29 травня 2025 року справа №320/54440/24
Київський окружний адміністративний суд у складі судді Білоноженко М.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління соціальної та ветеранської політики Святошинської районної у місті Києві адміністрації про визнання відмови протиправною та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернулась до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Управління соціальної та ветеранської політики Святошинської районної у місті Києві державної адміністрації, в якому просила суд:
- визнати протиправною відмову Управління соціальної та ветеранської політики Святошинської районної у місті Києві адміністрації у видачі ОСОБА_1 посвідчення члена сім?ї загиблого згідно із п. 1 ст. 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»;
- зобов'язати Управління соціальної та ветеранської політики Святошинської районної у місті Києві адміністрації видати ОСОБА_1 «Посвідчення члена сім?ї загиблого», як особі, на яку поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» згідно із п. 1 ст. 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що її померлий чоловік мав статус особи ветерана війни - інваліда війни групи, тому вважає, що на неї поширюється вимоги статті 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», як на дружину померлого ветерана війни.
Ухвалою судді Київського окружного адміністративного суду від 09.12.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у адміністративній справі. Розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Відповідач позов не визнав, щодо його задоволення заперечив, надав до суду відзив на позов, в якому зазначив, що соціальний захист дружини померлого громадянина з числа учасників ліквідації аварії на ЧАЕС, смерть якого пов'язана із захворюванням, отриманим під час ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, здійснюється відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», тому вважає, що позивач не має права на встановлення.
Розгляд справи по суті відповідно до частини 3 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) розпочато через п'ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.
Розглянувши матеріали адміністративної справи, повно, всебічно, об'єктивно дослідивши надані у справі докази, надавши їм юридичну оцінку, суд встановив наступне.
Із наявних у матеріалах справи доказів судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у шлюбі, який було зареєстровано 12.08.1972, що підтверджується копією свідоцтвом про укладення шлюбу серія НОМЕР_1 від 11.10.1994.
ОСОБА_2 був особою, якій встановлено статус інваліда ІІ групи через захворювання отримане у зв'язку з виконанням службових обов'язків по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 від 04.02.2008.
Згідно свідоцтва про смерть серія НОМЕР_3 ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Відповідно до витягу з протоколу засідання ЦВЛК Збройних Сил України від 16.02.2024 №1045 встановлено, що смерть ОСОБА_2 пов'язана з виконанням обов'язків військової служби по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.
22.02.2024 позивач звернулась до відповідача із заявою про надання їй статусу члена родини померлого (загиблого) ветерана війни та видати відповідне посвідчення.
Відповідач розглянув вказане звернення позивача та надав їй відповідь листом від 26.02.2024 №1732/35-01/22, в якій зазначив, що соціальний захист дружини померлого громадянина з числа учасників ліквідації аварії на ЧАЕС, смерть якого пов'язана із захворюванням, отриманим під час ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, здійснюється відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Не погоджуючись із вказаною відмовою, позивач звернулась до суду із даним позовом.
Правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них визначає Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин (далі - Закон).
Відповідно до ст. 4 Закону ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни, учасники війни.
Згідно з пунктом 2 частини 2 статті 7 Закону №3551-XІІ до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать також особи з інвалідністю з числа: військовослужбовців, осіб вільнонайманого складу, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини, виконання інших обов'язків військової служби, пов'язаних з перебуванням на фронті в інші періоди, з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій, ядерних випробувань, з участю у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, іншим ураженням ядерними матеріалами.
Відповідно до абз. 1 п. 1 ст. 10 Закону чинність цього Закону поширюється на сім'ї військовослужбовців, партизанів, підпільників, учасників бойових дій на території інших держав, прирівняних до них осіб, зазначених у статтях 6 і 7 цього Закону, які загинули (пропали безвісти) або померли внаслідок поранення, контузії чи каліцтва, одержаних під час захисту Батьківщини або виконання інших обов'язків військової служби (службових обов'язків), а також внаслідок захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті або одержаного в період проходження військової служби чи на території інших держав під час воєнних дій та конфліктів.
Згідно абз. 16 п. 1 ст. 10 Закону до членів сімей загиблих (тих, які пропали безвісти) військовослужбовців, партизанів та інших осіб, зазначених у цій статті, належать: утриманці загиблого або того, хто пропав безвісти, яким у зв'язку з цим виплачується пенсія; батьки; один з подружжя, який не одружився вдруге, незалежно від того, виплачується йому пенсія чи ні; діти, які не мають (і не мали) своїх сімей; діти, які мають свої сім'ї, але стали інвалідами до досягнення повноліття; діти, обоє з батьків яких загинули або пропали безвісти.
Статтею 10 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» визначено, що учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС вважаються громадяни, які безпосередньо брали участь у будь-яких роботах, пов'язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження у 1986-1987 роках незалежно від кількості робочих днів, а у 1988-1990 роках - не менше 30 календарних днів, у тому числі проведенні евакуації людей і майна з цієї зони, а також тимчасово направлені або відряджені у зазначені строки для виконання робіт у зоні відчуження, включаючи військовослужбовців *, працівники державних, громадських, інших підприємств, установ і організацій незалежно від їх відомчої підпорядкованості, а також ті, хто працював не менше 14 календарних днів у 1986 році на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві. Перелік цих пунктів визначається Кабінетом Міністрів України.
Згідно з приміткою до ст. 10 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» до військовослужбовців належать: особи офіцерського складу, прапорщики, мічмани, військовослужбовці надстрокової служби, військовозобов'язані, призвані на військові збори, військовослужбовці-жінки, а також сержанти (старшини), солдати (матроси), які перебувають (перебували) на дійсній строковій службі у збройних силах, керівний і оперативний склад органів Комітету державної безпеки, особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, а також інших військових формувань.
У період ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС діяв Закон СРСР від 12 липня 1967 року № 1950-VІІ «Про загальний військовий обов'язок».
Разом з тим, відповідно до статей 5, 6 цього Закону (зі змінами, внесеними Указом Президії Верховної Ради СРСР від 17 грудня 1980 року № 3535-Х) військова служба складається з дійсної військової служби та служби в запасі Збройних Сил СРСР. Громадяни, які перебувають на дійсній військовій службі, іменуються військовослужбовцями, а ті, що перебувають у запасі, - військовозобов'язаними.
За правилами статей 7-9 цього Закону військовослужбовці і військовозобов'язані приймають військову присягу на вірність своєму народові, поділяються на солдатів, матросів, сержантів, старшин, прапорщиків, мічманів і офіцерський склад та кожному присвоюється відповідне військове звання.
Військовослужбовці і призвані на військові збори військовозобов'язані користуються всією повнотою соціально-економічних, політичних та особистих прав і свобод і несуть усі обов'язки громадян СРСР, передбачені Конституцією СРСР.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни здійснює Закон України від 25.03.1992 № 2232-ХІІ «Про військовий обов'язок і військову службу», який набрав чинності з 12.05.1992.
Згідно частини 9 статті 1 цього Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» щодо військового обов'язку громадяни України поділяються, зокрема, на такі категорії: військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов'язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави. Усі військовослужбовці мають відповідні військові звання, користуються всією повнотою соціально-економічних, політичних та особистих прав і свобод, виконують обов'язки громадян України, передбачені Конституцією України.
Відповідно до частини 1 статті 16 Закону України «Про Збройні Сили України» від 06.12.1991 № 1934-ХІІ, держава забезпечує соціальний і правовий захист військовослужбовців, резервістів, які виконують обов'язки служби у військовому резерві, та військовозобов'язаних, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, членів їх сімей, працівників ЗС України, а також членів сімей військовослужбовців, резервістів та військовозобов'язаних, які загинули (померли), пропали безвісти, стали інвалідами під час виконання службових обов'язків або постраждали у полоні в ході бойових дій (війни), в умовах надзвичайного стану чи під час виконання службових обов'язків за межами України в порядку військового співробітництва або у складі національного контингенту чи національного персоналу у міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки.
Зазначене вище кореспондується зі статтею 10 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», згідно з якою до військовослужбовців належать, зокрема, військовозобов'язані, призвані на військові збори.
Таким чином, громадяни із числа військовослужбовців у цей період вважаються такими, що проходять військову службу та користуються гарантіями держави на рівні із іншими військовослужбовцями.
Суд зазначає, у матеріалах справи містяться документи, які підтверджують, що смерть ОСОБА_2 (захворювання, що спричинило смерть) пов'язана з виконанням обов'язків військової служби при ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС.
Вказана обставина є істотною, оскільки у протилежному випадку статус інваліда війни (на підставі п. 9 ч. 2 ст. 7 Закону) поширюватиметься на всіх, хто належать до категорії осіб, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії на ЧАЕС і її наслідків і відповідно мають статус ліквідатора наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (п. 1 ч. 1 ст. 9 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»).
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 07.06.2018 року у справі № 377/797/17 та від 31.01.2019 року у справі № 368/1131/17.
Як встановлено судом із матеріалів справи, ОСОБА_2 був особою, якій встановлено статус інваліда ІІ групи через захворювання отримане у зв'язку з виконанням службових обов'язків по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 від 04.02.2008. Відповідно до витягу з протоколу засідання ЦВЛК Збройних Сил України від 16.02.2024 №1045 встановлено, що смерть ОСОБА_2 пов'язана з виконанням обов'язків військової служби по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.
Таким чином, Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» поширюється і на членів сім'ї військовослужбовців, які померли внаслідок захворювання, одержаного в період проходження військової служби, пов'язаних з ліквідацією наслідків на Чорнобильській АЕС, які є ветеранами війни відповідно до ст. 7 Закону №3551-XІІ.
Відповідно до ст. 10 Закону №3551-XІІ до членів сімей загиблих (тих, які пропали безвісти) військовослужбовців, партизанів та інших осіб, зазначених у цій статті, належать: утриманці загиблого або того, хто пропав безвісти, яким у зв'язку з цим виплачується пенсія; батьки; один з подружжя, який не одружився вдруге, незалежно від того, виплачується йому пенсія чи ні; діти, які не мають (і не мали) своїх сімей; діти, які мають свої сім'ї, але стали особами з інвалідністю до досягнення повноліття; діти, обоє з батьків яких загинули або пропали безвісти.
Оскільки ОСОБА_1 є дружиною померлого внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням службових обов'язків по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС - ОСОБА_2 , отже вона має право на встановлення їй статусу члена сім'ї померлого ветерана війни.
Судом на підставі матеріалів справи позивача встановлено, що для встановлення позивачеві статусу члена сім'ї загиблого та надання відповідного посвідчення наявні всі підстави, виконані всі умови, визначені Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Таким чином, суд, керуючись частиною другою статті 9 КАС України, з метою ефективного захисту прав позивача від порушень з боку суб'єкта владних повноважень дійшов висновку зобов'язати Управління соціальної та ветеранської політики Святошинської районної у місті Києві адміністрації видати ОСОБА_1 «Посвідчення члена сім?ї загиблого», як особі, на яку поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» згідно із п. 1 ст. 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Згідно частин 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З урахуванням зазначеного, позовні вимоги суд вважає обґрунтованими, в зв'язку із чим адміністративний позов належить задовольнити повністю.
Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи, що позов належить задовольнити, а позивач поніс судові витрати із сплати судового збору у розмірі 1211,20 грн, що підтверджується наявною у матеріалах справи квитанцією, суд дійшов висновку про стягнення судових витрат за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача у сумі 1211,20 грн.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 9, 14, 73-77, 139, 242 - 246, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити повністю.
Визнати протиправною відмову Управління соціальної та ветеранської політики Святошинської районної у місті Києві адміністрації у видачі ОСОБА_1 посвідчення члена сім'ї загиблого згідно із п. 1 ст. 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Зобов'язати Управління соціальної та ветеранської політики Святошинської районної у місті Києві адміністрації видати ОСОБА_1 «Посвідчення члена сім'ї загиблого», як особі, на яку поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» згідно із п. 1 ст. 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління соціальної та ветеранської політики Святошинської районної у місті Києві адміністрації на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору у розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн 20 коп.
Позивач: ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_4 , місце проживання: АДРЕСА_1 ).
Відповідач: Управління соціальної та ветеранської політики Святошинської районної у місті Києві адміністрації (ідентифікаційний код: 37498541, місцезнаходження: 03148, м. Київ, вул. Гната Юри, 14-Б).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Білоноженко М.А.