30 травня 2025 року м.Київ № 320/7908/23
Київський окружний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Головенка О.Д., суддів: Колеснікової І.С., Перепелиці А.М., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом Акціонерного товариства "Міжнародний інвестиційний банк" до Національного банку України про визнання протиправним та скасування рішення
Акціонерне товариство "Міжнародний інвестиційний банк" звернулось до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Національного банку України, в якому просить суд:
визнати протиправним та скасувати рішення Комітету з питань нагляду та регулювання діяльності банків, нагляду (оверсайту) платіжних систем Національного банку України від 19.12.2022 № 20/1757-рк "Про накладення штрафу на Акціонерне товариство "Міжнародний інвестиційний банк" за порушення вимог нормативно-правового акту Національного банку України".
Відповідно до Протоколу розподілу справ між суддями справу передано на розгляд судді Балаклицького А.І.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 28.03.2023 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами загального позовного провадження, розпочато підготовку справи до судового розгляду та призначено підготовче засідання на 24.04.2023.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 24.04.2023 закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті.
Відповідно до Протоколу автоматизованого повторного розподілу судової справи між суддями, головуючим суддею у даній справі визначено суддю Головенко О.Д.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 05.12.2024 справу прийнято до провадження та розпочато розгляд справи за правилами загального позовного провадження колегією суддів, яка була визначена відповідно до протоколу автоматизованого визначення складу колегії суддів та призначено підготовче засідання.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 20.01.2025 закрито підготовче провадження та призначено судове засідання для розгляду справи по суті.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що відповідачем помилкового кваліфіковано як порушення повернення строкового банківського вкладу, оскільки банк не здійснював повернення банківських вкладів достроково, а повернув їх у новий погоджений сторонами строк.
Також вважає, що застосування заходів впливу до його є незаконним, оскільки відповідач безпідставно керувався постановою Правління Національного банку України від 24.07.2015 № 477, яка є нечинною.
Зазначає, що Постанова Правління Національного банку України № 23 від 25.02.2022 «Про деякі питання діяльності банків України та банківських груп» (далі - Постанова № 23) не є нормативно-правовим актом Національного банку України, що визначає особливості функціонування банківської системи України в разі введення воєнного стану чи особливого періоду.
На думку позивача рішення Комітету з питань нагляду та регулювання діяльності банків, нагляду (оверсайту) платіжних систем Національного банку України від 19.12.2022 № 20/1757-рк "Про накладення штрафу на Акціонерне товариство "Міжнародний інвестиційний банк" за порушення вимог нормативно-правового акту є протиправним та підлягає скасуванню, оскільки прийнято відповідачем без з'ясування всіх обставин, що мали значення для прийняття такого рішення.
Відповідачем було подано до суду відзив на позовну заяву, відповідно до якого представник Національного банку України вказує, що рішення прийнято у межах визначених повноважень.
Зазаначає, що відповідно до призначення платежу у виписках руху коштів за вкладними рахунками пов?язаних осіб зазначено, що вкладникам було достроково повернуто депозити, повернення коштів відбувалось на рахунки пов?язаних осіб, які відкриваються банком клієнту на договірній основі зокрема для здійснення розрахунково-касових операцій для забезпечення господарської діяльності та можуть бути використані особою у будь-який момент, що банк підтвердив, зазначивши у поясненнях, що частина коштів була використана для оплати імпортних контрактів вкладників.
Вважає, що банком було достроково повернуто вклади (депозити) розміщені в банку згідно Договорів банківських вкладів «Депозитна лінія» про розміщення депозитних вкладів на строк з 08.08.2022 до 15.08.2022 на загальну суму 2,5 млрд грн екв., пов?язаним з банком особам.
На думку відповідача, банком порушено п.п. 2 п. 4 Постанови № 23 щодо заборони дострокового повернення вкладів (депозитів) пов'язаним з банком особами, крім спрямування достроково повернених коштів на збільшення капіталу банку.
Крім цього, відповідачем наголошується, що Положення про Комітет з питань нагляду та регулювання діяльності банків, нагляду (оверсайту) платіжних систем, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 24.07.2015 № 477 є розпорядчим актом НБУ з питань організаційно-розпорядчого характеру, а постанова, якою затверджено вказане положення, набуває чинності з дня її підписання.
У судовому засіданні 19.02.2025 ухвалено продовжити розгляд справи у порядку письмового провадження.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
Судом встановлено, що 25.07.2022 між позивачем та ТОВ «Вінницький комбінат хлібопродуктів № 2» був укладений договір № 19.22-CDL банківського вкладу «Депозитна лінія» (далі - депозитний договір № 19.22- CDL).
08.08.2022 між АТ «МІБ» та ТОВ «Вінницький комбінат хлібопродуктів № 2» був укладений додатковий договір № 3 до депозитного договору № 19.22-CDL, відповідно до умов якого ТОВ «Вінницький комбінат хлібопродуктів № 2» розмістило в АТ «МІБ» депозит в сумі 8 941 000,00 дол. США строком до 15.08.2022.
10.08.2022 АТ «МІБ» здійснив повернення депозиту ТОВ «Вінницький комбінат хлібопродуктів № 2» відповідно до листа вих. № 356-1 від 10.08.2022, в порядку передбаченому депозитним договором № 19.22-CDL від 25.07.2022 та додатковим договором № 3 від 08.08.2022 до зазначеного депозитного договору.
25.07.2022 між АТ «МІБ» та ТОВ «Продовольча Компанія «Зоря Поділля» були укладені договір № 21.22-CDL банківського вкладу «Депозитна лінія» (далі - депозитний договір Nє 21.22-CDL) та договір № 22.22-CDL банківського вкладу «Депозитна лінія» (надалі-депозитний договір № 22.22-CDL).
08.08.2022 між АТ «МІБ» та ТОВ «Продовольча Компанія «Зоря Поділля» були укладені:
додатковий договір № 3 до депозитного договору № 21.22-CDL, відповідно до умов якого ТОВ «Продовольча Компанія «Зоря Поділля» розмістило в АТ «МІБ» депозит в сумі 10 866 000,00 дол. США строком до 15.08.2022;
додатковий договір № 3 до депозитного договору № 22.22-CDL, відповідно до умов якого ТОВ «Продовольча Компанія «Зоря Поділля» розмістило в АТ «МІБ» депозит в сумі 1 490 000,00 євро строком до 15.08.2022.
10.08.2022 позивач здійснив повернення депозитів ТОВ «Продовольча Компанія «Зоря Поділля» відповідно до листа вих. № 1354/1 від 10.08.2022, в порядку передбаченому депозитним договором № 21.22-С21.22-CDL та додатковим договором № 3 від 08.08.2022 до зазначеного депозитного договору, депозитного договору № 22.22-CDL та додатковим договором № 3 від 08.08.2022 зазначеного депозитного договору.
25.07.2022 між АТ «МІБ» та ПрАТ «Продовольча Компанія «Поділля» були укладені договір № 23.22-CDL банківського вкладу «Депозитна лінія» (далі - депозитний договір № CDL) та договір № 20.22-CDL банківського вкладу «Депозитна лінія» (далі- депозитний договір № 20.22-CDL).
08.08.2022 між АТ «МІБ» та ПрАТ «Продовольча Компанія «Поділля» були укладені:
додатковий договір № 3 до депозитного договору № 23.22-CDL, відповідно до умов якого ПрАТ «Продовольча Компанія «Поділля» розмістило в АТ «МІБ» депозит 5 237 000,00 євро строком до 15.08.2022;
додатковий договір № 3 до депозитного договору № 20.22-CDL, відповідно до умов ПрАТ «Продовольча Компанія «Поділля» розмістило в АТ «МІБ» депозит 18 658 000,00 дол. США строком до 15.08.2022.
10.08.2022 АТ «МІБ» здійснив повернення депозитів ПрАТ «Продовольча Компанія «Поділля» відповідно до листа від 10.08.2022, в порядку передбаченому депозитним договором № 23.22-CDL додатковим договором № 3 від 08.08.2022 до зазначеного депозитного договору, депозитним договором № 20.22-CDL та додатковим договором № 3 від 08.08.2022 до вказаного депозитного договору.
25.07.2022 між АТ «МІБ» та CENTRAL EUROPEAN INVESTMENTS B.V. був укладений договір № 18.22-CDL банківського вкладу «Депозитна лінія» (далі - депозитний договір № 18.22-CDL).
08.08.2022 між АТ «МІБ» та CENTRAL EURO INVESTMENTS B.V. був укладений додатковий договір № 3 до депозитного договору № 18.22 відповідно до умов якого CENTRAL EURO INVESTMENTS B.V. розмістило в АТ «МІБ» депозит в сумі 21 012 000,00 дол. США строком 15.08.2022.
10.08.2022 АТ «МІБ» здійснив повернення депозиту CENTRAL EUROPEAN INVESTMENTS B.V. відповідно до листа від 10.08.2022, в порядку передбаченому депозитним договором № 18.22-CDL від 25.07.2022 та додатковим договором № 08.08.2022 до зазначеного депозитного договору.
25.07.2022 між АТ «МІБ» та ТОВ «ІНТЕРСТАРЧ УКРАЇНА» були укладені договір № CDL банківського вкладу «Депозитна лінія» (далі - депозитний договір № 24.22-CDL) та договір № 25.22-CDL банківського вкладу «Депозитна лінія» (далі- депозитний договір № 25.22-CDL, а всі разом - депозитний договір № 18.22-CDL, депозитний договір № 19.22-CDL, депозитний договір № 21.22-CDL, депозитний договір № 22.22-CDL, депозитний договір № 23.22-CDL, депозитний договір № 20.22-CDL, депозитний договір № 24.22-CDL, депозитний договір № 25.22-CDL - Депозитні, договори).
08.08.202 між позивачем та ТОВ «ІНТЕРСТАРЧ УКРАЇНА» були укладені:
додатковий договір № 3 до депозитного договору № 24.22-CDL, відповідно до умов якого ТОВ «ІНТЕРСТАРЧ УКРАЇНА» розмістило у АТ «МІБ» строковий депозит в сумі 403 000,00 дол. США строком до 15.08.2022;
додатковий договір № 3 до депозитного договору № 25.22- CDL, відповідно до умов якого ТОВ «ІНТЕРСТАРЧ УКРАЇНА» розмістило в АТ «МІБ» строковий депозит в сумі 1 750 000,00 євро строком до 15.08.2022.
10.08.2022 позивач здійснив повернення депозитів ТОВ «ІНТЕРСТАРЧ УКРАЇНА» відповідно до листа вих. № 1036/ІІІ від 10.08.2022, в порядку передбаченому депозитним договором № 24.22-CDL, додатковим договором № 3 від 08.08.2022 до зазначеного депозитного договору та договором № 25.22-CDL, додатковим договором № 3 від 08.08.2022 до зазначеного депозитного договору.
Під час здійснення банківського нагляду за діяльністю банків, Національним банком України було надіслано запит до АТ «МІБ» про надання інформації від 24.08.2022 № 20-0006/58436/БТ.
Позивач листом від 26.08.2022 № 518-БТ/І надав пояснення та запитувані документи та за результатом аналізу зазначеної інформації та документів, моніторингу операцій із пов'язаними з банком особами відповідачем було становлено обставини, що вказують на порушення АТ «МІБ» п.п. 2 п. 4 постанови Правління Національного банку України від 25.02.2022 № 23 «Про деякі питання діяльності банків України та банківських груп» щодо заборони дострокового повернення вкладів (депозитів) пов'язаним з банком особам у зв'язку з чим відповідачем було прийнято рішення від 19.12.2022 № 20/1757-рк "Про накладення штрафу на Акціонерне товариство "Міжнародний інвестиційний банк".
На думку позивача спірне рішення не відповідає положенням Конституції України та Законів України, прийнята із порушенням порядку його прийняття, а тому є протиправним і підлягає скасуванню у судовому порядку, у зв'язку з чим звернувся до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів виходить з такого.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч. 2 ст. 2 Закону України “Про Національний банк України» (далі - Закон Про Національний банк) Національний банк України є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією України, цим Законом та іншими законами України.
Відповідно до п. 8 і ч. 1 ст. 7 та ч. 2 ст. 55 Закону Про Національний банк, Національний банк України здійснює державне регулювання та нагляд на індивідуальній та консолідованій основі на ринках небанківських фінансових послуг за діяльністю небанківських фінансових установ та інших осіб, які не є фінансовими установами, але мають право надавати окремі фінансові послуги в межах, визначених Законом України “Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» та іншими законами України.
Згідно ч. 2 ст. 56 Закону про Національний банк видає нормативно-правові акти з питань, віднесених до його повноважень, які є обов'язковими для органів державної влади і органів місцевого самоврядування, юридичних та для фізичних осіб.
Відповідно до п. 18 ч. 1 ст. 4 КАС України нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб'єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування.
Частина 4 ст. 56 Закону про Національний банк встановлює, що нормативно-правові акти Національного банку видаються, зокрема, у формі постанов Правління Національного банку і не можуть суперечити законам України та іншим законодавчим актам України.
Пунктом 7 ч. 1 ст. 15 Закону про Національний банк визначено, що повноваженнями щодо прийняття нормативно-правового акта наділено Правління Національного банку України.
Відповідно до ч. 5 та 6 ст. 56 Закону про Національний банк, Національний банк розробляє, розглядає та приймає нормативно-правові акти, що мають ознаки регуляторних актів, з дотриманням принципів державної регуляторної політики, визначених Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності». При розробленні таких актів, Національний банк у встановленому ним порядку проводить обговорення проекту нормативно-правового акта.
Пунктом 1 ч. 9 ст. 56 Закону про Національний банк встановлено, що Національний банк не проводить обговорення проектів нормативно-правових актів розроблених на виконання функцій, визначених п. 20 ч. 1 ст. 7 Закону про Національний банк.
Відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 7 Закону про Національний банк функцією Національного банку є визначення особливості функціонування банківської системи України, діяльності небанківських фінансових установ у разі введення воєнного стану.
Таким чином, Національний банк України має право видавати нормативно-правові акти з питань, що віднесені до його повноважень, зокрема, виконуючи функцію з визначення особливостей функціонування банківської системи України у разі введення воєнного стану. Національний банк не проводить обговорення проектів нормативно-правових актів розроблених для визначення особливостей функціонування банківської системи України у разі введення воєнного стану.
25.02.2022 Національним банком України було прийнято Постанову № 23, якою визначаються деякі питання діяльності банків України та банківських груп під час дії воєнного стану.
Пунктом 4 вказаної Постанови № 23 (в редакції на час прийняття спірного рішення) визначено, що банкам заборонити:
1) здійснення активних операцій із пов'язаними з банком особами в частині укладання нових кредитних договорів та договорів про надання банком фінансових зобов'язань, укладання договорів про внесення змін до кредитних договорів щодо:
збільшення сум кредитів та фінансових зобов'язань;
збільшення строків користування кредитами (крім договорів, що передбачають стандартні умови, доступні для широкого загалу позичальників);
2) дострокове повернення вкладів (депозитів) пов'язаним з банком особам, крім спрямування достроково повернених коштів на збільшення капіталу банку.
Обґрунтовуючи позов позивач зазначає про те, що норми Постанови № 23 не є нормативно-правовим актом Національного банку України, що визначає особливості функціонування банківської системи України в разі введення воєнного стану чи особливого періоду.
Колегія суддів не погоджується з такими твердженнями, оскільки вони не відповідають нормативно-правовим актам, норми яких у системному зв'язку дають обґрунтовані підстави стверджувати про належність такої Постанови № 23 до нормативно-правових актів Національного банку України, що визначають особливості функціонування банківської системи України в разі введення воєнного стану чи особливого періоду.
Виконання регулюючих, контрольних й обслуговуючих функцій Національного банку України здійснюється шляхом прийняття рішень Радою Національного банку України, Правлінням Національного банку України або Головою Правління Національного банку України. Відповідно до розподілу повноважень між керівними органами Національного банку України, визначеного в Законі України «Про Національний банк України», регулювання діяльності банків насамперед здійснюється шляхом прийняття рішень саме Правлінням.
На думку суду, нормативно-правовий акт визначається як офіційний письмовий документ, який приймається уповноваженим органом держави і встановлює, змінює, припиняє чи конкретизує певну норму права. Відповідно визначаються і ознаки правового акта, що має характер нормативного відображення волі уповноваженого суб'єкта, обов'язковість для виконання, документарну форму закріплення, забезпеченість державним примусом.
Саттею 56 Закону про Національний банк нормативно-правові акти Національного банку приймаються виключно у формі постанов Правління, якими затверджуються інструкції, положення, правила. Нормативно-правові акти Національний банк видає з питань, віднесених до його повноважень, вони є обов'язковими для органів державної влади і органів місцевого самоврядування, банків, підприємств, організацій та установ незалежно від форм власності, а також для фізичних осіб.
При віднесенні нормативно-правових актів Національного банку України до нормативно-правових актів, що визначають особливості функціонування банківської системи України у разі введення воєнного стану чи особливого періоду слід виходити із сукупності наступних критеріїв: мета та сфера застосування нормативно-правового акту; на виконання його закону чи реалізуючи повноваження відповідно до якого закону прийнятий такий нормативно-правовий акт; чи визначає такий нормативно-правовий акт окреме (спеціальне) правило на окремий (спеціальний) період.
Перш за все варто акцентувати увагу на тому, що відповідно до преамбули Постанови № 23, остання прийнята, у тому числі, відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», Закону України від 24.02.2022 № 2102-IХ «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні».
Крім того, суб?єктом нормотворення у тексті Постанови № 23 задекларована мета прийняття такого нормативно-правового акту, а саме мінімізації негативного впливу наслідків військової агресії російської федерації проти України та сприяння стабільності банківської системи України.
Досліджуючи зазначену постанову, можно дійти висновку, що це правила роботи банків у зв'язку з введенням в Україні воєнного стану, які прийняті Національним банком України.
Таким чином, підсумовуючи викладене, варто констатувати, що Постанова № 23 в цілому є нормативно-правовим актом Національного банку України, що визначає особливості функціонування банківської системи у разі введення воєнного стану, оскільки прийнята відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», Закону України від 24.02.2022 № 2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», з метою мінімізації негативного впливу наслідків військової агресії російської федерації проти України та сприяння стабільності банківської системи України, встановлює спеціальне особливе правило функціонування банківської системи у період введення воєнного стану, тому твердження позивача про відсутність в Постанові № 23 ознак нормативно - правового акту є безпідставними та гуртуються на власному суб'єктивному тлумаченні норм права.
Щодо встановленого порушення та права на дострокове повернення вкладів, суд зазначає наступне.
Позивач обґрунтовуючи відсутність вчиненого ним порушення вимог нормативно-правових актів Національного банку України зазначає про те, що Банком не було здійснено дострокові повернення вкладів пов'язаних з банком осіб, оскільки сторонами договорів банківського вкладу було змінено строк повернення вкладу, то останній був повернений у новий погоджений строк.
Однак, на думку колегії суддів така правова позиція є безпідставною, так як не відповідає нормам, що регулюють спірні правовідносини та умовам укладених депозитних договорів.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 1058 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором».
Згідно з ч. 3 ст. 1060 ЦК України за договором банківського строкового вкладу банк зобов'язаний видати вклад та нараховані проценти за цим вкладом із спливом строку, визначеного у договорі банківського вкладу.
Повернення вкладникові банківського строкового вкладу та нарахованих процентів за цим вкладом на його вимогу до спливу строку або до настання інших обставин, визначених договором, можливе виключно у випадках, якщо це передбачено умовами договору банківського строкового вкладу.
Відповідно до п. 2.3.3. Депозитних договорів (ідентичний за змістом пункт у всіх депозитних договорах), вкладник має право достроково повернути Депозит або його частину, за згодо банку, на підставі поданої до банку письмової заяви довільної форми, протягом 5 (п?яти) робочих днів з дати подання такої заяви.
Слід зауважити, що процитована вище умова Депозитних договорів закріплює право вкладника на дострокове повернення вкладу, а також визначає умови (механізм) такого дострокового повернення.
Крім того, додаткові угоди до Депозитних договорів містили аналогічний за змістом п. 1.9., який також встановлював умови дострокового повернення вкладу.
Разом з тим, сторони визначили й інші механізми регулювання своїх правовідносин, зокрема, порядок зміни договору.
Пунктом 7.4. Депозитних договорів визначено, що усі зміни та доповнення до цього договору оформлюються додатковими договорами, які є невід'ємними частинами даного договору, крім випадків, що передбачені п. 2.3.4. договору.
Таким чином, сторони Депозитних договорів визначили два окремих правових механізми регулювання своїх правовідносин: (а) дострокове повернення вкладу (п. 2.3.3.) та (б) внесення змін до договору (п. 7.4.), які в свою чергу відрізняються як умовами їх застосування, так і правовими наслідками.
Вкладники надіславши до Банку листи, в яких просили змінити строк повернення депозиту, по суті реалізовували своє право, передбачене п. 2.3.3. Депозитних договорів, при цьому ініціювавши саме механізм дострокового повернення вкладу, а не внесення змін до договору.
Разом з тим, відповідно до п.п. 2 п. 4 Постанови № 23 банкам заборонено дострокове повернення вкладів (депозитів) пов'язаним з банком особам, крім спрямування достроково повернених коштів на збільшення капіталу банку.
Однак, на переконання банку, сторони вчиняли саме правочини щодо зміни строку депозитів без оформлення цих правочинів у вигляді підписаних додаткових договорів. Позивач зазначає, що вкладники не повертали депозити достроково - депозити були повернуті в строк, визначений сторонами.
Суд звертає увагу, що позивач хибно дійшов висновку про сутність правовідносин, які виникли між ним та вкладниками, а також правових механізмів зміни договірних відносин та вчинення правочинів на таку зміну.
Водночас, за результатами аналізу ст. 638, 1058 та 1060 ЦК України, строк договору банківського вкладу є істотною умовою договору. Договір банківського вкладу укладається у письмовій формі (ч. 1 ст. 1059 ЦК України).
Відповідно до ст. 654 ЦК України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.
Варто зауважити, що надані банком на вимогу Національного банку документи щодо здійснення вказаних операцій, не містять будь-яких додаткових угод про зміну умов Депозитних договорів, а в той же час містять листи вкладників про дострокове повернення вкладу, які були акцептовані банком згідно умов договорів банківського вкладу «Депозитна лінія», що закріплювали право вкладника достроково повернути депозит або його частину.
Крім того, варто акцентувати увагу на тому, що волевиявлення вкладників, оформлене відповідними листами, реалізувалось саме в межах процедури дострокового повернення вкладів, а не внесення змін до договору в частині зміни строку.
Водночас, слід звернути увагу на те, що правова конструкція п. 2.3.З Депозитних договорів містила умову реалізації права вкладників на дострокове повернення вкладу - згода Банку.
Банк, як спеціальний суб'єкт, при прийнятті рішення про надання згоди на дострокове повернення вкладу повинен, серед іншого, керуватись нормативно-правовими актами Національного банку України, що встановлюють вимоги, правила, заборони щодо діяльності Банку, у тому числі вимогами Постанови № 23, яка встановлює заборону дострокового повернення вкладів пов'язаним із банком особам.
3 огляду на зазначене, повернення вкладу (депозиту) пов'язаній з банком особі до спливу строку, визначеного договором банківського строкового вкладу, якщо можливість такого повернення передбачена умовами договору, вважається достроковим поверненням, на яке поширюється заборона, визначена у п.п. 2 п. 4 Постанови № 23.
Підсумовуючи вищезазначене, варто вказати, що твердження позивача про те, що останній нібито достроково не повертав вклади, пов'язаним з банком особам, а лише повернув вклад у новий погоджений сторонами строк є безпідставними.
Щодо посилання позивача на нечинність застосованого відповідачем під час прийняття оскаржуваного рішення Положення про Комітет з питань нагляду та регулювання діяльності банків, нагляду (оверсайту) платіжних систем, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 24.07.2015 № 477 (далі - Постанова № 477), оскільки останнє офіційно не опубліковано, суд зазначає наступне.
Відповідно до абзаців 3 ст. 56 Закону Про національний банк, Національний банк видає розпорядчі акти з питань організаційно-розпорядчого характеру або індивідуальної дії, які не є нормативно-правовими актами. Розпорядчі акти оприлюднюються та набирають чинності в порядку, встановленому Національним банком.
Згідно із абзацом 4 ст. 17 Закону Про національний банк Правління Національного банку має право утворити Комітет з питань нагляду та регулювання діяльності банків, нагляду (оверсайту) платіжних систем та делегувати йому повноваження щодо здійснення банківського регулювання та нагляду, в тому числі застосування до банків та інших осіб, які можуть бути об'єктом перевірки Національного банку України, заходів впливу (санкцій), передбачених законами України, крім заходів, передбачених п. 11-1 - 13 ч. 1 ст. 73 Закону України «Про банки і банківську діяльність».
Як вбачається з Постанови № 477, останнім визначено статус Комітету, його завдання та повноваження, а також організаційні засади діяльності.
Разом з тим, норми, обов'язкові для органів державної влади і органів місцевого самоврядування, юридичних і фізичних осіб, Постанова № 477 не містить, з огляду на що, Постанова № 477 не є нормативним-правовим актом Національного банку в розумінні абзацу 2 ст. 56 Закону № 679, як то помилково вважає позивач.
Зокрема, в обґрунтування свого твердження позивач посилається на абзац 6 ст. 56 Закону Про Національний банк, відповідно до змісту якого нормативно-правові акти Національного банку (крім нормативно-правових актів, які містять інформацію з обмеженим доступом) набирають чинності з дня їх офіційного опублікування, якщо більш пізній строк набрання чинності не передбачений у такому акті. Офіційним опублікуванням нормативно-правового акта Національного банку вважається перше опублікування його повного тексту в одному з періодичних друкованих видань - «Офіційному віснику України», газетах «Урядовий кур'єр», «Голос України» або перше розміщення на сторінці Офіційного інтернет-представництва Національного банку України.
Водночас, з аналізу вказаного положення Закону Про Національний банк, ч. 6 ст. 56 Закону Про Національний банк врегульовано процес набрання чинності нормативно-правовим актом НБУ, в той час, як набрання чинності розпорядчими актами Національного банку не пов'язано з їх офіційним опублікуванням, а набирають чинності в порядку, встановленому Національним банком.
Так, відповідно до п. 7 Постанови № 477, остання набирає чинності з дня її підписання, з огляду на що, Постанова № 477 набрала чинності 24.07.2015, що спростовує доводи позивача.
Крім того, згідно з абзацом 9 ст. 56 Закону Про Національний банк акти Національного банку можуть бути оскаржені відповідно до законодавства України.
Разом з тим, доказів скасування Постанови № 477, зокрема, в судовому порядку, або втратою чинності цієї Постанови на час прийняття оскаржуваного рішення позивачем суду не надано, в той час, як оскарження Постанови № 477 не є предметом спору.
Згідно із ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до положень ч. 1 та 2 ст. 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно положень ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Частинами 1 ст. 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.
Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, матеріалів справи, суд приходить до висновку про те, що заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз.
Відповідач не надав суду доказів понесення ним судових витрат, тому підстави для присудження на його користь судових витрат відсутні.
Керуючись ст. 9, 14, 73 - 78, 90, 139, 143, 242- 246, 250, 255 КАС України, суд
У задоволенні адміністративного позову відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Головуючий суддя Головенко О.Д.
Судді Колеснікова І.С.
Перепелиця А.М.