30 травня 2025 року справа №320/26955/23
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дудіна С.О. розглянув у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування наказу.
Суть спору: до Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі по тексту також позивач, ОСОБА_1 ) з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі по тексту також відповідач, ВЧ НОМЕР_1 ), в якому просить суд визнати протиправним та скасувати наказ ВЧ НОМЕР_1 по стройовій частині від 24.03.2022 про зарахування позивача до особового складу ВЧ НОМЕР_1 .
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач повідомив, що 24.03.2022 ним було помилково подано заяву про прийняття на військову службу на ім'я командира ВЧ НОМЕР_1 , однак до військової служби він не приступав, медичний та професійно-психологічний огляд не проходив, контракт не укладав, присягу не приймав, зброю та речове забезпечення не отримував, підготовку не проходив, у військовій частині жодного дня не перебував та не отримував жодних наказів від командування ВЧ НОМЕР_1 , у тому числі не був ознайомлений зі спірним наказом. У лютому 2023 року позивач дізнався про відкриття відносного нього кримінального провадження за частиною п'ятою статті 407 Кримінального кодексу України (самовільне залишення військової частини або місця служби, вчинені в умовах воєнного стану або бойовій обстановці).
Позивач стверджує про порушення відповідачем порядку його зарахування до списків особового складу, що має наслідком відсутність законних підстав для винесення спірного наказу.
На думку позивача, відповідач не дотримався законодавчо встановленого порядку призову його на військову службу, який здійснюється територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки, не проходив обов'язкового медичного огляду, що свідчить про те, що позивач не набув статусу військовослужбовця та, відповідно, не міг приступити до військової служби.
Позивач наголошує на тому, що подана ним заява не була підставою для його зарахування спірним наказом до списків особового складу з огляду на недотримання усіх законодавчо визначених процедур, які мали б передувати такому зарахуванню.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 14.09.2023 відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Відповідач, заперечуючи проти позовних вимог, зазначив, що позивачем добровільно 24.03.2022 було подано заяву до ВЧ НОМЕР_1 про вступ на військову службу для доукомплектування ВЧ НОМЕР_1 Сил територіальної оборони. Також позивачем добровільно було заповнено анкету, в якій вказано особисті дані та надано для посвідчення особи паспорт громадянина України, ідентифікаційний код, посвідчення про приписку до призовної дільниці, що, на переконання відповідача, свідчить про відсутність примусу відносно позивача.
Відповідач зауважив про відсутність законодавчої заборони у добровільному порядку, без відповідного виклику приходити на збірні пункти, до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки чи військових частин, органів СБУ тощо під час мобілізації.
Щодо доводів позивача про недоведення до його відома та неознайомлення зі спірним наказом, відповідач пояснив, що положеннями законодавства не передбачено обов'язок доведення наказів по стройовій частині до списків особового складу ВЧ. Крім того, відповідач зазначив про неможливість приведення позивача до присяги, видачу йому речового та іншого забезпечення, видачу йому наказів у зв'язку з його неприбуттям до військової частини після написання заяви та подання документів.
Таким чином, на думку відповідача, позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Відповідно до частини п'ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.
З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
ОСОБА_1 є громадянином України, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією паспорта громадянина України.
Заявою від 24.03.2022 позивач звернувся до командира ВЧ НОМЕР_1 з проханням прийняти його на військову службу для комплектування ВЧ НОМЕР_1 Сил територіальної оборони України на період проведення загальної мобілізації відповідно до Указу Президента України від 24.0.2022 №69/2022.
Заява підписана позивачем особисто, що не заперечується ним в адміністративному позові.
До заяви долучено копії паспорту громадянина України, посвідчення про приписку до призовної дільниці та картки платника податків.
Наказом командира ВЧ НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 24.03.2022 №26, зокрема ОСОБА_1 , який прибув для доукомплектування ВЧ НОМЕР_1 , відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 №69/2022 «Про загальну мобілізацію» призначено на посаду за штатом воєнного часу, зараховано до списків особового складу ВЧ НОМЕР_1 та на всі види грошового забезпечення на посаду стрільця другого стрілецького відділення другого стрілецького взводі шостої стрілецької роти, вважати його таким, що з 24.03.2022 справи та посаду прийняв та приступив до виконання службових обов'язків за посадою. Підставою вказано рапорт солдата ОСОБА_1 №2 від 24.03.2022.
Наказом командира ВЧ НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 29.08.2022 №161 солдата ОСОБА_1 , призначеного наказом командира ВЧ НОМЕР_1 (по особовому складу) від 27.08.2022 №42-РС на посаду номера обслуги зенітного кулеметного відділення зенітного ракетно-артилерійського взводу роти вогневої підтримки, вважати таким, що справи та посаду здав. З 29.08.2022 справи та посаду прийняв та приступив до виконання службових обов'язків за посадою з 4 тарифним розрядом та посадовим окладом 2730 грн на місяць, шпк «солдат», ВОС - 156533А. Встановлено виплачувати надбавку за особливості проходження військової служби у розмірі 65% посадового окладу з урахуванням окладу за військове звання та надбавки за вислугу років, щомісячну премію відповідно до особистого внеску в загальний результат служби у розмірі 289% посадового окладу.
Підставою вказано наказ командира ВЧ НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) №10 ДСК від 02.08.2022.
Наказом командира ВЧ НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) від 29.10.2022 №366 призначено службове розслідування з метою уточнення причин та умов, що сприяли самовільному залишенню місця несення служби 09.10.2022 солдатом ОСОБА_1 .
За результатами проведеного службового розслідування складено акт від 09.11.2022, затверджений командиром ВЧ НОМЕР_1 ОСОБА_2 10.11.2022, з висновків якого вбачається, що солдата ОСОБА_1 слід вважати таким, що у період з 09.10.2022 по теперішній час не виконує обов'язків військової служби у ВЧ НОМЕР_1 без поважних причин.
В акті службового розслідування зазначено, що в ході службового розслідування встановлено, що 09.10.2022 старший лейтенант ОСОБА_3 , командир роти вогневої підтримки ВЧ НОМЕР_1 виявив відсутність солдата ОСОБА_1 , номер обслуги зенітного кулеметного відділення зенітного ракетно-артилерійського взводу роти вогневої підтримки ВЧ НОМЕР_1 на місці несення служби. Згідно з рапортом, старший лейтенант ОСОБА_3 намагався вийти на зв'язок за номером телефону, який був наданий ОСОБА_1 в якості контактного, але останній не відповідав. На даний момент місце перебування солдата ОСОБА_4 невідоме, вийти з ним на контакт неможливо.
Наказом командира ВЧ НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 15.01.2023 №18 відповідно до пункту 116 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України увільнено від займаної посади і зараховано в розпорядження командира ВЧ НОМЕР_2 з 15.01.2023 та утримано у списках особового складу та на всіх видах забезпечення ВЧ НОМЕР_1 . Підставою зазначено наказ командира ВЧ від 10.01.2023 (по особовому складу) №3-РС.
Наказом командира ВЧ НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 14.05.2023 №143 відповідно до пункту 2 статті 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» та пунктів 144-1, 144-3 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, позивача, який самовільно залишив військову частину, військову службу призупинено та знято з усіх видів забезпечення з 15.11.2022. З 14.05.2023 виключено зі списків особового складу військової частини і направлено для зарахування на облік до ІНФОРМАЦІЯ_1 . Підставою зазначено витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 15.11.2022 №42022111350000193, витяг із наказу командира ВЧ НОМЕР_2 від 14.05.2023 №51-РС.
Не погоджуючись з правомірністю прийняття відповідачем наказу від 24.03.2022 про зарахування його до списків особового складу ВЧ НОМЕР_1 та всіх видів грошового забезпечення, позивач звернувся з даним позовом до суду, з приводу чого суд зазначає таке.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Аналіз даної норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, який побудовано на основі принципу «заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом». Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб'єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.
Вчинення ж державним органом чи його посадовою особою дій у межах компетенції, але непередбаченим способом, у непередбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними.
Згідно із Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про загальну мобілізацію»», відповідно до пункту 31 частини першої статті 85 Конституції України та Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» Верховна Рада України затвердила Указ Президента України від 24.02.2022 №65/2022 «Про загальну мобілізацію». Закон набирає чинності і застосовується з дня фактичного початку воєнних дій у зв'язку з військовою агресією РФ проти України, розпочатої 24.02.2022.
Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 №3543-ХІІ (далі по тексту також - Закон №3543-ХІІ) встановлює правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів.
Згідно зі статтею 1 Закону №3543-ХІІ мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Відповідно до частини другої статті 4 Закону №3543-ХІІ загальна мобілізація проводиться одночасно на всій території України і стосується національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.
У відповідності до частин п'ятої та шостої статті 4 Закону №3543-ХІІ вид, обсяги, порядок і строк проведення мобілізації визначаються Президентом України в рішенні про її проведення. Рішення про проведення відкритої мобілізації має бути негайно оголошене через засоби масової інформації.
Статтею 22 Закону №3543-ХІІ встановлені обов'язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації.
Згідно з частиною першою статті 1 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (далі по тексту також - Закон №2232-ХІІ) захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями (частина друга статті 1 Закону №2232-ХІІ).
Відповідно до частини сьомої статті 1 Закону №2232-ХІІ виконання військового обов'язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об'єднані районні), міські (районні у містах, об'єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (далі - територіальні центри комплектування та соціальної підтримки).
За приписами частини третьої статті 1 Закону №2232-ХІІ військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Відповідно до частини другої статті 2 Закону №2232-ХІІ проходження військової служби здійснюється громадянами України у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.
Також Законом передбачено військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період (частина шоста статті 2 Закону №2232-ХІІ).
Згідно з Додатком 1 (Правила військового обліку призовників військовозобов'язаних) Порядку організації та ведення військового обліку призовників і військовозобов'язаних, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07.12.2016 №921 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), призовники і військовозобов'язані повинні, зокрема, прибувати за викликом районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки (органів СБУ) на збірні пункти, призовні дільниці у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках або розпорядження районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки (органів СБУ)), для взяття на військовий облік та визначення призначення на воєнний час, оформлення військово-облікових документів, приписки, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов'язаних.
У свою чергу, громадяни зобов'язані з'являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки (військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов'язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом Служби зовнішньої розвідки України) для взяття на військовий облік військовозобов'язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період (абзац 1 частини першої статті 22 Закону №3543-ХІІ).
Відповідно до частини третьої статті 22 Закону №3543-ХІІ під час мобілізації громадяни зобов'язані з'явитися до військових частин або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки), або у строки, визначені командирами військових частин (військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом керівників органів, в яких вони перебувають на військовому обліку, військовозобов'язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом керівників відповідних підрозділів Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов'язані Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - за викликом керівників відповідних органів управління центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).
Тож під час мобілізації громадяни України зобов'язані з'являтися на збірні пункти чи до ТЦК та СП, військової частини, СБУ, чи до органів управління центрального органу виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері цивільного захисту.
При цьому, чинне законодавство не виключає і не забороняє власну ініціативу особи, яка у добровільному порядку, без відповідного виклику, може прибути до відповідного збірного пункту з метою призову по мобілізації.
Так, матеріалами справи підтверджено подання позивачем заяви від 24.03.2022 до командира ВЧ НОМЕР_1 з проханням прийняти його на військову службу для комплектування ВЧ НОМЕР_1 Сил територіальної оборони України на період проведення загальної мобілізації відповідно до Указу Президента України від 24.0.2022 №69/2022. Означена заява підписана позивачем особисто, що не заперечується ним в адміністративному позові з долученням до неї копії паспорту громадянина України, посвідчення про приписку до призовної дільниці та картки платника податків.
Враховуючи означені обставини, суд дійшов висновку, що позивач був мобілізований як військовозобов'язаний, який добровільно з'явився на військову службу під час мобілізації.
При цьому не заслуговують на увагу твердження позивача про те, що ним означена заява подана помилково як такі, що не підтверджені документально, оскільки помилковість її подання не могла б призвести до проходження позивачем військової служби з подальшим його переведенням на іншу посаду наказом командира ВЧ НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 29.08.2022 №161, самовільним залишенням військової частини, що встановлено під час проведення службового розслідування та подальшим виключенням зі списків особового складу.
Суд також відхиляє доводи позивача щодо того, що він не міг бути мобілізований за відсутності медичного огляду на момент призову, без урахування обставин обмеженої придатності позивача до військової служби у військовий час, оскільки за наявності скарг на стан здоров'я, що не дають підстав надалі проходити військову службу, позивач не був позбавлений права звернутися з рапортом до безпосереднього керівника щодо направлення його на проходження ВЛК, яка за даних обставин компетентна надавати оцінку, в тому числі й випискам з медичної карти стаціонарного хворого.
Позивачем не надано доказів того, що при прибутті до ВЧ НОМЕР_1 та на час зарахування до списків особового складу відповідача ним повідомлялись відповідальні особи щодо таких обставин.
Крім того, суд зауважує, що наказом командира ВЧ НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 14.05.2023 №143 відповідно до пункту 2 статті 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» та пунктів 144-1, 144-3 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, позивача, який самовільно залишив військову частину, військову службу призупинено та знято з усіх видів забезпечення з 15.11.2022. З 14.05.2023 виключено зі списків особового складу військової частини і направлено для зарахування на облік до ІНФОРМАЦІЯ_1 . Підставою зазначено витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 15.11.2022 №42022111350000193, витяг із наказу командира ВЧ НОМЕР_2 від 14.05.2023 №51-РС.
Зміст права на судовий захист розкриває стаття 5 КАС України, відповідно до частини першої якої, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
При цьому, завданням адміністративного судочинства, відповідно до частини першої статті 2 КАС України, є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Право особи, яка звертається до суду з позовом, самостійно та на свій розсуд розпоряджатися своїми правами, зокрема і щодо визначення предмета і підстав позову, є складовою принципу диспозитивності (пункт 4 частини третьої статті 2 КАС України).
Отже, обсяг позовних вимог та їх формулювання залежить виключно від позивача. Розгляд спору за межами підстав заявленого позову, за відсутності перешкод в ефективному захисті порушених прав позивача, вказує на порушення принципу змагальності сторін, диспозитивності та офіційного з'ясування всіх обставин у справі.
Позивач у спірних правовідносинах визначив спосіб захисту свого права шляхом заявлення вимоги про скасування наказу командира ВЧ НОМЕР_1 від 24.03.2022 №26 про зарахування його до списків особового складу.
Розглядаючи спір, суд враховує, що пунктом 19 частини першої статті 4 КАС України визначено, що індивідуальний акт - акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийнятий) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.
Індивідуально-правові акт, як результат правозастосування, адресований конкретному суб'єкту, тобто є формально обов'язковими для персоніфікованої (чітко визначеної) особи; містить індивідуальні приписи, у яких зафіксовані суб'єктивні права та/чи обов'язки адресатів цих актів; розрахований на врегулювання лише конкретної ситуації, а тому його юридична чинність (формальна обов'язковість) вичерпується одноразовою реалізацією. Крім того, такі акти не можуть мати зворотної дії в часі.
В абзаці 4 пункту 1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 23.06.1997 №2-зп у справі № 3/35-313 вказано, що «… за своєю природою ненормативні правові акти, на відміну від нормативних, встановлюють не загальні правила поведінки, а конкретні приписи, звернені до окремого індивіда чи юридичної особи, застосовуються одноразово й після реалізації вичерпують свою дію».
У пункті 5 рішення Конституційного Суду України від 22.04.2008 №9-рп/2008 у справі №1-10/2008 вказано, що при визначенні природи «правового акта індивідуальної дії» правова позиція Конституційного Суду України ґрунтується на тому, що «правові акти ненормативного характеру (індивідуальної дії)» стосуються окремих осіб, «розраховані на персональне (індивідуальне) застосування» і після реалізації вичерпують свою дію.
Отже, ураховуючи наведене вище, суд дійшов висновку, що оскаржуваний наказ є актом індивідуальної дії, який вичерпав свою дію після його реалізації, в даному випадку - після винесення наказу від 14.05.2023 №143, яким солдата ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу військової частини з 14.05.2023 з направленням для зарахування на облік до ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Суд враховує правову позицію Верховного Суду щодо скасування акта індивідуальної дії разового застосування, який вичерпав свою дію фактом його виконання, а саме, такий акт не може бути скасованим після його виконання через порушення гарантій стабільності суспільних відносин та принципу правової визначеності (зокрема, таку правову позицію висловила Велика Палата Верховного Суду у постановах від 12.05.2021 у справі № 9901/286/19, від 08.09.2021 у справі № 816/228/17, Касаційний адміністративний суд у рішеннях від 14.07.2021 у справі № 9901/96/21, від 27.10.2022 у справі № П/9901/97/21).
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що оскаржуваний наказ, як акт індивідуальної дії, реалізується його застосуванням, а тому його оскарження не є належним способом захисту прав чи інтересів позивача, так як скасування наказу не може призвести до відновлення попереднього (первісного) стану особи.
Інших доводів, що можуть вплинути на правильність вирішення судом спору, що розглядається, матеріали справи не містять.
Таким чином, у задоволенні позову слід відмовити.
Враховуючи положення статті 139 КАС України у суду відсутні підстави для стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача понесені позивачем витрати по сплаті судового збору.
На підставі викладеного, керуючись статтями 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні адміністративного позву відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Дудін С.О.