30 травня 2025 року Київ справа №320/9069/23
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Горобцової Я.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
До Київського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (далі також - ФОП ОСОБА_1 , позивач) до Головного управління ДПС у Київській області (далі також - ГУ ДПС у Київській області, відповідач), в якому позивач просить суд:
- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Київській області від 19 жовтня 2022 року № 9253/10-36-24-12/ НОМЕР_1 (далі також - оскаржуване рішення) про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість (ПДВ) на загальну суму 265 466, 30 грн, в т.ч. зобов'язання з ПДВ - 241 333, 00 грн та штрафна (фінансова) санкція - 24 133, 30 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що висновки акту перевірки, на підставі яких було прийняте оскаржуване податкове повідомлення-рішення, не відповідають дійсним обставинам справи та нормам чинного законодавства, і зазначив, що у разі не включення податку на додану вартість до складу податкового кредиту у звітному періоді, в якому оформлена митна декларація, платник платків не втрачає таке право і може ним скористатися протягом 1095 календарних днів з дати оформлення митної декларації, як це передбачено пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України (далі також - ПК України).
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 11 вересня 2023 року відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Заперечуючи проти заявлених позовних вимог відповідач, у наданому суду відзиві наголошує, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийняте податковим органом відповідно до вимог чинного законодавства, посилаючись на те, що суми податку на додану вартість на підставі митних декларацій включаються до складу податкового кредиту виключно у тому періоді, в якому відбулось оформлення митної декларації.
Наведені вищу твердження контролюючого органу були спростовані позивачем у наданій суду відповіді на відзив.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
Посадовими особами відповідача було проведено камеральну перевірку даних, задекларованих у податковій звітності з податку на додану вартість ФОП ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за березень 2022 року.
За результатами проведеної перевірки складено акт від 02 вересня 2022 року № 5645/10-36-24-12/ НОМЕР_1 (далі також - акт перевірки), у якому відображено висновки про те, що в порушення позивачем п. 198.6 статті 198, п. 200.1 статті 200 ПК України, ФОП ОСОБА_1 завищено суму податкового кредиту з ПДВ за березень 2022 року на суму 241 333, 00 грн, що призвело до завищення податкового зобов'язання за березень 2022 року на суму 241 333, 00 грн.
ГУ ДПС у Київській області листом від 14 жовтня 2022 року № 10803/12-10-36-24-12 повідомило платника податків, що за результатами розгляду заперечень від 29 вересня 2022 року № 29/09/22 (вх. від 06 жовтня 2022 року № 33286/6) до акта перевірки і доданих до них пояснень та матеріалів, висновки акту перевірки залишено без змін, а заперечення - без задоволення.
В подальшому на підставі результатів камеральної перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 19 жовтня 2022 року №9253/10-36-24-12/ НОМЕР_1 , яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 265 436, 30 грн, з яких 241 333, 00 грн - за податковими та/або іншими зобов'язаннями та 24 133, 33 грн - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).
За наслідками адміністративного оскарження, Державною податковою службою України прийнято рішення від 22 грудня 2022 року №17224/6-99-00-06-01-04-06, яким скаргу залишено без задоволення, а податкове повідомлення рішення - без змін.
Не погоджуючись з таким рішенням відповідача, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із положеннями статті 75 ПК України, контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.
Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.
Види документальних перевірок, порядок планування, проведення та оформлення їх результатів, що проводяться контролюючим органом, визначеним підпунктом 41.1.2 пункту 41.1 статті 41 цього Кодексу, встановлюються Митним кодексом України.
Камеральною вважається перевірка, яка проводиться у приміщенні контролюючого органу виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків та даних системи електронного адміністрування податку на додану вартість (даних центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриваються рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, даних Єдиного реєстру податкових накладних та даних митних декларацій), а також даних Єдиного реєстру акцизних накладних та даних системи електронного адміністрування реалізації пального та спирту етилового, даних СОД РРО.
Предметом камеральної перевірки також може бути своєчасність подання податкових декларацій (розрахунків) та/або своєчасність реєстрації податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних, акцизних накладних та/або розрахунків коригування до акцизних накладних у Єдиному реєстрі акцизних накладних, виправлення помилок у податкових накладних та/або своєчасність сплати узгодженої суми податкового (грошового) зобов'язання виключно на підставі даних, що зберігаються (опрацьовуються) у відповідних інформаційних базах, повнота нарахування та своєчасність сплати податку на доходи фізичних осіб та єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у разі невідповідності резидента Дія Сіті вимогам, визначеним пунктами 2, 3 частини першої та пунктом 10 частини другої статті 5 Закону України «Про стимулювання розвитку цифрової економіки в Україні».
Відповідно до пункту 86.2 статті 86 ПК України за результатами камеральної перевірки у разі встановлення порушень складається акт у двох примірниках, який підписується посадовими особами такого органу, які проводили перевірку, і після реєстрації у контролюючому органі вручається або надсилається для підписання протягом трьох робочих днів платнику податків у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу.
Згідно із пунктом 86.8 статті 86 ПК України, податкове повідомлення-рішення приймається в порядку, передбаченому статтею 58 цього Кодексу, керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу протягом п'ятнадцяти робочих днів з дня, наступного за днем вручення платнику податків, його представнику або особі, яка здійснювала розрахункові операції, акта перевірки, та надсилається (вручається) платнику податків у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу.
За наявності заперечень посадових осіб платника податків до акта перевірки та додаткових документів і пояснень, зокрема документів, що підтверджують відсутність вини, наявність пом'якшуючих обставин або обставин, що звільняють від фінансової відповідальності відповідно до цього Кодексу, поданих у порядку, встановленому цією статтею, податкове повідомлення-рішення приймається в порядку та строки, визначені пунктом 86.7 цієї статті.
Відповідно до підпункту 14.1.181. пункту 14.1 статті 14 ПК України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
За правилами пункту 198.1 статті 198 ПК України, до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з:
а) придбання або виготовлення товарів та послуг;
б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);
в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;
г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу;
ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.
Згідно із пунктом 198.2 статті 198 ПК України, датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:
дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;
дата отримання платником податку товарів/послуг.
Для операцій із ввезення на митну територію України товарів датою віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати податку за податковими зобов'язаннями згідно з пунктом 187.8 статті 187 цього Кодексу, а для операцій з постачання послуг нерезидентом на митній території України - дата складення платником податкової накладної за такими операціями, за умови реєстрації такої податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних.
Відповідно до пункту 187.8. статті 187 ПК України, датою виникнення податкових зобов'язань у разі ввезення товарів на митну територію України є дата подання митної декларації для митного оформлення.
У разі ввезення товарів на митну територію України документом, що посвідчує право на віднесення сум податку до податкового кредиту, вважається митна декларація, оформлена відповідно до вимог законодавства, яка підтверджує сплату податку (пункт 201.12 статті 201 ПК України).
Відповідно до пункту 198.6. статті 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями (тимчасовими, додатковими та іншими видами митних декларацій, за якими сплачуються суми податку до бюджету при ввезенні товарів на митну територію України), іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.
Згідно із пунктом 206.1 статті 206 ПК України, під час ввезення товарів на митну територію України суми податку підлягають сплаті до державного бюджету платниками податку до/або на день подання митної декларації безпосередньо на єдиний казначейський рахунок, крім операцій, за якими надається звільнення (умовне звільнення) від оподаткування.
Пунктом 200.1. статті 200 ПК України передбачено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.
Матеріалами справи встановлено, що ФОП ОСОБА_1 зареєстрований платником податку на додану вартість з 25 грудня 2006 року. Основний вид діяльності КВЕД: 52.29 - інша допоміжна діяльність у сфері транспорту.
Під час проведення камеральної перевірки податкової декларації з ПДВ за березень 2022 року ФОП ОСОБА_1 здійснено перевірку та співставлення показників здекларованих в податковій декларації та додатків до неї з наявними базами даних ДПС України.
Платником подано податкову декларацію з податку на додану вартість за березень 2022 року (від 21 червня 2022 року №9089095825), де в рядку 11.1 «Ввезені на митну територію України товари, необоротні активи з основною ставкою» задекларовано суму ПДВ (колонка Б) - 241 333 гривень.
Зазначена сума ПДВ за березень 2022 року у розмірі 241 333, 00 грн не підтверджена митними деклараціями (тимчасовими, додатковими та іншими видами митних декларацій, за якими плануються суми податку до бюджету при ввезенні товарів на митну територію України).
Актом перевірки встановлено, що ФОП ОСОБА_1 , в порушення пункту 198.6 статті 198 ПК України завищено суму податкового кредиту з ПДВ за березень 2022 року на суму 241 333, 00 грн, що призвело до заниження податкового зобов'язання за березень 2022 року на суму 241 333 гривень.
Позивач зазначив, що вказана сума податкового кредиту підтверджена митними деклараціями № UA100110/2019/141217 від 04 липня 2019 року та № UA100110/2019/141218 від 04 липня 2019 року, які оформлені відповідно до вимог чинного законодавства і підтверджують сплату податку.
Між тим, лише в січні 2022 року ФОП ОСОБА_1 самостійно було виявлено, що в декларації з ПДВ за липень 2019 року, до складу податкового кредиту не було віднесено суму сплаченого до державного бюджету податку на додану вартість в розмірі 293 867, 86 грн за вказаними вище митними деклараціями.
Також, у березні 2022 року позивачем самостійно було виявлено, що помилково в декларації з ПДВ за січень 2022 року, до складу податкового кредиту не було включено суму ПДВ у розмірі 146 933, 93 грн за митною декларацією № UA100110/2019/141218 від 04 липня 2019 року, а за митною декларацією № UA100110/2019/141217 від 04 липня 2019 року суму ПДВ було віднесено частково, лише у розмірі 52 534, 76 грн, замість всієї суми 146 933, 93 грн.
За таких обставин, скориставшись наданим правом не подавати уточнюючий розрахунок, у складі податкової декларації за березень 2022 року ФОП ОСОБА_1 було зазначено уточнюючі показники сум ПДВ, які помилково не було включено до податкового кредиту у раніше поданій ним податковій декларації за січень 2022 року, у розмірі 241 333, 10 грн, а саме: 94 399, 17 грн (146 933, 93 грн - 52 534, 76 грн) за митною декларацією №UA100110/2019/141217 від 04 липня 2019 року та 146 933, 93 грн за митною декларацією №UA100110/2019/141218 від 04 липня 2019 року. Таким чином, було виправлено помилки що містяться у раніше поданій податковій декларації.
Відповідно до вимог пункту 50.1 статті 50 ПК України, у разі якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу) платник податків самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації (крім обмежень, визначених цією статтею), він зобов'язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою чинного на час подання уточнюючого розрахунку.
Платник податків має право не подавати такий розрахунок, якщо відповідні уточнені показники зазначаються ним у складі податкової декларації за будь-який наступний податковий період, протягом якого такі помилки були самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявлені.
Системний аналіз наведених положень Кодексу дає підстави для висновку, що платник податків може скористатися своїм правом на виправлення значень своїх податкових зобов'язань у разі самостійного виявлення ним помилки шляхом відображення відповідних сум в податковій декларації за звітний податковий період або внесення змін до податкової звітності у порядку, визначеному статтею 50 ПК України. При цьому, таке право має бути реалізоване не пізніше закінчення 1095 дня, що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації та/або граничного строку сплати грошових зобов'язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позивач виправив помилки шляхом відображення уточнюючих показників у складі поточної декларації за наступний податковий період за операціями з ввезення необоротних активів на митну територію України з дотриманням вказаного вище строку.
Суд не погоджується із твердженнями контролюючого органу, що правом на податковий кредит, посвідчений митною декларацією, позивач може скористуватись виключно у тому звітному періоді, в якому відбулось оформлення такої митної декларації, з огляду по положення статті 50 ПК України.
Водночас, матеріали справи не містять доказів, які спростовують факт виникнення у липні 2019 року у позивача права на податковий кредит в сумі 293 867, 86 грн.
Враховуючи викладене, висновку акту перевірки, які стали підставою для прийняття оскаржуваного рішення, не знайшли свого підтвердження в ходів судового розгляду справи.
Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія A, №303-A, п. 29).
З огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд зазначає, що решта доводів та тверджень учасників справи, у контексті наведених правових вимог, не впливають на висновки суду за наслідком розгляду даної справи.
Згідно з частиною 2 статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Беручи до уваги вищевикладене, оскаржуване в межах розгляду даної справи рішення не може вважатись таким, що прийнято з урахуванням критеріїв, визначених частиною 2 статті 2 КАС України.
Відповідно до статті 244 КАС України, під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема:
1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;
2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.
Згідно положень статті 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Частинами 1 статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, матеріалів справи, суд доходить до висновку про те, що вимоги позивача підлягають задоволенню.
За таких умов, судовий збір у розмірі 2 654, 66 грн стягується відповідно до частини 1 статті 139 КАС України на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДПС у Київській області.
Керуючись статтями 9, 14, 73 - 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255, 295 КАС України, суд
Адміністративний позов задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Київській області від 19 жовтня 2022 року № 9253/10-36-24-12/2998709296.
Стягнути на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень Головного управління ДПС у Київській області (адреса: 03151, м. Київ, вули. Святослава Хороброго, буд. 5а; код ЄДРПОУ 44096797) судовий збір у розмірі 2 654, 66 грн (дві тисячі шістсот п'ятдесят чотири гривні шістдесят шість копійок).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Я.В. Горобцова
Горобцова Я.В.