29 травня 2025 року справа №320/59623/24
Київський окружний адміністративний суд у складі судді Білоноженко М.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, в якому просив суд:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо застосування до пенсії ОСОБА_1 законодавства, що регулює питання соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснювати виплату ОСОБА_1 пенсію за віком з 01.12.2024 на загальних підставах, без застосування законодавства, що регулює питання соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідачем протиправно застосовує до пенсії позивача законодавства, що регулює питання соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, оскільки позивач починаючи з 20.11.2019 не є внутрішньо переміщеною особою, тому вважає, що має право на виплату пенсії за віком з 01.12.2024 на загальних підставах.
Ухвалою від 18.12.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у адміністративній справі. Розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Відповідач у визначений судом строк відзив на позов не подав.
Розгляд справи по суті відповідно до частини 3 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) розпочато через п'ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.
Розглянувши матеріали адміністративної справи, повно, всебічно, об'єктивно дослідивши надані у справі докази, надавши їм юридичну оцінку, суд встановив наступне.
Із наявних у матеріалах справи доказів судом встановлено, що ОСОБА_1 з вересня 2016 року перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві та отримував пенсію по інвалідності. З березня 2017 року позивач отримує пенсію за віком.
Позивач починаючи з 2014 року по 20.11.2019 був внутрішньо переміщеною особою.
01.04.2024 у зв'язку з не проходженням ідентифікації, виплата пенсії позивача була припинена.
27.05.2024 позивач листом повідомив Головне управління Пенсійного фонду України у м. Києві про скасування йому довідки внутрішньо переміщеної особи та просив не застосовувати до нього норми законодавства, що регулюють питання соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.
17.05.2024 Головне управління Пенсійного фонду України у м. Києві за результатами розгляду скарги/заяви позивача від 25.04.2024 повідомило останнього про те, що припинення виплати йому пенсії з 01.04.2024 відбулось на підставі вимог Постанов КМУ від 27.12.2023 №1384 про внесення змін до Постанови КМУ від 05.11.2014 №637 та від 08.08.2023 №837 щодо фізичної ідентифікації внутрішньо переміщених осіб.
Вважаючи протиправними дії відповідача щодо припинення виплати пенсії, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує, що відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до Преамбули Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон № 1058) цей Закон, зокрема розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій.
Зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.
Частиною першою статті 4 Закону № 1058 встановлено, що законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України «Про недержавне пенсійне забезпечення», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.
Частиною третьою статті 4 Закону № 1058 визначено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Статтею 5 Закону № 1058 передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.
Відповідно до пункту 16 Прикінцевих положень Закону № 1058 до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
Частиною першою статті 49 Закон № 1058 визначено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до частини другої статті 49 Закону № 1058 поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати.
Із 22.11.2014 набрав чинності Закон України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20.10.2014 № 1706-VII, яким відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, закріплені гарантії для внутрішньо переміщених осіб.
Відповідно до статті 7 цього закону, для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на пенсійне забезпечення, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам. Громадянин пенсійного віку, особа з інвалідністю, дитина-інвалід та інша особа, яка перебуває у складних життєвих обставинах, яких зареєстровано внутрішньо переміщеними особами, мають право на отримання соціальних послуг відповідно до законодавства України за місцем реєстрації фактичного місця проживання такої внутрішньо переміщеної особи.
У пункті 1 постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» установлено, що призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг, субсидій та пільг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 № 509. Виплата (продовження виплати) пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення (далі - соціальні виплати), що призначені зазначеним особам, проводиться через рахунки та мережу установ і пристроїв публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України".
Відповідно статті 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» підставою для скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та внесення відомостей про це в Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб є обставини, за яких внутрішньо переміщена особа: 1) подала заяву про відмову від довідки; 2) скоїла злочин: дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади; посягання на територіальну цілісність і недоторканність України; терористичний акт; втягнення у вчинення терористичного акту; публічні заклики до вчинення терористичного акту; створення терористичної групи чи терористичної організації; сприяння вчиненню терористичного акту; фінансування тероризму; здійснення геноциду, злочину проти людяності або військового злочину; 3) повернулася до покинутого місця постійного проживання; 4) виїхала на постійне місце проживання за кордон; 5) подала завідомо недостовірні відомості.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Статтею 4 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» передбачено, що факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.
Для отримання довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи така особа звертається із заявою до структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад за місцем проживання у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Пунктами 1, 2 постанови Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 № 509 «Про облік внутрішньо переміщених осіб» передбачено, що довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи є документом, який підтверджує факт внутрішнього переміщення і взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.
Для отримання довідки повнолітня або неповнолітня внутрішньо переміщена особа звертається особисто, а малолітня дитина, недієздатна особа або особа, дієздатність якої обмежена, - через законного представника із заявою про взяття на облік, форму якої затверджує Мінсоцполітики, до структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад.
Згідно з пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг, субсидій та пільг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 № 509.
Поновлення або припинення соціальних виплат здійснюється публічним акціонерним товариством «Державний ощадний банк України» на підставі рішення комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, утвореної районними, районними у м. Києві і Севастополі державними адміністраціями, виконавчими органами міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад згідно з Порядком здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року № 365.
08.06.2016 Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», пунктом 1 якої затверджено Порядок призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам та Порядок здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання /перебування.
Пунктом 4 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам установлено, що соціальні виплати внутрішньо переміщеним особам призначаються і виплачуються територіальними органами Пенсійного фонду України за місцем їх фактичного проживання/перебування, незалежно від факту реєстрації місця проживання/перебування.
Згідно з пунктом 2 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання /перебування контроль за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам здійснюють структурні підрозділи з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад шляхом відвідування не рідше ніж одного разу на шість місяців фактичного місця проживання/перебування внутрішньо переміщеної особи, про що складається акт обстеження матеріально-побутових умов сім'ї за формою, встановленою Мінсоцполітики. Якщо в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб є інформація щодо проходження особою фізичної ідентифікації в публічному акціонерному товаристві Державний ощадний банк України, чергова перевірка у відповідному періоді не проводиться.
Пунктом 12 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання /перебування передбачено, що соціальні виплати припиняються у разі: 1) наявності підстав, передбачених законодавством щодо умов призначення відповідного виду соціальної виплати; 2) встановлення факту відсутності внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживання/перебування згідно з актом обстеження матеріально-побутових умов сім'ї; 3) отримання рекомендацій Мінфіну щодо фактів, виявлених під час здійснення верифікації соціальних виплат; 4) скасування довідки внутрішньо переміщеної особи з підстав, визначених статтею 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб»; 5) отримання інформації від Держприкордонслужби, МВС, СБУ, Мінфіну, Національної поліції, ДМС, Держфінінспекції, Держаудитслужби та інших органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.
За приписами частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03.05.1996, ратифікована Законом України від 14.09.2006 № 137-V, яка набрала чинності з 01.02.2007 (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов'язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.
Таким чином право особи на отримання пенсії, як складова частина права на соціальний захист, є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов'язаннями України.
Частиною третьою статті 4 Закону № 1058-IV установлено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Відповідно до статті 5 Закону № 1058-IV, дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, визначених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду України та накопичувальної системи пенсійного страхування.
Отже нормативно-правовим актом, яким визначено підстави припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення), є Закон № 1058-IV. Підзаконні нормативно-правові акти у сфері правовідносин, врегульованих Законом № 1058-IV, можуть застосовуватися виключно за умови, якщо вони не суперечать цьому Закону.
Із 22.11.2014 набрав чинності Закон України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20.10.2014 № 1706-VII, яким відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, закріплені гарантії для внутрішньо переміщених осіб.
Відповідно до статті 7 цього закону, для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на пенсійне забезпечення, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам. Громадянин пенсійного віку, особа з інвалідністю, дитина-інвалід та інша особа, яка перебуває у складних життєвих обставинах, яких зареєстровано внутрішньо переміщеними особами, мають право на отримання соціальних послуг відповідно до законодавства України за місцем реєстрації фактичного місця проживання такої внутрішньо переміщеної особи.
У пункті 1 постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» встановлено, що призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг, субсидій та пільг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 № 509. Виплата (продовження виплати) пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення (далі - соціальні виплати), що призначені зазначеним особам, проводиться через рахунки та мережу установ і пристроїв публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України».
Отже умовами призначення та продовження виплати пенсій внутрішньо переміщеним особам є: знаходження внутрішньо переміщених осіб на обліку місця перебування, що підтверджується довідкою.
Матеріалами справи підтверджено, що позивач з 2014 року перебував на обліку в Управлінні праці та соціального захисту населення Печерського району м. Києва як внутрішньо переміщена особа.
На підставі поданої позивачем заяви Управлінні праці та соціального захисту населення Печерського району м. Києва з 20.11.2019 знято його з обліку внутрішньо переміщеної особи та вилучено відповідні дані з Єдиної інформаційної бази даних внутрішньо переміщених осіб.
Враховуючи вищевикладені обставини, суд дійшов висновку, що позивач з 20.11.2019 не є внутрішньо переміщеною особою.
Разом з цим, 17.05.2024 Головне управління Пенсійного фонду України у м. Києві за результатами розгляду скарги/заяви позивача від 25.04.2024 повідомило останнього про те, що припинення виплати йому пенсії з 01.04.2024 відбулось на підставі вимог Постанов КМУ від 27.12.2023 №1384 про внесення змін до Постанови КМУ від 05.11.2014 №637 та від 08.08.2023 №837 щодо фізичної ідентифікації внутрішньо переміщених осіб
Так, згідно із ч. 1 ст. 47 Закону від 09.07.2003 року № 1058 пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера у межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п.п. 1, 3-5 ч. 1 ст. 49 Закону від 09.07.2003 року № 1058, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.
Згідно із ч. 2 ст. 49 Закону №1058 поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 Закону №1058.
Наведений перелік підстав для припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду України є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, прямо передбачених законом.
Конституційне поняття «Закон України», на відміну від поняття «законодавство України», не належить розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України у межах її повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, що встановлено законами.
Суд зазначає, що законами про пенсійне забезпечення, у тому числі Законом від 09.07.2003 № 1058, не передбачено такої підстави для припинення (призупинення) виплати пенсії, як «не проходження фізичної ідентифікації внутрішньо переміщеної особи».
Конституційний Суд України в рішенні від 7 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 зазначив, що право на соціальний захист віднесене до основоположних прав і свобод. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел (частина друга статті 46 Основного Закону України) і забезпечується частиною другою статті 22 Конституції України, відповідно до якої конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.
Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.
Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до яких громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Постановою Уряду від 08.08.2023 року № 837 «Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 30.08.1999 року у № 1596 і від 05.11.2014 року № 637» передбачено, що для отримання виплат у 2024 році особи із числа ВПО мають пройти ідентифікацію в АТ «Ощадбанк» або в органах Пенсійного фонду, крім того, обов'язок періодично (кожні три або шість місяців) проходити фізичну ідентифікацію в АТ «Ощадбанк» визначено для осіб, які до 24.02.2022 набули статусу внутрішньо переміщеної особи відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам».
До кінця березня 2024 року фізична ідентифікація проводилася для тих українських пенсіонерів, які зареєстровані як внутрішньо переміщені особи до 24.02.2022 та отримують виплати через АТ «Ощадбанк», тому у зв'язку з тим, що позивач не пройшла фізичну ідентифікацію виплату пенсію з 01.04.2024 припинено.
Посилання Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на норми підзаконного нормативно-правового акта - постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», як підставу для припинення виплати пенсії позивачу - суд відхиляє як необґрунтовані доводи, що не відповідають фундаментальним основам існування та розвитку Українського народу, з огляду на наступне.
Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України (ч.2 ст.7 КАС України).
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (далі - Закон) ВПО є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Відповідно до пункту 1 ст. 1 Закону України від 24.12.2015 «Про внесення змін до деяких законів України щодо посилення гарантій дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» довідку про взяття на облік ВПО вилучено з переліку документів, до яких вносяться відомості про місце проживання та місце перебування особи, визначених Законом України від 11.12.2003 «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні». Згідно з пунктом 4 частини 2 розділу І Закону України від 24.12.2015 року «Про внесення змін до деяких законів України щодо посилення гарантій дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» доповнена частина 1 статті 4 Закону України від 20.10.2014 року «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», що довідка про взяття на облік ВПО діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону. Законом встановлений перелік підстав для скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та внесення відомостей про це в Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб і такими є обставини, за яких внутрішньо переміщена особа: 1) подала заяву про відмову від довідки;2) скоїла злочин: дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади; посягання на територіальну цілісність і недоторканність України; терористичний акт; втягнення у вчинення терористичного акту; публічні заклики до вчинення терористичного акту; створення терористичної групи чи терористичної організації; сприяння вчиненню терористичного акту; фінансування тероризму; здійснення геноциду, злочину проти людяності або військового злочину; 3) повернулася до покинутого місця постійного проживання; 4) виїхала на постійне місце проживання за кордон; 5) подала завідомо недостовірні відомості. Цей перелік є вичерпним (частина 1статті 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб»).
Постановою Кабінету Міністрів України «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» від 05.11.2014 № 637 передбачено, що продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою.
Суд встановив, що припинення виплати пенсії здійснене без прийняття відповідного управлінського рішення та без завчасного повідомлення позивача про обставини щодо змінених умов для виплати пенсії, тому визнає протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, позаяк відповідно до статті 7 Закону України № 1706 для взятої на облік ВПО прав на пенсійне забезпечення, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.
Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат ВПО. Громадянин пенсійного віку, особа з інвалідністю, дитина-інвалід та інша особа, яка перебуває у складних життєвих обставинах, яких зареєстровано внутрішньо переміщеними особами, мають право на отримання соціальних послуг відповідно до законодавства України за місцем реєстрації фактичного місця проживання ВПО.
Суд зазначає, що відповідно до п. 1 ч. 1ст. 10 Закону від 20.10.2014 № 1706 Кабінет Міністрів України: координує і контролює діяльність органів виконавчої влади щодо вжиття ними необхідних заходів із забезпечення прав і свобод ВПО відповідно до цього Закону, проте положення Закону від 20.10.2014 №1706 не визначають правила, умови, норми і порядок пенсійного забезпечення або організацію та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення та не надає Кабінету Міністрів України дискреційних чи додаткових повноважень для визначення окремих випадків та умов задля припинення виплати пенсій.
Верховний Суд у справі №640/16224/19 (провадження №К/9901/22967/20) зауважує, що як протиправну бездіяльність суб'єкта владних повноважень треба розуміти зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу/його посадової особи, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов'язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб'єкта владних повноважень, були об'єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.
За змістом ст. 92, ст. 116 конституційних норм Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, що належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, що суперечать законам України.
Суд критично оцінює та відхиляє непереконливі доводи відповідача про те, що для отримання пенсії, позивач має пройти фізичну ідентифікацію внутрішньо переміщеної особи, з огляду на таке.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 7 Закону України «Про верифікацію та моніторинг державних виплат» від 03 грудня 2019 року № 324-IX органам, що здійснюють державні виплати, надано повноваження приймати рішення щодо припинення або продовження державних виплат реципієнтам за результатами опрацювання рекомендацій, наданих органом, що здійснює верифікацію та моніторинг державних виплат. Ця норма в частині наданих повноважень кореспондується з приписами пункту 9 Порядку здійснення верифікації та моніторингу державних виплат, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18 лютого 2016 року № 136.
Прийняття рішення про припинення державних виплат, а також про перегляд розміру або строку їх призначення приймається органом, що здійснює державні виплати, відповідно до законодавства, що регламентує здійснення державних виплат (частина третя статті 16 Закону № 324-IX). Стаття 16 Закону № 324-IX містить бланкетну норму та у частині визначення підстав для припинення виплати пенсії відсилає до приписів Закону № 1058. Єдиною такою підставою в статті 49 Закону № 1058- у контексті приписів Закону № 324-IX є призначення пенсії на підставі документів, що містять недостовірні відомості.
Судом встановлено, що виплата пенсії позивачу припинена з 01 квітня 2024 року на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 27.12.2023 № 1384, у зв'язку з відсутністю інформації про ідентифікацію, однак враховуючи вищевикладені обставини та факт того, що з 20.11.2019 позивача знято з обліку внутрішньо переміщеної особи та вилучено відповідні дані з Єдиної інформаційної бази даних внутрішньо переміщених осіб, тому застосування до позивача під час виплати пенсії законодавства, що регулює питання соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам та припинення її виплати - є протиправним та суперечить законодавству України.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 5 КАС України способом захисту прав особи від протиправної бездіяльності є визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії. Тобто дії, які він повинен вчинити за законом.
Згідно ч. 2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Таким чином, належним способом захисту прав позивача є зобов'язання відповідача прийняти відповідне рішення про поновлення виплати пенсії на загальних підставах без застосування до позивача під час виплати пенсії законодавства, що регулює питання соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, з урахуванням правової оцінки суду, наданої у цьому рішенні.
За вказаних обставин, враховуючи положення ч. 2 ст. 9 КАС України, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими, а тому позов належить задовольнити повністю.
Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору та не надав доказів понесення інших судових витрат, то підстави для їх розподілу відсутні.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 9, 14, 73-77, 139, 242 - 246, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити повністю.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві щодо припинення ОСОБА_1 виплати з 01.04.2024 пенсії та застосування під час її виплати законодавства, що регулює питання соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у м. Києві прийняти рішення про поновлення виплати ОСОБА_1 пенсії за віком з 01.12.2024 на загальних підставах, без застосування законодавства, що регулює питання соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, з урахуванням правової оцінки суду, наданої у цьому рішенні.
Позивач: ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ).
Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві (ідентифікаційний код: 42098368, місцезнаходження: 04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Білоноженко М.А.