29 травня 2025 року м. Львівсправа № 380/2562/25
Львівський окружний адміністративний суд, суддя Клименко О.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,-
ОСОБА_1 (позивач/ ОСОБА_1 ) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду із позовом до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (відповідач/військова частина НОМЕР_1 ), в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суми грошового забезпечення за весь час затримки виплати з 11 грудня 2019 року по день фактичної виплати 30 листопада 2024 року;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суми грошового забезпечення за весь час затримки виплати з 11 грудня 2019 року по день фактичної виплати 30 листопада 2024 року.
Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що з порушенням вимог Закону України від 19 жовтня 2000 року № 2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон № 2050) та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159 (далі - Порядок № 159), відповідач за наявності факту несвоєчасної виплати сум індексації грошового забезпечення, встановленого рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 29 грудня 2023 року у справі № 380/22321/23, яке набрало законної сили, не нарахував та не виплатив йому компенсацію втрати частини доходів у зв'язку із порушенням строків їх виплати за весь час затримки виплати з 11 грудня 2019 року по день фактичної виплати, яка відбулася 30 листопада 2024 року, а відтак допустив протиправну бездіяльність. З огляду на викладене з метою захисту свого порушеного права позивач звернувся з цим позовом до суду, який просить задовольнити повністю.
Позиція відповідача викладена у відзиві на позовну заяву. Відповідач вказує, що цей позов, оскільки його заявлено поза межами місячного строку, підлягав залишенню без розгляду.
По суті спору відповідач зазначає, що у спірній ситуації право на компенсацію втрати частини доходу позивач має лише за період з 18 березня 2024 року (дати набрання законної сили рішенням суду у справі № 380/22321/23) по 30 листопада 2024 року (дати фактичної виплати індексації на виконання рішення суду у справі № 380/22321/23). Також відзначає, що предмет спору - компенсація втрат частини доходу у зв'язку з порушенням строків їх виплат за своєю суттю не є відновленням порушення законодавства про оплату праці, оскільки таку компенсацію не віднесено до складу заробітної плати (грошового забезпечення).
З огляду на вказане у задоволенні позову просить відмовити в повному обсязі.
Відповідно до пункту 3 частини третьої статті 246 КАС України суд зазначає, що ухвалою судді від 14 лютого 2025 року відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі без повідомлення (виклику) сторін.
Суд встановив такі фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.
ОСОБА_1 , проходив військову службу у Збройних Силах України, зокрема у період з 01 грудня 2015 року по 28 лютого 2018 року - у військовій частині НОМЕР_1 .
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 29 грудня 2023 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18 березня 2024 року у справі № 380/22321/23, визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення у період з 01 грудня 2015 року по 28 лютого 2018 року включно та зобов'язано військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 грудня 2015 року по 28 лютого 2018 року включно із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (місяця підвищення доходу) для розрахунку індексації грошового забезпечення, - січень 2008 року.
На виконання вказаного рішення суду військова частина НОМЕР_1 30 листопада 2024 року виплатила позивачу індексацію грошового забезпечення на загальну суму 84124,00 грн, що підтверджується випискою з його карткового рахунку.
Листом від 31 грудня 2024 року № 2/22/13-3493 «Про надання відповіді» військова частина НОМЕР_1 повідомила позивача у відповідь на його заяву від 05 грудня 2024 року щодо нарахування та виплати компенсації втрати частини доходів про те, він був виключений зі списків частини 11 грудня 2019 року, тому провести будь-які грошові розрахунки з ним можливо лише за рішенням суду.
Позивач, уважаючи бездіяльність відповідача щодо нарахування та виплати компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суми індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати з 11 грудня 2019 року по день фактичної виплати 30 листопада 2024 року протиправною, звернувся з цим позовом до суду.
Предметом розгляду у цій справі є оцінка наявності підстав для зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення з 11 грудня 2019 року по день фактичної виплати 30 листопада 2024 року відповідно до Закону № 2050 та Порядку № 159.
Щодо строку звернення позивача з цим позовом до суду суд зазначає таке.
Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Згідно із частиною п'ятою статті 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Спірні правовідносини, які виникли між сторонами у цій справі, стосуються вирішення питання щодо наявності чи відсутності у позивача права на отримання компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення.
Відповідно до частини першої статті 94 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Структура заробітної плати визначена статтею 2 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці».
Так, структура заробітної плати складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат.
Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.
Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.
Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
Статтею 34 Закону України «Про оплату праці» визначено, що компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.
Відповідно до частин першої, другої статті 2 Закону № 2050 компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема, заробітна плата (грошове забезпечення), сума індексації грошових доходів громадян.
З наведеного випливає, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати, є складовими заробітної плати.
На належності сум компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати до складових належної працівникові заробітної плати як коштів, які мають компенсаторний характер та спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, наголошував і Конституційний Суд України у рішенні від 15 жовтня 2013 року № 9-рп/2013.
Конституційний Суд України у зазначеному рішенні вказав, що винагорода за виконану працівником роботу є джерелом його існування та має забезпечувати для нього достатній, гідний життєвий рівень. Це визначає обов'язок держави створювати належні умови для реалізації громадянами права на працю, оптимізації балансу інтересів сторін трудових відносин, зокрема, шляхом державного регулювання оплати праці. Так, держава передбачає заходи, спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, тобто грошової винагороди за виконану роботу як еквівалента вартості споживчих товарів і послуг. Згідно з положеннями частини шостої статті 95 КЗпП України, статей 33, 34 Закону України «Про оплату праці» такими заходами є індексація заробітної плати та компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати.
У пункті 2.2 рішення від 15 жовтня 2013 року № 9-рп/2013 Конституційний Суд України дійшов висновку, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Як складові належної працівникові заробітної плати ці кошти спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Отже, кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків виплати заробітної плати, є компенсаторною складовою доходу у вигляді заробітної плати працівника.
З огляду на вказане очевидним є те, що спір про нарахування та виплату компенсації втрати частини доходу у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення, стосується заробітної плати (грошового забезпечення) військовослужбовця.
Аналогічний висновок зроблений Верховним Судом у постановах від 05 травня 2022 року у справі № 380/8976/21, від 29 листопада 2023 року у справі № 560/11895/23, від 14 грудня 2023 року у справі № 560/11898/23.
Суд відзначає, що положення статті 122 КАС України не містять норм, які б урегульовували строки звернення осіб, які перебувають (перебували) на військовій службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці (грошового забезпечення військовослужбовців).
Водночас такі строки встановлені КЗпП України, а саме частиною другою статті 233 цього Кодексу (у редакції Закону України від 01 липня 2022 року № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», який набрав чинності 19 липня 2022 року), відповідно до якої із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Отож, починаючи з 19 липня 2022 року, з дати набрання чинності Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX, законодавець установив тримісячний строк звернення з позовом до суду у справах про стягнення належної працівнику при звільненні заробітної плати (грошового забезпечення військовослужбовців).
Суд встановив, що індексацію грошового забезпечення на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 29 грудня 2023 року у справі № 380/22321/23 відповідач виплатив позивачу 30 листопада 2024 року.
Отже, про порушення свого права оскаржуваною поведінкою відповідача (ненарахуванням та невиплатою компенсації втрати частини доходів у зв'язку із порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення) позивач дізнався, отримавши виплачені на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 29 грудня 2023 року у справі № 380/22321/23 грошові кошти, а саме 30 листопада 2024 року.
З цим позовом до суду позивач звернувся 10 лютого 2025 року, тобто із дотриманням тримісячного строку звернення, встановленого частиною другою статті 233 КЗпП України.
Отже, до суду з цим позовом позивач звернувся у встановлений законом строк, у зв'язку з чим доводи відповідача про пропуск позивачем строку звернення з цим позовом до суду є безпідставними, тому суд їх відхиляє.
Оцінюючи правовідносини, які виникли між сторонами, суд зазначає таке.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених законом, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати».
Відповідно до статті 1 Закону № 2050 підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Згідно з частинами першою, другою статті 2 Закону № 2050 компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема, заробітна плата (грошове забезпечення) та сума індексації грошових доходів громадян.
Статтею 3 Закону № 2050 передбачено, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Відповідно до статті 6 Закону № 2050 компенсацію виплачують за рахунок:
власних коштів - підприємства, установи і організації, які не фінансуються і не дотуються з бюджету, а також об'єднання громадян;
коштів відповідного бюджету - підприємства, установи і організації, що фінансуються чи дотуються з бюджету;
коштів Пенсійного фонду України, Фонду соціального страхування України, Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, інших цільових соціальних фондів, а також коштів, що спрямовуються на їх виплату з бюджету.
З метою реалізації Закону № 2050 Кабінет Міністрів України постановою від 21 лютого 2001 року № 159 затвердив Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати.
Відповідно до пункту 3 Порядку № 159 компенсації підлягають такі грошові доходи, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема заробітна плата (грошове забезпечення) та сума індексації грошових доходів громадян.
Аналіз наведених положень дає підстави вважати, що основною умовою для виплати громадянину, передбаченої статтею 2 Закону № 2050 та Порядком № 159, компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів, що не мають разового характеру, зокрема сум індексації грошового забезпечення. У зв'язку з цим виплата компенсації проводиться незалежно від порядку і підстав нарахування грошового доходу: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема у постановах від 14 квітня 2021 року у справі № 465/322/17, від 21 вересня 2022 року у справі № 816/1627/18.
Крім того, у постанові від 05 березня 2020 року у справі № 140/1547/19 Верховний Суд зазначив, що «згідно з положеннями статті 4 Закону № 2050-III виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць. Відповідно до статті 6 Закону № 2050-III компенсацію виплачують за рахунок коштів Пенсійного фонду України, а також коштів, що спрямовуються на їх виплату з бюджету. З системного аналізу правових норм вбачається, що основними умовами для виплати суми компенсації є: 1) порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії) та 2) виплата нарахованих доходів. При цьому виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу».
Також варто звернути увагу на те, що Верховний Суд, розглядаючи справу № 240/11882/19, вказав, що, враховуючи наявність факту невиплати позивачу сум індексації грошового забезпечення з 01 січня 2016 року по 12 січня 2018, позивач має право на компенсацію втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення з 01 січня 2016 року по 12 січня 2018 року. Так, у разі бездіяльності власника або уповноваженого ним органу щодо нарахування та виплати громадянину індексації заробітної плати, така особа має право на компенсацію втрати доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати за умови зобов'язання власника або уповноваженого ним органу здійснити донарахування належних громадянину сум доходів.
Аналогічна правова позиція уже висловлювалася Верховним Судом у постанові від 04 квітня 2018 року у справі № 822/1110/16, від 20 грудня 2019 року у справі № 822/1731/16, від 13 березня 2020 року у справі № 803/1565/17.
Суд встановив, що індексацію грошового забезпечення за період з 01 грудня 2015 року по 28 лютого 2018 року відповідач виплатив позивачу на виконання рішення суду у справі № 380/22321/23 30 листопада 2024 року.
Суд звертає увагу відповідача на те, що нарахування та виплата позивачу індексації грошового забезпечення за вказаний період мали бути здійснені відповідачем саме з моменту набуття позивачем права на її отримання відповідно до вимог чинного законодавства.
Ураховуючи періоди, за які індексація грошового забезпечення мала бути виплачена позивачу, та час її фактичної виплати, суд доходить висновку про те, що відповідач порушив строки виплати позивачу індексації грошового забезпечення.
Оскільки індексація грошового забезпечення належить до доходу, який позивач одержує на території України і який не має разового характеру, та враховуючи те, що відповідач здійснив її виплату з порушенням строків, суд доходить висновку про наявність у позивача права на отримання компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення з 01 грудня 2015 року по день фактичної виплати, яка відбулася 30 листопада 2024 року, а не з 18 березня 2024 року по 30 листопада 2024 року як помилково вважає відповідач.
Також варто відзначити, що виконуючи функцію єдності судової практики, Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 02 квітня 2024 року у справі № 560/8194/20 (касаційне провадження № К/990/129/22) вирішив питання неоднакового застосування норм статті 7 Закону № 2050 та відступив від висновків, викладених Верховним Судом, зокрема у постановах від 09 червня 2021 року у справі № 240/186/20, від 17 листопада 2021 року у справі № 460/4188/20, від 27 липня 2022 року у справі № 460/783/20, від 11 травня 2023 року у справі № 460/786/20.
У цій постанові Верховний Суд, серед іншого, сформулював висновки, відповідно до яких нарахування і виплата компенсації втрати частини доходів у випадку порушення строку їх виплати, проводиться у чітко визначений Законом № 2050 строк - у тому ж місяці, в якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць, отримання відмови власника або уповноваженого ним органу (особи) виплатити таку компенсацію у відповідь на заяву особи про виплату відповідної компенсації на підставі Закону № 2050 не змінює час, з якого така особа повинна була дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить про час, коли особа почала вчиняти активні дії щодо реалізації свого права на отримання компенсації у позасудовому чи судовому порядку, та відповідно з вказаної дати не може розпочинатись відлік строку звернення з позовом до суду.
У справі № 560/8194/20 Верховний Суд виходив з того, що відмова відповідача у виплаті компенсації громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати у розумінні статті 7 Закону № 2050 не обов'язково має висловлюватися через ухвалення окремого акту індивідуальної дії, оскільки це не передбачено законодавством.
За висновком Верховного Суду зазначену норму варто тлумачити у її системному зв'язку з нормами статей 2 - 4 Закону № 2050, які визначають, що компенсація втрати частини доходів через порушення строку їх виплати повинна нараховуватись у місяці, в якому проведено виплату заборгованості. Відповідно невиплата компенсації у вказаний період свідчить про відмову виплатити таку згідно із Законом № 2050 і не потребує оформлення відмови окремим рішенням. Вчинення ж відповідачем активної дії, що проявляється, зокрема, у наданні листа-відповіді на звернення особи щодо виплати належних їй сум компенсації, слід розглядати лише як додаткову форму повідомлення про відмову.
Крім того, суд ураховує, що Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України відокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06 липня 1999 року № 8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).
У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.
Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку про протиправність бездіяльності відповідача щодо нарахування та виплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суми індексації грошового забезпечення, виплачені на виконання рішення суду у справі № 380/22321/23.
Як констатовано судом вище, позивач має право на отримання компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення з 01 грудня 2015 року по день фактичної виплати, яка відбулася 30 листопада 2024 року.
Проте у позовній заяві позивач просить суд зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити спірну компенсацію починаючи з 01 грудня 2019 року.
Суд звертає увагу, що в адміністративному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов'язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин). Під час розгляду справи суд зв'язаний предметом та підставами заявлених позивачем вимог. Вказаний принцип знайшов своє відображення у частині другій статті 9 КАС України, в якій вказано, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, та в межах позовних вимог.
У зв'язку з наведеним, ураховуючи відповідно до статті 9 КАС України межі заявлених позовних вимог, суд задовольняє заявлений позивачем позов повністю: визнає протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суми індексації грошового забезпечення з 11 грудня 2019 року по день фактичної виплати 30 листопада 2024 року та зобов'язує військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суми індексації грошового забезпечення з 11 грудня 2019 року по день фактичної виплати 30 листопада 2024 року, як про це просить позивач.
За змістом частини першої статті 245 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.
Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та, враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов висновку про задоволення позову повністю.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує як розподілити між сторонами судові витрати.
За змістом частин першої, третьої статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», за подання цього позову до суду судовий збір не сплачував, а тому його розподіл на підставі статті 139 КАС України не здійснюється.
Докази понесення сторонами витрат, пов'язаних з розглядом справи, у матеріалах справи відсутні, тому їх розподіл також не здійснюється.
Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень КАС України, суд,-
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_2 ) про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії - задовольнити повністю.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суми індексації грошового забезпечення з 11 грудня 2019 року по день фактичної виплати 30 листопада 2024 року.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суми індексації грошового забезпечення з 11 грудня 2019 року по день фактичної виплати 30 листопада 2024 року.
Розподіл судових витрат не здійснюється.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення може бути оскаржене за правилами, встановленими ст.ст. 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно, з урахуванням положень підп.15.5 п.15 розд. VII «Перехідні положення» цього Кодексу.
Повний текст рішення складено 29 травня 2025 року.
СуддяКлименко Оксана Миколаївна