30 травня 2025 року справа №640/20756/21
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дудіна С.О. розглянув у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління пенсійного фонду України в м.Києві та Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправними дій та зобов'язати вчинити дії.
Суть спору: ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління пенсійного фонду України в м.Києві, у якому просить суд:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві щодо відмови ОСОБА_1 в призначені пенсії за віком на пільгових умовах з 13.03.2021;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м.Києві зарахувати ОСОБА_1 в пільговий стаж за Списком №2 період його роботи в Київському управлінні механізації №428 тресту "Електромонтаж-1" та ЗАТ "Транселектромонтаж" з 22.08.1992 по 02.01.2002;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м.Києві призначити та виплатити на користь ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах з 13.03.2021, з урахуванням пільгового стажу за Списком №2 за період його роботи на посаді акумуляторщика з 28.07.1986 по 02.01.2002.
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначив, що Головне управління Пенсійного фонду України в м.Києві відмовило йому у призначенні пенсії за віком відповідно до пункту "б" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 № 1788-XII (далі - Закон № 1788) у зв'язку з відсутністю у позивача пільгового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком.
Позивач не погоджується з відмовою відповідача, оскільки ним було надані документи, які підтверджують його роботу у період з 28.07.1986 по 02.01.2002 на посадах, які передбачені Списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 03.08.2021 відкрито провадження у справі, вирішено здійснити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження.
13.12.2022 Верховною Радою України було прийнято Закон України "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" №2825-IX, статтею 1 якого ліквідовано Окружний адміністративний суд міста Києва.
Пунктом 1 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" вказаного Закону визначено, що цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування.
Згідно з пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону з дня набрання чинності цим Законом Окружний адміністративний суд міста Києва припиняє здійснення правосуддя; до початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду справи, підсудні окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом.
14.12.2022 вказаний Закон був опублікований в газеті "Голос України" №254 та набрав чинності 15.12.2022.
29.04.2024 на адресу Київського окружного адміністративного суду від Окружного адміністративного суду міста Києва надійшли матеріали адміністративної справи, які за результатами автоматизованого розподілу були передані на розгляд судді Дудіну С.О.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 13.05.2024 прийнято адміністративну справу до провадження судді Київського окружного адміністративного суду Дудіна С.О. та вирішено здійснити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 17.01.2025 залучено до участі у справі в якості співвідповідача Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області.
Відповідачі, заперечуючи проти позовних вимог зазначили, що позивачу було правомірно відмовлено у призначенні пенсії у зв'язку з відсутністю необхідного пільгового стажу.
Так, відповідачі зазначили, що за доданими документами до страхового стажу зараховано всі періоди трудової книжки;
До пільгового стажу не зараховано період роботи позивача на посаді слюсаря ремонтних робіт з 11.02.1986 по 27.07.1986, оскільки дана професія (посада відсутня в списках виробництв, цехів, професій та посад, робота на яких дає прав на призначення пенсії на пільгових умовах, затверджених Постановою Ради Міністрів СРСР 22.08.1956 №1173, та період його роботи з 22.08.1992 по 01.01.2002, у зв'язку з відсутністю відомостей про результати атестації робочих місць.
Відповідно до частини п'ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.
З урахуванням цього суд вважає за можливе розглянути справу у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, про що свідчить паспорт серії НОМЕР_1 , виданим Харківським РУ ГУ МВС України в м.Києві 06.03.2001.
З матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся до відповідача із заявою від 02.03.2021 про призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 13 Закону №1788.
До вказаної заяви були додані такі документи: паспорт громадянина України; накази Київського управління механізації-428 від 05.02.1990 №10-К, від 03.02.1986 №15-к, від 01.08.1986 №102к та від 01.12.1986 №146-к; архівні довідки Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації від 12.02.2021, №101-101/Г-110-292, №101-101/Г-110-293, від 12.02.2021 №101-101/Г-110-294, №101-101/Г-110-295 та №101-101/Г-110-296; особова картка; трудова книжка серії НОМЕР_2 від 01.08.1989; наказ ЗАТ "Транселектромонтаж" від 10.01.2002;
За результатами розгляду вказаної заяви та доданих до неї документів Головним управління Пенсійного фонду України в м.Києві було прийнято рішення №262240009586 від 05.03.2021, яким позивачу відмовлено у призначенні пенсії у зв'язку з відсутністю необхідного пільгового стажу роботи.
Так, у вказаному рішенні відповідач зазначив, що загальний страховий стаж позивача складає 28 років 11 місяців 23 дні, пільговий стаж за Списком №2 не враховано, у зв'язку з ненаданням довідки про заробітку плату та копії документів про проведення атестації робочого місця.
Також, у вказаному рішенні відповідач зазначив про незарахування до стажу періоду проходження військової служби у зв'язку з ненаданням військового квитка.
Судом встановлено, що комісією при Головному управлінні Пенсійного фонду України в м.Києві на підставі заяви позивача було прийнято рішення про результати розгляду заяви про підтвердження стажу роботи від 27.04.2021 №21, яким комісія:
- підтвердила право на зарахування періоду роботи позивача з 28.07.1986 по 21.08.1992 акумуляторником ПрАТ "Транселектромонтаж", що припинено судовим рішенням до стажу, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2;
- відмовила у підтвердженні права на зарахування до стажу, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 періоди: з 11.02.1986 по 27.07.1986-слюсарем ремонтних майстерень, у зв'язку з відсутністю даної професії (посади) у списках виробництв, цехів, професій та посад, робота на яких дає право на державну пенсію на пільгових умовах та у пільгових розмірах, затверджених постановою Ради Міністрів СРСР від 22.08.1956 №1173; з 22.08.1992 по 01.01.2002 - акумуляторником ПрАТ "Транселектромонтаж", оскільки відсутні відомості про результати атестації робочих місць та відсутнє нарахування заробітної плати у період з червня по грудень 1996 року, серпень 1997 року та з 01.01.2001 по 01.01.2002.
З матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся до відповідача із заявою від 17.05.2021 про призначення пенсії за віком за Списком №2.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 20.05.2021 №26224000009586 відмовлено позивачу у призначенні пенсії у зв'язку з відсутністю необхідного пільгового стажу 10 років.
Так, у вказаному рішенні відповідач зазначив, що за доданими документами до страхового стажу зараховано всі періоди трудової книжки;
До пільгового стажу не зараховано:
- період з 11.02.1986 по 27.07.1986 - період роботи на посаді слюсаря ремонтних робіт, оскільки дана професія (посада відсутня в списках виробництв, цехів, професій та посад, робота на яких дає прав на призначення пенсії на пільгових умовах, затверджених Постановою Ради Міністрів СРСР 22.08.1956 №1173;
- період з 22.08.1992 по 01.01.2002 - у зв'язку з відсутністю відомостей про результати атестації робочих місць.
У рішенні зазначено, що стаж роботи позивача становить 30 років 10 місяців 24 дні страхового стажу, з яких 6 років та 25 днів пільгового стажу.
Не погоджуючись з діями відповідачів щодо відмови у призначені пенсії, позивач звернувся з даним позовом до суду, з приводу чого суд зазначає таке.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За приписами пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
З 01.01.2004 таким законом є Закон №1058, який був прийнятий на зміну положенням Закону № 1788.
Отже, оскільки і Закон №1058, і Закон № 1788 регулюють одні і ті ж правовідносини, то пріоритет у застосуванні за загальним правилом мають норми Закону № 1058 як акта права, прийнятого пізніше у часі, а норми Закону №1788 підлягають субсидіарному (додатковому) застосуванню у разі неурегульованості певного питання у приписах Закону № 1058.
Згідно з пунктом "б" частини першої статті 13 Закону №1788 (в редакції до прийняття Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 № 213-VІІІ, далі - Закону №213) на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:
- чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах;
- жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи з шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи - жінкам.
Пункту "б" статті 13 Закону № 1788 зі змінами відповідно до Закону №213 визначено, що на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно
від місця останньої роботи:працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30
років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Відповідно до пункту 2 розділу XV Закону №1058 пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, які відповідно до цього Закону мають право на пенсію на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.
До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди: 1) особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбаченого Законом № 1788. У цьому випадку розміри пенсій визначаються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону. При цьому зберігається порядок покриття витрат на виплату і доставку цих пенсій, що діяв до набрання чинності цим Законом. Підприємства та організації з коштів, призначених на оплату праці, вносять до Пенсійного фонду плату, що покриває фактичні витрати на виплату і доставку пенсій особам, які були зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, крім тих, що були безпосередньо зайняті повний робочий день на підземних роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин) з видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, на будівництві шахт та рудників за списком робіт і професій, затвердженим Кабінетом Міністрів України, починаючи з дня набрання чинності цим Законом, у розмірі 20% з наступним збільшенням її щороку на 10% до 100% розміру відшкодування фактичних витрат на виплату і доставку цих пенсій до набуття права на пенсію за віком відповідно до цього Закону. Виплата пенсій особам, які були безпосередньо зайняті повний робочий день на підземних роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин) з видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, на будівництві шахт та рудників, за списком робіт і професій, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та особам, пенсії яким призначені відповідно до пунктів "в" - "е" та "ж" статті 13 Закону № 1788, здійснюється до 1 січня 2005 року за рахунок коштів Пенсійного фонду, а з 01.01.2015 - за рахунок коштів Державного бюджету України до досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону.
Отже, і після набуття чинності нормами Закону № 1058 правила призначення пенсій за Списком № 2 регламентувались пунктом "б" статті 13 Закону № 1788.
Такий стан правового регулювання існував до календарної дати набрання чинності нормами Закону № 2148 (11.10.2017), яким текст Закону № 1058 був доповнений, зокрема, статтею 114, згідно з частиною першою якої право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.
При цьому Законом №2148 у новій редакції був викладений пункт 2 розділу XV Закону № 1058, де вказувалось, що пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, які відповідно до цього Закону мають право на пенсію на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.
До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону.
Згідно з пунктом 2 частини другої статті 114 Закону №1058 у редакції Закону №2148 на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
У силу спеціальної вказівки у Законі №2148 наведені вище норми закону почали застосовуватись з 01.10.2017.
Таким чином, з 01.10.2017 правила призначення пенсій за Списком № 2 почали регламентуватись одночасно двома законами, а саме: пунктом "б" статті 13 Закону № 1788 у редакції Закону № 213 та пунктом 2 частини другої статті 114 Закону № 1058 у редакції Закону № 2148.
Правила вказаних законів були повністю уніфікованими (ідентичними).
Такий стан правового регулювання існував до прийняття Конституційним Судом України рішення від 23.01.2020 №1-р/2020 "У справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу І, пункту 2 розділу III "Прикінцеві положення" Закону № 213.
Відповідно до пункту 1 резолютивної частини вказаного рішення визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти "б" - "г" статті 54 Закону № 1788 зі змінами, внесеними Законом № 213.
Згідно з пунктом 2 резолютивної частини вказаного рішення стаття 13, частина друга статті 14, пункти "б" - "г" статті 54 Закону № 1788 зі змінами, внесеними Законом № 213, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Відповідно до пункту 3 резолютивної частини вказаного рішення застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти "б" - "г" статті 54 Закону № 1788 в редакції до внесення змін Законом № 213 для осіб, які працювали до 01.04.2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме:
"На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи:
б) працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:
- чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах;
- жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи - жінкам".
Отже, з 23.01.2020 в Україні існують два Закони, які одночасно регламентують правила призначення пенсій за Списком № 2, а саме: пункт "б" статті 13 Закону № 1788 у редакції до прийняття Закону №213 та частина 2 статті 114 Закону № 1058 у редакції Закону № 2148.
Таким чином, вимоги вищевказаних законів містять розбіжність відносно позивача щодо загального страхового стажу для призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2, який складає 30 років за пунктом "б" статті 13 Закону №1788 у редакції до прийняття Закону № 213 та 25 років за пунктом 2 частини другої статті 114 Закону № 1058 у редакції Закону №2148.
За вказаних обставин, такі обов'язкові умови для призначення пенсії на пільгових умовах як досягнення певного віку та наявність стажу роботи, мають застосовуватися в порядку, визначеному пунктом 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020 у справі №1-5/2018 (746/15), виходячи з принципу правової визначеності як складового елементу верховенства права, гарантованого статтею 8 Конституції України. Таке застосування судом вищевказаних норм права створює більш сприятливі умови для реалізації права особи на пенсійне забезпечення, та забезпечує у спірних правовідносинах правову визначеність.
Так, суд зауважує, що у справах "Щокін проти України" (заяви № 23759/03 та № 37943/06, рішення від 14.10.2010) та "Серков проти України" (заява № 39766/05, рішення від 07.07.2011) Європейський суд з прав людини дійшов висновку що, по-перше, національне законодавство не було чітким та узгодженим та не відповідало вимозі "якості" закону і не забезпечувало адекватного захисту осіб від свавільного втручання у права заявника; по-друге, національними органами не було дотримано вимоги законодавства щодо застосування підходу, який був би найбільш сприятливим для заявника, коли в його справі національне законодавство припускало неоднозначне трактування; по-третє, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості і точності порушує вимогу "якості закону". В разі коли національне законодавство припустило неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов'язків осіб, національні органи зобов'язані застосувати найбільш сприятливий для осіб підхід. Тобто вирішення колізій у законодавстві завжди тлумачиться на користь особи.
Враховуючи частину першу статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010 по справі "Щокін проти України" (Shchokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та № 37943/06) та рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.2011 по справі "Серков проти України" (Serkov v. Ukraine, заява № 39766/05), суд вважає, що найбільш сприятливим для позивача є підхід, коли страховий стаж роботи для має бути встановлений на рівні найменшої величини, тобто 25 років.
Відповідачі у рішеннях про відмову не врахували правила розв'язання колізій між діючими актами права однакової сили та з одного з того ж предмету із застосуванням приписів статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" на користь пенсіонера.
Аналогічний правовий висновок викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 03.11.2021 у зразковій справі №360/3611/20 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 101211541), в якій вказано, що оскільки норми Закону №1788-ХІІ, з урахуванням Рішення №1-р/2020, та Закону №1058-ІV регулюють одне і те ж коло відносин, вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу “якості закону», передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника.
Велика Палата Верховного Суду, з урахуванням свого правового висновку, викладеного в постанові від 19 лютого 2020 року у справі №520/15025/16-а (провадження №11-1207апп19, пункт 56), зауважила, що застосуванню підлягають саме норми Закону №1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020, а не Закону № 1058-ІV.
Отже, згідно з рішенням Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1/-р/2020 у справі №1-5/2018 (746/15) на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком N 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Відповідач, відмовляючи позивач у призначенні пенсії, у листі від 09.09.2019 №1282/103-16 зазначив, що згідно з уточнюючою довідкою Товариства з обмеженою відповідальністю "Сервіс Столиця Інновейшн" від 20.05.2019 №64 стаж роботи, що дає право на призначення пенсії на пільгових умовах, на підприємстві становить 2 роки 8 місяців та 20 днів, що є недостатнім для призначення пенсії відповідно до п.2-2 розділу ХV "Прикінцеві положення" Закону №1058-IV, з приводу чого суд зазначає таке.
Згідно з частинами першою-другою статті 44 Закону №1058 (в редакції, яка була чинна на момент звернення позивача із заявою про призначення пенсії) заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.
Заява про призначення пенсії за віком може бути подана застрахованою особою не раніше ніж за місяць до досягнення пенсійного віку.
Частиною першою статті 45 Закону №1058 встановлено, що пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку:
1) пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Пенсія призначається довічно або на період, протягом якого пенсіонер має право на виплату пенсії відповідно до цього Закону (частина друга статті 45 Закону №1058).
Згідно з частиною п'ятою статті 45 Закону №1058 документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.
Цей строк може бути продовжено за рішенням керівника територіального органу Пенсійного фонду України на строк проведення додаткової перевірки достовірності відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умов їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством, для визначення права на пенсію, але не більше ніж на 15 днів.
Пунктом 2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління ПФУ від 25 листопада 2005 року №22-1 (в редакції, яка була чинна на момент виникнення спірних правовідносин), передбачено, що до заяви про призначення пенсії за віком додаються такі документи: 1)документ про присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податків (крім осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний орган і мають відмітку у паспорті) або свідоцтво про загальнообов'язкове державне соціальне страхування; 2) документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок підтвердження наявного трудового стажу). За період роботи, починаючи з 01 січня 2004 року, структурний підрозділ, відповідальний за ведення персоніфікованого обліку (далі - відділ персоніфікованого обліку), надає структурному підрозділу, відповідальному за призначення пенсії, довідку з бази даних реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - реєстр застрахованих осіб) за формою згідно з додатком 4 до Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 18 червня 2014 року № 10-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 08 липня 2014 року за № 785/25562 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 27 березня 2018 року № 8-1) (далі - Положення), а у разі необхідності - за формою згідно з додатком 3 до Положення. 3) для підтвердження заробітної плати відділом персоніфікованого обліку надаються індивідуальні відомості про застраховану особу за період з 01 липня 2000 року (додатки 3, 4 до Положення).
За бажанням пенсіонера ним може подаватись довідка про заробітну плату (дохід) по 30 червня 2000 року (додаток 1) із зазначенням у ній назв первинних документів, на підставі яких її видано, їх місцезнаходження та адреси, за якою можливо провести перевірку відповідності змісту довідки первинним документам.
У разі якщо страховий стаж починаючи з 01 липня 2000 року становить менше 60 місяців, особою подається довідка про заробітну плату (дохід) за будь-які 60 календарних місяців страхового стажу підряд по 30 червня 2000 року (додаток 1).
Згідно з абзацом другим пункту 4.2 Порядку №22-1 після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Пунктом 4.7 Порядку №22-1 визначено, що право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.
Орган, що призначає пенсію, не пізніше 10 днів після винесення рішення видає або направляє адміністрації підприємства, установи, організації або особі повідомлення про призначення, відмову в призначенні, перерахунку, переведенні з одного виду пенсії на інший із зазначенням причин відмови та порядку його оскарження.
З матеріалів справи вбачається, що позивачем разом із заявою про призначення пенсії були надані такі документи, зокрема, накази Київського управління механізації-428 від 05.02.1990 №10-К, від 03.02.1986 №15-к, від 01.08.1986 №102к та від 01.12.1986 №146-к.
Так, наказом Київського управління механізації-428 від 01.08.1986 №102к позивача переведено на посаду аккумуляторника з 28.07.1986.
Наказом Київського управління механізації-428 від 10.01.2002 №І-к позивача переведено на посаду слюсаря з ремонту електрообладнання з 02.01.2002.
Отже, у період з 28.07.1986 по 01.01.2002 позивач працював на посаді аккумуляторника.
Відповідно до розділу ХХХІІ Постанови Ради Міністрів СРСР 22.08.1956 №1173 посада аккумуляторника належить до посад за Списком №2 виробництв, цехів, професій та посад, робота на яких дає право на державну пенсію на пільгових умовах та у пільгових розмірах.
Як зазначено у рішенні від 20.05.2021 №26224000009586 відповідач не зарахував до пільгового стажу період роботи позивача з 22.08.1992 по 01.01.2002 у зв'язку з відсутністю відомостей про результати атестації робочих місць.
Атестація робочих місць здійснюється на підприємствах, в організаціях та установах незалежно від форм власності і господарювання згідно з Порядком проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 1 серпня 1992 р. №442 (далі - Порядок №442), та Методичними рекомендаціями для проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженими Постановою Міністерства праці України №41 від 1 вересня 1992 р.
Відповідно до зазначених нормативних актів основна мета атестації полягає в регулюванні відносин між власником або уповноваженим ним органом і працівниками у галузі реалізації права на здорові й безпечні умови праці, пільгове забезпечення, пільги та компенсації за роботу в несприятливих умовах.
Згідно пункту 4 Порядку №442 та підпункту 1.5 пункту 1 Методичних рекомендацій атестація проводиться не рідше одного разу на 5 років. Відповідальність за своєчасне та якісне проведення атестації покладається на керівника підприємства, організації.
Відтак, своєчасно проведена атестація робочих місць за умовами праці є одним із заходів соціального захисту працівників, який має сприяти реалізації прав на здорові й безпечні умови праці, пільги та компенсації за роботу у несприятливих умовах, пільгове пенсійне забезпечення тощо.
При цьому особа, яка працює на посаді, віднесеній до Списку №1 та Списку №2, робоче місце по якій підлягає атестації, відповідно до Порядку №442, не наділена жодними правами (повноваженнями, обов'язками), які б могли вплинути на своєчасність проведення атестації робочих місць.
Велика Палата Верховного Суду у справі №520/15025/16-а (постанова від 19.02.2020) сформулювала правовий висновок, згідно якого особи, які зайняті на роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком №2, але з вини власника на таких підприємствах не було проведено атестацію робочого місця, мають право на зарахування стажу роботи на таких посадах до спеціального стажу, необхідного для призначення пенсії за віком на пільгових умовах Списком №2, відповідно до пункту "б" статті 13 Закону №1788-ХІІ. Цей висновок є також застосовним і щодо осіб, зайнятих на роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком №1.
При цьому на працівника, зайнятого на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, не можна покладати відповідальність за непроведения або несвоєчасне проведення атестації робочих місць за умовами праці. Непроведения або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємств або уповноваженим ним органом не може позбавляти громадян їх конституційного права на соціальний захист, у тому числі щодо надання пенсій за віком на пільгових умовах. Контроль за додержанням підприємствами правил проведення атестації робочих місць за умовами праці покладається на відповідні повноважні державні контролюючі органи.
Отже, Велика Палата Верховного Суду вважає, що непроведения або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємства не може бути підставою для відмови у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах. Відповідальність за непроведения або несвоєчасне проведення атестації робочих місць покладається на власника підприємства, а не працівника. При цьому контролюючу функцію у відносинах щодо проведення атестації робочих місць на підприємстві виконує держава в особі відповідних контролюючих органів, а не працівник.
У зв'язку з цим, суд вважає, що Головне управління Пенсійного фонду України у Житомирській області безпідставно не зарахувало позивачу до пільгового стажу період його роботи з 22.08.1992 по 01.01.2002.
Щодо періоду з 11.02.1986 по 27.07.1986, який також не був зарахований позивачу до пільгового стажу, то суд звертає увагу на те, що позивач у позовній заяві не оскаржує відповідне рішенні у цій частині.
У зв'язку з цим, правомірність незарахування відповідачем вказаного періоду до пільгового стажу не є предметом розгляду у даній справі.
Щодо періоду з 28.07.1986 по 21.08.1992, то відповідно до розрахунку стажу вказаний період був зарахований Головним управлінням ПФУ у Житомирській області позивачу до пільгового стажу.
Крім того, суд зазначає, що право на зарахування вказаного періоду до стажу, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах було підтверджено комісією при Головному управлінні Пенсійного фонду України в м.Києві від 27.04.2021 №29.
Проте, з розрахунку пенсії Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві вбачається, що відповідач безпідставно не зарахував до пільгового стажу позивача періоди з 28.07.1986 по 21.08.1992 та 22.08.1992 по 01.01.2002.
При цьому, у рішенні від 05.03.2021 №262240009586 відповідач не зазначив які саме конкретні періоди не були враховані позивачу до пільгового стажу, а також не вказав мотиви неврахування.
За таких обставин, сукупний пільговий стаж ОСОБА_1 свідчить про наявність у нього права на призначення пенсії за віком відповідно до пункту "б" частини першої статті 13 Закону№1788.
У зв'язку з цим, суд вважає, що відповідачі протиправно відмовили позивачу у призначенні пенсії за віком відповідно до пункту "б" частини першої статті 13 Закону№1788.
У позовній заяві позивач просить суд визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві щодо відмови ОСОБА_1 в призначені пенсії за віком на пільгових умовах з 13.03.2021.
Відповідно до частин першої-другої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною другою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Враховуючи вказане, суд з метою ефективного захисту порушених прав позивача вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 20.05.2021 №262240009586
Щодо позовних вимог про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві зарахувати ОСОБА_1 в пільговий стаж за Списком №2 період його роботи в Київському управлінні механізації №428 тресту "Електромонтаж-1" та ЗАТ "Транселектромонтаж" з 22.08.1992 по 02.01.2002 та призначити та виплатити на користь ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах з 13.03.2021, з урахуванням пільгового стажу за Списком №2 за період його роботи на посаді акумуляторщика з 28.07.1986 по 02.01.2002, суд зазначає таке.
Відповідно до Рекомендації № R (80) 2 комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Міністрів Ради Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 24.04.2017 № 1395/5, дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов'язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб'єкта. Він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі.
Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.
Отже, у разі відсутності у суб'єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов'язання судом суб'єкта владних повноважень прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Частиною четвертою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Оскільки відповідачем було протиправно відмовлено позивачу у призначенні пенсії за віком, суд вважає, що у даному випадку у відповідача відсутня дискреція як можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень.
З урахуванням тієї обставини, що оскаржуване рішення відповідача не ґрунтується на дискреційних повноваженнях, суд вважає за необхідне зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Житомирській області зарахувати до пільгового позивача період з 22.08.1992 по 01.01.2002 та призначити позивачу пенсію за віком на пільгових умовах з дати його звернення з відповідною заявою, тобто з 17.05.2021.
Щодо позовних вимог, заявлених до Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві, то суд не вбачає підстав для їх задоволення, оскільки зі змісту позовної заяви вбачається оскарження позивачем рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Житомирській області від 20.05.2021 №262240009586.
Таким чином, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Під час звернення до суду позивачем сплачено судовий збір у розмірі 908,00 грн., що підтверджується наявною у справі квитанцією.
Враховуючи часткове задоволення позовних вимог, вказана сума судового збору у розмірі 908,00 грн. підлягає стягненню на користь позивачки за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Головного управління Пенсійного фонду України у Житомирській області.
Керуючись статтями 243-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Адміністративний позов задовольнити частково.
2. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 20.05.2021 №262240009586 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком.
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Житомирській області зарахувати до пільгового стажу період роботи ОСОБА_1 з 22.08.1992 по 01.01.2002 на посаді аккумуляторника в Київському управлінні механізації та призначити пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 з 17.05.2021 на підставі пункту "б" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" в редакції, яка діяла до ухвалення Закону України від 02 березня 2015 року № 213-VІІІ “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення».
4. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
5. Стягнути на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 908,00 грн. (дев'ятсот вісім грн. 00 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Головного управління Пенсійного фонду України у Житомирській області (код ЄДРПОУ 13559341,, місцезнаходження: 10003, Житомирська обл., м.Житомир, вул.Ольжича, 7).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Дудін С.О.