30 травня 2025 рокум. Ужгород№ 640/7246/21
Суддя Закарпатського окружного адміністративного суду Скраль Т.В., розглянувши в письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Служби безпеки України про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, -
17 березня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до Служби безпеки України, якою просить: 1) визнати протиправною бездіяльність Служби безпеки України яка полягає у не нарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 31.12.2018 року по 18.02.2021 року; 2) зобов'язати Службу безпеки України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 31.12.2018 року по 18.02.2021 року.
22 березня 2021 року ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва відкрито провадження по даній справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Законом України від 13 грудня 2022 року № 2825-IX «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» (далі - Закон № 2825-IX) ліквідовано вказаний адміністративний суд.
Так, відповідно до пункту 2 Прикінцевих та перехідних Закону № 2825-IX з дня набрання чинності цим Законом Окружний адміністративний суд міста Києва припиняє здійснення правосуддя. Інші адміністративні справи, які не розглянуті Окружним адміністративним судом міста Києва, у тому числі ті, що передані до Київського окружного адміністративного суду до набрання чинності Законом України «Про внесення зміни до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» щодо забезпечення розгляду адміністративних справ», але не розподілені між суддями (крім справ, підсудність яких визначена частиною першою статті 27, частиною третьою статті 276, статтями 289-1, 289-4 Кодексу адміністративного судочинства України), передаються на розгляд та вирішення іншим окружним адміністративним судам України шляхом їх автоматизованого розподілу між цими судами з урахуванням навантаження, за принципом випадковості та відповідно до хронологічного надходження справ у порядку, визначеному Державною судовою адміністрацією України. Справи, підсудність яких визначена частиною першою статті 27, частиною третьою статті 276, статтями 289-1, 289-4 Кодексу адміністративного судочинства України, до початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом.
На виконання вимог Закону № 3863-ІХ наказом ДСА України від 16 вересня 2024 року № 399 затверджено Порядок передачі судових справ, нерозглянутих Окружним адміністративним судом міста Києва (далі - Порядок № 399).
Пунктом 22 Порядку № 399 встановлено, що на підставі отриманих примірників протоколу та переліку судових справ відповідальною особою протягом семи робочих днів після завершення автоматизованого розподілу судових справ передаються судові справи до судів, визначених за результатами автоматизованого розподілу.
На виконання положень Закону № 2825-IX та відповідно до Порядку № 399 справу передано на розгляд до Закарпатського окружного адміністративного суду.
05 березня 2025 зазначена справа надійшла до Закарпатського окружного адміністративного суду, що підтверджується штампом вхідної кореспонденції суду на супровідному листі, та за результатом автоматизованого розподілу судової справи між суддями передана для розгляду судді Скраль Т.В..
10 березня 2025 року ухвалою суду прийнято до свого провадження адміністративну справу № 640/7246/21. Розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (без виклику) сторін. Судовий розгляд справи по суті відбудеться 25 квітня 2025 року.
25 квітня 2025 року ухвалою суду витребувано від Служби безпеки України довідку про грошове забезпечення ОСОБА_1 за останні два календарні місяці служби у відповідності до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100 та відомості щодо суми виплаченої індексації на виконання рішення у справі № 640/22181/19. Відкладено розгляд справи на 30 травня 2025 року.
01 травня 2025 року відповідачем подано до суду довідку Фінансово-економічного управління СБ України від 30.04.2025 №21/2-1579 та копію платіжної інструкції № 1087 від 18.02.2021.
1. Позиції сторін.
Позивач свої позовні вимоги аргументував тим, що рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.09.2020 по справі №640/22182/19 адміністративний позов ОСОБА_1 до Служби безпеки України задоволено частково, зокрема зобов'язано Службу безпеки України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2017 по 31.12.2018 р. та компенсацію за невчасно виплачену індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2017 по 31.12.2018 р. На виконання зазначеного рішення Служба безпеки України здійснила нарахування та виплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2017 по 31.12.2018 та компенсацію втрати частини доходу 18.02.2021 року. Таким чином позивачу було виплачено індексацію грошового забезпечення лише 18.02.2021 року. Водночас Служба безпеки України не нарахувала та невиплатила позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в період з 31.12.2018 року по 18.02.2021 року (по час повного розрахунку). Зазначену бездіяльність позивач вважає протиправною.
09 червня 2021 року представником відповідача подано відзив на позовну заяву, згідно якого такий заперечує проти задоволення позову. Так, представник відповідача зазначив, що ОСОБА_1 , проходив військову службу в органах СБУ та був виключений із списків особового складу 31.12.2018. Тому, безпідставними та помилковими є посилання позивача в своїй позовній заяві на положення статей 116. 117 КЗпП, оскільки ОСОБА_1 проходив в органах СБУ саме військову службу, а не перебував на посаді державного службовця чи працівника. Разом з цим, відповідно до пункту 68 Положення про проходження військової служби військовослужбовцями СБУ, затвердженого Указом Президента України від 27.12.2007 №1262/2007, днем звільнення військовослужбовців СБУ з військової служби в запас або у відставку вважається день, з якого їх наказом виключено зі списків особового складу Служби безпеки України, тобто днем звільнення Позивача (останнім днем служби) є 31.12.2018. Тобто фактично з вказаного часу Позивачу мало б стати відомо про умови проведення з ним розрахунку при звільненні 31 грудня 2018 року. Таким чином, виходячи із позиції тверджень Позивача, підстави до заявлення вимог, пов'язаних з несвоєчасним розрахунком при звільненні, виникли у нього вже з дня звільнення з військової служби - 31.12.2018. Однак, лише 12 березня 2021 року (більше ніж через два роки після звільнення з військової служби) Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки сплати належних при звільненні сум. При цьому, поважності причин пропуску строку звернення до суду Позивачем не вказало та доказів цього не надано.
Відповідно до статті 229 частини 4 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
2. Обставини, встановлені судом.
Судом у справі № 640/22182/19 встановлено, що ОСОБА_1 проходив дійсну військову службу в Службі безпеки України на посаді начальника 2 відділу 3 управління Центру спеціальних операцій боротьби з тероризмом, захисту учасників кримінального судочинства СБУ та був звільнений в запас і виключений зі списків особового складу та з усіх видів забезпечення з 31 грудня 2018 року.
30 вересня 2020 року рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва у справі № 640/22182/19 зобов'язано Службу безпеки України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2017 по 31.12.2018 р. та компенсацію за невчасно виплачену індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2017 по 31.12.2018 р.
18 лютого 2021 року, на виконання рішення № 640/22182/19, ОСОБА_1 виплачено 4 021,94 грн, відповідно до платіжної інструкції від 17 лютого 2021 року № 1087.
Вважаючи дії відповідача щодо невиплати всіх сум при звільненні з військової служби протиправними, звернувся з даним адміністративним позовом до суду для стягнення середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні із 31.12.2018 року по 18.02.2021 року.
3. Мотиви суду та норми права, застосовані судом.
Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Нормативно-правовим актом, який відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі є Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-ХІІ (далі - Закон № 2011-ХІІ) відповідно до статті 2 якого ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України.
Відповідно до статті 27 Закону України «Про Службу безпеки України» держава забезпечує соціальний і правовий захист військовослужбовців і працівників Служби безпеки України.
Військовослужбовці Служби безпеки України користуються політичними, соціально-економічними та особистими правами і свободами, а також пільгами відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», цього Закону, інших актів законодавства.
Порядок проходження військової служби за контрактом особами офіцерського складу, сержантського і старшинського складу, рядового складу Служби безпеки України (далі - військовослужбовці Служби безпеки України), виконання ними військового обов'язку в запасі та особливості проходження військової служби в особливий період визначено Положенням про проходження військової служби військовослужбовцями Служби безпеки України, затвердженим Указом Президента України від 27 грудня 2007 року № 1262/2007 (далі у редакції чинній на момент спірних правовідносин).
Відповідно до пункту 68 Положення днем звільнення військовослужбовців Служби безпеки України з військової служби в запас або у відставку вважається день, з якого їх наказом виключено зі списків особового складу Служби безпеки України.
Таким чином, на день виключення зі списків особового складу Служби безпеки України з особою, звільненою з військової служби, має бути проведений повний розрахунок.
Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Водночас, такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП України).
Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними відповідно до законодавства всіх виплат у день звільнення та водночас стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку з працівником.
Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено дату проведення остаточного розрахунку зі звільненими працівниками та відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про можливість застосування норм статей 116 та 117 КЗпП України, як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення з військової служби.
Відповідно до статті 116 КЗпП України (у редакції чинній на момент спірних правовідносин) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Статтею 117 КЗпП України (у редакції, чинній на момент проведення з позивачем остаточного розрахунку при звільненні) передбачено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні.
Так, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Вказаними нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку настає відповідальність, передбачена статтею 117 КЗпП України.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема, захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
За змістом частини 1 статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Відповідно до правової позиції, висловленої Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17, під належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Як встановлено з матеріалів справи, позивача виключено із списків особового складу та усіх видів забезпечення з 31 грудня 2018 року, а 18 лютого 2021 року - дата повного розрахунку.
Відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (далі - Порядок №100) у спірному випадку середня заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
Згідно пункту 3 Порядку №100 при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку.
Відповідно до пункту 5 Порядку №100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період (пункт 8 Порядку №100).
Суд звертає увагу, що Верховний Суд у постанові від 30 травня 2024 року у справі № 520/18807/23 вказав, що при розгляді такої категорії справ належить враховувати норми статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року, а на їх виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат. А також належить враховувати приписи чинної редакції статті 117 КЗпП України щодо періоду з 19 липня 2022 року, яким законодавець обмежив виплату шістьма місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (див. пункт 71 постанови від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц).
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (див. пункт 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц): - розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; - період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; - ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; - інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
За обставин цієї справи суд вважає за необхідне застосувати критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, з огляду на таке.
Судом встановлено, що заробітна плата позивача, виходячи з розрахунку за два місяці перед виключенням зі списків особового складу становила 36 205,50 грн, середньоденний заробіток - 1 187,07 грн (72 411,00 грн/61 календарний день).
Позивач просить суд нарахувати та виплатити середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні із 31.12.2018 по 18.02.2021.
Отже, розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні із 01.01.2019 по 17.02.2021 (включно) становить 924 727,53 грн (779 календарні днів * 1 187,07 грн).
Враховуючи, що недоплачена сума індексації грошового забезпечення становить 4 021,94 грн є майже у 230 разів меншою ніж середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 924 727,53 грн, то суд вважає правильним застосувати до даних правовідносин принцип співмірності.
Зокрема, істотність частки нарахованої суми індексації грошового забезпечення в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 4 021,94 грн./ 924 727,53 грн. (недоплачена сума індексації грошового забезпечення/середній заробіток за весь час затримки розрахунку) = 0,004.
Сума, яка підлягає відшкодуванню становить: 1 187,07 грн. (середня заробітна плата позивача за один робочий день) х 0,004 х 779 (календарні днів затримки розрахунку) = 3 698,91 грн.
Отже, з врахуванням принципу справедливості та співмірності, суд приходить до висновку, що середній заробіток за час затримки розрахунку має бути перерахований та виплачений позивачу у розмірі 3 698,91 грн з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком позивача.
Щодо строків звернення до суду.
Відповідно до частини 5 статті 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
11 лютого 2021 року Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду по справі № 240/532/20 (К/9901/14941/20) відступив від правових позицій викладених в раніше ухвалених рішеннях Верховного Суду та зазначив, що строк звернення до суду за вирішенням цього публічно-правового спору щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні охоплюється спеціальною нормою частини п'ятої статті 122 КАС України, відсутні підстави для застосування у спірних правовідносинах частини першої статті 233 КЗпП України.
18 лютого 2021 року, на виконання рішення № 640/22182/19, ОСОБА_1 виплачено 4 021,94 грн, відповідно до платіжної інструкції від 17 лютого 2021 року № 1087.
17 березня 2021 року, до суду, засобами поштового зв'язку, надійшла позовна заява щодо стягнення середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період із 31.12.2018 по 18.02.2021 року.
Отже, суду відхиляє твердження відповідача щодо пропуску позивачем строку звернення до суду, оскільки такий було подано у місячний строк відповідно до частини 5 статті 122 КАС України.
Відповідно до статті 77 частини 1 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно достатті 90 КАС Українисуд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість мотивів, покладених суб'єктом владних повноважень в основу своїх дій на відповідність вимогам частини другої статті 2 КАС України та зважаючи на доводи адміністративного позову, суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість позовних вимог та, відповідно, наявність правових підстав для часткового задоволення позову з мотивів, що вищезазначені.
Зважаючи на те, що позивача від сплати судового збору звільнено, підстави для вирішення питання щодо відшкодування судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 9, 14, 90, 134, 139, 229, 242-246, 255 КАС України, суд, -
1. Позов ОСОБА_1 до Служби безпеки України про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
2. Визнати протиправною бездіяльність Служби безпеки України щодо не нарахування та не виплатити ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні із 01 січня 2019 року по 17 лютого 2021 року включно.
3. Зобов'язати Служби безпеки України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період із 01 січня 2019 року по 17 лютого 2021 року включно у сумі 3 698,91 грн. ( три тисячі шістсот дев'яносто вісім гривень, 91 коп.).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Повний текст рішення виготовлений та підписаний 30 травня 2025 року.
СуддяТ.В.Скраль