23 травня 2025 рокусправа № 640/426/21
Львівський окружний адміністративний суд у складі
судді О.Желік,
за участю секретаря судового засідання Н.Клочко,
позивача ОСОБА_1 ,
представника прокуратури Іваськевич Х.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про стягнення заробітної плати, -
ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом, у якому просить суд стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь позивача матеріальну шкоду у вигляді неотриманої частини заробітної плати, а саме посадового окладу, надбавки за вислугу років, надбавки до окладів грошового утримання за службу на посадах слідчих, надбавки за високі досягнення у праці або за виконання особливо важливої роботи, надбавки за роботу в умовах режимних обмежень, визначених за ч. 3 ст. 81 Закону України «Про прокуратуру», завданої положеннями пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України, що визнані неконституційними, за період з 01.07.2015 по 24.12.2019 у розмірі 5146362,98 грн.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що заробітна плата позивача у період з 01.07.2015 по 24.12.2019 виплачувалась йому всупереч положенням ч. 3 ст. 81 Закону України «Про прокуратуру», внаслідок чого йому спричинено матеріальну шкоду у вигляді неотриманої частини заробітної плати в загальному розмірі 5146362,98 грн. На підтвердження вказаної обставини позивач посилається на рішення Конституційного Суду України № 6-р/2020 від 26.03.2020, яким визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу VІ «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 №1697-VII зі змінами застосовується у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового соціального страхування.
Відповідач щодо задоволення адміністративного позову заперечив з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву, у якому зазначив, що рішення Конституційного Суду України не має ретроактивності та змінює законодавче регулювання лише для правовідносин, що матимуть місце з дати ухвалення рішення та не може застосовуватись до правовідносин, які виникли до прийняття такого рішення.
Окрім цього відповідач вказав, що Наказом Генерального прокурора від 08.09.2020 №414 «Про день початку роботи обласних прокуратур» визначено днем початку обласних прокуратур 11.09.2020, про що опубліковано у газеті «Голос України» 09.09.2020 згідно із зазначеним пунктом 4 Прикінцевих і перехідних положень Закону №113. З огляду на викладене відповідно до статті 81 Закону України «Про прокуратуру» згідно з указаним Рішенням №6-р/2020 оплата праці прокурорів Офісу Генерального прокурора здійснюється з 26.03.2020, обласних прокуратур з 11.09.2020. Оплата праці прокурорів окружних прокуратур буде здійснюватися з дня початку їх роботи.
Заразом п?ятою кадровою комісією з атестації прокурорів регіональних прокуратур було ухвалено рішення про неуспішне проходження ОСОБА_1 атестації, що в свою чергу призвело до звільнення позивача з Генеральної прокуратури України (наказ Генерального прокурора від 21.12.2019 за №2086ц). Отже, позивач не був переведений на посаду прокурора до Офісу Генерального прокурора, а тому і не міг отримувати оплату праці прокурора Офісу Генерального прокурора відповідно до статті 81 Закону України «Про прокуратуру».
Ухвалою судді Окружного адміністративного суду м. Києва Катющенко В.П. від 15.01.2021 в справі №640/426/21 відкрито провадження в порядку спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників справи (у письмовому провадженні).
На виконання положень п.2 розіду ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» №2825-ІХ адміністративну справу №640/426/21 передано до Київського окружного адміністративного суду.
Надалі адміністративну справу №640/426/21 було передано з Київського окружного адміністративного суду до Львівського окружного адміністративного суду.
Вищевказана адміністративна справа надійшла до Львівського окружного адміністративного суду 21.02.2025. Після автоматизованого розподілу для розгляду справи визначено суддю Желік О.М.
Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду в складі головуючої судді Желік О.М. від 24.02.2025 прийнято до розгляду адміністративну справу №640/426/21.
Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду в складі судді Желік О.М. від 24.02.2025 вирішено перейти із спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін до розгляду адміністративної справи №640/426/21 за правилами загального позовного провадження.
Ухвалою суду від 15.04.2025 відмовлено в задоволенні клопотання представника відповідача про закриття провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про стягнення заробітної плати.
Окрім цього, ухвалою суду без виходу до нарадчої кімнати суд вирішив закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду.
У судовому засіданні, що відбулось 23.05.2025, позивач заявлені ним позовні вимоги підтримав та просив такі задовольнити. Представник відповідача щодо задоволення позову заперечив.
Розглянувши позов, подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив такі обставини та відповідні до них правовідносини.
Як встановив суд згідно трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 (дата заповнення 14.03.2006), такий в період з 14.03.2006 по 24.12.2019 працював на прокурорсько-слідчих посадах в органах прокуратури України.
Згідно запису трудової книжки №11, ОСОБА_1 28.08.2014 призначений старшим слідчим в особливо важливих справах п'ятого слідчого відділу управління з розслідування особливо важливих справ Головного слідчого управління.
Записом трудової книжки №18 підтверджується, що ОСОБА_1 з 13.12.2018 призначено прокурором відділу організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві (з місцем постійної дислокації у місті Києві) управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими територіальних управлінь Державного бюро розслідувань Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами та підтримання публічного обвинувачення у відповідних провадженнях Генеральної прокуратури України.
Згідно запису трудової книжки №19, ОСОБА_1 з 24.12.2019 звільнено з посади на підставі п.9 ч.1 ст.51 Закону України «Про прокуратуру».
Листом Офісу Генерального прокурора від 09.12.2020 №21-4111вих-20 повідомлено ОСОБА_1 , зокрема, про те, що його заробітна плата за час роботи в Генеральній прокуратурі України з 01.07.2015 по 24.12.2019 складається з:
1. Посадового окладу:
старшого слідчого в особливо важливих справах:
- з 01.07.2015 по 30.11.2015 згідно із постановою Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 №505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури» (далі Постанова №505) - 2406,00 грн;
- з 01.12.2015 по 15.02.2016 відповідно до Постанови №505 з урахуванням постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 №1013 «Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів» (далі - Постанова №1013) - 3006,00 грн;
начальника відділу:
з 16.02.2016 по 11.12.2017 згідно із Постановою №505 (в редакції із змінами, внесеними Постановою №1013) - 3921,00 грн;
заступника начальника відділу:
- з 12.12.2016 по 05.09.2017 відповідно до Постанови №505 - 3884,00 грн;
- з 06.09.2017 по 12.12.2018 згідно із Постановою №505 з урахуванням постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №657 «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України щодо оплати праці працівників прокуратури» (далі - Постанова №657) - 8870,00 грн;
прокурора відділу:
- з 13.12.2018 по 24.12.2019 відповідно до Постанови №505 (в редакції із змінами, внесеними Постановою №657) - 7140,00 грн.
2. Надбавки за класний чин:
до 05.09.2017 згідно із постановою Кабінету Міністрів України від 09.03.2006 №268 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органи прокуратури, судів та інших органів»;
- з 06.09.2017 відповідно до Постанови №505.
Разом з тим інформуємо, що з набранням чинності 25.09.2019 Законом України від 19.09.2019 №113-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» відповідно до пункту 2 розділу ІІ цього Закону втратила чинність, серед іншого, частина перша статті 49 Закону України від 05.11.1991 №1789-ХII «Про прокуратуру», яка передбачала однією зі складових заробітної плати прокурора надбавку за класний чин.
3. Надбавки за вислугу років:
- до 04.01.2016 згідно із постановою Кабінету Міністрів України від 07.05.2008 №425 «Про затвердження Порядку виплати надбавки за вислугу років працівникам органів прокуратури та про їх медичне обслуговування»;
- з 05.01.2016 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 №1090 «Про затвердження Порядку виплати щомісячної надбавки за вислугу років прокурорам та іншим працівникам органів прокуратури».
4. Надбавки за службу на посадах слідчих згідно із постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.1996 №232 «Про надбавки до грошового забезпечення працівників слідчих підрозділів органів внутрішніх справ, Служби безпеки і прокуратури».
5. Надбавки за виконання особливо важливої роботи відповідно до Постанови №505.
6. Надбавки за роботу в умовах режимних обмежень згідно із постановою Кабінету Міністрів України від 15.06.1994 №414 «Про види, розміри і порядок надання компенсації громадянам у зв?язку з роботою, яка передбачає доступ до державної таємниці».
7. Премій, що нараховуються відповідно до Постанови №505 в обсязі, не меншому, ніж 10 відсотків посадового окладу та економії фонду оплати праці.
8. Матеріальних допомог для вирішення соціально-побутових питань та для оздоровлення, розмір кожної з яких не перевищує середньомісячної заробітної плати працівника згідно із Постановою №505.
До вказаного листа Офісом Генерального прокурора також додано розрахункові листи щодо нарахованої та виплаченої ОСОБА_1 заробітної плати за період з липень 2015 року по грудень 2019 року.
Вважаючи протиправними дії відповідача в частині нарахування та виплати посадових окладів у розмірі, що є меншим ніж встановлений статтею 81 Закону України «Про прокуратуру», що призвело до завдання матеріальної шкоди у вигляді неотримання частини заробітної плати, позивач звернувся до суду.
Вирішуючи спір суд керується таким.
Закон України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 № 1697-VII визначає правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України.
Закон України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 № 1697-VІІ набрав чинності 15.07.2015, крім статті 12 (місцеві прокуратури) та Додатка до цього Закону щодо переліку та територіальної юрисдикції місцевих прокуратур, які набрали чинності з 15.12.2015 (абзац 3 п.1 розд. XII «Прикінцеві положення»).
З набранням чинності Законом № 1697-VІІ втратив чинність Закон України «Про прокуратуру» № 1789-ХІІ 1991 року, крім, зокрема, ч. 1 ст. 49, яка втрачає чинність з 15.12.2015 (п. 3 розд. XII «Прикінцеві положення»).
Статтею 49 Закону 1789-ХІІ визначалося матеріальне і соціальне забезпечення працівників прокуратури.
Отже, до 14.12.2015 порядок матеріального забезпечення прокурорів визначався ст. 49 Закону України «Про прокуратуру» № 1789-ХІІ (1991 року).
Починаючи з 15.12.2015 (після втрати чинності ст..49 Закону №1789-ХІІ) матеріально-побутове забезпечення прокурора визначалося Законом № 1697-VІІ.
Згідно із ч.1 ст.81 Законом № 1697-VІІ заробітна плата прокурора регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Частиною 3 ст. 81 Закону № 1697-VІІ передбачалось, що посадовий оклад прокурора місцевої прокуратури встановлюється у розмірі 12 мінімальних заробітних плат, визначених Законом, що запроваджується поетапно: з 1 липня 2015 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2016 року - 11 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2017 року - 12 мінімальних заробітних плат (в подальшому розмір окладу змінювався). Посадові оклади інших прокурорів установлюються пропорційно до посадового окладу прокурора місцевої прокуратури з коефіцієнтом прокурора регіональної прокуратури - 1,2. В подальшому з 01.01.2017 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" № 1774-VIII, яким внесено зміни до ч. 3 ст. 81 Закону України "Про прокуратуру" та визначено, що посадовий оклад прокурора місцевої прокуратури становить 12 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, а в подальшому посадовий оклад збільшений до 15 прожиткових мінімумів для працездатних осіб (Закон № 113-IX від 19.09.2019).
Після прийняття Закону України 14 жовтня 2014 року № 1697-VII "Про прокуратуру", були прийняті Закон України від 28 грудня 2014 року № 80-VIII "Про Державний бюджет України на 2015 рік" та Закон України від 28 грудня 2014 року № 79-VIII "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин".
Так, Законом № 79-VIII доповнений розділ VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України , зокрема, п. 26, який передбачив, що норми і положення статті 81 Закону України від 14 жовтня 2014 року "Про прокуратуру" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до ч.1, 2 ст.89 Закону України «Про прокуратуру» фінансування прокуратури здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, а також інших джерел, не заборонених законодавством, у тому числі у випадках, передбачених міжнародними договорами України або проектами міжнародної технічної допомоги, зареєстрованими в установленому порядку.
Функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності прокуратури здійснюються Офісом Генерального прокурора.
У свою чергу, фінансування прокуратури здійснюється згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими Генеральним прокурором, у межах річної суми видатків, передбачених Державним бюджетом України на поточний бюджетний період (ч.1 ст.90 Закону України «Про прокуратуру»).
Суд акцентує увагу, що відповідач не наділений правом самостійно, без правового врегулювання збільшення видатків Державного бюджету України, здійснювати перерахунок посадового окладу позивача та виплату заробітної плати у розмірі, встановленому Законом України «Про прокуратуру».
Такі висновки суду першої інстанції узгоджуються з правовою позицією, яка висловлена Верховним Судом у справі №320/1874/19.
У свою чергу, вищенаведене правове регулювання виплати заробітної прокурорам існувало до ухвалення Конституційним Судом України рішення від 26.03.2020 у справі № 1-223/2018(2840/18).
Рішенням Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року №6-р/2020 у справі №1-223/2018(2840/18) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), окреме положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року №1697-VІІ зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Пунктом 2 резолютивної частини вказаного рішення Конституційного Суду України передбачено, що положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року №1697-VІІ зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Відповідно до статті 91 Закону України від 13 липня 2017 року № 2136-VIII «Про Конституційний Суд України» закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Частиною другою статті 152 Конституції України і частиною першою статті 91 Закону України «Про Конституційний Суд України» визначено, що закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Отже, визнання неконституційними певних положень чинного законодавства в подальшому, не може мати наслідком визнання протиправними дій/рішень відповідача, які були вчинені/прийняті до визнання таких норм неконституційними, оскільки відповідач у спірних відносинах був зобов'язаний і діяв у межах та на підставі того законодавства, яке існувало на час виникнення спірних відносин.
З цих підстав суд відзначає, що заявлені позивачем позовні вимоги стосуються періоду до прийняття зазначеного рішення Конституційного Суду України, а останнє не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності. Зазначене узгоджується з правовою позицією Верховного суду , викладеною в ухвалі від 18.03.2021 р. по справі № 815/1349/16.
Ураховуючи викладене суд доходить висновку, що відсутні правові підстави стверджувати про допущену відповідачем протиправну бездіяльність в частині неправомірного нарахування та виплати позивачу заробітної плати у період з 01.07.2015 по 29.12.2019.
Рішення Конституційного Суду України має пряму (перспективну) дію в часі і застосовується щодо тих правовідносин, які тривають або виникли після його ухвалення. Якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення рішення КСУ, однак продовжують існувати після його ухвалення, то на них поширюється дія такого рішення Конституційного Суду України.
Встановлена рішенням Конституційного Суду України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, має значення, перш за все, як рішення загального характеру, яким визначається правова позиція для вирішення наступних справ, а не як підстава для перегляду справи із ретроспективним застосуванням нової правової позиції і зміни таким чином стану правової визначеності, вже встановленої остаточним судовим рішенням.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верхового суду від 28 січня 2021 року у справі № 560/703/20.
Суд звертає увагу, що у рішенні Конституційного Суду України №6-р/2020 від 26 березня 2020 року відсутні положення, які б дозволили зробити висновок про його поширення на правовідносини, які припинилися на момент його ухвалення. Натомість у резолютивній частині рішення чітко вказано, що положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року № 1697-VІІ зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Отже, з огляду на наведене, враховуючи відсутність у відповідача права на здійснення перерахунку та виплату посадового окладу позивачу самостійно без правого врегулювання та фінансової можливості щодо збільшення видатків з Державного бюджету України у розмірі, іншому ніж встановлений постановою КМУ №505 та враховуючи те, що рішення Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року № 6-р/2020 на спірні правовідносини за період з 01.07.2015 по 29.12.2019 не може вплинути, оскільки такі виникли до прийняття вказаного рішення Конституційного Суду України, а останнє не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності, суд приходить до висновку про те, що відповідачем не було допущено бездіяльності щодо неналежного розрахунку з позивачем, і як наслідок, про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог щодо зобов'язання сплатити матеріальну шкоду.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України та частини третьої статті 2 КАС України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з вимогами статті 78 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що у задоволенні адміністративного позову необхідно відмовити повністю.
Відповідно до статті 139 КАС України судові витрати між сторонами не розподіляються.
Керуючись ст. ст. 2, 8-10, 14, 72-79, 90, 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
у задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду, з врахуванням гарантій встановлених пунктом 3 Розділу VI «Прикінцевих положень» Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення складено та підписано 30.05.2025.
Суддя Желік Олександра Мирославівна