30 травня 2025 рокусправа № 380/5030/25
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Грень Н.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправними дій,
ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Донецькій області, в якому просить:
- Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 24.10.2024 № 134950022906 про відмову ОСОБА_1 у виплаті грошової допомоги при призначенні пенсії за віком у вигляді десяти місячних пенсій згідно пункту 7-1 Розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»;
- Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області провести нарахування та виплату ОСОБА_1 грошової допомоги, яка не оподатковується, у розмірі десяти місячних пенсій станом на день призначення пенсії за віком згідно пункту 7-1 Розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
В обґрунтування позову зазначає, що пенсійний орган безпідставно відмовив у нарахуванні та виплаті одноразової грошової допомоги відповідно до пункту 7-1 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", оскільки посада "вихователь дитячого садка, який перебував у віддані військової частини" відноситься до роботи, яка надає право на відповідну виплату. Тому звернулася до суду із цим позовом.
Ухвалою судді від 20.03.2025 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення сторін.
Відповідач позов не визнав, подав до суду відзив на позовну заяву(вх.№29500 від 08.04.2025), у якому проти позову заперечив. В обґрунтування своєї правової позиції зазначив, що відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України. Постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 №909 «Про перелік закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років». За результатами розгляду наданих документів, індивідуальних відомостей про застраховану особу та матеріалів пенсійної справи встановлено, що згідно з даними трудової книжки НОМЕР_1 від 11.09.1981 ОСОБА_1 з 01.07.1985 працювала вихователем ясельної групи військової частини НОМЕР_2 . З 07.08.1990 переведена музичним керівником. З 01.11.1995 військова частина НОМЕР_2 перейменована у військову частину НОМЕР_3 . Звільнена 16.07.1999. Відповідно до Постанови № 909 військова частина не відноситься до закладів освіти. Дана посада не передбачена Переліком посад артистів театрально-концертних та інших видовищних закладів, підприємств і колективів, які мають право на пенсію за вислугу років, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 1992 року № 583. Просив у задоволенні позову відмовити.
Від представника позивача на адресу суду надійшла відповідь на відзив (вх.№31351 від 15.04.2025) у якому заперечив проти доводів наведених у відзиві. Просить задовольнити позовні вимоги.
Суд дослідив матеріали справи, всебічно і повно з'ясував усі фактичні обставини, об'єктивно оцінив докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті та встановив таке.
ОСОБА_2 з 1983 року по 1985 рік навчалась у Хмельницькому педагогічному училищі. Згідно Диплому НОМЕР_4 їй присвоєно кваліфікацію вихователя дитячого садка.
У подальшому, ОСОБА_2 одружилась з ОСОБА_3 , внаслідок чого змінила прізвище на прізвище чоловіка, що підтверджено Свідоцтвом
про укладення шлюбу від 18.08.1984 серія НОМЕР_5 .
З 01.07.1985 ОСОБА_1 прийнята на посаду вихователя ясельної групи дитячого садочку військової частини НОМЕР_2 .
З 07.08.1990 ОСОБА_1 переведена на посаду музичного керівника (0,75 ставки).
З 01.10.1992 ОСОБА_1 переведена на посаду музичного керівника на 1,5 ставки.
З 1 листопада 1995 року військова частина НОМЕР_2 перейменована у військову частину НОМЕР_3 .
16.01.1999 ОСОБА_1 звільнена у зв'язку з переведенням в Яворівський міський відділ народної освіти, та призначена на посаду музичного керівника Старицького дошкільного закладу.
01.09.1999 звільнена з посади музичного керівника Старицького дошкільного закладу порядком переводу дошкільного закладу у в/ч НОМЕР_3 , та прийнята музичним керівником дитячого садка в порядку переведення з Старицького дитячого закладу.
01.03.2002 звільнена з роботи у зв'язку з переведенням до відділу освіти Яворівської районної державної адміністрації, та призначена на посаду музичного керівника Старичивського дошкільного закладу в порядку переведення з в/ч НОМЕР_3 .
24.09.2004 назву установи змінено на Дошкільний навчальний заклад с.Старичі. 01.02.2021 назва дошкільний навчальний заклад с.Старичі змінено на Старицький заклад дошкільної освіти Новояворівської міської ради.
Отже, з 1985 та станом на сьогоднішній день, ОСОБА_1 працює як педагогічний працівник в одному і тому ж закладі освіти, який лише змінював свою назву та сферу управління. На даний час ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Львівській області, і з 03.06.2024 отримує пенсію за віком, відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV.
17.10.2024 Позивач звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області із заявою про виплату їй одноразової грошової допомоги, що не підлягає оподаткуванню, в розмірі десяти місячних пенсій на день її призначення відповідно до пункту 7-1 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV.
Автоматичним розподілом справ в електронній підсистемі було визначено, що розгляд заяви позивача здійснюється відділом перерахунків пенсії № 4 управління пенсійного забезпечення, надання страхових виплат, соціальних послуг, житлових субсидій та пільг Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області.
24.10.2024 за результатами розгляду заяви Позивача, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області прийнято Рішення № 134950022906 про відмову у виплаті грошової допомоги.
Зазначене Рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 24.10.2024 № 134950022906 обґрунтовано тим, що заклади і установи, а також посади на яких працює заявник повинні бути затвердженні постановою Кабінету Міністрів України. На думку Відповідача, оскільки військова частина, не відноситься до закладів освіти, прийнято рішення відмовити ОСОБА_1 у перерахунку пенсії у зв'язку з відсутністю законних підстав для його проведення.
Позивачка не погоджується з прийнятим рішенням, вважає його безпідставним та необґрунтованим, відтак звернулась із цим позовом до суду.
Вирішуючи спір суд керується таким.
Згідно із частиною 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулювання порядку формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, визначено Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Статтями 2 та 51 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачено, що одним із видів державних пенсій є пенсії за вислугу років. Вони встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.
Відповідно до приписів пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» - право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України (Перелік закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 4 листопада 1993 р, №909 (надалі, також - Перелік №909)), незалежно від віку.
Пунктом 7-1 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що особам, які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е» - «ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію, при призначенні пенсії за віком виплачується грошова допомога, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі їх десяти місячних пенсій станом на день її призначення.
Порядок обчислення стажу, який дає право на призначення грошової допомоги, та механізм виплати цієї допомоги встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Кабінет Міністрів України постановою від 23 листопада 2011 року №1191 затвердив Порядок обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги, та її виплати, який визначає умови обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги відповідно до пункту 7-1 Розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (надалі - Порядок №1191).
Відповідно до пункту 2 Порядку №1191 до страхового стажу, що визначає право на виплату грошової допомоги, зараховуються періоди роботи в закладах та установах державної та комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» і «ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», що передбачені, зокрема, Переліком № 909.
Пунктом 5 вказаного Порядку визначено, що грошова допомога надається особам, яким починаючи з 01 жовтня 2011 року призначається пенсія за віком відповідно до Закону №1058-IV та які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статті 26 зазначеного Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е»-«ж» статті 55 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію.
Аналізуючи наведені норми законодавства можна зробити висновок, що право особи на призначення пенсії за віком відповідно до приписів пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», а також на отримання грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій пов'язується з наявністю у неї необхідного спеціального страхового стажу роботи на певних визначених законодавством посадах й виходом на пенсію саме з цих посад в закладах та установах державної та комунальної форми власності, а також неотримання такою особою до моменту виходу на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» будь-якого іншого виду пенсії.
Аналогічна правова позиція, викладена, зокрема, в постановах Верховного Суду від 20 лютого 2019 року у справі № 462/5636/16-а, від 19 березня 2019 року у справі № 466/5637/17.
Судом встановлено, що у позивача наявний спеціальний стаж, як працівника освіти - 42 роки 5 місяців 1 день, який не заперечується відповідачем. Їй зараховано до спеціального стажу період роботи в сфері освіти.
Постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 № 909 «Про перелік закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років» (далі - Постанова № 909) встановлено, що в дошкільних навчальних закладах всіх типів право на пенсію за вислугу років мають право громадяни, які працювали на таких посадах: директори (завідуючі), вихователі-методисти, вихователі, асистенти вихователів дошкільних навчальних закладів в інклюзивних групах, музичні керівники, вчителі-дефектологи, вчителі-логопеди, практичні психологи.
Тобто в силу абзацу 5 Переліку Постанови № 909 вихователі, музичні керівники дошкільних навчальних закладів всіх типів мають право на пенсію за вислугу років.
В примітці 2 до Постанови № 909 вказано, що робота в установах і на посадах, передбачених переліком посад в даній постанові, дає право на пенсію за вислугою років незалежно від форми власності або відомчої належності закладів і установ.
Постановою Ради Міністрів СРСР від 17 грудня 1959 року №1397 «Про пенсії за вислугу років працівникам просвіти, охорони здоров'я та сільського господарства», яка діяла на час проходження позивачем військової служби у рядах Радянської Армії, передбачено, що до складу переліку установ, організацій і посад, робота в яких дає право на пенсію за вислугу років віднесено лікарняні установи всіх типів і найменувань, в тому числі клініки і клінічні частини, госпіталі, лепрозорії, психіатричні колонії, амбулаторно-поліклінічні заклади всіх типів і найменувань (поліклініки, амбулаторії, диспансери всіх профілів, установи швидкої медичної допомоги і переливання крові, медсанчастини, оздоровчі пункти, медичні кабінети і пункти, фельдшерські та фельдшерсько-акушерські пункти, станції санітарної авіації, рентгенівські станції і пункти, медичні лабораторії та інші). До переліку посад, робота на яких давала право на пенсію за вислугу років, відносились лікарі, зубні лікарі, техніки, фельдшери, помічники лікаря, акушерки, масажисти, лаборанти і медичні сестри - всі незалежно від найменування посади, дезінфекційні інструктори.
У відповідності з Переліком установ, організацій і посад, робота в яких дає право на пенсію за вислугу років, затверджений наказом Міністерства соціального забезпечення УPCP від 31 грудня 1959 року №135 та підпункту «а» пункту 1 Положення про порядок зарахування стажу для призначення пенсій за вислугу років працівникам освіти та охорони здоров'я, затвердженого постановою Ради Міністрів СРСР від 17 грудня 1959 року №1397 учителям, лікарям і іншим працівникам освіти та охорони здоров'я до стажу роботи за спеціальністю, зараховується робота у лікарняних установах всіх типів та найменувань незалежно від відомчої приналежності установи і організації та найменування посади.
Згідно пункту 4 зазначеного положення вчителям, лікарям та іншим працівникам освіти та охорони здоров'я в стаж роботи за фахом зараховується військова служба медпрацівників за фахом в складі Збройних Сил СРСР.
Відповідно до частини 1 статті 8 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», час перебування громадян України на військовій службі зараховується до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Час проходження строкової військової служби та військової служби за призовом осіб офіцерського складу, а також час проходження військової служби в особливий період, що оголошується відповідно до Закону України «Про оборону України», зараховуються до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, якщо на момент призову на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу в особливий період, що оголошується відповідно до Закону України «Про оборону України», особа навчалася за фахом у професійно-технічному навчальному закладі, працювала за професією або займала посаду, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах. Час навчання в професійно-технічному навчальному закладі, час проходження строкової військової служби, а також час проходження військової служби в особливий період, що оголошується відповідно до Закону України «Про оборону України», які зараховуються до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, не повинні перевищувати наявного стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах. Час проходження військовослужбовцями військової служби в особливий період, що оголошується відповідно до Закону України «Про оборону України», зараховується до їх вислуги років, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби на пільгових умовах у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.
Тобто, відповідно до змісту наведеної норми, обов'язковою умовою зарахування часу проходження строкової військової служби до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, різновидом якої є пенсія за вислугу років, є, зокрема, робота особи за професією або на посаді, що дає право на призначення такої пенсії, на момент призову на строкову військову службу.
Вказаний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 24 квітня 2019 у справі №450/3061/16-а.
У відповідності до частини 5 статті 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Частиною 3 ст. 36 КЗпП УРСР передбачалося, що однією з підстав припинення трудового договору є призов або вступ працівника на військову службу.
Верховний Суд в постанові від 15.06.2022 у справі № 200/854/19-а вказав, що норму пункту 7-1 розділу «Прикінцеві положення» Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування слід тлумачити таким чином, що для отримання визначеної пунктом 7-1 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» грошової допомоги при виході на пенсію по Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» особа має дотриматись таких вимог:
- станом на день досягнення пенсійного віку працювати в установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е» - «ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення»;
- пенсія має призначатися особі вперше (тобто особи, які отримували пенсію раніше і з будь-яких причин перестали отримувати її право на зазначену грошову допомогу втратили);
- станом на день звернення за призначенням пенсії особа повинна мати страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років, у редакції Закону №1058 станом на час виникнення спірних правовідносин) на зазначених вище посадах.
Відповідно до пункту 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок № 637) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Судом встановлено, що позивач має усі необхідні умови для призначення та виплати грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій, яка передбачена пунктом 7-1 Перехідних положень Закону № 1058-ІV, а саме:
1) Позивач з 1985 по 2024 працювала в дошкільному навчальному закладі (дитячому садочку) та у початковій школі, які є закладами державної і комунальної форми власності;
2) мала страховий стаж більше необхідних 30 років на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне страхування»;
3) до цього часу не отримувала будь-яку пенсію;
4) займала посаду (вчитель, вихователь, музичний керівник), робота на якій дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне страхування».
Зазначене підтверджується трудовою книжкою позивача, архівними довідками, формою РС-право.
Виходячи з вищезазначеного, цілком очевидним стає факт протиправного ігнорування та неврахування Відповідачем педагогічного стажу роботи позивача вихователем та музичним керівником у дошкільному навчальному закладі (дитячому садочку), який перебував у віданні військової частини НОМЕР_2 (з 01.11.1995 - військова частина НОМЕР_3 ) під час розгляду заяви про виплату позивачу одноразової грошової допомоги.
Вказаний висновок відповідає позиції, викладеній в постановах Верховного Суду від 24.12.2019 у справі № 442/4963/17 та від 18.06.2020 у справі №676/3013/17.
У пункті 52 рішення у справі «Щокін проти України» (№23759/03 та №37943/06) Європейський суд з прав людини зазначив, що тлумачення та застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд однак зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, в який тлумачиться і застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики Суду. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і в справі «Скордіно проти Італії» («Scordino v. Italy» №36813/97).
Відсутність в національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення такого важливого фінансового питання, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника.
У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини «Щокін проти України» (№23759/03 та №37943/06) зазначено про те, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про «закон», стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі «Шпачек s.r.о.» проти Чеської Республіки» (SPACEK, s.r.o. v. THE CZECH REPUBLIC №26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі «Бейелер проти Італії» (Beyeler v. Italy №33202/96).
Крім того, Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме в тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення у справі «Кантоні проти Франції» («Cantoni v. France» №17862/91), у справі «Вєренцов проти України» №20372/11).
З огляду на вищенаведене, суд дійшов висновку, що вимоги, викладені в позовній заяві є обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення.
Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відтак, підлягають стягненню з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивача понесені ним судові витрати по оплаті судового збору в розмірі 969,00 грн.
Керуючись ст. ст. 72-77, 90, 139, 243-246, 255, 293, 295 КАС України, суд
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_6 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Донецькій області (адреса: площа Соборна,3, м. Слов'янськ, Донецька область, 84122; ЄДРПОУ 13486010) про визнання протиправними дій - задовольнити повністю.
2. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 24.10.2024 № 134950022906 про відмову ОСОБА_1 у виплаті грошової допомоги при призначенні пенсії за віком у вигляді десяти місячних пенсій згідно пункту 7-1 Розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області провести нарахування та виплату ОСОБА_1 грошової допомоги, яка не оподатковується, у розмірі десяти місячних пенсій станом на день призначення пенсії за віком згідно пункту 7-1 Розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»
4.Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_6 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду у Донецькій області (ЄДРПОУ 13486010) судовий збір у сумі 969 (дев'ятсот шістдесят дев'ять) гривень.
Рішення може бути оскаржене, згідно зі ст. 295 КАС України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили, згідно зі ст. 255 КАС України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
СуддяГрень Наталія Михайлівна