29 травня 2025 рокусправа № 380/8056/25
м. Львів
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Качур Р.П. розглянув у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії -
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), у якому просить:
- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 у період з 01.01.2020 по 22.02.2025 включно грошового забезпечення (основних та додаткових видів грошового забезпечення), одноразових додаткових видів грошового забезпечення та компенсації за невикористані календарні дні щорічної основної відпустки та додаткової відпустки як учаснику бойових дій, без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату (з урахуванням раніше виплачених сум) грошового забезпечення (у тому числі посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, надбавки за особливості проходження служби, надбавки за службу в умовах режимних обмежень, щомісячної премії у відсотковому значенні, що виплачені при проходженні служби) за період з 01.01.2020 по 22.02.2025 включно, одноразових додаткових видів грошового забезпечення (у тому числі допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби) та компенсації за невикористані календарні дні щорічної основної відпустки та додаткової відпустки як учаснику бойових дій, які були виплачені у вказаному періоді, виходячи з посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020, на 01.01.2021, на 01.01.2022, на 01.01.2023, на 01.01.2024 та на 01.01.2025, на відповідні тарифні коефіцієнти згідно додатків 1 і 14 до постанови Кабінет Міністрів України “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 № 704, та провести його виплату з урахуванням раніше виплачених сум, а також із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44.
В обґрунтування цього позову зазначив протиправність виплати грошового забезпечення, та похідних видів грошового забезпечення з урахуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року. Позивач вважає, що скасування в судовому порядку 6 Постанови № 103, яким внесено зміни до пункту 4 Постанови № 704 дає підстави вважати, що розрахунковою величиною для обчислення грошового забезпечення є 01.01.2021, 01.01.2022, 01.01.2023, 01.01.2024, 01.01.2025 відповідно. Тому позивач звернувся з цим позовом до суду.
Ухвалою від 28.04.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.
На адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 38390 від 08.05.2025), у якому проти позову заперечив. Зазначив, що пунктом 4 Постанови № 704 (в редакції, чинній до 24.02.2018) було встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14. Постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (надалі також - Постанова №103, яка набрала чинності 24.02.2018) до Постанови № 704 внесено зміни, внаслідок яких пункт 4 даної постанови було викладено у новій редакції: « 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.». Разом з тим, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови № 103, яким було внесено зміни до пункту 4 Постанови № 704. Зазначив, що відповідач керувався чинною Постановою № 704 та вказаною нормою (пунктом 4), яка є обов'язковою для застосування, оскільки іншої не існує, а попередня не може бути відновлена судом. Також повідомив, що постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481 “Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 р. № 103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704», яка набрала чинності 20 травня 2023 року, до пункту 4 Постанови № 704 було внесено зміни, згідно яких установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14. Просив у задоволенні позову відмовити.
Суд вивчив матеріали справи, з'ясував обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідив докази, якими вони обґрунтовуються та встановив таке.
ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 .
Наказом Командувача Сухопутних військ Збройних Сил України (по особовому складу) від 01.02.2025 № 143 майора ОСОБА_1 звільнено з військової служби у відставку за підпунктом “б» (за станом здоров'я - на підставі висновку військово-лікарської комісії про непридатність або тимчасову непридатність до військової служби з переоглядом через 6-12 місяців) пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу».
Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 22.02.2025 № 57 позивач виключений зі списків особового складу частини з 22.02.2025.
З довідки щодо нарахованого грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.01.2026 по 22.02.2025, виданої військовою частиною НОМЕР_1 , слідує, що посадовий оклад, оклад за військовим званням та інші похідні види грошового забезпечення за спірний період обчислені позивачу виходячи з розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року.
Позивач вважає дії відповідача щодо застосування з 01.01.2020 по 22.02.2025 розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, при нарахуванні позивачу грошового забезпечення, та похідних видів грошового забезпечення протиправними, тому звернувся із цим позовом до суду.
При вирішенні спору по суті суд керується таким.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини п'ятої статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Частиною четвертою статті 9 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" передбачено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 30.08.2017 № 704 (далі Постанова № 704), якою затверджено тарифні сітки розрядів і коефіцієнтів посадових окладів, схеми тарифних розрядів, тарифних коефіцієнтів, додаткові види грошового забезпечення, розміри надбавки за вислугу років. Установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Пунктом 2 Постанови № 704 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Додатком 1 до Постанови № 704 визначено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
Пунктом 4 Постанови № 704 (в первинній редакції на дату прийняття) встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Також додатки 1, 12, 13, 14 до Постанови № 704 містять примітки, відповідно до яких, зокрема посадові оклади за розрядами тарифної сітки та оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.
21.02.2018 Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 103, пунктом 6 якої внесено зміни до постанов Кабінету Міністрів України, що додаються. Зокрема, у постанові № 704 пункт 4 викладено в такій редакції: "4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14".
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб".
Згідно з частиною п'ятою статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Так, Верховний Суд у постанові від 02.08.2022 у справі № 440/6017/21, спірні відносини у якій є тотожними цьому спору, зауважив, що на момент набрання чинності постановою № 704 (01.03.2018) пункт 4 цієї постанови було викладено в редакції змін, передбачених пунктом 6 постанови № 103, а саме: "4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14".
Тобто, станом на 01.03.2018 пункт 4 постанови № 704 визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року.
Водночас Закон України від 05.10.2000 № 2017-III "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" (надалі - Закон № 2017-III) визначає правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, згідно із положеннями статті 1 державні соціальні стандарти - це встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій.
У свою чергу базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров'я та освіти (стаття 6 Закону № 2017-III).
Прожитковий мінімум щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.
При цьому згідно із частиною другою статті 92 Конституції України виключно законами України встановлюються Державний бюджет України і бюджетна система України (пункт 1) та порядок встановлення державних стандартів (пункт 3).
Разом з цим, Верховний Суд наголосив на тому, що Кабінет Міністрів України не уповноважений та не вправі установлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили.
Пунктом 8 Прикінцевих положень Закону України від 23.11.2018 № 2629-VIII "Про Державний бюджет України на 2019 рік" було установлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня 2018 року.
У свою чергу, Закон України від 14.11.2019 № 294-IX "Про Державний бюджет України на 2020 рік" (надалі - Закон № 294-IX), Закон № 1082-IX «Про Державний бюджет України на 2021 рік» та Закон України від 02.12.2021 № № 1928-IX «Про Державний бюджет України на 2022 рік» (далі - Закон № 1928-IX), Закон України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» таких застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2018 року, на 2020 та 2021, 2022, 2023 роки, відповідно, не містять.
Тобто, положення пункту 4 постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для обчислення розмірів посадових окладів, розрахованих згідно з постановою № 704, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року до 01.01.2020 - набрання чинності Законом № 294-IX не входили в суперечність із актом вищої юридичної сили.
Відповідно до статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи, тобто згідно з правовою позицією Верховного Суду такі правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12.03.2019 у справі № 913/204/18, від 10.03.2020 у справі № 160/1088/19, від 09.06.2022 у справі № 520/2098/19).
Отже, з огляду на передбачені в частині третій статті 7 КАС України правила, а також враховуючи на те, що з 29.01.2020 положення пункту 4 постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для обчислення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для розрахунку посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, до спірних відносин належить застосувати пункт 4 постанови № 704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу - Закону № 1928-IX із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).
При цьому, надаючи оцінку аргументам відповідача про необхідність врахування вимог постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481 з 20.05.2023, суд зазначає таке.
Суд враховує, що 20.05.2023 набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481 “Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 р. № 103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704», пунктом 2 якої внесено зміну до пункту 4 Постанови №704, виклавши абзац перший в такій редакції:
“4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.».
Зважаючи на викладене суд приходить до висновку, що посадовий оклад позивача, його оклад за військовим (спеціальним) званням як військовослужбовця, з 30.11.2021 і до 19.05.2023 повинен був визначатися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (а не на 01.01.2018).
Таким чином, позовні вимоги за період після 20.05.2023 задоволенню не підлягають, оскільки, як зазначено вище, з 20.05.2023 правове регулювання спірних правовідносин змінено.
На підставі вказаних висновків Верховного Суду, з урахуванням постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18, суд дійшов висновку, що відповідачем протиправно не здійснено перерахунок та виплату грошового забезпечення позивача періоди з 29 січня 2020 року по 19 травня 2023 року з урахуванням розміру посадового окладу, окладу за військовим званням за відповідною посадою, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного (2020, 2021, 2022, 2023) року.
Враховуючи наведене вище, суд вважає, що відповідач, застосовуючи при обчисленні посадового окладу та окладу за військовим званням позивача періоди з 29 січня 2020 року по 19 травня 2023 року та додаткових видів грошового забезпечення позивача такої розрахункової величини як прожитковий мінімум для працездатних осіб, визначений законом на 01.01.2018, діяв протиправно.
Вказана правова позиція суду узгоджується із постановами Верховного Суду від 02 серпня 2022 року у справі № 440/6017/21 та від 12 вересня 2022 року у справі № 500/1813/21, які в силу приписів частини 5 статті 242 КАС України враховуються судом при вирішенні спірних правовідносин.
З приводу зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошове забезпечення із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, то суд зазначає таке.
Відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44, грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби.
Виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.
Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
Відповідно до статті 1 Закону України Про індексацію грошових доходів населення індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Статтею 2 Закону України Про індексацію грошових доходів населення передбачено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).
Враховуючи наведене, суд вважає, що нарахування та виплату позивачу грошового забезпечення необхідно проводити з урахуванням пункту 2 Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44.
Таким чином, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та необхідність їх часткового задоволення.
Щодо стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 2000,00 грн суд зазначає таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України).
Статтею 134 КАС України визначено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Аналіз наведених положень законодавства дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, суд досліджує на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
Судом встановлено, що професійна правнича допомога позивачу надавалася адвокатом Ліпенком Ю.К. на підставі договору про надання правової допомоги № 25/25 від 28.02.2025 (далі - договір) та ордеру серії ВС № 1359002 від 22.04.2025.
Відповідно до п. 5.1 договору гонорар адвоката, порядок та строки його оплати визначаються сторонами у Замовленнях про надання послуг.
Відповідно до замовлення № 3 про надання правової допомоги від 28.02.2025 вартість наданих послуг позивачу становить 2000,00 грн: підготовка позовної заяви про зобов'язання нарахувати і виплатити грошове забезпечення із врахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 1 січня відповідного календарного року.
Розрахунок здійснено відповідно до розміру погодинної ставки за надані послуги, що становить 1000,00 грн за 1 годину. Відповідно до розрахунку, адвокатом витрачено 2 години часу на підготовку позовної заяви, тому вартість правової допомоги визначено у сумі 2000,00 грн.
Позивачем сплачено 2000,00 грн за надання правової допомоги згідно з договором, що підтверджується долученою до матеріалів справи копією платіжної інструкції № 0.0.4220008987.1 від 28.02.2025 із призначенням платежу: «Оплата за замовлення № 3 від 28.02.2025; від ОСОБА_1 ».
Ураховуючи, що вказану справу розглянуто в порядку спрощеного провадження без проведення судового засідання як справу незначної складності, з огляду на часткове задоволення позовних вимог, а також враховуючи обґрунтування позовної заяви суд дійшов висновку, що зазначений гонорар не є співмірним з обсягом проведеної роботи і вважає за можливе стягнути з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивача витрати на правову допомогу у повному обсязі в сумі 1500,00 грн.
Згідно з вимогами ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
У розумінні ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Матеріали справи свідчать, що відповідні критерії відповідачем не дотримано, що зумовило звернення позивача за захистом порушених прав та інтересів до суду.
З огляду на викладене, суд вважає, що позовні вимоги є частково обґрунтованими, а тому позов слід задовольнити частково.
Ураховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору за подання цього позову, доказів понесення інших судових витрат позивачем не надано, тому в силу приписів ст. 139 КАС України, судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись ст.ст. 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 293, 295 КАС України, суд-
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) до військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії задовольнити частково.
2. Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 у період з 29 січня 2020 року по 19 травня 2023 року грошового забезпечення включно, а також інших похідних видів грошового забезпечення (щомісячних та одноразових) без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року.
3. Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення з 29 січня 2020 року по 19 травня 2023 року, а також інших похідних видів грошового забезпечення (щомісячних та одноразових), шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого у 2020 році - Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020, у 2021 році - Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021, у 2022 році - Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, у 2023 році - Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 на відповідний тарифний коефіцієнт відповідно до додатків 1 і 14 до постанови Кабінет Міністрів України Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб від 30.08.2017 № 704, та провести його виплату з урахуванням раніше виплачених сум, а також із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44.
4. У задоволенні інших позовних вимог відмовити.
5. Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_1 1500 (одна тисяча п'ятсот) грн 00 коп понесених витрат на професійну правничу допомогу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Суддя Р.П. Качур