скасування.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Завданням адміністративного судочинства України відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює та визначає ПК України.
Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України передбачено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів та послуг.
За приписами абзацу другого пункту 198.2 статті 198 ПК України для операцій із ввезення на митну територію України товарів датою віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати податку за податковими зобов'язаннями згідно з пунктом 187.8 статті 187 цього Кодексу, а для операцій з постачання послуг нерезидентом на митній території України - дата складення платником податкової накладної за такими операціями, за умови реєстрації такої податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних.
Згідно із пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.
Абзацом першим пункту 198.6 статті 198 ПК України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені, зокрема, митними деклараціями (тимчасовими, додатковими та іншими видами митних декларацій, за якими сплачуються суми податку до бюджету при ввезенні товарів на митну територію України.
У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних/розрахунків коригування до таких податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати складення податкової накладної/розрахунку коригування (абзац четвертий наведеного пункту).
Відповідно до пункту 201.12 статті 201 ПК України у разі ввезення товарів на митну територію України документом, що посвідчує право на віднесення сум податку до податкового кредиту, вважається митна декларація, оформлена відповідно до вимог законодавства, яка підтверджує сплату податку.
Аналіз вказаних норм свідчить, що платник податку повинен подати до контролюючого органу податкову декларацію з податку на додану вартість, в якій відобразити документально підтверджені показники, враховуючи те, що до складу податкового кредиту звітного (податкового) періоду має право віднести суму сплаченого податку на додану вартість за придбаний товар у такому звітному (податковому) періоді.
Документом, що надає платнику податку право на віднесення сум податку до податкового кредиту у разі ввезення на митну територію України товару, є митна декларація, яка підтверджує сплату податку.
Такі висновки щодо застосування наведених норм права сформульовані Верховним Судом у постанові від 23 травня 2024 року справа № 420/17721/22, які в силу положень ч.5 ст.242 КАС України повинні враховуватись судом.
Матеріалами справи підтверджується те, що позивачем подано до контролюючого органу декларацію з податку на додану вартість за травень 2024 року від 02 травня 2024 року, в якій, у рядку 11.1 колонка Б зазначено у складі податкового кредиту суму податку на додану вартість 154913 грн., сплаченого при ввезенні на митну територію України, відповідно до вантажно-митної декларації №24UA209210002519U9 від 29.03.2024.
При цьому, відповідач вважає, що сума податку у розмірі 154913 повинна була бути включена позивачем до складу податкового кредиту у тому звітному періоді, в якому оформлено було таку митну декларацію.
В той же час, позивач вказує на те, що у нього наявне право на віднесення сплачених сум податку до складу податкового кредиту в іншому періоді в межах 365 днів.
Відповідно до правової позиції, сформованої Верховним Судом в постанові від 04 лютого 2020 року у справі №826/17738/14, у разі не включення податку на додану вартість до складу податкового кредиту у звітному періоді, в якому оформлена митна декларація, платник податку не втрачає таке право і може ним скористатися протягом 365 календарних днів з дати оформлення митної декларації. Такий висновок узгоджується з положеннями абзацу четвертого пункту 198.6 статті 198 ПК України, які хоча і не містять прямого посилання на митну декларацію, однак зберігають за платником податку право включити до складу податкового кредиту податок на додану вартість протягом 365 календарних днів з дати складання податкової накладної.
Відтак, твердження податкового органу про завищення рядка 11.1 колонки Б згаданої декларації за травень 2024 року, на суму 154913 грн. є помилковим.
Відповідно до п.200.1 ст.200 ПК України, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.
У відповідності до підпункту “б» пункту 200.4 згаданої статті при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, на відповідний рахунок платника податку в банку/небанківському надавачу платіжних послуг та/або у рахунок сплати грошових зобов'язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету.
Таким чином, за умови дотримання правил підпункту “б» пункту 200.4 статті 200 ПК України до бюджетного відшкодування може бути заявлена сума від'ємного значення як поточного, так і попередніх звітних періодів (такий висновок щодо застосування наведених норм зроблено Верховним Судом у постанові від 25 жовтня 2024 року справа №380/14285/22).
З урахуванням викладеного, суд уважає, що відповідач, в порушення наведених норм, прийшов до помилкових висновків про завищення позивачем рядка 11.1 колонки Б податкової декларації з податку на додану вартість за травень 2024 року та як наслідок завищення суми податку на додану вартість, яка підлягає бюджетному відшкодуванню на рахунок платника у банку за вказаний звітний період у сумі 154913 грн.
Щодо застосованого штрафу на підставі п.123.2 ст.123 ПК України у сумі 77456,50 грн.
Зміст спірного податкового повідомлення-рішення та розрахунок завищення ТОВ “Львівський авіаційний завод “ЛДАРЗ» (07684556) суми від'ємного значення, яка підлягає бюджетному відшкодуванню на рахунок платника у банку (показник рядка 20.2.2. Декларації) за травень 2024 року вказує на те, що штраф до позивача застосовано на підставі п.123.2 ст.123 ПК України у розмірі 50 відсотків.
У відповідності до згаданого пункту діяння, передбачені пунктом 123.1 цієї статті, вчинені умисно, тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 25 відсотків від суми визначеного податкового зобов'язання та/або іншого зобов'язання, контроль за сплатою якого покладено на контролюючі органи, завищеної суми бюджетного відшкодування.
Згідно з пунктом 123.1 статті 123 ПК України вчинення платником податків діянь, що зумовили визначення контролюючим органом суми податкового зобов'язання та/або іншого зобов'язання, контроль за сплатою якого покладено на контролюючі органи, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2 (крім випадків зменшення суми податку на доходи фізичних осіб, задекларованої до повернення з бюджету у зв'язку із використанням права на податкову знижку), 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 10 відсотків суми визначеного податкового зобов'язання та/або іншого зобов'язання, контроль за сплатою якого покладено на контролюючі органи, завищеної суми бюджетного відшкодування.
Зміст наведених норм вказує на те, що кваліфікуючою ознакою порушення, передбаченого п.123.2 ст.123 ПК України є наявність у платника податків умислу на завищення суми бюджетного відшкодування.
Відповідно до п.123.2 ст.123 ПК України діяння, передбачені пунктом 123.1 цієї статті, вчинені умисно,-тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 25 відсотків від суми завищеної суми бюджетного відшкодування, від суми визначеного податкового зобов'язання та/або іншого зобов'язання, контроль за сплатою якого покладено на контролюючі органи, завищеної суми бюджетного відшкодування.
Згідно з пунктом 123.3 ст. 123 ПК України діяння, передбачені пунктом 123.2 цієї статті, вчинені повторно протягом 1095 днів календарних днів,-тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі 50% суми визначеного податкового зобов'язання та/або іншого зобов'язання, контроль за сплатою якого покладено на контролюючі органи, завищеної суми бюджетного відшкодування.
Крім того, в силу положень п.109.3 ст.109 ПК України необхідною умовою притягнення особи до фінансової відповідальності, передбаченої п.123.2 ст.123 цього Кодексу, за вчинення податкового правопорушення є встановлення контролюючими органами вини особи.
Абзацом другим пункту 109.1 статті 109 ПК України передбачено, що діяння вважаються вчиненими умисно, якщо існують доведені контролюючим органом обставини, які свідчать, що платник податків удавано, цілеспрямовано створив умови, які не можуть мати іншої мети, крім як невиконання або неналежне виконання вимог, установлених цим Кодексом та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.
Зміст акта перевірки вказує на те, що висновок про завищення бюджетного відшкодування за травень 2024 року у сумі 154913 грн. ґрунтується на висновках які детально описані у п.3.2 розділу ІІІ цього акта.
При цьому, п.3.2 розділу ІІІ згаданого акта перевірки стосуються перевірки визначення податкового кредиту та не містять аналізу таких діянь як таких що вчинені умисно.
Враховуючи викладене, суд уважає, що контролюючим органом належним чином не досліджувались обставини вини позивача, а саме удаваності, цілеспрямованості створення умови, які не можуть мати іншої мети, крім як завищення бюджетного відшкодування за травень 2024 року.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд, відповідно до ст. 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду доказів, які спростовували б доводи позивача, а відтак, не довів правомірності свого рішення в частині, а тому заявлені позивачем вимоги є такими, що підлягають задоволенню.
У силу вимог ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 73, 74, 139, 241-246, 257-262 КАС України, суд, -
ухвалив :
Позов задовольнити повністю.
Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Львівській області №35564/13-01-07-06 від 15.08.2024.
Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Львівський авіаційний завод “ЛДАРЗ» судовий збір в розмірі 3485,54 грн за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Львівській області.
Рішення може бути оскаржене, згідно зі ст. 295 КАС України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили, згідно зі ст. 255 КАС України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
СуддяГулкевич Ірена Зіновіївна